ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ХАЗИР БИТШУВА
– Послушай, – остановил меня уже почти у входа в автобус приятель, – если не торопишься, давай пройдем пешком. Сообщу такое, что ты тут же упадешь от удивления.
– Тогда хоть место выбери помягче, – посоветовал я, в сущности не ожидая ничего необычного, если не считать очередное сообщение о неприятностях с кем-то из наших общих знакомых, что всегда было под рукой у моего собеседника.
– Ты знаешь, кого я видел в ешиве, что в Центре Гутник?
– Да мало ли кто там бывает в поисках дешевых книг по иудаизму...
– Борю К. ! – не сказал, а выкрикнул он.
-??
– Да, того самого...
"Того самого" означало для нас обоих одно и то же. И он, и я лишились возможности заниматься наукой, а вместо этого вынуждены были на протяжении десятка лет менять места работы, выслушивать наставления и унизительные предложения сотрудников КГБ...
...Мне повезло больше, чем товарищу. После безуспешных попыток склонить к сотрудничеству мой “наставник” признался:
– Прошу тебя как человека – скажи моему генералу, что согласен информировать о некоторых неблагополучных писателях. Мне – вторая звездочка на погоны, а тебе – вскорости работа в нашей фирме за границей.
И он назвал несколько фамилий, среди которых был и любимый учитель.
Встреча состоялась в одном из крохотных номеров гостиницы, что напротив здания КГБ. Непонятно почему, но генерал вместо ожидаемых преимуществ сотрудничества с его заведением пошел в наступление и поставил меня, как он неоднократно подчеркнул, – “по ту сторону баррикад”. Правда, под занавес своих страшилок несколько успокоился и сообщил, что такое может быть в случае моего несогласия.
– А теперь извольте выслушать меня, – начал я нарочито выспренним тоном. – Но при одном условии – не перебивать. При первом же нарушении умолкаю.
Не был я таким смельчаком, как может показаться. Но кто-то свыше, будто в отместку за глумление над элементарными нормами человеческого поведения голосами осужденных и преследуемых диктовал мне обвинения и я бросал их в лицо оппонентам.
Закончилась беседа требованием не разглашать даже сам факт встречи. Зная, что часть угроз, высказанных генералом, может быть осуществлена, я рассказал обо всем товарищу по работе, и он предложил стать моим добровольным телохранителем.
Но то ли оттого, что мой “попечитель” вскорости ушел в мир иной, то ли оттого, что я поменял работу, КГБ почему-то отстало от меня. Как оказалось впоследствии, – навсегда. И хоть супруге отказали в поездке в Болгарию, я посчитал это всего-навсего отголоском былой песни.
– Но как ты вычислил Бориса? – спросил я.
– Да мы же с ним были не-разлей-вода... Пока на допросе, сопоставив факты, не убедился, что это именно он заложил нас.
– И каким ты нашел его?
– Настоящий хасид – с пейсами, в бороде. Увидев меня, отвернулся. Вместе с другими перебирал рис на кошерность.
– Интересно, как же?
– Когда я спросил об этом так похожего на вчерашнего комсомольского активиста неофита, тот на ухо прошептал мне: “А кто его знает”.
Прошло какое-то время после той встречи и где-то накануне еврейского Нового года, во время слихот, когда евреи просят друг у друга прощения за прегрешения, звонит мой приятель из ешивы, где работал охранником.
– Дружище, тут рядом со мной Боря. Хочет поговорить с тобой.
Без особого энтузиазма выслушал я извинения теперь уже не Бори, а Баруха Бен Мазальтов, ответственного за кошерную пищу в нескольких ешивах. Простить не простил, а пожелал успехов на поприще кашрута. А впрочем, как говорят, повинную голову меч не сечет. Да и Всевышний любит кающихся больше, чем праведников.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХАЗИР БИТШУВА
– Послушай, – остановил меня уже почти у входа в автобус приятель, – если не торопишься, давай пройдем пешком. Сообщу такое, что ты тут же упадешь от удивления.
– Тогда хоть место выбери помягче, – посоветовал я, в сущности не ожидая ничего необычного, если не считать очередное сообщение о неприятностях с кем-то из наших общих знакомых, что всегда было под рукой у моего собеседника.
– Ты знаешь, кого я видел в ешиве, что в Центре Гутник?
– Да мало ли кто там бывает в поисках дешевых книг по иудаизму...
– Борю К. ! – не сказал, а выкрикнул он.
-??
– Да, того самого...
"Того самого" означало для нас обоих одно и то же. И он, и я лишились возможности заниматься наукой, а вместо этого вынуждены были на протяжении десятка лет менять места работы, выслушивать наставления и унизительные предложения сотрудников КГБ...
...Мне повезло больше, чем товарищу. После безуспешных попыток склонить к сотрудничеству мой “наставник” признался:
– Прошу тебя как человека – скажи моему генералу, что согласен информировать о некоторых неблагополучных писателях. Мне – вторая звездочка на погоны, а тебе – вскорости работа в нашей фирме за границей.
И он назвал несколько фамилий, среди которых был и любимый учитель.
Встреча состоялась в одном из крохотных номеров гостиницы, что напротив здания КГБ. Непонятно почему, но генерал вместо ожидаемых преимуществ сотрудничества с его заведением пошел в наступление и поставил меня, как он неоднократно подчеркнул, – “по ту сторону баррикад”. Правда, под занавес своих страшилок несколько успокоился и сообщил, что такое может быть в случае моего несогласия.
– А теперь извольте выслушать меня, – начал я нарочито выспренним тоном. – Но при одном условии – не перебивать. При первом же нарушении умолкаю.
Не был я таким смельчаком, как может показаться. Но кто-то свыше, будто в отместку за глумление над элементарными нормами человеческого поведения голосами осужденных и преследуемых диктовал мне обвинения и я бросал их в лицо оппонентам.
Закончилась беседа требованием не разглашать даже сам факт встречи. Зная, что часть угроз, высказанных генералом, может быть осуществлена, я рассказал обо всем товарищу по работе, и он предложил стать моим добровольным телохранителем.
Но то ли оттого, что мой “попечитель” вскорости ушел в мир иной, то ли оттого, что я поменял работу, КГБ почему-то отстало от меня. Как оказалось впоследствии, – навсегда. И хоть супруге отказали в поездке в Болгарию, я посчитал это всего-навсего отголоском былой песни.
– Но как ты вычислил Бориса? – спросил я.
– Да мы же с ним были не-разлей-вода... Пока на допросе, сопоставив факты, не убедился, что это именно он заложил нас.
– И каким ты нашел его?
– Настоящий хасид – с пейсами, в бороде. Увидев меня, отвернулся. Вместе с другими перебирал рис на кошерность.
– Интересно, как же?
– Когда я спросил об этом так похожего на вчерашнего комсомольского активиста неофита, тот на ухо прошептал мне: “А кто его знает”.
Прошло какое-то время после той встречи и где-то накануне еврейского Нового года, во время слихот, когда евреи просят друг у друга прощения за прегрешения, звонит мой приятель из ешивы, где работал охранником.
– Дружище, тут рядом со мной Боря. Хочет поговорить с тобой.
Без особого энтузиазма выслушал я извинения теперь уже не Бори, а Баруха Бен Мазальтов, ответственного за кошерную пищу в нескольких ешивах. Простить не простил, а пожелал успехов на поприще кашрута. А впрочем, как говорят, повинную голову меч не сечет. Да и Всевышний любит кающихся больше, чем праведников.
В заглавии обыгрывается будничное явление в еврейской жизни: в лоно иудаизма возвращается неверующий, который называется "хазар битшува". В рассказе речь идет о том, кто из корыстных соображений, как свинья (хазир), прется туда же.
В этом читатель убедится.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію