Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
2026.01.02
16:04
Цей ваш токсичний позитив
Сьогодні має безліч масок.
Юрбу бездумну звеселив
Ваш опромінений Пегасик.
Лунає з будь-якої праски
Цей ваш токсичний позитив.
Всі перемоги та поразки
Сьогодні має безліч масок.
Юрбу бездумну звеселив
Ваш опромінений Пегасик.
Лунає з будь-якої праски
Цей ваш токсичний позитив.
Всі перемоги та поразки
2026.01.02
14:20
Шукаю ялинку у березні,
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.
Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.
Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів
2026.01.02
13:56
На гору! На гору!
Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
Де вітер і сніг розходилися в грищах,
Де зашпари, сльози і сміх.
З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
Ледь мріє-іскриться лижня.
На цій я чи, може, на іншій планеті
В дикому захваті м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
Де вітер і сніг розходилися в грищах,
Де зашпари, сльози і сміх.
З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
Ледь мріє-іскриться лижня.
На цій я чи, може, на іншій планеті
В дикому захваті м
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Еліягу-Тішбіянин (Ілля-пророк)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Еліягу-Тішбіянин (Ілля-пророк)
Самое непостижимое в пророках – тайна их вдохновения.
Они не строили гипотез, не создавали умозрительных систем. Бог непосредственно через них возвещал Свою волю.
Речь пророков обычно начиналась словами:«Так говорит Ягве».
Дух Господень овладевал ими с покоряющей силой,
и люди внимали их голосу, как голосу Неба.
Это чудо потрясало самих пророков. Иногда им было даже трудно охватить умом все открывавшееся
Протоиерей Александр Мень
«Сын человеческий»
І сталось так, як обіцяв Всевишній:
На два уламки розпалось те,
Що багатством й міццю дивувало світ.
Ворогують між собою тепер Юдея та Ізраїль,
Кличуть на поміч вчорашніх ворогів своїх.
Ні, не на те, аби довести вірність Богу.
Навпаки. Двох золотих тілець
Зробив цар Яровам та й каже люду:
«Досить вам трудити ноги до Єрусалиму.
Оце, Ізраїлю, боги твої, що вивели тебе з Єгипту» .
І поробив на пагорбах капища.
І навіть свято встановив, схоже на те,
Що віддавна було в Юдеї.
Мінялися царі, та кожен далі й далі
Одводив люд од Бога.
Найбільше це вдалось Ахаву,
Бо під п’ятою був в чужинки Ізевелі.
Усіх, хто вірний лишався Богу,
Цариця наказала знищить.
Пророка Еліягу щонайперше.
Того, хто не комусь там переказав слова Господні,
Що за всі злочини царя й цариці
В краю не стане води ані краплини.
Од кари свого посланця уберіг Господь,
Звелівши йти на схід, там де потік Керіт.
Три роки од безводдя бідував Ізраїль,
Допоки Бог не наказав пророку
Віч-на-віч стрітися з відступником-царем.
«Навіщо ти навів на край біду?»-
Із осудом спитав Ахав, йдучи навстріч пророку.
«Не я, а ти занедбав служить єдиному нам Богу.
А що він справді є, а не твої божки,
То це я доведу сьогодні ж.
Збери лише увесь Ізраїль на Кармель,
Та не забудь покликати своїх пророків!
Скільки їх там? Під тисячу чи й більше?
Я стану сам супроти цих дармоїдів Ізевелі».
І ось поклали для самозваних пророків тільце.
Із ранку й до полудня стрибають вони й скачуть
Біля жертівника, щоб Бааль прийняв їх жертву.
«Кричіть і якомога дужче, бо, може, він заснув.
До крові раньте сите своє тіло»,- глузує Еліягу.
Та від Баала нема вогню.
Тоді покликав Еліягу люд, узяв каміння
По одному з дванадцяти колін,
Збудував жертовник в ім’я Господнє.
Дрова поклав, а на них – тілець.
Все те скропив водою і лиш тоді звернувсь до Бога:
«Господи, Боже Аврагама, Іцхака та Яакова,
Хай цього дня довідаються всі,
Що Ти не вигадка. Що раб Твій, Еліягу,
Все по Твоєму слову зробив нині.
Озвися, Господе, до мене, щоб знав народ,
Що Ти – Господь, щоб всі серця
Знов обернулися до Тебе!»
І тої ж миті спалахнув вогонь і пожер усе –
І дрова, і каміння, й порох і тільце,
І навіть воду вилизав із рову.
А потім линув дощ... Та ще який!..
І всі ставали на коліна й плакали ,
І лиш в палаці Ізевевель-чужинка
Зубами скреготіла з кожним розлунням грому:
Дізналась, що всіх її пророків перебито,
І присяглася покінчити з Еліягу.
Не вдалося. Направив Бог посланця свого
До гори Хорив, де Він колись з Моше стрічався,
І там явивсь не вітром, не землетрусом,
Не вогнем, а голосом тонкої тиші.
Они не строили гипотез, не создавали умозрительных систем. Бог непосредственно через них возвещал Свою волю.
Речь пророков обычно начиналась словами:«Так говорит Ягве».
Дух Господень овладевал ими с покоряющей силой,
и люди внимали их голосу, как голосу Неба.
Это чудо потрясало самих пророков. Иногда им было даже трудно охватить умом все открывавшееся
Протоиерей Александр Мень
«Сын человеческий»
І сталось так, як обіцяв Всевишній:
На два уламки розпалось те,
Що багатством й міццю дивувало світ.
Ворогують між собою тепер Юдея та Ізраїль,
Кличуть на поміч вчорашніх ворогів своїх.
Ні, не на те, аби довести вірність Богу.
Навпаки. Двох золотих тілець
Зробив цар Яровам та й каже люду:
«Досить вам трудити ноги до Єрусалиму.
Оце, Ізраїлю, боги твої, що вивели тебе з Єгипту» .
І поробив на пагорбах капища.
І навіть свято встановив, схоже на те,
Що віддавна було в Юдеї.
Мінялися царі, та кожен далі й далі
Одводив люд од Бога.
Найбільше це вдалось Ахаву,
Бо під п’ятою був в чужинки Ізевелі.
Усіх, хто вірний лишався Богу,
Цариця наказала знищить.
Пророка Еліягу щонайперше.
Того, хто не комусь там переказав слова Господні,
Що за всі злочини царя й цариці
В краю не стане води ані краплини.
Од кари свого посланця уберіг Господь,
Звелівши йти на схід, там де потік Керіт.
Три роки од безводдя бідував Ізраїль,
Допоки Бог не наказав пророку
Віч-на-віч стрітися з відступником-царем.
«Навіщо ти навів на край біду?»-
Із осудом спитав Ахав, йдучи навстріч пророку.
«Не я, а ти занедбав служить єдиному нам Богу.
А що він справді є, а не твої божки,
То це я доведу сьогодні ж.
Збери лише увесь Ізраїль на Кармель,
Та не забудь покликати своїх пророків!
Скільки їх там? Під тисячу чи й більше?
Я стану сам супроти цих дармоїдів Ізевелі».
І ось поклали для самозваних пророків тільце.
Із ранку й до полудня стрибають вони й скачуть
Біля жертівника, щоб Бааль прийняв їх жертву.
«Кричіть і якомога дужче, бо, може, він заснув.
До крові раньте сите своє тіло»,- глузує Еліягу.
Та від Баала нема вогню.
Тоді покликав Еліягу люд, узяв каміння
По одному з дванадцяти колін,
Збудував жертовник в ім’я Господнє.
Дрова поклав, а на них – тілець.
Все те скропив водою і лиш тоді звернувсь до Бога:
«Господи, Боже Аврагама, Іцхака та Яакова,
Хай цього дня довідаються всі,
Що Ти не вигадка. Що раб Твій, Еліягу,
Все по Твоєму слову зробив нині.
Озвися, Господе, до мене, щоб знав народ,
Що Ти – Господь, щоб всі серця
Знов обернулися до Тебе!»
І тої ж миті спалахнув вогонь і пожер усе –
І дрова, і каміння, й порох і тільце,
І навіть воду вилизав із рову.
А потім линув дощ... Та ще який!..
І всі ставали на коліна й плакали ,
І лиш в палаці Ізевевель-чужинка
Зубами скреготіла з кожним розлунням грому:
Дізналась, що всіх її пророків перебито,
І присяглася покінчити з Еліягу.
Не вдалося. Направив Бог посланця свого
До гори Хорив, де Він колись з Моше стрічався,
І там явивсь не вітром, не землетрусом,
Не вогнем, а голосом тонкої тиші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Зіновія Франко "Передмова до "Іван Франко "Мозаїка з творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 т"
• Перейти на сторінку •
"Іврит"
• Перейти на сторінку •
"Іврит"
Про публікацію
