Самое непостижимое в пророках – тайна их вдохновения.
Они не строили гипотез, не создавали умозрительных систем. Бог непосредственно через них возвещал Свою волю.
Речь пророков обычно начиналась словами:«Так говорит Ягве».
Дух Господень овладевал ими с покоряющей силой,
и люди внимали их голосу, как голосу Неба.
Это чудо потрясало самих пророков. Иногда им было даже трудно охватить умом все открывавшееся
Протоиерей Александр Мень
«Сын человеческий»


І сталось так, як обіцяв Всевишній:
На два уламки розпалось те,
Що багатством й міццю дивувало світ.
Ворогують між собою тепер Юдея та Ізраїль,
Кличуть на поміч вчорашніх ворогів своїх.
Ні, не на те, аби довести вірність Богу.
Навпаки. Двох золотих тілець
Зробив цар Яровам та й каже люду:
«Досить вам трудити ноги до Єрусалиму.
Оце, Ізраїлю, боги твої, що вивели тебе з Єгипту» .
І поробив на пагорбах капища.
І навіть свято встановив, схоже на те,
Що віддавна було в Юдеї.
Мінялися царі, та кожен далі й далі
Одводив люд од Бога.
Найбільше це вдалось Ахаву,
Бо під п’ятою був в чужинки Ізевелі.
Усіх, хто вірний лишався Богу,
Цариця наказала знищить.
Пророка Еліягу щонайперше.
Того, хто не комусь там переказав слова Господні,
Що за всі злочини царя й цариці
В краю не стане води ані краплини.
Од кари свого посланця уберіг Господь,
Звелівши йти на схід, там де потік Керіт.
Три роки од безводдя бідував Ізраїль,
Допоки Бог не наказав пророку
Віч-на-віч стрітися з відступником-царем.
«Навіщо ти навів на край біду?»-
Із осудом спитав Ахав, йдучи навстріч пророку.
«Не я, а ти занедбав служить єдиному нам Богу.
А що він справді є, а не твої божки,
То це я доведу сьогодні ж.
Збери лише увесь Ізраїль на Кармель,
Та не забудь покликати своїх пророків!
Скільки їх там? Під тисячу чи й більше?
Я стану сам супроти цих дармоїдів Ізевелі».
І ось поклали для самозваних пророків тільце.
Із ранку й до полудня стрибають вони й скачуть
Біля жертівника, щоб Бааль прийняв їх жертву.
«Кричіть і якомога дужче, бо, може, він заснув.
До крові раньте сите своє тіло»,- глузує Еліягу.
Та від Баала нема вогню.
Тоді покликав Еліягу люд, узяв каміння
По одному з дванадцяти колін,
Збудував жертовник в ім’я Господнє.
Дрова поклав, а на них – тілець.
Все те скропив водою і лиш тоді звернувсь до Бога:
«Господи, Боже Аврагама, Іцхака та Яакова,
Хай цього дня довідаються всі,
Що Ти не вигадка. Що раб Твій, Еліягу,
Все по Твоєму слову зробив нині.
Озвися, Господе, до мене, щоб знав народ,
Що Ти – Господь, щоб всі серця
Знов обернулися до Тебе!»
І тої ж миті спалахнув вогонь і пожер усе –
І дрова, і каміння, й порох і тільце,
І навіть воду вилизав із рову.
А потім линув дощ... Та ще який!..
І всі ставали на коліна й плакали ,
І лиш в палаці Ізевевель-чужинка
Зубами скреготіла з кожним розлунням грому:
Дізналась, що всіх її пророків перебито,
І присяглася покінчити з Еліягу.
Не вдалося. Направив Бог посланця свого
До гори Хорив, де Він колись з Моше стрічався,
І там явивсь не вітром, не землетрусом,
Не вогнем, а голосом тонкої тиші.