Розмова з новим директором Центрального будинку культури Ірпеня
Юлією Бережко-Камінською

- Пані Юліє, не так давно Ви приступили до виконання обов’язків директора Центрального будинку культури в Ірпені. Після Вашої насиченої творчої діяльності у Ворзелі, про яку добре відомо в усьому регіоні і за його межами, у публіки виникає питання: що буде цього разу? Чого нам очікувати? Чи може відродиться ЦБК на кшталт Уварівського дому?
- Судячи з того, скільки сьогодні надходить пропозицій від творчих особистостей регіону, Києва і навіть України, скільки ідей народжується у громади і у мене самої, то культурно-мистецьке життя має бути насиченим і подієвим. Головний напрямок нашої діяльності тяжіє до академічної культури, до різних форм мистецтва, до активної співпраці з творчими людьми Приірпіння.
- Чому не до популярної нині мас-культури, адже вона так потужно пропагує себе з екранів телевізорів і радіоприймачів?
- Тому що саме мистецтво іншого, вищого ґатунку примушує людину думати і відчувати, а не просто легко проводити час (пам’ятаєте - в Екзюпері: «легше і доступне – безплідне»?). Багатьом людям насправді вже не цікава культура рівня «Йшла, йшла, йшла, пиріжок знайшла, сіла, поїла, далі пішла». Коли цього у житті стає занадто багато, коли це превалює і поглинає, виникає природній спротив. Втім, плин часу у цьому питанні – дуже небезпечна річ. Тому що деякі процеси відбуваються якщо і не безповоротно, то з великими втратами. Адже одна із головних функцій культури – виховна. Для того, аби слухати Шопена чи Станковича і отримувати від цього задоволення, потрібен певний культурний рівень. Напівглуха людина здатна чути лише окремі гучні звуки. Тонкі нюанси, багатство звукового ряду вона фізично не може вловити. Глухота духовна у своїй суті – те ж саме явище. Дешева попса «…и накрашенная – страшная, и ненакрашенная – страшная…» оглушує наших дітей, задає ту планку чутливості до краси, яку потім надзвичайно важко піднімати. Культура іншого рівня дає певний еталон у сприйнятті життя, у поведінці, у способі мислення і прагненнях. Мистецтво допомагає витончуватись, розвиватися.
Ще одна важлива функція мистецтва і культури загалом – вони об’єднують людей. Той, хто небайдужий до творчості, хто сам творить – завжди шукає можливості поділитися цим з іншими людьми. Творчість допомагає долати бар’єри у спілкуванні. Вона стає тим спільним, на чому потім вибудовуються людські стосунки. То ж наше завдання – допомогти подолати перепони непорозумінь, відчуження, самотності і бути великою дружною творчою родиною.
- А якою сьогодні є творча родина Приірпніння?
- Працівники культури і освіти нашого регіону (і так – по всій державі) докладають чимало зусиль для того, аби зберегти осередки академічної і народної культури – у нас є музична школа з потужними творчими традиціями, історико-краєзнавчий музей, бібліотека, хорові колективи і т.д. Активно проводяться різноманітні урочистості, народні гуляння, відзначаються державні свята. Це дуже самовіддані люди, ентузіасти, які працюють за копійки. Проте потрібна зміна стереотипів у ставленні широкого загалу до культури, привернення уваги до її процесів, підтримка їх. Ми не збираємося вигадувати велосипед, хочемо просто підсилити діяльність цих осередків, доповнити тим, чого бракує, спробувати створити альтернативу проведенню дозвілля.
Адже ми живемо в унікальному місці. Природні умови та близькість столиці дають дуже сильний ефект. Серед наших жителів та гостей - багато людей мистецтва, тих, кого знають далеко за межами не те, що рідного міста, а й навіть країни. Але на своїй малій батьківщині в силу різноманітних об’єктивних обставин далеко не кожен з них знаний, затребуваний, зрозумілий. Ці люди пишуть книжки, створюють фільми, музичні твори, проте у наш прагматичний час ці митці лишилися дещо осторонь. Найчастіше вони «варяться у власному соку» серед своїх колег по цеху. Виходу на широкий загал такі люди рідко коли мають. Так само і з пересічними людьми: для того, аби послухати, скажімо, класичну музику чи подивитися виставу, необхідно їхати до Києва, купувати часом недешевий квиток, вирішувати питання із пізнім поверненням додому, тощо. Але подібні заходи можна ж проводити тут, на місці, аби поєднати потреби публіки і митців, а також наповнити життя міста новими приємними подіями і враженнями. Це зараз дуже потрібно!
Та головне, - що є дуже добрим знаком, – громада уже сама включається у ці процеси культури, бачить свою роль у них. Тому на сьогодні проводити просто концерти, якими б вони вдалими не були, замало. Тут має бути певна ідея, навколо якої б гуртувалися люди і в якій би знаходили себе. Усе це і спонукає до створення нового напрямку у діяльності Центрального міського будинку культури - «Мистецького центру творчої інтелігенції».
- Що це буде за центр?
- Це проект, основу якого складає ціла низка культурно-мистецьких заходів Центрального будинку культури, більшість яких проводитиметься у тісній співпраці з громадою – передусім творчою інтелігенцією. Це об’єднання спільних зусиль жителів Приірпіння через любов до мистецтва, устремління до Краси, вираженої у слові, музиці, голосі, пластиці, образі, думці та вчинкові; через прагнення вивчати, зберігати, розвивати і примножувати культурні скарби нашого народу; підтримку як відомих митців та науковців, так і талановитих молодих авторів. Це некомерційний проект. Його діяльність не зосереджується довкола певної політичної партії, спілки, релігійної чи громадської організації. Головним критерієм співпраці з митцями служить якість їхньої творчості і те, що вона у собі несе.
Ми обрали декілька напрямків, основний з яких – мистецький, що складатиметься із десятка міні-проектів: літературно-музичної вітальні «Мистецька палітра», «Музичного салону» з регулярними концертами класичної музики, оперним співом, інструментальною музикою різних жанрів та епох, із власними музичними композиціями у виконанні професійних музикантів і авторів творів; із творчих зустрічей з видатними особистостями Приірпіння «Пліч-о-пліч», клубу «Шедеврів світового кіномистецтва», творчих вечорів «У колі друзів», різноманітних вогників, фестивалів, конкурсів, мистецьких акцій, театральних постановок. Розробляються міні-проекти і для дітей, починаючи із дошкільнят. Тобто, осередки культури мають бути місцями, де було б цікаво, куди б хотілося приходити усією родиною.
- Як скоро має запрацювати мистецький центр?
- Зовсім скоро, у перший день жовтня, коли весь світ святкуватиме День музики, в Ірпені, у Центральному будинку культури відбудеться історична подія – відкриття першого концертного сезону «Мистецького центру творчої інтелігенції».
- Судячи з усього, ви одразу ставите високу планку своєї діяльності…
- Обов’язково. У нашій команді вже сьогодні – люди з іменами, здобутками на своєму поприщі, досвідом роботи, визнанням. Це ті люди, яким є що сказати, що дати і вони відкриті до цього. Вони – представники, перш за все, елітарної культури (хоча ми у жодному разі не відкидатимемо творчі особистості, які тільки починають себе виражати, просто форми взаємодії будуть у кожному випадку свої, для чого і створюються відповідні міні-проекти).
Проте вкрай важливою умовою, необхідною для того, аби задумане можна було реалізувати, є створення відповідної бази для діяльності. Як це не парадоксально звучить, але нам немає куди запросити ні митців, ні самих глядачів!!! Мова йде про затишну камерну залу з музичним інструментом: на весь Ірпінь – жодної!!! Я не беру до уваги шкільне приміщення музичної школи чи чудову концертну залу Центрального будинку культури, розраховану майже на півтисячі глядачів. Формат більшості культурно-мистецьких заходів «Мистецького центру» передбачає принципово іншу обстановку. Те, що виглядає доречно і чудово на невеликій сцені, стає смішним і недолугим на великій. Воно втрачає свій шарм, відмежовує артиста від публіки, та й відразу унеможливлює проведення дуже багатьох заходів. Для того ж, аби задумане стало можливим, потрібно не так вже й багато: гарний інструмент (в ідеалі – рояль), стільці для глядачів і столики, нові люстри і гардини, легкий косметичний ремонт приміщення.
Не маючи відповідної зали, діяльність у цьому напрямку – справа малоефективна. Тому дуже сподіваємося на підтримку як влади, так і просто небайдужих людей. Потенціал у нашого народу – дуже потужний. Його треба тільки направляти і підтримувати.


Бесіду вела Людмила Лозова