Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
2026.10.03
13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
2026.10.03
12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
2026.10.03
12:33
Рядки лягають на папір
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
2026.10.03
10:17
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та с
2026.10.03
09:42
Вже тиша в саду цвіткунами сюрчить,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
2026.10.03
06:17
Давай поговоримо чесно і щиро
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
2026.10.03
00:51
Ми одне від одного далеко.
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
2026.10.02
21:55
Ще не торкнула сивина осіння
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
2026.10.02
21:13
гуляє вася
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
2026.10.02
20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,
2026.10.02
20:19
У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
2026.10.02
16:50
Оброблений канвою золотою,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!
У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!
У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,
2026.10.02
13:39
Я відчуваю борг святий, несплатний
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.
2026.10.02
10:34
Не знаю, чи кохав мене завжди,
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
2026.10.02
06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
«Роман “Грозовий перевал ” – магічне плетиво реалізму та романтизму Емілі Бронте»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Роман “Грозовий перевал ” – магічне плетиво реалізму та романтизму Емілі Бронте»
Дослідження творчості видатної англійської письменниці Емілі Бронте є надзвичайно важливим аспектом розуміння особливостей літературного процесу Англії середини ХІХ століття. Без сумніву, все нові покоління читачів відкривають для себе її неповторний, унікальний талант, який з витонченістю проявився в її поетичній творчості та єдиному романі «Грозовий Перевал».
Творча спадщина письменниці продовжує привертати увагу багатьох поколінь читачів і літературних критиків, їй притаманна неперевершена самобутність, образність та живописність. Торкаючись особливого творчого світу митця, читач має змогу відчути силу духу, емоційність, довершеність таланту Емілі Бронте.
Слід зазначити, що в англійській літературі середини ХІХ ст. Романтизм і Класичний реалізм закладаються одночасно. Звідси випливає специфічне для літератури цієї країни взаємопроникнення двох художніх систем.
Письменники-реалісти значно поглибили вирішення проблеми взаємовідносин особистості і суспільства за допомогою пояснення типових соціальних обставин, які визначають природу типових характерів. Висвітлюючи реалістично вірні, документально точні картини соціального становища бідних верств населення, вони вірили, що навіть найлютіший злодій, (а таких було чимало серед підприємців періоду первісного нагромадження капіталу), зможе змінитися на краще під впливом християнського світовідчуття. Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства.
У своїх романах митці відстоювали права знедолених, одночасно прославляли світлі сторони національного життя, здійснювали настільки реалістичний аналіз політичного й економічного життя своєї країни, що за їхніми книгами можна писати наукові трактати. Аналізуючи сучасну дійсність, вони прославляють такі невмирущі цінності як кохання, доброта, людяність, християнське милосердя й тепло домашнього вогнища.
Англія, зображена в творах письменників у символічно-реалістичному ключі. Це – суспільство, в якому немає ні добра, ні милосердя. Лондон у романах письменників - це не парадне місто, яке приваблює своєю респектабельністю, а квартали бідняків, де у будь-який час можна опинитися на вулиці через несплачену квартирну плату, де горе йде поруч із радістю, причому радістю сумнівною, часто пов'язаною із пляшкою.
Реалізм цього періоду є, наче, одухотворений романтизмом. Письменники-реалісти вірили у можливість морального вдосконалення суспільства засобами літератури. Ідеал грошей протиставляється в їхніх романах ідеалу щасливої родини. Англія середини ХІХ ст. швидко прямувала шляхом комерціалізації суспільства, духовність від цього, безумовно, страждала, страждало й милосердя.
Своєрідність художнього методу авторки повною мірою проявилася в її єдиному прозовому творі - романі «Грозовий Перевал». Багато дослідників зайшли в безвихідь, намагаючись віднести книгу до одного з двох основних художніх напрямків ХІХ століття - Романтизму чи Класичного Реалізму.
На мою думку, більш вірогідним є твердження про те, що в цьому романі існує синтез цих двох методів, тому, що реалістичний в своїй основі, роман збагачений романтичною традицією. З такого синтезу виник неповторний, дійсно магічний реалізм, який бентежив сучасників авторки. Відзначимо, що неординарність роману полягає в тому, що враження від нього постійно змінюється від одного читання до наступного.
А отже, існує можливість для все нових критичних інтерпретацій «Грозового Перевалу». Якщо б Емілі Бронте висвітлила у своєму романі лише історію кохання Кетрін до Хіткліфа і Лінтона, то книгу, безсумнівно, можна було б віднести до Класичного реалізму. Можливо, при першому читанні книга Емілі Бронте справляє враження, що перед читачем готичний роман жахів. Події роману відбуваються в похмурій місцевості англійської провінції, де розташований маєток самітника - Хіткліфа. Проте, незвична атмосфера і фантастичні мотиви, не замінять безперечного факту, що драма, яка лежить в основі цього роману, має реалістичне підгрунтя.
Сюжет роману навіяний частково легендами, які Патрік Бронте розповідав донькам в їхньому дитинстві, про своїх пращурів, про якогось таємничого знайду, який помстився за перенесені в дитинстві образи родині фермера, яка його виховала. Він розповідав також старовинні ірландські легенди про демонів і фей, безперечно, їх поетичний дух також відчувається в романі Е.Бронте. Звичайно, певну роль відіграли старовинні захоплюючі книги, які Емілі. читала в юності, готичні романи, в яких похмурі злодії мстилися цілим родинам і бліді привиди стукали у вікна палаців. Але головним матеріалом для роману “Грозовий Перевал” було саме життя, та жорстока, несхожа на ідилію вікторіанська дійсність, яку спостерігала проста учителька, донька пастора. Хоча письменниця відносить події свого роману до XVIII – поч. XIX ст., проте змальовує вона дещо пізнішу, сучасну їй епоху. Не дивно, що тогочасна критика сприйняла роман Е. Бронте вороже, адже письменниця дуже відкрито критикує устої та моральні принципи вікторіанської Англії, викриває примарну ідилію англійської провінції, де вчинками людини, часто керує жадібність, пияцтво, жахливі махінації з грошима, побої, жадоба помсти. Гнітючий вплив соціального середовища проявляється у характерах майже всіх персонажів роману «Грозовий Перевал».
Не цікаве життя англійської провінції, сповнене стереотипів і таємних злочинів, вчинених заради грошей та помсти, стало об’єктом зображення в романі «Грозовий Перевал».
Письменниця висвітлює у своєму романі дві основні теми: тему кохання і тему приниження гідності людини. Вони втілені і розкриті в долях та складних відносинах, які пов’язують членів двох сімей в двох поколіннях.
З неперевершеною майстерністю та конкретністю письменниця описує побут персонажів свого роману. Разом з ними читач, ніби, відчуває шум пронизливого, холодного вітру в кронах ялин, який дряпає гілкою по шибці. Читача наче зігріває тепло каміну, засліплює блиск посуду, розкладеного на широких дубових полицях. Але унікальність та неповторність роману полягає в тому, що реалістичний задум втілений в ньому через романтичну символіку (навіть ім’я головного героя Хіткліф означає «скеля, що заросла вересом»)
Мова персонажів роману - багата і різноманітна. Письменниця прагне передати, якомога точніше, пристрасну, уривчасту мову Хіткліфа, і спокійну, епічну манеру оповіді Елен Дін, життєрадісне базікання маленької Кетті, і безладне марення старшої Кетрін, охопленої божевіллям. Емілі Бронте детально відтворює говірку Йоркширу старого робітника Джозефа, чиї вислови звучать наче похмурий акомпонемент, злочинним діям, які відбуваються навколо.
Звертаючись до світу англійської провінції (іншого вона не знала), Е. Бронте подивилася на неї з іншої точки зору. Життя загубленої в глуховині садиби здається не патріархальною ідилією і не похмурим болотом, а нещадним двобоєм пристрастей. На диких вересових пустирях, під похмурим північним небом вона створила свій космос, в якому сплелися закони історичного часу і вічності.
Магічний реалізм письменниці дозволив їй “піднести” характери, втілені в “Грозовому Перевалі”, над історичним побутом, і це зробило її роман, у певному сенсі, “вічним”.
Роман «Грозовий Перевал» поєднує в собі конкретність та узагальненість, місцевий колорит і універсальність охоплення дійсності. Аналізуючи особливості місцевого колориту, бачимо, що Англія зображена в романі саме такою, якою була у 1847 році. Люди, які описані в романі, живуть не у вигаданій неземній країні, а в Йоркширі. Хіткліф народився в бідному кварталі Ліверпуля. Неллі, Джожеф та Хейртон говорять мовою корінних жителів Йоркширу.
«Грозовий Перевал» оповідає не про кохання взагалі, а про проблеми живих, реальних людей; про право власності; про вигоди, які забезпечує стійке становище у суспільстві; про шлюби за розрахунком; про значення освіти; про зміст і роль релігії; про відносини між багатими і бідними.
Особливу увагу привертає майстерність авторки при зображенні стихій, могутніх сил природи, які змінюються настільки повільно, що протягом життя людини вони здаються вічними і незмінними.
В зображенні цих сил немає недбалості, чи скажімо, злету фантазії. Навпаки, зображення максимально конкретне: читач ніби відчуває кухонні запахи Грозового Перевалу, силу вітру, що завиває і зарослях вересу, здається, відчуває навіть зміну пір року.
Варто підкреслити, що така конкретність досягається завдяки точності опису. При всій легкості, невимушеності оповіді, при всій природній складності родинних зв’язків між героями, «Грозовий Перевал» - це майстерно побудована книга, в якій детально продумані технічні проблеми композиції. Зовсім не випадково Емілі Бронте вводить в свій твір двох персонажів, від особи яких ведеться оповідь - Локвуда і Неллі Дін. Функція цих звичайних людей в книзі, частково полягає в тому, щоб надати оповіді житейський, реалістичний, достовірний характер, а частково в тому, щоб коментувати все, що відбувається, з точки зору здорового глузду, демонструючи в такий спосіб, безглуздість підходу до описуваних подій з позицій житейської логіки. Оповідачі ніби перепускають оповідь, інколи навіть двічі, через власне сприйняття, завдяки чому відсіюється все зайве, і наштовхує читача на думку про те, що доволі складно зрозуміти, хто має рацію і хто винен. Протягом всієї книги читач перебуває під враженням, що останнє слово ще не сказано.
Як правило, оповідачі ведуть оповідь не тією мовою, якою вони говорять в повсякденному житті, хоча Неллі, інколи, переходить на Йоркширський діалект, щоб надати подіям, які вона описує, місцевого колориту і запобігти претензійності, що може виникнути в символічному творі.
В кульмінаційні моменти оповіді читач зовсім не відчуває присутності оповідачів, тому що авторка навіть не намагається надати їх мові харатерності. Така зовнішня правдоподібність тільки заважала б. Оповідачі стояли б між читачем і подіями, що відбуваються, витонченість книги полягає в показі того, як змінюються і розкриваються ці погляди і оцінки. Подібно до читача, Локвуд і Неллі, в силу того, як вони пізнають характери головних героїв і сутність їхніх стосунків, починають краще розуміти все, що відбувається.
Центральним стрижнем твору є історія стосунків Кетрін і Хіткліфа. Ця історія проходить чотири стадії. В першій частині, яка закінчується відвідинами Трашкорс-Грейндж, розповідається про зародження духовного зв’язку між Кетрін і Хіткліфом та про їх спільний бунт проти Хіндлі і порядків, які він встановив на Грозовому Перевалі. В другій частині йде мова про зраду Кетрін Хіткліфа – ця частина завершується смертю Кетрін. В третій частині йдеться про помсту Хіткліфа, а в завершальній частині – найкоротшій, про зміну, яка сталася з Хіткліфом і його смерть.
Кожного персонажа змальовано різкими, детальними штрихами, із максимальним змістовим навантаженням.
Вся розповідь оповідачів, своїм трагізмом схожа на древню сагу. Оповідачі, ніби, перепускають оповідь через власне сприйняття і намагаються оцінити вчинки героїв з позицій логіки. Точки зору, які представляють обидва оповідачі, спонукають читача до пошуку власних інтерпретацій роману.
Увага читача є сконцентрована навколо двох головних тем. А саме: теми кохання з його життєдайною силою і теми приниження гідності людини. Письменниця висвітлює ці складні, багатозначні теми в долях сімей Ерншоу та Лінтонів, виписуючи їхні заплутані родинні зв’язки.
В романі утверджується думка про нескінченність життя, яке розцвітає знову і знову.
Авторка детально розкриває характери головних героїв, висвітлює мотиви їхніх вчинків, які здійснюються під впливом соціального середовища, у якому живуть і діють персонажі роману. В останні дні свого життя герой розуміє, наскільки безглуздими і марними були його дії. Він сподівається знайти спокій та умиротворення після смерті, відновивши особливу спорідненість своєї душі та душі Кетрін, яка тільки після такого єднання зможе відчути вічний спокій.
Емілі Бронте доводить, що незважаючи на всі злочини, які вчинив головний герой, він вартий співчуття читачів, тому що сповідує вищі цінності, ніж ті, які панують у сучасному йому суспільстві..
Емілі Бронте з неперевершеною силою художньої майстерності, змальовує картини природи: безкраї зарослі вересу, в яких завиває вітер, зорі, зміна пір року – відіграють вагому роль для зображення перебігу життя. Однак герої «Грозового Перевалу» аж ніяк не є полоненими природи. Вони живуть у звичайному суспільстві і намагаються змінити його, інколи досягаючи успіху, постійно долаючи труднощі, здійснюючи все нові помилки.
Письменниця правдиво, і майстерно відтворює картини з життя сучасної їй англійської провінції.
«Грозовий Перевал» - роман не тільки про кохання та помсту. Він показує, як сильні пристрасні почуття керують вчинками людей і, навіть, спонукають до жахливих злочинів
Для цього роману притаманна, певна, моральна неоднозначність. Авторка дає можливість читачеві самостійно формувати ставлення, і давати власну оцінку діям персонажів її роману, саме тому, сприйняття «Грозового Перевалу» постійно змінюється від одного прочитання до іншого.
Твір Емілі Бронте відображає нескінченну боротьбу за високі моральні цінності, не абстрактно, уривчасто, а дуже конкретно і чітко, оповідає про життя Англії вікторіанської епохи зокрема, та про життя людей взагалі.
Роман Емілі Бронте особливо виділяється серед інших шедеврів англійської і світової словесності свіжістю та оригінальністю висвітлення проблем вікторіанської епохи.
Слід сказати про те, що Емілі Бронте бачила як добре, так і погане в людях, і бачення було людським стражданням, а також, як люди можуть жити, якщо кожний з них знайде власну силу у своїй душі.
Письменниця вважала, що люди могли би витримати жорстокість їх суспільства, покладаючись на власну мужність і віру у свої сили, оскільки ми всі страждаємо разом, ми однакові, і нікого не потрібно оцінювати за родом, суспільним статусом або фізичною зовнішністю. Авторка також виразила думку, що ми всі здібні до виконання великого добра в світі так само, як і великої шкоди, і найбільша мета для всіх нас – отримати рівне значення протягом всього життя на землі, чи людини, тварини, або частини природи.
Погляди Емілі Бронте стосувались життєвих пристрастей і сили душі людини, щоб витримати і пережити потреби і біль, які кожний з нас переживає на власному досвіді як частину життя. Найбільшим досягненням Емілі Бронте стало написання роману «Грозовий Перевал ». Це - єдиний роман, який вона коли-небудь написала, але через нього вона могла виразити і донести до читача її власні думки, прояснилася могутність її голосу, і притаманне їй повне бачення проблем людського світу.
Пройшло 150 років з того часу, як був вперше опублікований « Грозовий Перевал», все ж таки це - все ще широко-читана книга, розповідь про двох друзів дитинства, які не змогли залишитися разом, коли стали дорослими. Вона нагадує кожному з нас, що ми часто залишаємось самотніми в світі, і що ми всі прагнемо бути частиною чогось більшого, ніж ми самі, але це здійснюється тільки через кохання, яке ми можемо дійсно знайти у єднанні одне з одним.
Роман написаний одним із незабутніх, оригінальних голосів, який коли-небудь чули, і майже кожен, хто прочитав цей роман, є глибоко вражений ним. Емілі Бронте померла у віці тридцяти років, тільки через рік після того, як було видано «Грозовий Перевал», але вона все ще звертається до нас через сторінки свого прекрасного роману.
Життя та творчість Емілі Бронте вчить нас відчувати, як голос однієї людини може допомогти нам бачити світ, таким який він є, і наскільки він здатний до зміни.
Емілі була відважною і рішучою людиною, яка назавжди зберегла вірність собі та своїм поглядам до останнього подиху. Вона була дуже хвора, померла, страждаючи від сильної інфекції легенів, але відмовлялася від допомоги оточуючих і продовжувала жити, оскільки завжди вірила, що її власні сили допоможуть терпіти, витримати і, зрештою, подолати фізичні обмеження, які є у житті.
Життя, смерть, мужність і незалежність - тривалий приклад для всіх нас. Не важливо, наскільки світ намагається утримувати нас у пастці його ярликів і неправдивих, непотрібних думок. Кожний з нас може вижити, вирости і відкрити силу своїх унікальних прагнень та переконань, поки ми віримо в себе і власні сили.
Творча спадщина Емілі Бронте, займає одну з провідних позицій не лише в англійській, а й, безперечно, у світовій літературі, ставить важливі соціальні та моральні проблеми, які люди намагаються вирішити протягом цілого життя, зробивши, таким чином, неоціненно вагомий внесок у подальший розвиток англійської та світової літератури.
Наступні покоління митців, критиків та інших майстрів художнього слова, без сумніву, черпатимуть натхнення і досвід викладений у романі «Грозовий Перевал», який є найвищим досягненням талановитої письменниці і належить до найкоштовніших скарбів художньої словесності.
Вересень 2009 р.
Примітка автора:
http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=573&Itemid=41
Пропоную на розгляд читачів Інтернет –видання «Поетичні майстерні» статтю яка була опублікована в 3-4 номері журналу іноземної літератури «Всесвіт» у 2009 році. Щиро сподіваюся, що матеріал буде цікавим для читацької аудиторії.
Творча спадщина письменниці продовжує привертати увагу багатьох поколінь читачів і літературних критиків, їй притаманна неперевершена самобутність, образність та живописність. Торкаючись особливого творчого світу митця, читач має змогу відчути силу духу, емоційність, довершеність таланту Емілі Бронте.
Слід зазначити, що в англійській літературі середини ХІХ ст. Романтизм і Класичний реалізм закладаються одночасно. Звідси випливає специфічне для літератури цієї країни взаємопроникнення двох художніх систем.
Письменники-реалісти значно поглибили вирішення проблеми взаємовідносин особистості і суспільства за допомогою пояснення типових соціальних обставин, які визначають природу типових характерів. Висвітлюючи реалістично вірні, документально точні картини соціального становища бідних верств населення, вони вірили, що навіть найлютіший злодій, (а таких було чимало серед підприємців періоду первісного нагромадження капіталу), зможе змінитися на краще під впливом християнського світовідчуття. Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства.
У своїх романах митці відстоювали права знедолених, одночасно прославляли світлі сторони національного життя, здійснювали настільки реалістичний аналіз політичного й економічного життя своєї країни, що за їхніми книгами можна писати наукові трактати. Аналізуючи сучасну дійсність, вони прославляють такі невмирущі цінності як кохання, доброта, людяність, християнське милосердя й тепло домашнього вогнища.
Англія, зображена в творах письменників у символічно-реалістичному ключі. Це – суспільство, в якому немає ні добра, ні милосердя. Лондон у романах письменників - це не парадне місто, яке приваблює своєю респектабельністю, а квартали бідняків, де у будь-який час можна опинитися на вулиці через несплачену квартирну плату, де горе йде поруч із радістю, причому радістю сумнівною, часто пов'язаною із пляшкою.
Реалізм цього періоду є, наче, одухотворений романтизмом. Письменники-реалісти вірили у можливість морального вдосконалення суспільства засобами літератури. Ідеал грошей протиставляється в їхніх романах ідеалу щасливої родини. Англія середини ХІХ ст. швидко прямувала шляхом комерціалізації суспільства, духовність від цього, безумовно, страждала, страждало й милосердя.
Своєрідність художнього методу авторки повною мірою проявилася в її єдиному прозовому творі - романі «Грозовий Перевал». Багато дослідників зайшли в безвихідь, намагаючись віднести книгу до одного з двох основних художніх напрямків ХІХ століття - Романтизму чи Класичного Реалізму.
На мою думку, більш вірогідним є твердження про те, що в цьому романі існує синтез цих двох методів, тому, що реалістичний в своїй основі, роман збагачений романтичною традицією. З такого синтезу виник неповторний, дійсно магічний реалізм, який бентежив сучасників авторки. Відзначимо, що неординарність роману полягає в тому, що враження від нього постійно змінюється від одного читання до наступного.
А отже, існує можливість для все нових критичних інтерпретацій «Грозового Перевалу». Якщо б Емілі Бронте висвітлила у своєму романі лише історію кохання Кетрін до Хіткліфа і Лінтона, то книгу, безсумнівно, можна було б віднести до Класичного реалізму. Можливо, при першому читанні книга Емілі Бронте справляє враження, що перед читачем готичний роман жахів. Події роману відбуваються в похмурій місцевості англійської провінції, де розташований маєток самітника - Хіткліфа. Проте, незвична атмосфера і фантастичні мотиви, не замінять безперечного факту, що драма, яка лежить в основі цього роману, має реалістичне підгрунтя.
Сюжет роману навіяний частково легендами, які Патрік Бронте розповідав донькам в їхньому дитинстві, про своїх пращурів, про якогось таємничого знайду, який помстився за перенесені в дитинстві образи родині фермера, яка його виховала. Він розповідав також старовинні ірландські легенди про демонів і фей, безперечно, їх поетичний дух також відчувається в романі Е.Бронте. Звичайно, певну роль відіграли старовинні захоплюючі книги, які Емілі. читала в юності, готичні романи, в яких похмурі злодії мстилися цілим родинам і бліді привиди стукали у вікна палаців. Але головним матеріалом для роману “Грозовий Перевал” було саме життя, та жорстока, несхожа на ідилію вікторіанська дійсність, яку спостерігала проста учителька, донька пастора. Хоча письменниця відносить події свого роману до XVIII – поч. XIX ст., проте змальовує вона дещо пізнішу, сучасну їй епоху. Не дивно, що тогочасна критика сприйняла роман Е. Бронте вороже, адже письменниця дуже відкрито критикує устої та моральні принципи вікторіанської Англії, викриває примарну ідилію англійської провінції, де вчинками людини, часто керує жадібність, пияцтво, жахливі махінації з грошима, побої, жадоба помсти. Гнітючий вплив соціального середовища проявляється у характерах майже всіх персонажів роману «Грозовий Перевал».
Не цікаве життя англійської провінції, сповнене стереотипів і таємних злочинів, вчинених заради грошей та помсти, стало об’єктом зображення в романі «Грозовий Перевал».
Письменниця висвітлює у своєму романі дві основні теми: тему кохання і тему приниження гідності людини. Вони втілені і розкриті в долях та складних відносинах, які пов’язують членів двох сімей в двох поколіннях.
З неперевершеною майстерністю та конкретністю письменниця описує побут персонажів свого роману. Разом з ними читач, ніби, відчуває шум пронизливого, холодного вітру в кронах ялин, який дряпає гілкою по шибці. Читача наче зігріває тепло каміну, засліплює блиск посуду, розкладеного на широких дубових полицях. Але унікальність та неповторність роману полягає в тому, що реалістичний задум втілений в ньому через романтичну символіку (навіть ім’я головного героя Хіткліф означає «скеля, що заросла вересом»)
Мова персонажів роману - багата і різноманітна. Письменниця прагне передати, якомога точніше, пристрасну, уривчасту мову Хіткліфа, і спокійну, епічну манеру оповіді Елен Дін, життєрадісне базікання маленької Кетті, і безладне марення старшої Кетрін, охопленої божевіллям. Емілі Бронте детально відтворює говірку Йоркширу старого робітника Джозефа, чиї вислови звучать наче похмурий акомпонемент, злочинним діям, які відбуваються навколо.
Звертаючись до світу англійської провінції (іншого вона не знала), Е. Бронте подивилася на неї з іншої точки зору. Життя загубленої в глуховині садиби здається не патріархальною ідилією і не похмурим болотом, а нещадним двобоєм пристрастей. На диких вересових пустирях, під похмурим північним небом вона створила свій космос, в якому сплелися закони історичного часу і вічності.
Магічний реалізм письменниці дозволив їй “піднести” характери, втілені в “Грозовому Перевалі”, над історичним побутом, і це зробило її роман, у певному сенсі, “вічним”.
Роман «Грозовий Перевал» поєднує в собі конкретність та узагальненість, місцевий колорит і універсальність охоплення дійсності. Аналізуючи особливості місцевого колориту, бачимо, що Англія зображена в романі саме такою, якою була у 1847 році. Люди, які описані в романі, живуть не у вигаданій неземній країні, а в Йоркширі. Хіткліф народився в бідному кварталі Ліверпуля. Неллі, Джожеф та Хейртон говорять мовою корінних жителів Йоркширу.
«Грозовий Перевал» оповідає не про кохання взагалі, а про проблеми живих, реальних людей; про право власності; про вигоди, які забезпечує стійке становище у суспільстві; про шлюби за розрахунком; про значення освіти; про зміст і роль релігії; про відносини між багатими і бідними.
Особливу увагу привертає майстерність авторки при зображенні стихій, могутніх сил природи, які змінюються настільки повільно, що протягом життя людини вони здаються вічними і незмінними.
В зображенні цих сил немає недбалості, чи скажімо, злету фантазії. Навпаки, зображення максимально конкретне: читач ніби відчуває кухонні запахи Грозового Перевалу, силу вітру, що завиває і зарослях вересу, здається, відчуває навіть зміну пір року.
Варто підкреслити, що така конкретність досягається завдяки точності опису. При всій легкості, невимушеності оповіді, при всій природній складності родинних зв’язків між героями, «Грозовий Перевал» - це майстерно побудована книга, в якій детально продумані технічні проблеми композиції. Зовсім не випадково Емілі Бронте вводить в свій твір двох персонажів, від особи яких ведеться оповідь - Локвуда і Неллі Дін. Функція цих звичайних людей в книзі, частково полягає в тому, щоб надати оповіді житейський, реалістичний, достовірний характер, а частково в тому, щоб коментувати все, що відбувається, з точки зору здорового глузду, демонструючи в такий спосіб, безглуздість підходу до описуваних подій з позицій житейської логіки. Оповідачі ніби перепускають оповідь, інколи навіть двічі, через власне сприйняття, завдяки чому відсіюється все зайве, і наштовхує читача на думку про те, що доволі складно зрозуміти, хто має рацію і хто винен. Протягом всієї книги читач перебуває під враженням, що останнє слово ще не сказано.
Як правило, оповідачі ведуть оповідь не тією мовою, якою вони говорять в повсякденному житті, хоча Неллі, інколи, переходить на Йоркширський діалект, щоб надати подіям, які вона описує, місцевого колориту і запобігти претензійності, що може виникнути в символічному творі.
В кульмінаційні моменти оповіді читач зовсім не відчуває присутності оповідачів, тому що авторка навіть не намагається надати їх мові харатерності. Така зовнішня правдоподібність тільки заважала б. Оповідачі стояли б між читачем і подіями, що відбуваються, витонченість книги полягає в показі того, як змінюються і розкриваються ці погляди і оцінки. Подібно до читача, Локвуд і Неллі, в силу того, як вони пізнають характери головних героїв і сутність їхніх стосунків, починають краще розуміти все, що відбувається.
Центральним стрижнем твору є історія стосунків Кетрін і Хіткліфа. Ця історія проходить чотири стадії. В першій частині, яка закінчується відвідинами Трашкорс-Грейндж, розповідається про зародження духовного зв’язку між Кетрін і Хіткліфом та про їх спільний бунт проти Хіндлі і порядків, які він встановив на Грозовому Перевалі. В другій частині йде мова про зраду Кетрін Хіткліфа – ця частина завершується смертю Кетрін. В третій частині йдеться про помсту Хіткліфа, а в завершальній частині – найкоротшій, про зміну, яка сталася з Хіткліфом і його смерть.
Кожного персонажа змальовано різкими, детальними штрихами, із максимальним змістовим навантаженням.
Вся розповідь оповідачів, своїм трагізмом схожа на древню сагу. Оповідачі, ніби, перепускають оповідь через власне сприйняття і намагаються оцінити вчинки героїв з позицій логіки. Точки зору, які представляють обидва оповідачі, спонукають читача до пошуку власних інтерпретацій роману.
Увага читача є сконцентрована навколо двох головних тем. А саме: теми кохання з його життєдайною силою і теми приниження гідності людини. Письменниця висвітлює ці складні, багатозначні теми в долях сімей Ерншоу та Лінтонів, виписуючи їхні заплутані родинні зв’язки.
В романі утверджується думка про нескінченність життя, яке розцвітає знову і знову.
Авторка детально розкриває характери головних героїв, висвітлює мотиви їхніх вчинків, які здійснюються під впливом соціального середовища, у якому живуть і діють персонажі роману. В останні дні свого життя герой розуміє, наскільки безглуздими і марними були його дії. Він сподівається знайти спокій та умиротворення після смерті, відновивши особливу спорідненість своєї душі та душі Кетрін, яка тільки після такого єднання зможе відчути вічний спокій.
Емілі Бронте доводить, що незважаючи на всі злочини, які вчинив головний герой, він вартий співчуття читачів, тому що сповідує вищі цінності, ніж ті, які панують у сучасному йому суспільстві..
Емілі Бронте з неперевершеною силою художньої майстерності, змальовує картини природи: безкраї зарослі вересу, в яких завиває вітер, зорі, зміна пір року – відіграють вагому роль для зображення перебігу життя. Однак герої «Грозового Перевалу» аж ніяк не є полоненими природи. Вони живуть у звичайному суспільстві і намагаються змінити його, інколи досягаючи успіху, постійно долаючи труднощі, здійснюючи все нові помилки.
Письменниця правдиво, і майстерно відтворює картини з життя сучасної їй англійської провінції.
«Грозовий Перевал» - роман не тільки про кохання та помсту. Він показує, як сильні пристрасні почуття керують вчинками людей і, навіть, спонукають до жахливих злочинів
Для цього роману притаманна, певна, моральна неоднозначність. Авторка дає можливість читачеві самостійно формувати ставлення, і давати власну оцінку діям персонажів її роману, саме тому, сприйняття «Грозового Перевалу» постійно змінюється від одного прочитання до іншого.
Твір Емілі Бронте відображає нескінченну боротьбу за високі моральні цінності, не абстрактно, уривчасто, а дуже конкретно і чітко, оповідає про життя Англії вікторіанської епохи зокрема, та про життя людей взагалі.
Роман Емілі Бронте особливо виділяється серед інших шедеврів англійської і світової словесності свіжістю та оригінальністю висвітлення проблем вікторіанської епохи.
Слід сказати про те, що Емілі Бронте бачила як добре, так і погане в людях, і бачення було людським стражданням, а також, як люди можуть жити, якщо кожний з них знайде власну силу у своїй душі.
Письменниця вважала, що люди могли би витримати жорстокість їх суспільства, покладаючись на власну мужність і віру у свої сили, оскільки ми всі страждаємо разом, ми однакові, і нікого не потрібно оцінювати за родом, суспільним статусом або фізичною зовнішністю. Авторка також виразила думку, що ми всі здібні до виконання великого добра в світі так само, як і великої шкоди, і найбільша мета для всіх нас – отримати рівне значення протягом всього життя на землі, чи людини, тварини, або частини природи.
Погляди Емілі Бронте стосувались життєвих пристрастей і сили душі людини, щоб витримати і пережити потреби і біль, які кожний з нас переживає на власному досвіді як частину життя. Найбільшим досягненням Емілі Бронте стало написання роману «Грозовий Перевал ». Це - єдиний роман, який вона коли-небудь написала, але через нього вона могла виразити і донести до читача її власні думки, прояснилася могутність її голосу, і притаманне їй повне бачення проблем людського світу.
Пройшло 150 років з того часу, як був вперше опублікований « Грозовий Перевал», все ж таки це - все ще широко-читана книга, розповідь про двох друзів дитинства, які не змогли залишитися разом, коли стали дорослими. Вона нагадує кожному з нас, що ми часто залишаємось самотніми в світі, і що ми всі прагнемо бути частиною чогось більшого, ніж ми самі, але це здійснюється тільки через кохання, яке ми можемо дійсно знайти у єднанні одне з одним.
Роман написаний одним із незабутніх, оригінальних голосів, який коли-небудь чули, і майже кожен, хто прочитав цей роман, є глибоко вражений ним. Емілі Бронте померла у віці тридцяти років, тільки через рік після того, як було видано «Грозовий Перевал», але вона все ще звертається до нас через сторінки свого прекрасного роману.
Життя та творчість Емілі Бронте вчить нас відчувати, як голос однієї людини може допомогти нам бачити світ, таким який він є, і наскільки він здатний до зміни.
Емілі була відважною і рішучою людиною, яка назавжди зберегла вірність собі та своїм поглядам до останнього подиху. Вона була дуже хвора, померла, страждаючи від сильної інфекції легенів, але відмовлялася від допомоги оточуючих і продовжувала жити, оскільки завжди вірила, що її власні сили допоможуть терпіти, витримати і, зрештою, подолати фізичні обмеження, які є у житті.
Життя, смерть, мужність і незалежність - тривалий приклад для всіх нас. Не важливо, наскільки світ намагається утримувати нас у пастці його ярликів і неправдивих, непотрібних думок. Кожний з нас може вижити, вирости і відкрити силу своїх унікальних прагнень та переконань, поки ми віримо в себе і власні сили.
Творча спадщина Емілі Бронте, займає одну з провідних позицій не лише в англійській, а й, безперечно, у світовій літературі, ставить важливі соціальні та моральні проблеми, які люди намагаються вирішити протягом цілого життя, зробивши, таким чином, неоціненно вагомий внесок у подальший розвиток англійської та світової літератури.
Наступні покоління митців, критиків та інших майстрів художнього слова, без сумніву, черпатимуть натхнення і досвід викладений у романі «Грозовий Перевал», який є найвищим досягненням талановитої письменниці і належить до найкоштовніших скарбів художньої словесності.
Вересень 2009 р.
Примітка автора:
http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=573&Itemid=41
Пропоную на розгляд читачів Інтернет –видання «Поетичні майстерні» статтю яка була опублікована в 3-4 номері журналу іноземної літератури «Всесвіт» у 2009 році. Щиро сподіваюся, що матеріал буде цікавим для читацької аудиторії.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
