ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2025.04.17 16:00
Якщо Ви відвідували Донецьк на День шахтаря чи під час знаменитого донецького карнавалу на День Паризької Комуни, Ви обов’язково мусили побачити яскравий та емоційний танець донецьких шахтарів, що називається донго. І, певно, Ви чули оповідку, що цей тане

Іван Потьомкін
2025.04.17 10:50
А хто бачив, а хто чув,
Хто в Максимка сюніч був?
Мабуть, хтось із зоосаду,
Де зайчаток він погладив,
Задивився- на жирафу,
Тигр нагнав такого страху...
Заспокоїв трохи півень,
Проспівав із ним нарівні...

Віктор Кучерук
2025.04.17 06:14
Прислухаючись до свисту
Ховрашка серед пшениць, –
Не спиняє жайвір виступ,
Не спішить упасти ниць.
Тішить співом хліборобів
Перелітний птах тому,
Що за шкоду ту, що робить,
Дістається не йому.

С М
2025.04.16 21:59
Кину все в пікап і переїду
Вірогідно, в Ел-Eй
Нашукаю собі дім, а далі зійде
Справді новий день

Жінка усі думки, що маю, повнить
Хай нині досить зле
Світ у ній, душі моїй

Борис Костиря
2025.04.16 21:44
Як залишитися цілими
під уламками історії?
На тебе навалені
брили бетону і шлакоблоку,
глини, будівельного сміття,
піску, ти намагаєшся
вибратися, але марно,
тобі залишається

Хельґі Йогансен
2025.04.16 19:29
Серед тисяч вогнів
Єлисейських полів,
де з вітрин діаманти й парфуми
ваблять око моє,
не знайду тільки те,
що ніколи й ніде не забуду.

Вежі Ейфеля шпиль,

Артур Курдіновський
2025.04.16 19:09
Все почалося у холоднім січні.
З тих пір, як сніг промовив гучно "плі!",
Я відбуваю термін свій довічний,
Похмурий в'язень на оцій землі.

Терпів тортури струмом електричним,
Спостерігав чужі обличчя злі.
А камера для мене - простір звичний,

Тетяна Левицька
2025.04.16 16:59
Райське яблуко, Адаме, не надкушуй,
бо пізнавши смак не знайдеш спокій,
збожеволієш, змарнуєш чисту душу,
втративши едем зеленоокий.

Спокушати буде мізки змій лукавий
похітливим стогоном омани.
Бачиш, ніде впасти яблукам тужавим,

Віктор Кучерук
2025.04.16 11:15
Барви яскраві, хмільні аромати,
Співи пташині і море тепла, -
Ніжної свіжості всюди багато,
Добрості світу немає числа.
Сонячне небо, ласкаве проміння,
Лагідний вітер і далеч ясна, -
Світу пасують обнови весінні,
Все наділяє красою весна.

Козак Дума
2025.04.16 09:26
Життя – ріка: потоки і стрімнини,
та хвилі, що біжать на перекат.
Вона зрідні стрімкому часоплину,
якому тихе плесо – неформат.

Обабіч залишаються заплави
і комишем порослі береги,
стоять гаї у величі і славі,

Юрій Гундарєв
2025.04.16 09:25
квітня - День народження легендарного актора і режисера, автора, зокрема, знаменитої стрічки «Великий диктатор» - нищівної сатири на нацизм і на особисто Гітлера.


З вечора і до ранку
диктатор збирає гармати,
бомби, потужні танки -
вбивати!

Борис Костиря
2025.04.15 21:23
Величезні ангари і сховища
зберігають мовчання.
Нескінченні простори...
Підприємства-гіганти в місті
припадають пилом віків.
На них лише крякають
ворони, передвіщаючи
майбутні потрясіння.

Ірина Білінська
2025.04.15 18:54
І ти мені явилася у сні,
журлива музо, зірвана з орбіти…
Кому довічні дала ти обіти,
що цвіт убрався у студений сніг?
Кому віддала крила золоті,
сама упавши у німу безодню? —
Колодязі глибокі і безводні,
а ночі — невиразні і густі.

Іван Потьомкін
2025.04.15 14:58
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від н

Володимир Бойко
2025.04.15 14:09
«Миротворці» - трамп із маском
Терендять російську казку.
Схаменіться, ви ж не діти –
Скільки можна терендіти!

Козак Дума
2025.04.15 13:57
Я камінь філософський не шукав,
а намагався сенс буття збагнути.
Відвідав не один життя анклав
і рвав не раз одвічні долі пута.

Ішов угору в бурю і туман,
спускався долу у палюче сонце.
Блукав поміж химерій і оман,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Молоде вино
Homo scribendi peritus
Класики
Вічноживі
Автори / Оксана Максимишин / Проза

 Журавлик
  Він сидів у м’якому кріслі, відчуваючи, як гірка провина перед рідною ненькою ятрить його душу. З бентежним трепетом у серці вслухався у слова пісні: “Рідна мати моя, ти ночей не доспала...", які лилися з телевізійного екрана, і линув думками в рідне далеке село. Там трави у росах і квітів розмай, там мати старенька, яка у своїх листах завжди згадує його шкільні та студентські роки – тоді вона бачила його частіше.
Поглянув на дружину, яка перед дзеркалом розчісувала на ніч пишне волосся, й міркував, як розповісти їй про поїздку до матері, про те рішення, яке вже давно визріло в його душі. А тепер пісня про материнські турботи й тривоги наче підштовхнула його та виплеснула всі таємні думки на поверхню. Знав, що треба буде, мабуть, дуже гостро відстоювати їх. Однак твердо вирішив, що не відступить. Усе його єство до болю в серці прагло додому, до неньчиних теплих рук, до рідних доріг, які вивели в широкий світ.
Із цими думками підійшов до дружини, обійняв злегка за плечі, шепнув: “Завтра їду до мами”. І швидко відійшов до вікна, чекаючи різкої реакції. Та вона навіть не повернулася, лише рука, в якій тримала гребінець, на мить ніби завмерла, а тоді прискорено забігала по чорних, як вороняче крило, кучерях. І замість розчісувати, сплутувала їх, безжально обривала тонкі волосинки. Він дивився крізь заплакані осіннім дощем шибки на мерехтливі вогні вечірнього міста і думав, що вона, напевне, не почула його слів. Та коли, обернувшись, зустрівся з її колючо-сердитим поглядом, зрозумів, що тепер, як завжди, коли їй щось не до вподоби в його вчинках, його половина заговорить про свою загублену з ним молодість, згадає про всі його невдачі й помилки – життєві й творчі. А потім ще й заплаче...
А на світанку, стишуючи кроки, він вийшов із квартири і, зіщулившись від пронизливо холодного вітру та колючої мжички, попрямував до автобусної зупинки. Думки про зустріч із ненькою, із сусідами, яких давно не бачив, вихором кружляли в голові, а серце щеміло болем і каяттям через ту кляту зайнятість на роботі й удома. А ще через нерішучість у стосунках із дружиною, що й змушувало завжди відкладати поїздку до матері. І вже уявляв, як зайде до рідної хатини, припаде до натруджених рук, цілуючи їх, проситиме пробачення за свою довгу відсутність у цій вбраній вишивками, з улюбленим терпкувато-приємним запахом висушених і десь у зачіпку схованих трав, теплій світлій від її доброї усмішки хатині. А мати гладитиме його злегка припорошену інеєм голову і, як завжди, шепотітиме: "Журавлику мій, ти знову з далеких доріг прибився до рідного порогу, з якого я щодня виглядаю тебе. І всім серцем прошу: “Прилинь, журавлику, прилинь..."
Він згадав, що мати дуже любить цих великих птахів. Якось розповіла йому, що колись давно, коли вона була ще дівчиськом, батько приніс із поля маленького журавлика з перебитим крильцем. Вона відразу полюбила його. А потім годувала і доглядала, аж доки змужнілий птах одного осіннього дня, помережаного срібними нитками бабиного літа, не злетів високо в небо і, зробивши три прощальні кола над подвір'ям, полинув разом зі своїми побратимами у вирій.
І коли народився він, її син, із цією великою радістю першими привітали молоду матір із весняно-небесної блакиті своїм дружним "курли" ці милі її серцю птахи. Відтоді мама називає його журавликом. Але не завжди, а тільки тоді, коли її душа сповнена щасливим хвилюванням і ніжним трепетом радості, яку приносять його відвідини. І його серце теж тріпоче радістю і смутком водночас, бо знає, що зміг би бачити іскринки щастя материнських очах і теплу посмішку на її вустах частіше, якби...
Від цих думок до горла підкочувався гарячий клубок і затуманювався зір. Автобус намотував на колеса кілометри, і пасажири крізь віконця милувалися різнобарв’ям осені, думаючи про щось своє, що змушувало очі одних іскритися радістю, інших – зволожуватися смутком.
...Сонце пробилося крізь туманну мжичку, промінням золотило все навкруги, наче прагнуло своїм тьмяним світлом і прив'ялим, як осіннє листя, теплом хоча б трохи звеселити людей. Та він не помічав цієї краси. Чомусь охоплювало невиразне почуття неспокою і тривоги, яке до болю стискувало серце й кликало до материнської хатини. З автобуса він майже вибіг і так само бігцем, незважаючи на здивовані погляди перехожих, дістався до рідного подвір’я.
Але що це? Чому у дворі стільки людей? Думки навперебій закружляли в голові, а серце прискорено забилося, наче хотіло вирватися з грудей. І враз його ніби жаром обсипало! Захотілося на мить прихилитися до чогось, бо ноги й руки стали важкими, непідвладними. І захиталася земля. Та перемігши себе, пішов до хати.
Жінки в темному вбранні й чоловіки, стискуючи в руках шапки, розступалися перед ним, давали дорогу, стиха перешіптувалися...
А коли вже об домовину стукотіла холодна земля, й серце його рвалося на шматки від невиплаканого жалю й запізнілого каяття, яке кричало в душі, до його руки хтось злегка доторкнувся. Він оглянувся і зустрівся із заплаканими очима дружини.
– Телеграму принесли, і я... – мовила тихо.
Він опустився на коліна й обнявши свіжу могилу, гірко-гірко заплакав. Небо теж заплакало дрібненьким дощиком.
...Із туманної пелени сірого неба виринув журавлиний ключ; із сумно-журливим “курли” він пролетів над цвинтарем і, набираючи висоти, зник за горизонтом.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-11-19 15:35:28
Переглядів сторінки твору 5916
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.246 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.733 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2016.12.29 16:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2011-11-19 16:25:33 ]
Як часто ми запізнюємося на зустріч із найріднішою людиною...
Десь пів року тому в Оксани Максимишин померла мати і зараз вона живе удвох із батьком.
Низький уклін її батькові і світла пам'ять матері.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 10:49:48 ]
Дякую за співчутливі слова і за те, що читаєте мої твори.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Устимко Яна (Л.П./М.К.) [ 2011-11-19 16:36:51 ]
Сумний і щемний твір.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 10:52:56 ]
Так буває у житті, коли запізнюємося на зустріч з найріднішою людиною в світі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2011-11-19 16:40:56 ]
Тел. Оксани Максимишин
для безпосереднього спілкування
0967422521

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2011-11-19 18:30:10 ]
Буває і так... Доки живі - пам'ятаймо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 10:55:30 ]
Повністю з Вами згідна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-11-19 19:24:40 ]
Добре аби не було запізнілого каяття, бо така втрата і без нього рве душу...
Сумна історія, сльози самі капають...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 11:01:24 ]
Щоб не було каяття, потрібно жити за Божими законами.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-19 20:40:10 ]
Всередині
"умебльованих
штолень",
у марноті
буднів
не ЗАБУТИ
найпосутніше!..

Дуже зворушливо, Оксано! :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 11:04:31 ]
Дякую за поетичний коментар до мого твору.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Рудокоса Схимниця (Л.П./М.К.) [ 2011-11-19 22:21:00 ]
... до сліз... у мене скоро чотири роки, як помер чоловік... втрачати - страшно... коли - уже ПОТІМ розумієш - ніколи жодного слова не скаже...
дуже щемкий текст...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 11:26:08 ]
Щиро співчуваю. І бажаю, щоб життя Ваше було кольоровим. Адже смуток, як дощовий день, повинен переливатися у сонячну погоду.Усміхніться!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Петришин (Л.П./М.К.) [ 2011-11-20 15:49:05 ]
Дуже близька мені ця історія, Оксано!
В самого мама живе далеко від мене. І найбільше мене лякають дзвінки з її телефону чи телефону сестри в якийсь не дуже логічний час - надто зранку, або надто пізно ввечері чи й навіть уночі. перед тим як відповісти, зі страхом проказую про себе молитву...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Максимишин (Л.П./Л.П.) [ 2011-11-21 11:10:01 ]
Розумію Ваші хвилювання.Але все у Божих руках.