“Не розумію як міг атеїст знати, що бога нема
і не убити себе зразу ж…”

Що таке любов
Тому любов не має меж,
Не має пересторог,
Лиш повір і осягнеш,

Любов – це сущий Бог.

Ф.М.Достоєвський ром. ”Біси” ст.597 . Петро Кліщ ”Білі хризантеми” зб. поезій.

В співавторстві з Саландяк Я


ДІЙОВІ ОСОБИ

Осяйна – молода дівчина.
Осяйна роздвоєна –два персонажі загримовані як Осяйна.
Хмарко – молодий парубок.
Хмарко роздвоєний – два персонажі загримовані як Хмарко.
Три дівчини –подруги.
Федір Достоєвський – письменник (на грудях вивіска –
Ф. Достоєвський).
Два помічники Достоєвського – загримовані як Достоєвський, але можуть бути різного зросту. (в руках таблички ШУКАЮ АТЕЇСТА)
Персонажі вертепу:
Три царі.
Пастушок.
Козак.
Ангел.
Смерть з косою.
Чорт з вилами.
Дія відбувається на тлі українського пейзажу і заходу сонця, одного липневого вечора.



Автори сподіваються, що режисер та актори доповнять цю виставу цікавими звуковими, світловими та іншими ефектами, а ще, влучнішими фразами та словами.



Тин з глеком, яблуня, до них тулиться лава. На задній план з картиною заходу сонця опускається темно-сірий туман, а при проходженні персонажів виникають химерні тіні. Лунає химерна музика (Б.Бриттен.тв.48 а.)
Задом наперед виходить чорт, ходить по сцені наче щось шукає, нарешті запримічає глядачів і кумедно кланяючись сходить. Виходять Три царі, Пастушок, Козак з шаблею при боці. Повільно йдуть щось тихо говорячи між себе. Раптом в одного з царів модною українською мелодією озивається мобільний телефон. Цар ошелешено, плутаючись в одязі ледве дістає його:
Ало!
Жіночий голос: Ти де?
– Та на сцені.
– Що робиш?
– Вертеп ставимо!
– Який вертеп? Літо на дворі!
– А! Як тобі пояснити?! Такий собі літній вертеп…(виникає пауза) – Не заважай!
Виходить на сцену Смерть з косою і мов би повільно пропливає пильно вдивляючись в простір. За нею йдуть три персонажі в одязі початку 20 ст. загримовані згідно портрета письменника Федора Достоєвського (перший найвищого зросту, інші різні). Перший раптом зупиняється, решта не встигають і наштовхуються один на одного. Перший читає з книги:« Не розумію як міг атеїст знати, що бога нема і не…» (обривається на півслові) – Невже я колись побачу живого атеїста?(Затихаюче ехо за сценою:Атеїста! Атеїста! Атеїста!) Персонажі продовжують рух та сходять за сцену. Сценою проходять взявшись по під руки три дівчини за ними, взявшись за руки Хмарко та Осяйна, химерна музика затихає і завершує прохід акторів в повній тиші білий Ангел, мов би пропливає над головами глядачів.
Темно – поволі сцена освітлюється, туман щезає відкриваючи картину заходу сонця, простір повністю освітлюється. Звучить сучасна українська музика. Виходять три дівчини, сучасно але в народному стилі одягнені, підходять до лави, сідають.
Перша: Яке чарівне надвечір’я!
Друга: О! Як би я уміла малювати, то цю диво-красу увіковічнила б на полотні і назвала би її… (мрійливо задумується)
Третя: Тут стільки барв, відтінків, краси…
Перша: Щоб цю літню, надвечірню благодать описати пензлем чи словами, треба мати талант. А ми можем тільки милуватися.
Перша: Правду кажеш подруго.
Третя: А он іде Хмарко. Він, здається має хист до пензля і зумів би скласти оду сонцю.
На сцену виходить Хмарко (одягнутий в потерті джинси та футболку, на голові солом’яний капелюх, ліва рука хлопця перебинтована, а сам він задуманий іде і не помічає дівчат).
Друга: А чому це ти ґоноровий хлопче не вітаєшся з нами?
Хмарко чи то від несподіванки, чи то соромлячись ховає перебинтовану руку за спину:
Добрий вам вечір! (затинаючись виправдовується) Та…я…того…
задумався трохи. Але вибачте мені, бо я спішу (поспіхом минає дівчат).Дівчата в повний голос –
Перша: Цей Хмарко якийсь дивний!
Друга: А може він просто соромязливий, чи заклопотаний
чимось, що навіть не привітався з нами.
Третя: Та яка там заклопотаність, він просто не від світу цього, мудрує собі щось а говорити, як бачите не вміє.( сміяться)
Перша: Не заздрю тій дівчині, яка захоче з ним зустрічатися,бо сумними будуть їхні зустрічі.
Друга: Дівчата, гляньте, – Осяйна йде!
(одягнена подібно до дівчат) На сцену виходить Осяйна весело мугикаючи під ніс якусь популярну мелодію. Підходить. Обнімаються, цілуються.
Перша: Де ти так довго була, подруго?
Осяйна: Та от проходила практику в одній сільській школі, а ще екзамени здавала, то немала часу й в гору глянути.
Третя: Ну! Розказуй, розказуй, як тобі там велося?
Друга: Чи любили дітки таку симпатичну вчительку?
Осяйна: Любили й поважали, але про все розповім потім, бо зараз поспішаю.
Перша: І куди, якщо не секрет?
Друга: Чи не на побачення?
Осяйна: На побачення.
Третя: І хто той щасливчик?
Перша: Чи не Хмарко тебе чекає в гайку? Бо він недавно так спішив кудись, що й нас не помітив.
Осяйна: А якщо він, то що?
Перша: Ой дівчино мила! Він тобі не пара, бо ви як літо і зима будете, мов би похмура і сонячна днини.
Осяйна: Побачимо, побачимо. ( широко всміхнена йде з сцени)
Все той же захід сонця. Хмарко задумано дивиться на горизонт. Виходить на сцену Осяйна мугикаючи щось веселе. Побачивши Хмарка замовкає і приклавши пальця до губ навшпиньки підкрадаєється ззаду та закриває йому очі руками. Весело сміється. Хмарко повертається обличчям до неї, ховаючи забинтовану руку за спину. Осяйна бачить сльози на його очах.
Осяйна: Чому сльози а не усміх?
Хмарко (затинаючись): Я… дивився…так воно якось мені зроби-лось… – А глянь як красиво. (показує забинтованою рукою на горизонт) Побачивши поранену руку хлопця Осяйна міняється на лиці (з жалем в голосі): Що з рукою? Болить? Співчуваю! Я теж плачу коли болить.
Хмарко (раптом широко всміхається):Ні! Рука не болить. – Глянь! Сонце за горизонт сідає!
Німа сцена. Осяйна уважно придивляється до Хмарка, потім від-ступає крок назад.
Осяйна: Дивно! Мені це чудове надвечір’я навіває радість,– а тобі сльози?
Хмарко( затинаючись): Я… Я не плачу. Просто так… сльози самі течуть, не знаю чому? (пауза) А раптом я завтра більше цього не побачу?
Осяйна (трохи роздратовано): Не уявляю навіть, і говорити про це не хочу. Над нами є Виша сила, – не нам тлумачити небесні замисли. Поговорім про щось веселіше.
Хмарко: А! Вища сила? А вона є? Ти впевнена що є щось ще окрім матерії?!
Осяйна: Звичайно що є! А хто ж цю надзвичайну красу створив?
(виникає пауза) Ооо! Мені казали що ти чудний…Я йду до дому. Прощай хлопче і не журись тим, що не в силі змінити. (йде зі сцени)
Світло поволі гасне і через коротку мить також повільно загорається. Хмарко стоїть там де стояв (за його спину уже сховались
два його двійники з масками в руках). Справа, блище до глядачів
ряд персонажів загримованих під Достоєвського. По середині
сцени яблунька.Звучить химерна музика (Б.Бріттен. тв. 48а).
Сценою повільно, мов би пропливають, зліва на право Ангел, – з права на ліво Чорт. З-за спини Хмарка повільно, мов би випливають роздвоєння Хмарко з масками в руках, вони спочатку розходяться в різні сторони, а потім сходяться на середині сцени. В руках першого байдужа та маска страху, в другого весела та сумна маски.
Другий (надіває сумну): Ти хто?
Перший (надіває байдужу): Я? – Атеїст!
Музика затихає, за сценою чути затихаючим ехом: Атеїст! Атеїст, атеїст… Поновлюється звучання музики, а ряд персонажів загримованих під Достоєвського починає мов би хвилюватись,
виступаючи на пів кроку з-за спини один одного.
Достоєвський: Де атеїст? (голосно басом) – найдіть мені його! Хочу бачити живого атеїста! З-за спини Достоєвського виходять двійники і ходять по сцені мацаючи перед собою мов би сліпі.
Другий Хмарко (в сумній масці): То ти кажеш, – атеїст?!
Перший (в байдужій): Так! Бога нема!
Другий: Ну а як же світ довкола? Сонечко ж як сходить-заходить без Бога?
Перший: А дуже просто! – Рух світил в просторі! Звичайна матиматика, два додати два… я реаліст!
Другий(міняє маску на веселу): Ну і скільки буде два додати два?
Перший: Всі знають,– чотири!
Другий (іронічно): Чотири? І ти зможеш доказати?
Перший: А що тут доказувати, сам рахуй! (прожектор освітлює яблуньку) Он два яблука і он там два, – скільки буде разом?
Другий (одягає сумну маску): Одне пригниле, друге червиве, і ще одне велике а ще одне зовсім маленьке, – чотири не виходить ніяк, ну може два з половиною або три.(міняє маску на веселу)
Перший (розглядає пильно яблука): Твоя правда, неможливо знайти двох однакових яблук, тай чого нам гнилі яблука рахувати,– якщо додавати, то щось фундаментальніше, ну наприклад два атоми додати два атоми? Як тобі такий рахунок?!
Другий: Смішний для мене такий рахунок, вірніше печальний.
Перший: А чому ж це?
Другий: А ти вже забув, як вчені-атеїсти “додавали” в Чорнобилі атоми до атомів? (іронічно) Уявім два атоми і ще два… а он електрон летить… не з твоїх атомів вилетів?!
Перший (сердито): Ну знаєш! Я тобі докажу, старим провіреним способом , ось! (витягує з кишені гроші) Бачиш гривні? На тобі дві і мені дві, скільки буде разом, га?
Другий (бере гроші): А дозволь запитати, ти що би за свої гривні купив?
Перший: Та що за них вийде, хіба жувальну гумку.
Другий: Ну а я свої пожертвував би на щось… (пауза) то ж сам бачиш, чотири знов не виходить. (сміється)
Перший (сердито забирає гроші): Ось дивись, в одній руці дві гривні і в другій руці дві гривні, додаємо їх, – скільки буде?
Другий (міняє маску на сумну): Буде чотири.
Перший (тріумфуючим голосом): О! Я ж казав! Людина може все, навіщо мені Бог?! Сьогодні я живу як собі хочу і нікому не під-владний. Можна сказати, що я порівняно з такими як ти, – над-людина! (за сценою чути гуркіт та регіт).
Другий (міняє маску на веселу): Але дозволь ще запитати, завтра що ти з тими грошами робити будеш?
Перший: Щось куплю в Мошка.
Другий: То вже завтра два додати два не буде чотири, бо ж всім відомо що Мошко хоче мати аж міліон?!
Перший: Та воно то так, але то буде завтра, а сьогодні я надлюдина, сам собі бог! (за сценою чути гуркіт та регіт).
Другий: То значить, що два додати два буде чотири лиш на одну мить? А дозволь дізнатись, може статись так, що завтра ти помреш?
Перший: А чому ж ні? Можу померти!
Другий: І що з тобою тоді стане, де ти будеш?
Перший: Де? Де? – Ніде! А ти що будеш, як помреш?
Другий: Так! Я буду вічно, якщо навіть завтра прийде смерть. Я буду жити вічно з ласки Бога.
Перший: Ти будеш завтра жити вічно, або не будеш, а я вже сьогодні сам собі бог!
Другий(іронічно): Ну, ну! Над людино, дозволь тебе запитати, а якщо тебе завтра не буде ніде і ніякого, то навіщо тобі бути надлюдиною? І що то ти за „сам собі бог“ на один день? Завтра прийде смерть! (за сценою чути гуркіт і регіт. На сцену виходять Смерть і Чорт). Чорт регоче а Смерть громовим голосом –
Смерть: Чого чекати до завтра? Я уже прийшла! Де той, хто назвався богом?
Перший надіває маску страху та ховається за спину другого,разом вони задкують і ховаються за спину задуманого Хмарка. Довкола нього кружляють Достоєвські: Де атеїст? Де атеїст? І підступають Смерть з Чортом.
Смерть (грізним голосом): Де він?! Де він?! Я зараз йому душу відітну!
Чорт: Ха! Ха! Ха! А я в пекло заберу. Хочу бачити як вона буде смажитись!
Смерть (підходить до задуманого Хмарка): Ти той хто назвався Богом?
Хмарко: Який я Бог? Я просто людина!
Смерть (грізно): А мене боїшся?
Хмарко: Трохи боюся, але не дуже.
Смерть (грізно): Ах! Не дуже?! (замахується косою, Хмарко починає корчитись наче від фізично болю): Ой боюся тебе, боюся, але Бога більше! Ти ж сама Його боїшся?
Смерть (раптом згорблюється та озирається кругом): Так! Я покірна Його волі, (грізно) а ти?!
Хмарко: І я зрозумів Його всесильність і буду коритись тільки Йому.Казала ж Осяйна не журитись тим,чого змінити не можна. Буду безконечно любити Бога, і не треба буде боятись нічого в світі!
Смерть довго і пильно дивиться в очі Хмарка, потім разом з Чортом відступають та сходять з сцени.Також і Достоєвські покружлявши довкола Хмарка з словами: Де атеїст? Знову нас надурили!Брехун!Брехун! Брехун! Вони сходять з сцени. Музика затихає, сцена повільно освітлюється.На сцену виходять Три царі, Пастушок, Козак.
Перший цар: Ох притомились, відпічнім,(сідають біля яблуні).
Другий цар: Далекий путь у Віфлеєм.
Третій цар: Та часу маєм досить, ще не скоро,–
Бо аж на зиму провіщали зорі
Різдво Дитяти.
Ще встигнемо домандрувати!
Перший цар: Та путь туди далека,
А по дорозі всяка небезпека…
Тож треба поспішати.
Рушаймо, поки ще не сіло сонце в яму.
Пастушок: І я! І я! І я йду з вами!
Буду пасти ягнятка
Для Божого Дитятка!
Козак(басом): І я йду з вами, добрі люди,
Хоробро боронить Дитятко буду
Від воїнів Іуди!
Встають і виходять.
Хмарко (сам до себе): А що ж я наробив?! Як я тепер буду без неї? О як почорнів раптом світ. Осяйно! Де ти ? Я іду тебе шукати! (сходить з сцени)
На сцену виходять три дівчини. Говорять поміж себе –
Перша: Хмарко і Осяйна ніколи не будуть разом, бо вони надто різні, (в цей час підходить до них Осяйна, але дівчата захоплені розмовою настільки, що її не бачать. Осяйна ховається за дерево)
Друга: Це тільки так на перший погляд виглядає, а насправді їх багато що споріднює.
Перша: Ну що їх може споріднювати? Він як ніч похмурий, а вона мов день ясна. Ні. Не бути їм разом ніколи!
Друга: А я кажу, що вони просто створені одне для одного, ось побачите! Вони будуть своє кохання живити сонечком та поливати дощиком, бо у житті всіляко буває, і від цього воно квітуватиме ще буйніше!
Перша: Ти просто фантазерка та мрійниця. Хіба можна зводити разом ніч і день? Ні, їм не бути разом ніколи!
Третя: Дівчата! Не сперечайтесь даремно,бо не від нас те залежить, бути їм разом чи ні. Найперше це залежить від них самих, і ще від Божої ласки. (за сценою починає звучати запальна танцювальна музика)
Перша: О! Танці почались, йдемо! (виходять)
Осяйна виходить на середину сцени, світло поволі гасне, за спину Осяйни заходять дві її копії з масками сонечка та хмаринки в руках. Світло поволі знову загорається. З-за спини Осяйни виходять її роздвоєння, одне в масці сонечка, інше, – хмаринки.
Хмаринка: Чого то він плакав? Чудний такий, – ні! Скучний.
Сонечко: Так, чудний. Краса світу так зворушує його, що він аж плаче!
Хмаринка: Що ти там в ньому бачиш? Скучний, і не треба його вирізняти тим, чого в ньому нема!
Сонечко: Та ж він філософ! Каже, що сонечко за горизонт сідає і тому сльози течуть. Чудний, то правда, але не нудний, ні!
Хмаринка: Похмурий і нудний!
Сонечко: Ні! Дивний але цікавий!
Хмаринка: Світ ще не бачив, щоб на першому побаченні плакати!
Сонечко: Але ж він від радості плакав, то ж певне що може і всміхатись.
Хмаринка:Ти помиляєшся,він егоїст і навіть певно що й атеїст.
Сонечко: О! Мені вже навіть цікаво, який він насправді.
Хмаринка: Не йди ти до того Хмарка, бо він тобі не пара!
Сонечко: Пара не пара? Як будеш знати, якщо з ним не зустрічатись?
Хмарка: Не йди!
Сонечко: Піду!
Осяйна (виходить на перед них):
Досить, досить сперечатись.
Я йду туди, куди кличе мене серце!
Коли земля буяє літом
й чарують співом солов’ї,
то серце прагне до кохання,
яскравого, мов світ зорі!
Світло на сцені гасне і знову поволі загорається. З одного краю сцени йде Осяйна. З іншого – Хмарко, зустрічаються по середині.
А тим часом три подруги навшпиньки, притуливши пальці до уст виходять на сцену і ховаються за яблуню.
Хмарко: Ось я нарешті тебе знову бачу. Вибач мені за все, я такий дурний тоді був!
Осяйна: І справді, чого то ти такі дурниці говорив, що Бога нема? От я й засумнівалась в тобі. Ти справді такий дивний. (пауза) Але потім думки і серце знову повернули мене до тебе.
Хмарко: Я не буду більше ніколи говорити таких дурниць.
Осяйна: А ти справді так думаєш?
Хмарко: Вибач, що я на мить засумнівався в присутності Бога. Як я міг так думати? Коли ти мене покинула, то я багато чого зрозумів, і тепер думаю зовсім по іншому!
Осяйна: А твої сльози?
Хмарко: Так якось вийшло в хвилини слабкості. Але я ніколи-ніколи більше не буду плакати.
Осяйна: Але чому ж? Ти ж не навмисно. Хіба добре буде, якщо
ти будеш прикидатись?
На якусь мить на сцені запановує довірлива тиша, Хмарко бере руки Осяйни в свої долоні.
Хмарко: Я так боюся тебе втратити. Ти мене не покинеш ніколи?
Осяйна: О! Знову бачу сльози в твоїх очах. Надіюсь, що вони від щирих почуттів, мов ясний світ довкола? Я тебе не покину, даремний твій страх!
Хмарко: Мила Осяйно! Сказати як не знаю.
Осяйна: Ну що?
Хмарко: Я … я тебе кохаю! (цілує їй руки) А ти мене?
Осяйна: Ще не знаю …
Тим часом дівчата за яблунею сваряться, спочатку тихо, а потім голосніше.
Друга: А я що тобі казала?!
Перша: А це ще нічого не значить, вони ще не раз посваряться.
Друга: Та де там посваряться, ти що не бачиш як вони собі миленько говорять.
Осяйна: А ти диви! Вислідили таки!
Третя: Та то ми тут мимо проходили, випадково.
Осяйна: Ага! Ага! Так от собі просто. Ще через мене посваритесь тут!
Друга: Ні! Що ти? Любіться собі на здоров’я!
Перша: Осяйно! Ти не бери собі то дуже до серця.Це ж у вас ще не серйозно, – вилами по воді писано!
Хмарко: Чому не серйозно, – ще й як серйозно!
Перша: Ага!Ага! Ага! Як …? Не сміши мене!
Хмарко: А ось як!(стає перед Осяйною на коліна) Люба Осяйно, виходь за мене заміж! Я тебе люблю понад все на світі.
Друга: Погоджуйся, погоджуйся (плеще в долоні). Бо видно це твоя доля!
Перша: Та не буть така дурна! Нащо він тобі здався.Ти що не знаєш Хмарка?
Осяйна: Та що ти розумієш в коханні подруго(витримує велику паузу) А я згідна!
Друга і Третя(в один голос): А ми твоїми дружками будемо на весіллі (плескають в долоні і танцюють, завіса опускається. Звучить весільна музика).
Перед завісою в зворотньому напрямку проходять три Достоєвських без табличок.
Перший: Ти ба! Надурили.
Другий: Всі вони такі, ті атеїсти. Бога нема! Бога нема! – А як припре то вже є.
Третій: А ти що, справді хотів зустріти живого атеїста? Ану признайся чесно.
Перший: Та не хотів, звісно! Бо ж не буває живого атеїста!
Другий: А мертвий буває? – Тим більше не буває!
Третій: А мертвий що? А мертвий то який?
Перший: Мертвий то вічно живий! (йдуть далі)
На сцену виходить Смерть, за нею Чорт.
Смерть: Живі! (мах косою понад зал) Мертві! (мах косою) – Вічно
Живі! (кривляється в зал)
Чорт (кривляється в зал і махає вилами):Ха!Ха! Ха! Живі – мертві – вічно живі.Ха! Ха! Ха!А дехто і вічно смажений! ( нюхає повітря)
Ах! Смаженою людятиною пахне! Ідем, ідем скоріше у пекло. (сходять з сцени і виходять три царі, козак, пастушок. Йдуть повільно)
Третій цар: Швидше рухайтесь, що спите!
Другий цар: А куди спішити? (меланхолійно) Красота!
Тут раптом в Першого царя дзвонить мобільний телефон. Він зупиняється, ошелешено шукає в одязі: Ало!
Жіночий голос:Ти ще довго?!(звабливо)Я так за тобою скучила.
Перший цар: Ще трошки. (пауза) А щось смачненьке маєш?
Жіночий голос: Курочка смажена і ще щось!
Перший цар: А що?
Жіночий голос: А не скажу!
Перший цар: Та скажи!
Жіночий голос: А ти скоріше приходь, то побачиш!
Перший цар: Ну то вже кланяємось і додому.
Завіса відкривається, на сцену виходять всі актори, беруться за руки і вклоняються. Звучить весела весільна музика.

19 грудня – 2006 р. в день св. Миколая завершили писати.
Оксана Ярослав