ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
«Заїр» Пауло Коельо – гімн всеохоплюючій «енергії любові».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Заїр» Пауло Коельо – гімн всеохоплюючій «енергії любові».
Творчість всесвітньо відомого Бразильского письменника Пауло Коельо – надзвичайно складне та багатогранне явище сучасного світового літературного процесу другої половини ХХ ст. Неоціненною перлиною художнього слова є роман «Заїр», в якому простежуються певні автобіографічні мотиви, що проходять лейтмотивом через всю творчість письменника. Слід зазначити, що ставлення літературної критики до роману та творчості автора вельми неоднозначне. Незважаючи на світове визнання та успіх, багато іспанських критиків вважають П. Коельо «незначним письменником, роботи якого надто прості та схожі на книги із серії “допоможи собі сам”, комерційні та орієнтовані на ринок» . Однак існують мільйони прихильників майстерності Коельо. Їхні точки зору співпадають лише у визнанні повчального пафосу, що притаманний для «Заїру» та інших його творів. В зазначеному романі повною мірою проявляється життєстверджуючий смисл, який оновлює світ і людину, яка є невід’ємною частиною світу. Торкаючись проблеми першоджерел своєї творчості, автор зазначає: «я лише оповідаю в своїх книгах, що відбулося зі мною… про свою трагедію, про свої помилки, про те, як я їх долаю, але не стверджую, що рішення підходить всім, оскільки кожне життя – особливий, унікальний випадок» (тут і далі переклад цитат мій – І.З.) В сюжет «Заїру» автор вписує реальну історію, яку пережив особисто через інтерпретовані по- новому образи літератури та мистецтва.
В центрі сюжетної канви «стоїть» людина – пересічний читач, для якого зміст твору полягає у можливості щасливого вирішення його (читача) особистих життєвих проблем. Для письменника дуже важливо, щоб його твір був зрозумілим для читача тому, що, за словами Коельо: «Завдяки моїм читачам я зустрічаюся з самим собою, тому що розумію написане, лише якщо це зрозуміли інші. Я – читач власних книг.» - стверджує герой –оповідач роману.
Біографія, ніби, не лише безпосередньо стосується художнього світу твору, але й неодмінно повинна передувати йому. Вона «пояснює» філософський підтекст роману, всі «невидимі подробиці» в сюжеті.
На мою думку, для цього твору властиві певні риси постмодернізму, оскільки автор спонукає читача до пошуку індивідуального сприйняття твору. Устами головного героя він застерігає свого читача про небезпеку можливості втручання в цей процес критика: «…кожен, хто прочитав мою книжку, подумки екранізує її сам – сам бачить зовнішність персонажів, чує їхні голоси, сам вибудовує антураж, і навіть відчуває запахи. І тому читач, якому сподобався роман після перегляду екранізації незмінно почуває себе ошуканим і каже: «Ні, книжка краща»…» .
Написання «Заїру» стало переломним етапом творчості видатного бразильця, і нерозривно пов’язане із бунтівним світовідчуттям, ідеєю подолання застарілих норм заради розкріпачення особистості та подальшого позитивного самоспостереження , що властиве для літературного процесу другої половини ХХ – поч. ХХІ ст. Характерною особливістю цього твору є долання «заборонених» тем, які стають для персонажів основним предметом обговорення. Розкриття та висвітлення зазначених тем виникає як частина світогляду, що зумовлений особливою місією героя, його прагненням поширювати у світі та сповідувати найвищі цінності –любов, обов’язок, високу моральність. (Зустрічі Михаїла у вірменському ресторані, прагнення оповідача зустрічі зі своєю дружиною). Самопізнання героя відбувається в міру того, як він усвідомлює винятковість свого призначення. На шляху до самопізнання, герой здобуває певний духовний досвід, подробиці якого детально відтворені на сторінках цієї захоплюючої, дуже багатовимірної книги.
Варто наголосити, що сюжет роману сповнений прагненням героя наблизитись до «таємниці буття», істини, відкривши яку для себе, герої намагаються донести її всьому світові, та працювати не покладаючи рук заради змін на краще: «Нехай шукають єдину істину – любов. Нехай живуть у згоді з її законами». Герой осягає істину через безпосереднє переживання реальності, розуміння гармонійності основних законів буття у процесі спілкування. Цей неоціненний досвід реалізується через руйнування кордонів та заборон для досягнення головної мети – відродження цілісності найвищого скарбу в житті людини – нетлінної сили любові. Лише спізнавши таке почуття, герой зможе відчути всю повноту буття.
У своєму геніальному творі Пауло Коельо з притаманною для його творчості багатозначністю та конкретністю, водночас, висвітлює такі «вічні теми» як: обов’язку подружжя щодо одне одного та дітей, значення кохання в житті людини, вплив Вищих Сил на долю особистості, керівництво її долею Вищими Силами, в усіх їхніх складних взаємопереплетіннях.
Заглибившись у «художній світ» «Заїру» читач відкриє для себе всю багатогранність творчості митця, адже Коельо змушує замислитись над цілою низкою проблем, що є дуже актуальними у нашому повсякденному житті і, можливо, переосмислити його, проаналізувати власні дії та вчинки. Така відкритість властива для літератури сучасності .
На сторінках свого неперевершеного творіння автор переконливо спонукає читача до висновку, що поступово, з набуттям власної життєвої мудрості, люди завжди пристосовуються до обставин, в які потрапляють: «…ви мріяли перемінити світ, але, врешті, здалися на милість дійсності. Ми зображуємо силу, тому що ми слабкі…» , а найважливіше для людей – відчувати любов та підтримку. Письменник відстоює переконання про те, що для повної гармонії зі світом слід діяти за покликом власного серця, а не лише підкорятися умовностям: «…Краще бути слугою любові, ніж її господарем...»
Для більш повного висвітлення особливостей роману, варто звернути увагу на окремі його аспекти. Як стверджує Хорхе Луїс Борхес, «поняття заїр пов’ язане з ісламською традицією, виникло у XVIII ст. У перекладі з арабської мови - заїр означає щось видиме, присутнє, таке, що не може залишитись непоміченим. Таке, що, коли вже воно нам трапилося, поступово поглинає наші думки, аж поки витіснить зі свідомості все інше. Його можна назвати святістю. Або божевіллям».
Сюжет роману полягає в тому, що герой – письменник шукає іншу людину (свою дружину), і, зрештою, знаходить її з допомогою казаха Михаїла, з яким вона пішла. Головна думка, яка бентежить душу героя – мотиви вчинку дружини. Роздуми про це захоплюють свідомість героя, перетворюються на заїр. Письменник намагається будувати нові стосунки, але йому не вдається звільнитись від тягаря власного минулого, а тому - побудувати майбутнє. Щоб творити його і бути самим собою дуже важливо позбутись почуття провини перед коханою людиною: «…Я не буду відчувати, що комусь щось винен, не буду вважати, що Естер мені необхідна, тому, що вона єдина спроможна мене зрозуміти, бо я до неї звик, бо вона знає мою силу й мої вади, мої чесноти й пороки».
На мою думку, через відчайдушні, наполегливі прагнення героя відшукати свою дружину письменник утверджує думку про те, що найважливіше для людини – бути комусь потрібним, жити заради щастя коханої людини. Саме в цьому полягає найвище благо любові, її головне покликання, яке містить першоджерело буття особистості: «…немає гірше, як відчувати, що нікому немає діла, існуєш ти на світі чи ні, нікому не цікаві твої уявлення про життя і світ пречудово може обійтися без твоєї наполегливої присутності.» . Коли людина самотня, то, ніби, перестає бути частиною суспільства, часто почувається «зайвою» на святі життя, адже немає з ким поділитися своїми радостями, печалями, сподіваннями та найпотаємнішими мріями. Крізь сюжетну канву роману проходить переконання митця, що для цілковитої гармонії зі світом особистості необхідна кохана людина, яка буде поряд у найскладніших життєвих ситуаціях, підтримуватиме, зігріватиме серце теплом свого палкого почуття, рятуватиме душу від зла.
Цікаво відзначити, що на сучасному етапі дослідження роману видатного письменника, немає однозначного трактування сутності поняття заїр, точки зору дослідників дуже різноманітні, а спорідненні лише в тому, що заїр цілковито підпорядковує вчинки, думки людини, її волю. По суті, ввівши в роман неоднозначне поняття – заїр, автор спонукає читача до напруженої роботи думки, тому що заїр – головна мета життя людини, те, заради чого вона прийшла у цей світ. І в кожного із нас глибоко в душі існує власний, єдиний та неповторний зміст, який ми вкладаємо у це поняття. Застосовуючи такий складний аспект зазначеного поняття, Коельо висвітлює тезу про нездатність особистості змінити власну долю, яка визначена Творцем заздалегідь: «Всемогутній і всесильний заїр, народжується із кожним представником роду людського, набирає сили в дитинстві, нав’язує нам свої правила й закони, які стають безперечними»
Визначальна особливість творів видатного письменника полягає в тому, що основна, загадкова сутність книги відкривається читачеві лише на завершенні. Коельо тримає увагу читача на сторожі постійно, інтригуючи та захоплюючи до останньої сторінки. Адже саме в кінцевих епізодах розгортається кульмінація сюжету, яка повністю підпорядковує розвиток подальших подій. Саме таким є епізод перебування героя в степах Казахстану, що передує його зустрічі з дружиною. Там, в степу, залишившись на одинці із самим собою, він поринає у роздуми, які спонукають осягнути істину, зазирнути в глибини самоусвідомлення особистості, її призначення на цій землі. Хоч герой дуже прагне повернути кохану людину і його душу охоплює невимовний острах того, що всі найпотаємніші сподівання можуть виявитися даремними, він залишає право вибору за дружиною.
Устами свого героя, автор говорить про сутність любові: «..це – хвороба, якої ніхто не хоче позбутися. Вражений нею не спішить видужати. Він страждає, але не бажає зцілення. »
Змальовуючи зворушливу зустріч героя зі своєю дружиною, Коельо використовує своєрідну паралель до «Одіссеї» Гомера, адже Естер, так само, як і Пенелопа вірно чекала чоловіка, вірила у його повернення, незважаючи на жодні обставини, які могли завадити їхній зустрічі. А герой, як Одіссей, здолавши всі перешкоди, повернувся до домашнього вогнища, яке сумлінно оберігала його єдина, дарована Богом, кохана жінка. Водночас, автор надає цій темі нової, дуже самобутньої інтерпретації, оскільки залишає відкритим фінал роману, спонукаючи читача до подальшого самостійного його трактування. Така відкритість фіналу, дозволяє припустити належність роману до літератури модернізму другої половини ХХ ст.
Піднімаючи низку світоглядних питань на кшталт: «Що таке Бог?, чому ми любимо одних і ненавидимо інших?, куди йдемо після смерті?, навіщо народжуємось, коли все одно доведеться вмирати?» . Пауло Коельо спонукає читача до висновку, що на головні питання буття не буде відповіді ніколи, оскільки кожна індивідуальна особистість шукатиме їх все життя.
Важливо наголосити, що «Заїр» посідає вагоме місце серед кращих зразків літератури сучасності, а творчість його автора – сповнена незвіданих таємниць, які чекають свого відкриття.
Список літератури
. Коельо П. «Заїр»К.; «Софія» 2005 - с
2. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. Київ, «Радянська школа», 1971. – 486 с.
3. Фобур Сен-Пер, «Енциклопедія фантастики», 1953
4. http://www.coelho.ru/
5. /www.centrasia.ru
8.04.2010
В центрі сюжетної канви «стоїть» людина – пересічний читач, для якого зміст твору полягає у можливості щасливого вирішення його (читача) особистих життєвих проблем. Для письменника дуже важливо, щоб його твір був зрозумілим для читача тому, що, за словами Коельо: «Завдяки моїм читачам я зустрічаюся з самим собою, тому що розумію написане, лише якщо це зрозуміли інші. Я – читач власних книг.» - стверджує герой –оповідач роману.
Біографія, ніби, не лише безпосередньо стосується художнього світу твору, але й неодмінно повинна передувати йому. Вона «пояснює» філософський підтекст роману, всі «невидимі подробиці» в сюжеті.
На мою думку, для цього твору властиві певні риси постмодернізму, оскільки автор спонукає читача до пошуку індивідуального сприйняття твору. Устами головного героя він застерігає свого читача про небезпеку можливості втручання в цей процес критика: «…кожен, хто прочитав мою книжку, подумки екранізує її сам – сам бачить зовнішність персонажів, чує їхні голоси, сам вибудовує антураж, і навіть відчуває запахи. І тому читач, якому сподобався роман після перегляду екранізації незмінно почуває себе ошуканим і каже: «Ні, книжка краща»…» .
Написання «Заїру» стало переломним етапом творчості видатного бразильця, і нерозривно пов’язане із бунтівним світовідчуттям, ідеєю подолання застарілих норм заради розкріпачення особистості та подальшого позитивного самоспостереження , що властиве для літературного процесу другої половини ХХ – поч. ХХІ ст. Характерною особливістю цього твору є долання «заборонених» тем, які стають для персонажів основним предметом обговорення. Розкриття та висвітлення зазначених тем виникає як частина світогляду, що зумовлений особливою місією героя, його прагненням поширювати у світі та сповідувати найвищі цінності –любов, обов’язок, високу моральність. (Зустрічі Михаїла у вірменському ресторані, прагнення оповідача зустрічі зі своєю дружиною). Самопізнання героя відбувається в міру того, як він усвідомлює винятковість свого призначення. На шляху до самопізнання, герой здобуває певний духовний досвід, подробиці якого детально відтворені на сторінках цієї захоплюючої, дуже багатовимірної книги.
Варто наголосити, що сюжет роману сповнений прагненням героя наблизитись до «таємниці буття», істини, відкривши яку для себе, герої намагаються донести її всьому світові, та працювати не покладаючи рук заради змін на краще: «Нехай шукають єдину істину – любов. Нехай живуть у згоді з її законами». Герой осягає істину через безпосереднє переживання реальності, розуміння гармонійності основних законів буття у процесі спілкування. Цей неоціненний досвід реалізується через руйнування кордонів та заборон для досягнення головної мети – відродження цілісності найвищого скарбу в житті людини – нетлінної сили любові. Лише спізнавши таке почуття, герой зможе відчути всю повноту буття.
У своєму геніальному творі Пауло Коельо з притаманною для його творчості багатозначністю та конкретністю, водночас, висвітлює такі «вічні теми» як: обов’язку подружжя щодо одне одного та дітей, значення кохання в житті людини, вплив Вищих Сил на долю особистості, керівництво її долею Вищими Силами, в усіх їхніх складних взаємопереплетіннях.
Заглибившись у «художній світ» «Заїру» читач відкриє для себе всю багатогранність творчості митця, адже Коельо змушує замислитись над цілою низкою проблем, що є дуже актуальними у нашому повсякденному житті і, можливо, переосмислити його, проаналізувати власні дії та вчинки. Така відкритість властива для літератури сучасності .
На сторінках свого неперевершеного творіння автор переконливо спонукає читача до висновку, що поступово, з набуттям власної життєвої мудрості, люди завжди пристосовуються до обставин, в які потрапляють: «…ви мріяли перемінити світ, але, врешті, здалися на милість дійсності. Ми зображуємо силу, тому що ми слабкі…» , а найважливіше для людей – відчувати любов та підтримку. Письменник відстоює переконання про те, що для повної гармонії зі світом слід діяти за покликом власного серця, а не лише підкорятися умовностям: «…Краще бути слугою любові, ніж її господарем...»
Для більш повного висвітлення особливостей роману, варто звернути увагу на окремі його аспекти. Як стверджує Хорхе Луїс Борхес, «поняття заїр пов’ язане з ісламською традицією, виникло у XVIII ст. У перекладі з арабської мови - заїр означає щось видиме, присутнє, таке, що не може залишитись непоміченим. Таке, що, коли вже воно нам трапилося, поступово поглинає наші думки, аж поки витіснить зі свідомості все інше. Його можна назвати святістю. Або божевіллям».
Сюжет роману полягає в тому, що герой – письменник шукає іншу людину (свою дружину), і, зрештою, знаходить її з допомогою казаха Михаїла, з яким вона пішла. Головна думка, яка бентежить душу героя – мотиви вчинку дружини. Роздуми про це захоплюють свідомість героя, перетворюються на заїр. Письменник намагається будувати нові стосунки, але йому не вдається звільнитись від тягаря власного минулого, а тому - побудувати майбутнє. Щоб творити його і бути самим собою дуже важливо позбутись почуття провини перед коханою людиною: «…Я не буду відчувати, що комусь щось винен, не буду вважати, що Естер мені необхідна, тому, що вона єдина спроможна мене зрозуміти, бо я до неї звик, бо вона знає мою силу й мої вади, мої чесноти й пороки».
На мою думку, через відчайдушні, наполегливі прагнення героя відшукати свою дружину письменник утверджує думку про те, що найважливіше для людини – бути комусь потрібним, жити заради щастя коханої людини. Саме в цьому полягає найвище благо любові, її головне покликання, яке містить першоджерело буття особистості: «…немає гірше, як відчувати, що нікому немає діла, існуєш ти на світі чи ні, нікому не цікаві твої уявлення про життя і світ пречудово може обійтися без твоєї наполегливої присутності.» . Коли людина самотня, то, ніби, перестає бути частиною суспільства, часто почувається «зайвою» на святі життя, адже немає з ким поділитися своїми радостями, печалями, сподіваннями та найпотаємнішими мріями. Крізь сюжетну канву роману проходить переконання митця, що для цілковитої гармонії зі світом особистості необхідна кохана людина, яка буде поряд у найскладніших життєвих ситуаціях, підтримуватиме, зігріватиме серце теплом свого палкого почуття, рятуватиме душу від зла.
Цікаво відзначити, що на сучасному етапі дослідження роману видатного письменника, немає однозначного трактування сутності поняття заїр, точки зору дослідників дуже різноманітні, а спорідненні лише в тому, що заїр цілковито підпорядковує вчинки, думки людини, її волю. По суті, ввівши в роман неоднозначне поняття – заїр, автор спонукає читача до напруженої роботи думки, тому що заїр – головна мета життя людини, те, заради чого вона прийшла у цей світ. І в кожного із нас глибоко в душі існує власний, єдиний та неповторний зміст, який ми вкладаємо у це поняття. Застосовуючи такий складний аспект зазначеного поняття, Коельо висвітлює тезу про нездатність особистості змінити власну долю, яка визначена Творцем заздалегідь: «Всемогутній і всесильний заїр, народжується із кожним представником роду людського, набирає сили в дитинстві, нав’язує нам свої правила й закони, які стають безперечними»
Визначальна особливість творів видатного письменника полягає в тому, що основна, загадкова сутність книги відкривається читачеві лише на завершенні. Коельо тримає увагу читача на сторожі постійно, інтригуючи та захоплюючи до останньої сторінки. Адже саме в кінцевих епізодах розгортається кульмінація сюжету, яка повністю підпорядковує розвиток подальших подій. Саме таким є епізод перебування героя в степах Казахстану, що передує його зустрічі з дружиною. Там, в степу, залишившись на одинці із самим собою, він поринає у роздуми, які спонукають осягнути істину, зазирнути в глибини самоусвідомлення особистості, її призначення на цій землі. Хоч герой дуже прагне повернути кохану людину і його душу охоплює невимовний острах того, що всі найпотаємніші сподівання можуть виявитися даремними, він залишає право вибору за дружиною.
Устами свого героя, автор говорить про сутність любові: «..це – хвороба, якої ніхто не хоче позбутися. Вражений нею не спішить видужати. Він страждає, але не бажає зцілення. »
Змальовуючи зворушливу зустріч героя зі своєю дружиною, Коельо використовує своєрідну паралель до «Одіссеї» Гомера, адже Естер, так само, як і Пенелопа вірно чекала чоловіка, вірила у його повернення, незважаючи на жодні обставини, які могли завадити їхній зустрічі. А герой, як Одіссей, здолавши всі перешкоди, повернувся до домашнього вогнища, яке сумлінно оберігала його єдина, дарована Богом, кохана жінка. Водночас, автор надає цій темі нової, дуже самобутньої інтерпретації, оскільки залишає відкритим фінал роману, спонукаючи читача до подальшого самостійного його трактування. Така відкритість фіналу, дозволяє припустити належність роману до літератури модернізму другої половини ХХ ст.
Піднімаючи низку світоглядних питань на кшталт: «Що таке Бог?, чому ми любимо одних і ненавидимо інших?, куди йдемо після смерті?, навіщо народжуємось, коли все одно доведеться вмирати?» . Пауло Коельо спонукає читача до висновку, що на головні питання буття не буде відповіді ніколи, оскільки кожна індивідуальна особистість шукатиме їх все життя.
Важливо наголосити, що «Заїр» посідає вагоме місце серед кращих зразків літератури сучасності, а творчість його автора – сповнена незвіданих таємниць, які чекають свого відкриття.
Список літератури
. Коельо П. «Заїр»К.; «Софія» 2005 - с
2. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. Київ, «Радянська школа», 1971. – 486 с.
3. Фобур Сен-Пер, «Енциклопедія фантастики», 1953
4. http://www.coelho.ru/
5. /www.centrasia.ru
8.04.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію