Там, де злились воєдино
Хмари з озерним простором,
Де ще імла світанкова
Тане над хвилями сонними,-
Сотні вітрильників в танці
Закружеляють скоро.
Небо ясніша, згасають
Зорі одна по одній.

Сон незвичайний я мала.
Начебто в небо злітаю.
Голос з безодні синьої
Почувся неждано мені.
Ласкаво й приязно так
Небо мене спитало:
«Шлях куди спрямувала
В оцій стороні земній?»

Невтішним було зізнання.
Сказала я Небу відверто:
«На захід хилиться сонце,
Шлях далекий, як і раніш.
Життя моє – лише пізнання
Долі важкої поета,
Та досконалих рядків
Так мало знайшов мій вірш.

Вітер здійнявсь доокола.
Вітер од краю й до краю
Гордо ширя наді мною
У піднебессі блакитнім гриф .
Мчи на Саньшань мене, вітер,
Пришвидшуй хвилею човен.
Хай ні на мить не слабне
Твій одчайдушний порив.

***
В пору, коли ще так тихо
Дрімає природа під снігом,
Вісті надходять із саду,
Перші вісті весни.
Там мейхуа прокинулась,
Там на воскреслих пагінцях
Яшми рожевої розсипи
З-над сонячної сторони.

Напіврозкриті, невагомі
Ніжно засяяли квіти,
Тонкий, ледь вловимий
Ллється довкіль аромат.
Наче красуня вийшла –
Ані турбот, ні печалі –
Тут же, в саду, приміряє
Весняний новий наряд.

Ні, недаремне природа
Вигадала це творіння.
Сенс глибокий, таємний
В нього навік заклала.
Чи не тому-то сьогодні
Радісно збуджений
Повновидий місяць
Ллє своє світло над садом.

Чаші янтарні дружно
З’єднаймо під наспів квіту
І до краплини останньої
Вип’ємо хмільний цей напій
За мейхуа. Зрівнятися з нею
Іншим квітам несила.
Якже пахтить духмяно
Квітка-краса понад нами!
---------
Лі Цинчжао (1084-1155) – класик китайської поезії.
Тут гриф є символом високих устремлінь.
Саньшань (Три гори) – обитель безсмертних: Пенлай, Інчжоу та Фанчжан. Поетеса цим хоче сказати, що роки поневірянь не зломили її, і вона, як і доти, вірна високому поетичному покликанню.

Тексти відтворено за перекладами М.І.Басманова, вміщеними в книзі "Китайская пейзажная лирика".- Издание Московского университета, 1984.