
«Я був королем “Долини мовчання”», – мовив Маркос Родрігес Пантоха – реальний (та живий і нині) прототип головного героя фільму «Серед вовків/Entrelobos» іспанського режисера Херардо Олівареса (2010 рік). Маркос одинадцять років прожив поруч із вовками в іспанській провінції Кордова у горах Сьєрра-Морена, не маючи жодного зв’язку з цивілізацією.
Режисер Оліварес давно відомий телеглядачам своїми документальними фільмами, які зняв у різних куточках світу на замовлення європейських телеканалів. Якось його зацікавили історії про дітей, що виховувались серед тварин. А таких випадків офіційно зареєстровано близько сорока. Тож зустріч із земляком Маркосом стала каталізатором до написання сценарію. У зйомках стрічки брав участь режисер-документаліст Хоакін Гутьєррес Ача, як спеціальний оператор і керівник групи зйомок тварин та дикої природи.
Коротко про сюжет. У дуже бідній родині двоє братів, ще дітей, Хуаніліо і Маркіто, пасуть отару чужих кіз. За це хазяїн дав їхній родині хатинку-розвалюху і коня. Мама хлопців померла, а мачуха щодня б’є пасинків, збиткується над ними. Коли вовки задерли п’ятьох кіз, то батько, щоб не вигнали з хати, продав Маркіто у найми багатію. Отак хлопчик опинився в горах. Він мав допомагати дідусеві-відлюднику пасти кіз. Згодом дідусь, який полюбив хлопчину і встиг дуже багато навчити його, помирає. І світ Маркіто перевернувся враз… Все валиться з рук, голод безпросвітний і травма руки дошкуляють. Якоїсь миті хлопчака охоплює відчай. Дивовижно, але від голодної смерті рятує його вовчик, із яким Маркіто подружився раніше.
Мине десяток років – і глядач уже бачить дорослого юнака: сильного, здичавілого, спроможного бігти наввипередки з вовками та відтворювати їхню мову і поведінку. Ці експресивні кадри просто-таки приголомшують.
У фільмі є ще одна сюжетна лінія, яка додає трагізму. Це оповідь про дідусевого сина Томаса, борця за справедливість (такого собі іспанського Робін Гуда), який перебуваючи в конфлікті зі владою, переховується в горах. Його переслідує поліція.
Кінострічка «Серед вовків» тримає глядача в напрузі з перших до останніх кадрів. Цьому сприяє і чудова музика Клауса Бадельта, яка підсилює трагічні кадри відеоряду.
Зупинюсь окремо на мізансценах, які мене особливо зворушують. Батько продав сина багатію і мовчки йде до дверей, а син запитує: «Батьку, ти куди?" - "Додому". - "А я?..» Ми бачимо великим планом очі Маркіто, повні сліз і болю…
Інший кадр, де юнак п’є воду серед каміння у долині, нахилившись у позі сіроманця. Він угледів у водному дзеркалі своє відображення і торкається рукою довгих брудних пацьорків волосся. А потім вдаряє долонею по воді – щоб не бачити. І хоч серед дикої природи він знайшов любов і дружбу, якої, на жаль, не бачив у суспільстві, його гени людяності ще живі і невитравні.
Драматичні моменти, що викликають у Маркіто страх і заціпеніння, навіяли мені спогад про своє, пережите півстоліття тому. Підлітком пас череду і потрапив у страшну грозову зливу. Загубилось телятко. Греблю ставка у верхів’ї балки прорвало. Вода затопила все навкруг. Нещасне теля стояло, згорбившись, на згірку, а під вербою я побачив вовка. Він якусь хвилину вивчав мене, переляканого на смерть, а потім пострибав водою у ліс. Кілька ночей поспіль мені снилися кошмари…
До яких висновків спонукає ця кінострічка, просякнута виразним (класичним) антицивілізаційним підходом до теми "людина і природа"? З одного боку бачимо прихильників «прогресу» – багатіїв і представників влади, які вирізняються жадібністю, агресією і байдужістю до знедолених. А в опозиції до цивілізації – «благородні дикуни», що живуть у цілковитій гармонії з природою.
Поза сумнівом, режисерові вдалося майстерно повернути глядача до витоків, до прекрасного світу природи, а , може, і розбудити в комусь почуття провини… Це фільм-застереження. Колись же людство врешті-решт має зрозуміти, що воно лише часточка природи, а не її повелитель і безжальний експлуататор. Інакше його очікує катастрофа.
Фільм «Серед вовків» завершується унікальними, зворушливими кадрами: літній посивілий чоловік лежить на краю скелі, а вовк лиже йому обличчя. І звучить закадровий текст: «І через 45 років, після того, як його схопили жандарми, Маркос, як і раніше, певний, що не дуже добре знає людей і що кращими роками життя були ті, які він провів серед вовків"…
2012