ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Король долини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Король долини
«Я був королем “Долини мовчання”», – мовив Маркос Родрігес Пантоха – реальний (та живий і нині) прототип головного героя фільму «Серед вовків/Entrelobos» іспанського режисера Херардо Олівареса (2010 рік). Маркос одинадцять років прожив поруч із вовками в іспанській провінції Кордова у горах Сьєрра-Морена, не маючи жодного зв’язку з цивілізацією.
Режисер Оліварес давно відомий телеглядачам своїми документальними фільмами, які зняв у різних куточках світу на замовлення європейських телеканалів. Якось його зацікавили історії про дітей, що виховувались серед тварин. А таких випадків офіційно зареєстровано близько сорока. Тож зустріч із земляком Маркосом стала каталізатором до написання сценарію. У зйомках стрічки брав участь режисер-документаліст Хоакін Гутьєррес Ача, як спеціальний оператор і керівник групи зйомок тварин та дикої природи.
Коротко про сюжет. У дуже бідній родині двоє братів, ще дітей, Хуаніліо і Маркіто, пасуть отару чужих кіз. За це хазяїн дав їхній родині хатинку-розвалюху і коня. Мама хлопців померла, а мачуха щодня б’є пасинків, збиткується над ними. Коли вовки задерли п’ятьох кіз, то батько, щоб не вигнали з хати, продав Маркіто у найми багатію. Отак хлопчик опинився в горах. Він мав допомагати дідусеві-відлюднику пасти кіз. Згодом дідусь, який полюбив хлопчину і встиг дуже багато навчити його, помирає. І світ Маркіто перевернувся враз… Все валиться з рук, голод безпросвітний і травма руки дошкуляють. Якоїсь миті хлопчака охоплює відчай. Дивовижно, але від голодної смерті рятує його вовчик, із яким Маркіто подружився раніше.
Мине десяток років – і глядач уже бачить дорослого юнака: сильного, здичавілого, спроможного бігти наввипередки з вовками та відтворювати їхню мову і поведінку. Ці експресивні кадри просто-таки приголомшують.
У фільмі є ще одна сюжетна лінія, яка додає трагізму. Це оповідь про дідусевого сина Томаса, борця за справедливість (такого собі іспанського Робін Гуда), який перебуваючи в конфлікті зі владою, переховується в горах. Його переслідує поліція.
Кінострічка «Серед вовків» тримає глядача в напрузі з перших до останніх кадрів. Цьому сприяє і чудова музика Клауса Бадельта, яка підсилює трагічні кадри відеоряду.
Зупинюсь окремо на мізансценах, які мене особливо зворушують. Батько продав сина багатію і мовчки йде до дверей, а син запитує: «Батьку, ти куди?" - "Додому". - "А я?..» Ми бачимо великим планом очі Маркіто, повні сліз і болю…
Інший кадр, де юнак п’є воду серед каміння у долині, нахилившись у позі сіроманця. Він угледів у водному дзеркалі своє відображення і торкається рукою довгих брудних пацьорків волосся. А потім вдаряє долонею по воді – щоб не бачити. І хоч серед дикої природи він знайшов любов і дружбу, якої, на жаль, не бачив у суспільстві, його гени людяності ще живі і невитравні.
Драматичні моменти, що викликають у Маркіто страх і заціпеніння, навіяли мені спогад про своє, пережите півстоліття тому. Підлітком пас череду і потрапив у страшну грозову зливу. Загубилось телятко. Греблю ставка у верхів’ї балки прорвало. Вода затопила все навкруг. Нещасне теля стояло, згорбившись, на згірку, а під вербою я побачив вовка. Він якусь хвилину вивчав мене, переляканого на смерть, а потім пострибав водою у ліс. Кілька ночей поспіль мені снилися кошмари…
До яких висновків спонукає ця кінострічка, просякнута виразним (класичним) антицивілізаційним підходом до теми "людина і природа"? З одного боку бачимо прихильників «прогресу» – багатіїв і представників влади, які вирізняються жадібністю, агресією і байдужістю до знедолених. А в опозиції до цивілізації – «благородні дикуни», що живуть у цілковитій гармонії з природою.
Поза сумнівом, режисерові вдалося майстерно повернути глядача до витоків, до прекрасного світу природи, а , може, і розбудити в комусь почуття провини… Це фільм-застереження. Колись же людство врешті-решт має зрозуміти, що воно лише часточка природи, а не її повелитель і безжальний експлуататор. Інакше його очікує катастрофа.
Фільм «Серед вовків» завершується унікальними, зворушливими кадрами: літній посивілий чоловік лежить на краю скелі, а вовк лиже йому обличчя. І звучить закадровий текст: «І через 45 років, після того, як його схопили жандарми, Маркос, як і раніше, певний, що не дуже добре знає людей і що кращими роками життя були ті, які він провів серед вовків"…
2012
Режисер Оліварес давно відомий телеглядачам своїми документальними фільмами, які зняв у різних куточках світу на замовлення європейських телеканалів. Якось його зацікавили історії про дітей, що виховувались серед тварин. А таких випадків офіційно зареєстровано близько сорока. Тож зустріч із земляком Маркосом стала каталізатором до написання сценарію. У зйомках стрічки брав участь режисер-документаліст Хоакін Гутьєррес Ача, як спеціальний оператор і керівник групи зйомок тварин та дикої природи.
Коротко про сюжет. У дуже бідній родині двоє братів, ще дітей, Хуаніліо і Маркіто, пасуть отару чужих кіз. За це хазяїн дав їхній родині хатинку-розвалюху і коня. Мама хлопців померла, а мачуха щодня б’є пасинків, збиткується над ними. Коли вовки задерли п’ятьох кіз, то батько, щоб не вигнали з хати, продав Маркіто у найми багатію. Отак хлопчик опинився в горах. Він мав допомагати дідусеві-відлюднику пасти кіз. Згодом дідусь, який полюбив хлопчину і встиг дуже багато навчити його, помирає. І світ Маркіто перевернувся враз… Все валиться з рук, голод безпросвітний і травма руки дошкуляють. Якоїсь миті хлопчака охоплює відчай. Дивовижно, але від голодної смерті рятує його вовчик, із яким Маркіто подружився раніше.
Мине десяток років – і глядач уже бачить дорослого юнака: сильного, здичавілого, спроможного бігти наввипередки з вовками та відтворювати їхню мову і поведінку. Ці експресивні кадри просто-таки приголомшують.
У фільмі є ще одна сюжетна лінія, яка додає трагізму. Це оповідь про дідусевого сина Томаса, борця за справедливість (такого собі іспанського Робін Гуда), який перебуваючи в конфлікті зі владою, переховується в горах. Його переслідує поліція.
Кінострічка «Серед вовків» тримає глядача в напрузі з перших до останніх кадрів. Цьому сприяє і чудова музика Клауса Бадельта, яка підсилює трагічні кадри відеоряду.
Зупинюсь окремо на мізансценах, які мене особливо зворушують. Батько продав сина багатію і мовчки йде до дверей, а син запитує: «Батьку, ти куди?" - "Додому". - "А я?..» Ми бачимо великим планом очі Маркіто, повні сліз і болю…
Інший кадр, де юнак п’є воду серед каміння у долині, нахилившись у позі сіроманця. Він угледів у водному дзеркалі своє відображення і торкається рукою довгих брудних пацьорків волосся. А потім вдаряє долонею по воді – щоб не бачити. І хоч серед дикої природи він знайшов любов і дружбу, якої, на жаль, не бачив у суспільстві, його гени людяності ще живі і невитравні.
Драматичні моменти, що викликають у Маркіто страх і заціпеніння, навіяли мені спогад про своє, пережите півстоліття тому. Підлітком пас череду і потрапив у страшну грозову зливу. Загубилось телятко. Греблю ставка у верхів’ї балки прорвало. Вода затопила все навкруг. Нещасне теля стояло, згорбившись, на згірку, а під вербою я побачив вовка. Він якусь хвилину вивчав мене, переляканого на смерть, а потім пострибав водою у ліс. Кілька ночей поспіль мені снилися кошмари…
До яких висновків спонукає ця кінострічка, просякнута виразним (класичним) антицивілізаційним підходом до теми "людина і природа"? З одного боку бачимо прихильників «прогресу» – багатіїв і представників влади, які вирізняються жадібністю, агресією і байдужістю до знедолених. А в опозиції до цивілізації – «благородні дикуни», що живуть у цілковитій гармонії з природою.
Поза сумнівом, режисерові вдалося майстерно повернути глядача до витоків, до прекрасного світу природи, а , може, і розбудити в комусь почуття провини… Це фільм-застереження. Колись же людство врешті-решт має зрозуміти, що воно лише часточка природи, а не її повелитель і безжальний експлуататор. Інакше його очікує катастрофа.
Фільм «Серед вовків» завершується унікальними, зворушливими кадрами: літній посивілий чоловік лежить на краю скелі, а вовк лиже йому обличчя. І звучить закадровий текст: «І через 45 років, після того, як його схопили жандарми, Маркос, як і раніше, певний, що не дуже добре знає людей і що кращими роками життя були ті, які він провів серед вовків"…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію