Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.07
01:22
Окремі москалі нібито і не страшні. Вони, як і вовки, небезпечні, коли збиваються у зграї.
Без московської мавпи з гранатою світ поки що не здатний уявити собі миротворчий процес.
Гіркий досвід – незамінний інгредієнт у кулінарії.
Людям найпрості
2026.06.06
22:03
не перевершуй не жени
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
2026.06.06
19:21
В оп’янінні усякою розкішшю
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
2026.06.06
17:36
…подуєш на людську біду -
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
2026.06.06
17:26
Готовий сплакнути, раніш як бувало,
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
2026.06.06
12:53
Я прийду у спустошений ліс,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
2026.06.06
09:04
Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
2026.06.06
08:56
Що може порізнить навіки батька з сином?
В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
Був батько вже на троні «короля вальсів»,
Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
Батько боявся невдовзі поступитись троном,
тож заборонив маляті
2026.06.06
08:21
— Ти малюєш на мапі вчорашніх обмежень
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
2026.06.06
07:41
Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
2026.06.05
23:37
Зливи лютої — грім і зірниці — вогонь —
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Рецензії
Глечик трунку, який принесли бджоли
(Передмова до збірника поезій Інги Хухри "Дикий мед")
Колись давно, коли світ був ще молодий, один мудрець якого сучасники називали Просвітлений, сказав, що життя це страждання. Цьому ніхто не хотів повірити. Або до кінця повірити. Справді, блукаючи хащами (навіть не хащами – дрімучим пралісом життя ми натрапляємо (інколи) на солодкий мед, що його принесли дикі бджоли. Для кожної людини цей мед різний. Для людей творчих це в першу чергу натхнення. І творчість як така. Для людей не творчих, що живуть у світі буденності, або для нас, творців, коли ми спочиваємо від трудів праведних, цей мед – маленькі радощі, що дарують їм предмети та живі істоти, сонце і хмари, вода і вітер, тіло і музика. Але часто цей мед з гірчинкою. Або взагалі наповнений гіркотою. Бо істини холодні мов крига, а радощі завершуються стражданням. Бо не було б страждань, то і радощів би не було…
Перед вами не просто книжка – це глечик меду якого наносили дикі бджоли. Це сповідь про одкровення які дарують нам почуття, тіло, пристрасть. Ми люди, а не безтілесні духи. Істина приходить до нас через покриви шкіри. Ми відчуваємо вібрації світу сього через цю тілесну оболонку, що зветься тілом людським. І нехай це тимчасовий одяг, який ми носимо, а потім скидаємо і надягаємо новий, але без цього одягу світ перетворюється на абстракцію (якою він зрештою, і є…)
Скуштуйте цей трунок одкровень, почуйте пісню про пристрасть, про почуття людей. Ми є частиною цього Всесвіту, який наповнений жаданням буття. Оце жадання і є сутністю світу – все в цьому світі і сам світ жадають бути. Бути. Відчувати.
Людина як феномен світу сього виникла і є як істота не самодостатня. Для буття суспільства ми потребуємо не просто спілкування, ми потребуємо кохання, що виливається в пристрасть. І ця пристрасть слугує часом тим ключем, що відкриває двері до вищих істин. Ця пристрасть нерозривна пов’язана з стражданням. Один класик колись сказав: «Чим більший поет, тим більше в ньому страждання.» Це не завжди так. Але своє щастя ми мусимо відстраждати – іншого шляху немає. В одному з фільмів Осіми звучить фраза: «Ми щасливі, бо ми пройшли через смерть.» Так і страждання у цьому світі нерозуміння, самотності, байдужості, егоїзму по різному діє на людей – одних пригнічує і робить жорстокими, інших окрилює, очищує, підносить.
Перед вами внутрішній світ створений непересічною сучасною поетесою. Це написано, коли постмодернізм став минулим. Коли стало зрозуміло, що одкровення можливо показати через абсолютну відвертість, коли приховування потаємного є недоречним. Наші душі летять крізь простір і час, вони прозорі. Істина приходить до нас коли ми чесні і відверті – принаймні перед нескінченністю буття.
Літературна героїня яка постає перед нами крапля за краплею випиває цей трунок життя, щоб повідати нам всім істину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глечик трунку, який принесли бджоли
"Сумний світ!
Навіть тоді, коли зацвітають вишні.
Навіть тоді..."
(Ісса)
(Передмова до збірника поезій Інги Хухри "Дикий мед")Колись давно, коли світ був ще молодий, один мудрець якого сучасники називали Просвітлений, сказав, що життя це страждання. Цьому ніхто не хотів повірити. Або до кінця повірити. Справді, блукаючи хащами (навіть не хащами – дрімучим пралісом життя ми натрапляємо (інколи) на солодкий мед, що його принесли дикі бджоли. Для кожної людини цей мед різний. Для людей творчих це в першу чергу натхнення. І творчість як така. Для людей не творчих, що живуть у світі буденності, або для нас, творців, коли ми спочиваємо від трудів праведних, цей мед – маленькі радощі, що дарують їм предмети та живі істоти, сонце і хмари, вода і вітер, тіло і музика. Але часто цей мед з гірчинкою. Або взагалі наповнений гіркотою. Бо істини холодні мов крига, а радощі завершуються стражданням. Бо не було б страждань, то і радощів би не було…
Перед вами не просто книжка – це глечик меду якого наносили дикі бджоли. Це сповідь про одкровення які дарують нам почуття, тіло, пристрасть. Ми люди, а не безтілесні духи. Істина приходить до нас через покриви шкіри. Ми відчуваємо вібрації світу сього через цю тілесну оболонку, що зветься тілом людським. І нехай це тимчасовий одяг, який ми носимо, а потім скидаємо і надягаємо новий, але без цього одягу світ перетворюється на абстракцію (якою він зрештою, і є…)
Скуштуйте цей трунок одкровень, почуйте пісню про пристрасть, про почуття людей. Ми є частиною цього Всесвіту, який наповнений жаданням буття. Оце жадання і є сутністю світу – все в цьому світі і сам світ жадають бути. Бути. Відчувати.
Людина як феномен світу сього виникла і є як істота не самодостатня. Для буття суспільства ми потребуємо не просто спілкування, ми потребуємо кохання, що виливається в пристрасть. І ця пристрасть слугує часом тим ключем, що відкриває двері до вищих істин. Ця пристрасть нерозривна пов’язана з стражданням. Один класик колись сказав: «Чим більший поет, тим більше в ньому страждання.» Це не завжди так. Але своє щастя ми мусимо відстраждати – іншого шляху немає. В одному з фільмів Осіми звучить фраза: «Ми щасливі, бо ми пройшли через смерть.» Так і страждання у цьому світі нерозуміння, самотності, байдужості, егоїзму по різному діє на людей – одних пригнічує і робить жорстокими, інших окрилює, очищує, підносить.
Перед вами внутрішній світ створений непересічною сучасною поетесою. Це написано, коли постмодернізм став минулим. Коли стало зрозуміло, що одкровення можливо показати через абсолютну відвертість, коли приховування потаємного є недоречним. Наші душі летять крізь простір і час, вони прозорі. Істина приходить до нас коли ми чесні і відверті – принаймні перед нескінченністю буття.
Літературна героїня яка постає перед нами крапля за краплею випиває цей трунок життя, щоб повідати нам всім істину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
