Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Неповторна магія у слові
Натхненний есей Івана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко можна порівняти з невимушеною бесідою з поетесою, в якій вона щиро та відверто ділиться спогадами, роздумами про своє життя. Книга складається з двох частин. У першій –«Тільки слово – пам’яті спаленність» І. Дзюба ґрунтовно та талановито здійснює аналіз творів Ліни Василівни, висвітлює мотиви її ліричних збірок, розповідає про особливості їх створення. Вражений читач ніби впізнає власну душу поринаючи в загадковий, неперевершено чуттєвий та незбагненно реальний світ інтимної лірики поетеси, в якій так болісно правдиво передано вічний мотив протистояння розуму і серця, який став одним і провідних у всій її творчості. Текст книги насичений віршами, які стали перлинами світової поезії, та торкають найпотаємніші струни в душі кожної людини незалежно від її літературних уподобань. Книга містить фото Ліни Костенко різних років, її батьків, соратників та однодумців.
Звичайно, будь –який твір поетеси може стати предметом об’ємного літературного дослідження, тому у форматі скромного читацького відгуку спробуємо окреслити проблематику деяких поетичних шедеврів, розглянутих на сторінках книги: у поемі «Сніг у Флоренції» - оспівано непросту долю митця у суспільстві, змінене осмислення сутності та призначення мистецтва і життєвих цінностей в молодості та старості; у багатогранному розмаїтті важливих проблем віршованого роману «Маруся Чурай» основною є тема кохання та пісні в історії нашого народу, сповнені особливо глибокого драматизму психологічні внутрішні переживання героїні, яка вже змирилася з долею і пережила відчуття власної смерті. «У поемі «Берестечко», Л. Костенко виписує причини та наслідки поразки, на яку, психологічно, «заздалегідь» налаштовані українці»; поема «Дума про братів неазовських» - поетичне осмислення проблеми зрадництва, як загальнонаціональна трагедія народу.
У світоглядній публіцистиці поетеси, на переконання Івана Дзюби, домінує проблема «неприсутності України у світі та свідомості її громадян», що зумовлено ганебним «комплексом меншовартості нації», який закладався в радянському минулому і, нажаль, не подоланий дотепер, поетеса з прикрістю резюмує стереотип постійного трактування України, як жертви, залежної від чиєїсь злої волі.
Висловлюючись про трагічне становище української мови, Ліна Василівна зазначила в одній із своїх лекцій: «Йдеться ж навіть не про вживання чи невживання української мови, а про зживання її зі світу. Такі ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, – це безпрецедентно.»
Самотність – лейтмотивом проходить крізь вірш «Цариця Савська», опублікований у новій збірці «Річка Геракліта», мотив плинності життя, Часу та вічності з невимовно зворушливою силою поетичного таланту передано в поезії «Усе, і всіх віки перетривали». Ще однією особливістю поезії є талант художника у слові, про це свідчать прекрасні замальовки природи, особливо до серця поетеси припадає сум та меланхолійність осені. Згубний вплив діяльності людини на природу бездоганно змальовано у вірші «Ліс теж змінився».
Мотив мінливості життя і сприйняття Вічності як абсолюту є домінантою збірки «Мадонна перехресть», яку авторка присвятила дочці – Оксані Пахльовській. Дуже правдиво і безкомпромісно оцінено політичну ситуацію в Україні сьогодення у вірші «Ми всі залежимо від хамів». Окремою болючою сторінкою творчості є вірші присвячені чорнобильській трагедії.
У другій частині книги, «У майбутнього слух абсолютний», автор передає слово Оксані Пахльовській, яка де словом, де цитатою спонукає Ліну Василівну до легкої, витонченої іноді надзвичайно зворушливої бесіди. Розмова структурована у кілька тематичних блоків. Поетеса у формі спогадів, роздумів розповідає про своє дитинство, батьків, бабусю, з теплом та ніжністю згадує роки проведені на Трухановому острові в Києві та у с. Ржищів, де народилася. Перед читачем постають моторошні картини воєнного лихоліття очима беззахисної дитини. Водночас в розмові викладено короткі ремарки політичного та культурного розвитку сучасної України, літературного та творчого процесу з точки зору Ліни Костенко. У розділі «Це називалось творчі семінари» йдеться про навчання в школі, університеті, теплі спогади про викладачів, друзів, колег-письменників, зустріч з майбутнім чоловіком – письменником Єжи Пахльовським, цінні роздуми про літературу і Шістдесятництво. Розділ «Цавет танем» насичений спогадами про представників різних народів – Вірменів, Поляків, Грузинів та ін., які мали вплив на творчість та становлення світогляду поетеси.
На мою думку, «родзинкою» цього унікального видання є останній розділ - «Душа летить у посвіті епох», де Ліна Василівна відповідає на запитання рядками зі своїх неперевершених творів. Як от:
Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.
Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.
Словом, книга буде чудовим, незабутнім дарунком для всіх, хто забажає зазирнути за лаштунки незбагненного та загадкового таланту Ліни Костенко, що сповнює душу вдячного читача добром, незгасимим світлом та всеосяжною любов’ю до України.
26.06.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неповторна магія у слові
Відгук на книгу Івана Дзюби «Є поети для епох» К: «Либідь» 2011 -208 с.
Імена Івана Михайловича Дзюби та Ліни Василівни Костенко золотими літерами вписані в українську та світову літературу завдяки їхній творчій спадщині, але у новій книзі «Є поети для епох» - видатні класики по новому постали перед численними вдячними шанувальниками магії їхнього неповторного, незабутнього та завжди актуального слова.
Натхненний есей Івана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко можна порівняти з невимушеною бесідою з поетесою, в якій вона щиро та відверто ділиться спогадами, роздумами про своє життя. Книга складається з двох частин. У першій –«Тільки слово – пам’яті спаленність» І. Дзюба ґрунтовно та талановито здійснює аналіз творів Ліни Василівни, висвітлює мотиви її ліричних збірок, розповідає про особливості їх створення. Вражений читач ніби впізнає власну душу поринаючи в загадковий, неперевершено чуттєвий та незбагненно реальний світ інтимної лірики поетеси, в якій так болісно правдиво передано вічний мотив протистояння розуму і серця, який став одним і провідних у всій її творчості. Текст книги насичений віршами, які стали перлинами світової поезії, та торкають найпотаємніші струни в душі кожної людини незалежно від її літературних уподобань. Книга містить фото Ліни Костенко різних років, її батьків, соратників та однодумців.
Звичайно, будь –який твір поетеси може стати предметом об’ємного літературного дослідження, тому у форматі скромного читацького відгуку спробуємо окреслити проблематику деяких поетичних шедеврів, розглянутих на сторінках книги: у поемі «Сніг у Флоренції» - оспівано непросту долю митця у суспільстві, змінене осмислення сутності та призначення мистецтва і життєвих цінностей в молодості та старості; у багатогранному розмаїтті важливих проблем віршованого роману «Маруся Чурай» основною є тема кохання та пісні в історії нашого народу, сповнені особливо глибокого драматизму психологічні внутрішні переживання героїні, яка вже змирилася з долею і пережила відчуття власної смерті. «У поемі «Берестечко», Л. Костенко виписує причини та наслідки поразки, на яку, психологічно, «заздалегідь» налаштовані українці»; поема «Дума про братів неазовських» - поетичне осмислення проблеми зрадництва, як загальнонаціональна трагедія народу.
У світоглядній публіцистиці поетеси, на переконання Івана Дзюби, домінує проблема «неприсутності України у світі та свідомості її громадян», що зумовлено ганебним «комплексом меншовартості нації», який закладався в радянському минулому і, нажаль, не подоланий дотепер, поетеса з прикрістю резюмує стереотип постійного трактування України, як жертви, залежної від чиєїсь злої волі.
Висловлюючись про трагічне становище української мови, Ліна Василівна зазначила в одній із своїх лекцій: «Йдеться ж навіть не про вживання чи невживання української мови, а про зживання її зі світу. Такі ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, – це безпрецедентно.»
Самотність – лейтмотивом проходить крізь вірш «Цариця Савська», опублікований у новій збірці «Річка Геракліта», мотив плинності життя, Часу та вічності з невимовно зворушливою силою поетичного таланту передано в поезії «Усе, і всіх віки перетривали». Ще однією особливістю поезії є талант художника у слові, про це свідчать прекрасні замальовки природи, особливо до серця поетеси припадає сум та меланхолійність осені. Згубний вплив діяльності людини на природу бездоганно змальовано у вірші «Ліс теж змінився».
Мотив мінливості життя і сприйняття Вічності як абсолюту є домінантою збірки «Мадонна перехресть», яку авторка присвятила дочці – Оксані Пахльовській. Дуже правдиво і безкомпромісно оцінено політичну ситуацію в Україні сьогодення у вірші «Ми всі залежимо від хамів». Окремою болючою сторінкою творчості є вірші присвячені чорнобильській трагедії.
У другій частині книги, «У майбутнього слух абсолютний», автор передає слово Оксані Пахльовській, яка де словом, де цитатою спонукає Ліну Василівну до легкої, витонченої іноді надзвичайно зворушливої бесіди. Розмова структурована у кілька тематичних блоків. Поетеса у формі спогадів, роздумів розповідає про своє дитинство, батьків, бабусю, з теплом та ніжністю згадує роки проведені на Трухановому острові в Києві та у с. Ржищів, де народилася. Перед читачем постають моторошні картини воєнного лихоліття очима беззахисної дитини. Водночас в розмові викладено короткі ремарки політичного та культурного розвитку сучасної України, літературного та творчого процесу з точки зору Ліни Костенко. У розділі «Це називалось творчі семінари» йдеться про навчання в школі, університеті, теплі спогади про викладачів, друзів, колег-письменників, зустріч з майбутнім чоловіком – письменником Єжи Пахльовським, цінні роздуми про літературу і Шістдесятництво. Розділ «Цавет танем» насичений спогадами про представників різних народів – Вірменів, Поляків, Грузинів та ін., які мали вплив на творчість та становлення світогляду поетеси.
На мою думку, «родзинкою» цього унікального видання є останній розділ - «Душа летить у посвіті епох», де Ліна Василівна відповідає на запитання рядками зі своїх неперевершених творів. Як от:
Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.
Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.
Словом, книга буде чудовим, незабутнім дарунком для всіх, хто забажає зазирнути за лаштунки незбагненного та загадкового таланту Ліни Костенко, що сповнює душу вдячного читача добром, незгасимим світлом та всеосяжною любов’ю до України.
26.06.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
