ЧАС НА ЗМІНИ

В одній, колись заквітчаній, країні
Народ приспався (чи забув устати),
І розплодились там, як ще ніде до нині,
З кубла чужого варвари пихаті,
В яких і по ноча́х і в днини
Рефлекс тваринний пожирати
Собі подібних рве. І без провини
Та інших відчуттів, стокляті
Вчорашні босяки з широкої стежини
Обсіли люд, зарва́лись, й в чистій хаті
Регочучи паскудять. А між ними
Смердять курви́ і блазні волохаті
Волають п’яні гімни й золотими
Побрязкують цяцьками. Розіп’яті
Відтоді право там й свобода. Тихо гине
У цій землі зерно, а за́йди, мов затяті,
Безбожно моляться язи́ками німими,
Та й тішаться, немов своїх «понятій»
Від Бога приховали і сліпими
Людей зробили, що святих скупляти
Будуть як тушок срібними, масними
Грішми невартими; і так владарювати
У куряві сваволі до скінчини
Віків довічних будуть. Де їм знати,
Що Бог – не піп, з подачкою не згине,
Й вгодо́ваними псами не злякати
Гніву небес. А ще, що із темни́ни
Світанок волі сяє, і що ґрати
Іржавіють поволі, а з-за спини
Народ заносить кару і тесати
Ножі почав давно. Його із домовини
Підня́ли сурми янголів й повстати
Зве честь Людини. Час настав на зміни!

Павло Гай-Нижник
21 липня 2012 р.