
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оля Лахоцька /
Проза
Червячок сумніву (онтологічна казочка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червячок сумніву (онтологічна казочка)
Жив-був собі червячок. Зелений, пухнастий, кругленький. Він був дуже мирний і добродушний, якщо не враховувати одну дивну рису його характеру – він завжди у всьому сумнівався. Не те, щоб геть-зовсім, безнадійно сумнівався, швидше навпаки, – коли він що-небуть бачив або чув, його несамохіть тягнуло придумати ще кілька інших можливих варіантів розвитку події. Це виходило майже мимоволі, але десь у глибині душі червячок відчував, що в такий спосіб наш світ стане трохи повнішим, довершенішим і менш жахливим.
Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.
А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.
А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.
І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.
Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.
Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.
Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.
Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.
Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.
Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.
Як ви вже здогадалися, ця риса характеру доставляла червячку багато неприємностей. Одного разу він почув, як мурашки збиралися в похід на тлю:
– Вони відмовляються платити данину!
– Провчимо нерозумних!
– Зітремо з лиця землі!
– Так їм!
Мурахи галасували і вимахували лапами, жилясті бронзові воїни вже гострили ножі і витісували стріли, коли червячок, що задумливо спостерігав за колотнечею, голосно запропонував:
– А чому б вам не подружитися? Ви їх поїтимете водою, а вони пригощатимуть вас солодким молочком…
Запала непевна тиша. Мурахи поглядали одні на одних, і у повітрі, як сухі гілки, потріскували розряди нереалізованого запалу.
Червячок, що в той час відчув несподіваний наплив натхнення, вже зібрався виповзти насередину і змалювати картини майбутнього щасливого життя, коли йому загородив дорогу найвищий мурах з перекошеним від напруги лицем:
– Ми зараз когось таки зітремо з лиця землі…
Червячок миттю зрозумів натяк і швидко поповз в густі зелені хащі.
А минулого тижня на їхню галявину примандрувала справжня циркова трупа! Жучки-світлячки вилазили один одному на плечі і будували в повітрі колони, арки, мости… Перлина шоу – брунатний коник-стрибунець відштовхувався від землі і злітав так високо, що глядачам паморочилося в голові. Всі верещали від захвату і плескали в долоні.
– А ти чого не плещеш, діду? – спитало у червячка маленьке слимача.
– А чого радіти? Як би він високо не стрибав, все одно опиниться на землі… – відповів червячок і в той же момент відчув, як важка лапа опустилася йому плече. То був жук-рогач – один з охоронців, що приїхали разом з артистами.
– Чи не піти б вам… трохи пожувати трави? – холодно поцікавився рогач, і червячок вирішив не спокушувати долю. Він поплентався додому і там сидів у тиші, сумував та гриз зелені листочки, як свою душу.
А вчора під вечір він зустрів жучка-сонечка. Зазвичай веселе, яскраве сонечко чомусь було сумне, весь час щось бурмотіло і на кожному кроці важко зітхало.
– Чим журишся, сонечку? – захотів його розважити червячок.
– Скоро почнеться дощ, – схлипнуло сонечко.
– Та нічого, після дощу краще світить сонце, – співчутливо зауважив зелений.
– Ти що, не розумієш? Починається період дощі-і-і-і-в, – ледь не розплакалося сонечко.
– Це ж добре, позмиваємо всю пилюку у своїх домівках…
Сонечко подивилося на нього так, що він вирішив більше не продовжувати цю розмову.
І чого я такий? – журився червячок, сидячи вдома. Менше б базікав – зараз би десь гуляв у веселій компанії, а не сидів би сам-один. Тут зовсім не погано, але чомусь сумно…
І він мріяв про гарний досконалий світ, де нікому нічого б не бракувало, круглий і довершений, як яйце-райце.
Аж тут червячок стрепенувся – йому несподівано сяйнула ідея. А давай-но я збудую собі таке житло – світле, кругле і досконале, – подумав він. І зразу ж взявся за роботу, бо був не з тих, що відкладають справи на потім.
Спочатку він висотав красиву світло-кремову нитку, помилувався нею, і почав сплітати з неї долівку, стіни і стелю своєї хатки. Він працював завзято і щасливо, тому робота просувалася швидко. А коли закінчив, то одразу ж заснув, бо добряче натомився.
Чи багато, чи мало минуло часу – невідомо. Червячок спав довго і, можливо, навіть проспав весь сезон дощів. Але ось він нарешті прокинувся, ще трохи солодко подрімав у своїй круглій хатинці, а тоді подався нагору подихати свіжим повітрям і чогось трохи з'їсти.
Він виповз на вершечок травинки, обвів все довкілля поглядом і ахнув. Трапилося щось справді неймовірне – він перестав бути червячком. Тільце зробилося міцним і темним, а над ним розгорнулися розкішні сріблясто-білі крила.
Метелик обережно змахнув ними раз, другий… І полетів! Він летів над зарошеною смарагдовою галявиною, що виблискувала у променях ранкового сонця. Він бачив чудові, різнобарвні квіти – пахучі, солодкі, і їх було багато-багато. Неймовірно багато. Світ справді став кращим, – вражено подумав він, – я недаремно старався.
Від радості він відчув себе богом, що творить новий всесвіт, – так і хотілося гукнути на всю околицю, на всі залиті сонцем дерева і трави, на всі квіти, аж до сизої смужки гір на горизонті:
– Плодіться, розмножуйтесь і заселяйте землю – вона прекрасна!
І відчуваючи непереборне бажання заселяти землю, він залишав їй свої мрії – маленькі відбитки себе, що були схожі на зернинки чи то на сльози.
Він не знав, що коли його життєвий цикл завершиться, пройде багато-багато теплих літніх днів і з відкладених ним яєць будуть вилуплюватися крихітні зеленуваті нащадки, вони почнуть життя так само, як він, – з сумніву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію