Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пародист... з дипломом акушера (з циклу "Пародії... на пародії Василя Простопчука")
Жінка сміялася в муках,
Вперше чекаючи сина...
Тільки-но запах бузковий
Заполонив кімнату,
Тільки-но хмарка рум’яна
Стала в вікні на світанні –
Син народився...
П. Мах, збірка „Вікна”
Засвітилися губи зболіло:
- Син...
Світ зацвів
Від усмішки дитяти,
На бутонах грудей –
Теплі краплі роси.
Край вікна, мов солдати, на чатах –
Тополята:
- Син.
В. Гей, збірка „Крила Світязя».
Сини мої, до чого ви подібні...
Народжених у муках на ланах,
Усміхнених, талановито здібних,
Вас поманила змалку далина.
Й відтоді щосвітанку тополята:
- Сини... Сини...
А світ увесь мовчить...
Ну як же вас, поети, научить
До Музи, як до матері вертати.
Василь Простопчук. Сини //
Третій тост. - Луцьк, 2005. - С. 427-428.
Ну, як же пародиста научить
до Музи, як до матері, вертати?
А може, в дім пологовий зводить
та породіль „при ділі” показати?
Хай він побачить: справді-бо сини
подібними в чужих жінок бувають.
Тополі та розлогі ясени
їх за вікном однаково вітають.
Однаково покусані вуста,
сміються – і щасливі, й наболілі...
То ж, пародисте, прошу, перестань
в святих рядках копирсатись невміло!
10.04.2008.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Антисанітарія в літературі"
