Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Назар Назаров /
Проза
Тлумачі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тлумачі
Куліш сидів за бюрком у своєму робочому кабінеті на хуторі Мотронівка і перекладав книгу Буття. Йому чомусь постійно вчувався запах диму, хоча ніщо ніде поблизу не горіло – він не здогадувався, що так пахне майбутнє.
Він вдихав пахощі минулого. А минуле було написано єврейським квадратним письмом і пахло піском, пустелею і сорокарічною самотністю. Літера ל ламед пахла верблюдом і означала навчання. Куліш уже добре був очитаний у староєврейській літературі, але подекуди оригінал його дивував – там траплялися слова, які вживалися лише в одному рядкові, а потім зникали зі сторінок назавжди, як люди, і ніхто йому не міг їх пояснити. Лютерові і чорт помагав, подумав Куліш, а тут і чорт не поможе.
Запах паленого не покидав Куліша. Тому він написав: «Земля була порожня і пустошня», як після пожежі, яку викликає палання духа. Зупинився. Подумав – а як же перекладали це місце творці «Острозької біблії» за триста років перед ним? Яка була їхня порожнеча? І чим вона пахла? Чи так само, як його – димом і прахом?
Напевне, вони б узяли до рук тору, позичену в найближчій синагозі, грецький список Септуагінти, поклали б перед собою з десяток староруських списків, семитомну Королівську біблію, видану в Антверпені двадцять років перед тим (кожен том її був заввишки як трирічна дитина) – і лише тоді тлумачили б. Вони покликали музик, які грали на флажолетах, лютнях і спінетах. Розглядали орнаменти візантійських манускриптів, бо порожнеча – це коли тихо і коли на сторінці немає тонкої орнаментальної прикраси, як тієї, що мала бути на першій сторінці Буття у їхній Біблії. Тому вони й переклали: «Земля бє невидима и неукрашена», але їх це не вдовольнило. Бо оригінал противився тлумаченню –י йуд, що значить рука, вхопила вуздечку ל ламед, що схожа на верблюда, і вони уволікли всякий сенс у неходжену пустелю. Тлумачі думали – а як би перекладав це місце доктор Франциск Скорина шістдесят років перед ними? І чим була його порожнеча? Як вона звучала чи яким було її мовчання?
Скорина, напевне, спершу походив би вуличками Праги, помріяв би про свій сад. Він уже йому пахнув піском стежок, які ішли поміж клумбами пахучих квітів і кущів, лікарських і просто так – для краси. Через сорок років йому доведеться стати першим і головним садівником Празького ботанічного саду, створивши заміну раю, який був утрачений і про який він мав скоро перекладати розділ. Але поки що він ходив і думав над другим віршем першої глави Буття. Там було одне слово, яке йому не могли точно пояснити навіть викладачі університету, а сиві рабини із усіх синагог в околиці вказували на стоси талмуду, у якому різні думки щодо цього слова чубилися між собою. Тоді Скорина вирішив укласти в це слово свою порожнечу. Бо порожнеча – це коли немає квітів і нічим прикрасити землю: «Земля же бє неплодна и неукрашенна». Але сумніви його не покидали і після цього – так уже було йому на роду написано, бо народився в день затемнення сонця, тому належав однаковою мірою і сонцю, і місяцю. – Чи ж може дорівнятися його порожнеча порожнечі досвітній, у якій була лише темрява і де навіть не розквітали квіти ніщоти? Як назвати те цілковите ніщо, що в людину і не вміститься? Не так, думав Скорина, перекладав це місце Єронім тисячу років тому. Яка в нього була порожнеча? Що в ній росло або що було в ній викорчуване? І чим вона пахла – димом чи квітками?
Єронім же був мудрим і святим, тому він спершу провів був чотири роки в сирійській пустелі, де йому ввижалися звабливі діви і прекрасні юнаки, і він мусив бити себе в груди, аби позбавитися видінь. А потім, заснувавши монастир, він сидів би в ньому за бюрком і перекладав би неспішно, радячись то з Августином Блаженним, то з Донатом Граматиком, які знали халдейську, гебрейську і всі сімдесят дві мови, що буяли після потопу. Єронім думав, що порожнеча, це коли немає книг. І коли нікому їх читати. І коли в ній викорчуване тіло, коли навіть найдрібніше пташа бажання не пролетить через пустелю навмисної порожнечі. Він любив порожнечу. Тому він і написав: Terra autem erat inanis et vacua, що можна віддати так: «Земля ж була беззмістовна і несписана» або «пустельна і незалюднена». Тому він заново «списав» землю. Але він розумів, що його порожнеча була надто книжною. Не так, думав він, перекладали б ті, для кого ламед іще справді була верблюдом, і юд іще справді означало рука. І тому він замріявся про сімдесятьох тлумачів, які працювали за сім століть до нього.
Напевне, думав він, вони б спершу постилися сорок днів, а потім кожен би зачинився в окремій келії без жодних книг, а лише із писалом і папірусом, бо ж Закон вони знали на пам’ять, і перекладали б одразу з голови. А потім, стомлені, вони зійшлися зі своїми сувоями і почали звіряти – всі переклали Закон майже дослівно гарною грецькою мовою, яку поцінують навіть і в примхливій до стилю Александрії. Але одне слово на початку першого розділу Генезису всі віддали інакше – воно мало позначати граничну порожнечу, в якій немає ні часу, ні простору, де навіть зародок променя ніколи не з’являвся. А порожнеча в кожного була своя, тому й принесли тлумачі сімдесят дві порожнечі, перекладаючи одне слово. Тому вирішили зробити так: ἡ δὲ γῆ ἦν ἀόρατος καὶ ἀκατασκεύαστος, себто «Земля була невидима й невпорядкована». Невидима – бо кожен тлумач бачив її інакше. Невпорядкована – бо в кожного тлумача порожнеча мала іншу форму. Не так, думали сімдесят тлумачів, зрозуміли б ці слова шістсот років тому, коли ще можна було знайти клапті цієї порожнечі – подекуди в пустелі вони чорніли, як волохаті лапи тарантулів, і жоден звір не наближався до неї, і порожнеча для всіх була одна. Пахла вона їдким послідом верблюдів, які ішли через пустелю, притримувані впевненою рукою провідника.
12 грудня 2010
Він вдихав пахощі минулого. А минуле було написано єврейським квадратним письмом і пахло піском, пустелею і сорокарічною самотністю. Літера ל ламед пахла верблюдом і означала навчання. Куліш уже добре був очитаний у староєврейській літературі, але подекуди оригінал його дивував – там траплялися слова, які вживалися лише в одному рядкові, а потім зникали зі сторінок назавжди, як люди, і ніхто йому не міг їх пояснити. Лютерові і чорт помагав, подумав Куліш, а тут і чорт не поможе.
Запах паленого не покидав Куліша. Тому він написав: «Земля була порожня і пустошня», як після пожежі, яку викликає палання духа. Зупинився. Подумав – а як же перекладали це місце творці «Острозької біблії» за триста років перед ним? Яка була їхня порожнеча? І чим вона пахла? Чи так само, як його – димом і прахом?
Напевне, вони б узяли до рук тору, позичену в найближчій синагозі, грецький список Септуагінти, поклали б перед собою з десяток староруських списків, семитомну Королівську біблію, видану в Антверпені двадцять років перед тим (кожен том її був заввишки як трирічна дитина) – і лише тоді тлумачили б. Вони покликали музик, які грали на флажолетах, лютнях і спінетах. Розглядали орнаменти візантійських манускриптів, бо порожнеча – це коли тихо і коли на сторінці немає тонкої орнаментальної прикраси, як тієї, що мала бути на першій сторінці Буття у їхній Біблії. Тому вони й переклали: «Земля бє невидима и неукрашена», але їх це не вдовольнило. Бо оригінал противився тлумаченню –י йуд, що значить рука, вхопила вуздечку ל ламед, що схожа на верблюда, і вони уволікли всякий сенс у неходжену пустелю. Тлумачі думали – а як би перекладав це місце доктор Франциск Скорина шістдесят років перед ними? І чим була його порожнеча? Як вона звучала чи яким було її мовчання?
Скорина, напевне, спершу походив би вуличками Праги, помріяв би про свій сад. Він уже йому пахнув піском стежок, які ішли поміж клумбами пахучих квітів і кущів, лікарських і просто так – для краси. Через сорок років йому доведеться стати першим і головним садівником Празького ботанічного саду, створивши заміну раю, який був утрачений і про який він мав скоро перекладати розділ. Але поки що він ходив і думав над другим віршем першої глави Буття. Там було одне слово, яке йому не могли точно пояснити навіть викладачі університету, а сиві рабини із усіх синагог в околиці вказували на стоси талмуду, у якому різні думки щодо цього слова чубилися між собою. Тоді Скорина вирішив укласти в це слово свою порожнечу. Бо порожнеча – це коли немає квітів і нічим прикрасити землю: «Земля же бє неплодна и неукрашенна». Але сумніви його не покидали і після цього – так уже було йому на роду написано, бо народився в день затемнення сонця, тому належав однаковою мірою і сонцю, і місяцю. – Чи ж може дорівнятися його порожнеча порожнечі досвітній, у якій була лише темрява і де навіть не розквітали квіти ніщоти? Як назвати те цілковите ніщо, що в людину і не вміститься? Не так, думав Скорина, перекладав це місце Єронім тисячу років тому. Яка в нього була порожнеча? Що в ній росло або що було в ній викорчуване? І чим вона пахла – димом чи квітками?
Єронім же був мудрим і святим, тому він спершу провів був чотири роки в сирійській пустелі, де йому ввижалися звабливі діви і прекрасні юнаки, і він мусив бити себе в груди, аби позбавитися видінь. А потім, заснувавши монастир, він сидів би в ньому за бюрком і перекладав би неспішно, радячись то з Августином Блаженним, то з Донатом Граматиком, які знали халдейську, гебрейську і всі сімдесят дві мови, що буяли після потопу. Єронім думав, що порожнеча, це коли немає книг. І коли нікому їх читати. І коли в ній викорчуване тіло, коли навіть найдрібніше пташа бажання не пролетить через пустелю навмисної порожнечі. Він любив порожнечу. Тому він і написав: Terra autem erat inanis et vacua, що можна віддати так: «Земля ж була беззмістовна і несписана» або «пустельна і незалюднена». Тому він заново «списав» землю. Але він розумів, що його порожнеча була надто книжною. Не так, думав він, перекладали б ті, для кого ламед іще справді була верблюдом, і юд іще справді означало рука. І тому він замріявся про сімдесятьох тлумачів, які працювали за сім століть до нього.
Напевне, думав він, вони б спершу постилися сорок днів, а потім кожен би зачинився в окремій келії без жодних книг, а лише із писалом і папірусом, бо ж Закон вони знали на пам’ять, і перекладали б одразу з голови. А потім, стомлені, вони зійшлися зі своїми сувоями і почали звіряти – всі переклали Закон майже дослівно гарною грецькою мовою, яку поцінують навіть і в примхливій до стилю Александрії. Але одне слово на початку першого розділу Генезису всі віддали інакше – воно мало позначати граничну порожнечу, в якій немає ні часу, ні простору, де навіть зародок променя ніколи не з’являвся. А порожнеча в кожного була своя, тому й принесли тлумачі сімдесят дві порожнечі, перекладаючи одне слово. Тому вирішили зробити так: ἡ δὲ γῆ ἦν ἀόρατος καὶ ἀκατασκεύαστος, себто «Земля була невидима й невпорядкована». Невидима – бо кожен тлумач бачив її інакше. Невпорядкована – бо в кожного тлумача порожнеча мала іншу форму. Не так, думали сімдесят тлумачів, зрозуміли б ці слова шістсот років тому, коли ще можна було знайти клапті цієї порожнечі – подекуди в пустелі вони чорніли, як волохаті лапи тарантулів, і жоден звір не наближався до неї, і порожнеча для всіх була одна. Пахла вона їдким послідом верблюдів, які ішли через пустелю, притримувані впевненою рукою провідника.
12 грудня 2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
