ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Невигадана історія про загадкову Панну, вишукані вірші та ошуканого Бутсика
Одного разу віртуальні двері Віршо-Матриці… тобто, перепрошую, Поетичних Майстерень, вкотре на мить розчахнулись і впустили всередину… його. Ні, не задумливо-ефектного Нео. Спочатку майже ніхто з численних різностатусних мешканців літературного сайту (такого собі творчого Інтернет-будинку), заклопотаних більш важливими на той час сенсами і сенсаціями, не звернув особливої уваги на дивакуватого мовчазного чолов’ягу…
А той роззирнувся, оговтався, швиденько освоївся, вивісив на стіні авторської сторінки замість свого фото якусь чудернацьку картинку (по-тутешньому «аватарку»), і, примірившись, по-діловому пришпилив до загальної «стрічки анонсів» першого вірша… потім ще одного… потім ще… І вже незадовго – мало хто з місцевих любителів поезії і визнаних майстрів не був поінформований, що звуть новачка – Ярослав Петришин, що він розривається між мрією про Гоа і любов’ю до України, справедливо вважає себе невизнаним генієм (бо ж таки – не визнаний), а головне – пише збіса цікаві, бозна-як і бозна-де вишукані, вірші «на гоанському діалекті української мови», та ще й нахабно зізнається, що пише їх не сам, а за допомогою комп’ютерної версифікаційної програми Bouts-rimes, яку пестливо називає Бутсиком. (Втім, про Бутсика – трохи пізніше… )
Згодом виявилось, що Петришин – автор хоч і толерантний до думки опонента, однак не проти й подискутувати на різні теми; миролюбний, але вміє дати достойну відсіч несправедливій, з його точки зору, критиці; не спраглий дешевої популярності, проте доволі амбітний. Любить пожартувати і напустити туману. Ерудит і великий оригінал. У всьому.
«Я – НЕ поганий, НЕ добрий, я – просто ІНШИЙ. Не бійтеся моєї дивакуватості. Зрештою на моєму фоні ви теж виглядаєте оригінальними. Повірте, я вам нічим не загрожую. Я всього лише шукаю свою хвилину слави. Навіть в одній її годині біля мене є місце на ще майже шість десятків таких як я. Не старайтеся увіпхнути мене в існуючі стандарти – рано чи пізно, я в них увіпхнуся сам – сили мої не безмежні.»
Ця лаконічна авторська самопрокламація промовистіша за найрозлогішу автобіографію.
Або такий цікавий нюанс. У всіх віршарів музи як музи – невтомні трудівниці на засіяній натхненням ниві, а в нього – екстравагантна і неземна Панна-Інверно з печальним голосом Сирени. Настільки далека і загадкова, що важко повірити в її існування. Таке враження, що її володіння – десь поза межею сприйняття. Але ж є «ІНВЕРсія НОчі»…
На що надіюсь і чого шукаю
в її світах, закованих у лід?
Йду над проваллям по самому краю
і вже передчуваю свій політ…
(«Політ»)
Оце ходіння по краю безодні, відчуття глибокої приреченості, – не те щоб червоною ниткою, – оголеним нервом пронизує всю збірку, якої б теми не торкався автор. Всесвіт поетової душі – безмежний і незбагненний, у ньому зійшлись, переплелись, перемішались усі неіснуючі виміри й існуючі часи, від початку «Віку» до «Кінця ери п’ятого сонця».
Але ніщо не вічне, навіть зорі:
за ніччю – день, за осінню – зима…
Ми, попри все, ще в завтрашньому вчора
І, може, нас давно уже нема…
(«Вчора»)
Тонка завуальованість думки і майстерна закодованість почуттів, прагне того автор чи ні, завше трансформується у шлейф здогадів і пліток. Та чи потрібно морочити собі голову, що криється за тими гадками-чутками, якщо можна просто насолоджуватись поезією: естетикою форми і еклектикою змісту?
Не дай мені зійти на манівці
з хиткої стежки у колючім терні.
Стримлять в моїх зап’ястях олівці
і крапле кров по білому папері.
(«Різець»)
Ось як в одному з коментарів характеризує творчість Ярослава Петришина відомий у літературному колі поет, критик Сергій Осока:
«Поетично. Це поетично. Бо в автора є смак і хист. І слух у нього є. І мову він відчуває. І іноді дозволяє собі дуже вишукані помилки, я би сказав філігранні – як той костер, за який його лаяли, а мені сподобалось... Щоправда, самоповторів уже багато. Але – це можна з тим же успіхом закинути й мені. Рух по колу? Але я не знаю хронології написання віршів. Більше п’яти віршів одразу читати втомливо? Але Маланюка теж багато одразу не втнеш.
Не полишає відчуття, що автор стилізується сам під себе, під одного разу винайдену манеру писати. Красиву манеру. Виграшну. Але – дуже вже однакову. Але це поетично. Поетично.»
Що ж, в поезії – своя найправдивіша правда. Її лише треба вміти побачити і прочитати. Хочете вірте, хочете – перевірте… Принаймні, автор не заперечує:
Так буває, не спорю я,
часом діється дивна,
не звичайна історія –
інша, альтернативна.
(«Вісбаден»)
Ну, ось, власне, й вся коротенька перед_історія збірки «ІВЕРсія НОчі». Продовження: карколомні сюжети і піруети, несподівані прив’язки і розв’язки та інші атрибути реально фантастичних оповідок – на її сторінках, у рядках і навіть між рядків (якщо пощастить відшукати).
P.S. До речі, вірші Ярослав Петришин пише власноруч, природнім так би мовити шляхом, у пошуках поетичних скарбів не експлуатує ні роботів, ні спеціальні комп’ютерні програми, можете бути певні. Проте, будучи дуже скромним і володіючи рідкісним даром жартувати всерйоз, він, хоч і ненадовго, умудрився переконати в протилежному багатьох легковірних відвідувачів його авторської майстерні (в їх числі й мене).
От лише Бутсик і досі – ошуканий, і свято вірить у власну причетність до Ярославових творінь. Не варто його розчаровувати. Нехай мріє про свою хвилину слави і вже сьогодні пишається вагомим доробком. Бо ж пишатися – є чим! І щось мені підказує – буде ще більше, коли (дуже на це сподіваюсь) найближчим часом, після «ІНВЕРсії НОчі», світ побачить наступна поетична збірка Ярослава Петришина.
Але це вже зовсім інша історія.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невигадана історія про загадкову Панну, вишукані вірші та ошуканого Бутсика
(Замість передмови)
Ця історія, що сталасся в одній із мережевих систем неосяжного Інтернет-простору, почалася звичайно - як і належить починатись усім фантастично реальним історіям…
Одного разу віртуальні двері Віршо-Матриці… тобто, перепрошую, Поетичних Майстерень, вкотре на мить розчахнулись і впустили всередину… його. Ні, не задумливо-ефектного Нео. Спочатку майже ніхто з численних різностатусних мешканців літературного сайту (такого собі творчого Інтернет-будинку), заклопотаних більш важливими на той час сенсами і сенсаціями, не звернув особливої уваги на дивакуватого мовчазного чолов’ягу…
А той роззирнувся, оговтався, швиденько освоївся, вивісив на стіні авторської сторінки замість свого фото якусь чудернацьку картинку (по-тутешньому «аватарку»), і, примірившись, по-діловому пришпилив до загальної «стрічки анонсів» першого вірша… потім ще одного… потім ще… І вже незадовго – мало хто з місцевих любителів поезії і визнаних майстрів не був поінформований, що звуть новачка – Ярослав Петришин, що він розривається між мрією про Гоа і любов’ю до України, справедливо вважає себе невизнаним генієм (бо ж таки – не визнаний), а головне – пише збіса цікаві, бозна-як і бозна-де вишукані, вірші «на гоанському діалекті української мови», та ще й нахабно зізнається, що пише їх не сам, а за допомогою комп’ютерної версифікаційної програми Bouts-rimes, яку пестливо називає Бутсиком. (Втім, про Бутсика – трохи пізніше… )
Згодом виявилось, що Петришин – автор хоч і толерантний до думки опонента, однак не проти й подискутувати на різні теми; миролюбний, але вміє дати достойну відсіч несправедливій, з його точки зору, критиці; не спраглий дешевої популярності, проте доволі амбітний. Любить пожартувати і напустити туману. Ерудит і великий оригінал. У всьому.
«Я – НЕ поганий, НЕ добрий, я – просто ІНШИЙ. Не бійтеся моєї дивакуватості. Зрештою на моєму фоні ви теж виглядаєте оригінальними. Повірте, я вам нічим не загрожую. Я всього лише шукаю свою хвилину слави. Навіть в одній її годині біля мене є місце на ще майже шість десятків таких як я. Не старайтеся увіпхнути мене в існуючі стандарти – рано чи пізно, я в них увіпхнуся сам – сили мої не безмежні.»
Ця лаконічна авторська самопрокламація промовистіша за найрозлогішу автобіографію.
Або такий цікавий нюанс. У всіх віршарів музи як музи – невтомні трудівниці на засіяній натхненням ниві, а в нього – екстравагантна і неземна Панна-Інверно з печальним голосом Сирени. Настільки далека і загадкова, що важко повірити в її існування. Таке враження, що її володіння – десь поза межею сприйняття. Але ж є «ІНВЕРсія НОчі»…
На що надіюсь і чого шукаю
в її світах, закованих у лід?
Йду над проваллям по самому краю
і вже передчуваю свій політ…
(«Політ»)
Оце ходіння по краю безодні, відчуття глибокої приреченості, – не те щоб червоною ниткою, – оголеним нервом пронизує всю збірку, якої б теми не торкався автор. Всесвіт поетової душі – безмежний і незбагненний, у ньому зійшлись, переплелись, перемішались усі неіснуючі виміри й існуючі часи, від початку «Віку» до «Кінця ери п’ятого сонця».
Але ніщо не вічне, навіть зорі:
за ніччю – день, за осінню – зима…
Ми, попри все, ще в завтрашньому вчора
І, може, нас давно уже нема…
(«Вчора»)
Тонка завуальованість думки і майстерна закодованість почуттів, прагне того автор чи ні, завше трансформується у шлейф здогадів і пліток. Та чи потрібно морочити собі голову, що криється за тими гадками-чутками, якщо можна просто насолоджуватись поезією: естетикою форми і еклектикою змісту?
Не дай мені зійти на манівці
з хиткої стежки у колючім терні.
Стримлять в моїх зап’ястях олівці
і крапле кров по білому папері.
(«Різець»)
Ось як в одному з коментарів характеризує творчість Ярослава Петришина відомий у літературному колі поет, критик Сергій Осока:
«Поетично. Це поетично. Бо в автора є смак і хист. І слух у нього є. І мову він відчуває. І іноді дозволяє собі дуже вишукані помилки, я би сказав філігранні – як той костер, за який його лаяли, а мені сподобалось... Щоправда, самоповторів уже багато. Але – це можна з тим же успіхом закинути й мені. Рух по колу? Але я не знаю хронології написання віршів. Більше п’яти віршів одразу читати втомливо? Але Маланюка теж багато одразу не втнеш.
Не полишає відчуття, що автор стилізується сам під себе, під одного разу винайдену манеру писати. Красиву манеру. Виграшну. Але – дуже вже однакову. Але це поетично. Поетично.»
Що ж, в поезії – своя найправдивіша правда. Її лише треба вміти побачити і прочитати. Хочете вірте, хочете – перевірте… Принаймні, автор не заперечує:
Так буває, не спорю я,
часом діється дивна,
не звичайна історія –
інша, альтернативна.
(«Вісбаден»)
Ну, ось, власне, й вся коротенька перед_історія збірки «ІВЕРсія НОчі». Продовження: карколомні сюжети і піруети, несподівані прив’язки і розв’язки та інші атрибути реально фантастичних оповідок – на її сторінках, у рядках і навіть між рядків (якщо пощастить відшукати).
P.S. До речі, вірші Ярослав Петришин пише власноруч, природнім так би мовити шляхом, у пошуках поетичних скарбів не експлуатує ні роботів, ні спеціальні комп’ютерні програми, можете бути певні. Проте, будучи дуже скромним і володіючи рідкісним даром жартувати всерйоз, він, хоч і ненадовго, умудрився переконати в протилежному багатьох легковірних відвідувачів його авторської майстерні (в їх числі й мене).
От лише Бутсик і досі – ошуканий, і свято вірить у власну причетність до Ярославових творінь. Не варто його розчаровувати. Нехай мріє про свою хвилину слави і вже сьогодні пишається вагомим доробком. Бо ж пишатися – є чим! І щось мені підказує – буде ще більше, коли (дуже на це сподіваюсь) найближчим часом, після «ІНВЕРсії НОчі», світ побачить наступна поетична збірка Ярослава Петришина.
Але це вже зовсім інша історія.
Передмова до збірки поезій Ярослава Петришина "ІНВЕРсія НОчі" (Львів, "Каменяр", 2012)
Презентація відбулась 15 вересня у м. Львів.
13.00 - Музей етнографії (вул. Горького, орієнтир - пам'ятник Т. Шевченку)
17.00 - Порохова вежа (вул.Підвальна, орієнтир - пам'ятник першодрукареві Федорову).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : https://plus.google.com/photos/114319963215172387721/albums/5789981628335008833?banner=pwa&gpsrc=pwrd1&authkey=CIP79rGekPaF5wEДивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію