
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Невигадана історія про загадкову Панну, вишукані вірші та ошуканого Бутсика
Одного разу віртуальні двері Віршо-Матриці… тобто, перепрошую, Поетичних Майстерень, вкотре на мить розчахнулись і впустили всередину… його. Ні, не задумливо-ефектного Нео. Спочатку майже ніхто з численних різностатусних мешканців літературного сайту (такого собі творчого Інтернет-будинку), заклопотаних більш важливими на той час сенсами і сенсаціями, не звернув особливої уваги на дивакуватого мовчазного чолов’ягу…
А той роззирнувся, оговтався, швиденько освоївся, вивісив на стіні авторської сторінки замість свого фото якусь чудернацьку картинку (по-тутешньому «аватарку»), і, примірившись, по-діловому пришпилив до загальної «стрічки анонсів» першого вірша… потім ще одного… потім ще… І вже незадовго – мало хто з місцевих любителів поезії і визнаних майстрів не був поінформований, що звуть новачка – Ярослав Петришин, що він розривається між мрією про Гоа і любов’ю до України, справедливо вважає себе невизнаним генієм (бо ж таки – не визнаний), а головне – пише збіса цікаві, бозна-як і бозна-де вишукані, вірші «на гоанському діалекті української мови», та ще й нахабно зізнається, що пише їх не сам, а за допомогою комп’ютерної версифікаційної програми Bouts-rimes, яку пестливо називає Бутсиком. (Втім, про Бутсика – трохи пізніше… )
Згодом виявилось, що Петришин – автор хоч і толерантний до думки опонента, однак не проти й подискутувати на різні теми; миролюбний, але вміє дати достойну відсіч несправедливій, з його точки зору, критиці; не спраглий дешевої популярності, проте доволі амбітний. Любить пожартувати і напустити туману. Ерудит і великий оригінал. У всьому.
«Я – НЕ поганий, НЕ добрий, я – просто ІНШИЙ. Не бійтеся моєї дивакуватості. Зрештою на моєму фоні ви теж виглядаєте оригінальними. Повірте, я вам нічим не загрожую. Я всього лише шукаю свою хвилину слави. Навіть в одній її годині біля мене є місце на ще майже шість десятків таких як я. Не старайтеся увіпхнути мене в існуючі стандарти – рано чи пізно, я в них увіпхнуся сам – сили мої не безмежні.»
Ця лаконічна авторська самопрокламація промовистіша за найрозлогішу автобіографію.
Або такий цікавий нюанс. У всіх віршарів музи як музи – невтомні трудівниці на засіяній натхненням ниві, а в нього – екстравагантна і неземна Панна-Інверно з печальним голосом Сирени. Настільки далека і загадкова, що важко повірити в її існування. Таке враження, що її володіння – десь поза межею сприйняття. Але ж є «ІНВЕРсія НОчі»…
На що надіюсь і чого шукаю
в її світах, закованих у лід?
Йду над проваллям по самому краю
і вже передчуваю свій політ…
(«Політ»)
Оце ходіння по краю безодні, відчуття глибокої приреченості, – не те щоб червоною ниткою, – оголеним нервом пронизує всю збірку, якої б теми не торкався автор. Всесвіт поетової душі – безмежний і незбагненний, у ньому зійшлись, переплелись, перемішались усі неіснуючі виміри й існуючі часи, від початку «Віку» до «Кінця ери п’ятого сонця».
Але ніщо не вічне, навіть зорі:
за ніччю – день, за осінню – зима…
Ми, попри все, ще в завтрашньому вчора
І, може, нас давно уже нема…
(«Вчора»)
Тонка завуальованість думки і майстерна закодованість почуттів, прагне того автор чи ні, завше трансформується у шлейф здогадів і пліток. Та чи потрібно морочити собі голову, що криється за тими гадками-чутками, якщо можна просто насолоджуватись поезією: естетикою форми і еклектикою змісту?
Не дай мені зійти на манівці
з хиткої стежки у колючім терні.
Стримлять в моїх зап’ястях олівці
і крапле кров по білому папері.
(«Різець»)
Ось як в одному з коментарів характеризує творчість Ярослава Петришина відомий у літературному колі поет, критик Сергій Осока:
«Поетично. Це поетично. Бо в автора є смак і хист. І слух у нього є. І мову він відчуває. І іноді дозволяє собі дуже вишукані помилки, я би сказав філігранні – як той костер, за який його лаяли, а мені сподобалось... Щоправда, самоповторів уже багато. Але – це можна з тим же успіхом закинути й мені. Рух по колу? Але я не знаю хронології написання віршів. Більше п’яти віршів одразу читати втомливо? Але Маланюка теж багато одразу не втнеш.
Не полишає відчуття, що автор стилізується сам під себе, під одного разу винайдену манеру писати. Красиву манеру. Виграшну. Але – дуже вже однакову. Але це поетично. Поетично.»
Що ж, в поезії – своя найправдивіша правда. Її лише треба вміти побачити і прочитати. Хочете вірте, хочете – перевірте… Принаймні, автор не заперечує:
Так буває, не спорю я,
часом діється дивна,
не звичайна історія –
інша, альтернативна.
(«Вісбаден»)
Ну, ось, власне, й вся коротенька перед_історія збірки «ІВЕРсія НОчі». Продовження: карколомні сюжети і піруети, несподівані прив’язки і розв’язки та інші атрибути реально фантастичних оповідок – на її сторінках, у рядках і навіть між рядків (якщо пощастить відшукати).
P.S. До речі, вірші Ярослав Петришин пише власноруч, природнім так би мовити шляхом, у пошуках поетичних скарбів не експлуатує ні роботів, ні спеціальні комп’ютерні програми, можете бути певні. Проте, будучи дуже скромним і володіючи рідкісним даром жартувати всерйоз, він, хоч і ненадовго, умудрився переконати в протилежному багатьох легковірних відвідувачів його авторської майстерні (в їх числі й мене).
От лише Бутсик і досі – ошуканий, і свято вірить у власну причетність до Ярославових творінь. Не варто його розчаровувати. Нехай мріє про свою хвилину слави і вже сьогодні пишається вагомим доробком. Бо ж пишатися – є чим! І щось мені підказує – буде ще більше, коли (дуже на це сподіваюсь) найближчим часом, після «ІНВЕРсії НОчі», світ побачить наступна поетична збірка Ярослава Петришина.
Але це вже зовсім інша історія.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невигадана історія про загадкову Панну, вишукані вірші та ошуканого Бутсика
(Замість передмови)
Ця історія, що сталасся в одній із мережевих систем неосяжного Інтернет-простору, почалася звичайно - як і належить починатись усім фантастично реальним історіям…
Одного разу віртуальні двері Віршо-Матриці… тобто, перепрошую, Поетичних Майстерень, вкотре на мить розчахнулись і впустили всередину… його. Ні, не задумливо-ефектного Нео. Спочатку майже ніхто з численних різностатусних мешканців літературного сайту (такого собі творчого Інтернет-будинку), заклопотаних більш важливими на той час сенсами і сенсаціями, не звернув особливої уваги на дивакуватого мовчазного чолов’ягу…
А той роззирнувся, оговтався, швиденько освоївся, вивісив на стіні авторської сторінки замість свого фото якусь чудернацьку картинку (по-тутешньому «аватарку»), і, примірившись, по-діловому пришпилив до загальної «стрічки анонсів» першого вірша… потім ще одного… потім ще… І вже незадовго – мало хто з місцевих любителів поезії і визнаних майстрів не був поінформований, що звуть новачка – Ярослав Петришин, що він розривається між мрією про Гоа і любов’ю до України, справедливо вважає себе невизнаним генієм (бо ж таки – не визнаний), а головне – пише збіса цікаві, бозна-як і бозна-де вишукані, вірші «на гоанському діалекті української мови», та ще й нахабно зізнається, що пише їх не сам, а за допомогою комп’ютерної версифікаційної програми Bouts-rimes, яку пестливо називає Бутсиком. (Втім, про Бутсика – трохи пізніше… )
Згодом виявилось, що Петришин – автор хоч і толерантний до думки опонента, однак не проти й подискутувати на різні теми; миролюбний, але вміє дати достойну відсіч несправедливій, з його точки зору, критиці; не спраглий дешевої популярності, проте доволі амбітний. Любить пожартувати і напустити туману. Ерудит і великий оригінал. У всьому.
«Я – НЕ поганий, НЕ добрий, я – просто ІНШИЙ. Не бійтеся моєї дивакуватості. Зрештою на моєму фоні ви теж виглядаєте оригінальними. Повірте, я вам нічим не загрожую. Я всього лише шукаю свою хвилину слави. Навіть в одній її годині біля мене є місце на ще майже шість десятків таких як я. Не старайтеся увіпхнути мене в існуючі стандарти – рано чи пізно, я в них увіпхнуся сам – сили мої не безмежні.»
Ця лаконічна авторська самопрокламація промовистіша за найрозлогішу автобіографію.
Або такий цікавий нюанс. У всіх віршарів музи як музи – невтомні трудівниці на засіяній натхненням ниві, а в нього – екстравагантна і неземна Панна-Інверно з печальним голосом Сирени. Настільки далека і загадкова, що важко повірити в її існування. Таке враження, що її володіння – десь поза межею сприйняття. Але ж є «ІНВЕРсія НОчі»…
На що надіюсь і чого шукаю
в її світах, закованих у лід?
Йду над проваллям по самому краю
і вже передчуваю свій політ…
(«Політ»)
Оце ходіння по краю безодні, відчуття глибокої приреченості, – не те щоб червоною ниткою, – оголеним нервом пронизує всю збірку, якої б теми не торкався автор. Всесвіт поетової душі – безмежний і незбагненний, у ньому зійшлись, переплелись, перемішались усі неіснуючі виміри й існуючі часи, від початку «Віку» до «Кінця ери п’ятого сонця».
Але ніщо не вічне, навіть зорі:
за ніччю – день, за осінню – зима…
Ми, попри все, ще в завтрашньому вчора
І, може, нас давно уже нема…
(«Вчора»)
Тонка завуальованість думки і майстерна закодованість почуттів, прагне того автор чи ні, завше трансформується у шлейф здогадів і пліток. Та чи потрібно морочити собі голову, що криється за тими гадками-чутками, якщо можна просто насолоджуватись поезією: естетикою форми і еклектикою змісту?
Не дай мені зійти на манівці
з хиткої стежки у колючім терні.
Стримлять в моїх зап’ястях олівці
і крапле кров по білому папері.
(«Різець»)
Ось як в одному з коментарів характеризує творчість Ярослава Петришина відомий у літературному колі поет, критик Сергій Осока:
«Поетично. Це поетично. Бо в автора є смак і хист. І слух у нього є. І мову він відчуває. І іноді дозволяє собі дуже вишукані помилки, я би сказав філігранні – як той костер, за який його лаяли, а мені сподобалось... Щоправда, самоповторів уже багато. Але – це можна з тим же успіхом закинути й мені. Рух по колу? Але я не знаю хронології написання віршів. Більше п’яти віршів одразу читати втомливо? Але Маланюка теж багато одразу не втнеш.
Не полишає відчуття, що автор стилізується сам під себе, під одного разу винайдену манеру писати. Красиву манеру. Виграшну. Але – дуже вже однакову. Але це поетично. Поетично.»
Що ж, в поезії – своя найправдивіша правда. Її лише треба вміти побачити і прочитати. Хочете вірте, хочете – перевірте… Принаймні, автор не заперечує:
Так буває, не спорю я,
часом діється дивна,
не звичайна історія –
інша, альтернативна.
(«Вісбаден»)
Ну, ось, власне, й вся коротенька перед_історія збірки «ІВЕРсія НОчі». Продовження: карколомні сюжети і піруети, несподівані прив’язки і розв’язки та інші атрибути реально фантастичних оповідок – на її сторінках, у рядках і навіть між рядків (якщо пощастить відшукати).
P.S. До речі, вірші Ярослав Петришин пише власноруч, природнім так би мовити шляхом, у пошуках поетичних скарбів не експлуатує ні роботів, ні спеціальні комп’ютерні програми, можете бути певні. Проте, будучи дуже скромним і володіючи рідкісним даром жартувати всерйоз, він, хоч і ненадовго, умудрився переконати в протилежному багатьох легковірних відвідувачів його авторської майстерні (в їх числі й мене).
От лише Бутсик і досі – ошуканий, і свято вірить у власну причетність до Ярославових творінь. Не варто його розчаровувати. Нехай мріє про свою хвилину слави і вже сьогодні пишається вагомим доробком. Бо ж пишатися – є чим! І щось мені підказує – буде ще більше, коли (дуже на це сподіваюсь) найближчим часом, після «ІНВЕРсії НОчі», світ побачить наступна поетична збірка Ярослава Петришина.
Але це вже зовсім інша історія.
Передмова до збірки поезій Ярослава Петришина "ІНВЕРсія НОчі" (Львів, "Каменяр", 2012)
Презентація відбулась 15 вересня у м. Львів.
13.00 - Музей етнографії (вул. Горького, орієнтир - пам'ятник Т. Шевченку)
17.00 - Порохова вежа (вул.Підвальна, орієнтир - пам'ятник першодрукареві Федорову).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : https://plus.google.com/photos/114319963215172387721/albums/5789981628335008833?banner=pwa&gpsrc=pwrd1&authkey=CIP79rGekPaF5wEДивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію