ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Олещенко (2012) / Публіцистика

  Сільські історії 1.Однокласник

" Доле ж, моя доле, чом ти не такая"

Українська народна пісня

Після закінчення школи мої однокласники вперто зустрічаються через кожних п’ять років. І ось на черговій зустрічі було одностайно вирішено, що наступних п’яти років не ждатимемо: надто стрімко летить час, надто загрозливо зменшується класна спільнота, тож спробуймо збиратися на здибанку з юністю щоліта. Бо цьогорічного липня довелося поминати Наталку – вона вже четверта в нашому жалобному спискові. Ніхто й подумати не міг, що не мине й місяця, як у цьому списку з’явиться ще одне прізвище. Мишко Кириченко. Кріс, Крісик. Не знаю, чому до нього з дитинства прилипло це смішне прізвисько. Не знаю, чи він коли-небуть скривдив хоча б комашку. Гожий смаглявий хлопчик з тонкими рисами лиця, зі зворушливо заломленою бровою… “Мов чорнобривчик, – казали сільські бабусі, – а долі немає”.
Йому так і не вдалося створити сім’ю. Останнім часом, поховавши батька й брата, втративши роботу, він жив разом із матір’ю-інвалідом. Пив. Кидав пити й знову пив. Який біль, яке лихо топив він в оковитій? В одному з нетупих американських фільмів герой (судячи з усього – зі знаням справи) стверджує: коли п’єш, спершу гинуть клітини суму, потім – болю, найважче вбити клітини пам’яті… Не маю жодного наміру захищати людей, залежних від чарки. Серед них немало тих, хто спився від неробства, надмірних розкошів, намагання зробити за допомогою застілля кар’єрний стрибок, але жоден із цих варіантів не підходить Мишкові. Отже, залишається біль, самотність, нереалізованість і ще щось, чого ми вже ніколи не дізнаємось.
На зустрічі хтось запитав:“А чому це Мишка немає? Він же ніколи не пропускав.” “Мабуть, не нашкріб грошей, а за наші гуляти посоромився,” – відповів хтось інший. І ми продовжували веселитися, не відаючи, що найлагідніший із нас уже готується у вічну дорогу.
На похорон прийшли майже всі однокласники, хто мешкає в селі. Якби не зібрані нами гроші, приголомшеній горем матері було б нічим заплатити священикові та могилокопачам. “Синочку, кровиночко моя, – приказувала вона, – ти ж казав, що вибереш картоплю, а тоді вже будеш помирати. Та нічого ж стало враз не потрібне…” А він лежав на старому дивані (домовину ще десь доробляли), і йому справді вже нічого було не потрібне, нічого не боліло. Жодна кривда, завдана людьми.
Ми ждали отця Богдана з півчею і – згадували. Кожен – своє. Смішне і прикре, болісне і гойне. Як безпомічно висів Крісик на перекладині під час уроку фізкультури, і з нього реготав увесь клас, а він нітрохи не ображався. Як любила його вчителька російської мови й літератури Євдокія Іванівна. Він, не осиливши чергового програмного твору, щось знічено й безпорадно мимрив собі під носа, а вона, добродушно всміхаючись, милувалася його виглядом – хвилястим чубчиком, розкриленими бровами, гарно вирізьбленим носом, ямкою на підборідді… Мабуть, думала: скільки ж дівочих сердець танутиме від цієї краси. І ставила йому завищену оцінку. А може, вона зі своєю циганською проникливістю бачила в ньому те, чого не вздрівали через завантажені роботою будні інші вчителі, – Мишкову неймовірну доброту?
Першої ж осені після шкільного випуску Кріса забрали на службу до війська. Він служив у тодішній Білорусі і мав справу з ракетним паливом. Сам він про це однокласникам не розповідав, та в селі подейкували, що згадана обставина могла стати причиною його затяжного парубкування. Після демобілізаціїї працював водієм “швидкої допомоги” в райцентрі, в “Райсільгоспхімії”, ковалем у колгоспній кузні, аж доки руйнування села під голосною назвою “реформи АПК” не викинуло його на узбіччя життя. В одному з цих часових проміжків держава нещадно використала безхитрісного селянського сина, як вона це віртуозно вміє робити, ще раз – на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. На біду, Мишко згубив посвідчення чорнобильця, не зміг його відновити, тож і тими обкраяними пільгами, що йому належали згідно із законом, не користувався. Така-от біографія. Дорогою до кладовища, йдучи за його домовиною, я запитувала себе і Всевишнього, чия провина в тому, що так склалося Мишкове життя. Чи тільки його?
Вічний спокій твоїй душі, Михайлику. Так хочеться вірити, що на Вищому Суді тебе буде помилувано.
2012




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-09-16 23:02:50
Переглядів сторінки твору 4088
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.812 / 5.5  (4.849 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.312 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.07.06 17:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-17 15:15:57 ]
выводы оставь читателю, Танюш..
кто-то не думал про кого-то..
а я всё думала о его матери - о ней-то кто подумал?..Он подумал о ней?
а ты говоришь - электорат...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Олещенко (Л.П./Л.П.) [ 2012-09-17 15:33:24 ]
Дзенькую, тезко! Твоя правда, маєш вельми тонке відчуття слова; я вже внесла правку. Це я так невміло до прози наближаюся.:))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-17 16:04:56 ]
нет, мне понравилось, Тань..спасибо за концовку - мне кажется, так и вправду лучше.
а мне тяжелее проза дается, хотя казалось бы - стихи, рифма - это рамки, поза. но она то и кристаллизует, что ли..
а верлибры писала ли ты?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Олещенко (Л.П./Л.П.) [ 2012-09-17 21:58:56 ]
Тань, пробувала себе колись і у верлібрі, але витягати на світ Божий поки що не відважуюсь, не можу написане реально оцінити. "Ай да Пушкин!,ай да молодец!" - не про мене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-17 22:02:02 ]
так я оценю! - тяни!:)
люблю читать верлибры близких мне душ, особенно потому что сама никак не подружусь с ними. нет во мне той необходимой внутренней свободы для этого. закрепощенная я:)...
покажи, Тань. удалить-то всегда легко.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2012-09-17 22:02:47 ]
не подружусь с верлибрами - имеется ввиду:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мішель Платіні (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-19 23:29:08 ]
Дуже проникливо і глибоко пишете, Тетяно.
З душею, і болем ,за нашу українську реальність.
Буду в Вас вчитися...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Олещенко (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-27 10:10:56 ]
Вдячна за добрі слова, Мішелю.
Не треба в мене вчитися, у Вас ліпше виходить,прислухайтеся до свого серця - і все буде добре. "Мова, яка дбає про правду, має бути проста і нехитра" (Сенека).