у пошуках відповіді на досить-таки складне (бо скільки зрячих, стільки і сонць - у кожного своє), питання: що ж таке неримована поезія, саме тут я і звернула свою увагу на те, що написано тут до мене. дописи ці майже чотирирічної давності. проте, загалом це не важливо. єдиним наслідком цієї давності є липке павутиння фантомної ностальгії, що оплутує надто схильну до сентиментальних рефлексій дописувачку, практично силоміць. від часу це споріднює її з археологом, який повністю занурившись у простір і час, трагічно віддалений від його власного, захоплено і приречено читає, читає і читає старі манускрипти, написи на стінах, плащаниці замішаного на пилові повітря... переживає, зумисне знаходить відгук у своїй селезінці на кожне слово, зумисне відходить чим далі від себе і чим ближче до кожної, вогкої від чужого поту і чужої плазми літери, до того, хто її писав… він - нікчемне створіння, ладне проміняти себе на щось інше. більше? цього він знати не може, як не може скласти ціну собі і порівняти з ціною чужої думки, захованої у ошматті слова. пустого слова? безумовно. проте він уже одержимий ідеєю наповнення своєї безглуздої роботи сенсом. сенсом, який виправдає зусилля, витрачений час, заскнілі свічки. сенсом, який виправить помилки і допоможе скласти ціну.
випиваючи слово за словом, вигризаючи кадр за кадром, він натомість з кожною хвилиною відчуває, що історія, яку він, вторячи одержимій гарячковості франкенштейна, а подекуди фаталістичній повільності фауста, намагається оживити - скінченна, і скінчиться вона, творячи невигойну його трагедію, прямо у нього на очах, полишивши його серед пустого, обліпленого тінями і пилюгою, ну, склепу, ну, печери, ну, ями у землі,
без єдиної відповіді, без єдиного сенсу. без єдиної свічки.

на цьому місці читач із більш-менш адекватним мисленням закономірно спитає (скоріше, сам до себе): шозабрєд? і цим допоможе мені довести думку до логічного абсурду, звівши усе наговорене до єдиного знаменника.

сказаному - місце. сказаному - час. сказаному - той, хто почує.
читачу - очі. автору - розум.

поезія ніколи не була просто текстом. дійсна поезія. і від прози вона далека лише тим, що містить у собі містерію. що містить у собі силу, яку неможливо помислити ні самому автору, ні читачеві, нікому.
можна зрівняти це з музикою. зрештою, поезія завжди тягнулась до музики. як мантра - до рівномірного барабанного муркотіння і повільних солодких димів курінь. як молитва - до безжального стогону дзвонів, до безтілесного хору монотонних мелодій, що сплітаються жилами під самісіньким куполом. як заклинання - до поневолюючого пульсу бубона, що танцює в сухорлявих руках божевільного-в-пір*ї.
усе - пір*я. понад усе - лишається тільки слово і музика. вони вільні. вільні слова, що поневолюють музику у собі, що розливають музику собою, що обдурюють кожної хвилини, живучи своїм життям. наче схиблені режисери вони показують свої шалені короткометражки у
твоїй голові, нещасний поетику. чи думав ти про це колись? думав. чи знав ти, хто з вас пише, а хто з вас - вірш? знав. проте не казав, і не скажеш, ні.
бо є речі, які ти ніколи не скажеш уголос.
бо щойно ти вимовиш це, щойно випустиш за браму міцно стуленого рота - і скінчиться усе, і створить невигойну твою трагедію прямо у тебе на очах, полишивши тебе серед пустого, обліпленого тінями і пилюгою, ну, склепу, ну, печери, ну, ями у землі,
без єдиної відповіді, без єдиного сенсу. без єдиної свічки.

і сказаному - місце. сказаному - час. сказаному - той, хто почує.
а поет (!) - єдиний собі канон. єдине собі правило. єдина собі кара. бо сам він ніщо інше - як ніщо, у якому самотньо танцює зірка. і коли цю зірку зможе побачити, той, хто не уміє бачити, зможе почути той, хто не уміє чути - це і буде поезія. римована. верліброва. біла. вільна. свавільна. така, що є.

(пафос - прикріпленим файлом)

Нікусю, насправді йдеться не про те, "що ж таке неримована поезія", а про те, чи можна звати поезією не ритмізовані тексти. А повноцінно римовані тексти взагалі не бувають не ритмізованими, чи не так?

Всі говорять про що завгодно, окрім ритміки композиції. Легкі її порушення, у невеличких композиціях, часто мають позитивне значення. Але коли не йдеться про порушення ритміки, бо її взагалі не має, то це вже не вірш, а проза, і всі високі слова тут зайві.

Приклад. Беремо фрагмент вашого прозаїчного коментаря і робимо з нього щось на зразок звичної сучасної загальноєвропейської "поезії" наших високогрантових літераторів.
Можна і назвати якось на кшталт "Унісекс", для хорошого кльову.

...завжди тягнулась до музики.
як мантра -
до рівномірного барабанного муркотіння і
повільних солодких димів курінь.
як молитва - до
безжального стогону дзвонів,
до безтілесного хору монотонних мелодій, що
сплітаються жилами під самісіньким куполом.
як заклинання -
до поневолюючого пульсу бубона,
що танцює в сухорлявих руках божевільного-в-пір*ї.

усе - пір*я.
понад усе - лишається тільки слово і музика.
вони вільні. вільні слова,
що поневолюють музику у собі,
що розливають музику собою,
що обдурюють кожної хвилини, живучи своїм
життям.
                       наче схиблені режисери
вони показують
свої шалені короткометражки у твоїй голові,
нещасний поетику.
чи думав ти про це колись? думав.
чи знав ти, хто з вас пише,
а хто з вас - вірш? знав.
проте не казав, і не скажеш, ні.
бо є речі, які ти ніколи не скажеш уголос.
бо щойно ти вимовиш це,
щойно випустиш за браму міцно стуленого рота -
і скінчиться усе,
і створить невигойну твою
трагедію прямо у тебе на очах,
полишивши тебе серед пустого,
обліпленого тінями і пилюгою,
ну, склепу, ну, печери, ну, ями у землі,
без єдиної відповіді,
без єдиного сенсу.
без єдиної свічки.

публіка афігєть

Имхо, считать текст стихотворением или прозой на основании только структуры (формы) или только смысла, - представляет собой интересную проблему. Но в каждом отдельном случае надо ведь решать заново?
Есть спорные тексты, - для которых выделили ряд промежуточных определений и ответвлений, но характерные признаки разработаны не так хорошо, как для классических форм. Имеет ли смысл сравнивать их с классикой в таком случае?..

цікаво, Володю, це досить-таки.
уточнючи вже написане мною,
зазначити хочу, що йшлося про різне:
поезію про ритмізовану теж.
погляньте на допис на мій попередній.
знак оклику там зачаївся маленький,
що з першого разу, мабуть, непомітний,
в дужках, біля слова "поет".
насправді ж він значення мав величезне!
бо дійсно_поет, його внутрішній цензор,
завжди відчуває без похибки навіть
чи є в його тексті поезія і
чи є у словах його ритми і рими
(ба, навіть якщо це не так візуально),
і вразі, якщо він і справді поет,
читач відчуває усе достеменно,
без похибки навіть він ритм відчуває
у білому вірші, верлібрі чи пак,
і коду, і тишу, і слово, і смисл.
бо, мушу тепер повторитись, в словах
тих музика є, наче дзвони і бубон,
чи - хай - барабан.

Володимире, у зв"язку з появою нової сторінки (Інша поезія - не ритмізовані композиції) хочу поцікавитись рубриками, які в ній будуть. І чи діятиме для неї система оцінювання?

Система оцінювання вже діє для публікацій в розділі "Інша поезія" - не ритмізовані, не явно ритмізовані композиції.

Нинішня система оцінювання дає стандарту можливість акцентувати кращі твори на відповідній головній сторінці "Іншої поезії" - http://maysterni.com/?type=18

Але, наразі, до вироблення, у тому числі і вами, нашими авторами, чітких критеріїв для оцінювання не римованої, не ритмізованої, чи не явно ритмізованої поезії - ці оцінки не йтимуть у загальний рейтинг автора.

А також,
Адміністрація "Майстерень", як вона у момент реєстрації, і в правилах користування сайтом, а ще і на кожному куті попереджала і попереджає, що головним напрямком діяльності "Майстерень" вважаються традиційні для української поетичної культури напрямки, а також вважає справедливим такий стан справ, коли автор отримує високу оцінку за вміння віршувати, а не за щось інше.

Тим не менше, адміністрація не проти становлення і розвитку нових традицій, і робить для цього все необхідне.

Що саме робиться.

(Докладніше на сторінці http://maysterni.com/publication.php?id=40439 )
І справді визріла необхідність розділити на наших сторінках ритмізовану поезію від поезії, яка не має чіткої схеми ритмування. Бо таких творів стає все більше, і автори таких творів вимагають об'єктивного ставлення до своїх трудів. Але яким чином можна справедливо порівняти ритмізовані і не ритмізовані явища, та ще й на ресурсі, де гармонійна ритмізація, віршування, вважаються найважливішими ознаками поетичності!
Тому ми нині і намагаємось розділяти те, що природно розділяється вираженою чи не вираженою ритмікою. І не за принципом - що гірше, а на рівноправності їх існування.
Для такої поезії створено свій розділ, свою головну сторінку
"Інша поезія" http://maysterni.com/?type=18

Тепер при публікації своїх творів кожен автор таки повинен визначити - ритмізована його композиція, чи ні. Якщо в композиції є чітка схема ритмування, то автор публікує свій текст як "вірші", якщо чіткої схеми ритмування не має, то публікація повинна здійснюватись як "Інша поезія", якщо це таки поезія.

Проблема із не ритмізованими, чи не явно ритмізованими композиціями і справді існує, але це не проблема "Поетичних Майстерень", а загальна проблематика сучасної Поезії.
Бо дуже легко написати текст без властивого віршам живого серцебиття ( а саме звідси походить і ритм), як це роблять зараз чи не усі, так звані поети Європи і США, так? Але легко - не завжди "добре".

І потрібно сказати собі чесно, більшість із нас не задумується про ритмічний малюнок своєї композиції.
Але якщо там існує чіткий РИТМ, то це ритмізована композиція, - якщо РИТМУ не має, то не ритмізована.

РИТМ, -у, ч. 1. Рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.), циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ.

Тим не менше, адміністрація спеціально виокремила досить гостре питання підрозділом "Іншої поезії", аби

а) наші автори більш вільно експериментували у цьому напрямку, бо наразі оцінка за такі композиції не впливатиме на загальний рейтинг автора, але дозволяє акцентувати кращі тексти на відповідній головній сторінці "Іншої поезії" http://maysterni.com/?type=18

б) напрацьовувались критерії оцінювання і розуміння "неритмізованої поезії",

в) з'явилися авторитетні оглядачі цього напрямку, які би оперували певною логікою відповідного творчого процесу.

Аби ми врешті чули щось, на кшталт:
"Не ритмізована поезія зберігає певну вірність віршу і є саме поезією, а не прозою, тому що в ній виявляється кореспондування рядів, графічно виділених авторською установкою на вірш. У таких "розкутих" композиціях, на відміну від всіх "невільних" систем, немає наскрізних заходів повтору (склад у силабічної, стопа в силабо-тонічної, наголос в тонічної системах). Неритмізована поезія будується також і на повторенні, коли періодично змінюють одна одну фонетичні сутності різних рівнів, причому компонентами повтору може бути фонема, склад, стопа, наголос, клаузула, слово, група слів і фраза..."

Зараз продовжуємо налаштовувати оцю головну сторінку "Іншої поезії", і будемо сподіватися, що поступово у нас з'явиться точніше розуміння - чим вирізняється неритмізована, чи не явно ритмізована поезія, з'являться критерії в її оцінюванні, рубрики, теми...

Оцінки за публікації в розділі "Іншої поезії" ставляться, але ці оцінки, наразі, не йдуть в загальний рейтинг авторів - і це, повторюю, існуватиме до того часу, доки не стане чіткіше зрозуміло, що в такій "Поезії" є добре і гарне, а що - ні.

Якщо є власне бачення, то, прошу коментувати, відкривати нам очі на невидиме і видиме, і робити це коментарями на цій сторінці ( http://maysterni.com/publication.php?id=40439 ), а не десь інде.

Що таке явний ритм? Очевидно, що у продовження мого попереднього коментаря, можна перейти до видів ритмізованої поетичної мови (ми говоримо зараз про відомі, як явні, види і про не явні, або ж приховані), потім до стоп, із характерним для них чергуванням наголошених і ненаголошених складів; потім і до можливих гармонійних поєднань видів стоп, що, власне, і найцікавіше.