ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Низова (1967) /
Публіцистика
"Глибінь, що зберігає традиції земні народу українського..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Глибінь, що зберігає традиції земні народу українського..."
ІВАН РУСАВСЬКИЙ
Саме ці слова зі «Сватівської глибинки» відомого українського поета, члена Національної спілки письменників України Івана Низового віддзеркалюють, на мою думку, і сутність його творчості, і сутність визначної події, якою є видання цієї збірки поезії і прози Івана Низового Сватівським товариством шанувальників української мови імені М.Н. Щепенка.
Мабуть, від своїх пращурів – низових козаків Запорізької Січі, які в середині 17-го століття заселили дике поле сходу України і заснували Слобожанщину, Іван Данилович Низовий успадкував той самобутній національний світогляд, який, завдячуючи поетичному таланту та сумлінно набутій літературній майстерності, став щедрим джерелом хвилюючої патріотичної та ліричної української поезії.
Сватівщина і сватівчани – особлива тема в творчості Івана Даниловича. В нас, сватівчанах, поет бачить людей, які знають, хто вони такі, звідки прийшли, і чиїх батьків вони діти. У Сватовому і Гончарівці, Преображенному і Петрівці, Містках і Мілуватці, Свистунівці й Хомівці Іван Низовий зустрічає близьких за світосприйняттям земляків-слобожан, чує живу предківську мову.
Твори сучасних сватівських літераторів, митців поет сприймає як щедрий благодатний врожай, засіяний його близькими друзями-сватівчанами – засновниками літературної студії «Світанок» – світлої пам'яті Миколою Щепенком, Тимофієм Поляковим, Олександром Пархоменком, Миколою Уманцем, Олександром Гаренком.
Глибоконаціональна культурна і духовна аура Сватівщини надихнула Івана Даниловича Низового на написання збірки віршів, присвячених Сватівщині і сватівчанам.
Віршів, якими «серед руйновища держави» будується нова Держава, Українська.
Низький уклін Вам, Іване Даниловичу!
Ось один із віршів поета, написаний з любов"ю до Сватового:
"Так хочеться в степи,
На Сватівщину милу,
Де чуюсь не чужим
У кожному селі,
Де черпаю завжди
З криниць народних
Силу
І маю для душі
Прибутки немалі!
Дорого, підсихай,
Стелися шовком, траво,
Пробившись крізь асфальт
І розколовши брук...
Зустрінуся з людьми,
Що роблять добрі справи
Не гірш за докторів
Усіх, що є, наук.
Від просині проснись,
І проясній, мій простір
Сподіваний –
Без тебе ж потерпа
Мій підупалий дух,
І жде Володя Просін
Міського селюка – мене –
В своїх степах."
2006
Саме ці слова зі «Сватівської глибинки» відомого українського поета, члена Національної спілки письменників України Івана Низового віддзеркалюють, на мою думку, і сутність його творчості, і сутність визначної події, якою є видання цієї збірки поезії і прози Івана Низового Сватівським товариством шанувальників української мови імені М.Н. Щепенка.
Мабуть, від своїх пращурів – низових козаків Запорізької Січі, які в середині 17-го століття заселили дике поле сходу України і заснували Слобожанщину, Іван Данилович Низовий успадкував той самобутній національний світогляд, який, завдячуючи поетичному таланту та сумлінно набутій літературній майстерності, став щедрим джерелом хвилюючої патріотичної та ліричної української поезії.
Сватівщина і сватівчани – особлива тема в творчості Івана Даниловича. В нас, сватівчанах, поет бачить людей, які знають, хто вони такі, звідки прийшли, і чиїх батьків вони діти. У Сватовому і Гончарівці, Преображенному і Петрівці, Містках і Мілуватці, Свистунівці й Хомівці Іван Низовий зустрічає близьких за світосприйняттям земляків-слобожан, чує живу предківську мову.
Твори сучасних сватівських літераторів, митців поет сприймає як щедрий благодатний врожай, засіяний його близькими друзями-сватівчанами – засновниками літературної студії «Світанок» – світлої пам'яті Миколою Щепенком, Тимофієм Поляковим, Олександром Пархоменком, Миколою Уманцем, Олександром Гаренком.
Глибоконаціональна культурна і духовна аура Сватівщини надихнула Івана Даниловича Низового на написання збірки віршів, присвячених Сватівщині і сватівчанам.
Віршів, якими «серед руйновища держави» будується нова Держава, Українська.
Низький уклін Вам, Іване Даниловичу!
Ось один із віршів поета, написаний з любов"ю до Сватового:
"Так хочеться в степи,
На Сватівщину милу,
Де чуюсь не чужим
У кожному селі,
Де черпаю завжди
З криниць народних
Силу
І маю для душі
Прибутки немалі!
Дорого, підсихай,
Стелися шовком, траво,
Пробившись крізь асфальт
І розколовши брук...
Зустрінуся з людьми,
Що роблять добрі справи
Не гірш за докторів
Усіх, що є, наук.
Від просині проснись,
І проясній, мій простір
Сподіваний –
Без тебе ж потерпа
Мій підупалий дух,
І жде Володя Просін
Міського селюка – мене –
В своїх степах."
2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію