Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у крони дерев.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у крони дерев.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Низова (1967) /
Публіцистика
"Глибінь, що зберігає традиції земні народу українського..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Глибінь, що зберігає традиції земні народу українського..."
ІВАН РУСАВСЬКИЙ
Саме ці слова зі «Сватівської глибинки» відомого українського поета, члена Національної спілки письменників України Івана Низового віддзеркалюють, на мою думку, і сутність його творчості, і сутність визначної події, якою є видання цієї збірки поезії і прози Івана Низового Сватівським товариством шанувальників української мови імені М.Н. Щепенка.
Мабуть, від своїх пращурів – низових козаків Запорізької Січі, які в середині 17-го століття заселили дике поле сходу України і заснували Слобожанщину, Іван Данилович Низовий успадкував той самобутній національний світогляд, який, завдячуючи поетичному таланту та сумлінно набутій літературній майстерності, став щедрим джерелом хвилюючої патріотичної та ліричної української поезії.
Сватівщина і сватівчани – особлива тема в творчості Івана Даниловича. В нас, сватівчанах, поет бачить людей, які знають, хто вони такі, звідки прийшли, і чиїх батьків вони діти. У Сватовому і Гончарівці, Преображенному і Петрівці, Містках і Мілуватці, Свистунівці й Хомівці Іван Низовий зустрічає близьких за світосприйняттям земляків-слобожан, чує живу предківську мову.
Твори сучасних сватівських літераторів, митців поет сприймає як щедрий благодатний врожай, засіяний його близькими друзями-сватівчанами – засновниками літературної студії «Світанок» – світлої пам'яті Миколою Щепенком, Тимофієм Поляковим, Олександром Пархоменком, Миколою Уманцем, Олександром Гаренком.
Глибоконаціональна культурна і духовна аура Сватівщини надихнула Івана Даниловича Низового на написання збірки віршів, присвячених Сватівщині і сватівчанам.
Віршів, якими «серед руйновища держави» будується нова Держава, Українська.
Низький уклін Вам, Іване Даниловичу!
Ось один із віршів поета, написаний з любов"ю до Сватового:
"Так хочеться в степи,
На Сватівщину милу,
Де чуюсь не чужим
У кожному селі,
Де черпаю завжди
З криниць народних
Силу
І маю для душі
Прибутки немалі!
Дорого, підсихай,
Стелися шовком, траво,
Пробившись крізь асфальт
І розколовши брук...
Зустрінуся з людьми,
Що роблять добрі справи
Не гірш за докторів
Усіх, що є, наук.
Від просині проснись,
І проясній, мій простір
Сподіваний –
Без тебе ж потерпа
Мій підупалий дух,
І жде Володя Просін
Міського селюка – мене –
В своїх степах."
2006
Саме ці слова зі «Сватівської глибинки» відомого українського поета, члена Національної спілки письменників України Івана Низового віддзеркалюють, на мою думку, і сутність його творчості, і сутність визначної події, якою є видання цієї збірки поезії і прози Івана Низового Сватівським товариством шанувальників української мови імені М.Н. Щепенка.
Мабуть, від своїх пращурів – низових козаків Запорізької Січі, які в середині 17-го століття заселили дике поле сходу України і заснували Слобожанщину, Іван Данилович Низовий успадкував той самобутній національний світогляд, який, завдячуючи поетичному таланту та сумлінно набутій літературній майстерності, став щедрим джерелом хвилюючої патріотичної та ліричної української поезії.
Сватівщина і сватівчани – особлива тема в творчості Івана Даниловича. В нас, сватівчанах, поет бачить людей, які знають, хто вони такі, звідки прийшли, і чиїх батьків вони діти. У Сватовому і Гончарівці, Преображенному і Петрівці, Містках і Мілуватці, Свистунівці й Хомівці Іван Низовий зустрічає близьких за світосприйняттям земляків-слобожан, чує живу предківську мову.
Твори сучасних сватівських літераторів, митців поет сприймає як щедрий благодатний врожай, засіяний його близькими друзями-сватівчанами – засновниками літературної студії «Світанок» – світлої пам'яті Миколою Щепенком, Тимофієм Поляковим, Олександром Пархоменком, Миколою Уманцем, Олександром Гаренком.
Глибоконаціональна культурна і духовна аура Сватівщини надихнула Івана Даниловича Низового на написання збірки віршів, присвячених Сватівщині і сватівчанам.
Віршів, якими «серед руйновища держави» будується нова Держава, Українська.
Низький уклін Вам, Іване Даниловичу!
Ось один із віршів поета, написаний з любов"ю до Сватового:
"Так хочеться в степи,
На Сватівщину милу,
Де чуюсь не чужим
У кожному селі,
Де черпаю завжди
З криниць народних
Силу
І маю для душі
Прибутки немалі!
Дорого, підсихай,
Стелися шовком, траво,
Пробившись крізь асфальт
І розколовши брук...
Зустрінуся з людьми,
Що роблять добрі справи
Не гірш за докторів
Усіх, що є, наук.
Від просині проснись,
І проясній, мій простір
Сподіваний –
Без тебе ж потерпа
Мій підупалий дух,
І жде Володя Просін
Міського селюка – мене –
В своїх степах."
2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
