Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
2026.10.04
13:28
Мокрого , як кажуть, не залякать дощем,
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
А деревам дощі і радість, і винагорода,
І з-поміж них калині чи не найбільша втіха –
Мов навесні, продовжує цвісти і радувати око…
Сховалось в передчутті негоди птаство невгамовне,
У шпарки позалазили його п
2026.10.04
13:03
Танцюючий блазень прийшов потішати
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
Холодну, жорстоку, неситу юрбу.
Прийшов у дранті і лахмітті, не в шатах.
Усмішка крива вперезала судьбу.
До кого промовить танцюючий блазень?
Він бачить байдужість і ницість в очах.
Навряд чи це хворе суспільство
2026.10.04
10:55
СОН ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ
(замість Післямови)
Минуло майже дві тисячі років. Вулкан, який колись за лічені години стер з обличчя землі одне з найбагатших міст імперії, давно заспокоївся і покрився новим шаром зелені. Але під цим товстим, багат
2026.10.04
10:54
В юрбі знайти його не можу,
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Вибір
За півподиху до десятої Остапа збентежив політ метелика прямісінько перед очима. Зеленкувате світло настільної лампи підхопило гостя нізвідки – ніби народився цієї ж миті у кімнатній духоті – чорнокрилий, з орнаментом позолоти на спині. Покружлявши над старезним образом, раптово зник у свічаді, начебто не скло, а віконце простору трапилося на його шляху.
Остап не йняв віри побаченому, наблизився до свічада і оторопів – звідти назустріч людиноподібна істота у чорному з якимось невиразним обличчям, можливо, магічно закутаним у зеленкувате світло…
За мить вони стояли удвох посередині кімнати – заледве живий господар і той, в обрисах людини…
- Сатана! – Остапова здогадка, розпачливо вибарвлена тенором, колихнула, як здалося йому, і стіни, і підлогу, і жахливу постать навпроти, що протяжно і холодно, мов лютнева віхола, озвалась у відповідь.
- Маєш, чоловіче, вмерти. Завтра. Під вечір. І одразу – в пекло! Або ж… доторкнись до когось, і тоді помре він… чи вона… На твій вибір… Так уникнеш… ні, не смерті – пекла!
Напівпритомний Остап, опускаючись навколішки, механічно потягнувся за дивовижею: співбесідник, зменшуючись на очах, помахом рук перетворив себе на метелика – не золотоспинного, яким був раніше, а повністю білого. Тепер його витки нагадували наближення смерті – ох, передчасної…
Остапові не вдавалося опанувати собою навіть тоді, коли розчинився поряд останній зигзаг метелика – тремтіння переходило у сердечний біль, невимовну і непідвладну розумові муку.
З першим прядивом денної білизни розпочав прясти і свої гіркі думки.
- Як бути? Рятуватися від пекельного… Без сумніву… Ніхто не здогадається, що й до чого…
Почалапав на роботу у шкільну котельню. Завжди піджартовував над собою, мовляв, інженерові без фабрики місце саме там – є де самому зігрітися з шуфлею в руках і спогади про минуле зігріти… А сьогодні… Тільки б не привітатися за руку з колегою-кочегаром, коли перейматиме зміну…
Гасав котельнею, як ошпарений; кожну деталь тричі обмацував. Колега невдоволено зиркав у його сторону: стільки тих передач було – навіщо зайва ретельність? Врешті, знизивши плечима, пішов додому.
Остап ліг на лаву – навідався тривожний сон, вже за кілька хвилин сполоханий лопотінням крил метелика десь під стелею.
- Господи! – скрикнув, - зграя птахів лопотить тихіше! Я все пам’ятаю, нічний гостю!.. Не підганяй!
Нова хвиля страху спровадила на вулицю. Йшов хутко – врізнобіч ногами та емоціями. Якщо ноги несли до рятівного дотику, то емоції… скавуліли, як побиті пси…
Біля шкільної огорожі спіткнувся об щось м’яке. Упізнав сільського п’яницю, проклятого і дружиною, і дітьми…
- Навіщо такому жити? – переконував себе, - не вийде на зле, якщо дотиком… Метелик і той гидливо прошмигнув над перегаром… Ну, пора…
Не зміг. Були місяці, коли і сам, втративши роботу, пиячив неабияк… А згодом опам’ятався. Треба дати чоловікові шанс!..
Задкуючи, мало не налетів на столітню, з двома ціпками, Пилипиху, що аж зойкнула від несподіванки.
- Простіть, бабуню! – по-іудівськи вибачаючись, нахилявся до старої – все ближче і ближче… і раптом відстрибнув убік, - за що їй пекло? Не знайдеш у містечку праведнішої… А як піклувалася ним, коли отримав опіки під час пожежі в сусідській оселі! Без неї не вигоїв би рани.
Ближче до обіду покликав директор школи. Наче мінним полем, пройшов багатолюдною вчительською і байдуже (чи не вперше) слухав директорову тираду про те, що з-під котельні крадуть вугілля. Не виправдовувався, бо й сам нещодавно, упіймавши на гарячому бідолашну циганку, що прибилася до села, завдав їй украдене на плечі, ще й простежив, щоб повернулася непоміченою до дирявої халабуди… Тирада закінчилася оголошенням штрафу, і директор, любитель чорного гумору, надумав привітати номінанта власноручно…
Образившись на такий пафос, Остап уже здійняв правицю і… миттєво пригадав семеро директорових діточок і хвору діабетом дружину. Вибіг з учительської у шкільний сад за метеликом, що перед тим витанцьовував над жартівником… У саду завжди полонили тривалі сподади про ту, з якою мріяв заплітати коси радощам… Нервовий щем дозволив лише освітитися першим і останнім їхнім зустрічам… Так боготворив свою білявку! Дарував квіти, гомонів компліменти! А вона… розповідала подружкам, що не стямилась, як опинилася в ліжку з місцевим гульвісою… Розлучилися. Просила пробачити. Клялася, що вже ніколи не зрадить. Дорікала, що він, занадто стриманий, сам довів до зради… Не зійшовся більше ні з ким: серце рвало на шмаття приниження.
Надвечір’я застало Остапа за господарюванням: хотів упорядкувати холостяцькі пожитки… Бо ж зійдуться люди до тіла… Судитимуть… Усім єством змирився з невідворотним, і раптом лезом по душі розбите м’ячем свічадо… Чому він?.. Чому, подібно свічаду, повинен розсипатися і його світ? Боженьку, як страшно… у пекло! Метнувся за ворота – до сусідської хати. Все! Ніщо не зупинить! Відганяв надокучливого метелика, що уперше занервував чи зловтішався…
На порозі хати здивований сусід.
- Що за поспіх, Остапе?
- Нічого. Підійди ближче…
На поріг вигулькнули троє діточок, за ними худенька жіночка.
Остап затремтів і заплакав.
- Тікайте! Завтра усе зрозумієте!
Надзусиллям заставив себе позадкувати, зачинився у спальні і ключі через розбите вікно жбурнув у город – триматися до останнього… подиху.
Людиноподібна істота з’явилася з осколка зеркала, як і раніше… Відчувши її, підвів голову. Тепер чітко бачив обличчя і… крила за спиною.
- Янгол!
- Так, янгол, - кивнув прибулець.
- Але ж… Раніше я бачив сатану!
- Кожен бачить того, кого хоче побачити. Ще кілька хвилин, і ти, Остапе, також будеш янголом.. Так захотів Господь… Прости Небесне Царство за останні випробування…
Відлітали на небеса разом. Остапові відкривався дар бачити крізь часову пелену… Усміхнувся директорові, якому вичитали за його смерть вчителі, хлопцям, що трохи перебрали за упокій колеги у котельні, а йому, янголові, ще довго усміхалися протверезілий п’яниця, столітня з двома ціпками, а найдужче – сусід з його сімейством.
2012р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вибір
За півподиху до десятої Остапа збентежив політ метелика прямісінько перед очима. Зеленкувате світло настільної лампи підхопило гостя нізвідки – ніби народився цієї ж миті у кімнатній духоті – чорнокрилий, з орнаментом позолоти на спині. Покружлявши над старезним образом, раптово зник у свічаді, начебто не скло, а віконце простору трапилося на його шляху.
Остап не йняв віри побаченому, наблизився до свічада і оторопів – звідти назустріч людиноподібна істота у чорному з якимось невиразним обличчям, можливо, магічно закутаним у зеленкувате світло…
За мить вони стояли удвох посередині кімнати – заледве живий господар і той, в обрисах людини…
- Сатана! – Остапова здогадка, розпачливо вибарвлена тенором, колихнула, як здалося йому, і стіни, і підлогу, і жахливу постать навпроти, що протяжно і холодно, мов лютнева віхола, озвалась у відповідь.
- Маєш, чоловіче, вмерти. Завтра. Під вечір. І одразу – в пекло! Або ж… доторкнись до когось, і тоді помре він… чи вона… На твій вибір… Так уникнеш… ні, не смерті – пекла!
Напівпритомний Остап, опускаючись навколішки, механічно потягнувся за дивовижею: співбесідник, зменшуючись на очах, помахом рук перетворив себе на метелика – не золотоспинного, яким був раніше, а повністю білого. Тепер його витки нагадували наближення смерті – ох, передчасної…
Остапові не вдавалося опанувати собою навіть тоді, коли розчинився поряд останній зигзаг метелика – тремтіння переходило у сердечний біль, невимовну і непідвладну розумові муку.
З першим прядивом денної білизни розпочав прясти і свої гіркі думки.
- Як бути? Рятуватися від пекельного… Без сумніву… Ніхто не здогадається, що й до чого…
Почалапав на роботу у шкільну котельню. Завжди піджартовував над собою, мовляв, інженерові без фабрики місце саме там – є де самому зігрітися з шуфлею в руках і спогади про минуле зігріти… А сьогодні… Тільки б не привітатися за руку з колегою-кочегаром, коли перейматиме зміну…
Гасав котельнею, як ошпарений; кожну деталь тричі обмацував. Колега невдоволено зиркав у його сторону: стільки тих передач було – навіщо зайва ретельність? Врешті, знизивши плечима, пішов додому.
Остап ліг на лаву – навідався тривожний сон, вже за кілька хвилин сполоханий лопотінням крил метелика десь під стелею.
- Господи! – скрикнув, - зграя птахів лопотить тихіше! Я все пам’ятаю, нічний гостю!.. Не підганяй!
Нова хвиля страху спровадила на вулицю. Йшов хутко – врізнобіч ногами та емоціями. Якщо ноги несли до рятівного дотику, то емоції… скавуліли, як побиті пси…
Біля шкільної огорожі спіткнувся об щось м’яке. Упізнав сільського п’яницю, проклятого і дружиною, і дітьми…
- Навіщо такому жити? – переконував себе, - не вийде на зле, якщо дотиком… Метелик і той гидливо прошмигнув над перегаром… Ну, пора…
Не зміг. Були місяці, коли і сам, втративши роботу, пиячив неабияк… А згодом опам’ятався. Треба дати чоловікові шанс!..
Задкуючи, мало не налетів на столітню, з двома ціпками, Пилипиху, що аж зойкнула від несподіванки.
- Простіть, бабуню! – по-іудівськи вибачаючись, нахилявся до старої – все ближче і ближче… і раптом відстрибнув убік, - за що їй пекло? Не знайдеш у містечку праведнішої… А як піклувалася ним, коли отримав опіки під час пожежі в сусідській оселі! Без неї не вигоїв би рани.
Ближче до обіду покликав директор школи. Наче мінним полем, пройшов багатолюдною вчительською і байдуже (чи не вперше) слухав директорову тираду про те, що з-під котельні крадуть вугілля. Не виправдовувався, бо й сам нещодавно, упіймавши на гарячому бідолашну циганку, що прибилася до села, завдав їй украдене на плечі, ще й простежив, щоб повернулася непоміченою до дирявої халабуди… Тирада закінчилася оголошенням штрафу, і директор, любитель чорного гумору, надумав привітати номінанта власноручно…
Образившись на такий пафос, Остап уже здійняв правицю і… миттєво пригадав семеро директорових діточок і хвору діабетом дружину. Вибіг з учительської у шкільний сад за метеликом, що перед тим витанцьовував над жартівником… У саду завжди полонили тривалі сподади про ту, з якою мріяв заплітати коси радощам… Нервовий щем дозволив лише освітитися першим і останнім їхнім зустрічам… Так боготворив свою білявку! Дарував квіти, гомонів компліменти! А вона… розповідала подружкам, що не стямилась, як опинилася в ліжку з місцевим гульвісою… Розлучилися. Просила пробачити. Клялася, що вже ніколи не зрадить. Дорікала, що він, занадто стриманий, сам довів до зради… Не зійшовся більше ні з ким: серце рвало на шмаття приниження.
Надвечір’я застало Остапа за господарюванням: хотів упорядкувати холостяцькі пожитки… Бо ж зійдуться люди до тіла… Судитимуть… Усім єством змирився з невідворотним, і раптом лезом по душі розбите м’ячем свічадо… Чому він?.. Чому, подібно свічаду, повинен розсипатися і його світ? Боженьку, як страшно… у пекло! Метнувся за ворота – до сусідської хати. Все! Ніщо не зупинить! Відганяв надокучливого метелика, що уперше занервував чи зловтішався…
На порозі хати здивований сусід.
- Що за поспіх, Остапе?
- Нічого. Підійди ближче…
На поріг вигулькнули троє діточок, за ними худенька жіночка.
Остап затремтів і заплакав.
- Тікайте! Завтра усе зрозумієте!
Надзусиллям заставив себе позадкувати, зачинився у спальні і ключі через розбите вікно жбурнув у город – триматися до останнього… подиху.
Людиноподібна істота з’явилася з осколка зеркала, як і раніше… Відчувши її, підвів голову. Тепер чітко бачив обличчя і… крила за спиною.
- Янгол!
- Так, янгол, - кивнув прибулець.
- Але ж… Раніше я бачив сатану!
- Кожен бачить того, кого хоче побачити. Ще кілька хвилин, і ти, Остапе, також будеш янголом.. Так захотів Господь… Прости Небесне Царство за останні випробування…
Відлітали на небеса разом. Остапові відкривався дар бачити крізь часову пелену… Усміхнувся директорові, якому вичитали за його смерть вчителі, хлопцям, що трохи перебрали за упокій колеги у котельні, а йому, янголові, ще довго усміхалися протверезілий п’яниця, столітня з двома ціпками, а найдужче – сусід з його сімейством.
2012р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
