Як ми вибираємо настінні календарі? За привабливою картинкою, чи не так? Треба, щоб вона, та картинка, милувала око, викликала позитивні емоції, адже цей «наскальний живопис» обирається на цілий рік! Також важливий шрифт. Важлива тема календаря.
Придбала я перекидний настінний календар, де ілюстрації оздоблені римованими рядочками. Цей витвір київського видавництва «Преса України» має назву: «Нехай вам щастить!». Це - авторська робота Таїсії Василівни Лепехи. Тобто, її перу належать і соковиті малюнки в «народному стилі», і підписи до них… Замилувавшись обкладинкою, де подружжя в сорочках-вишиванках сидить перед мішком з купюрами, я гортаю календар далі… І розгублено споглядаю першу сторінку, присвячену січню… Овва, це ж на стіну тепер вішати: гроші-бо за календар уже заплачені! Схоже, в авторки Таїсії Лепехи новорічний місяць асоціюється з добрячим «святковим застіллям». Бо на тому видиві, розміром 30х30, бачимо двох веселих дядьків, вбраних по моді «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», і крокують вони нетвердою ходою… У кожного в руках по пляшці оковитої, ще й горланять:

Нумо, куме, обнімемось
Й пісню заспіваєм,
Бо щось земля так крутиться,
Аж із ніг збиває.

Ну, з ким не буває, коли січень завантажений застіллями, заспокоюю себе я. Та й хутчіш перегортаю сторінку, що не прийшлася до душі (сказано дуже м’яко)… Лютий порадував шанувальницю «народного стилю» ідилічною картинкою: за накритим столом - закохана парочка, судячи з одягу, та ж сама, що й на обкладинці… Він тримає її на колінах, а вона, щаслива, притримує на шиї коралі, і підпис:

Не спада з моїх очей облуда,
Ой, кумасю, мила, пишногруда,
На базарі Вам купив намисто,
Одягну його Вам особисто.

Таак, метикую собі: отже, на палітурці - не сімейна парочка, а… кумівська! Нехай, знову ніби виправдовую авторку, й таке буває. Це – як древній анекдот про коханця в шафі: треба послухати, посміятися, а через хвилину й не переказати почуте… Народний гумор, ну, як же без нього! І мерщій перегортаю ту сторінку. Ну, це щоб слизеньку тему змінити, чи як… Та тільки авторка - інакшої думки! Вона ж тільки-но ввійшла, як мовлять росіяни, «во вкус» даної теми! Але я про це ще не здогадуюся…
Отже, сторінка під назвою «Березень». Там, посеред сільського пейзажу - дві молодиці, одна - з характерним розпачливим підпираннями щоки, мало не плаче:

Кажуть люди, що бачили
Твого із кумою,
Обнімались, цілувались
Вночі під вербою.

Ой, подумки волаю «жертві обману», дивись, перед тобою ж, мабуть, і є авантюрна «кума з-під верби»! Бо вона, хоч і підпирає співчутливо щоку, а тільки от красується в тій же хустині в горошок, що й дамочка з попередньої, лютневої, сторінки! І коралі, відповідно, ті ж самі, що кумець їй презентував… «Нехай вам щастить!», - мимоволі пригадалося гасло з обкладинки календаря… Нічого, знову думаю примирливо, зараз перегорнемо це неподобство, та й «замінимо платівку» (мені ще невтямки, що її, ту «платівку», в авторки трохи «зажувало»).
Квітень полоскотав нерви, бо відзначився в календарі Таїсії Лепехи сваркою юних закоханих, зате наостанок утішив їхнім примиренням:

За дрібничку посварились
Наші молодята,
Вона губки надула,
Він мовчить завзято.
Але як же розійтись,
Як любов зв’язала.
Ніжним співом солов’я
Навік поєднала.

Нелегко тут шукати якісь правила віршування. Уже й не до них, коли на травневому аркуші знов підморгують… дві п’яні пики! З пляшкою і гранчаками, з червоними носами - все відповідно ситуації. І знайома вже «кума» - ота, що в «гороховій» хустинці - налітає на пияків з традиційною качалкою! Стара «платівка» скрипить собі далі… Авторський підпис наводити не буду, додам лише, що там фігурують – здогадалися? – ага, знову куми! Два. Схоже, один з них - «благовірний» тієї особи «в горошках», а інший – її «улюблений кум»… От не повезло сердешній: кого б не обрала, а качалка напоготові: в обох випадках - річ необхідна!
Календарний малюнок червня показав нам ярмаркову суєту. І ніякого вже «прелюбодіяння»: тут кума в своїй незмінній хустині, як достойна господиня, везе на продаж гуси-яйця-мед.
На середині літа вже так звикаєш до заданої «кумівської» теми, що коли зі сторінки «Липень» війнуло дівочо-купальською лірикою (про літературні достоїнства якої промовчу), то вже ніби чогось і забракло… Та, щоб ми довго не нудьгували без отих безсоромних «кумів», Таїсія Лепеха настрій серпня подала отак:

Принесу я Вам гусочку,
Та ще й шматок сала,
Щоб кумася моя люба
Із тіла не спала.
А щоб баньку затопили.
Принесу Вам свинку,
А за це мені дозвольте
Вам потерти спинку.

На ілюстрації, довкола хтивого кума з поросям – краса, аж подих перехоплює! Бо тут зображальні засоби художниці – колоритні, соковиті, насичені настроєм літа: соняхами, що нагнули важкі голови (адже серпень!), гарбузами, налитими силою… Все тут яскраве і веселе! Але ж підпис… цей, і не тільки. Доведеться тепер мені вдосконалити роботу видавництва «Преса України». Бо хотіла повісити календар у себе на роботі (а це ж районна дитяча бібліотека!), а тепер стало якось «невдобно»… То ж я заклею віршики квіточками з листівок, та й по всьому! От тільки… що робити з тими «пияцькими» місяцями… вибачте, з малюнками?! А не розгортати календар на тих сторінках - взагалі!
На вересень і жовтень фантазія авторки нічого не видала: є тільки малюнки, без будь-яких підписів… Зате листопад не зрадив темі:

Їж, мій милий, варенички,
Та не об’їдайся,
Краще ти зі мною, любий,
До ранку кохайся.

А на картинці - все та ж фігуриста молодиця, в незмінній хусточці й подарованих кумом коралях… Грудень же ніби закріпив «пройдений матеріал»: «комікс» довжиною в дванадцять місяців завершився, як стверджує авторка, витягом з «народної творчості»:

Вскочу з Вами, кумо, в гріх,
Як біс у болото (Нар. тв.).

Ось такий календар. Мораль: коли вам не байдуже - хто (або що) сусідитиме з вами цілий рік, - крутіть товар і так, і сяк, заглядайте йому «в зуби», як ото коняці на ярмарку. Аби потім не довелося, як мені, вирізати всілякі маскувальні квіточки та пуп’янки!