ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну ситуацію й змінив думку. Отже мені, як українцю за правом народження, за гром
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
2024.05.27
14:40
Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського
«Бий москаля!»:
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш,
2024.05.27
12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
2024.05.27
10:56
У Жмеринці через падіння уламків дрона пошкоджено кілька будинків.
Один із них захистило дерево…
Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.
Один із них захистило дерево…
Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.
2024.05.27
08:17
Коли зневіра обснує порожня,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,
2024.05.27
05:26
Свароже капище і нині
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
2024.05.27
05:26
Обрій осяяли сходи світання
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.
2024.05.27
02:38
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!
2024.05.27
00:04
Чи фантомна корона ще стискує скроні,
Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?
Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це,
Чи то просто густішає сіра імла.
Як повірити в те, що тепер ти стороння,
Адже рідною серцю настільки була?
Що ти робиш і що тобі мріється-сниться,
Де блукаю я нині, що кров з мене п’є -
Не обходить вже нас це,
2024.05.26
22:51
Я заблукав у пущі
хаотичних і диких думок.
Де мені знайти лісника,
який виведе із манускрипту
заплутаних і загадкових питань?
Я продираюся крізь гілки
буттєвих пасток і капканів,
крізь тенета нерозв’язних апорій.
хаотичних і диких думок.
Де мені знайти лісника,
який виведе із манускрипту
заплутаних і загадкових питань?
Я продираюся крізь гілки
буттєвих пасток і капканів,
крізь тенета нерозв’язних апорій.
2024.05.26
22:00
І
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
Не конає ірод моровий.
Чубляться парафіяни віри
у Христа, Аллаха... у кумира,
що волає всує, – Боже мій! –
ради себе, а не ради миру.
Невідомо, хто кого пасе
в офісі корупції... здається,
2024.05.26
17:11
Місто Андрія Святого.
Місто Шевченка і Підмогильного.
Місто Амосова і Патона.
Місто Майдана Гідності.
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місто Шевченка і Підмогильного.
Місто Амосова і Патона.
Місто Майдана Гідності.
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Омельченко (1967) /
Критика | Аналітика
Мій погляд: 1000 слів про «зорянські» конкурси
На початку цього року у приміщенні Дніпропетровської обласної ради відбулося нагородження переможців конкурсів, оголошених на сторінках обласної газети «Зоря». Їх було кілька: «Розповім про подвиг» (учнівські нариси та вірші на героїчну тематику), поетичний конкурс «ЗОРЯ Придніпров’я», конкурс есе «500 слів про рідний ЗОРЯний край» та конкурс фоторобіт «Новий погляд». Всі конкурсні ідеї заслуговують на щиру повагу, адже творчим людям завжди хочеться мати побільше таких «оаз» для самовираження. Конкурсів ніколи багато не буває, до того ж ця справа цілком добровільна.
Щодо робіт переможців поетичного конкурсу і конкурсу есе. Завжди цікаво дізнатися, скільки робіт було надіслано. Якщо ти переможець, то чи важкою була твоя перемога, чи було тобі кого «перемагати»? Цього разу кількість учасників оприлюднена не була. Прикро, що в царині конкурсу поезій «ЗОРЯ Придніпров’я», на думку журі (прізвища якого нам не відомі), не знайшлося достойників на отримання першого і другого призів. Були присуджено тільки третє місце, і розділено поміж трьома авторками – Зінаїдою Грушко-Колінько (Синельниківський р-н, с. Старолозуватка), Іриною Цікаловою (м.П’ятихатки) та Зоєю Дробот (Павлоградський р-н, с. Богуслав). На мою думку, вірш «Сонячний степ» Зінаїди Грушко-Колінько мав беззаперечні шанси отримати значно вищу оцінку.
Більше порадувало змагання поміж авторами есе. Справді, доволі сильні роботи отримали свої заслужені перемоги. Усі вони, мов цілющим повітрям, просякнуті любов’ю до малої Батьківщини… Диплом І ступеня був присуджений творові Ольги Хвостової з м. Кривого Рогу, з цікавою назвою «Ти (Моє місто)». Якби не уточнення, взяте в дужки, то спочатку можна було б подумати: то юнка освідчується в коханні своєму ровеснику: «Скільки себе пам’ятаю, ти був поряд. Ми росли разом, хоча тоді ти мені здавався таким великим. Проводити з тобою час було так цікаво – обіймати у Тернівському парку двохсотлітній дуб чи їхати додому тролейбусом, вишукувати на Центральному ринку гарні обновки чи замріяно озирати панораму, сидячи на краю відвалів. Мені не було з чим порівнювати – але я знала: ти – найгарніший…». Як відмітили організатори конкурсу, «після симпатичного есе Ольги Хвостової… захотілося чимскоріш побувати в Кривому Розі. Бо це місто відкрилося для нас зовсім невідомими гранями».
Диплом ІІ ступеня поділили між собою автори Олександр Перепелиця з Покровщини («Білі палаци дитинства») та Ігор Чирва з м. Вільногірська («Як тебе не любити?»). Велика дяка першому з авторів, що відкрив навстіж двері… у глиняні «білі палаци дитинства» - маломихайлівські мазані хати, з неповторною говіркою та звичаями їхніх мешканців! А І. Чирва своїм есе влучно довів, що шукати самобутність можна не тільки в далекій старовині: відкривати свої світи для інших можна й у містечку, яке має всього лише 55-літню історію…
Дипломантка ІІІ ступеня Руслана Пінчук з с. Хащового Новомосковського району захоплює увагу читача, розкриваючи походження назви рідного села. Виявляється, колись воно було розташоване в непролазних «хащах»… А Самара в перекладі з тюркської – це «золоте ярмо», окраса. З колишніми завойовниками, які дали річці таку розкішну назву, важко не погодитися! Диплом ІІІ ступеня – також і в Петра Шадури, який розпочинає есе словами: «Нема гарнішого села, ніж Новоолександрівка, що в Синельниківському районі. Але відразу воно таким не стало». І полилася неспішна розповідь про переселенців з Алтайського краю на початку 20-х р.р. минулого століття…
Конкурс фоторобіт «Новий погляд» був представлений аж у шести номінаціях: «Особистість», «Міський пейзаж», «Сільський пейзаж», «Промисловий пейзаж», «Невідоме минуле», «Одна мить життя». Всі твори фотомитців надзвичайно цікаві, часто подані у несподіваних ракурсах, як то: «Автопортрет у кульковій ручці» Валерія Кравченка (І місце), «Хмари пливуть» Олега Геца (ІІ місце), «Жага до життя» Олександра Бондарчука (І місце), «Щасливе дитинство» Олександри Звегінцевої (ІІ місце). Виділені мною роботи подані в абсолютно різних номінаціях.
Шкода, що подані на конкурс літературні твори не оприлюднювалися ні на сторінках газети, ні в інтернеті. Фотороботам пофарбило більше: вони виставлялися на сайті, навіть було інтернет-голосування… Дуже добре, що цілий рік на сторінках «Зорі» друкувалися учнівські роботи з конкурсу «Розповім про подвиг». Їх цікаво читати, бо видно, що автори - небайдужі молоді люди, які люблять своїх дідусів-бабусь, поважають історію своїх родин.
Хочу висловити свою думку щодо проведення, нагородження і друку творів переможців в окремій збірці. Обіцяна збірка, й справді, вийшла друком. Це була чудова ідея – не просто зібрати конкурсні роботи в стінах редакційного кабінету – з тим, щоб організатори ознайомилися з рукописами та помилувалися світлинами, а й видрукувати все це для читацького загалу. Звісно, велика дяка співорганізатору конкурсів – Дніпропетровській обласній раді: були надані кошти на випуск альманаху і настінного календаря. Щодо їх назв… Альманах має дивну назву, яку в усній вимові не знаєш, як і подати… На палітурці написано дослівно: «ЗОРЯ газета 95 років». Ось так. Без розділових знаків, без творчих пошуків, кожне слово – у новому рядку. Унизу обкладинки – пояснення: «Спільний проект Дніпропетровської обласної ради, спілки ветеранів та редакції газети «Зоря» до 80-річчя області та 95-річчя газети «Зоря». Загалом, збірник дуже цікавий, потрібний – як непересічний краєзнавчий матеріал. Справді, корисно і пізнавально дізнатися про історію газети, яку полюбили в найдальших, особливо сільських, куточках області. Не зайве тут нагадати всім зрозуміле: української області, україномовної території, яка впродовж 95-ти років підтримувала улюблену газету, не зраджувала їй в економічно найтяжчі часи! Скільки й нині є пенсіонерів, які підписуються - хоч на четверговий варіант газети, але ж підписуються! І це, зважте, без примусу, від душі, як вони звикли це робити ще з часів своєї молодості… Ось про що розповідає стаття Миколи Чабана «Як «Звезда» стала «Зорею», уміщена в згаданому альманасі: «Ця зміна відбулась восени 1929 року. Деякий час газета виходила з подвійним заголовком «Звезда» – «Зоря». А після 7 листопада газета остаточно зробилася «Зорею». Краєзнавець М.Чабан відшукав цікаві листи тодішньої редакційної пошти («Газета не боялась друкувати такі листи читачів», - зауважує дослідник): «Я виписываю русскую газету и плачу за русский текст, а вы подсовываете суррогат – украинский. Это всё равно, что верёвка или мышь в хлебе… Подсовывать подписчикам украинский текст – это жульничество». Сьогодні, після вісімдесяти з лишком років, що минули від часу друку цього читацького обурення, я, як давній читач обласної «Зорі», маю право висловитися – отак самісінько, тільки змінюючи деякі ключові слова: «Я підписалася на УКРАЇНСЬКУ газету і плачу за УКРАЇНСЬКИЙ текст, а ви часом підсовуєте мені сурогат, як то: краєзнавчі дослідження М. Чабана «на русском язикє», де він уже - не Микола , а - «Николай», де корінна мешканка Підгороднього, з якою я особисто знайома і яка володіє гарною українською мовою, чомусь надиктовує краєзнавцю «подгороднянские легенды и воспоминания»… Чому газета «Зоря» (давно не «Звезда») подає кулінарні рецепти російською мовою? Може, щоб смачніше їлося?.. Та це ж все одно що… «мотузка чи миша в хлібі»!.. Після 84-х років газетної історії (від 1929 року), яка пишеться українською мовою – мовою, якою говорять і дихають люди сільських районів, якою спілкуються люди обласного центру - Дніпропетровська, коли приїздять у гості до своїх сільських мам-свекрух-бабусь (бо місто постійно поповнюється новими сільськими «мігрантами», і що б воно без них робило), мовою, яку за роки Незалежності вже можна почути й на дніпропетровських вулицях… Після стількох років звичного і природного статусу обласної газети «Зоря» - підсовувати російський текст – це, вибачте, «жульнічество», чи то пак «ошуканство» . Це, певно, дань Дніпропетровської області «мовному закону» літа 2012 року? Ось і добротний настінний календар - із зображенням робіт фотоконкурсу «Новий погляд» - називається: «Встречай «Зорю», любимый город!». То робіть уже й інший, український варіант, коли є бажання слідувати сумнозвісному «мовному закону»… Тут добре помітне бажання привернути увагу великого міста – до «провінційної» газети, зробити її улюбленицею не тільки сільських, а й міських жителів. Але в цій гонитві можна втратити постійного читача, а новий – ще невідомо, чи з’явиться… Коли щось і змінювати в газеті, то - не мову: краще придумати якісь нові молодіжні рубрики, адже газету читають не тільки пенсіонери.
2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій погляд: 1000 слів про «зорянські» конкурси
На початку цього року у приміщенні Дніпропетровської обласної ради відбулося нагородження переможців конкурсів, оголошених на сторінках обласної газети «Зоря». Їх було кілька: «Розповім про подвиг» (учнівські нариси та вірші на героїчну тематику), поетичний конкурс «ЗОРЯ Придніпров’я», конкурс есе «500 слів про рідний ЗОРЯний край» та конкурс фоторобіт «Новий погляд». Всі конкурсні ідеї заслуговують на щиру повагу, адже творчим людям завжди хочеться мати побільше таких «оаз» для самовираження. Конкурсів ніколи багато не буває, до того ж ця справа цілком добровільна.
Щодо робіт переможців поетичного конкурсу і конкурсу есе. Завжди цікаво дізнатися, скільки робіт було надіслано. Якщо ти переможець, то чи важкою була твоя перемога, чи було тобі кого «перемагати»? Цього разу кількість учасників оприлюднена не була. Прикро, що в царині конкурсу поезій «ЗОРЯ Придніпров’я», на думку журі (прізвища якого нам не відомі), не знайшлося достойників на отримання першого і другого призів. Були присуджено тільки третє місце, і розділено поміж трьома авторками – Зінаїдою Грушко-Колінько (Синельниківський р-н, с. Старолозуватка), Іриною Цікаловою (м.П’ятихатки) та Зоєю Дробот (Павлоградський р-н, с. Богуслав). На мою думку, вірш «Сонячний степ» Зінаїди Грушко-Колінько мав беззаперечні шанси отримати значно вищу оцінку.
Більше порадувало змагання поміж авторами есе. Справді, доволі сильні роботи отримали свої заслужені перемоги. Усі вони, мов цілющим повітрям, просякнуті любов’ю до малої Батьківщини… Диплом І ступеня був присуджений творові Ольги Хвостової з м. Кривого Рогу, з цікавою назвою «Ти (Моє місто)». Якби не уточнення, взяте в дужки, то спочатку можна було б подумати: то юнка освідчується в коханні своєму ровеснику: «Скільки себе пам’ятаю, ти був поряд. Ми росли разом, хоча тоді ти мені здавався таким великим. Проводити з тобою час було так цікаво – обіймати у Тернівському парку двохсотлітній дуб чи їхати додому тролейбусом, вишукувати на Центральному ринку гарні обновки чи замріяно озирати панораму, сидячи на краю відвалів. Мені не було з чим порівнювати – але я знала: ти – найгарніший…». Як відмітили організатори конкурсу, «після симпатичного есе Ольги Хвостової… захотілося чимскоріш побувати в Кривому Розі. Бо це місто відкрилося для нас зовсім невідомими гранями».
Диплом ІІ ступеня поділили між собою автори Олександр Перепелиця з Покровщини («Білі палаци дитинства») та Ігор Чирва з м. Вільногірська («Як тебе не любити?»). Велика дяка першому з авторів, що відкрив навстіж двері… у глиняні «білі палаци дитинства» - маломихайлівські мазані хати, з неповторною говіркою та звичаями їхніх мешканців! А І. Чирва своїм есе влучно довів, що шукати самобутність можна не тільки в далекій старовині: відкривати свої світи для інших можна й у містечку, яке має всього лише 55-літню історію…
Дипломантка ІІІ ступеня Руслана Пінчук з с. Хащового Новомосковського району захоплює увагу читача, розкриваючи походження назви рідного села. Виявляється, колись воно було розташоване в непролазних «хащах»… А Самара в перекладі з тюркської – це «золоте ярмо», окраса. З колишніми завойовниками, які дали річці таку розкішну назву, важко не погодитися! Диплом ІІІ ступеня – також і в Петра Шадури, який розпочинає есе словами: «Нема гарнішого села, ніж Новоолександрівка, що в Синельниківському районі. Але відразу воно таким не стало». І полилася неспішна розповідь про переселенців з Алтайського краю на початку 20-х р.р. минулого століття…
Конкурс фоторобіт «Новий погляд» був представлений аж у шести номінаціях: «Особистість», «Міський пейзаж», «Сільський пейзаж», «Промисловий пейзаж», «Невідоме минуле», «Одна мить життя». Всі твори фотомитців надзвичайно цікаві, часто подані у несподіваних ракурсах, як то: «Автопортрет у кульковій ручці» Валерія Кравченка (І місце), «Хмари пливуть» Олега Геца (ІІ місце), «Жага до життя» Олександра Бондарчука (І місце), «Щасливе дитинство» Олександри Звегінцевої (ІІ місце). Виділені мною роботи подані в абсолютно різних номінаціях.
Шкода, що подані на конкурс літературні твори не оприлюднювалися ні на сторінках газети, ні в інтернеті. Фотороботам пофарбило більше: вони виставлялися на сайті, навіть було інтернет-голосування… Дуже добре, що цілий рік на сторінках «Зорі» друкувалися учнівські роботи з конкурсу «Розповім про подвиг». Їх цікаво читати, бо видно, що автори - небайдужі молоді люди, які люблять своїх дідусів-бабусь, поважають історію своїх родин.
Хочу висловити свою думку щодо проведення, нагородження і друку творів переможців в окремій збірці. Обіцяна збірка, й справді, вийшла друком. Це була чудова ідея – не просто зібрати конкурсні роботи в стінах редакційного кабінету – з тим, щоб організатори ознайомилися з рукописами та помилувалися світлинами, а й видрукувати все це для читацького загалу. Звісно, велика дяка співорганізатору конкурсів – Дніпропетровській обласній раді: були надані кошти на випуск альманаху і настінного календаря. Щодо їх назв… Альманах має дивну назву, яку в усній вимові не знаєш, як і подати… На палітурці написано дослівно: «ЗОРЯ газета 95 років». Ось так. Без розділових знаків, без творчих пошуків, кожне слово – у новому рядку. Унизу обкладинки – пояснення: «Спільний проект Дніпропетровської обласної ради, спілки ветеранів та редакції газети «Зоря» до 80-річчя області та 95-річчя газети «Зоря». Загалом, збірник дуже цікавий, потрібний – як непересічний краєзнавчий матеріал. Справді, корисно і пізнавально дізнатися про історію газети, яку полюбили в найдальших, особливо сільських, куточках області. Не зайве тут нагадати всім зрозуміле: української області, україномовної території, яка впродовж 95-ти років підтримувала улюблену газету, не зраджувала їй в економічно найтяжчі часи! Скільки й нині є пенсіонерів, які підписуються - хоч на четверговий варіант газети, але ж підписуються! І це, зважте, без примусу, від душі, як вони звикли це робити ще з часів своєї молодості… Ось про що розповідає стаття Миколи Чабана «Як «Звезда» стала «Зорею», уміщена в згаданому альманасі: «Ця зміна відбулась восени 1929 року. Деякий час газета виходила з подвійним заголовком «Звезда» – «Зоря». А після 7 листопада газета остаточно зробилася «Зорею». Краєзнавець М.Чабан відшукав цікаві листи тодішньої редакційної пошти («Газета не боялась друкувати такі листи читачів», - зауважує дослідник): «Я виписываю русскую газету и плачу за русский текст, а вы подсовываете суррогат – украинский. Это всё равно, что верёвка или мышь в хлебе… Подсовывать подписчикам украинский текст – это жульничество». Сьогодні, після вісімдесяти з лишком років, що минули від часу друку цього читацького обурення, я, як давній читач обласної «Зорі», маю право висловитися – отак самісінько, тільки змінюючи деякі ключові слова: «Я підписалася на УКРАЇНСЬКУ газету і плачу за УКРАЇНСЬКИЙ текст, а ви часом підсовуєте мені сурогат, як то: краєзнавчі дослідження М. Чабана «на русском язикє», де він уже - не Микола , а - «Николай», де корінна мешканка Підгороднього, з якою я особисто знайома і яка володіє гарною українською мовою, чомусь надиктовує краєзнавцю «подгороднянские легенды и воспоминания»… Чому газета «Зоря» (давно не «Звезда») подає кулінарні рецепти російською мовою? Може, щоб смачніше їлося?.. Та це ж все одно що… «мотузка чи миша в хлібі»!.. Після 84-х років газетної історії (від 1929 року), яка пишеться українською мовою – мовою, якою говорять і дихають люди сільських районів, якою спілкуються люди обласного центру - Дніпропетровська, коли приїздять у гості до своїх сільських мам-свекрух-бабусь (бо місто постійно поповнюється новими сільськими «мігрантами», і що б воно без них робило), мовою, яку за роки Незалежності вже можна почути й на дніпропетровських вулицях… Після стількох років звичного і природного статусу обласної газети «Зоря» - підсовувати російський текст – це, вибачте, «жульнічество», чи то пак «ошуканство» . Це, певно, дань Дніпропетровської області «мовному закону» літа 2012 року? Ось і добротний настінний календар - із зображенням робіт фотоконкурсу «Новий погляд» - називається: «Встречай «Зорю», любимый город!». То робіть уже й інший, український варіант, коли є бажання слідувати сумнозвісному «мовному закону»… Тут добре помітне бажання привернути увагу великого міста – до «провінційної» газети, зробити її улюбленицею не тільки сільських, а й міських жителів. Але в цій гонитві можна втратити постійного читача, а новий – ще невідомо, чи з’явиться… Коли щось і змінювати в газеті, то - не мову: краще придумати якісь нові молодіжні рубрики, адже газету читають не тільки пенсіонери.
2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію