Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Виклик системі червоного «благополуччя»?
Вже в назві твору автор спонукає читача до думки що повість можна сприйняти неоднозначно. І це сприйняття залежатиме від ідейно-політичних поглядів читача, адже книга написана «в’язнем сумління» жахливих таборів, де людину ставили перед вибором: забути про мораль, віру у Всевишнього, власні переконання чи просто вижити?. Повість є по суті, автобіографічним викладом фактів та роздумів про нестерпно важкі обставини, в яких опиняється автор під час п’яти років ув’язнення (1982-1987 рр.). Важливо, що автор не «зламався» під натиском безжальної нищівної системи і завжди залишався дуже віручою люлиною, яка в усьому покладається на Волю Творця і є безмежно вдячний Богові за кожний день свого сповненого випробувань і потрясінь життя. Автор дуже детально, а іноді, навіть , прискіпливо, описує сповнені зради та брехні табірні будні.
Унікальною особливістю повісті є те, що автор дописує її в різні періоди свого життя і завершує твір роздумами про причини сьогоднішньої суспільно –політичної кризи в нашій державі. Микола Горбатюк з прикрістю зауважує, що українці звикли пристосовуватись до реалій сьогодення: хабарництва та корупції у всіх сферах і їм, як правило, «не вигідні справжні реформи», тому що впровадження таких реформ порушить добре налагодженні корупційні зв’язки. А політики лише використовують популістські гасла, щоб прийти до влади і безсоромно лобіювати інтереси олігархів та їх кланів.
На моє переконання, загальне позитивне враження від книги дещо нівелюється спрощеними назвами розділів, а деякі дуже короткі уривки тексту, виділені окремими заголовками доцільно, об’єднати у більші за обсягом фрагменти.
Весь твір Миколи Горбатюка, сповнений віри у високі моральні цінності, дотримання яких є мірилом праведного життя людей «у своїй Богом даній країні!».
17.01.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виклик системі червоного «благополуччя»?
Рецензія на документальну повість «Біла ворона» сучасного українського автора Миколи Горбатюка.
Часто буває так, що звертаєш увагу на певну книгу, ніби, випадково. Але саме завдяки правдивості фактів описаних на її сторінках, твір надовго западає у свідомість та серце читача, змушує замислитися, чому ж в сучасній Україні майже в усіх галузях – повний занепад, а культура і високі моральні цінності взагалі нікому не потрібні… І найголовніше: як вийти з цивілізаційної прірви в якій опинилися українці сьогодні?. Відповіді на ці злободенні завжди актуальні питання намагається відшукати український автор Микола Горбатюк у документальній повісті «Біла ворона».
Вже в назві твору автор спонукає читача до думки що повість можна сприйняти неоднозначно. І це сприйняття залежатиме від ідейно-політичних поглядів читача, адже книга написана «в’язнем сумління» жахливих таборів, де людину ставили перед вибором: забути про мораль, віру у Всевишнього, власні переконання чи просто вижити?. Повість є по суті, автобіографічним викладом фактів та роздумів про нестерпно важкі обставини, в яких опиняється автор під час п’яти років ув’язнення (1982-1987 рр.). Важливо, що автор не «зламався» під натиском безжальної нищівної системи і завжди залишався дуже віручою люлиною, яка в усьому покладається на Волю Творця і є безмежно вдячний Богові за кожний день свого сповненого випробувань і потрясінь життя. Автор дуже детально, а іноді, навіть , прискіпливо, описує сповнені зради та брехні табірні будні.
Унікальною особливістю повісті є те, що автор дописує її в різні періоди свого життя і завершує твір роздумами про причини сьогоднішньої суспільно –політичної кризи в нашій державі. Микола Горбатюк з прикрістю зауважує, що українці звикли пристосовуватись до реалій сьогодення: хабарництва та корупції у всіх сферах і їм, як правило, «не вигідні справжні реформи», тому що впровадження таких реформ порушить добре налагодженні корупційні зв’язки. А політики лише використовують популістські гасла, щоб прийти до влади і безсоромно лобіювати інтереси олігархів та їх кланів.
На моє переконання, загальне позитивне враження від книги дещо нівелюється спрощеними назвами розділів, а деякі дуже короткі уривки тексту, виділені окремими заголовками доцільно, об’єднати у більші за обсягом фрагменти.
Весь твір Миколи Горбатюка, сповнений віри у високі моральні цінності, дотримання яких є мірилом праведного життя людей «у своїй Богом даній країні!».
17.01.2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
