Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ДИПТИХ ЧАСУ І ПРОСТОРУ
1. ЧАСОВЕ
З мого віку дитинство моє – мов роса на долоні.
Там ікони висять і годинники, і дзеркала.
А стежинки до Бога – як сльози: прозорі, солоні,
А чи крапелька моря, що впала з мойого весла.
З мого віку дитинство моє – мов історія людства:
Дика й ніжна, як равлик.
Усяка: лірична, дзвінка.
Там, в минулому, світяться зорі – літаючі блюдця,
І дорога тече – ріка.
Наче музика майя, звучить мені світло Ізвідтам.
А отут, поміж людом, скучає за війнами даль.
Стільки світу у світлі і світла у світі я звідав,
Що вмирати не жаль.
Пахне кров’ю чорнило моє на піснях покаянних.
А з дитинства малинно...
Ялинка, пиріг, молоко...
І дзвенять наші душі, мов кимось надпиті стакани.
Хтось небесний і добрий до них підливає тайком.
2. ПРОСТОРОВЕ
Я несу на собі тут прокляття моєї країни,
У якій пуповина моя і коріння – до зір дістає...
Звідки голос нащадка – тоненький, немов кураїна,
Чи як совісті голос, що рідний Всевишній дає.
Тут на мене позиркують так, ніби я не від Нього,
Ніби старший від них десь на тисячу років чи більш...
Тут Європа.
Тут чисто. Музейно.
Гладенька дорога.
А в мені, як у небі –
Немає дороги.
Біль.
І блатне, і болюче пройдешнє, прийдешнє у нервах,
Що не хоче більш «водкі»,
Відкинувши в степ корвалол.
І не страшно мені вже ні біса, ні влади, ні стерви.
І огидно мені, коли нечисть гребе на престол.
Надягаю на шкіру прозору я маски посмертні.
Захищаюсь, як можу...
Та ні...
Вже у наступ іду.
А ім’я моє в світі земному вже кров’ю не стерти.
А там десь аз грішний із ним у митарства ввійду.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДИПТИХ ЧАСУ І ПРОСТОРУ
1. ЧАСОВЕЗ мого віку дитинство моє – мов роса на долоні.
Там ікони висять і годинники, і дзеркала.
А стежинки до Бога – як сльози: прозорі, солоні,
А чи крапелька моря, що впала з мойого весла.
З мого віку дитинство моє – мов історія людства:
Дика й ніжна, як равлик.
Усяка: лірична, дзвінка.
Там, в минулому, світяться зорі – літаючі блюдця,
І дорога тече – ріка.
Наче музика майя, звучить мені світло Ізвідтам.
А отут, поміж людом, скучає за війнами даль.
Стільки світу у світлі і світла у світі я звідав,
Що вмирати не жаль.
Пахне кров’ю чорнило моє на піснях покаянних.
А з дитинства малинно...
Ялинка, пиріг, молоко...
І дзвенять наші душі, мов кимось надпиті стакани.
Хтось небесний і добрий до них підливає тайком.
2. ПРОСТОРОВЕ
Я несу на собі тут прокляття моєї країни,
У якій пуповина моя і коріння – до зір дістає...
Звідки голос нащадка – тоненький, немов кураїна,
Чи як совісті голос, що рідний Всевишній дає.
Тут на мене позиркують так, ніби я не від Нього,
Ніби старший від них десь на тисячу років чи більш...
Тут Європа.
Тут чисто. Музейно.
Гладенька дорога.
А в мені, як у небі –
Немає дороги.
Біль.
І блатне, і болюче пройдешнє, прийдешнє у нервах,
Що не хоче більш «водкі»,
Відкинувши в степ корвалол.
І не страшно мені вже ні біса, ні влади, ні стерви.
І огидно мені, коли нечисть гребе на престол.
Надягаю на шкіру прозору я маски посмертні.
Захищаюсь, як можу...
Та ні...
Вже у наступ іду.
А ім’я моє в світі земному вже кров’ю не стерти.
А там десь аз грішний із ним у митарства ввійду.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
