" Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - більш нічого.
А серце б'ється-ожива
Як їх почує!.."

Т. Г. Шевченко

В книзі "Тарас Шевченко в спогадах сучасників" (1962 ) згадується, зокрема, про людей, які особисто знали Шевченка. Із їхніх спогадів, перед нами постає людина високоосвічена, інтеліґентна і чуйна: дуже любив людей, а особливо – дітей. Його очі світились енергією та розумом. І хоча Тарас був середнього зросту, зате плечистий – недарма ж дід був козаком! Його манери, проста мова і добра посмішка привертали увагу оточуючих і залишали враження давнього знайомства. В Ново – Петровському укріпленні, де служив Шевченко, було невеличке товариство офіцерів - Тараса Григоровича там радо прийняли. Без нього не влаштовували жодної імпрези – чи то вечеря, чи любительська вистава. Шевченко володів гарним, чистим тенором, а що знав багато українських народних пісень – був постійним учасником хору. Георгій Михайлович Косарєв, ротний командир в Ново – Петровському укріпленні, згадував: «Після першої вистави тодішній комендант підполковник Маєвський влаштував для нас, акторів та інших офіцерів, вечерю. Після вечері Маєвський підійшов до Шевченка, …і мовив : «Багато тебе Тарасе Григоровичу, наділив Бог: і поет ти, і живописець, і скульптор, та ще й актор. Шкода, голубчик мій, одного – що не наділив він тебе щастям». З 47-ми прожитих років – 24 роки був кріпаком, 10 – на засланні і лише 13 років був вільною людиною, проте весь час знаходився під пильним наглядом поліції.
Коли його викупили з неволі, він з величезним бажанням взявся до художньої науки в Академії Мистецтв. Відвідував Університет, Медичну Академію, вивчав хірургію, французьку мову, а також почав писати вірші. 12 лютого 1840 року вийшов цензурний дозвіл на друкування Шевченком його першої поетичної збірки «Кобзар», а вже у березні-квітні в Петербурзі книжечка вийшла друком. Вона містила 8 віршів. Цікаво, що майже одразу, «Кобзар» здобув прихильність критиків, які в один голос визнали неабиякий поетичний хист автора. Важливим також є і «…той факт, що редактор журналу «Современник» професор Плетньов оцінив «Кобзар» як єдине гідне уваги серед поетичних творів останнього часу явище».* Водночас частина російських критиків гостро засудила поета за те, що вірші написані українською мовою.
У квітні 1841 р. Т. Г. Шевченко завершив написання поеми ,,Гайдамаки”, де у присвяті В. І. Григоровичу дав гідну відповідь усім ворогам української мови. Поетична збірка «Кобзар» стала не лише якісно новим поетичним надбанням української літератури - вона дала можливість кожному українцю (і не тільки) відчути власну людську гідність.
Назва книги «Кобзар» – не випадкова. Ще будучи малим, Тарас заслуховувався співами-розповідями мандрівних співців – кобзарів. Згодом і сам навчився грати на бандурі, а що мав чудовий голос, то й співав, акомпануючи на ній (за розповідями сучасників Шевченка, він мав власний інструмент – торбан, т. зв. «панська бандура» із мідними струнами).
У книзі М. Литвина – «Струни золотії», згадується цікавий випадок, який стався у поміщиків Лизогубів, коли Шевченко перебував у них в гостях на Чернігівщині. Зокрема, запрошений кобзар виконав думу про Олексія Поповича. Співочу й емоційну натуру Шевченка вразила ця епічна розповідь. Схвильований, узяв із рук старого музики його бандуру і заспівав інший варіант цієї думи. Цікавим є також і той факт, що свої твори Т. Г. Шевченко підписував псевдонімом «кобзар Тарас Дармограй».

*Т. Г. Шевченко «Кобзар» (ступне слово, стор. 14) – видавничий дім «Школа», Київ-Харків, 2002.

2008