В сімнадцятому блоці гуртожитку №2, де поселили студентів-філологів, надвечір’я метушливе, часто наспівує чудернацькі пісеньки, жартує і регоче, бо хлопчаче, бо «аборигени» його ще ті витівники й фантазери. Зазвичай, першим починає метушню Семко на прізвисько Мармуляда. Варто зазначити, що філологи – вар’яти творчі, тому з прізвиськами завжди влучали в десятку. Забаглося Семкові діалектом похизуватися, коли повидло позичав… З тих пір навіть декан факультету розшукує Мармуляду, а не Семка Ступчука, якщо занадто вже заллє сала за шкіру викладачам на парах.. Десь о 19.00 затійник, вистрибнувши з-під душу, заводить протяжно рядки з пісні Олега Скрипки.
    А-ба-бап, є-є,
    А-ба-бап, є-є.
    З усіх чотирьох кімнат блоку сипляться епітети до прізвиська співака.
    - Солодка!
    - Малинова!
    - Полунична!
    - Сливова!
    - Липка!
    У відповідь – барабанний дріб. Барабан – справжній. Хтось колись приволік його в блок і залишив біля умивальника, щоб використовувати, як стілець. За хвилину – ритуальний танок дикунів: хлопці один за одним, з вихилясами, вичовгують у коридор. Для такого випадку в кожного за вухом гусяче перо: як каже блоківський філософ і поет-початківець, прозваний Вергілієм, відбулася трансформація індіанського у філфаківське. Дикуни-філологи одночасно здіймають руки й гудуть, імітуючи пориви вітру і коливання дерев, згодом б’ють поклони і промовляють.
    - О, всемогутній філфаку, з вершини своєї зглянься на нас успішних і хвостатих, нечемних і дуже нечемних, грішних і негрошовитих і пошли нам «халяву» на екзаменах та в пляшках, і захисти від чистки мусоропроводу, дурного ока і шлюбу передчасного.
    Останні слова сигналом для Мармуляди – худющий, в одних трусах, вистрибує на барабан і вигукує.
    - Час для жертвоприношень і обрання посланця до гастроному!
    - Хлопці, не можу. Побачення в мене, - сьогодні несподівано з ритуалу випав довгов’язий Ікар. До цього прізвисько приклеїлося після невдалої спроби списати на екзамені. Вигнаний у коридор, відмахнувся від надокучливих: спалився!
    - Жертвоприношення урізноманітнюються! – Мармуляда зник за дверима своєї кімнати і повернувся з флаконом духів.
    Наслідуючи затійника, блоківська компанія щиросердо дарує Ікарові на вечір нові джинси, модний світер, заграничну куртку і навіть чисті, щоправда, знайдені з трудом шкарпетки. Тут же заставляють ощасливленого все це надіти, щоб оцінити «прикид». Ікар пильно слідкує за реакцією товаришів, намагаючись зрозуміти, як він виглядає, а відтак виголошує доречну думку.
    - Придбати б зеркало в коридор, щоб на повен зріст відображатися.

    За чаркуванням вирішили придбання зеркала не відкладати в довгий ящик, тим паче, що цієї ночі підвернулася «халтурка» - розвантажувати вагони на залізничній станції.
    Вкрай стомлені, але задоволені собою, наступного дня розмашисто розписували своїми автографами зворотню сторону купленого за три сотні гривень розкішного зеркала. Бережно прикріпили його на стіні і заходилися з різних відстаней розглядати свої фігури – доладні і не дуже, високі та опецькуваті. Скидалися на справжніх індіанців, які у свій час тішилися, мов дідько цвяшком, подібною дивовижею. Дехто встиг похвалитися обновою одногрупницям, і ті, спочатку крадькома, а під вечір сміливіше заходили в хлопчачий блок, ретельно оцінюючи і дзеркало, і свою красу, почувши від Мармуляди, мастака компліментів, стільки приємного, що дзеркало, здавалося, свідилося посмішками, як ліхтар.

    Зранку в кімнатах блоку почергово заявляли будильниками про своє існування мобільні телефони. Напівсонні обличчя, відірвавшись від подушок, корчили гримаси, видовжувалися в позіханні і плавно пливли в коридор до дзеркала.
    - Нема! – зойкнуло Вергілієве обличчя, - вкрали наволочі!
    Всі гримаси миттєво перетворилися в одну, спільну, з різними відтінками подивування і злості…

    Після пар сімнадцятий блок зібрався на таємну раду.
    - Що робитимем, шановні дикуни? – намагався підбадьорити компанію Ікар, - не дурень сказав: хто шукає, той знаходить!
    - Хлопці, - почав невпевнено Вергілій, - не знаю, чи втішу вас: нашу обнову поцупили фізкультурники…
    - Ух, дурфак! – скипів Мармуляда!
    - Сабрина, моя одногрупниця, - Вергілієва рука лягла на Мармулядину, ну, та , що за хлопами у воду скочила б… ночувала в одного штангіста, а вдосвіта… причісувалася в коридорі дурфаківського блоку перед нашим дзеркалом.
    - Заявимо в деканат…їхній! - пропищав Табакі - ще один із прізвиськом.
    - Табакі всюди Табакі, - почуте не сподобалося Ікарові, - шукає собі покровителя, де б не був… Ким будемо, продавши братів-студентів?..
    - Набити морди! – надумалося Вергіію.
    - Ага! Чи відшкребуть нас за тиждень від підлоги після такої акції? – зіронізував Ікар, - той дурфаківський блок аж кишить штангістами, борцями і боксерами.
    - Тоді єдине – спіонеримо своє ж дзеркало вночі, - зітхнув Мармуляда, хоч і неприємна справа…
    Ідею підтримали одностайно.

    «На справу» пішли, натягнувни на голови колготки: якщо й проснеться котрийсь фізкультурник, не впізнає. Таке собі вийшло пограбування по-італійськи, коли багатьом відомо про нього… І все через те, що в Табакі язик, як помело. Послали до дівчат за порваними колготками. Одна із них і пожартувала: о, дівки, не даваймо нічого конкурентці… Образившись, прохальник відкрив усі карти… Скрадалися босоніж, ледь дихаючи, завмираючи від раптового шарудіння чи кашлю на фізкультурному крилі гуртожитку. У ворожий блок погодився проникнути Ікар. Не встигли й оком моргнути, як той зі здобиччю, оминувши компанію, накивав п’ятами в напрямку рідного сімнадцятого…
    Повернувшись, тішилися, як малі діти, ні, радше, мов дикуни, бо нехай шепотом з огляду на ніч, але все-таки віддали данину ритуальному співу і босоногому, зумисне сповільненому, танку. І раптом… О, Боже! Спіткнувшись об барабан, Мармуляда полетів сторч головою прямо в дзеркало. Дзвін розбитого скла покотився гуртожитком, а за ним… гучний, гомеричний сміх дикунів!

2013р