Марек Круль

Наляканий диктор у вечірньому випуску новин на каналі TVP1 застерігає, що ще один день облоги посольства Росії може спричинити за собою небезпечні наслідки. Через мить ми бачимо на екрані посольство і тисячі демонстрантів, які вимагають від Газпрому знизити ціни. У наступному кадрі репортери намагаються розмовляти з демонстрантами, які зібралися біля канцелярії прем’єра. Ті вимагають перекрити російським дипломатам світло, газ і воду.

По країні котиться хвиля багатотисячних протестів, викликаних інформацією, яка з’явилася в ЗМІ, що Польща платить за російський газ неймовірні гроші. Рахунки за опалення розоряють домашні господарства і добивають польські хімічні заводи. У минулому році Газпром зажадав від Польщі 575 доларів за 1000 кубометрів газу. Німеччина платить за той же газ 379 доларів. Польща знаходиться ближче, так що навіть вартість пересилання по газопроводу, який віце-прем’єр Вальдемар Павляк (Waldemar Pawlak) віддав Росії, повинна бути нижчою. Голландія і Франція, у свою чергу, сплачують за 1000 м³ приблизно 380 доларів.

Хвиля громадського обурення набуває таких розмірів, що після випуску новин виступає прем’єр Дональд Туск (Donald Tusk). Він, як завжди, обіцяє, що вживе заходів відносно тих, хто відповідав за підписання невигідного контракту, і що Польща спробує переглянути газовий договір з Росією. Цей виступ ще сильніше злить громадян, тому що договір був підписаний віце-прем’єром, і саме коаліція парламентської більшості, вихваляючись нормалізацією відносин з Москвою, уклала найбільш невдалий в історії газовий контракт.

Новини дня від міністерства правди

Все вищеописане – це, зрозуміло, political fiction. Подібні демонстрації в Польщі неможливі. Таке змогли дозволити собі болгари, які теж платили за блакитне паливо Газпрому більше 500 доларів. Там протести обурених величезними рахунками за опалення громадян призвели до відставки уряду. А поляки платять і плачуть, зі зростаючим інтересом придивляючись до реклами складів вугілля. Американський сланцевий газ, який в шість разів дешевший від російського, змусив росіян знизити ціну на 15%. У США 1000 м³ блакитного палива коштує в середньому 100 доларів, а у Польщі зі знижкою Газпрому – 790.

Чому поляки так спокійно ставляться до дорожнечі опалення? Відповідь банально проста: у нас немає ні найменшого впливу на формування громадської думки. За винятком кількох газет і тижневиків, однієї теле- і однієї радіостанції, всі інші ЗМІ займаються формуванням думки громадян за вказівкою владних (нерідко іноземних) центрів. А вони з ранку до вечора впорскують у мозок глядачів, слухачів і читачів інформаційну отруту. Стрілянина в американській школі, ураган у Тихому океані, репортаж про дитину, хвору на рак: такі основні теми випусків новин. Так ніби в Польщі працює Орвелівське міністерство правди, де на журналістських посадах трудяться поліцейські.

Переважна кількість громадян не знає, що у нас найвищі ціни на газ, а це відбивається на вартості життя в країні. Журналісти не займаються такою нісенітницею, адже не можна піддавати ризику польсько-російські відносини та епатувати скандальними газовими цінами. А експертський блог Sześniak.pl дуже до речі повідомляє, що все це – розплата за підтримку помаранчевої революції і роздування деякими журналістами антиросійських настроїв.

Польська громадськість піддалася лоботомії, яку провела масштабна мережа агентів впливу. Ціновий диктат Газпрому щодо Польщі – це лише один з етапів цієї операції. Успіхи агентів впливу увінчало те, що настало після смоленської катастрофи: майже 70 відсотків поляків піддалися масштабній маніпуляції. Щоб поширити російську версію катастрофи, агенти впливу вступили в боротьбу не на життя, а на смерть.

Небезпечніше від шпигунів

Як відомо, агент впливу – це людина, яка просуває інтереси іноземної держави у формуванні громадської думки. Це можуть бути не тільки зірки ЗМІ та журналісти, в російській розвідці особливе значення традиційно мають відомі творчі люди, актори, режисери. Середньостатистичний обиватель не асоціює їх висловлювання з функціями агентів впливу. Втім, схоже це виглядає і з відомими вченими та професорами, чия думка виявляється дивним чином співзвучною інтересам східного сусіда. Росія витрачає зараз на фінансування агентів впливу 80% бюджету розвідки, і тільки 20 йде на звичайних шпигунів.

При демократії всі можуть висловлювати свою думку, і навіть якщо вона розходиться з інтересами держави, нікого не піддають остракізму. При тоталітарних або напівтоталітарних режимах, як, наприклад, в Росії, влада легко позбавляється від агентів впливу, але класична демократія відносно них практично безсила. (Навіть такі країни, де влада чітко постулює державні інтереси і заохочує патріотичну поведінку громадян, як в США). У Польщі, як відомо, про інтереси держави та патріотизм говорить тільки позасистемна опозиція чи націоналісти. Чеслав Кішчак (Czesław Kiszczak), як ніхто інший знайомий зі специфікою дій комуністичних служб безпеки і ГРУ, сказав свого часу, що агент впливу небезпечніший від звичайного шпигуна. Крадіжку державних таємниць і технологій можна якось припинити і покарати, а агент впливу, який розкладає тисячі умів, подібний до ракової пухлини, що вражає здорові тканини. Найчастіше це люди, які користуються значним авторитетом і визнанням в суспільстві. Типовий продукт агентури впливу – система моральних гуру. (Я називаю їх «оральними», тому що мораллю тут і не пахне.) Висування в авторитети багато років поспіль займаються телеканал TVN і Gazeta Wyborcza, що створили конвеєр з обробки умів співвітчизників. Механізм цей виглядає як примітивна копія релігійної системи. Оскільки більшість споживачів не можуть під напливом інформації сформувати власну думку, агенти впливу пропонують їм готові думки авторитету. А якщо в напруженій ситуації вітчизняних тузів стає недостатньо, у хід йдуть закордонні. Тоді слухачі, що страждають постколоніальним комплексом, дізнаються, що Збігнєв Бжезинський категорично виключив теракт з можливих причин катастрофи 10 квітня 2010 року. Цього видатного творця неправильних політологічних аналізів, американця польського походження, ніхто не підозрює в служінні інтересам Росії. Одночасно з’являється думка записного полонофіла – британського історика Нормана Девіса (Norman Davies), який раптово виявляється експертом з авіакатастроф і теж відкидає варіант замаху. […]

Запізніла самокритика

Російська агентура впливу не відзначилася особливою тонкістю, вирубуючи в ЗМІ версію смоленської катастрофи за образом, створеним Міждержавним авіаційним комітетом. Від п’яного генерала Бласіка (Andrzej Błasik), який змусив пілотів піти на посадку під Смоленськом, до броньованої берези. […] Якщо російська версія трагедії буде спростована (що рано чи пізно станеться), агенти впливу перетворяться на порох. Звичайно, хтось спробує врятуватися і перейде на бік так званої «смоленської секти», а східні роботодавці їм це пробачать. Я вже бачу самокритичний виступ ватажка цієї компанії Адама М. (мається на увазі головний редактор Gazeta Wyborcza, – прим.пер.) з товаришами. Його звинуватять у шпигуноманії, як часто робить агентура впливу щодо тих, хто її викриває. По правді кажучи, мені не хочеться слухати продажних агентів, які будуть розповідати, як їх обдурили Путін і російська влада. Мені не хочеться читати мемуари колишнього прем’єр-міністра з розповідями про шантаж Росії і поясненнями, чому Газпром – злочинна організація. Звичайно, все це відбудеться після смерті Володимира Путіна. Новий Хрущов уже напевно почав збирати документи для доповіді про злочини путінізму.

На двох роботах

Багато років тому Майкл Кауфман (Michael Kaufman), показуючи мені редакцію New York Times, зупинився біля портретів лауреатів Пулітцерівської премії. «Знаєш, багато з них працювали не тільки журналістами», – з гіркотою констатував він. На чолі з Уолтером Дюранті (Walter Duranty), який взяв інтерв’ю у Сталіна і надсилав прекрасні репортажі з Радянського Союзу. Зараз ми всі знаємо, що він був радянським агентом впливу, які отримували щедру винагороду.

Зараз ту ж роль грає Жерар Депардьє, захоплений путінською демократією, і безліч відомих західних журналістів, включаючи наших «оральних авторитетів» і увінчаних численними нагородами зірок журналістики.

Російська агентура впливу провела неймовірне спустошення в багатьох країнах Заходу. Найвидатніші артисти і режисери підтримували рух проти війни у В’єтнамі, що фінансувався СРСР. Сумно, але багато авторитетних людей вважали, що буде краще, якщо там запанує комунізм, ніж недосконала демократія. Петро Скужіньський (Piotr Skórzyński) в своїй книзі «Війна світів» описував, як молоді американці у 70-х сприймали «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина. Один американець запропонував своїм дочкам-студенткам за прочитання книги 100 доларів. Дівчата відмовилися, оскільки чули від університетських товаришів, що це реакційна пропаганда. «Війна світів» Скужіньського – це страхітливий образ спустошення умів, зробленого радянськими інженерами душ. Поляки, будучи жителями недавньої російської колонії, демонструють на цьому тлі відносну стійкість перед індоктринацією агентури впливу.

Чи є спосіб захиститися від цієї зарази? Так, про нього писав в одному зі своїх фейлетонів Антоній Слонімський (Antoni Słonimski). Один читач запитав, що йому думати про творчість режисера, якого Слонімський то хвалив, то критикував за одне і те ж. «Шановний читачу, вам потрібно думати», – відповів письменник. І це єдиний спосіб захистити себе від маніпуляцій ЗМІ.

Марек Круль – публіцист, колишній головний редактор тижневика Wprost.

http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2013/03/06/297953/