Багнети - це, можливо, у даному випадку є ситуативно-адекватим образом, властивий творам революційної тематики. Революція (читай - багнети) - це насилля, як вважають ті, хто, на них спровокував. Водночас це єдиний вихід і стратегія перемоги для народу у його боротьбі за справедливість і незалежність.
Контрреволюція - це начебто протилежне. І його багнети так само. Але багнети залишаються багнетами - штампом у літературі та зброєю в руках. Цей вірш я рахую за одкровення.
Образ багнетів, вибачте, доречний.

З приводу багнетів у мене була невеличка дискусія з порадницею. Я не великий майстер слова. Скористався фразеологією, яка лягла у нішу розміру. Звісно, не ті нині багнети й інші порівняння, але усталене словосполучення "принести на багнетах своє бачення" і подібні я засвоїв ще зі школи. Тому лишив.

Нема за що дякувати. А ми там співали не стільки романтичних, скільки героїчних пісень таких собі шибайголів. Взагалі у мене інші музичні смаки, але й ті пісні викликають купу спогадів.

Я перепрошую, Ігоре, але я не можу ставитися до війни в Афганістані як до героїчної події, хоча співчуваю усім, хто через це пройшов, і нікого не засуджую (окрім політики радянського уряду). З повагою

Само собою, розв'язана війна носила злочинний характер. Свою оцінку я дав у прозових спогадах. У цьому ж випадку я пишу тільки про ситуацію з людиною. Навіть не про якийсь її героїзм, а про те, що солдат, якого навчили виконувати накази, та ще й підвели під це ідеологічну базу, опинився у стані безпорадного інваліда. Він міг вірити у свою благородну місію, а міг і не вірити. Міг боятися під час рейду і, напевно, боявся. Ставши гвинтиком у системі, постраждав. З точки зору моджахедів, покараний за агресію проти їхньої країни. Але ж людина. І він не зламався як людина. Знайшлася у його дівчини ота сміливість розділити біду на двох. Шість років у госпіталі. Там же побралися. А потім народили дитину. Таким чином, поділяю Вашу позицію стосовно війни. Ми свою порцію шроту в одне місце від волелюбного афганського народу отримали - треба робити висновки.

Та не буде дискусії.
Автор був у ДРА, опонент - в ҐДР чи де там. Це різні речі.
Йшла (не вони, держава) вчить і йшла вчитись, та не навчила і не навчилась.

Я би не казав, що у мене є опонент. Будь яка порада - це допомога. Що я можу мати до пана Сергія, крім вдячності? Навпаки, я думатиму над тим, що можна буде покращити, але вже не зараз, бо вірш дався тяжко, треба перепочити.

Дійсно, я не опонент Ігоря. Це Семен Санніков любить ускладнювати ситуацію. Він й І.Павлюка назвав моїм "клієнтом". Але нехай - з Семеном веселіше.Не переймайтеся, Ігоре! А до воїнів СА,котрі служили в Афганістані, у мене ставлення особливе - відчуваю перед ними якусь вину... Але не я винен, що мій літак полетів у протилежний від Афганістану бік. Зрештою, і мені не солодко було, бо життя моє неодноразово висіло на волосині... Шануймося,Ігоре! Ми ж - воїни-інтернаціоналісти...

Дякую за посилання! Зараз подивлюсь.

Я висловив повагу всім, хто має сильну волю до життя. На їхньому прикладі нам нема про що жалітися.