ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.01.07 15:27
Виблискує красою
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?

- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -

Микола Дудар
2026.01.07 14:48
У дворі... на дворі дощик.
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…

Борис Костиря
2026.01.07 10:45
Зазирнути в безодню ніщо, а безодня на тебе
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.

Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних

Віктор Кучерук
2026.01.07 07:16
Москви не жаль і москалів не шкода,
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...

Артур Курдіновський
2026.01.07 02:25
Присвяти мені вірш-епітафію, рідний мій січню!
Нас було колись троє січневих. Лишився один.
Та життя стало чорним, гірким і нестерпно-трагічним,
А вінець йому - спомин і безліч стареньких світлин.

Не рятує ні сніг, ні коріння твоє королівське,
Вже

Артур Сіренко
2026.01.06 19:13
Він робив морозиво зі снігу
Солодке, наче січневий вечір.
Він робив вино
З крапель липневої зливи,
П’янке, наче квіти троянд.
Він лишав глибокі сліди
На їдкій пилюці доріг –
Може він був

Артур Курдіновський
2026.01.06 15:10
Не обрані. Покарані. Наш крах -
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.

Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,

Сергій Губерначук
2026.01.06 13:29
Хлопчик Ейф.
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.

Борис Костиря
2026.01.06 11:10
Так шкода витрачати час
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.

Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча

Олександр Сушко
2026.01.06 10:10
Занурююся, звично, у добро,
Там плавають, мов риби, сонні вірші.
І янголиним золотим пером
Малюю звуки, запахи і тишу.

А кольори чудесні! Тільки глянь!
Відтінок кожен - геніальна пісня!
Сплітаю воєдино Інь та Янь

Кока Черкаський
2026.01.06 04:50
Вечір.
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,

Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень

Ігор Шоха
2026.01.05 22:03
А тактика стратега – діло темне,
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.

***
А ніж розпочинати рокіровку

Микола Дудар
2026.01.05 21:23
Терпіння випурхнуло з дому
І прямо з хати в небеса…
Мені однаково від злому,
І там, і тут, мене нема.
На небесах вже однодумці…
А я туди і не спішив…
Блукаю... Наче у відпустці
У ній охоче ще б грішив…

С М
2026.01.05 21:12
ей караване мене забирай
у португалію в еспанський край
андалузію і житні поля
прагну зустріти й стрічатиму я

хутко забирай мене
відси караване

Іван Потьомкін
2026.01.05 19:46
Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим називають люди.
Готові і щулитись вони, і закрива

Олена Побийголод
2026.01.05 19:10
Із Леоніда Сергєєва

А першими зникнуть опасисті, –
не тому, що багато їдять,
а тому, що вони – опасисті,
і їх відразу з’їдять.

Руді повиводяться другими.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Однажды...
Однажды в горячую летнюю пору я из дому вышел. Был сильный пожар.
- Ересь горит – высказал предположение внутренний голос левого полушария.
- Да нет, судя по запаху, явные пережитки – оппонировал голос правого.
- Молчать! – неожиданно для самого себя заорал я. – Как вы мне надоели!
- Кто? – угрожающе спросил весьма внушительных габаритов прохожий, случайно оказавшийся в этот момент вблизи, а посему
решивший мой эмоциональный всплеск принять на свой счет.
- Дед Пихто, конь в пальто – наперебой бросились подсказывать ответ голоса.
- Извините, это издержки дискуссии – вывернулся я из неловкой ситуации и поспешил во избежание дальнейших недоразумений
в неопределенном направлении. Вскоре я очутился в конце
немногочисленной очереди, состоявшей из особей странного вида.
Странность их не была вызывающей, но какая-то мутная и непонятная аура наполняла геометрию этой очереди, словно смрадный смог чертоги гнилого болота.
Последней стояла ярко крашеная дама с затуманенными весельем большими, слегка навыкате, глазами, мечтательно смотрящими вдаль под разными геометрическими градусами.
- Вы крайняя? – спросил я, сам не понимая, зачем мне эта очередь.
- Крайними бывают меры, а я – единственная в своем роде – радостно ответила дама, внимательно осматривая местность по обе стороны моих ушных раковин одновременно.
- Шиза – внезапно представилась она, обворожительно улыбаясь верхней половиной своих разноцветных зубов, отчего я немного
испугался. – А вас как зовут?
- Федя – в замешательстве ответил я.
- Зачем врешь? – напомнил о себе один из голосов.
- Так надо – тут же объявился его коллега. - Не дави на него.
- Ну, этот… Федор Михайлович который… ну, идиот который – совсем растерялся я и густо покраснел.
- Вот как – улыбка по-прежнему не сходила с уст новоиспеченной знакомой. - А с виду ведь гомо сапиенс.
- Я не гомо, я от пожара убегаю – хотел возразить я, но не возразил, так как очередь рассосалась и мы оказались перед
тремя дверьми. Слева направо на дверях висели таблички с надписями: «Сексопатолог», «Патологоанатом» и «Общая патология».
- Вам куда? – спросила Шиза.
- Налево – уже по привычке соврал я и вошел в правые двери. Вместо кабинета за дверью оказалась огромное заасфальтированное пространство, убегающее далеко за горизонт
моего зрительного восприятия.
- Это Бегодром – высказал предположение голос левого полушария. – Давай, беги быстрее.
- Куда? – спросил я.
- В никуда - вмешалось правое полушарие. – Просо беги. Не можешь просто, тогда от инфаркта беги.
И я побежал. Небо над головой переливалось каким-то мягким дрожащим светом, источник которого трудно было обозначить за неимением такового.
Вдруг откуда-то сбоку, словно из тумана, показался ежик. Он стоял на месте, покачиваясь на задних лапках
- Куда бежим? – механическим голосом спросил он. - Здесь нельзя бегать, здесь надо быть осторожным.
- Почему? – судорожно глотая воздух, спросил я.
- Скоро заканчивается галактический выдох.
- И? – хрипло поинтересовался я.
- Ты что, сумасшедший? – ответил ежик. - Даже дети знают, что после выдоха обязательно следует вдох.
Я бежал, гонимый непонятной силой, напрягая до предела свои ограниченные физические возможности, а ежик из тумана стоял неподвижно, но отдалиться от него хотя бы на шаг я не мог.
Окончательно обессилив, я остановился, и тут же твердь под ногами разверзлась и я, безропотно подчиняясь законам физики, стремительно полетел в образовавшуюся черную дыру, на конце которой, где-то очень далеко, то ли подмигивала, то ли отпугивала то ли путеводная, то ли одинокая звезда всех когда-либо падавших вниз.
- Свет в конце туннеля – напомнил о себе один из голосов.
- Туннель в начале света – отозвался другой голос.
- Раз вы такие умные, то почему я, как последний кретин племени круглоголовых, лечу неизвестно куда и зачем вместо возлежания на диване в поисках сермяжной истины бытия.
- «Как» вычеркни, а в остальном все правильно – дружно отозвались голоса.
Я продолжал падать. Навстречу, словно в фантасмагорическом сне, неслись обрывки каких-то воспоминаний, мелькали лица,
города, встречи, даты, желания и прочее, чем ежедневно наполняется жизнь обычного человека.
- Вот оно, мгновение до вечности – самостоятельно подумал я, и в тот же момент все вдруг замедлилось: обременительное падение сменилось ощущением пьянящей невесомости, мысли расслабились до неподобающего состояния, чувства затуманились недостатком
адреналина в обоих полушариях, внутренние голоса, затаив дыхание, спрятались в лабиринтах мозговых извилин до лучших времен. Резкая смена света и тьмы судорожно пробежала по моим
зрительным рецепторам, напоследок стерши все мои жизненные
восприятия за последний отрезок времени, и я идентифицировал себя сидящим на земле перед своим домом с гудящей головой и физически ощутимой гематомой на лбу. В сторону, противоположную неизвестному направлению, с чувством
выполненного долга неторопливо удалялся атлетически сложенный прохожий.
- И что это было? – риторически озадачился я.
С неба, кружась как снежинки, падали хлопья пепла горящей в топке познания ереси,
которая в процессе эволюции сумела подняться до высот, казалось бы, непоколебимой истины, но в минуты признания не выдержала бремени славы, а потому была низвергнута в клоаку человеческих пережитков без всякой надежды на воскрешения в будущем.
- Да пошли вы все на…! – вспомнил я классическое несогласие неудачников с трудностями житейского бытия и, поднявши
таким нелитературным образом самооценку своей личности выше тротуарной плитки, медленно побрел домой, держась за лоб, залечивать свои физические и душевные травмы созерцанием давно не беленого потолка на старом философском диване в своей запущенной холостяцкой квартирке. Последние мгновения галактического выдоха сопровождались запахом жареной картошки и немытыми ступеньками лестничного марша на последнем этаже ветхого, практически раритетного жилого дома, корнями
уходящего в шестидесятые года минувшего столетия, обещавшего
рай земной на одной шестой части земной суши в недалеком будущем, но фактически, подобно ереси, сгоревшему в пожаре идеологических страстей, зачатых, как показал опыт
крушения всех великих и несбыточных идей, не в том месте и не в то время да и не теми людьми.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-04-02 08:17:40
Переглядів сторінки твору 3611
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.044 / 5.5  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2024.11.24 15:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 08:33:56 ]
Ваш бінарний діалог читається на одному подиху. Думаю, Лотману дуже б сподобалось)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 08:39:36 ]
Ваш бінарний діалог читається на одному подиху. Думаю, Лотману дуже б сподобалось)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 09:00:04 ]
На жаль, Лотмана не маю честі знати, але Вам особисто вельми вдячний.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 09:13:57 ]
На жаль, особисто з ним вже не познайомитеся, але Ви чудово описуєте діяльність бінарних опозицій, котру свого часу вивчав Юрій Лотман.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 11:01:35 ]
Добре, що є люди, які пам'ятають Юрія Лотмана. А Вам ще раз дякую за таке трактування мого опусу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2013-04-02 12:15:09 ]
Цікаво написано: є і чудові порівняння, і психологія і цікаві думки.
Особливо сподобався цей уривок:
"падали хлопья пепла горящей в топке познания ереси,
которая в процессе эволюции сумела подняться до высот, казалось бы, непоколебимой истины, но в минуты признания не выдержала бремени славы, а потому была низвергнута в клоаку человеческих пережитков без всякой надежды на воскрешения в будущем.
- Да пошли вы все на…! – вспомнил я классическое несогласие неудачников с трудностями житейского бытия и, поднявши
таким нелитературным образом самооценку своей личности выше тротуарной плитки, медленно побрел домой, держась за лоб, залечивать свои физические и душевные травмы созерцанием давно не беленого потолка на старом философском диване в своей запущенной холостяцкой квартирке."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 14:32:58 ]
Дякую, тезка. Приємно читати такі відгуки. Щасти Вам.