ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,

Олена Побийголод
2026.04.11 13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Мирон Шагало
2026.04.10 21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).

Давно не ходять сюди туристи,

Світлана Пирогова
2026.04.10 19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,

хома дідим
2026.04.10 18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми

Костянтин Ватульов
2026.04.10 18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,

Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся

Володимир Ляшкевич
2026.04.10 18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -

Юрій Лазірко
2026.04.10 16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути

С М
2026.04.10 14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних

Твій шизоїде 21-й вік

Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі

Юхим Семеняко
2026.04.10 11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення. Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар

Борис Костиря
2026.04.10 11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя

Артур Курдіновський
2026.04.09 21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є

Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина

Євген Федчук
2026.04.09 19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач

Іван Потьомкін
2026.04.09 18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Однажды...
Однажды в горячую летнюю пору я из дому вышел. Был сильный пожар.
- Ересь горит – высказал предположение внутренний голос левого полушария.
- Да нет, судя по запаху, явные пережитки – оппонировал голос правого.
- Молчать! – неожиданно для самого себя заорал я. – Как вы мне надоели!
- Кто? – угрожающе спросил весьма внушительных габаритов прохожий, случайно оказавшийся в этот момент вблизи, а посему
решивший мой эмоциональный всплеск принять на свой счет.
- Дед Пихто, конь в пальто – наперебой бросились подсказывать ответ голоса.
- Извините, это издержки дискуссии – вывернулся я из неловкой ситуации и поспешил во избежание дальнейших недоразумений
в неопределенном направлении. Вскоре я очутился в конце
немногочисленной очереди, состоявшей из особей странного вида.
Странность их не была вызывающей, но какая-то мутная и непонятная аура наполняла геометрию этой очереди, словно смрадный смог чертоги гнилого болота.
Последней стояла ярко крашеная дама с затуманенными весельем большими, слегка навыкате, глазами, мечтательно смотрящими вдаль под разными геометрическими градусами.
- Вы крайняя? – спросил я, сам не понимая, зачем мне эта очередь.
- Крайними бывают меры, а я – единственная в своем роде – радостно ответила дама, внимательно осматривая местность по обе стороны моих ушных раковин одновременно.
- Шиза – внезапно представилась она, обворожительно улыбаясь верхней половиной своих разноцветных зубов, отчего я немного
испугался. – А вас как зовут?
- Федя – в замешательстве ответил я.
- Зачем врешь? – напомнил о себе один из голосов.
- Так надо – тут же объявился его коллега. - Не дави на него.
- Ну, этот… Федор Михайлович который… ну, идиот который – совсем растерялся я и густо покраснел.
- Вот как – улыбка по-прежнему не сходила с уст новоиспеченной знакомой. - А с виду ведь гомо сапиенс.
- Я не гомо, я от пожара убегаю – хотел возразить я, но не возразил, так как очередь рассосалась и мы оказались перед
тремя дверьми. Слева направо на дверях висели таблички с надписями: «Сексопатолог», «Патологоанатом» и «Общая патология».
- Вам куда? – спросила Шиза.
- Налево – уже по привычке соврал я и вошел в правые двери. Вместо кабинета за дверью оказалась огромное заасфальтированное пространство, убегающее далеко за горизонт
моего зрительного восприятия.
- Это Бегодром – высказал предположение голос левого полушария. – Давай, беги быстрее.
- Куда? – спросил я.
- В никуда - вмешалось правое полушарие. – Просо беги. Не можешь просто, тогда от инфаркта беги.
И я побежал. Небо над головой переливалось каким-то мягким дрожащим светом, источник которого трудно было обозначить за неимением такового.
Вдруг откуда-то сбоку, словно из тумана, показался ежик. Он стоял на месте, покачиваясь на задних лапках
- Куда бежим? – механическим голосом спросил он. - Здесь нельзя бегать, здесь надо быть осторожным.
- Почему? – судорожно глотая воздух, спросил я.
- Скоро заканчивается галактический выдох.
- И? – хрипло поинтересовался я.
- Ты что, сумасшедший? – ответил ежик. - Даже дети знают, что после выдоха обязательно следует вдох.
Я бежал, гонимый непонятной силой, напрягая до предела свои ограниченные физические возможности, а ежик из тумана стоял неподвижно, но отдалиться от него хотя бы на шаг я не мог.
Окончательно обессилив, я остановился, и тут же твердь под ногами разверзлась и я, безропотно подчиняясь законам физики, стремительно полетел в образовавшуюся черную дыру, на конце которой, где-то очень далеко, то ли подмигивала, то ли отпугивала то ли путеводная, то ли одинокая звезда всех когда-либо падавших вниз.
- Свет в конце туннеля – напомнил о себе один из голосов.
- Туннель в начале света – отозвался другой голос.
- Раз вы такие умные, то почему я, как последний кретин племени круглоголовых, лечу неизвестно куда и зачем вместо возлежания на диване в поисках сермяжной истины бытия.
- «Как» вычеркни, а в остальном все правильно – дружно отозвались голоса.
Я продолжал падать. Навстречу, словно в фантасмагорическом сне, неслись обрывки каких-то воспоминаний, мелькали лица,
города, встречи, даты, желания и прочее, чем ежедневно наполняется жизнь обычного человека.
- Вот оно, мгновение до вечности – самостоятельно подумал я, и в тот же момент все вдруг замедлилось: обременительное падение сменилось ощущением пьянящей невесомости, мысли расслабились до неподобающего состояния, чувства затуманились недостатком
адреналина в обоих полушариях, внутренние голоса, затаив дыхание, спрятались в лабиринтах мозговых извилин до лучших времен. Резкая смена света и тьмы судорожно пробежала по моим
зрительным рецепторам, напоследок стерши все мои жизненные
восприятия за последний отрезок времени, и я идентифицировал себя сидящим на земле перед своим домом с гудящей головой и физически ощутимой гематомой на лбу. В сторону, противоположную неизвестному направлению, с чувством
выполненного долга неторопливо удалялся атлетически сложенный прохожий.
- И что это было? – риторически озадачился я.
С неба, кружась как снежинки, падали хлопья пепла горящей в топке познания ереси,
которая в процессе эволюции сумела подняться до высот, казалось бы, непоколебимой истины, но в минуты признания не выдержала бремени славы, а потому была низвергнута в клоаку человеческих пережитков без всякой надежды на воскрешения в будущем.
- Да пошли вы все на…! – вспомнил я классическое несогласие неудачников с трудностями житейского бытия и, поднявши
таким нелитературным образом самооценку своей личности выше тротуарной плитки, медленно побрел домой, держась за лоб, залечивать свои физические и душевные травмы созерцанием давно не беленого потолка на старом философском диване в своей запущенной холостяцкой квартирке. Последние мгновения галактического выдоха сопровождались запахом жареной картошки и немытыми ступеньками лестничного марша на последнем этаже ветхого, практически раритетного жилого дома, корнями
уходящего в шестидесятые года минувшего столетия, обещавшего
рай земной на одной шестой части земной суши в недалеком будущем, но фактически, подобно ереси, сгоревшему в пожаре идеологических страстей, зачатых, как показал опыт
крушения всех великих и несбыточных идей, не в том месте и не в то время да и не теми людьми.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-04-02 08:17:40
Переглядів сторінки твору 3674
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.044 / 5.5  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2026.01.16 14:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 08:33:56 ]
Ваш бінарний діалог читається на одному подиху. Думаю, Лотману дуже б сподобалось)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 08:39:36 ]
Ваш бінарний діалог читається на одному подиху. Думаю, Лотману дуже б сподобалось)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 09:00:04 ]
На жаль, Лотмана не маю честі знати, але Вам особисто вельми вдячний.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 09:13:57 ]
На жаль, особисто з ним вже не познайомитеся, але Ви чудово описуєте діяльність бінарних опозицій, котру свого часу вивчав Юрій Лотман.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 11:01:35 ]
Добре, що є люди, які пам'ятають Юрія Лотмана. А Вам ще раз дякую за таке трактування мого опусу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2013-04-02 12:15:09 ]
Цікаво написано: є і чудові порівняння, і психологія і цікаві думки.
Особливо сподобався цей уривок:
"падали хлопья пепла горящей в топке познания ереси,
которая в процессе эволюции сумела подняться до высот, казалось бы, непоколебимой истины, но в минуты признания не выдержала бремени славы, а потому была низвергнута в клоаку человеческих пережитков без всякой надежды на воскрешения в будущем.
- Да пошли вы все на…! – вспомнил я классическое несогласие неудачников с трудностями житейского бытия и, поднявши
таким нелитературным образом самооценку своей личности выше тротуарной плитки, медленно побрел домой, держась за лоб, залечивать свои физические и душевные травмы созерцанием давно не беленого потолка на старом философском диване в своей запущенной холостяцкой квартирке."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 14:32:58 ]
Дякую, тезка. Приємно читати такі відгуки. Щасти Вам.