ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Однажды...
Однажды в горячую летнюю пору я из дому вышел. Был сильный пожар.
- Ересь горит – высказал предположение внутренний голос левого полушария.
- Да нет, судя по запаху, явные пережитки – оппонировал голос правого.
- Молчать! – неожиданно для самого себя заорал я. – Как вы мне надоели!
- Кто? – угрожающе спросил весьма внушительных габаритов прохожий, случайно оказавшийся в этот момент вблизи, а посему
решивший мой эмоциональный всплеск принять на свой счет.
- Дед Пихто, конь в пальто – наперебой бросились подсказывать ответ голоса.
- Извините, это издержки дискуссии – вывернулся я из неловкой ситуации и поспешил во избежание дальнейших недоразумений
в неопределенном направлении. Вскоре я очутился в конце
немногочисленной очереди, состоявшей из особей странного вида.
Странность их не была вызывающей, но какая-то мутная и непонятная аура наполняла геометрию этой очереди, словно смрадный смог чертоги гнилого болота.
Последней стояла ярко крашеная дама с затуманенными весельем большими, слегка навыкате, глазами, мечтательно смотрящими вдаль под разными геометрическими градусами.
- Вы крайняя? – спросил я, сам не понимая, зачем мне эта очередь.
- Крайними бывают меры, а я – единственная в своем роде – радостно ответила дама, внимательно осматривая местность по обе стороны моих ушных раковин одновременно.
- Шиза – внезапно представилась она, обворожительно улыбаясь верхней половиной своих разноцветных зубов, отчего я немного
испугался. – А вас как зовут?
- Федя – в замешательстве ответил я.
- Зачем врешь? – напомнил о себе один из голосов.
- Так надо – тут же объявился его коллега. - Не дави на него.
- Ну, этот… Федор Михайлович который… ну, идиот который – совсем растерялся я и густо покраснел.
- Вот как – улыбка по-прежнему не сходила с уст новоиспеченной знакомой. - А с виду ведь гомо сапиенс.
- Я не гомо, я от пожара убегаю – хотел возразить я, но не возразил, так как очередь рассосалась и мы оказались перед
тремя дверьми. Слева направо на дверях висели таблички с надписями: «Сексопатолог», «Патологоанатом» и «Общая патология».
- Вам куда? – спросила Шиза.
- Налево – уже по привычке соврал я и вошел в правые двери. Вместо кабинета за дверью оказалась огромное заасфальтированное пространство, убегающее далеко за горизонт
моего зрительного восприятия.
- Это Бегодром – высказал предположение голос левого полушария. – Давай, беги быстрее.
- Куда? – спросил я.
- В никуда - вмешалось правое полушарие. – Просо беги. Не можешь просто, тогда от инфаркта беги.
И я побежал. Небо над головой переливалось каким-то мягким дрожащим светом, источник которого трудно было обозначить за неимением такового.
Вдруг откуда-то сбоку, словно из тумана, показался ежик. Он стоял на месте, покачиваясь на задних лапках
- Куда бежим? – механическим голосом спросил он. - Здесь нельзя бегать, здесь надо быть осторожным.
- Почему? – судорожно глотая воздух, спросил я.
- Скоро заканчивается галактический выдох.
- И? – хрипло поинтересовался я.
- Ты что, сумасшедший? – ответил ежик. - Даже дети знают, что после выдоха обязательно следует вдох.
Я бежал, гонимый непонятной силой, напрягая до предела свои ограниченные физические возможности, а ежик из тумана стоял неподвижно, но отдалиться от него хотя бы на шаг я не мог.
Окончательно обессилив, я остановился, и тут же твердь под ногами разверзлась и я, безропотно подчиняясь законам физики, стремительно полетел в образовавшуюся черную дыру, на конце которой, где-то очень далеко, то ли подмигивала, то ли отпугивала то ли путеводная, то ли одинокая звезда всех когда-либо падавших вниз.
- Свет в конце туннеля – напомнил о себе один из голосов.
- Туннель в начале света – отозвался другой голос.
- Раз вы такие умные, то почему я, как последний кретин племени круглоголовых, лечу неизвестно куда и зачем вместо возлежания на диване в поисках сермяжной истины бытия.
- «Как» вычеркни, а в остальном все правильно – дружно отозвались голоса.
Я продолжал падать. Навстречу, словно в фантасмагорическом сне, неслись обрывки каких-то воспоминаний, мелькали лица,
города, встречи, даты, желания и прочее, чем ежедневно наполняется жизнь обычного человека.
- Вот оно, мгновение до вечности – самостоятельно подумал я, и в тот же момент все вдруг замедлилось: обременительное падение сменилось ощущением пьянящей невесомости, мысли расслабились до неподобающего состояния, чувства затуманились недостатком
адреналина в обоих полушариях, внутренние голоса, затаив дыхание, спрятались в лабиринтах мозговых извилин до лучших времен. Резкая смена света и тьмы судорожно пробежала по моим
зрительным рецепторам, напоследок стерши все мои жизненные
восприятия за последний отрезок времени, и я идентифицировал себя сидящим на земле перед своим домом с гудящей головой и физически ощутимой гематомой на лбу. В сторону, противоположную неизвестному направлению, с чувством
выполненного долга неторопливо удалялся атлетически сложенный прохожий.
- И что это было? – риторически озадачился я.
С неба, кружась как снежинки, падали хлопья пепла горящей в топке познания ереси,
которая в процессе эволюции сумела подняться до высот, казалось бы, непоколебимой истины, но в минуты признания не выдержала бремени славы, а потому была низвергнута в клоаку человеческих пережитков без всякой надежды на воскрешения в будущем.
- Да пошли вы все на…! – вспомнил я классическое несогласие неудачников с трудностями житейского бытия и, поднявши
таким нелитературным образом самооценку своей личности выше тротуарной плитки, медленно побрел домой, держась за лоб, залечивать свои физические и душевные травмы созерцанием давно не беленого потолка на старом философском диване в своей запущенной холостяцкой квартирке. Последние мгновения галактического выдоха сопровождались запахом жареной картошки и немытыми ступеньками лестничного марша на последнем этаже ветхого, практически раритетного жилого дома, корнями
уходящего в шестидесятые года минувшего столетия, обещавшего
рай земной на одной шестой части земной суши в недалеком будущем, но фактически, подобно ереси, сгоревшему в пожаре идеологических страстей, зачатых, как показал опыт
крушения всех великих и несбыточных идей, не в том месте и не в то время да и не теми людьми.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-04-02 08:17:40
Переглядів сторінки твору 3421
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.044 / 5.5  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2024.11.14 20:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 08:33:56 ]
Ваш бінарний діалог читається на одному подиху. Думаю, Лотману дуже б сподобалось)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 08:39:36 ]
Ваш бінарний діалог читається на одному подиху. Думаю, Лотману дуже б сподобалось)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 09:00:04 ]
На жаль, Лотмана не маю честі знати, але Вам особисто вельми вдячний.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоря Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2013-04-02 09:13:57 ]
На жаль, особисто з ним вже не познайомитеся, але Ви чудово описуєте діяльність бінарних опозицій, котру свого часу вивчав Юрій Лотман.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 11:01:35 ]
Добре, що є люди, які пам'ятають Юрія Лотмана. А Вам ще раз дякую за таке трактування мого опусу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2013-04-02 12:15:09 ]
Цікаво написано: є і чудові порівняння, і психологія і цікаві думки.
Особливо сподобався цей уривок:
"падали хлопья пепла горящей в топке познания ереси,
которая в процессе эволюции сумела подняться до высот, казалось бы, непоколебимой истины, но в минуты признания не выдержала бремени славы, а потому была низвергнута в клоаку человеческих пережитков без всякой надежды на воскрешения в будущем.
- Да пошли вы все на…! – вспомнил я классическое несогласие неудачников с трудностями житейского бытия и, поднявши
таким нелитературным образом самооценку своей личности выше тротуарной плитки, медленно побрел домой, держась за лоб, залечивать свои физические и душевные травмы созерцанием давно не беленого потолка на старом философском диване в своей запущенной холостяцкой квартирке."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-04-02 14:32:58 ]
Дякую, тезка. Приємно читати такі відгуки. Щасти Вам.