Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Атеїст Федора Достоєвського зобов’язаний пустити собі кулю в лоб !?*
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Атеїст Федора Достоєвського зобов’язаний пустити собі кулю в лоб !?*
(Логіка атеїзму в романі «Біси»)
Іронічний вступ
- Скажи – матерія?!
- Ма-те-рі-я! І що?
- А те, що це виголошення, всього лиш порожня ідея під назвою: матерія. Матерія - насправді ось вона. Торкни її!
- Торкнув – тверда і холодна! І що?
- Ти думаєш, що то була матерія?
- А що ж інакше?
- Я маю на увазі – тверда і холодна!
- Ну… насправді ідея… про властивості матерії…Гм!? Цікаво! А як же бути з самою матерією? Я ж її торкав!
- Я бачу, бачу! Але все це відбувається, не виходячи за границю свідомості: ти торкаєш, відчуваєш, робиш висновок – я підтверджую: матерія – є! Усе в межах ідеї.
- І що ж ми маємо? Ідею про матерію! А як нам дістатися до реальної матерії?
- А я знаю?
- А ти сам хіба не матерія?
- Звичайно, матерія.
- Ну от! А ти про якусь там ідею торочиш! Що таке ідея?
- Виходить – властивість матерії!
- Бачиш?! Матерія торкнула матерію… А ти казав – …всього лиш …ідея!
- Та таки ідея!
- Яка знову ідея?
- Та така от, що ідея є властивістю матерії!
- Ти знову за своє - ідея про те, що ідея є ідеєю… а де ж знову матерія ділась?
- Та ж матерія і є ідеєю!
- Ні! Все навпаки: ідея є матерією - властивістю матерії!
- А яка різниця? Ідея є матерією – матерія є ідеєю…
- Бо щось мусить бути першим, головнішим. Я кажу: ма-те-рі-я! Ну, визнай!
- Що ж? Якщо так хочеш – матерія! Визнаю, визнаю - не погана ідея!
Здавалось би – переконлива матеріальність… але крихітний сумнів «здавалось би…» заперечує її. Ні, ідеальність цього простору… очевидна ідеальність! Матерія сповнена ідеї - пронизується нею, мов цупка тканина гострою голкою… Дивно слухати «переконливі» докази (ідея атеїзму для прикладу) матеріалістів про зверхність матерії… Докази, що звучать виключно в просторі ідеї та аргументовані за допомогою основного інструменту ідеального методу – логіки - матеріальними бути не можуть. Беручи до рук револьвер, як найпереконливіший аргумент матеріаліста (згідно логіки персонажу Кіріллова), поміркуй: коли б з того матеріального об’єкта викинути хоча одну з тисячі заложених в ньому ідей, то він водночас втратить усю свою матеріальну переконливість, кілька грам свинцю перетворяться на позбавлену логіки забавну кульку. І взагалі – матерія усвідомлюється як «матеріальний» об’єкт лише в ідеальному просторі, а твердження, що вона (матерія) існує поза ідеальним - бездоказова гіпотеза, що може існувати (знову ж) виключно в просторі ідеї… Отже, очевидна ідеальність цього простору! Але уточнюю – матеріального простору…в якому та ідея лиш властивість матерії!? Матерії, що «сповнена», «пронизана»… «усвідомлюється…» ідеєю… Ідеєю, що в свою чергу, є свідомістю матерії, тобто, самоусвідомлюється матерією!
І тут я зовсім заплутався: що головніше в моїй голові? Матерія, котра її наповнює, чи породжене тією матерією запитання? Запитання, яке вилетіло у, здавалось би, нематеріальний простір і « живе там, розмножується і думає, що безсмертне» … а хто зна? Хто знає напевне, що той простір матеріальний? Хто і як докаже, що той простір ідеальний? Але ідея доказів не потребує, тому що будь-які логічні потуги,спроби переконання можуть існувати виключно як ідеальні... А матерія доказів матеріальних мати не може! Тільки ідеальні? І ось в романі атеїст-матеріаліст каже: «я хочу заявить своеволие» . Кіріллов бере в руку свій останній аргумент - револьвер ( всі ідеї заложені в нього на місці ) та пускає собі кулю в скроню, доказуючи собі самому, що він просто шматок матерії?
Начебто конфлікт вичерпано, але втрачено рівновагу і оптимізм та відчуття реальності. Достоєвський мав рацію щодо безбожника-біса, бо, цілком логічно, що один його безбожник-атеїст пускає собі кулю в лоб і випадає з логічного процесу всередині сюжету, як непорозуміння… а інший (чого Достоєвський боявся) виходить за межі сюжету роману, маскуючись під атеїста, і ще й досі шукає доказів неіснування неіснуючого бога, бо якщо він переконає усіх, що Бога немає, то... може робити, що хоче. Він ще й досі доказує неіснування неіснуючого, усвідомлюючи абсурдність цього процесу… Чому ж він це робить? Бо йому (бісу) куди спокусливіше з Богом позмагатися, хоча б у такий нелогічний спосіб, а хоча б у самому пеклі…
* Герої роману Ф Достоєвського Кіріллов і Петро Степанович Вєрховєнский безбожники. Один пускає собі кулю в голову, сповідуючи власну теорію атеїзму, інший хоче використати цей момент для того, щоб прикрити свій злочин - убивство людини!..
2012

худ. Я Саландяк – детальніше див. на Мистецькій сторінці http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=9596 ...97,...98…
Іронічний вступ
- Скажи – матерія?!
- Ма-те-рі-я! І що?
- А те, що це виголошення, всього лиш порожня ідея під назвою: матерія. Матерія - насправді ось вона. Торкни її!
- Торкнув – тверда і холодна! І що?
- Ти думаєш, що то була матерія?
- А що ж інакше?
- Я маю на увазі – тверда і холодна!
- Ну… насправді ідея… про властивості матерії…Гм!? Цікаво! А як же бути з самою матерією? Я ж її торкав!
- Я бачу, бачу! Але все це відбувається, не виходячи за границю свідомості: ти торкаєш, відчуваєш, робиш висновок – я підтверджую: матерія – є! Усе в межах ідеї.
- І що ж ми маємо? Ідею про матерію! А як нам дістатися до реальної матерії?
- А я знаю?
- А ти сам хіба не матерія?
- Звичайно, матерія.
- Ну от! А ти про якусь там ідею торочиш! Що таке ідея?
- Виходить – властивість матерії!
- Бачиш?! Матерія торкнула матерію… А ти казав – …всього лиш …ідея!
- Та таки ідея!
- Яка знову ідея?
- Та така от, що ідея є властивістю матерії!
- Ти знову за своє - ідея про те, що ідея є ідеєю… а де ж знову матерія ділась?
- Та ж матерія і є ідеєю!
- Ні! Все навпаки: ідея є матерією - властивістю матерії!
- А яка різниця? Ідея є матерією – матерія є ідеєю…
- Бо щось мусить бути першим, головнішим. Я кажу: ма-те-рі-я! Ну, визнай!
- Що ж? Якщо так хочеш – матерія! Визнаю, визнаю - не погана ідея!
Здавалось би – переконлива матеріальність… але крихітний сумнів «здавалось би…» заперечує її. Ні, ідеальність цього простору… очевидна ідеальність! Матерія сповнена ідеї - пронизується нею, мов цупка тканина гострою голкою… Дивно слухати «переконливі» докази (ідея атеїзму для прикладу) матеріалістів про зверхність матерії… Докази, що звучать виключно в просторі ідеї та аргументовані за допомогою основного інструменту ідеального методу – логіки - матеріальними бути не можуть. Беручи до рук револьвер, як найпереконливіший аргумент матеріаліста (згідно логіки персонажу Кіріллова), поміркуй: коли б з того матеріального об’єкта викинути хоча одну з тисячі заложених в ньому ідей, то він водночас втратить усю свою матеріальну переконливість, кілька грам свинцю перетворяться на позбавлену логіки забавну кульку. І взагалі – матерія усвідомлюється як «матеріальний» об’єкт лише в ідеальному просторі, а твердження, що вона (матерія) існує поза ідеальним - бездоказова гіпотеза, що може існувати (знову ж) виключно в просторі ідеї… Отже, очевидна ідеальність цього простору! Але уточнюю – матеріального простору…в якому та ідея лиш властивість матерії!? Матерії, що «сповнена», «пронизана»… «усвідомлюється…» ідеєю… Ідеєю, що в свою чергу, є свідомістю матерії, тобто, самоусвідомлюється матерією!
І тут я зовсім заплутався: що головніше в моїй голові? Матерія, котра її наповнює, чи породжене тією матерією запитання? Запитання, яке вилетіло у, здавалось би, нематеріальний простір і « живе там, розмножується і думає, що безсмертне» … а хто зна? Хто знає напевне, що той простір матеріальний? Хто і як докаже, що той простір ідеальний? Але ідея доказів не потребує, тому що будь-які логічні потуги,спроби переконання можуть існувати виключно як ідеальні... А матерія доказів матеріальних мати не може! Тільки ідеальні? І ось в романі атеїст-матеріаліст каже: «я хочу заявить своеволие» . Кіріллов бере в руку свій останній аргумент - револьвер ( всі ідеї заложені в нього на місці ) та пускає собі кулю в скроню, доказуючи собі самому, що він просто шматок матерії?
Начебто конфлікт вичерпано, але втрачено рівновагу і оптимізм та відчуття реальності. Достоєвський мав рацію щодо безбожника-біса, бо, цілком логічно, що один його безбожник-атеїст пускає собі кулю в лоб і випадає з логічного процесу всередині сюжету, як непорозуміння… а інший (чого Достоєвський боявся) виходить за межі сюжету роману, маскуючись під атеїста, і ще й досі шукає доказів неіснування неіснуючого бога, бо якщо він переконає усіх, що Бога немає, то... може робити, що хоче. Він ще й досі доказує неіснування неіснуючого, усвідомлюючи абсурдність цього процесу… Чому ж він це робить? Бо йому (бісу) куди спокусливіше з Богом позмагатися, хоча б у такий нелогічний спосіб, а хоча б у самому пеклі…
* Герої роману Ф Достоєвського Кіріллов і Петро Степанович Вєрховєнский безбожники. Один пускає собі кулю в голову, сповідуючи власну теорію атеїзму, інший хоче використати цей момент для того, щоб прикрити свій злочин - убивство людини!..
2012

худ. Я Саландяк – детальніше див. на Мистецькій сторінці http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=9596 ...97,...98…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 50.1. Мала антологія ночі. День Гентоша (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
• Перейти на сторінку •
"Посвист"
• Перейти на сторінку •
"Посвист"
Про публікацію
