(Логіка атеїзму в романі «Біси»)

        Іронічний вступ
- Скажи – матерія?!
- Ма-те-рі-я! І що?
- А те, що це виголошення, всього лиш порожня ідея під назвою: матерія. Матерія - насправді ось вона. Торкни її!
- Торкнув – тверда і холодна! І що?
- Ти думаєш, що то була матерія?
- А що ж інакше?
- Я маю на увазі – тверда і холодна!
- Ну… насправді ідея… про властивості матерії…Гм!? Цікаво! А як же бути з самою матерією? Я ж її торкав!
- Я бачу, бачу! Але все це відбувається, не виходячи за границю свідомості: ти торкаєш, відчуваєш, робиш висновок – я підтверджую: матерія – є! Усе в межах ідеї.
- І що ж ми маємо? Ідею про матерію! А як нам дістатися до реальної матерії?
- А я знаю?
- А ти сам хіба не матерія?
- Звичайно, матерія.
- Ну от! А ти про якусь там ідею торочиш! Що таке ідея?
- Виходить – властивість матерії!
- Бачиш?! Матерія торкнула матерію… А ти казав – …всього лиш …ідея!
- Та таки ідея!
- Яка знову ідея?
- Та така от, що ідея є властивістю матерії!
- Ти знову за своє - ідея про те, що ідея є ідеєю… а де ж знову матерія ділась?
- Та ж матерія і є ідеєю!
- Ні! Все навпаки: ідея є матерією - властивістю матерії!
- А яка різниця? Ідея є матерією – матерія є ідеєю…
- Бо щось мусить бути першим, головнішим. Я кажу: ма-те-рі-я! Ну, визнай!
- Що ж? Якщо так хочеш – матерія! Визнаю, визнаю - не погана ідея!

    Здавалось би – переконлива матеріальність… але крихітний сумнів «здавалось би…» заперечує її. Ні, ідеальність цього простору… очевидна ідеальність! Матерія сповнена ідеї - пронизується нею, мов цупка тканина гострою голкою… Дивно слухати «переконливі» докази (ідея атеїзму для прикладу) матеріалістів про зверхність матерії… Докази, що звучать виключно в просторі ідеї та аргументовані за допомогою основного інструменту ідеального методу – логіки - матеріальними бути не можуть. Беручи до рук револьвер, як найпереконливіший аргумент матеріаліста (згідно логіки персонажу Кіріллова), поміркуй: коли б з того матеріального об’єкта викинути хоча одну з тисячі заложених в ньому ідей, то він водночас втратить усю свою матеріальну переконливість, кілька грам свинцю перетворяться на позбавлену логіки забавну кульку. І взагалі – матерія усвідомлюється як «матеріальний» об’єкт лише в ідеальному просторі, а твердження, що вона (матерія) існує поза ідеальним - бездоказова гіпотеза, що може існувати (знову ж) виключно в просторі ідеї… Отже, очевидна ідеальність цього простору! Але уточнюю – матеріального простору…в якому та ідея лиш властивість матерії!? Матерії, що «сповнена», «пронизана»… «усвідомлюється…» ідеєю… Ідеєю, що в свою чергу, є свідомістю матерії, тобто, самоусвідомлюється матерією!
    І тут я зовсім заплутався: що головніше в моїй голові? Матерія, котра її наповнює, чи породжене тією матерією запитання? Запитання, яке вилетіло у, здавалось би, нематеріальний простір і « живе там, розмножується і думає, що безсмертне» … а хто зна? Хто знає напевне, що той простір матеріальний? Хто і як докаже, що той простір ідеальний? Але ідея доказів не потребує, тому що будь-які логічні потуги,спроби переконання можуть існувати виключно як ідеальні... А матерія доказів матеріальних мати не може! Тільки ідеальні? І ось в романі атеїст-матеріаліст каже: «я хочу заявить своеволие» . Кіріллов бере в руку свій останній аргумент - револьвер ( всі ідеї заложені в нього на місці ) та пускає собі кулю в скроню, доказуючи собі самому, що він просто шматок матерії?

    Начебто конфлікт вичерпано, але втрачено рівновагу і оптимізм та відчуття реальності. Достоєвський мав рацію щодо безбожника-біса, бо, цілком логічно, що один його безбожник-атеїст пускає собі кулю в лоб і випадає з логічного процесу всередині сюжету, як непорозуміння… а інший (чого Достоєвський боявся) виходить за межі сюжету роману, маскуючись під атеїста, і ще й досі шукає доказів неіснування неіснуючого бога, бо якщо він переконає усіх, що Бога немає, то... може робити, що хоче. Він ще й досі доказує неіснування неіснуючого, усвідомлюючи абсурдність цього процесу… Чому ж він це робить? Бо йому (бісу) куди спокусливіше з Богом позмагатися, хоча б у такий нелогічний спосіб, а хоча б у самому пеклі…

* Герої роману Ф Достоєвського Кіріллов і Петро Степанович Вєрховєнский безбожники. Один пускає собі кулю в голову, сповідуючи власну теорію атеїзму, інший хоче використати цей момент для того, щоб прикрити свій злочин - убивство людини!..

2012

худ. Я Саландяк – детальніше див. на Мистецькій сторінці http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=9596 ...97,...98…