ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Проза
Уроки життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уроки життя
Уроки життя
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію