Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Проза
Уроки життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уроки життя
Уроки життя
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
