ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Проза
Уроки життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уроки життя
Уроки життя
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію