Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
17:51
Якби ми вдвох поїхали в Херсон*,
З тобою був би в нас х.ровий сон.
З тобою був би в нас х.ровий сон.
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Проза
Уроки життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уроки життя
Уроки життя
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
Сьогодні хочу розказати про один епізод, який став дороговказом у моє майбутнє. В хаті , та не тільки в хаті, всі ми між собою говорили українською ( правду кажучи, ми говорили по-свому, це значить мовою нашого села, мовою нашого рідного Надсяння). Наші люди між собою всі говорили по-свому. Ніхто не говорив польською мовою. Коли мені було сім років, я пішов до школи. Очевидно польської школи, бо наших тоді і довго пізніше не було. В школі я перебував з дітьми , які вважали себе поляками, хоч їх батьки були , як то вони про себе говорили, “з-за Буга”. А правду кажучи, вони були з-за Сяну, - з Тернопільщини і Іванофранківщини. Я міг мати в тоді сім, може вісім років. Вже довшій час ходив до школи. І так бувало, що я почав приносити додому чим раз більше польських слів. Батьки часто говорили мені, щоб я в хаті не говорив польською мовою, бо ми українці, не поляки. Все таки я більше і більше тих слів, не милих батькам, до хати приносив. Нині пригадую собі такий момент. Я підійшов до свого тата і висказав якесь прохання польською мовою. Тато тоді виконували якусь свою працю біля хати і на моє прохання ні одним словом не відізвались. Я заговорив до них другий, і третій раз. А вони ніщо. Відвернулися від мене і мовчали. Я забув про все і побіг на подвір’я до ровесників забавлятися. Проминуло трошки часу і я знову підбіг з проханням до свого тата. Черговий раз заговорив до нього польською мовою. В них не було жодної реакції. Займались своєю роботою, а на мене не звертали зовсім уваги. Тоді я подумав, щось тут не так. Тато, який до сьогодні так багато зі мною говорив, розповідав про так багато цікавих речей, стільки казок мені розповідав, раптово перестав зі мною говорити. Ще вчора брав мене і садив на коліна та співав різні пісні. Раптом замовк. Так я побіг до мами, яка була в хаті і варила обід. Я питаю її: – Мамо, чому тато зі мною не хоче говорити? Я їх прошу про те чи інше( тут не пригадую, про що тоді ішлося), а вони, якби мене взагалі не чули. А мама на це: – Тато тебе чує, тільки він тебе не розуміє. – Як то , не розуміє? Та я говорив до нього голосно і виразно.
– Бачиш – ми всі до себе говоримо по- своєму, бо ми всі свої, ми українці. Ти, мабуть, не наш, скоро ти в хаті до нас, а особливо до тата, говориш по-польськи.
Пригадую собі, що я тоді розплакався і це мене так зворушило, так заболіло, що з того дня я до тата не заговорив інакше, як по- своєму. Я доріс, закінчив середню освіту. Працював в підприємстві, де були самі поляки. Я міг стояти з товаришами – поляками, але коли тато підійшли до мене і заговорили до мене по-свому, то я такою самою мовою відповідав їм. Так було до останніх годин їхнього життя. Завжди тим, який вирішав якою мовою говорити, були тато.
І хоч від тамтого дня проминуло біля шістдесяти років, я в думках і тоді, коли говорю зі своїми синами і внуками, нагадую подію, якої ніколи не забуду. Дякую всім за увагу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
