Підступи до раю
---------------
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає -
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.

Заповнюється крок по зближення... і перелите
Дзюркоче стисло. Скрегіт, здвиг на відстані ступні.
Циганять в крадькома черству мовчання скибу миті,
Витискують ступню на спалах поступу східні.

Занурена очима, в невблаганні похить свічі,
Вона тамує подих - і стіни вже хитають тінь.
За руки височінь трима поруччя, нишкне відчай,
Коли зникає кволо діл... а з ним і стін крутінь.

Для чого небо і блаженний едем, як без тіла:
Не влитися у пригоршню спроможности воді,
І не шукати правди, недоведеної ділом,
Та чатувати злудою - прийдешнім "А тоді...":

Дивитися вікном, у нове відчиняти двері,
Народжувати світ і проводжати там де сон,
Думками повзати по білосніжному папері,
І цілувати святощі замолених ікон.

Вдягатись променем і тінь собою одягати,
Любити, вірити, надіятись, рости, цвісти,
Бути коханими, і так від пристрасті кохати,
Щоби ні попіл втрат, ні стукіт серця не згребсти.

Полізли руки павуком, коли досліпла свічка -
Плетуться по поруччю, десь кусає лікті млість.
По плетеві небесному, спинаючись до вічка,
Де гріє око істини та гложе безвіч кість.

9 Серпня 2006

нАрКоТиК
--------
Десь у спілість заносяться пригоршні вишні,
Тут прокусами змій здріють згини руки.
На іконі обрамлено висох Всевишній,
Затискає каліцтво знова п`ястуки.

Напічнявівши, сонце приховує втечу,
Ну а пружність судини - рух вістря керми.
Повен голки кадій трутизни марних течій
Звідкіля плаче сутність очима сарни.

Розляглася дорога до серця і далі,
Кожен поштовх несе у запамороч тлінь.
Одягнувши "За Жах!" ордени і медалі,
На устах проступа смерти наглої тінь.

Вже шкоробиться світ - то спада, то взлітає,
Ще пів поділки зваб і сягне небосхил.
Тільки в небо ключі спазмом тіло ломає...
Збожеволено гне необачність коси.

Прокидається рань від відспіву швидкої.
Ще повзе над лицем по цераті замок...
І невтомлено жаль, що прийшов за Тобою,
Вихиля на дорогу одушілий ковток.

28 Липня 2006

***
Старий варіант ( перед реанімацією ):

Світ зновá постарів, спорожнивши питóме...
Та двох сонець крутíнь заносúлась у шкраб.
Сплячих стін поводир перевóдив рухомість,
Розпирав небосхил - недокинутий трап.

Напихалась нераз через край всякість смíття,
То знова в порожнéчі вистоював час.
І летіли секунди - здавалось століття,
Розбивався безвíком - годин перелаз.

Хочеш я поділюсь - сонця два забагато,
Принеси власний світ, де ховався сірник.
Власне так повставав цей наш лет непочатий...
Ну скажи, що "не так"... бо до "так" я вже звик.

3 Листопада 2006

***
Не стукай
---------
Не стукай, як в серце входиш,
об душу язик обскрібши.
Відпружся, бо пальцем водиш
навколо. Подумай ліпше:

Відраза на дно осіла -
зростатиме... аж зігнеться
у пальцях завинно в силу,
у думці на Жаль зітреться.

... А Ти, протираєш вічко,
завмер у спокуті штивно.
Слова, мов лягли під січку...
за тридцять лиш срібних... Дивно.

30 Грудня 2006

***
Не...
------
Не зарікайтесь у правилах тону:
Збіг інтонацій - ознака "Попав".
Не задивляйтесь при грі на оскому:
Зрадите погляд - напишуть "Пропав".

Не зазіхайте на те, що не ваше:
Надто важкий крім свого хрест чужий.
Не переходьте дороги не знавши:
Те що перéхід є кращим за "Стій!"

Не наливайте порожність до шклянок:
Будете пити з них певно самі...
Накип душі, наче листя... Омана,
Як опадає - то бути зимі.

11 Листопада 2006

***
ПередВеликдень.
---------------
Церковний дзвін накликує молебінь,
На запах ладану все надить прихожан.
І ті, ступаючи крізь брами неба,
Збирають поглядом весь біль Христових Ран.

Це він пече і стегматично плаче,
Вбиває цвях і коронує в терня знов,
Здрига у кожнім подиху... А значить
Така ціна Тобі - Одвічная Любов.

В Тобі з ікон святі ховають душі,
В пересторозі грішності, завчас мовчать -
Про те, яким прийдешнім стане хліб насущний -
Накладена давно Всевишнього Печать.

Горять живі та мертві очі свічі.
В ній сльози Істини шукають каяття...
І тіло їхнє Істина калічить,
Та накриває плащеницею життя.

4 Жовтня 2006

***
Компаньйони ( українська версія/переклад )
-----------
За Тобою слідкують Вони з-за плеча,
приписавши мені років десять завчас.
Вони всілись, як прийняте "зілля для чар",
завдяки попихáм, що так схожі на фарс.

І приймаються з рук вони цих... та чужих,
щоб як "брат і сестра" здаватися зрячим.
Вони в настрої, в рóздяпах, в стані свербкúх,
та найгірші на вхід у ряд Фібоначі.

Прийде день, Ти в сільце їхнє втрапиш, нáче...

Маленькі мої компаньйони - думкú:
гарячі... немов танцівниці вмілі;
на розтяг такі, що хоч світ огорни;
і тихі... неначе саркома по тілі.

11 Січня 2007

***
Дорога через ніч
----------------
Припавша кирка місяця -
Розбитий час... Копальня ночі:
То завмира, то біситься,
То зводить зір, то хмар толочить.

Розчесані жаринами,
Тремтять зірки. Так непорушно:
В`юки доріг за спинами,
В подолі рук на видих душно.

На відстані у похить вій
Не проковзнути в мить прозрінню:
Іти пів-дотиком до мрій -
В наступне впертись покоління.

9 Листопада 2006

***
Втрачений Шанс
--------------
Коли здавалось би кінець -
Фатальність, що не за горами,
Вниз посилає нам Творець
Ледь зрозумілі телеграми.

У кожнім слові Ключ Старий
У двері, що на час закриті,
Що просяться на стук: "Відкрий!" -
Світам Новим нестримні миті.

А ми, закутавшись у страх,
Благаєм в Істини прозріння...
І Ключ Старий, що у словах,
Обмінюєм на невезіння.

5 Травня 2006

***
Віддзеркалення дійсності (або - якби не Ти)
------------------------
Якби не Ти: об мене б терлись леви,
Їм кігті би гострив переполох;
А може і без світла, кришталево,
Крізь плоть в мені просвічувався Бог.

Не звикнути б душі до тьми і болю,
І не збирати серця черепки,
Не вириватися грудьми на волю,
Забувши про наставлення руки.

Я міг би небо птахом відчиняти,
І зачиняти даль його крилом;
З-за пазухи габу для моря гнати,
Та ударяти нею об весло.

Не забивав би у щодень поклонів,
Та не шукався папороті цвіт;
До вух не лізли би прокльони,
Дзеркалився простим добром їх літ.

Я б кулею не став для ран солдату,
Від похоронки не роздерши дім;
Сльозою б не всихав у Тебе - Мати,
І гнав би блискавкою в поле грім.

Я би не вішав на засову двері,
На шию зашморг, орден на грудях;
Розгладжував би час і мезентерій,
І завагався б заганяти цвях.

При покликах вогню зі шкла би видув
Два сонця - щоб за день не перейти;
Куточком ока розпочав кориду,
Де кров`ю протікав не Він, а Ти.

Я б жадібно ковтав безсилля віри,
У краплі не втопивши всі світи -
І нею би себе не обезмірив...
Не знав лиш - де упасти, де цвісти.

Я з невагомості стелив би плити,
Де питель посходилась з німоти.
Якби не Ти, я міг би жити й жити...
Було б чужим життя... якби не Ти.

4 Серпня 2006

***
Мені не байдуже
---------------
Мені не байдуже, коли мій Друг в потребі,
І не однаково, коли Він у біді.
Коли постійно кровоточуть рани неба,
Чи бій крила пташиний по живій воді.

Зворушливо, коли не спить і жде дитина,
Шукаючи губами смак грудей... Щемить -
Коли хтось забуває слово "Батьківщина",
І не приховує того, що "не болить".

Збиває пульс від материнських сліз пролитих -
Перекарбованих у ласку їх руки.
Мороз по шкірі, як батьків ховають діти,
І серце розрива, коли це навпаки.

Чомусь не так, коли в одних кінці з кінцями,
А іншим не дано знайти їм береги...
І недовірливо, коли Служитель Храму
Розпродає молитву за чужі гріхи.

Все губиться, коли не дивляться у вочі,
Ножем по шклі, коли говорять поза них.
Не сплять думки дрейфуючі... Крізь шпари ночі
Я відчуваю кожен їхній стоп і здвиг.

В очах запал, як за словами “можу” й “мушу”
Приходять, з часом, - “бачу”, “хочу” і “роблю”...
За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю.

21 Червня 2006

***
Проколи віри
------------
Наго в дзеркалі, у ньому тіло гапить.
Тіло звином, наче видертий папір.
Вбого зморщилось і думку холод квапить
Наколотися на все чим впитий зір:

Коронуються у терня спазми скроні,
Цвяхи протупцьовують... до рук і ніг.
Розрізає тиша слух на перепони -
Зкрапує душею світла оберіг.

Проторочують все тлінне тями спиці -
З поцілунку в`яже зрада гаманець...
Позлітались янголів голодні птиці -
Видзьобався для сльози очей скіпець.

Стало б воску, а вогню без міри досить...
А не стане - буде розсипатись сіль.
Ті, хто рани за Христа на тілі носить,
Знають, як нести хрести життя крізь біль.

Знає і життя кому і скільки... Колко
Перекроюватись і зшиватись знов -
Щоб нанизами на подих вістрям голки
Розривати серце вірою в любов.

20 Серпня 2006

***
Небесне Запитання
-----------------
Небеса в небесах,
Як же Вас осягнути?
Коли світ у гріхах
До спокуси прикутий.

Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.

І нанизує страх -
Провисають карнизи...
Мрії зранений птах -
Там, де крила - там зрізи...

Мрії зранений птах -
В нього очі опалі...
І лиш тільки у снах
Висота кличе далі.

І лиш тільки у снах
Ми вже там... А по суті-
Небеса в небесах...
Тільки ми на розпутті.

19 Травня 2006

***
Равликуємо
----------
Равликами, порізно -
По кутках убогих.
Той, хто перший в пролежнях -
Пазуха у Бога.

Хто процідить слово "Так" -
Стане першим в лазі.
Як вже є - тіла навзнак
Ніжаться... у сказі.

Хтось казав, що завтра гріх
Вибачать коліна...
Та просвічує поріг
Нас... і голі стіни.

18 Жовтня 2006

***
Приплив Сьогодення
-------------------
Бачу берег Сучасності!
Капітанам голів:
"Мис Розбитої Гласності"...
(Там, де правда без слів)

...На безлюдному острові:
Око дре океан,
В одновимірнім просторі...
Без дверей... лиш паркан.

Протираються прозірки
Нерухомим думкам,
І зарікся на позирки
Знову від Сам-На-Сам.

Бастіони невпалості
Не витримують бій,
Докона в досконалості...
Надвигадливість. Мрій!

Там, де вимір принадами
З небокраю стіка,
Ухопившись за гадане,
Ковзне в пальцях рука.

Жалюгідно, в неспокої
Протир вибився з ран.
Там, де яма глибокая -
Затікає стоп-кран.

Все, що поруч нагачено, -
Наче платівки хрип...
Путівцями тлумачено
Мову здавнену риб.

9 Січня 2007

***
Гріховність
-----------
Навертає тіло гріх,
обпеклися глеки зради...
Все ховаючись у сміх,
біль танцює доки всяде.

Вниз, по тями рівчаках,
кров стікає у провини...
Грає істина терпка,
струни рвуться без причини.

Рвуться й часу ланцюги...
Та у вільному падінні
б`ють судоми-батоги
по вже мертвому сумлінню.

2 Березня 2007

***
Не Тобі
---------
Спасибі Тобі, мій Друже -
За те, що Тебе нема...
За потиск руки байдужий,
За погляд, що не втрима...

Ховає кишеня дулю,
Дарує усмішка схиб.
Я серця свого не стулю,
Хоч голос душі охрип.

Тупіє краєчок вуха,
Серединка на проліт,
У горлі давно вже сухо,
А глибше - шкребоче кіт.

Той кіт, він як кіт, одначе -
Гуляє сам по собі...
Заплющивши очі, бачу
В передирках сон і біль.

Запізно кидатись в очі -
Зарано від рани зліг
Твій Син, Милоседний Отче,
За наш Первородний Гріх.

5 Квітня 2007

Поетам
------
З кухлі світу думкú -
хай Душа вже нап`ється...
Як засієм словами,
так посходять рядки.
Наливаючись сонцем,
тепло переб`ється
розділовими знаками
від ліній руки.
Знову стрінем весну,
мов коханець коханку,
потаємно вдихаючи
пригублений зміст.
Та нехай все життя
переходить ва-банку,
бо для нас не існує
поміж присрастей піст.
Це так легко іти,
не спиняючи кроків,
і так важко губити,
нам всім тих -
хто не в крок...
Світ втомився чекати
наступних Пророків -
від Пророків
про рóки
нам на рóки байóк.
Та колись ми прийдем
там, де Сонце сідає.
І піднéсемо руки...
і опустимо світ.
Як в поетовім серці
раптом біль затихає -
Значить час відштовхнутись...
Та чи лишиться слід?

27 Квітня 2007

***
Читаю газету
------------
Подумав, що в серце... язик зрикошетив.
Прикинув на голову... сіпнуло руку.
Печінку на виїд, забився в газету -
бігцем перетравлюю зміст передруку.

Грімливо на шпальтах, мов лунь канонади -
помпезні сенсації, крики реклами.
В параді важливості першими - вади.
Словами замовника зшито регламент.

Листаю події, мов краплені карти:
як падають коні і вершники з ними,
усе навпаки в діях суму та жартів,
збирається сміх під нанесення гриму.

Пропахла інтимом політика хвасту,
все тицькає влада народу забавки.
Готуються справи на власному щасті.
Де люди осліпли - там визріли стáвки.

Грошиста верхівка гойдає законом,
втирає сідниця у крісло посілість.
Від виміру зірки поважність пагону,
у пролежнях серця турбота та милість.

Комусь недоїсти, комусь недоспати,
комусь перейтись коридором "Відвертість"...
Де приспана правда, де крицею грати -
виглядують очі ще свіжої смерті.

27 Грудня 2006

***
Kафе `Душа у Тілі`
-----------------
Маестро осені по клавішах листів опалих
Перетосовував акорди шамотою спазмів...
Вслід переносився очима вулиць час оспалий,
Перефарбовуючи їхні погляди в сарказми.

Злітались ангели в нічне кафе "Душа у Тілі"-
Одні, як блискавці... дивилися мов нетлі другі.
В плащі з дощу ховали власні крила - чорні й білі,
Столи позаливав безперестанний перегугіт.

Думки приносили в горнятках з параграми свідчих,
До стінок прикипало серце повне страсті...
Ті ангели в перезірках вдавали шкулких слідчих -
Витрушували попіл слів з передчуттів напасті.

Облуплювались від баталій аргументів стіни
І проступали холодом по них форпости поту...
При звабах грілося містичне тіло месаліни,
Котра від слідчих у табу ховала власну цноту.

За барним столиком гойдались тіні пережитків -
В шухляду тями не складались трагі-маски втрати...
Проникливість бентежила гостей, що на підпитку,
Як змахи вістря палача на гласнім місці страти.

Збігали хутко пошуками сенсу пересуди,
І не знаходила для сили місця горда воля.
Її з кафе під руки виносила спіль облуди,
І розпинала нею перехрестя "Вибір-Доля".

З в`юками ніцих сновигали безпритульні злидні,
Та проминали не спиняючись на "Стій" достатки...
Убозтво нишпорилось у смітті... і були видні
У здвигах вилиць їхніх самоти гіркі припадки.

Скотилась рань по колії залізного базали,
В ній ледь жевріли ще жарини міста рукотворні...
Від втоми жалюзі позападали... і зникали
В осонні білі ангели, в комоді тіней чорні.

Змивала метаграмні столики недбало пустка,
І при замруженні відпружнювала зчепи нервів.
Вони звисали у дзюравих недовіри згустках,
Котру сточили світлом струменисті сонця черви.

За поштовхом до серця повножило кров стреміла,
Турбот збігалися зі сну потоки очманілі...
І лиш "Душа", що з йонів, без оглядки трепотіла...
В ту ніч, коли згоріли з німоти слова "у Tілі".

9 Липня 2006