(Логіка атеїзму в світовій літературі (макулатурі))

    “Але змій був хитріший…”* і очевидно, що уся хитрість його витікала з бунту проти Бога… “ І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони.”** … відтоді людина продовжує той, нав’язаний їй “змієм”, бунт - упродовж всієї людської історії. Чи це банкет під час чуми - Джованні Боккаччо “Декамерон“, чи Кантова “Критика…”, чи так званий атеїзм Ніцше - однак людська історія виглядає не дуже логічним бунтом, вершиною якого стає цілковита відмова індивідуума від ідеї Бога: Тебе нема – каже ця людина, мов мала дитина, закривши оченята долоньками, і наступне твердження: я є бог (якщо Бога немає)!
    “Так говорив Заратустра” ,– скромно стверджує Фрідріх Вільгельм Ніцше, не дуже скромний по натурі “філософ”, -"о велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому сяяти?! Десять років устаєш ти над моєю печерою. Тобі набридло б світло твоє і шлях твій, коли б не було тут мене, орла мого і моєї змії…" – каже високомірно (ще бог) Заратустра у передмові, але… констатують ніцшезнавці, завершуючи життєпис “філософа”: "після видання «Заратустри» у Ніцше справи йдуть дедалі гірше. Поступово дає про себе знати наближення божевілля… Проведена психіатрична діагностика Ніцше однозначно виявила сифілітичну інфекцію з червня 1865 року, що руйнувала його мозок, однак не спричинила майже до кінця життя затьмарення розуму. У останні місяці його життя, починаючи з березня 1890 року хвороба досягла свого піку і спричинила шизофренію та параліч" . (Вікіпедія) … не став я далі читати, що там ще сказав вельми багатослівний Заратустра (загально відомо, що так багато говорять, як правило, брехуни)… Бо, як бачимо, насправді, Йому не “набридло світло” Його…
    Продовжуючи лінію бунту проти Бога, нагадаю, що навіть найлогічніший (на мою думку) атеїст, “атеїст Достоєвського”, каже: «я хочу заявить своеволие» , і заявляє його,пускаючи собі кулю в скроню… в темному кутку кімнати. Кому ж він проголошує це “своеволие” – іншому безбожникові Петру Степановичу Вєрховєнскому? Не смішіть мене!.. А чи візьмімо підсумкове речення Канта в творі “Критика чистого розуму” : “Розум є здатність створювати принципи”*** … але уся та “маячня” Канта про параметри простору та механізм його осмислення, результатом якого має стати висновок, що начебто людський розум може продукувати апріорне (таке, яке не базується на досвіді) знання, маючи за аргумент: бо ”я є”!.., як і жовчна критика ідеї християнства Ніцше (“Антихрист. Прокляття християнству”) є?.. Є банальним, очевидним бунтом людини проти Бога. Адже ж очевидно, що “чистий” розум (комплекс заложених в матерію ідей) логічним способом (а людська логіка є набутий, вироблений досвідом механізм) добуває з матерії певні, заложені (у матерію) інші ідеї (навіть згідно логіки Канта: “творячи принципи”) і практично творить-перетворює саму матерію (людину, суспільство, космос…). Механізми пізнання світобудови (ідеї-матерії) є не основоположними, а прикладними (такими, що мають практичне значення), чи то людина банально добуває їжу, чи досягає влади, чи пише філософський трактат, пізнаючи суть чогось… Прикладними до чого?! - До ідеї… ідеї людського розуму… ідеї всесвітньої свідомості… зрештою (насправді найперше), бунтуй не бунтуй, до ідеї Бога. Отже з цього можна зробити висновок: в цьому ряду апріорною (незалежною від досвіду) є лиш констатація присутності Бога (вірую) (в Канта - ”трансцендентальність”) - Бога, котрий являє собою глобальну передумову, фатум, який незалежно від досвіду людини є підмурком її душі... – є уже, напевне все ж таки досвідом… досвідом самого Бога.
    Як заявляє (знову ж німецький) сучасний філософ Петер Слотердайк у « Критиці цинічного розуму», розпочинаючи передмову : “Впродовж століття філософія вмирає…” (як наука про чисте, не корисливе знання). Так і хочеться, перефразовуючи когось з великих, вигукнути: філософія померла – хай живе філософія! Філософія як забавний артефакт, як література, як макулатура – власне, мотлох - мотлох людського слова у цьому матеріально-банальному просторі…
    Бог нас вигнав з раю (простору ідеального), от і “сотрясаємо” тепер повітря своїми філософічними “воплями”, витворюючи на сцені життя ефектні театральні пози, пихато утверджуючи “божественність” власної персони… Зрештою, доводимо цей процес до повного абсурду (очевидно, що без втручання біблійного “змія” тут не обійшлося), свідомо майструючи щораз досконаліші пристрої самознищення, стверджуючи при цьому, що “творимо принципи” і маючи цей метод мислення за цілком логічний, так звану діалектику… Та, насправді, виглядає так, наче усе це робиться згідно логіки персонажу роману “Біси” Кірілова (він ж “атеїст Достоєвського”): “Человек только и делал, что видумывал бога, чтобы жить, не убивая себя; в этом вся всемирная история до сих пор…” . Ось – ось, ще трошки і всі атеїсти нараз отримають матеріалізовану спроможність “убить себя” … з усіма не атеїстами на додачу, та найдрібнішими пташками-комашками, не питаючи тих, чи вірять вони в Бога… Чи це не маразматичний підсумок усієї світової історії (бунту)?
    Але – але – але… Надуманість наведених цитат (і усіх моїх тверджень також) очевидна. Людська свідомість, творячи ці сюжети, як аргументи в своїх не простих стосунках з Богом, допускає (свідомо – підсвідомо) та пробує доказати, що сам Бог “дозволив” їй цей бунт, вигнавши з раю?..

*Біблія. Книга буття 3.1
**… Книга буття 3.7
*** “Розум є здатність створювати принципи. Твердження чистої психології містять в собі не емпіричні предикати про душу, а такі предикати, котрі, якщо вони присутні, повинні визначати предмет сам по собі, незалежно від досвіду, отже, чистим розумом. Отож, вони повинні були би грунтуватися, природно, на принципах і загальних поняттях про мислячі сутності загалом. Замість цього ми виявляємо, що всіма ними керує одиночне подання я є, котре саме тому, що воно (невизначено) виражає чисту формулу всього мого досвіду, проголошує себе загальним положенням, значимим для всіх мислячих сутностей, і, хоч воно у всіх відношеннях є одиночне судження, воно містить у собі видимість абсолютної єдності умов мислення взагалі ж, тому поширюється за межі можливого досвіду.”
Імануїл Кант. Критика чистого розуму

2013 р.

худ. Я Саландяк . Питання С , 1995 р. двп, олія, 91-93см (фрагмент).