Оранжеве сідало сонце
Й між скелями, як крізь віконце,
Мигтіло в очі, мов жар-птиця
Михальді - молодій цариці.

За царським скакуном красуні,
Долаючи піщані дюни,
Плівся поволі караван
Й мав за маяк її тюрбан**.

Стомилися мандрівні люди,
Причахли коні і верблюди.
У світло-синій висоті
Піднявся місяць в самоті.

В час першої зорі на небі,
Пройшовши дюни гострий гребінь,
Внизу побачили одразу
Чудову пальмову оазу.

Нікого спереду не чуть,
Й вони продовжили свій путь
До бистрого ріки потоку,
Що милував цариці око.

Вечірний молодик вгорі
Всміхавсь лукаво до зорі,
В стрімкій виблискував ріці,
Мов сипав перли-камінці.

Пашіло в спину, наче з пічки,
Темнів оази рідколіс,
І звав до себе струмінь річки,
Немов велику тайну ніс.

А далі поперек струмка
Дубова кладка нелегка
Обидва береги єднала,
Та щось царицю не пускало.

Враз перед кладкою-містком
Раптово щось коня спинило,
Михальді дух перехопило.
Й видіння у очах проплило:

Немов далеко на узгір'ї
Місток отой як хрест стояв,
І Син Людський в вінці терновім
За людський рід на нім страждав.

Аж спам'яталась, як лежала
Вже довго перед тим містком,
Хрестом упавши вниз лицем
І ревно плакала - ридала.

З пустелі жаровій дихнув,
Немов у душу зазирнув.
І нагадав про путь-дорогу
До храму істинного Бога.

Михальда міст поцілувала,
Коня гнідого осідлала.
Свій жестом караван підняла.
Минула кладку й вбрід пішла

В Єрусалим до Соломона,
Дари цареві дарувати.
І мудрі Соломона речі
Почуть й про кладку***розказати.
* Сибілла - (арабськ.) пророчиця ** Тюрбан - ошатний жіночий головний убір
в деяких народів Азії.***Ця кладка через кілька століть стане хрестом розп'яття.
2009