Вітер Ночі – Научи…
(переклад Ярослава Аноніма)

Научи як то думать про дивне,
Тільки я про таке уже знаю.
Ув очах, що котяче-пасивні,
Літо будиться маревом маю.

Розкажи, що за вікнами осінь,
І що кривди дурні та невинні.
Все ж питань оминуть не вдалося,
Хай розмови і надто взаємні.

В незнанні загубивсь обопільнім,
Та заклявши фортуну й поетів,
Ми будем у тривозі про чільне
Так завзято про це говорити.

Вітер Ночі **
Научи...

Научи меня думать о странном,
Только я уже знаю об этом.
И во взгляде кошачье-туманном
Просыпается призраком лето.

Расскажи, что за окнами осень,
Что обиды глупы и невинны.
Только мне не уйти от вопросов,
Как бы ни были речи взаимны.

И, теряясь в неведенье странном,
Заклиная судьбу и поэтов,
Будем снова в тревоге о главном
Говорить, задыхаясь, об этом.



Куди дме вітер Вітра Ночі?..
(спроба абсурдної аналітики)

…так виглядає, наче цей “протяг” з готів* (іронічне ставлення до смерті): “…А коли я дійду до тебе, я вже буду старий і мертвий...”- “І вмер. Відносно. Чи навіки канув, Блаженна мить безликого єства.”- “Долає смерть прискіпливе життя. Я не пручаюсь, може й справді, вмерти?” (Вітер Ночі).
   Ну, звісно ж я жартую: іронія щодо питання смерті (насправді явища буденного) має право бути як світоглядний фантом і… у звичайній людській свідомості. “НЕстрах” Вітер часто вживає (може лячні комусь) слова “смерть – мертвий…” , а я на це скажу: “тільки я про таке уже знаю”( Вітер Ночі). Так спокійно про смерть може говорити, на мою думку, або людина, віруюча… у вічне життя, або так званий атеїст – показною хоробрістю… Але ні! – Тільки перший – особа, упевнена у безкінечності тривання ідеї:
Звірятко невгамовної душі
блукає в тілі,
що воліє вмерти.
Ти вперта!
Я? -
вікно в осіннє небо,
жовтий лист
чи сповідь,
чи липка надія?
Стерти!
І з докором сумління
вийти геть
Звірятку
невагомої
душі.
Вітер Ночі

   Хто вона: “Ти вперта!” ? І мені намалювалася біла дама у чорному – костями торохтіла – хотіла, щоб я її боявся… вона уперта… але блаженно усміхається моє “звірятко невагомої душі” (Вітер Ночі) – а злови!
   Хто та друга Вітрова жінка, що до неї він іде? Ось:
А коли я дійду до тебе,
я вже буду старий
і мертвий.
Може, в цьому й була потреба,
щоб на дні відшукати
впертих.

І, солоне злизавши з тіла,
потойбіччя в нічев"я
кинеш.
Що,
окрайцем була?
Не вміла?
То моїми слідами
згинеш.

Та на дні,
де з"їдають краби
Твого тіла таємні хвилі,
я горнусь до тієї зваби,
мов ті риби
дворукокрилі.
Вітер Ночі

   Мені здається - Істина (вона ж перша). “…Я горнусь до тієї зваби… вже… старий і мертвий...”
   А третя Вітрова жінка – то Вічність (вона ж… друга, тобто перша): “…ти пестиш небуття і каяття”.Ось:
Я починаю гомоном і Гномом.
Ти пестиш небуття і каяття.
Яка ж спокуса і яка Горгона
Дзеркалами відразила життя?!

І я цілую потойбічне лоно.
І ти в оазах нездійсненних мрій.
Пірнаю! Стражду і, холону!
Шепочеш, - Господи, ти – мій.
Вітер Ночі

   Так я прочитав ці, на мій погляд, містичні тексти… і нараз моє жартівливе посилання на субкультуру готів набуло більш реальних обрисів, зважаючи на частково-іронічну суть самої субкультури. Але дуже сумнівно, що Вітер Ночі – гот!
   І насамкінець, можливо, несподіваний висновок: вітер Вітра Ночі дме в напрямку... жінки!


*Го́ти… — субкультура… Від початку будучи молодіжною, нині у світі субкультура представлена людьми віком від 14 до 45 років і старшими… Також використовується безліч різних символів смерті — прикраси з кістяками, черепами, і т. д..
http://uk.wikipedia.org/wiki/Готи_(субкультура)
**Вітер Ночі -Навчи
(технічний переклад)

Навчи (научи) мене думати про чудне (дивне, дивовижне, химерне),
Тільки (лиш) я вже знаю про це.
І в погляді котячо-туманнім
Просинається маревом (примарою,привидом, маною, привиддям,марою) літо.

Розкажи (розповідай, оповідай), що за вікнами осінь,
Що образи (кривди) дурні (безглузді, нісенітні) і (та) невинні (наївні,безневинні, цнотливі).
Тільки (але, лише) мені не втекти (відійти) від запитань,
Як би не були розмови взаємні.

І, гублячись (ніяковіючи, торопіючи) в невіданні (незнанні, утаємниченні) дивнім (чуднім, химернім),
Заклинаючи долю й поетів,
Будем знову в тривозі (неспокої, збентеженні, хвилюванні) про чільне (головне, основне, пануюче)
Говорити, задихаючись , про це.
Худ. Я Саландяк.
" … ідилію лелію"
• Перейти на сторінку •
 "Олігарх не алігатор… але дурень"