
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.22
11:17
Чи задумувалися ми над тим, чому так часто у нас буває нудьга, тривога і поганий настрій? Звісно, знайти безліч причин нескладно: війна, стреси, перевтома, невизначеність, криза, проблеми зі здоров’ям та в особистому житті. Об’єктивно ці речі впливають на
2025.06.22
10:23
Шлюзування необхідно
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
2025.06.22
09:36
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
2025.06.21
21:40
Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
2025.06.21
20:15
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Сливчук (1966) /
Вірші
Грає піснею світ
ВОЛОДИМИРОВІ ІВАСЮКУ ПРИСВЯЧУЮ
I.
І «Рута» квітне в парі з «Водограєм»,
Що ти залишив людям назавжди
Не юним, але зовсім молодим
Сплатив свій борг перед правічним краєм,
Де досі небеса, мов твої очі,
Такі блакитні і такі живі.
І стрибунець виспівує в траві
Мелодію, яку ти напророчив,
І ті мотиви, що загусли в серці,
А не зійшли баладою чи скерцо.
(Раптово твій обірвано політ).
А ті, що проросли – то гріють душі,
Ти людяності кодекс не порушив.
І піснею твоєю грає світ.
II.
І піснею твоєю грає світ,
Веселка воду п’є над небокраєм…
Але чому? Чому лиш тридцять літ?..
І під хрестом тобі свіча палає…
Від нелюдів то помста чи розплата,
Як рутою розквіт поміж сердець?
Раптовий і безглуздий той кінець,
Що руки-крила заломила мати.
Любов і горе – в серці нероздільні.
Ридатимуть трембіти сильно-сильно –
Осиротів увесь батьківський світ.
Та не спинити звуки водограю,
Ще квітне рута у карпатськім краї,
Шукають нині той чарівний цвіт.
III.
Шукають нині той чарівний цвіт
На цій землі, що славив ти усюди.
(Вже тридцять мідяків проїв приблуда).
Якби ти міг, ти б обійняв весь світ.
І землю рідну, гори і Чере́мош
Заклав у душу десь на саме дно.
Бездушники «розбили в ній вікно»,
Безбожникам чомусь усе мож’…
Завжди черпав ти од землі любов,
Під музику живого падолисту,
Немов Дністер, ти розливався чисто.
У береги вертався знов і знов.
Родилась пісня ніжна і безкрая
В Карпатах синіх і у ріднім краї.
IV.
В Карпатах синіх і у ріднім краї
Хто в силі обійти таких очей?
І мати знову недоспить ночей.
Бо любить син, бо син уже кохає…
З тих пір летять по світу ніжні звуки,
Бо мав іще із юності мету:
«Крило стає крилом лиш на льоту»*.
Чотирирічним скрипку взяв у руки.
Коли буяв знов на землі розмай,
Заграв на своїх струнах водограй,
Збирало всіх вже на гостину літо.
І неповторні лилися мотиви,
У праці відчував себе щасливим,
Творив для друзів, для усього світу.
*Ці слова любив повторювати ВОЛОДЯ;
V.
Творив для друзів, для усього світу,
А як же ти любив своїх дівчат?!
І був для них вже більше, аніж брат, –
Їм дарував мелодії, мов квіти.
Співав Оксані* першу колискову,
Для рідних ще нічого час не стер.
Щасливим був, що мав ти двох сестер,
У мандри вирушали ви казкові.
Було кохання перше незрадливе.
Вона, немов весна, така красива.
Стекло із гір чимало вже води…
(Зловмисники чомусь калькують Юду.)
Згас соловейко, – скажуть добрі люди,
Що всіх залишив раптом, назавжди.
*Сестра композитора;
VI.
І всіх залишив раптом, назавжди,
Чере́мош, Буковину, Львів з дощами,
Мелодії, що лилися світами.
(Спинися, мите, просто підожди).
Ти був, немов пророк серед людей,
Що свій талант освячував у праці.
«Єдіний» був кордон іще для націй
І скажуть люди: ніжний наш Орфей,
Що квітку віднайшов у синіх горах,
Розносив вітер квіт її у звори.
В Карпатах бачив сотні різних див.
Де милувався заходом і сходом,
Душею став великого народу.
Не юним, але зовсім молодим.
VII.
Не юним, але зовсім молодим
Знайшов пісням стежину у майбутнє,
У праці ти не був ніколи трутнем,
В липневу спеку чи у холоди.
Зловмисників твій непокоїв успіх,
Про неповторність говорив весь світ.
Минуло лише двадцять ясних літ.
Є зваженість у діях, а не поспіх.
Коли вже зазвучало: ІВАСЮК,
І комом був ще твій вкраїнський звук
Й твої пісні – твої духовні діти.
Мелодії стежками з краю в край –
«Перстені…», «Рута…», «Пісня…», «Водограй»*
І міг би батько успіхам радіти.
*Пісні Володимира Івасюка;
VIII.
І міг би батько успіхам радіти,
Бо ти для нього був не просто син,
Але раптово канув в неба синь.
І буде довго серце ще боліти.
Він знав твої всі помисли і дії,
Розгледів вчасно у тобі талант.
І творчий визрівав у нього план,
Підтримувала все свіча надії.
Повторював ім’я, немов молитву.
Ти став із блискавицями на битву,
Не шкодував ніколи серця й рук.
Все вірив він – в тобі вже щось іскриться,
Не міг до смерті з небуттям змириться.
Це сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК.
IX.
Це сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК,
І ти завжди тягнувся лиш до сонця.
Навчатися пішов на «піснетворця»,
Був потяг і до пісні, й до наук.
Ой не солодким видався той час,
Хоч визнаним вже був і дипломантом.
Усе шипіли недруги: аматор,
Але і досі «пісня поміж нас».
Мелодіям своїм давав ти крила,
А пісня, як любов, – велика сила.
Тебе Орфеєм ніжно нині звуть.
В самій душі ти засівав зернини,
В рядок збирав їх у якусь хвилину
І десь із серця виростав вже звук.
Х.
І десь із серця виростав вже звук,
А скільки незавершених мотивів.
У горах ними грають літні зливи,
І в чорнім лісі плаче чорний бук.
Як ноти недописаних пісень,
Застиглих поміж ліній на папері,
Затих твій голос… Не відкриєш двері
І не промовиш: здрастуй, новий день!
Все не для слави, просто для людей,
А люди скажуть: ніжний наш Орфей.
Та в чому гріх, у чім твоя провина?
Чи запитати це у вітру зворів,
Чи в снігу, що посиплеться на гори.
Хто Моцарт український з Буковини?
XI.
Ти – Моцарт український з Буковини,
Збирав навколо себе голоси:
Левко, Назар, Софія і Василь –
Пісенний шар вкраїнської родини.
Із Сопота твоя розлилась пісня –
Майбутній медик зріс у пісняра.
Рясна й гаряча була ця пора.
Зловмисникам чомусь ставало тісно.
Ти музикою жив уже щоднини.
Мелодії, мов листя тополине,
Все світом розлітались знов і знов.
Для « Рути…», «Водограю…» чи для «Пісні…»
Вишукував стежки безмежно чисті,
Черпав мотиви в молодих дібров.
XII.
Черпав мотиви в молодих дібров.
Мелодії в карпатських водограїв,
Де їхня вся краса здавалась раєм,
Там рути квіт і там цвіла любов.
Світились очі, сяяла душа,
Коли нова народжувалась пісня.
Та кожна мить, на жаль, стає колишня.
Миттєвість не оціниш у грошах.
Запалювались часто серця струни,
І голос, як оте безцінне руно,
Розносив тільки радість і любов.
Долав уперто труднощі й печалі
І вирушав із піснею у далі,
Але чому ти смерть не поборов?
XIII.
Але чому ти смерть не поборов…
Як сили набирав пшеничний колос,
Вилунював між грозами твій голос,
Став ближчим ти для степу, для дібров,
Для кожної ріки… У ріднім краї
Не згаснути мелодіям повік.
Ти мав у серці те, що не вмирає,
Але рокам-пісням спинився лік.
Боги не захистили Прометея…
Вкрав чорний птах зірниці у Орфея.
Та не згорить, як Фенікс, кураїна!
В твоєму серці народилась рута,
Ніхто не схоче нот печальних чути,
Бо ж світ збіднів, не тільки Україна.
XIV.
Бо ж світ збіднів, не тільки Україна,
А ти – її коріння, її син.
Геть молодим подався в неба синь,
Зосталась пісня – туга журавлина.
І вічний той обірваний мотив,
Тих вічних недописаних мелодій,
Що грають між потоками сьогодні,
Шумлять колоссям золотистих нив.
І б’ють у скелю все джерела чисті,
Калина світить вогняним намистом,
Життя крокує далі рідним краєм.
Мільйони свіч у травні на каштанах
Нагадують: живе народна шана
І «Рута…» квітне в парі з «Водограєм…»!
XV.
І «Рута» квітне в парі з «Водограєм»,
І піснею твоєю грає світ.
Шукають нині той червоний цвіт
В Карпатах синіх і у ріднім краї.
Творив для друзів, для усього світу,
І всіх залишив раптом, назавжди
Не юним але зовсім молодим,
А міг би батько успіхам радіти.
Бо сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК
І десь із серця виростає звук,
Ти – Моцарт український з Буковини.
Черпав мотиви в молодих дібров,
Але чому ти смерть не поборов?
Бо ж світ збіднів, не тільки Україна.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грає піснею світ
Весна сплела із рути
Вінок для тебе, сину,
Й ласкаво запросила
До себе у гостину.
Піднесла срібний келих
Над рідною землею,
Бо ж люди молоділи
Із піснею твоєю…
МИХАЙЛО ІВАСЮК
ВОЛОДИМИРОВІ ІВАСЮКУ ПРИСВЯЧУЮ
I.
І «Рута» квітне в парі з «Водограєм»,
Що ти залишив людям назавжди
Не юним, але зовсім молодим
Сплатив свій борг перед правічним краєм,
Де досі небеса, мов твої очі,
Такі блакитні і такі живі.
І стрибунець виспівує в траві
Мелодію, яку ти напророчив,
І ті мотиви, що загусли в серці,
А не зійшли баладою чи скерцо.
(Раптово твій обірвано політ).
А ті, що проросли – то гріють душі,
Ти людяності кодекс не порушив.
І піснею твоєю грає світ.
II.
І піснею твоєю грає світ,
Веселка воду п’є над небокраєм…
Але чому? Чому лиш тридцять літ?..
І під хрестом тобі свіча палає…
Від нелюдів то помста чи розплата,
Як рутою розквіт поміж сердець?
Раптовий і безглуздий той кінець,
Що руки-крила заломила мати.
Любов і горе – в серці нероздільні.
Ридатимуть трембіти сильно-сильно –
Осиротів увесь батьківський світ.
Та не спинити звуки водограю,
Ще квітне рута у карпатськім краї,
Шукають нині той чарівний цвіт.
III.
Шукають нині той чарівний цвіт
На цій землі, що славив ти усюди.
(Вже тридцять мідяків проїв приблуда).
Якби ти міг, ти б обійняв весь світ.
І землю рідну, гори і Чере́мош
Заклав у душу десь на саме дно.
Бездушники «розбили в ній вікно»,
Безбожникам чомусь усе мож’…
Завжди черпав ти од землі любов,
Під музику живого падолисту,
Немов Дністер, ти розливався чисто.
У береги вертався знов і знов.
Родилась пісня ніжна і безкрая
В Карпатах синіх і у ріднім краї.
IV.
В Карпатах синіх і у ріднім краї
Хто в силі обійти таких очей?
І мати знову недоспить ночей.
Бо любить син, бо син уже кохає…
З тих пір летять по світу ніжні звуки,
Бо мав іще із юності мету:
«Крило стає крилом лиш на льоту»*.
Чотирирічним скрипку взяв у руки.
Коли буяв знов на землі розмай,
Заграв на своїх струнах водограй,
Збирало всіх вже на гостину літо.
І неповторні лилися мотиви,
У праці відчував себе щасливим,
Творив для друзів, для усього світу.
*Ці слова любив повторювати ВОЛОДЯ;
V.
Творив для друзів, для усього світу,
А як же ти любив своїх дівчат?!
І був для них вже більше, аніж брат, –
Їм дарував мелодії, мов квіти.
Співав Оксані* першу колискову,
Для рідних ще нічого час не стер.
Щасливим був, що мав ти двох сестер,
У мандри вирушали ви казкові.
Було кохання перше незрадливе.
Вона, немов весна, така красива.
Стекло із гір чимало вже води…
(Зловмисники чомусь калькують Юду.)
Згас соловейко, – скажуть добрі люди,
Що всіх залишив раптом, назавжди.
*Сестра композитора;
VI.
І всіх залишив раптом, назавжди,
Чере́мош, Буковину, Львів з дощами,
Мелодії, що лилися світами.
(Спинися, мите, просто підожди).
Ти був, немов пророк серед людей,
Що свій талант освячував у праці.
«Єдіний» був кордон іще для націй
І скажуть люди: ніжний наш Орфей,
Що квітку віднайшов у синіх горах,
Розносив вітер квіт її у звори.
В Карпатах бачив сотні різних див.
Де милувався заходом і сходом,
Душею став великого народу.
Не юним, але зовсім молодим.
VII.
Не юним, але зовсім молодим
Знайшов пісням стежину у майбутнє,
У праці ти не був ніколи трутнем,
В липневу спеку чи у холоди.
Зловмисників твій непокоїв успіх,
Про неповторність говорив весь світ.
Минуло лише двадцять ясних літ.
Є зваженість у діях, а не поспіх.
Коли вже зазвучало: ІВАСЮК,
І комом був ще твій вкраїнський звук
Й твої пісні – твої духовні діти.
Мелодії стежками з краю в край –
«Перстені…», «Рута…», «Пісня…», «Водограй»*
І міг би батько успіхам радіти.
*Пісні Володимира Івасюка;
VIII.
І міг би батько успіхам радіти,
Бо ти для нього був не просто син,
Але раптово канув в неба синь.
І буде довго серце ще боліти.
Він знав твої всі помисли і дії,
Розгледів вчасно у тобі талант.
І творчий визрівав у нього план,
Підтримувала все свіча надії.
Повторював ім’я, немов молитву.
Ти став із блискавицями на битву,
Не шкодував ніколи серця й рук.
Все вірив він – в тобі вже щось іскриться,
Не міг до смерті з небуттям змириться.
Це сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК.
IX.
Це сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК,
І ти завжди тягнувся лиш до сонця.
Навчатися пішов на «піснетворця»,
Був потяг і до пісні, й до наук.
Ой не солодким видався той час,
Хоч визнаним вже був і дипломантом.
Усе шипіли недруги: аматор,
Але і досі «пісня поміж нас».
Мелодіям своїм давав ти крила,
А пісня, як любов, – велика сила.
Тебе Орфеєм ніжно нині звуть.
В самій душі ти засівав зернини,
В рядок збирав їх у якусь хвилину
І десь із серця виростав вже звук.
Х.
І десь із серця виростав вже звук,
А скільки незавершених мотивів.
У горах ними грають літні зливи,
І в чорнім лісі плаче чорний бук.
Як ноти недописаних пісень,
Застиглих поміж ліній на папері,
Затих твій голос… Не відкриєш двері
І не промовиш: здрастуй, новий день!
Все не для слави, просто для людей,
А люди скажуть: ніжний наш Орфей.
Та в чому гріх, у чім твоя провина?
Чи запитати це у вітру зворів,
Чи в снігу, що посиплеться на гори.
Хто Моцарт український з Буковини?
XI.
Ти – Моцарт український з Буковини,
Збирав навколо себе голоси:
Левко, Назар, Софія і Василь –
Пісенний шар вкраїнської родини.
Із Сопота твоя розлилась пісня –
Майбутній медик зріс у пісняра.
Рясна й гаряча була ця пора.
Зловмисникам чомусь ставало тісно.
Ти музикою жив уже щоднини.
Мелодії, мов листя тополине,
Все світом розлітались знов і знов.
Для « Рути…», «Водограю…» чи для «Пісні…»
Вишукував стежки безмежно чисті,
Черпав мотиви в молодих дібров.
XII.
Черпав мотиви в молодих дібров.
Мелодії в карпатських водограїв,
Де їхня вся краса здавалась раєм,
Там рути квіт і там цвіла любов.
Світились очі, сяяла душа,
Коли нова народжувалась пісня.
Та кожна мить, на жаль, стає колишня.
Миттєвість не оціниш у грошах.
Запалювались часто серця струни,
І голос, як оте безцінне руно,
Розносив тільки радість і любов.
Долав уперто труднощі й печалі
І вирушав із піснею у далі,
Але чому ти смерть не поборов?
XIII.
Але чому ти смерть не поборов…
Як сили набирав пшеничний колос,
Вилунював між грозами твій голос,
Став ближчим ти для степу, для дібров,
Для кожної ріки… У ріднім краї
Не згаснути мелодіям повік.
Ти мав у серці те, що не вмирає,
Але рокам-пісням спинився лік.
Боги не захистили Прометея…
Вкрав чорний птах зірниці у Орфея.
Та не згорить, як Фенікс, кураїна!
В твоєму серці народилась рута,
Ніхто не схоче нот печальних чути,
Бо ж світ збіднів, не тільки Україна.
XIV.
Бо ж світ збіднів, не тільки Україна,
А ти – її коріння, її син.
Геть молодим подався в неба синь,
Зосталась пісня – туга журавлина.
І вічний той обірваний мотив,
Тих вічних недописаних мелодій,
Що грають між потоками сьогодні,
Шумлять колоссям золотистих нив.
І б’ють у скелю все джерела чисті,
Калина світить вогняним намистом,
Життя крокує далі рідним краєм.
Мільйони свіч у травні на каштанах
Нагадують: живе народна шана
І «Рута…» квітне в парі з «Водограєм…»!
XV.
І «Рута» квітне в парі з «Водограєм»,
І піснею твоєю грає світ.
Шукають нині той червоний цвіт
В Карпатах синіх і у ріднім краї.
Творив для друзів, для усього світу,
І всіх залишив раптом, назавжди
Не юним але зовсім молодим,
А міг би батько успіхам радіти.
Бо сам Творець вже вибрав: ІВАСЮК
І десь із серця виростає звук,
Ти – Моцарт український з Буковини.
Черпав мотиви в молодих дібров,
Але чому ти смерть не поборов?
Бо ж світ збіднів, не тільки Україна.
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію