Обняте білими крильми
Моє подвір’я.
На чистих аркушах зими
Треную зір я.

До болю сліпить чистота
Уважні очі,
Немовби з’явлення Христа
Посеред ночі.

І вже молитвою несусь
Крізь заметілі
По одяганки, що Ісус
Дарує білі.

Митець

Чи є пророк,
щоб був не від Творця?
Чи сонце є,
яке би не світило?
Так і не має
генія-митця,
Із уст якого
боже б не сходило.


А як і є,
то він не від Творця.
Не сонце це,
якесь нічне світило.
І навіть він –
не ранішня зоря.
Лише блудливе,
місячне страшило.


Бо з уст його
не слава, а іржа.
В очах - не іскра,
вигоди зубило.
В рядках не правда,
а гірка смола.
Таке собі,
словесне мотовило.


Ну а поет
запалює серця.
І не лукаво чинить це,
а щиро.
Його слова
вертають до життя.
Талановито, мудро,
справедливо.

2010

Спаси нас, Господи, спаси
Від вавілонського розтління,
Від пут лукавих сатани,
Жбурляння в ближнього каміння.
Від братовбивчої війни,
Від тісноти, вельмож свавілля,
Від всіх мерзот земних спаси,
Не приведи до божевілля.
Від многобожності храни,
Нас збережи в єдиній вірі,
Щоб православія стовпи
Не розхитали маловіри.
Від отих ідольських принад,
Поганського стовпотворіння,
Від блуду, скверни і стократ
Того, мамоновго служіння.
Й тупого леза суєти.
І від словесної прокази.
Звільни нас, Господи, звільни,
Зішли свої дороговкази.
Прости нам, Господи, прости,
З правиці дай своєї сили,
Щоб розступились вороги.
Молись за нас, Володимире,
Щоби не темряви сини
На Україні царювали.
Зішли нам сина ізгори,
Дай пастуха нам для отари.
Спаси нас, Господи, спаси.
На люд цей вилий розуміння,
Від всіх марнот убережи
І приведи на шлях спасіння.

2009 р

Літо - пізнання Бога,
літо гарячих сліз,
літо - уже якого
більше не буде...
Ніч.

Довга, важка, тривожна
вогник його погас,
більше йому не можна,
вже не його
це час.

Скрізь проникає вміло,
тлінними б’є крильми,
воно іти не хотіло,
мусіло щоб
піти.

Тихо уста шепочуть,
знають, що не прийде,
знають, але так хочуть,
прагнуть
понад усе.

Літа того п’янкого
змучена зве душа,
хоче його одного,
прагне його
тепла.

На полотні у ночі
сіра, чужа стіна,
б’є сліпотою очі,
спрагою їсть
життя.

Стало тепер без сенсу,
втратило всякий зміст,
спокій палить шаленство,
Ти - дивовижний
гість.

Спогадом дай торкнутись,
мить побувати в нім,
в літо моє вернутись,
в його блаженство
мрій.

В літо пізнання Бога,
в літо гарячих сліз,
в літо, уже якого
більше не стріну
тут.

2010

Час такий невблаганний, допоки його не підкориш.
І любов невідома, допоки її не приймеш.
Ми зайшли так далеко, що страх нам підточує корінь.
Ми забули життя, але ми пам’ятаємо смерть.
Ми забули, ким вчора були і ким стали сьогодні.
Ми чекаємо дива, згубивши себе у світах.
Ми не бідні, не хворі, ми просто нестерпно голодні
дрібки правди про нас, що мов квітка в душі одцвіта
ще з сотворення світу…
То дай же нам пам’яті, Боже,
тої сили святої хоч крихту в собі віднайти,
що творила галактики, землю… а нині неможем
ми самого себе у собі віднайти й вберегти.
Нас долають хвороби,
лякають слабкі,
гнуть бездухі,
ніби нам всеодно. То чого ж тоді плачемо ми?
Дай нам сили піднятись з руїни і тілом і духом.
Не рабами своїми Ти нас породив, а дітьми.
Дай нам пам’яті, Отче, згадати з якого ми роду.
Дай нам мудрості бачити в кожному Твоє ім’я,
Бо хоч дивимось ми один одному в очі так гордо,
а насправді лише демонструємо власне життя.

Растаял звук последнего аккорда,
Прислонилася к грифу гитары щека.
Наступила короткая пауза у костра.
Молчали, грея руки, пришедшие друзья.
Один из них молвил слова:
Извините добрый человек,
В песне Вашей мудрые слова,
откуда у Вас такие знания,
кто Вы, и откуда?
Отвечаю: Спасибо за внимание,
Спасибо, за теплые слова,
А Знания - от Бога.
Родился в Украине
И Я, такой же, как и Вы, просто
Знаний немного больше у меня.
Господу Благодарю!
Он Жизнь мне дал
И испитания, чтобы духовно,
В МИРЕ и миру,
Крепла и росла моя Душа.
Чтобы училася, в каждом миге Бытия,
В смиреньи кропотливого труда.
Знания - Свет, Незнанье - Тьма.
Знаю, ожидают чудесные моменты
В будущем меня.
Сегодня, многое удается и, сопровождает Благополучие меня,
Ибо, Он и Я - Едины всегда.
По пришeдшему сроку все
Возвращается на круги своя,
Так гласит пословица, Друзья.
В ней, - Истина Мироздания.
Вновь воцарилась тишина и,
В ее пространство, поплыла
Нежная мелодия гитары и костра.

То гнів, то страх...
Образи і провини...
А розум - куций підпанок,
не пан, -
якщо царює над усім гординя,
страшний самозакоханий тиран.
Промінчик щастя
чи ковток натхнення,
усе в її очах -
зола і тлін.
Нічого не сахається,
окрім
єдиного суперника -
смирення.
Від нього лиш тіка,
мов чорт од ладана -
маліє... даленіє... пропада...
Благословенна
сила нерозгадана
смиренної душі,
що не вклада
з мерзенною огудою
угоди
і не плекає помсту.
Далебі,
смирення - це не рабство,
це свобода
від ницього тирана
у собі.

2010

Можеш мене добити,
можеш кидати камінь;
я не скажу ні слова,
липи загоять рани.
Можеш мене роздати
світу, книжкам і мурам,
можеш мене продати
п'яним і добрим друзям.
Можеш мене сховати
в шапку або в долоню.
Можеш! І я, напевно,
просто тобі дозволю...
Не запитаю, нащо
все це потрібно далі.
Хто ти, коли не Юда?
Хто ти, коли не Каїн?

2009-2010

ілюзія а ти у ній живи
загострюй пазурі вивищуйся над братом
відомим стань у брязкальцях кривих
відтворюйся – воїтелем наратором

вправляйся в пишномовстві і брехні
одне від іншого впритул не розрізнивши
святе у найбруднішій ворохні
закопуючи в кучугурах віршів…

поете проти тебе всенький світ
«пропало…» пишеш а читають «браво»
і вимагають гострої приправи
твоєї крови – закріпити міт

мовляв сердега – не від світу він
не вміє жити от хіба – у творах
де розтирає між рядків на порох
самотнє серце рéчене на згин

Ти для мене ніхто,

Лиш альбомна сторінка.

Я любила тебе,

Та любов та гірка.

Я кохала тебе,

Я літала на крилах.

Ти – повітря моє,

Як зірка єдиний.

Затулила хмаринка,

Твої ясні очі.

Розлюбив ти мене,

І з неба зіскочив.

Я зосталась одна,

Бо я сильна, напевно.

Ти залишив мене,

Не любив,напевно.

Дав надію мені,

Я весь час чекаю.

Бо наївне дівча,

Десь набачило раю.

Відпусти мою руку,

Я твою не тримаю.

Не потрібно мені

Ні гаю, ні раю.

Я забуду тебе,

Я не можу так жити.

Як так можна кохать?

Хочу в землю, закритись.

Ти для мене ніхто,

Лиш альбомна сторінка.

Вирву з серця її,

Тільки як це зробити?

2010

І таке в житті буває,
Хочеш раю? А немає)
Треба жити, посміхатись,
Та назад у дім вертатись.
Не стояти при дорозі,
При розбитому порозі.
Ми сильніші, за ті чари,
Що наш розум затьмарюють.
Ми сильніші за ті, ночі,
Де кохання сліпить очі.
Ми вже сильні були вчора,
Ще сильніші будем завтра.
Бо нема такого сонця,
Без якого у віконця
Серце тихо помира.


2010

Я все одно люблю, й любить не перестану,
Ц е щастя нам дається раз в житті.
І щоб ви не казали, і щоб ви не писали
Любов дає нам крила – тож лети!
Лебідкою у небо, полину, я в широке,
Заграюсь пелюстками, своїх вечірніх сліз…
Я знаю, що кохаю! І сльози ті, з думками
За мить зігріють серденько мені.
Я вільна, наче пташка, що порхає у небі,
А серце я звільняю, воно вже не тобі.
Забудь його і далі собі йди.
Ні, я не зрадник, любити тебе буду,
Бо ця любов одна й навік.
Бо ти залишив мені, частинку свого серця,
А я залишу тобі сміх….
2010

Божевільні очі... -Голодні.
В них уже заглядала смерть.
Покалічені душі... -Холодні.
В напів-темряві чийсь силует...

Ледь бреде по тім полі...хитається...
На коліна впав... - і додолу...
Йому знов хліб ввижається.
Чорна стежка догнала з дому.

Натруджені руки холод зігріє.
Вкриє сніг від біди ковдрою...
"А чи ж сит будеш мрією?!
Нагодуйте вже хоч неправдою...

Але, ні! Заберіть до крихти!
Та дивіться, щоб не вдавились!
Вам від нас більше н́ікуди бігти,
хоч я й змушений тут залишитись.

Все в останнє...іду за обрій...
Боже милий, Я МОЖУ ЙТИ!!!
Господи, тату, ти всіх зігрій!
Дай їм хліба, щоб за сонце не йшли..!"


22.47 26.11.10

«Що до того тобі?»

Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя:
Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі?
Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
(Пісня пісень 1: 7)


навіщо шукаєш персня
загубленого
і сни свої
пізнай: тебе Я веду крізь Небо, –
що до того тобі?

навіщо тебе турбує вік
і слово
і сни твої
пізнай: де пасеш отари
що до того тобі?

чи будеш ти мов
причинна
чи будеш тільки у сні
пізнай: очі немов голубині
що до того тобі?

бо коли Я сказав:
залишся
і сни ти облиш Мої
пізнаєш: Я – Лілея долинна, –
але
що до того тобі?


У Ноєвім ковчезі

у Ноєвім ковчезі
час існує
лише у формі тарілки
дотик руки
нагадує ніби
торкання голуба
голуба неможливо впіймати
і наступити на хвіст
інколи час
лише у формі тарілки
і лише на зубах
відчуваєш його
Німб


Пісня Херувимів. Соло

На мотив вірша Б. Лепкого «Журавлі»


Я стужився, душе, за тобою.
Небо зодягнув для тебе в храм.
І прийду.
І заберу тебе з Собою
на моє обійстя
у мій рай

Видиш, душе,
видиш, брате,
там летять
вервечки душ
Чути тільки: плач і скрегіт
кру!
кру! кру!

мерехтять в очах
розп’яття –
безконечний шлях
“В білих хмарах гине туга”, –
Херувим сказав.

Він стужився, душе, за тобою
Він втомився
в тебе на плечі:
І прийду.
І заберу.
І знову:
Я стужився.
Ти чому не причащаєшся душі?


ПРЕТЕНЗІЯ

не маю жодних претензій на цю землю
хай успадкують лагідні й покірні
хай успадкують ті що ім’я Бога
знайшли у найпростішім логарифмі

мені ж лишіть частинку того раю
який Тобі не встиг [забув] приснитись, Боже!
і будемо як дві великі зграї
покірні й лагідні в дорозі
16.07.2003 р.

На мотив псалму Давидового 14 (13)

Життя пливе, мов на шпалерах річка,
І кожен з власної дзвіниці б’є тривогу:
Немає Бога!
Який би взяв і вивів
з цих шпалер людину
на трави запашні
і на джерела чисті
Який, створивши день
і всякую скотину
Хіба не знає,
як спасти дитину,
що заблукала
й забрела у річку!?

«Немає Бога!» –
каже дурень в серці своїм
Й живе у лабіринті власних слів й узорів
«Немає Бога!» –
каже віри старець
Й від храму відвертається в проказах…

Роздерлася завіса –
вже-бо з неї шмаття…
За кого вмер Христос якщо
в Галгалі вже
каміння не говорить?
То й знаку вже нема на тобі Духа,
коли ріку боїшся перейти
без бука!?

«Немає Бога!» –
кажуть з-за церковних брам
Й Христова жертва проливається даремно
Чи йдеш в Емаус ти,
чи у Галгал –
шукаючи живого Бога,
ти знатимеш,
що з Ним ти перейдеш
Йордан й потоки повноводні
Але коли шукатимеш річок,
немов узорів на шпалерах,
ти будеш, як той дурень, що сказав:
«Немає Бога!»
Закутий в панцир лжевидінь,
поклонишся ти князю тьми пітному,
бо ти не матимеш роси,
що на руно впаде
лише твоє
коли навколо
посуха буде превелика
І Янгол засурмить
І роздереться знов завіса –
Тепер уже в Святилищі Небеснім –
Й прийде Христос на суд
живих і мертвих


Цикл віршів «Семиденниця. Квітна покута»


1.

«Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23: 34)

Чи усвідомлюєш Любов,
яку простили й потоптали?
Чи знаєш ти, що вже нема
для світу вигоди
Й обнови

що світ нікуди не втече
що світ це натовп без дороги

що Істина – це ті, що йдуть услід
ступають слід-у-слід, -
але не слідом за юрбою


2.

«Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» (Лука 23: 43)

І ти сьогодні будеш у раю…

Та рай – це не позичена картина,
бо фрукти на позиченім столі
лиш бутафорія
Провини
нема у цім твоєї зóвсім
Бо Я прийшов –
і світ утік
І подорослішав,
та й тільки, –
що день за рік
не став мудрішим

Аніскільки


3.
«Оце, жоно, твій син!»…«Оце мати твоя!» (Ів. 19: 26-27)

День третій.
Він воскрес

Невісто!
Візьми найкращу одіж і парфуми
І постіль постели Йому
Хай знають всі:

Це Син Твій!

Ти цвістимеш.
Бо Матір – Ти.
Його Ти народила!

І квітне сніг на гілках мигдалю…

4.
«Прагну!» (Ів. 19: 28)

Чи йшла в дорозі на Еммаус ти? –
Але чого тобі туди!?
Що там робити?

Ти не поїдеш на край світу,
Назад в майбутнє не вернеш,
І сонячних машин не водиш,
Й назустріч сонцю не ідеш? –
Excelsior!* Я прагну!
Ти не пізнаєш по ламанню
І хліб з’їси, –
Та Я прийду!

______________
* Excelsior! – з лат. «Вище!».

5.

«Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27: 45)

Дідусь помер –
За тиждень вже було весілля.
Він так чекав…
та не дожив…

Мій травень втік
і з-під пера
не вирвалось терпіння…

Мій Боже! Ти мене покинув:
я не знайшла ключів від раю.

Прости, що шлюбне слово я зламала,
що зрадила
і легковажна стала…
бо якби знала – я б не присягала.

Дідусь помер
у Твій день Воскресіння.


6.
«Звершилось!» (Ів. 19: 30)

Ось і тобі сповнилось «33»!
Та що надбала, щоб роздати!?

Агнця жертовного візьми
й між бідними ти поділи –
І хай воздасться!

Іди по морю ти за Ним –
І драхм не кидай ти останніх
бо не повернешся –
вже ні:

Сповнилось вчора «33».
А завтра –
втрата буде рання…


7.

«Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Лк. 23: 46)

Твоя хай Воля буде, Боже!
Чи буду мати з цього я пожиток?
Лише прошу, аби талант свій
в морі не втопити, –
Талант такий мізерний, нерозквітлий…

Тому бери Ти мого духа
Й постав печать на зламі віку
Бо народилась я у не своєму часі:
Він не зберіг – цей час –
Печаті…

***********************************************************


Десять молитов під час Святого Причастя,
або Як приймати Духовне Причастя у формі молитви

«Я не гідна, щоб Ти увійшов у моє серце» (тричі)


1. Молитва зі Світлом

Дай, Господи, Ти Свого Світла –
Дощ
У Храмі записати цих краплин
по десять
Дай, Господи, його мені
з першого білого плоду
і я візьму і понесу назад Тобі
Його сховаю в золоту обгортку
щоб не розбити
не розлити –
Дим
нестиму віру
в білому тюльпані
це Світло біло роздарую всім
хто тільки увійде до мого Храму
і не розбити
не розлити слід
на білому снігу
що випав у притворі оцього Храму влітку
бо нам так добре із Тобою в Нім
Дай народити тишу

сама
з Тобою
наодинці
ввечері
і дощ пропав, –
Довіку


2. Молитва з Тишею

Дай народити тишу –
в самоті
у Храмі заховати
у Твоєму, Юрію

дай, Господи,
її мені
і свічку
затулити в бурю
в долоні нести
щоб горіла днесь
допоки ще не вигнали із Храму
Тобі я, Тише,
цей складу псалом
і з ним прийду
я на вечерю вдома

дай тиші білої
серед людей
і серед світла
серед квітів
нести
народжувати день –
Лавину віршів
Тобі їх, Боже, присвячу –
не гріх
присвята – мій хліб життя і віри
Тобі дарую мій псалтир,
зішитий із проміння тіней
це вперше обміняю із Тобою їх
щоб не було між нами свідків
нехай пливуть увись
в Твій Дім – неждані гості
з мого серця діти
Тобі одному
в тиші Храму днів...
і дай в долонях свічку цю донести
а там –
що буде
ні, повір – а там
Любові дай воскреснути

3. Молитва від імені Любові

а там
Любові дай воскреснути
позич Свій рай
і на хвилину дай
від Імені Її молитись
побути нею ще хоч раз
у Храм привести:
привести Світло й Тишу
їх –
на співпричастя з тілом
Віталиків Тобі моїх
пускай до мене
ще трохи дай мені молитв
як пригорщу
як солі
і сіль у світло
заховати в нім –
шукай мене, Мій Боже
Тобі довіру
і Тобі – мій страх
знайдеш мені
позичиш
бо я не вмію
я сама така
грішу невинно
прости мені
і дай
і дай
потримати ще руку неба
і в ньому
з них
створити світ
наново
від Імені Її Причасть
і Ти, Ісусе,
пліч-на опліч
чекати днів
і народити Храм
увіч
Тобі
кажу
сьогодні
а цю –
також Тобі, Мій Пане, дам
бо ця –
молитва неба

4. Молитва неба

бракує слів
Ти дай ще їх
пошли земного світла
і окропи мене дощем
святого вітру
До неба сповідаюся у дні,
коли не маєш Ти часу у Храмі.,
щоб зайти до мене в гості.
Від неба причащаюся з душі,
коли Тебе чекаю, Боже...
я дочекаюсь
так багато в Тебе справ
зайдеш до мене як завжди щоночі
і як у давнім Слові
і Словом Ти зайдеш до мене так
як я заходжу в Храм Твій Божий:
щодня відчинено в Тобі
сиди
молись
пиши –
До неба
не спалюй тіні
зачиняють день
повір
а там –
нема дверей
у небі причащатися ми будемо без міри
бо там нема часу і мірок
бо там...
бо там –
молитва хмар вже слідує...

5. Молитва хмар

І Він тоді мені сказав:
«Допоки досить,
бережи слова,
прийдемо завтра
сьогодні йди сама
не розминемось
ні, іди
з тобою добре
але і Мені
час на спочинок
заховай в теплі –
твоїм словам пора вже спати
іди
тебе вже тут нема
твій вечір у Мені загинув
Пробач:
Я став тобі причиною
Бо далі як прийде молитва зір...
але не тут:
До зір молитись треба в центрі світу!»

6. Молитва зір

«Що ти робила там так пізно?» –
мене спитали зорі після свого сходу.
«Я
пересиджувала
Дощ» –
«У Храмі?» –
«А що такого?
Тепер я ось
у центрі світу
як Він і наказав мені» –
«нас всіх мільярди
що несуть до Нього Світло
у згорточку старого полотна
Прийдімо
Припадімо –
більше ночі
Її Величність
сповідаємось Тобі
до сну
і Ти нас, Пресвята Маріє,
Пречистістю Святою загорни
у згорточок
в обгортку срібну
немов цукерки
нас неси в Собі
як плід
із білого і першого врожаю
нас шкіркою цнотливою вділи
Тобі несемо
тишу
і любов
і віру
і все це запаковано
в кришталь
на дні – там серце
не чіпай
Тобі
зніми лушпиння:
тінь і рай
Тобі несемо наше світло
як білий храм
по-білому ескізі
Тобі –
сніги
Сьогодні снігопад –
Псалом цієї ночі що її нема
співаємо кондак:
Маріє, ave!»


7. Молитва за ніч

Тобі молитись
думаю
за ніч
щоб Ти послав їй, Боже,
більше світла
є білі ночі
тільки не для нас
нам ніч у зорях як вагітна
вона несе нам ці плоди –
повір –
без неї Ти б не був Собі
Ти був би наче всі боги
а так із Нею
Ти – Один
і ми в Тобі неначе зорі
народжуємо разом
День –
легкі пологи
пошли їй Величі
і материнського тепла
щоб нас зігріла
в сні чи у безсонні
бо їй
не впасти у безодню
як в дзеркало
себе побачила у нім
До тебе, Місяцю уповні –
лише сьогодні
30.08.2004 р.

8. Молитва місяця уповні
(перед дзеркалом)

від безумства твого
і віри твоєї
хіба молитва одна порятує мене
у безумстві твоїм
я стаю зовсім тобою
перетворюючись із води у вино
і розбите на друзки все небо
зібрати в долоні свої, –
гарний з нас
не для нас
гербарій, –
і любов
заспиртовану в нім
у твоїх пізнаю свої очі
і прозорість свою
у тобі пізнаю
ми подібні з тобою –
не зовсім
два світи
і краплини по дві
що зіллються на склі у дощі
у душі
відбуваєм таємне паломництво
відбуваєм дощ за усіх
і беремо на себе жертву –
жертву тіла і крові
за всі:
потопи земні
і несемо все це
мов по голочці
і визбируємо
терен з піску
твоя жертва я, Боже, вечірня
я уповні
в Тобі
розчинюсь
ми подібні
своєю прозорістю
ми подібні
з Тобою на «ти»
в кожнім з нас
пізнаємо дорогу
ми –
за всі ці дощі

це псалом чужої води

9. Молитва дзеркала
(перед місяцем уповні)

це псалом чужої
зчужілої
згусток неба
і тіла скло
від води я стаю
вдвічі снігом
тричі свічкою я стаю
у тобі я себе розгублю
і із тебе себе я зберу
з тіла й крові
я стану тінню
небо тінню розріжу
уб’ю
розіб’юсь на межі твого вечора
в ніч себе перегорну –
тропар
і краплиною стану уповні
на декаду твоїх мовчань
у тобі заховаю свій образ
знову світло я тінню зроблю
І був вечір
І день був –
день перший:
присягнув і
помер
знову стану
обличчям до тебе
і між нас я поставлю його
і цей день буде нам як свідок:
не дивитись чому

це псалом своєї води

10. Молитва часу,
який подорослішав за одну ніч

жертвою став
я води уповні
я заплідним нею свій страх
подорослішав
від однієї молитви
коли промовив її
серед вас
подорослішав
від однієї чаші
коли її перепросив
дощ мені подарував сина –
розумнішого за сина землі
дощ мені подарував жінку
з якою ми молились на сад –
сад у якому
стежки розходяться
розбігаються
наче діти
були і нема
вона мені нагадала про смерть
яку я пережив
тричі
жертвою став
води торішньої
подорослішав
за одну ніч
за одну жінку
був і – нема

це псалом під час
моїм часом став:
дай, Господи, Свого Світла
потримати у долонях

6.09.2004 р.


«Прагну!»

ліпи з мене
Твою досконалість
навчи мене першою
ставати у позу Веселки
навчи першою
відчиняти двері
і заради простого Прагну
відкриватися
не очікуючи
винагороди щедрої
7.09.2004 р.

І Він сказав:
«Тайна херувимів. Будьмо уважні!»

“Я – сіль твоя небесна
Я – жертва тіла і крові
у тобі народжуся вдруге
і з пришестям
у тобі умру вдруге
Ти – сіль моя небесна
розчинимось разом?
зі смаком
води прісної
букви прісної
на вустах

Даты, числа, слова и
Мысли о судьбе человечества.
Идет грандиозное преобразование сознания.
На Тонком плане открываются
У людей Духовные Врата.

Слушаю мелодию ночного дождя.
Закрываю глаза, улетаю к Тебе,
Родная, нежная - небес жемчужина,
Среди избраных Избранная.

Возможно все, не сомневайся.
Слышу нежную песню Души:
,,-Моя Любовь большая чистая,
Знаю слышеш меня Ты.
Ангел мой - любовь нежная,
Соединимся Душами Мы".

Сущность вещей глубинная,
Всем открыты Счастья Врата.
Мы носим все с собою -
Слово есть число, Шифр Бессмертия.
МЫ - Едино - Мудрости жемчужина.

Летять німі маленькі янголятка.
Не вміли вони «мама» говорить!
Не бачили і світ, який їх стратив.
Сумні, й життя їх знищене у мить.

Вони, одні, нікому не знайомі –
Самотні бродять по світах.
Один на всіх у них є спомин
Відтворений в думках і почуттях:

«…Мамо! Так страшно! Не йди, зупинися!
Навіщо все це? В чому вина?
Прости мене в тому, якщо провинився!..
Боляче сильно… мить… вже нема…

Мамо, я ангел… дивись я літаю!
Чому ти не чуєш, не помічаєш.
Я біля тебе, я поряд з тобою.
Куди ти ідеш! Що сталось зі мною?»

Летять німі маленькі янголятка.
Самотні бродять по світах…

14.11.2010

Брунатний шепіт під ногами
І неба світла далечінь
Ти осінь тиха, будь між нами
Коли в серцях - любови штиль

У час врожаю і весілля
Час заготівель і сівби
Ти щедра осінь, дай нам віри
Смиренність подаруй душі

В пору, коли птахи тікають
А дикий звір вже бачить сни
О добра осінь, чи сховаєш
Мене в гербарій від зими?

Страшно бути листям безсилим
гнаним вітром куди заманеться
хочу бути
вірю що буду
листком на дереві вічно зеленім

Страшно бути останньою краплею
у пересохлому горлі джерела
і відчувати як спрага вбиває
квіти земні і земні дерева

О страху мій
я дякую тобі що брав в полон
мій розум й серце
і катував свідомість марнуванням часу
на метушню і перемоги
давно второваної дороги

О Страху мій
мій Ворог-Друже
руйнуючи мене нову творив
довершенішу і правдиву

Дивлюсь в маринарці на виріст
З калюжного монітора.
У мене була можливість
Цю землю залишити вчора.
Ліфто-інсульт. Реприза
Розтину часоплину.
Спроба польоту донизу
Вдала наполовину.
Тримали слова молитви
Приводи неробочі.
Лікар-ліфтер діловито
Завбачливо мружив очі.
У нього дрижали руки.
А Судді Небесної Зали
Продовжили час розлуки
І не амністували.

Умань 08-11 2010р.

удосталь віри – гірчичне зерня
удосталь сили – Все-Царство Боже
хотів би здати життя екстерном
і вічно спати – заледве зможеш

скінчити мандри важливо вчасно
по вінця правди чи трохи менше
буває більшим провалля часу
буває довшим стрибок… ікстенш

Життя, життя, як мало серцю треба,
Як небагато хочеться йому.
Аби колись у вічний безмір неба
Полинути, покинувши тюрму
Земних суєт... У сяючі роздолля
Здійнятися на клекіт висоти
Усім єством, туди, де справжня Воля,
Яку душі без Віри не знайти.

Літа, літа, прислужники надії,
Посвідники усіх на світі драм,
Через мирські негоди та борвії,
Чи вам зійти у сонцебризний Храм ?
Чи вам цвісти від віку і до віку
Серед сяйних, сповитих Суттю строф ?
Господь... Лиш Він об’явить чоловіку
Свій присуд вічний. Тільки Саваоф !

Блаженство Храма моего -
Мудрость Мыслей Его.
На горизонте Эры Нового
Вижу Свет Века Хрустального.

Жизнь - Любовь, Покой, Совершенство и Гармония,
Плоти и Души в Веках.
Да будет так!
Всегда.

В Каждом из нас Христос.
Любовь- Богатство Души.
С нами Энергия Вознесених Учителей,
Для Творения Мира в Любви.

06.08.2009г.

Життя ішло. І ми сказали все.
Чого-чого, а слів не бракувало.
А що слова? Озвучені кімвали.
І протяг днів, як пір’я, їх знесе.
Життя ішло. Туманом повз вікно.
Таку любов не гріх і увічнити.
Давним-давно ми вичерпані квити
До дна, таки. (Якщо є в болю дно)
Любов сліпа? Дурниця із дурниць!
Моя любов була на диво зряча!
Вона з пророцтв складала Пісню Плачу
І склала руки, впавши горілиць.
… Квітковий бум у свята Великодні
Не ляже їй на плечі тягарем.
Не зрозумілі нам путі Господні,
Коли так вперто ми по них не йдем…

Ні, не усьому є межа -
без меж палає злоба жінки:
вбиває душу без ножа
та доїдає і печінку...


02.11.2010

* * *
скромні речники Божого слова
древорити Твоєї хвали
справжні свідки пришестя Христового –
зорі Йосип Марія волхви…

поряд з ними ми навіть не діти
нас нема на скрижалях Його –
сон крихкий і малюнок тендітний
на поверхні води вогонь

непричетністю годі пишатись
ми ще маємо рідкісний шанс
свідком бути – вдягнути ті шати
заповідано кожному з нас

Бого-спротиви й Бого-шукання
геть подібні та що тобі в них
Царство Боже – є плід покаяння
дотик Слова що злущує гріх

хтось скаже «гоп» а хтось не перескочить
кричатиме несміло про своє
між викиднями змореної ночі
шукати важко а знайти – не є
узагалі можливим… світ торочить
що він зникомий... «фермою» Лур’є
керує смерть… не зазирає в очі –
їсть поїдом двобої виграє…
та все одно життя – живий ковточок! –
вертається…

о світлий День, Тобі цілую скроні!
я тим живу, що все в Тобі люблю,
що все боюся взяти у долоні
ту мить, котру весь час в Тобі ловлю.

люблю тоді, коли не в’януть рожі,
люблю тоді, коли зів'яне цвіт,
бо знаю я – зі мною Слово Боже,
хоч я згорю, а хоч впаду об лід.

спасибі, День, що я люблю без жала,
і що сміюсь, коли смішне – для всіх.
і все боюсь, щоб Мамині печалі
не приглушили світлий Мамин сміх.

о світлий День, спасибі за веселку,
з якої я набрався кольорів,
щоб гордо прапор Батьківщини-неньки
в моїй душі до смерті майорів.

спасибі, День, за право прославляти
Закон святий, Присягу головну.
Закон мій є: Кохання, Бог і Мати,
і Україну славити одну!

8.І.2010, 9.Х.2010 року

Урядовці країн ! Послухайте це:
Що слово Єгови* вам принесе.
Могутні правителі пишних країв
Позбулися влади і честі царів.

Чому ? Бо забули вони , що
Є всього навсього тільки людьми
Чому ? Бо не визнали влади Творця
В зухвалому рішенні йшли до кінця.

Тому Бог Єгова їх усмиряв:
Одного травою , як вола , годував.
Інший - мав справу з морською водою
Був «богом» . Не зміг захиститись собою!

Один проти нього повівся зухвало -
Зарізали п’яного (в ту ж ніч) – імперія впала.
Ще інший немудрий зневажив словами
Єгову зрівняв з мертвими «богами».

У табір ворожий йде ангел від нього -
На ранок живими нема ні одного…

Чи треба ще доказів ? Бог - не людина.
Для нього царі всіх країн , як краплина . З відра.
Як порох на шальках , якого не важать…

Отож , помудрійте , царі , миру шукайте
Із своїм Творцем і не зволікайте !


*Єгова – (з євр. дієслова «гаваг» - ставати) означає «Той , хто
спричиняє ставатися чомусь. Імя Бога , Автора Біблії .

А до неба повзе золочена каштанів кора,
Наче кара слова ці , рядочки пошкрябані криво,
А каштани обтрушують добру вагітність із себе,
І кипить в їхніх душах природа розтопленим сиром.
І зшиває мене жовтим листям роздвоєних ран.

Ти мене до стіни притискаєш, немов до екрану,
Многолюдне відллуння, яке називається «жизнь»,
Розлітається зошит публічно – Словаччина- Сербія…
І скресають в очах твоїх мовчки кленові ножі.
Ляже спати кохана, що прожито, те не повернуто.

-А вони всі живуть, чуєш, Господи любий, живуть!
Навесні садять бульбу, між сміхом лузають горіхи.
Кожен раз пробачаю, на осінь – сумна каламуть
Затікає , як сповідь, у наше помічене лігво,
І уже не заснути. Й пір'їнки його не торкнуть!

А краса облітає. На мене, на тебе, на вас,
Може,строгим дощем, що на сльози паломницькі схожі,
І гніздяться тумани, бинтами заплутавши суть,
Співи: " Аве Марія…" - засовують шпагу в порожність.
Відшкрібають від серця крамольну молочність отрут.

Людинонько, чому грішиш так часто?
Чому на манівці твоя дорога?
Молитись спонукає нас нещастя,
А в радості не згадуєм про Бога.

Гріх завжди починається із думки,
Слизька дорога – із кривої стежки.
І лиш пройшовши крізь сумління муки,
Змиваєш бруду і огиди рештки.

Гріхи не залишаються німими.
Образиш раз – пораниш на століття.
Породиш зло – і стануть люди злими.
Посієш світло – і воно розквітне.

твоя свобода – вибір з-поміж двох
(добра і зла) шляхів (світів енергій…)
і муляє вона мов той горох
попід колíньми. вдосталь (поза чергою)
перлини сумнівів – не свиням – все тобі
мов камінці – в модельні черевики.
і губишся в пустелі – не в юрбі
немов Мойсей – у сумніві великім.
підносишся над хвилями – і йдеш
(водою) як Петро – Христу настрíчу
аж раптом острах – гріх не відпереш
як власних перемог не возвеличуй

Колега мій питав не по роботі:
-"Із Богом жить не важко самому?"
Я вже пройшов чимало поворотів
І повернув на фінішну пряму.

Тому задав зустрічне запитання:
-"Без Бога як? Кажи начистоту."
-"Не годен я зробити порівняння,
Не мав потреби кланятись Христу."

А я сказав про впевненість і спокій,
Бо мій Христос - то гавань кораблю.
Нас тисячІ, тож ми не одинокі;
Не знаю всіх, та кожного люблю.

Даремно кажеш ти:-"Тебе, шановний,
Із вашою мораллю попрошУ...
ПостАрію,- покаюсь, безумовно.
Ще кілька років вільно погрішу.

Не ти один розумний на повчання,
Ще сам-би міг побавитись винцем.
Лише один критерій є - бажання,
А рід від діда-прадіда - взірцем."

Не варто закидать на досвід предків,
Вони свого життя плели канву.
Не скажеш Богу:-"То була чернетка,
Я наново життя переживу."

-"А на твою, товаришу, пораду
Скажу від себе щиро кілька слів:
Не у вині є істина й розрада,
А у жінках розпусних - й поготів.

Вважаєш, я на тому знаюсь мало?
Нажаль, спізнав доволі хибний шлях.
І шинквас, і війна, всього бувало,
Гуляв як вітер вільний у полях.

Зачувши про Христа, казав:-"Не хочу!",
Поборником релігії не був.
Якщо до раю, думав, не доскочу,
То від землі побільше нагребу.

Але розтрощив ті сталеві пута:
Доволі жити в мороці густім.
Веселим і без Бога можна бути,
Та вільним і щасливим - тільки з Ним."

04.11.2007

не повірю тому хто сміється в обличчя
безнадійно закоханим дням
ніби страху не має до Того Хто притчами
говорив говорив… і відтяв
власну волю і порухи серця – і біль цей
самотужки прожив – для усіх
…в серці дерева хресного – вічними кільцями
дар безсмертя... хвала красі...

Верхівки дерев
Поглинають хмари.
А хтось складає
Іспит на справжність...

Гордість шалена
Б'є у рани.
Але смирення природне
Врятує, як завжди.


2010 року Божого

Звідкіля ж ми вихідці -
Як душа не світиться
Навіть в сяйві місяця?

Чварами лиш ситимось
Й тільки робим видимість,
Що позбулись підлості.

Очі хижо дивляться,
Злість німа на вилицях,
Що аж покосилися.

Кров'ю окропилася,
Сумом оповилася
Ця земля без милості.

Де дороги звивисті,
Де вітри поривчасті
Дмуть, немов в чистилищі.

Виплекали хтивості,
Втратили можливості,
Мов не тим молилися....

Чи Господь не дивиться,
Як ми відхилилися?
Звідкіля ж ми вихідці???
13.10.2010р.

Я мрій шалених не плекаю:
Туга калитка, кадилак,
Мандат, посада, свій літак.
Якби й давали, не бажаю.

Життєвий план - гучні слова:
-"Ти не плануєш на майбутнє?"
- "Чи я пророк, чи Всемогутній?
Цим не забита голова."

А мрії, що? Туман лишень,
Міраж, що міниться в очах.
Та я у Бога дитинча,
Не знаю, як скінчиться день.

Ні виходу свого, ні входу
Не відаю, як кожен з нас.
З ким і яку складу угоду?
Всьому призначено свій час.

Звичайний побут заїдає,
Щоденний клопіт дістає, -
Оце і є життя моє,
А що по тому? Я не знаю.

Веселі дітки вгору йдуть,
На хліб і воду вистачає,
Та й на потреби інші маю.
Що станеться, тому і буть.

Душевний мир, блажений спокій
Слова Ісуса м'яко ллють,
В мені любов'ю віддають.
Це диво - я не одинокий.

Мій Пан мене не полиша,
Тому-то, при своїх потребах,
Я маю все - і більш, ніж треба,
І славлю Бога у віршах.

06.07.2007

Насильницьке між нас бажання
Я не твоя, а ти не мій.
Кажу тобі востаннє -
Торкнися наживо тілесного мого заслання
І я втоплю, як котеня всі почуття
Раніше, ніж відкриється душа очима
І скаже – Господи, помилуй!

Я так боюся усього того,
Чого ти не даєш мені.
Танцюєш наче Синій Бог
І відвертаєш силами натхнення
У переконливому відчутті
Що все ж страждання яскравіше щастя.
Складаєш мої сили в льох
Не давши відповіді на останнє.
А що останнє?

Нарешті! Перший ювілей.
Від нас отримуєш пакунок,
Але найбільший подарунок
Не міряй цінністю грошей.

Тут голос Отчий, сину мій
І Він звертається до тебе:
Маєтки наші там - на Небі,
Ти їх не втратити зумій.

На зльоті успіху крутім
Не полюби слабкіших жерти,
Та "хазяям" об ноги тертись.
Люб"язним будь і будь твердим.

Живи на те, що заробив.
В найтяжчій скруті, Ярославе,
Дивись, щоб Господа прославив
І силу Божу не зганьбив!

18.01.2008

Дівча ти наше золоте,
З твого бажання, наша пташко,
(Його і втілити не важко,
Якщо воно на користь йде)

Даруєм Біблію тобі,
А в ній не людське - Боже Слово,
Життя щасливого основа.
Читай у радості й журбі.

Наш Бог піклується про нас.
Життя, як мить, майне і згасне,
Та знов для нас засяє ясно
У воскресіння світлий час.

Ти в нас розумниця ростеш,
Та суть не в розумі і вроді:
Йорданські каламутні води
Долати вірою підеш.

18.01.2008

На жовтий папір
Каламутною водою
Банальних слів
Падають слабкі фрази –
Твориться життя.

Вони бачили
І відчули глибину
Нашого світу –
Кожен атом тіла
Попекло вогнем.

Могли кричати,
Але совість забирала
Останні сили –
Сміливо рятували
Піски вічності.

Для кого вони
Необережно зронять
Мить земного щастя,
Якщо Інь і Янь поглине
Реальне буття?

2010

Цікаво: «Що душа відчуває,
А чи є у неї бажання?
Чи насправді вона так страждає?
Чи згорає вона від кохання?
Чи що-небудь її там турбує?
Як вона там себе почуває?
«Їсть» вона там або «голодує»?
«Мовчить», а чи може «співає»?
Чи пам’ятає минуле своє?
Притаманні їй почуття земні?»
Безліч на світі питань... Та дарма:
Не дізнатись про це на Землі... 02.02.05р.

Ти запали мене,
ніби за всіх,
те що світитиме –
зоряна сіль.

Ніч заливатиму,
наче пташа
криком за ґратами,
в крейдове “ша…”.

А вигинатимусь –
аж заятрять
тіні стигматами
вростяж розп`ять.

Видно під кроною
ґноття і ґніт.
Долю долонею
пишуть вогні.

Випали з рунами
краплі тепла.
Нервами-струнами
ніжність втекла.

Лінія в лінію –
часу рубці,
білі від інею,
зводять кінці.

Що побілішало –
прагне вогню.
Я перевішуюсь
зашморгом в ню.

І перетворюю
світло на путь.
Гасне історія –
тіні не мруть.

А перехований
в щастя твоє,
стану розкованим
голосом “є”.

Врозтіч, урозкидку –
правом юрби
стишуй до просвітку,
та не губи.

20 Серпня 2010

...Він жив так, ніби Звір, він хотів "володіти" і "мати":
Кабінетний престиж, купа грошей і безліч жінок...
І, здавалось, ніщо не могло його переламати -
Ні неправедний бій, ні дармове застільне вино...

...Але ні, все ж було... Щось таке, непомітне, як миша...
Що згризало його, коли він залишався один...
І тоді у душі, десь глибоко, стискалася тиша,
Бо Душа все ж була, все ж надіялась, як не крути...

...Але він не здавався, вставав, і, голившись поспішно,
Бив копитами грунт, ніби вперше загнузданий кінь...
І одна лиш Вона, та, якій було зовсім не смішно,
Огортала його, ніби Ангел, в невидиму тінь...

...Так минали роки, він знаходив, і знайдене тратив,
У "стараннях" своїх непомітно дійшовши межі...
Ублажаючи тіло, відтак Душу мало не втратив,
І настав Судний День, у якому схрестились ножі...

...І була то не битва, не герць, і була то не січа!..
Він себе молотив і живого, навспак вивертав...
І уперше тоді усміхнулась впокоєна Вічність:
"Ось іще один з нас, що Дорогу додому питав..."

...І череп'ям пустим розлетілись розірвані пута,
І коліно його дотяглось до сирої землі ...
І уперше в житті захотілось не "мати", а "бути",
І, зіллявшись з промінням, зійти у безмежній імлі...

...Взявши в руки перо, він писав: і було йому сорок...
Навкруги, ніби корба, гудів заклопотаний світ...
А віршована в'язь все петляла, долаючи морок,
Обвиваючи Дуб, під яким задрімав неофіт...

...Він тепер віщий волхв, він вже знає, до чого тут "фіта"...
У молитвах його до Всевишнього Рода Любов...
А над Храмом святим знову Сонце усміхнене світить,
Лиш Вона знов, як тінь, бо тепер він живе, так, як Бог...

Кумпала Вір, 17.08.2010 року,
м. Хмельницький

Із помешкання хиткого,
Де з багатств - стілець та стіл,
Бідний негр моливсь до Бога
Хриплим басом: "Бог, тут Білл!"

Безуспішно пастор бився,
Не шкодуючи зусиль,
Щоб і він як слід молився,
А не твЕрдив: "Бог, тут Білл!"

Де і що б не відбувалось,
Негр губами ворушив,
Та молитва вся складалась
З трьох, слізьми политих слів.

І в один із днів буденних
Стисли спазми, як вузли,-
У палату для злиденних
Бідолаху відвезли.

Пастор Джон щоденно з книжки
Трохи Біллові читав,
Та одного ранку ліжко
Без хазяїна застав.

Тиха радість у палаті
Сяє, як травневий сад.
Чи в лікарні цій хоч свята
Пам'ятає хто? Навряд.

Хворі з пастором відверті:
- Вранці Білл з останніх сил
Помолився перед смертю
Тихо-тихо: "Бог, тут Білл!"

І за мить у цю кімнату
Світла сонячний клубок
Увірвався. По палаті
Голос з неба: "Білл, тут Бог!"

Пастор, впавши на коліна,
Склавши човники долонь,
До небес душею линув
У молитві: "Бог, тут Джон!"

18.10.2008

Ти вперше - не всі, а одна,
Радість відсутня, не випєш вина.
Протистояння скінчилось, не знаєш
І досі, хто ти, та чого ще бажаєш.
Час зупинила внутрішня сила,
Й потреби в ньому нема, сама собі мила.
Що кожен є всі, ти знаєш давно,
На всіх свій час не гаєш марно
Бо кожен здатен жити не у всіх.
В собі блукати, не кортить. Сміх
Палити здатен, та інший не горить.
Чекати, що покине сам за мить,
Не варто, знаєш, чужими життями
Не блукаєш, втомлена до без тями.
Говорити бажала, свій шлях шукала
Із себе чужинців, покиньте, прохала.
Та гості вічно жити хотіли в тобі,
Марнувати час, мрія про життя не в собі
Здійснилась і ти розгубилась, та ні
Не вмієш жити не в вогні.
Все прийде вчасно, та скоро, чекай,
Чим зайняти себе, тільки надій не плекай.
То пастка вічних страждаь та болю,
Не живи, блукаючи по чужому полю.
В мені тебе нема, я коло, Сонце
Вае, що навпаки для всіх, мені віконце.
Лицем не вийшла, та й коси дивні,
Життя людське привязане до гривні,
Нікого не страшить, всім тепло, мило.
Тому ти та, хто не прийнятний світом,
Життя живи зимою, восени, весною й літом.
Це друзі тим, хто не загнузданй, овечкам
Отарою шлях долати, не бігаючи по гречкам,
Жувати чужі хліба та сало, з подякою
Аби не ломили хребти ломакою.
Якщо ти в отарі проснувся,
Лети хутчіш, ягнят не тягни, спіткнувся
Не звинувачуй інших, спасіння лишень тобі,
Не смійся і не плач, за тих хто не здатний собі
Допомогу надати вчасно, полиш їх там.
Настане прозріння і їхнє веління, лише сам
Шлях знайде, за тобою коридор світла
Лишився, на віки, зтули свої повіки, звикла
В надії засинати, тепер спи знаючи
Діти за тобою прийдуть, шлях свій долаючи.
Вільна, і це важливо, живи грайливо, час
Прийде, тебе знайде не живи за нас,
Душі їхні благають, самостійно жити
Бажають, ти встигнеш вчасно навчити.
Рани гоїтимуться самі, шлях відкрила,
Жіття дарувала і крила,
Тепер спочити пора, та інших навчати
Як крила шукати, що відрізала мати.
Варто лишень підказати тихенько,
Не жалій, що на шляху відсутній ненько.
Лелеки шлях свій долають вічно і тихо,
Курличуть, лиш коли чують лихо.
Ти ж спіши світу сповіщати,
На, що здатна не розумна мати.
Для чого ангеляткам крила, обрізають рано,
Не розуміючи, що чинять дитині погано.
Страх не вічний, та не знає мати,
Що Богом не варто дитину лякати.
Поки сплять дитина і мати, нарікати марно,
Їм у ві сні жити, це для них гарно.
Піднімуть в гору очі, лишень ті
Що підкорилися світлій меті,
Серцем відчули, страхи забули, й геть
Пішли бо не є горем смерть.
Лякають одвічно ті хто отарою
Володіє, й чужими життями, підкорений старою.
В тобі мене нема і це велика радість,
Знаю, вільний сміх, в житті гість
Бажаний, званий, любий. Вже не є горем,
Гнів, образа, для мене, пекельним болем
Все, що сієш навколо нас,
Збирай сам, настав твій час.
Відреклась я на вічно від сміття,
Що чужий розум творить в момент буття,
Коли очі ще не відкриті, крила не вміють
Летіти шляхом, що світлом володіють
Одиниці, не варто вам за це нарікати,
Даремно, бо сліпота, то їхня мати
Не навчила, повіки відкривти, аби
Правильно шлях свій пройти, ростуть як гриби.
Коли горем та сльозами шляхи вкриті,
І вони готові інших бити що миті.
Радіють лише маленькі діти, а ви
Готові їх страхати, карати. Волхви
Навчали, духів природи любити, від Сонця
Закриваєте очі дитячі, до правди віконця.
Богом темряву звете, що в тілі хрестом
Розриваєте сутність, гнилим перстом.
Отці чорного світу, що Сонце забули,
Славіте його, не дайте себе потопити. Ви були
Колись і є тепер, та тілом лишень змінились,
І над ним ви жорстоко глумились,
Храмом воно є душі світлій, та таємній,
Свідомості злій, чорний не приємний
Світлому початку, що в вас є від початку
Віків людського життя. Що лишаєте нащадку?
Не бажаєте знати і чути, бо гріх
Супрводжує вас, а не щирий сміх,
Що здатен все змінити в мить.
Коли по новому забажаєте жити? Спить
Душа в темному світі, мозок від Сонця,
Хрестом в поміж ноги відкрили віконця,
Не для світла, а для гніву й розпусти
Кров пити, плоть гноїти, відпусти,
Не у всіх душа голосно волає.
Гірко, темно, та до світла шляху не знає.
Таким чином ви отарою стали,
Страхом та горем жити бажали.
Ті хто гріха не боїться, в багнюці
Крові купається, грішні до віку, гадюці
Перевага розуму людського, та мудрості,
Людині, хисту гада повзучого, дурості
Вам не варто позичати, бо печать самі,
На душу хрестом та вірою собі.
Тіло розіпяли, бо темрявою жити
Бажали, аби сонячним сяйвом в собі палити
Світ ілюзій, що вигідний не володіти
Собою, а іншими, отці релігійної основи
Ланцюги, в отару вас загнали, підкови,
Сто пудові, гирі в серці, на голові хрестом
Зачинені всі двері, голодом, постом.
Райдугу в собі шукаєте ви марно,
Вона ж на Сонці виблискує гарно,
Й тепло в душі стає відразу,
Коли з очей вигнати заразу
Що павутиною погляд закрила,
Вам як мухам, не допоможуть крила.
Людино ти повзати бажаєш,
А не ходити, бо ще не знаєш,
Як вільним від мороку жити,
Що створений штучно, бити
Лякати, чавити тіло в якому,
Душі світлій тісно, покидає тому,
Свій дім вона спішно, коли коїться
Лихо, що хрещенням зветься, боїться
Заразитися, ангелом стане тихо,
Над тілом літає, страждає, лихо
Не здатна подолати без тіла, де в
Захистку повинна жити. Лев
Голодний звір, без душі холодний,
Такою й стає людина, релігія стиль модний.
Тим хто має владу, є вигідно і чемно,
А ви благаєте, не почують, даремно.
З отари в бік повернеш і ти
Вже на столі, в поклоні йти
Маєш вічно, і навіть вовком
Стати мусиш для своїх, злим оком.
Нагородить система, а щастя
То покірна довірлива Настя,
Помітили, шельмою стала, без душі
Зганьбили, обрехали, вісить на груші.
Рід занапастилила демонічна сила,
Її в системі, як в полі трави, гадюка спокусила.
Відверта брехня, та знущання, вирвати з тіла,
Не можливо, коли не знаєш, що душа біла,
Не чорна не сіра, іскриться сяйвом,
Грає, сміється, танцює. Хрестом
Все святе в тобі обірветься, до могили
Привяжуть, дивись та бійся вічно. Молили
Ви Бога даремно, коли війни, голод, терор
У вікнах темно, хоча й світло палає, Гор
Так чинив два тисячолітя тому, і тепер ви
Не бажаєте, пробудіться, встаньте з голови
На ноги. Релігії творіння, не живих
Сердець, боятися не варто. Впустіть
Душу в тіло, вона ж стомилась, простіть
І забудьте всіх, хто з болем в серці, ломить
Кості, крутить тіло, але то ніщо, болить
Душа благає, впустіть, страждає без тіла.
Лише в ночі, настає мить мила,
Адже зло в пошуках лайна блукає,
Вона в свою домівку потрапляє.
В поміж ноги голову, не гни, там смердить
Брудом тілесним, не пахне квітом вишні. Сидить
Глист в тобі і під тобою, бо без душі воно,
Про неї забули, тисячу літ. Нечисть, лайно
Розум твій контролює, спить бо втомився,
В тілі правду шукати, дарма богам молився.
Вітер, вода, ліс, трава, Сонце і небо,
Там енергії, сили, підтримку шукати треба.
В такому стані, що бездушністю зветься,
Життя на шматочки, в різні куточки рветься.
Повагу до себе, ціль знайти, себе пізнавати
Не вчила вас школа й рідная мати.
Шевченко проснувся,
В вуса посміхнувся,
Довгий шлях за життя,
Та після свого буття,
Спокій знайшов, повагу відчув
І на віки поснув, люд не забув.
Система всіх хто проснувся, косою косила,
Його душа в серцях жила, свято і смуток носила.
Ти вільна, може бути і він, кожен хто забажає.
Роплющити очі, темряву ночі, змінити на день, заважає
Порядок звичних речей, боятись не треба, гірше не буде
Розум ще спить все одно. Звикли до болю, свідомість забуде,
Підсвідомість боятись перестане, ти вільний. Знай
Що хвилини смутку краплини, тебе поїдають, не зважай
На лихую людину, бо в тобі вона теж, всі в тобі,
Лише ти на межі за муром чужинців стоїш. Щастя в собі
Зможеш знайти у відчутті зміни подій. Ти не лиходій.
Закарбуй на вічно, душі дома солодко, поклич її, радій
Кожній хвилині, вона з бідою веде двобій. Все минеться
Хвилина в минуле на віки піде, біду поведе. Зречеться
Демонічна сила, яку створили, коли голодом морили,
Діди та бабусі, даремно Бога що денно молили,
Прохали лишити живими дітей. Та чорнії очі,
Над бажаним літом, холдним мечем, що ночі
Тварину з тебе робили, ворог в тобі веселиться,
Росія над Україною за ради ідей, в животах копошиться.
Та байдуже їм, що росіянин домівку, дружину, дитину,
На нашій землі зростає, не одне покоління. Полонину
Потом поливає, пуповину ховає, свою кров проливає.
Гірших тварюк не бачили безмежні світи. Очі закриває
На гріх вся церковна еліта, та політична зграя собак.
Українка рідная мати, росіянин батько, тут щось не так.
Ти вільна, він теж скине обійми сталевих мечей.
Лещата ідей та марнотратства, солодких речей,
Ведуть дволикі, крові ріки не зупинили душу звірячу,
Що в тілі живе, ні совість, ні прохання, покірність собачу,
В майбуття понесе, дитина твоя батьку, тобі на чхати,
Вона та її мати не варті того. В без душній основі чекати,
Добра та любові. Онуків, світанками милуватись не вчив,
Лише стріляти, матюками дитину в горілку мочив.
Його мати для тебе у Бога, благала прозріння,
Не знала, що то сміття, а не жита насіння.
Посіяли брати росіяни на землі твоїй Україно,
В твою криницю плює з якої пє руськая рать. Не плач дитино,
Горить віками в тобі Україно, жорстока душа чужака.
Лише мова твоя, змінити зможе завойовника хлопака,
Вона магніт земель твоїх. Ураном збагачена кожна краплина,
Квітка бузка, груші і вишні, живе тобою кожна рослина,
Дитина, дідусь та бабуся, свійська та дика тварина.
Мову відчуєш, лиш тоді павутину з очей прибереш,
Розум очистиш Сонцем святим, вітром остудиш, зло не без меж.
Відомо мені, в темряві світять вогні, не залежні від болю,
Не топчи, чужими ногами, свою та дитячую долю.
Вмієш все зрозуміти, бо вільний від них на половину,
Вільна донька, та син без батька зростав, кожну днину
Чув голос його і бачив параліч очей зомбованих, мати
Чарувала до себе, привязала, не бажала знати,
Що сина від себе пора відпускати. Молитви церковні
Звязали їхні долі, залишили його без волі, зовні
Погляд нормальний, поведінка та мова,
Душа відсутня, в очах темряви основа,
Глибока залежність від волі її,
Зїдала сина, невістку, онуків, вмовляння марнії.
Не відчуває й не розуміє, зомбує молитвами вона,
Життя на два кроки, доля керована.
Закладали в волю твою рабство, кандали і страх,
Зібравши до купи, магічні програми, жах,
Охопив кожного з нас, релігійні устої, волю ломають,
Всюди про гріх волають, самі по вуха в крові, знають
Як стерти з свідомості твоєї, людську гідність
Від народження даровану, та вічну мудрість.
Демонам, чортам шляхи відкривають,
З домівки душу твою виганяють.
Магічними діями приспали тебе, дідусів та батьків,
Крадії долі й душі святої, починаючи з минулих віків.
Садочки, школа, церкви, політика дежави про духовність
Волають, наміри інші мають на меті, підступну тактовність,
Обрали для зламу волі твоєї, злість та ненависть до тебе, не вір.
Приховати не здатен учитель, міліціонер та політик. Звір
Володіє, основами духа святого, тебе обдурить, ти без волі
Не здатний відчути, як, де, коли, і для чого вже без долі
Життям мандруєш, поки про совість волаєш, та про чесний
Розподіл твого статку, хтось в надмірному достатку. Тілесний
Біль, руйнує з середини та зовні, чиїсь кишенні рвуться хто знає?
Ти на дні розчарований світом й життям, грішний, кайся, волає
Кожен що миті, бо сам давно розумом на тому світі, в церкву піди
Тобі трошки твого статку повернуть, аби не вмер остаточно, туди
Забрана доля та воля давно, аби отари не розбіглись, ви раби .
Та боги земні, рабами не стануть ніколи, захищають церкви, аби
Ви не проснулись.

Священство царське - Божа Церква,
народ Царя у всій красі.
Ісус Христос - невинна Жертва
покрив провини наші всі.

У білі шати одягнулись,
життя нас трохи потрясло,
чогось ганебного позбулись,
а щось корисне приросло.

Себе вважаємо за вірних,
читаєм Біблію усі
і ганим дружньо непокірних,
що знали Бога в ті часи,
коли апостоли й пророки
водили їх, як тих овець
жезлом Господнім; сотні років
були за приклад і взірець.

Та навіть Божий друг не встояв
і я, читаючи про це,
зневажив воїна-героя,
царя Давида, і лице
моє від смутку не змінилось,
бо я-б такого не утнув.
Багато ще думок роїлось,
та все не тих. І ось - уснув,
і сон наснився: наче натовп
святковий, та Єрусалим.
А люд снує, шумить завзято
і я радію разом з ним.

Тут моляться до Бога вголос.
Я усвідомлюю сповна:
святії ми!.. Та чую голос
з-за рогу вулиці луна.

Іду. Вдивляюсь проти сонця.
На мить примружившись,- стою.
Слова знайомі і промовця
безпомилково пізнаю.

Петро, цитуючи повчання,
скінчає проповідь і страх
із розпачем, та здивуванням
у слухачів його в очах.

І ті, що Бога прославляли,
святі із ніг до голови,
із трепетом слова сприйняли:
"Ісуса розіп"яли ви!"

Петро, вдивляючись в обличча,
чекав на відповідь, а я
долав нервово протирічча:
"Чи в тому є вина моя?"

Було колись, не знавши Бога,
своєю волею ходив,
та все ж, на вірную дорогу
мене Він вивів і простив.

Чи я від Господа відрікся?
Хіба чужу дружину вкрав?
Петро й на мене подивився,
а люд навколо вже волав:
"Скажи, що маємо робити?
Нечисті всі." І переляк
збудив мене, та пережите
у сні залишилось. Ще б пак!

Хоч я з нечистими не знався,
на хліб чужий не зазіхав,
то вже й до раю записався,
святішим за Давида став.

І братові колоти очі
готовий був,хоч прав не мав...
До суду ми завжди охочі
за щось, та, навіть, без підстав.

Ні, я достоїнства не втрачу,
засвоївши закон один:
любити брата не за вдачу,
а через те, що Божий він.


6 червня 2007 року

Скажи, для чого вічна війна?
Від цього в мене доля сумна
Й не веселе життя. Краде,
Надія на спокій, чи до війни веде
Вона того, хто нею жити бажає?
Щасливим бути хто заважає?
Чи є десь інші дороги,
Де не живуть Демони і Боги?
Реальність тепер різноока.
У війні – життя кособоке.
Як зупинити ті сили, що рвуть на куски
Життя людське? У творчість шляхи вузькі,
Та й на них перешкоди щомиті
Виникають, бо потвори ще не ситі.
Та й зупинить їх хто?
Зняти б з плечей війни пальто...
Творчість грайлива, весела, щаслива.
Юність довірлива, ніжна, вродлива.
Так би до смерті в таких потоках жити…
Досить одне на одного бруд лити!

...В тайному Імені - стержень:
Небо... з Води...

...В тайному Імені - Твердо:
Двадцять Один...

...Шість переходить у Десять,
П'ять гріє П'ять...

- Як же ви довго вчитеся...
В Імені - Я!...

...Цар, у Одному - Триликий:
БОГ...
Суть числа йому несть...

...РОД, Триєдино-Дволикий:
"І", далі - "Єсть",
Знову "Єсть"...

...А поміж ними -"Зело"...
Вогник, малесенька .... "Фіта..."
Райдуга понад селом...
Спраглого виведе Світло...

...Меч - відсікає,
Меч - первоРОДного ріже:

- Вісімка - Вічність...
"Іже"-Або... Або-"Іже"...

...Світ, що тебе не впіймав...
Змій, що хвоста свого зловить...

- Божа Душа, що ж ти мав?...
Плоть, (помираючи):

- С_Л_О_В_О!...

Примітка: (той, хто шукає, най знайде)
БОГ: 70; 3 - 1 ("Аз")
РОД: 100; 70; 4 - 3 ("Глаголь")
IESE: 10; 5; 6; 5 - 8 ("Іже" )
МЕЧ: 40; 5; 90 - 9 ("Фіта")
СЛОВО: 200; 30; 70; 2; 70 - 3 ("Глаголь")

Кумпала Вір, 12.08.2010 року,
м. Хмельницький

Під темним небом, склав свої долоні,
І на коліна перед Богом встав...
У серці мому, тихо били дзвони,
а дух мій від тепла згоряв...

Акорд у чорнім ре-мінорі...
І сльози на очах... моїх!
Під фугу і токкату голос стогне...
І мучить душу первородний гріх.

Я наодинці перед цим великим світом,
Де ангели стоять в тіні, мовчать...
Лиш звуки слів молитви пізно літом,
Знайдуть мене і тихо відлетять...
до Бога.

А може я не сам стоятиму під небом,
Коли настане час просити за любов...
Про суд над тим, що я зробив для тебе...
Коли з тобою на край світ пішов...

Горять повсюди вогники таємні,
Немов від подиху мого горять,
На небі зорі...голоси приємні,
Я чую їх... це щастя, благодать..

12 серпня 2010р.