ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2025.10.31 17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.

Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим

Микола Дудар
2025.10.31 14:49
А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить

Іван Потьомкін
2025.10.31 11:03
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю

Борис Костиря
2025.10.30 21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.

Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,

Євген Федчук
2025.10.30 20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від

Юрко Бужанин
2025.10.30 18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.

Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки

Павло Сікорський
2025.10.30 11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.

Сергій Губерначук
2025.10.30 10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!

Пнеться в матки пузо вгору

Микола Дудар
2025.10.30 10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…

Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів

Іван Потьомкін
2025.10.29 22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.

Борис Костиря
2025.10.29 21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,

С М
2025.10.29 18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати

Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є

Сергій СергійКо
2025.10.29 17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,

В Горова Леся
2025.10.29 13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.

Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю

Микола Дудар
2025.10.29 11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…

Віктор Кучерук
2025.10.29 06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,

Борис Костиря
2025.10.28 22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.

Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,

Сергій СергійКо
2025.10.28 16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,

Володимир Мацуцький
2025.10.28 12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. Промишляв на скляній тарі та макулатурі. Якщо везло знайти пристойні ношені речі, здавав по п’ять гривен Вірці – стерві у дві точки: на барахолці і

Микола Дудар
2025.10.28 12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні

Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —

Сергій Губерначук
2025.10.28 11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.

Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,

Віктор Кучерук
2025.10.28 06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?

Борис Костиря
2025.10.27 21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.

Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.

Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.

Микола Дудар
2025.10.27 09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…

Світлана Пирогова
2025.10.27 08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.

Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,

Віктор Кучерук
2025.10.27 06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.

Ірина Білінська
2025.10.27 00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.

С М
2025.10.26 22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так

ей
циганко

на самоті усівшись біля вогнища

Борис Костиря
2025.10.26 21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.

Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,

Іван Потьомкін
2025.10.26 21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться (Що взяти з того, в кого не всі дома?), Зійшов Корній на гору край села І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує. «Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.- А де ж обіцяні хліб-сіль?» «Та ж хліб ми вже здал

Володимир Бойко
2025.10.26 17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.

А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,

Сергій СергійКо
2025.10.26 16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к

Ніна Виноградська
2025.10.26 15:27
Прадавнина з мого роду) 1 Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо

Євген Федчук
2025.10.26 15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не

Володимир Ляшкевич
2025.10.26 14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.

Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о

Тетяна Левицька
2025.10.26 06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.

«Тебе ж, — волала рідна мати, —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Ступак
2025.10.30

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тіна Рагас - [ 2009.02.02 09:37 ]
    Як хочеться….
    Як хочеться інколи просто не бути,
    Як хочеться часто все просто забути,
    Особливо тих, перед ким ми винні,
    Щоб спинити докори сумління невпинні.

    Як хочеться часто звинуватити долю,
    Аби уникнути гострого болю
    За справи свої лиховісно-жорстокі,
    Підступні, як наші доброчинства короткі.

    Як хочеться вчинок здійснити свавільний,
    Весело й гордо крикнуть: «Я – вільний!»
    Я вільний від всього, що Святе Слово велить,
    Бо ж наша совість все дужче спить!

    Як хочеться…

    Як хочеться, щоб душі наші трохи змінились,
    Як треба, щоб наші каяття не спізнились,
    Як необхідно мати високу мету,
    Щоб не перетворитись на чорну золу.



    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.25)
    Коментарі: (2)


  2. Юрій Лазірко - [ 2009.01.29 20:19 ]
    Любов та порох
    Він мене сотворив із любові й дорожнього пороху,
    дав добро на заселення храму – щоб віру прийняв,
    для парафії дум та для совісті – кволого пароха
    і для янгола в брамі, прочиненій майже щодня.

    Прибивав образи та клякав на коліна до образів
    і на серці образ не тримав – не було місця там,
    а в душі вітражах розбивалися сонячні обручі
    і світлів восковито та гаснув хвилинами храм.

    Прибували невчасно, молились думки, часто каялись,
    та й до сповіді йшли розпинаючи гордість свою,
    як приймали причастя – то серце для кожної краялось,
    та для кожної серця не стало, як місця в раю.

    А коли непогода впивалась у бані та ранила,
    виростали дзвіниці, мов крила, і дзвін відлітав.
    А на хорах хорали впивались до хрипу осаннами.
    Не секунди, а терцїї милості поміж октав.

    Розривались легені від крику, гоїлися протягом –
    вибігали думки, набиралася пустка вітрам.
    Залишилась любов, що у пролежнях вічного пороху.
    Він прийде, забере та розвіє дорогою храм.

    29 Січня 2009


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (9)


  3. Людмила Ясенська - [ 2009.01.29 15:43 ]
    Не засинай, народе мій...
    Не засинай, народе мій, прокинься.
    Не час зневірено ховатись по хатах.
    Здолай мару і світові відкрийся,
    знайди свій шлях, свій неповторний шлях.

    Нехай цей шлях об’єднує простори
    степів на сході з величчю Карпат,
    несе благословення в Кримські гори,
    хай мир несе без перешкод і втрат.

    Сама земля шепоче нам: замучили…
    скрізь свари, розбрат, скрізь твоє-моє.
    Сама земля річками скаламученими
    ледь живиться, та жити нам дає.

    Для чого труд її? Невже зростила
    землиця-мати власних ворогів?
    Віками годувала і поїла
    ні, не дітей своїх — своїх катів?

    Недбалих, жадібних, нестримно-похітливих,
    завжди нещасних, невдоволений і злих,
    слабких, безжалісних і пусто-гордівливих,
    душею черствих, тьмяних і сліпих?…

    Сама земля шепоче нам: живіте
    і засівайте час своїм трудом,
    руками й розумом працюйте, багатійте,
    хай край ваш славиться порядком і добром.

    Не треба чвар, народе мій, не треба.
    Ти вже зустрівся на Майдані сам-на-сам
    з самим собою. Під осіннім небом
    майдан сердець нескорених палав.

    Згадай могутню, теплу й світлу хвилю,
    що оповила душі і серця,
    згадай, народе... Ще ж не на могилі
    стоїш своїй. Борися ж до кінця.

    Так, ми пізнали і блакитно-білих,
    і помаранчевих… Єдиний шлях
    у нас у всіх — ще юних і вже сивих,
    єдиний край, єдиний біль в очах.

    Можливо — наша єдність, наша воля —
    то наш єдиний вихід в майбуття.
    Благослови себе і свою долю,
    живи, народе мій, Землі дитя.

    Не жди царів і не чекай на ласку
    тих, хто на владу іспит свій не склав.
    Ніхто не подарує тобі казку…
    Тож треба, щоб ти сам про все подбав.

    Навчайтесь, сильнії, ростіть, талановиті.
    Все буде — і достаток, і хвала.
    Твори, народе мій, і в кожній миті
    нехай твоя величність ожива.


    Рейтинги: Народний 5.19 (5.35) | "Майстерень" 5.13 (5.3)
    Коментарі: (25)


  4. Тимофій Західняк - [ 2009.01.27 12:52 ]
    Як пильнували пастухи
    Переклад з англійської християнського гімну

    Як пильнували пастухи овець в нічній пітьмі,
    Господній ангел їм з'явивсь у сяйві неземнім.
    Не бійтесь! - зляканих втішав, і так промовив їм:
    Звіщу велику радість вам, що станеться усім.

    В Давида місті щойно ось,- який преславний день! -
    Прийшов у світ Господь Христос, – Володар всіх племен.
    Підіть, погляньте, ось вам знак – не в шатах золотих,
    Дитя, сповите в пеленах, у ясельцях лежить.

    Силенна сила в небесах з'явилась ангелів,
    І над землею забринів хвали і слави спів:
    Всі славте Бога! – раз у раз лунає звідтіля,
    Хай миром й спокоєм уся наповниться земля!
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  5. Тимофій Західняк - [ 2009.01.27 12:18 ]
    Мале містечко Віфлеєм
    Переклад з англійської відомого християнськго гімну

    Мале містечко Віфлеєм
    Вже сон заколисав,
    Коли новий з'явився день
    у темряві з темряв.
    Зайнявся раптом сяйвом незвичним небозвід.
    родився Той, Кого весь люд чекав багато літ.

    В долину сліз зійшов Христос,
    щоб смерть перемогти,
    І Добру Звістку в царство зла
    Із неба принести.
    Хвалу несіте, зорі! Співа Тому, Хто є
    В небесному просторі, – усе єство моє.

    В найтихшу ніч, що тільки є
    Свій мир небесний Сам
    Спаситель в яслах подає
    Всім струдженим серцям.
    Невидимо й нечутно, крізь гомін бур і гроз,
    До всіх хто тільки жде Його, – прийде Ісус Христос!

    Будь з нами, Христе, повсякчас,
    Твоя безцінна кров
    Змиває гріх і кожен раз
    Дарує нам любов!
    Хор ангелів небесних співа про Бога сил:
    «Прийди, пануй завжди між нас, – Ісус Еммануїл!»

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (5)


  6. Тимофій Західняк - [ 2009.01.27 11:25 ]
    Не бійся, душе!
    Переклад з англійської відомого християнського гімну...

    Не бійся, душе, - твій Господь завжди
    З тобою поруч в радості й журбі,
    До Нього линь, до Нього лиш іди –
    Він допоможе нести хрест тобі.
    Не бійся, душе, Друг найкращий твій
    Тебе провадить там, де мир й спокій.

    Не бійся, ні, - минуле й майбуття
    В Його руці, бо Він керує всім,
    У Ньому певність, втіха і життя,
    Твоя надія – тільки в Нім однім.
    Не бійся, душе, – я скажу чому:
    Вітри і хвилі коряться Йому.

    Не бійся, душе, у найважчі дні
    Коли найближчі зрадять в день біди, -
    Лиш пам’ятай – Господь не зрадить, ні,
    Ти свій тягар на Нього поклади.
    За всі гріхи твої Він заплатив,
    За тебе на Голгофі кров пролив.

    Не бійся, душе – недалекий час
    Коли з Христом навіки ми будем
    На небесах, де Він чекає нас,
    Де сліз не буде і земних проблем.
    Не бійся, душе, злу прийде кінець,
    Хто вірним був – отримає вінець!
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  7. Тарас Шевченко - [ 2009.01.26 18:43 ]
    І мертвим, і живим...
    І мертвим, і живим,
    і ненарожденним землякам моїм
    в Украйні і не в Украйні
    моє дружнєє посланіє.

                Аще кто речет, яко люблю бога,
               а брата своего ненавидит,
               ложь есть.
                               Соборно[е] послание Иоанна.
                                   Глава 4, с.20

    І смеркає, і світає,
    День божий минає,
    І знову люд потомлений
    І все спочиває.
    Тілько я, мов окаянний,
    І день і ніч плачу
    На розпуттях велелюдних,
    І ніхто не бачить,
    І не бачить, і не знає
    Оглухли, не чують;
    Кайданами міняються,
    Правдою торгують.
    І господа зневажають,
    Людей запрягають
    В тяжкі ярма. Орють лихо,
    Лихом засівають,
    А що вродить? побачите,
    Які будуть жнива!
    Схамениться, недолюди,
    Діти юродиві!
    Подивиться на рай тихий,
    На свою країну,
    Полюбіте щирим серцем
    Велику руїну,
    Розкуйтеся, братайтеся!
    У чужому краю
    Не шукайте, не питайте
    Того, що немає
    І на небі, а не тілько
    На чужому полі.
    В своїй хаті своя й правда,
    І сила, і воля.

    Нема на світі України,
    Немає другого Дніпра,
    А ви претеся на чужину
    Шукати доброго добра,
    Добра святого. Волі! волі!
    Братерства братнього! Найшли,
    Несли, несли з чужого поля
    І в Україну принесли
    Великих слов велику силу
    Та й більш нічого. Кричите,
    Що бог вас создав не на те,
    Щоб ви неправді поклонились!..
    І хилитесь, як і хилились!
    І знову шкуру дерете
    З братів незрящих, гречкосіїв,
    І сонця-правди дозрівать
    В німецькі землі, не чужії,
    Претеся знову!.. Якби взять
    І всю мізерію з собою,
    Дідами крадене добро,
    Тойді оставсь би сиротою,
    З святими горами Дніпро!

    Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
    Щоб там і здихали, де ви поросли!
    Не плакали б діти, мати б не ридала,
    Не чули б у бога вашої хули.
    І сонце не гріло б смердячого гною
    На чистій, широкій, на вольній землі.
    І люди б не знали, що ви за орли,
    І не покивали б на вас головою.

    Схаменіться! будьте люди,
    Бо лихо вам буде.
    Розкуються незабаром
    Заковані люде,
    Настане суд, заговорять
    І Дніпро, і гори!
    І потече сторіками
    Кров у синє море
    Дітей ваших… і не буде
    Кому помагати.
    Одцурається брат брата
    І дитини мати.
    І дим хмарою заступе
    Сонце перед вами,
    І навіки прокленетесь
    Своїми синами!
    Умийтеся! образ божій
    Багном не скверніте.
    Не дуріте дітей ваших,
    Що вони на світі
    На те тілько, щоб панувать…
    Бо невчене око
    Загляне їм в саму душу
    Глибоко! глибоко!
    Дознаються небожата,
    Чия на вас шкура,
    Та й засядуть, і премудрих
    Немудрі одурять!

    Якби ви вчились так, як треба,
    То й мудрість би була своя.
    А то залізите на небо:
    «І ми не ми, і я не я,
    І все те бачив, і все знаю,
    Нема ні пекла, ані раю,
    Немає й бога, тілько я!
    Та куций німець узловатий,
    А більш нікого!..» – «Добре, брате,
    Що ж ти такеє?»

    «Нехай скаже
    Німець. Ми не знаєм».
    Отак-то ви навчаєтесь
    У чужому краю!
    Німець скаже: «Ви моголи».
    «Моголи! моголи!»
    Золотого Тамерлана
    Онучата голі.
    Німець скаже: «Ви слав'яне».
    «Слав'яне! слав'яне!»
    Славних прадідів великих
    Правнукі погані!
    І Коллара читаєте
    З усієї сили,
    І Шафарика, і Ганка,
    І в слав'янофіли
    Так і претесь… І всі мови
    Слав'янського люду –
    Всі знаєте. А своєї
    Дас[т]ьбі… Колись будем
    І по-своєму глаголать,
    Як німець покаже
    Та до того й історію
    Нашу нам розкаже, –
    Отойді ми заходимось!..
    Добре заходились
    По німецькому показу
    І заговорили
    Так, що й німець не второпа,
    Учитель великий,
    А не те щоб прості люде.
    А гвалту! а крику!
    «І гармонія, і сила,
    Музика, та й годі.
    А історія!.. поема
    Вольного народа!
    Що ті римляне убогі!
    Чортзна-що – не Брути!
    У нас Брути! і Коклекси!
    Славні, незабуті!
    У нас воля виростала,
    Дніпром умивалась,
    У голови гори слала,
    Степом укривалась!»
    Кров'ю вона умивалась,
    А спала на купах,
    На козацьких вольних трупах,
    Окрадених трупах!
    Подивиться лишень добре,
    Прочитайте знову
    Тую славу. Та читайте
    Од слова до слова,
    Не минайте ані титли,
    Ніже тії коми,
    Все розберіть… та й спитайте
    Тойді себе: що ми?..
    Чиї сини? яких батьків?
    Ким? за що закуті?..
    То й побачите, що ось що
    Ваші славні Брути:

    Раби, подножки, грязь Москви,
    Варшавське сміття – ваші пани,
    Ясновельможнії гетьмани.
    Чого ж ви чванитеся, ви!
    Сини сердешної України!
    Що добре ходите в ярмі,
    Ще лучше, як батьки ходили.
    Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
    А з їх, бувало, й лій топили.

    Може, чванитесь, що братство
    Віру заступило,
    Що Синопом, Трапезондом
    Галушки варило.
    Правда!.. правда, наїдались.
    А вам тепер вадить.
    І на Січі мудрий німець
    Картопельку садить,
    А ви її купуєте,
    Їсте на здоров'я
    Та славите Запорожжя.
    А чиєю кров'ю
    Ота земля напоєна,
    Що картопля родить, –
    Вам байдуже. Аби добра
    Була для городу!
    А чванитесь, що ми Польщу
    Колись завалили!..
    Правда ваша: Польща впала,
    Та й вас роздавила!

    Так от як кров свою лили
    Батьки за Москву і Варшаву,
    І вам, синам, передали
    Свої кайдани, свою славу!

    Доборолась Україна
    До самого краю.
    Гірше ляха свої діти
    Її розпинають
    Заміс[т]ь пива праведную
    Кров із ребер точать.
    Просвітити, кажуть, хочуть
    Материні очі
    Современними огнями.
    Повести за віком,
    За німцями, недоріку,
    Сліпую каліку.
    Добре, ведіть, показуйте,
    Нехай стара мати
    Навчається, як дітей тих
    Нових доглядати.
    Показуйте!.. за науку,
    Не турбуйтесь, буде
    Материна добра плата.
    Розпадеться луда
    На очах ваших неситих,
    Побачите славу,
    Живу славу дідів своїх
    І батьків лукавих.
    Не дуріте самі себе,
    Учітесь, читайте,
    І чужому научайтесь,
    Й свого не цурайтесь.
    Бо хто матір забуває,
    Того бог карає,
    Того діти цураються,
    В хату не пускають.
    Чужі люди проганяють,
    І немає злому
    На всій землі безконечній
    Веселого дому.
    Я ридаю, як згадаю
    Діла незабуті
    Дідів наших. Тіжкі діла!
    Якби їх забути,
    Я оддав би веселого
    Віку половину.
    Отака-то наша слава,
    Слава України.
    Отак і ви прочитай[те],
    Щоб не сонним снились
    Всі неправди, щоб розкрились
    Високі могили
    Перед вашими очима,
    Щоб ви розпитали
    Мучеників, кого, коли,
    За що розпинали!
    Обніміте ж, брати мої,
    Найменшого брата –
    Нехай мати усміхнеться,
    Заплакана мати.
    Благословіть дітей своїх
    Твердими руками
    І діточок поцілує
    Вольними устами.
    І забудеться срамотня
    Давняя година,
    І оживе добра слава,
    Слава України,
    І світ ясний, невечерній
    Тихо засіяє…
    Обніміться ж, брати мої,
    Молю вас, благаю!

    14 декабря 1845, Вьюнища

    джерело тексту: Кобзар.
    Фотопортрет з "Творів у 5 томах",
    т.5, "Дніпро", Київ, 1985


    Рейтинги: Народний 7 (6.63) | "Майстерень" 7 (6.95)
    Коментарі: (4)


  8. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.02.29 15:34 ]
    Свята Спокута – на Христове Воскресіння
    Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель! (Об'явлення 1:8)
    Сказав Ісус Христос: Хто має вуха, нехай слухає!.. (Від Матвія 11:15)

    !!! ... Господь буде з вами.
    Віруйте в Господа, вашого Бога, і будете запевнені, вірте пророкам Його, і пощаститься вам!..
    Дякуйте Господу, бо навіки Його милосердя!.. (2 Хроніки 20)

    Сказав Господь Ісус Христос:

    Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.

    А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.

    А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.

    Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

    Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. (від Івана 10:11-15)

    А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву...
    Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм [учням], і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє! І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!
    (Від Марка 14:12,22-25)

    ...Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров'ю козлів та телят, але з Власною Кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення (до Євреїв 9:11,12)

    Сказав Ісус: ... бо це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!
    (Від Матвія 26:28)



    Господня Кров, за нас пролита,
    Дає наснаги далі жити -
    Не гнутися під тяжкістю гріхів,
    Відкинути прокляття ворогів,
    У душах мир плекати, в нім ходити...
    В Любові Божій - неодмінно
    Жити!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  9. Мойсей Фішбейн - [ 2007.03.06 08:54 ]
    Хаїм Нахман БЯЛІК. На порозі Бет-Мідрашу  
    Я знову, рідний храме, став твоїм,
    Торкнувшись порохнявого порога.
    Ці стіни знов хисткі, неначе дим,
    І стеля чорна, і брудна підлога.
    Шляхи позаростали і стежки.
    Руйновище. Ані плачу, ні свята.
    Тремтять у павутинні павуки,
    І крячуть у покрівлі воронята.
        Здригаються колони на вітрах,
        Відламки стін потрощено на прах.

    І порохи, і Тори вже нема,
    Гниють у бочці плісняві сувої.
    У тишині торкається сліпма
    Самотній промінь темряви сумної.
    О стіни храму, стіни ці святі!
    Народу й духу схов у часоплині, —
    Чому ви стоїте у німоті,
    Розкинувши ці довгі чорні тіні?
        Чи Бог пішов навік од цих руїн
        І вже до вас не верне більше Він?

    Покинуті, похмурі, мовчазні,
    Скорботою німою оповиті,
    Згадали ви зі мною давні дні
    А чи синів, розвіяних по світі?
    Питайте, я чекаю запитань
    Про всіх синів з далекої долини.
    Здолала нас ворожа чорна хлань,
    З Ахору я прийшов під рідні стіни, —
        Вернувся я, знеславлене дитя,
        Звитяжцям не судилось вороття.

    Немов жебрак похилений, стою.
    Мій храме, ми спустошені з тобою.
    Зруйнованість оплакую свою
    Чи плачу над руїною святою?
    Твої сини, птахи твої сумні, —
    Так тінь майне і у конарах щезне —
    Розвіялись вони по чужині,
    Покинувши кубло твоє старезне.
        Вони помруть, забувши рідний храм,
        Чи інша смерть судилася синам?

    Мої шляхи — полин і ковила.
    Божисту славу втрачено в розстанні.
    Вода під саму душу підійшла —
    Я відчував ті дотики останні.
    Твій прихисток, твоя затишна тінь —
    Рятунок мій, — душа моя нетлінна,
    І серце досі сповнене стремлінь,
    Дарма, що підгинаються коліна,
        Що спорожнілий, став на твій поріг, —
        Я Бога спас, і Бог мене зберіг.

    Не хочу ні шаленства, ні ганьби,
    Відтак любов'ю житиму палкою,
    Таж ми неправди лютої раби, —
    Вернися, мій жаданий супокою!
    Мені не оскверняти Божих див
    І права первака не продавати,—
    Брехню зневажу, — Бог мені судив
    Не левом бути — з вівцями вмирати.
        Ні пазурів, ні ікол чотирьох, —
        Вся сила — Богу, все життя — то Бог.

    Мов ящірці зіщуленій луска —
    Для мене духу вічного фортеця.
    Далека та хвилина чи близька —
    Коли до бою вийти доведеться,
    Біля правиці завше буде Бог,
    Я битимусь в шаленому пориві,
    Нестримно йтиму з Ним до перемог.
    Лежать убиті леви злотогриві.
        Живло — травинка, висохла й німа, —
        Лиш подув Божий — і його нема.

    Та не навчився бити мій кулак,
    Я сили не віддав питву і блуду —
    Я для пісень родився, і відтак
    Я, бранець правди, їх співати буду.
    В усіх кінцях небес мої пісні,
    У горнім горлі кожної істоти, —
    І вже простує правда в тишині,
    І голосів божистих не збороти.
        Ні звуків, ані слів ізвіддалік —
        Слова божисті лишаться навік.

    Моє ім'я зневажив лиходій,
    Воно ж без плям перелюбу і крові
    На тій межі, останній і святій,
    Постане знаком Божої любові.
    І знатимуть: відлюдник-мандрівець
    Білоголовий брів між лиходії,
    Бісівську силу звівши нанівець,
    Очистив душі, юрбам дав надії, —
        Він тільки й мав, що срібло голови,
        Торбину, костур, тихі молитви.

    Намете шемів, не впадеш повік!
    Я з купи праху відбудую стіни.
    Мій храме, ти у темряві не зник!
    Мій храме, ти відродишся з руїни!
    Постане для прийдешніх поколінь
    Храмина і просторіша, і вища,
    Проллється світло, відтіснивши тінь, —
    І Божий дух сяйне з-під хмаровища.
        Уздрить усе живе: загинув лох,
        Зів'яла квітка, та навіки — Бог.

    З івриту переклав Мойсей Фішбейн.

    Хаїм Нахман БЯЛІК













    Рейтинги: Народний 5.75 (5.74) | "Майстерень" 5.75 (5.77)
    Коментарі: (2)



  10. Сторінки: 1   ...   32   33   34   35   36