Щоб роги суддя не побачив,
Як доказ, для справи потрібний,
Адепти кремлівської "качки"
Намолюють Уткіну німба.

Бургомістре, налийте отрути. Це буде найлегший вихід.
Бургомістре, налийте отрути. І все-таки, ви боягуз.
Бургомістре, на площі – люди. Вони вам – вагоміше лихо,
аніж крапля блідого трунку для шерхлих старечих вуст.

Бургомістре, війська не з нами. Це дійсно багнет у спину.
Бургомістре, на нашому боці лишився один батальон,
а фельдмаршал-іуда в мундирі кольору ультрамарину
виправдовується у натовпі. Уряд утік за кордон.

Бургомістре, налийте отрути. Ви довго були прокрустом.
І, як справжній прокруст, ви забули: надходить і ваш тесей…
Бургомістре, у вестибюлі потрощено ваші бюсти.
Гарнізон, відступаючи, знищив чимало таких речей.

Бургомістре, налийте отрути. А можна ж іще стилетом.
Я скомандував, і солдати натиснули на гачки…
Бургомістре, це ви віддали наказ розстріляти поета!

Хто подумати міг, що люди читають його рядки.

Липень 2014

Вони посідали, кожен на своїй катедрі,
Опустили дула, наче вудилища в воду,
Дивлячись на Хрести, який ладен за всіх померти,
Не бажаючи, щоб хтось помирав сьогодні.

Кожен із них відчував, що прийдешній сніг,
Нічого більше, окрім смерті не принесе,
Тому вони жартували, а їхній сміх
Лякав усіх захоплених фарисеїв.

Розуміння того, що життя – це військовий час,
А дорога наша – це міни і стройові,
Критиме усі наші рани мов плексиглас,
Мішатиме наші страхи у чавуні.

Ніхто не вибереться живим із цих блакитних полів,
Для кожного з нас свої пропускні квитки,
І доки звучатимуть в тобі луною передові,
Ти завжди будеш на цих передових.


2014 р.

***********

І якщо

Хтось

Ввірвався

В твій дім,

Вдень чи вночі,

Із насильством -

Не гість він,

А ворог,

Що прийшов із бідою

Та лихом...

Знищ його,

В захисту мить,

Або він тебе -

Знищить

Чи закабалить...
---------------------------------------
PARIS (Univer) 2010
---------------------------------------

чао вітя-тя-тя-тя…
і хоч ти втік туди,
де лиш ведмеді бурі…
і думаєш, що там життя
без біди…

та ми дістанемось, зажди,
і до твоєї шкури…

12.06.2014 р.

Худ. Я Саландяк – композиція «Чао Вітя!» (фотошоп).

В обхід незрозумілих слів
Повзе тяжкий, оскаженілий ворох.
Немає місця на Землі,
Де б не діймав його цей особистий ворог.

До влади пішки не пройти.
І знає кожен, є такі моменти:
Як не крути, як не верти –
Усі-усі тут політичні конкуренти.

Лунають оди та пісні
В країні праці, дружби й миру надвеликій.
Приходить наяву та уві сні –
Нерідко Він бува багатоликий.

Ростуть резерви трудові.
Нічний вогонь палає без упину.
А Він зростає на крові.
І потихенько під‘їдає всю країну.

І з нами хоч давно нема,
Але душа його десь там, напевно й досі
Ховається посеред хмар
Від перестиглих окликів морозів.

На купі неживих голів
Він розпластав своє тверде сумління.
В обхід незрозумілих слів
Залишився на пам‘ять поколінням.
2008

І друзі є, і недруги таємні...
І як інакше думати, якщо
з білборда
               Янус блимає на мене
очима невідомого ніщо?

Корупції не ві́доме святе.
Тому і адвокату супостата
плювати на закони і на те,
кого й за що
               наздожене розплата,

кого любити, і куди іти,
і що писати на своїм знамені...
Чи друзі ми, чи недруги-брати –
усі ми нерозлийводи хиренні.

І тільки й того,
               що нема коли
чекати суду Божого і кари
за те, що Україну розп’яли
злочинці і убивці-яничари.

Але зате пізнали у бою,
де вороги і що це за солдати,
які за узурпатора-магната
і честь, і душу продали свою,

і хто стоїть за щастя і добро,
і хто воює, поки інший косить,
і хто змію за пазухою носить
та одиниці множить на зеро...
І тільки й того...
               Та скрипить перо,
що може й цього
                       на чужого
                              досить?

                              06.2014

Погралась доля долями, як нардами.
На фото – ще тримає автомат.
Він був – Кульчицький, нач. ГУ Нацгвардії.
Йому було так мало – п`ятдесят.

А десь – не в нас – кують мечі на рала;
А десь – все більше життєдайних рал…
…Підбили у польоті генерала.
А був – простим солдатом генерал.

Хтось рік отрутно: нам війни не знести,
Бо офіцерська честь для нас – то міт…

Під Карачуном пам`ятником чести
Лежить згорілий в небі вертоліт.

30.05.14

Все нове – це те, що буде знову.
І забули люди, як на зло,
чи хороше тим, що «модернове»,
чи тому новіше, що було.

Це не є претензії до Музи...
Щодо революцій –
                      за узду
у обійми бувшого Союзу
тягнуть все, що дохне на ходу.

Резюме політики неждане, –
уряд не чекає перемін,
язика ковтнули галичани,
а варягу –
                Таврія взамін.

Далі буде дуже гонорово.
Аж до полонин піде процес,
поки намічається прогрес.

Все нове – це те, що буде знову.
Де у вуйка відбирає мову,
у Росії буде інтерес.

                              2013

Полум’ям охоплені міста
У цупких обіймах криміналу.
Нічого сказати – непроста
Ситуація. Такої ще не знали

Ні Донецький, ні Луганський край.
Огорнув неспокій Україну…
Вже пора, земляче – обирай
Чи розвій і волю, чи руїну.

Щоб не скаженіла хижа лють,
Не сичала ненависть у слові,
В синє й жовте душу розмалюй –
Осяйними барвами любові.




21–22.05.14

Зажурений, як тінь, стояв Іван
Під вишнею. На обважнілі плечі
Пелюстка впала. Наче ураган
Думки тривожно бились. На старечім

Лиці ховалась туга. Сивина
Куйовдилася вітерцем весняним.
Подумав про дружину, що вона
Ще досі плаче... Світе безталанний!

Де видано на старості щоб літ
Навіки залишати рідну хату?
Та чи коли подумати би міг,
Що в чужині прийдеться помирати?

Зітхнув Іван. Стара слаба і він,
Нема кому отут їх доглядати,
То мусили продати рідний дім -
В Криму дочка є, зять і онучата.

Хоч руською балакають вони,
І зять до війська руського подався,
Хоч тінь плазує клятої війни,
Та що робити? Вечір укладався

Між вишнями спочити. І хрущі
Гули щосил... Зірвав листочок м`яти...
Як хороше, як любо, до душі!..
А вранці в Крим спекотний вирушати.

20 - 21.05.2014 р.

Живемо у майбутньому столітті.
А тут і феодали, і тюрма.
Історія. Усе було дарма.
У боротьбі за мир у всьому світі
і каменя на камені нема.

Приклали руку білі і червоні
на шостій території Землі.
Немає місця на землі Мадонні
і Богу-Сину на її долоні.
Зате мамоні місце у Кремлі.

Земля хворіє війнами й цунамі,
але палає хата бідняка.
І православні моляться у храмі,
аби вона горіла під ногами
у комунарів східного зразка.

Усе минуло, та не все минає.
Забули люди пройдений урок,
як милосердно Бог усіх карає,
коли уста узяті на замок,
коли лукавий з’їде з котушок,
а юрмище видовища жадає.

                              05/14

Пташині зграї дружно з далини
Верталися до рідного порогу,
Де пролісок ще додивлявся сни,
В проталину встромивши босу ногу.

Сухе дубове листя, наче плед,
Йому узимку вигрівало плечі.
Тепер густий небесний фіолет
Всі пелюстки пофарбував малечі.

Він мирно спав. Хмаринок буруни
Пливли услід за далеччю ясною,
Та вже повзла тінь хижої війни,
Що називалась "руською весною".

07.03.2014 р.

Крим ще повернеться колись -
Точніше, схоче повернутись:
Коли настане падолист,
Коли мороз ударить лютий.

Крим ще повернеться назад:
Як потемніють на погонах
Зірки - й почнеться зорепад
У тих, що цілились у скроні.

Але чи приймемо його?..
Безмежний сумнів є у мене:
Того, хто зрадив свій народ,
Не прийме навіть рідна неня.


19.05.2014

Не так еміру файно, як дуету,
що у Кремлі плює на курултай.
І у Криму, – ховайся і тікай.
Велике Пу іде по Інтернету,
хоч ніс верни, хоч очі затуляй.

Воно, звичайно, ой – не ідеальне.
Йому усе – як із гуся́ вода.
Фашисто-шизопараноїдальне,
воно сьогодні наче віртуальне,
але назавтра – світова біда.

І наче Пу нічого не накоїв.
Ну що із того, що його совок
високої уваги удостоїв?
Є видимо-невидимо героїв,
що голови ховають у пісок.

А Пу іде по головах парафій.
Як Шіва, має лишніх три руки.
У Пу є історичні двійники,
що азимутом не із географій
історію долають навпрошки.

Його годують гобліни і тролі,
але гидують ним, кому «капут».
І тільки бандерлоги, що на волі,
усупереч неісторичній долі
поволі вибираються із пут.

Але немає ради. Їх не чути.
В ефірі – яничари і манкурти.
А як їм не повірити, якщо
велике неодмінно має бути,
хоча надуте Пу – воно ніщо.

А хто з нічим боротися уміє?
Тому і є, що людям на біду
трикольоровим, триголовим змієм
із Раші лізе Пу, і Ді, і Ду.

І Зоо причаїлося у жасі.
У бандерлогів ще немає Пу.
І що тут вибирати бідоласі,
коли Шерхани вийшли на тропу.

Шиплять гієни, шкіряться шакали.
Це поки-що маленькі хижаки
об’єкти референдуму обрали,
аби у Пу були свої васали –
упоєні у крові вожаки.

Відомо, що Анжела – не Акела.
Обама теж ніякий не Боа
і «хенде-хоху» мало у Анжели,
аби у Пу боліла голова.

Тому оце мале й довготелесе
одне із найвеличніших із Пу,
коли його покажуть у лупу́,
вирішує погоду у Одесі,
хоча і знає, – що із плацу Прєсні
іде йому і Рашії – капу...

                              06.05.14

Ми думаємо, - терористи
Захоплюють будівлі, а проте
Цих зайд громадить Усевишній
В місцях отих, аби понищить
Усе негідне і пусте…

10.05.14

Все щось шепоче сон-трава
Над повоєнними стежками.
І ті неголосні слова
Полинуть з ранніми птахами.
Все щось шепоче сон-трава…

Кипіли ріки вогняні,
Над ними ворони кружляли
Й чи буде все ж кінець війні
Вони того не уявляли.
Кипіли ріки вогняні…

Ходила смерті п’яна тінь
Мерців зоріли в небо очі.
Збулись жахи нічних видінь
І материнські сни пророчі.
Ходила смерть і п’яна тінь…

І люди в світлі небеса,
Надію маючи, просили,
Щоб швидше пролилась гроза,
Щоб ріки більше не кипіли.
І люди в світлі небеса…

В тумані сонних полинів
Виходить сонце над ярами.
І згасли ріки вогняні,
Лиш попіл рознесло вітрами.
В тумані сонних полинів…

А край дороги курява
Вкриває надмогильний камінь.
Все щось шепоче сон-трава
Над повоєнними стежками.
А край дороги курява…
2009

Святкуємо підпільно Перемогу.
І порох, і тумани – із Кремля.
Коли у голові немає Бога,
не буде переможною дорога,
якою оперезана земля.

У траурі очікує Вітчизна,
коли мине недоленька тяжка.
Не знаємо, кого чекає тризна,
хто доживе без тоталітаризму
у мирі із душею земляка.

Невірні, непокірні, окаянні,
до кого у молитві стоїмо?
Чи будемо зорею осіянні,
чи, може, як апостоли останні
за нашу віру душі віддамо?

Минає все, але не Перемога.
Але куди ідуть вони – оті,
в чиїх очах ми все ще бандерлоги?
Ми – грішники. А запитай у Бога, –
де є на світі білому святі?

Ще й очі не розвиднює уранці,
а душу кривить, наче п’єш ропу.
Ідуть по Україні не германці,
а сунуть «наші» – з Раші і найма́нці
ордою фашизоїдної Пу.

І хто там святкуватиме надалі
і питиме за горе і ясу
із чаші гніву?
                   Може вип’є Сталін
і за великі наші дні печалі,
і за горючу матері сльозу?

                              08.05.14

Оланцюжена Сходом, тікаєш на Захід, прописала майбутнє на стрічках коси. Розфасовані ворогом охи і ахи відхили, почерпнувши з води та роси. Не повернеш. Ітимеш надалі сакрально – серце в розвідку боєм, на таці – калач. Від сусідки - примари із казки-ґуральні - в камуфляжах, бинтах, голяком – антураж! Доганяють, хапають за плечі запекло, а найнижчий – за горло… Кістлява рука… І шепочуть на небі: тепліше вже… тепло, а тобі не упасти б якось на витках. Мати б линву від Бога, бо крівця в болоті, ще й рогачкою бруд, що несла за поріг,
й мироточить дорога
Небесної сотні,
відчуваючи знову
наступних
своїх.

2014р.
Художник Ярослав Саландяк

Наш цвіт обірвано. І пусткою наш сад стоїть.
Жорстокий садівник посеред марева століть
Чужий і зайда – мріє порубати наш вишневий сад,
На пустищі собі садити чорний виноград
І готувати трунок із його гірких плодів,
І ним втруїти світ – птахам забракло слів:
І не папугам – солов’ям наляканим для співу,
Замовкли й зажурились сірі птахи посивілі,
Коли з сокирою у наш чарівний край
Прилізли нелюди. Палає небокрай,
Дідівську шаблю й кріса дістає орач,
Знов, як в старі часи над селами лунає плач
Сиріт і вдів. На герць за волю встануть козаки
Ми сад захистимо. Сьогодні. Й на віки.

Не будьте боягузами, вкраїнці,
Не піддавайтесь голосу зневір.
Серця наповніть мужністю по вінця,
Боїться хай триклятий бузувір.

Не дайте отруїть себе отруті -
Це - пропаганда промосковських ЗМІ.
І сам ведмідь опиниться в ярмі,
І назвемо ми Путіна – КАПУТІН.

Лиш у собі збудити треба силу,
Лиш у собі здолати треба страх!
І ляжуть окупанти у могилу,
Бо зла імперію чекає крах!

Піднімуться знедолені народи –
Чечен, якут і чукча і бурят!
І разом з нами в битві за свободу
Боротиметься кожен з них, як брат!

І чесні росіяни, і євреї,
Й нескорені татари-кримчаки
Позбудуться лакейської лівреї
Однині і на вічнії віки!

Плече підставлять нам у час критичний
Америка, Європа і Кавказ.
І санкції Москві економічні
Введуть. І зброю надішлють до нас.

Ковтне Китай Сибір неісходиму,
Японія Курили забере…
Лише борімось, наче одержимі,
Хай сила духу наша не умре!

І воїнів Свободи Божа доблесть
Зруйнує світ, де править сатана.
Й залишиться лише Московська область,
Від Риму як – Італія одна.

І кожен з нас тоді розвеселиться,
І пам`ятник Свободі возведуть…
Вкраїна, як духовності столиця
Усьому світу світлий вкаже путь!

3.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Антихрист прикривається хрестом...
Антифашистом зве себе фашист...
Шукає у собаки під хвостом
"новини" для ефіру "журналіст"...

Міцнішає невидима стіна...
Раби тамують спрагу із калюж...
І тішиться, радіє сатана,
Пакуючи мішки продажних душ.

Наче мисливець вистежую слід хижака.
У землю засіюю гільзи замість зерна.
Нащадок спокійних і добрих селян
Я нині козак – у руках скоростріл-ятаган.
Я нині стріляю, собі обираю двоногу мішень,
Я нині як вітер минаю дороги стооких ночей,
Мій степ наче рана і спрагла пошерхла земля,
І пестить обличчя, як ніжна коханка, трава-ковила,
Тому, що інакше не можу – інакше пітьма,
Тому, що свободу віддати не маю я прав,
Тому, що мій край окупант чобітьми розтоптав.

Хоть это и не сказка, - жил да был
Похожий на нормального мужик.
Ничем не выделялся из толпы,
Не якрий, неказистый, просто пшик.

Но гонору имел на пятерых,
И скользкий был, и гибкий, словно уж,
А прыткий, будто заяц - прыг да прыг,
Вперед и вверх, по головам к тому ж.

Карьеру начал - ноль, простой сексот,
Но, видно, Бог умом не обделил,
И вскоре "ноль" достиг таких высот!
Царем своей державы он прослыл.

А дальше что? Играет аппетит,
Бунтует ненасытное нутро.
"Кто миром завладеть мне запретит?" -
Царек на троне щурится хитро.

И принялся орудовать как вор
(видать, запутал крепко парня бес) -
Подвинул царства смежного забор,
В соседский сад за яблоками влез...

И все тому царьку сошло бы с рук,
Он крепко свой народ держал в узде -
В саду соседском как-то понял вдруг,
Что хлебом-солью встретят не везде.

Мы матом с упоением орем,
Воришке неказистому назло:
Хотел войти в историю царем -
Войдешь как однозначное х*йло.

Ми ще ніякі. Ні в тяжкім труді,
ні у війні не пожинали плоду,
що у раю, як мед по бороді,
у пеклі – смак води, а у нужді
у повній чаші – опіум народу.

Вже надкусили яблуко спокус:
і Таврію, і східні регіони.
Нема ума у п’ятої колони,
що на догоду іншому комусь
у себе установлює закони.

Розхитує світи суворий вік,
а ворог попирає наше право.
І не приймає
                       чудо двоєглаве,
що ця ідея:
                    мова – не язик, –
об’єднує окраїни держави.

Дияволу –
               із дерева добра
суспільного багато перепало.
Отрута юродивого пера
все капає з роздвоєного жала.

Усто́яти над прірвою самій
в тенетах Чуді під гіпнозом вепса –
оце і є Росії інтереси.
Та з подіуму мічених месій
її не порятує думська меса.

Її розі́рве на дрібні куски
багатоликий змій Тмутаракані.
Сьогодні перші, а тоді – останні
узріють кару Божої руки
її пігмеї, фюрери й тирани.

І марна справа ликами ікон
апелювати до личини злої.
І проклянуть на всі віки ізгоїв,
які вели народи у полон.

..................................................
Усе тече, як з гусака вода –
що рококо, що вибрики бароко,
а ворогу готуй: за око – око.

По той бік – мир, а з іншого – орда...
Та це іще не рокова біда,
а над майбутнім –
              віщий меч
                          Дамокла.

                              27.04.14

Плине кача… Сльози плинуть…
Полягли за Україну.
Другу сотню добирають
До Небесного Вираю.

Другу сотню… Хто відомий…
А скількох чекають вдома?
Плине кача, світ ридає.
Я сумнішої не знаю...

Стоїть він на автобусній зупинці –
Міцна статура, порожньо в очах,
Нуль інтелекту (як усі ординці),
Спортивна куртка на тугих плечах.

Із неї виповзають, наче змії,
Смугасто розмальовані стрічки
Георгіївські. Звідки вітер віє?
З якого Колорадо ці «жучки»?

Із голови до ніг обвитий гаддю,
А на обличчі скаженіє злість…
Невже є ті, що цьому типу раді?!!
Що нам привіз непроханий цей гість?




22-23.04.14

* * *

Ти йдеш до мене із автоматом –
«Брате»?!
Забрати землю мою і хату? –
Кате!

В моє пробудження, у світанки –
Танком?!
На пісню зболену і крилату –
Матом?!

Ти ворог лютий мого народу
Й мови.
Зневолить хочеш мою свободу
Знову.

Проспися, очі протри і вуха,
Слухай!
Тут відродилась свобода духу –
Духу!

Й твого, до речі, тут пранароду
Сила.
А ти своєї згубив свободи
Крила.

А ти забув, що і ти людина
Нині.
А завтра станеш ти в Україні
Тінню,

Безславним уркою, як в Беслані
Й всюди,
Де проклинають тебе і ганять
Люди.

Державна пісня до волі кличе –
Вивчи!
Про те, що згинуть всі воріженьки
Неньки.


Березень 2014.

                              І
Росіє, ти усіх дивуєш знову
чи ум за розум вийшов і зайшов,
якщо мені забороняєш мову
за те, що я – «невиправний»* хохол.

Анексією досягла орбіти,
якої і не чувано ніде,
і гавкаєш собакою на вітер,
хоч караван і проти вітру йде.

В агонії твоєї ностальгії
кінчається епоха Ілліча.
Ти бавишся оманою надії.
Але яка у біса ти месія
у ролі мракобіса-палача?

                              ІІ
Великороссы, племя окаянных,
вы притча во языцех всех племён
под игом и возмездием незваных,
нигде никем не видимых, коварных,
одетых у триколоры знамён.

Вам снится оккупация столицы
всей необъятной Родины кино?

От вас
               у могикан
                              краснеют лица.
Вы снова отворяете гробницы
Тимура
               и Батыя
                           заодно.

Надменно говорящие светила,
палящие рентгенами Кремля,
когда из вас хоть одного хватило –
тянуть оглобли и кусать удила?

От нищих духом выгорят поля.

Надеетесь, что будете вельможи
и баловни фортуны и судьбы?

Но духом на воителя похожи,
увы, вы те же жалкие рабы
последнего подонка краснокожих.

Вы ставите себя на пьедестал
и думаете паче чем Георгий
сражаете невинных наповал?

Но ваш кумир, Диаволу угодный
и нации господ и благородий –
вот ваш сиюминутный идеал.

                              ІІІ
Люстрациею национализма
ты никого пока не покорил,
зато за возрождение фашизма,
тебя осудит ярый русофил.

Ты роковой судьбы своей не знаешь,
усвоив лишь азы по букварю.
Ты воровал историю мою
и будущее наше отнимаешь.

А я тебе
          по-русски
                     говорю,
ведь по-иному ты не понимаешь,
что ты во мне Россию убиваешь
за то,
     что Русь мою
                 боготворю.

                              19.04.14

Чужі базари в тарганах, свої ж – рушійна сила… Стара перекупка війна, кремлівська хвойда з бодуна на смерть ціну скостила.
- Кому? Майданівцям? Беріть! Хохли, у чергу скопом. Троянський кінь он на порі – найкращий, вірте, із дарів за сто покупок оптом... Небесною… І будуть ще дари по самі вінця. І хміль, що Сходом потече, - чортам на стіл могоричем. Хильни і ти, не бійся. І хист перекупки хвали продати зашкарубле за кілька відблисків золи, в яких і Небо будь-коли себе… своїх загубить.

Про ситуацію в країні:
Якось в палатку жовто-синю
Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
Чи то коричневий, чи бурий,
Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
Жере, аж плямкає… На це
В кущах принишк, заліг на пузі
Мисливець з автоматом Uzi:
Лунає постріл – і за мить
Ведмідь, конаючи, лежить…


14.04.2014

Неосяжне небо наді мною.
Ось птахи вирують над рукою,
Рукою небезмежної землі,
Яка загублена у сірій млі.

Туман оповив самотній острів.
Закував у неволі жителів,
Сп’янилися вони ядушним смрадом,
Всмоктуючи смерть у свою душу.

Тіла ще чумою не покуті.
Мізки доки димом не закуті,
Ті душі і живуть, і палають,
Оцих людей у щасті тримають.

Народ батьківські землі хоронить,
Герої її далі сподвижають,
Лишається завжди тільки одне:
Неосяжне небо наді мною.

2014

Неосяжне небо наді мною.
Ось птахи вирують над рукою,
Рукою небезмежної землі,
Яка загублена у сірій млі.

Туман оповив самотній острів.
Закував у неволі жителів,
Сп’янилися вони ядушним смрадом,
Всмоктуючи смерть у свою душу.

Тіла ще чумою не покуті.
Мізки доки димом не закуті,
Ті душі і живуть, і палають,
Оцих людей у щасті тримають.

Народ батьківські землі хоронить,
Герої її далі сподвижають,
Лишається завжди тільки одне:
Неосяжне небо наді мною.

2014

Над Кримом не літають літаки -
І оминають, наче лепрозорій...
Чи не про це ви мріяли-таки,
Розмахуючи жваво триколором?

Над Кримом не літають літаки -
І кораблі круїзні не заходять...
Тепер самим, напевно, невтямки,
Нащо метляли древком з триколором?..


05.04.2014

Покинули ви сало й променади
І в белькотінні рабської пори
Возносили над світом барикади
І підіймали в небо прапори.

Та вам співати – вже вузькоколійно.
У мене пропозиція проста:
Ото би вам на згарищі й руїнах
Позводити заводи та міста.

17.02.14

Першоквітнева заметіль
Москву засипала й некрополь –
Оце тобі, Кремлю, за Крим,
За кораблі і Севастополь!

Дев'ятибальний неба знак,
Шкода, що тільки - завірюхи:
Оце тобі і Крим - «за так»,
І «референдум», «заварухи».

Москву заклали в давнині
У жерлі древнього вулкану,
У центрі кратера - і дні
Її в Господній Божій длані.

Росія ж марить про війну:
Гуркочуть чорні гвинтокрили,
А у Москві – та чули, ну! –
Квітневим снігом все укрило…


01.04.2014

Вже сорок днів лікує втрати час.
Вже пісня "Лине кача" одзвучала.
Молитва тиха, тризна і свіча...
І сотня воїнами Світла стала.

Тамуєм сльози, ревний біль і крик
За тими, хто за небокрай полинув.
На місці страти - тисячі гвоздик...
Сум і весна... Майдан гірчить полинно.

Ті, що в безсмерті, нам дають наказ:
Хай не панують чужаки-заброди!
Живіть, боріться і не зрадьте нас!
Здобудьте волю для свого народу!

31.03.2014 р.

Мерехтіння, чорте… Ні, здається -
достобіса мертвих кольорів!
Приласкавши притчу во язицях,
виглядаєш, ніби й не здурів…
Потороча, вмієш торочити
кожну свитку радісних небес.
Хто ж забрав у тебе око сите,
що неситим, як Великий Пес,*
землю всю ковтнув би і невгодних
на смертельнім ложі розпростер?
Нахилився рилом до безодні
й по-російськи нам речеш тепер
про свої замурзані простори,
де без крові нидіє врожай…
Крок іще…
Тебе клястиме й морок
і покриє посмішку іржа.

*Сузір’я

ох заклякла земля
ох зіщулилась –
наче жменька здаля
не знечулення
ій потрібні тепло
і любов людей
стільки душ присягло
війнам-голоду
стільки вір і голів
стято зопалу
глянь - у жменці малій
повно попелу

В часи тотального-таризму,
Як за стіною, жив мурашник,
І лідер мав таку харизму,
Що був на ти із ним калашник.

А стіни вписані графіті,
От колір тільки кров’яний,
Цей маляр-псих у екс-столітті,
Намалював нам шлях тяжкий.

А ще, таланів не ховав він –
Він і художник, і казкар,
Його прийняв за віру сталін,
І розпочав період чвар.

Ураз мурашки сліпі стали –
Кротом зручніше жити в такт.
Лиш одиниці в серці знали,
Що відцвіте радянський мак.

І він прогнив, пропали стіни,
Ми відмивали їх від крові.
Молитись варто на колінах,
От боронитись – зріст в основі.

І міф з кротами ляже спати,
Змететься сам електорат,
І хлопці десь з-під барикади
Розженуть тухлий ригоблат…

2014

♥ ♥ ♥
Де те перо, що здатне описати
Чуття, що не вміщаються в слова?
Для галочки емоцій в нас багато
( Як вже запізно ): ба ... Невже?! Овва!
Всі правдолюби, та не задля неї
Спокуса стадо на гріхи жене.
І ми – ніде: між небом і землею.
Ще віримо у диво неземне.
Мовчати легше, ніж боротись, справді.
Тож нам блаженство – тихе, тепле дно.
Ораторам красивих слів ми раді,
Бо рабство удержавлене давно.
Чи тре’ чекати ще Страшного Суду?!
Чи так і не відродяться права?
В пошані знову – лицарі абсурду,
І штучний посміх, і чужі слова.
І знову світом правлять божевільні.
І їх назвуть великими колись.
Звикаємо до катастроф і бійні,
Міняєм просто кашкети і лик.
Марнуєм час: відсотки чи проценти?
Чи справді демократія – ідеал?
Злидар простяг коробочку на центи.
Та що нам він?! Злидар - то не загал!
(@ Любов СЕРДУНИЧ, 2007).

Що ж, дивуєш каптаном,
капканом
щодня
і пілоточку-путінку
міряєш чемно,
Не поклонишся Богу.
Червона матня –
лиш вона з пантронтажем
на марші доземно.

Загребущому крихтою -
навіть Едем,
войовничому світлом –
зотлілі останки.
Нагодуєш війну –
нагодує й тебе,
що й десерту не влізти
в розбухлу горлянку…

2014р.

Худ. Я Саландяк .

Слепоглухие правители*,
на всю Россию кричу:
наши покиньте обители,
с вами войны не хочу!

Знаю, с болгарскими генами
русскоязычная мать:
нет здесь фашистов за стенами,
не за что нас убивать.

Чтобы не плакали матери,
двадцать два года назад
не превращаться в карателей
наших просила солдат.**

Стали они все героями
начатой вами войны,
коль безоружными, строгими
шли под огонь без вины.***

Предвосхитив провокатора,
мир заслонили собой!
Завтра ошибка диктатора
стала б войной мировой…

4 марта 2014

*не признающие своих солдат в Крыму

**http://www.stihi.ru/2012/05/06/9467

***http://www.youtube.com/watch?v=x0iuOgVLgcY&feature=share

Імперська манія. У шизи – два крила.
Обидва повертають у минуле,
де Каїна печать, земна візитка зла,
і «одобрямс» зомбовано-поснулих.

Кричали очумілі: «Хайль!» або «Ура!»
і ждала перемоги ниць убога.
У паралелях днів блукає бліц-весна –
у мандрах тих є лиш одна дорога:

в клоаку осуду, де «карликів» відстій,
де кожен лиходій вже має кару:
за муки і за біль на цій землі святій
пройти усі пекельні кола аду.

16/03/2014

О горячих Сердцах, о горящем Майдане,
Очень трудно писать по горячим следам.
На горячем песке все, конечно, стояли,
На горячем снегу - с нас никто не стоял…

Они были юнЫ, и почти еще дети.
И не знали войны и законов её.
С чистотою сердец и открытым забралом,
Шли, чтоб солнечный свет был доступен для всех...

Было страшно порой, впереди неизвестность.
Там их ждали щиты и звериный оскал!
Снайпер всё рассчитал, превращая миг в вечность!
Затаивши дыханье - спокойно стрелял!

Разрывались сердца, и рвались в небо души!
Возвращаясь слезами-дождём матерей!
Сын стоял за отца, уговоров не слушал...
Никогда не видал он свинцовых дождей.

Взмыла вверх над Майданом Небесная Сотня!
Искупив своей кровью все наши грехи!..
Но не всем нам понятна и Жертва Христова!
От дальнейшего Зла нас Господь сохрани!
24.02.2014 Ю.В.

Двісті років пам’яті Шевченка
і чекає цілих сорок сім,
поки приурочує ще ненька
кожну дату споминам своїм.

Двісті літ історії руїни,
долі, і таланту, й талану,
і німого крику України,
поки через пройдене долине
час у неосяжну далину.

Двісті літ у нас немає часу
вивчити останній заповіт –
двісті літ осанни по Тарасу.
Є чому радіти, хто ні разу
не читав Шевченка з юних літ.

Двісті літ було про що згадати
на вузьких Тарасових шляхах.
І маленькі, і великі дати
вічно будуть жити у серцях.

Є кому послухати Пророка:
що не буде волі у тюрмі,
що не буде перемоги, поки
панівні верхи, напнувши щоки,
воювати йдуть себе самі.

Поки не знайдеться Вашингтона,
що звільняє душі від проказ,
поки дишлом писані закони
з барикади самооборони
прямо не покажуть на «Кавказ».

Поки не повстанемо за волю,
як писалось кров’ю звідтіля,
де горить за горами земля,
не помстились за дівочу долю,
за русалку і гнучку тополю,
за покритку блазня-москаля.

Не впізнали долі України
в образах поетових творінь –
жінки, дочки, матері, дитини,
не дізнались про шляхи з руїни
на стезях останніх поколінь.

Не дивились, чим живились круки
навсібіч орлиної глави,
забували, що на вістрі злуки
ненаситні загребущі руки
завше виростають із Москви.

І ятрило кожне хворе місце,
що Шевченко діагностував.
І тодішня сутність шовініста,
і майбутня місія чекіста,
що несамовитих обуяв.
.............................................
І яка подяка «кріпакові»?
Може приєднаємо Арал?
Ми слов’янофіли!
               Мало крові
на багнетах братньої любові
і бракує маршів за Байкал.

« Грає море, гомонять діброви,
сивий смушок мріє в далині...»
Це Тарас...
                              Душа сумує знову.
Гайдамаки...
                              Спогади одні...
І не меркне Кобзареве слово.

Двісті років щирої розмови...
Не стихають
двісті літ
пісні.

                              2014

«Що істина? Навіщо ці слова
Кидаєш в порожнечу божевілля
Юрби? Що тямиш ти – жебрак?
А істина проста: весь твій народ –
Раби. Існує Рим у величі свавілля
Існує меч, закон, орел і легіон.
Цього не зрозумієте, однак!
Бо ви – пилюка на шляхах війни,
Збіговисько юродивих пророків,
Фанатиків, що плісняві слова
Плетуть нитками у нудні молитви.
За філософію свою повиснеш на хресті,
А цей народ віддам мечу й вогню,
Таки зруйную храм твоєї мрії
І подарую вам шматок надії –
Блукайте і тиняйтесь по світам!»

«Той, сущий каже: «Аз воздам!»
Ваш світ – жорстокість, Рим камінний
Сліпе страховисько, що суне в небуття
Ми ж істину шукаємо в словах
Одвічних. І століттями блукаємо в імлі,
Йдемо пустелями до світла й доброти.
Закон і право ваші – то звірячий Колізей,
Розпуста і вино, не мудрість – словоблудство,
На ваші оргії мільйонами очей
Зневажливо й без страху дивляться народи.
Хай поневолені і кельт, і галл, і грек
Та іудей, сармат, і мавр та іллірієць –
Настане день – впаде бундючний Вавилон,
Впаде розпусти ненависний трон,
Свобода
Прийде в світ, та істини закон
Засяє для людей, не для царів,
Впадуть імперії вина та сибаритів,
І на руїнах Риму ненависних
Новий збудують люди світ і храм –
Новий Єршалаїм! Я чую: «Аз воздам!»

Домовчались-дослухались
До самого краю...
Чого люди чекаєте?
Що вас не впізнають,
Що сховаєте обличчя
Від сорому тихо
І в кімнаті вже без нету
Відсидите лихо?

Не чекайте: не вийде!
Чужа воля в хаті
Нам розкаже чи сидіти,
Чи стіни ламати!

08.03.2014

Я бачив маску «праведного» гніву.
Вона кричала яро: - Розіпни!
Під лють юрби, немов на гільйотину,
вели когось уже у наші дні.

Людину не міняють часоплини.
Як і тоді, багато літ назад,
на крові слова плинуть домовини,
а осторонь стоїть «святий» Пілат.

Це сон душі чи бісова утіха
штовхає ум на «Розіпни! Убий!» –
іще одна смертельна чорна віха,
іще один зомбований живий…

06/03/2014

На наших українських сторінках
історія писалась густо кров'ю,
і попелом калатала в серцях,
і утішалась владною любов'ю.

Історія тулилась до журби,
до генетичних витоків печалі
і не цуралась чорної ганьби,
народженої з рабської моралі.

Та кожний раз, в критичний час доби,
коли марніло сонце України,
її сини, незборені сини,
вставали із духовної руїни.

Із тих синів найпершим є Тарас,
наш геній слова, волі та свободи.
З минулого звертаючись до нас,
він знову кличе: уставай, народе!

Той клич палкий лунає з давнини.
В нім осуд страху і настава мужнім:
- Боріте кривду, доньки і сини,
а не живіте віком непробудним.
Вставай, народе. Час вже сіячам
засіяти своє, духовне й рідне,
щоб не жилося вільно бур'янам,
а коренилось українство гідне.
Вставай, народе. Годі крайніх хат.
Збирай героїв під свої знамена.
Хай згинуть пута, що тягли назад,
а вільний дух постане на теренах.

-Пророче наш, вже досить сивих літ,
як ти спочив у Канівській могилі,
як повернувся в наш стражденний рід
під синє небо в Україні милій.
Тарасе, спи. Ми чуємо твій біль.
Його відлуння аж до Бога лине.
Хай зачерствіє хліб і згіркне сіль,
якщо колись в безпам'ятстві він згине.
Тарасе, спи. Надій твоїх жага,
пройшовши часу неозорі далі,
засіялась на вдобрені поля
і вродиться світанком без печалі.
Тарасе, спи. Ми справами життя
розвіємо у часі рабську долю
і на підмурках нового буття
твою завітну вознесемо ВОЛЮ.

Із архіву