Ловить Музу дні і ночі
Віршомаз завзятий.
Як Пегаса осідлає,
вилітає з хати

Й сидить в парку.
Жовтим листям Музу привлікає…
Комірник підсів до нього.
Поета питає:

-На якого біса пишеш
Ти свої куплети?
Яка користь? Вигляд маєш,
Що жертва дієти!
Ось я собі гроші маю
І стабільні дні.
Не пишу, а «сочіняю»
Тільки накладні!

-Оце добре, мій колего,
Кожному своє.
Кожен коваль Пегасика
Сам собі кує.
Хтось народиться творити,
Думати, писати.
А хтось шлунок компостити,
Потім – накладати.
Таки треба Музу кинуть
Й не писати вірші –
Стане гумусу в природі
Набагато більше!

Та й дивитись на процеси
Потрібно ізнизу…
Як з комори накладна
На свободу лізе!

І тоді світ без поетів
Коморою стане -
Скрізь одні комірники,
Навіть з обізяни...
Безумовно, так настануть
І стабільні дні,
Бо й кохання мусить бути
Лише в накладній.

Якби так світ розвивався
Запертий замком,
То й Бог був би не поетом,
А комірником!

Його веде змагання із богами,
Її - бажання упокорити його,
Він – цінить затишок і хіть_нестями,
Вона – круїзи і потрохи усього.
.................................................
Вкладаючи бажання у бажання,
Які повинен здійснювати він,
Вона, насправді, - вічне запитання, -
Без нього, без Володаря причин
(Ах відповідь, печаль його сивин...)

І хоч державу маємо свою,
Хоч тягнемось до світла не зі сходу...
Живемо, браття, у своїм краю
За правилами свого родоводу.

Освіта в нас купляється за сало.
Бо сало символ праці і знання.
Заможні ті, кому ще перепала
Колгоспна спадщина - украдена свиня.

І маючи на салі смисл науки,
Будуючи на салі кар’єризм,
Ми хочем цінності з Європи в свої руки -
Замацать салом, як і комунізм...

Багато ще чого ми хочем мати!
Щоб був сусід сліпий, глухий, німий,
Беззубий, безпритульний і горбатий...
Щоб я на його фоні був крутий!

Щоб яблука у мене уродили,
А черваки у брата завелись...
Щоб вільні кури незалежно скрізь бродили
І лише у моєму курнику - неслись!

А хто не поніма про що тут йдеться,
Собою марить благородь піймать,
Пойме хто є самий, коли знесеться...
І за кордоном стане яйця торгувать...

2012р.

Йде Петро торговим центром, огляда вітрини,
Щось шукає, бо «на носі» в жінки іменини.
Бачить, акція рекламна у якійсь крамниці –
« В нас до свята подарунки кожній третій жінці ».
Той очам своїм не вірить. Як таке буває?
Те саме, що «на халяву» хтось щось наливає.
Як ото є дійсно правда, не якісь дурниці, -
Значить, нині пощастило моїй любій жінці.
Миттю він туди «влітає», продавчиню кличе:
- Ви скажіть, чи то є правда, що в рекламі пише?
- Ми ж серйозний магазин. Повірте, чесний люде!
Бачте, пише: кожній третій. Значить, так і буде.
Ви приводьте свою жінку, щось нехай купує.
Буде жінка точно третя, - значить, подаруєм.
Через мить удвох вбігають: - Де ті подарунки?
Й тичуть гордо продавчині паспорти у руки.
Продавчиня аж сміється. Їй, звичайно, дивно,
Як то жінку він «притяг» отак оперативно.
- А для чого паспорт взяли? Ми ж не говорили.
- Як для чого? Щоби ви мене не надурили.
Ось мій паспорт, ось її – сказав щасливий Петя, -
Щоби знали: жінка в мене - офіційно третя…

А в мене сонце
З`явилось миле,
Таке... красиве:
Колись, казало,
Був вид русявий,
Та не пристало
Сонцям при силі:
Вони всі сиві!
Тепер же Сонце,
Ласкаво-миле.

Що безтілесне?
Це не цікаво!
Враз захотіло -
Явило тіло…

…А біля хати
Як же тримати?
Секрет відкрию:
Тепер животик
На нього тисне!

Сидить,сумує,
Про грішне мріє...

Ах, Сонце-Сонце,
Таке ти в тілі?
Ану на небо,
Яке у ділі?!

-Чом зі школи йдеш сумний? – спитав Івася тато.
-Став я голову удома забувати часто.
Кожен день питає вчитель. Певно, злість тримає.
Що робити, як у тебе голови немає?
Знов казала: Ой, Івасю, голова й два вуха,
Ну ніяк тобі не лізе в голову наука.
Я й сама не знаю, каже, як з тобою бути.
Схоже, голову, Івасю, вдома знов забув ти.
Тут батьки почали думать, як себе повести?
Треба, певно, подарунок вчительці занести.
Думав тато, що ж купити вчительці Івана,
Тут прийшла йому в кебету думка непогана.
Раз про голову питає, натякає наче,
Візьму, думаю, й занесу голову свинячу.
Бо вона ж не перший рік із тим працює класом.-
Знає ж точно, що торгую на базарі м’ясом.

Ось і весна
нявчать коти
кортить аж
музу роздягти
дзвенить струна
і входить в раж
теплом навіяний
кураж.
І мрій не міряно
і сни під віями
такі омріяні
що й не до сну
і вірші просяться
аби засіяли
їх на сторіночку
і не одну.
Душа колоситься
чуттями
ніжними
і до знетями аж
у очі ближнього
відверті рими ті
відкрити хочеться
та як утриматись
Ерот бовва́ніє
коли вже точить ця
еротоманія
хоч ми не збоченці
та вже на грані ми.

Занадто відповідальний
І трохи занудний, ма…
Я не в пальто...
Чесно, у теплій куртці!
Увечері буду пізно.
Холодна тепер зима,
А я недолюблюю сніг,
Особливо коли в маршрутці.
Ще не люблю Новий рік.
Причину ти знаєш, ма...
Бо мій Дід Мороз
Був у дитинстві не татом.
Я хліба куплю...
Ти плакала не дарма.
...і масло, і цукор...
Не треба йому дорікати!
Вечеряй сідай, не чекай.
З’їв кашу і рибу, –
Кажу ж, не голодний!
От візьме – і прийде.
Завариш нам чай?
Я просто для цього
Зробив кілька кроків.
Ну що-що?
Узяв подзвонив...
Ти ж знаєш, що я
Пробачаю пороки.
Та як він?.. Нормально.
Нас теж привітав.
Просив передати
"З Новим ненаРоком"...

Троянда запитала у ромашки:
-Що за замашки?
Чом з королями стала поряд, вийди,
І повелю всі відмінити кривди!
- Я там стою, де відчуваю Бога:
Хоч безталанна, та Його небога
21.38. 21.02.2012

Ни на одной скрижали света
Ответа не было и нет:
Что без оценок жизнь поэта?
И что без рейтинга поэт?

Познайомилась із хлопцем Галя у суботу,
Той сказав, що він боксер і майже майстер спорту.
Хлопець гарний і стрункий, ще й статурний досить.
Говорити добре вміє й класні «шмотки» носить.
Пили каву у кафе, а потім пиво в барі,
Довго ще гуляли містом Галя з Грицем в парі.
Потім з нею під під’їздом трохи реготали,
Так сміялись, що сусіди нервуватись стали.
- Ти вже, Грицю, будь тихіше. Певно, сплять вже люди,
Бо народу половину зараз перебудиш.
І не думай у під’їзді щось кричати ще раз,
Бо в сусідах он навпроти маєм теж боксера.
- Я нікого не боюся! Мила, не хвилюйся!
Хай виходить! Я із ним швиденько розберуся…
Тут відкрились різко двері… Повний ступор в хлопа.
Очі, певно, від страху аж вилізли на лоба!
Так рвонув – штани аж трісли. Так тікав бідака.
- Щож ти, Галю, не сказала, … що боксер – собака.
2012

Не знати як в маршрутку повну зранку Вася вліз,
Напхалось стільки люду там, що ледве не зомлів.
Стиснули так, що й не дихнути. Зовсім вже біда.
Уперлась Васі бюстом в носа жіночка руда.
Боявсь підняти навіть очі, дихав через раз.
Терпів, не рухався бідака, бо не до образ.
Стояв, як мумія сушена. Люд усе ж кругом,
Вона зупинок через п’ять помітила його:
- Я мушу спертись на плече, бо ззаду хтось насів.
Бо їду майже з півгодини на одній нозі.
- Та, певно, більш, ніж з півгодини – шепче Вася їй,
Якраз ви, пані, примостились на нозі моїй.

2012

В день Святого Валентина щось сумна Людмила,
Раптом хтось до неї дзвонить: - Добрий ранок, мила!
Та й питає: - Чи у тебе вже з’явились крила?
Ми з тобою тиждень тому ,певно, говорили.
В інший день вона б спитала, що то за мармиза?
В день закоханих чекаєш все ж таки сюрприза.
Голос нібито знайомий. Серце все ж відкрила
І сказала: - Якщо треба,- значить, будуть крила…
Та Амур чомусь не вибрав їй стрілу кохання.-
Про крило спитав той заднє для РЕНО МЕГАНА….
2012

Тільки сів удвох вечерять з жіночкою Вася,
То й розмова непроста між ними почалася.
Стала Рая враз жалітись за вечірнім чаєм,
Що і грошей, і уваги їй не вистачає.
- Замість квітів і цукерок, плиток шоколаду
Краще ти кохану жінку шубою порадуй.
Чоловік всміхнувся хитро, подививсь на Раю:
- Це не так уже і просто, але постараюсь.
- Ти ж дивись, не передумай часом ненароком,
Тож чекаю твій «сюрприз» перед Новим роком.
І пішла така щаслива, мов іде до шлюбу,
Бо ж нарешті «розкрутила» милого на шубу.
Ще ніколи не чекала так Нового року,
Щоб приміряти пошвидше хутряну обновку.
Час від часу натякала чоловіку знову,
Щоб постійно пам’ятав про оту розмову.
Щебетала біля Васі, бо ж таки хороший,
На таку шикарну річ «відвалить» купу грошей.
День нарешті той настав. Зборола радість втому.
Тож летіла, як на крилах, жіночка додому.
Стало битися шалено в грудях жінки серце,
Бо в тарілці він приніс їй … «шубу» з оселедцем…

Её любимая забава –
себя, единственную, бдя,
плескать в лицо другим отраву
и уходить, не уходя.

2012

О чём ты думаешь, Чапаев,
Ты - девушка с улыбкой-клёш?
Как бы резвяся и играя,
Твою печаль не разберёшь.

Ты вся в избытко-недостатке,
Передающемся устам.
Происхождение загадки
Не вемо нам.

Раздольно прорастаешь в тесном
И в норку прячешься, как мышь.
Полунебесное в телесном
Полулелеешь и хранишь.

Ты то былинкой невесомой,
Чуть отрываясь от земли
Своей соломенной основой,
Напоминаешь ковыли,

То застреваешь мёртвой гирей
С глазами крошки-пикачу,
Мол, типа нету в этом мире,
Чего надеюсь и хочу.

Здесь не поможет труд ударный,
Ни костоправ, ни управдом,
И отголосок вящей кармы
Грохочет в небе голубом.


2011

Мені від Вашого жалю –
аж терпнуть губи.
Я вже казала –
не люблю
до самозгуби.
А Ви до мене вкотре вже –
із співчуттями.
Облиште Ви, о, Mon Amiе,
Й на сонці – плями…

Сьогодні кішка –
й не одна –
Гострила кігті…
Нема кіна, відсутні ЗМІ
і – сніг на віхті!
Мені від вашого жалю…
Ах...! Терпнуть губи…
A, Mon Amiе, Mon Cher Amiе...
Який Ви..!
Любий..!

Новий рік, новий рік
Вже ступає на поріг
Буду їсти я пиріг
Буду грати і співати
Буду весело стрибати
Гостей гарно зустрічати
І ялинку прикрашати!!!

© Кравчук А. Г., 2011 р., Рівне

Не повзу, не бреду…
По землі іду
губами,
догори ногами…
То вам не грати на дуду –
гайда з нами.
2004.

Щоби творилось вам і дома й на ПееМ,
У Павлюка перо для вас ми відберем!
В Лазірка знімемо із шиї автомат,
Хай інші теж построчать вірші наугад!
Вдихнем з Осадко й видихнем у вас красу,
Жару з Лібуркіної і п'янку грозу,
Із Домініка Луцюка зіллємо Понт,
З Осоки – Лорку, із Ляшкевича – П’ємонт...
Ну, словом, візьмемо з усіх - і все для вас!
Лише пишіть, лише приходьте – без образ )

Еще один поэт ушел -
непонятым и неутешным.
Не пил с утра, но и не лгал
о «как бы чувствах» в сердце нежном…
Так между строк и срок истек,
как исчезает «как бы время»,
и потому «как бы ушел» -
минуя наше «как бы темя»…

Глибока осінь зрілості: поет
Здіймає списа - словом наперед!
Та тільки те, що знизу, не встигає,
Душа болить!
А в критика - співає!.. (

:)

У п’ятницю покину сайт –
Лише 3 дні дам на прощання.
Фінал. Усе. Іду в офсайд
Якраз 13-го травня.

Мене ви тут не вберегли –
Я ж віршів так писав багато.
Прощайте, сивії орли
І жовтороті пташенята.

Раніше Пушкін так пішов
І Лєрмонтов. Тоді – Єсєнін.
І Маяковський ліг на ствол.
Іду і я, єдрєні-фєні…
…
Поети покида́ли світ,
За ними - плакала планета…
Тепер - лиш сайт…
Тоді – привіт!
І - слава Богу (й Інтернету)!


12.05.2011

Ні, русалочки сьогодні
Не ширяють в небесах -
П’ють вино вони, як воду,
Наганяють людям страх.

На коні вони не скачуть
Ні з щитом, ні на щитах -
Та нічого це не значить:
Хоч літають, та не птах.

Вогнедишні і хвостаті
Ці дракони навісні -
Гонорові в себе в хаті:
Не у небі, а на дні.

Світ увесь заполонили,
Небеса і водну гладь.
А комусь - коханки милі,
Що дарують благодать.


03.08.2010

Дві білявки на концерт
Вибрались в суботу,
У антракті, фертик ферт,
Роздивлялись ноти.

В гардеробі поміж пальт
Розмовляли мило,
Як зіграли скрипка й альт -
Аж язик втомили.

Тут одна питає: "Кет,
Ти мені подруга?
Що ти любиш - менует
Чи рондо і фуги?"

І примовкла люба Кет,
Як язик ковтнула:
Рондо, фуги, менует...
Наче і не чула:

"Ой, Аліно, не крути:
Менует - я в темі...
Але рондо - це куди?..
Поясни нечемі..."


17.03.2010

- А річ у тім,
таки у тім,
що мав я гарний карабін,
усе б нічого, крім, бігме! -
(Усі разом:)
- ду́ло було не одне!

- І добре міг із двох сторін
у здобич поціляти він!
Усе б нічого би, та, ох! –
(Усі разом:)
- за́вше тягнуло на двох!

- Хоча завжди могла сповна
на двох служить мішень й одна,
усе б нічого, та одній
(Усі разом:)
- не залишитись цілій! (

- І так воно
не зле було -
життя за дулами вело,
усе б нічого, та взяли
(Усі разом:)
- ду́ла оті і злягли!

* * *

- Тепер мій рок -
лиш люлька й грог,
і згадки про палких жінок -
все як у всіх, лиш два ремні
(Усі разом:)
- дуже тугі на мені! :(


2008