Ой, на сцені, як в житті,
хтось на кого кличе.
А у залі жінка
вся в сльозах кигиче.
Може, їй, як чайці,
хтось надрізав крила.
А чи, може, може, жінка
світом занудила.

Приспів 1:

Жінко-жінко, ти ж свята!
Працю всю переробила!
І в оглядній залі
світом занудила!

Подивись на мене –
я роблю в театрі!
В мене є натхнення,
а нема зарплати!

Режисери-сери
мною попихають,
а на всі прем’єри
хваворіток пхають!
(Пхають! Пхають!)

Приспів 2:

Жінко-жінко, ти ж свята!
Дома все переробила!
І в оглядній залі
просто занудила!

Жінко-жінко пресвята!
Жінко, все переробила!
Чом ти, моя жінко,
світом занудила?!

Бездоганна усмішка
має буть у мене.
Я повинен з криком
вибігать на сцену.

Я мушу бути за́вжди
у найкращій формі.
Піжо́нів дивувати,
давати всім фо́ри.

Ні́, пано́ве, блага́ю вас –
краще не лізьте в душу!
Не марнуйте, панове, час –
застерегти вас мушу.

Приспів:

Мав би покровителя,
що мене одягне,
і тоді байдуже,
що́ душа́ моя прагне.

Шмато́к би він зі столу
кидав, як собаці.
І я тала́нт свій скоро
втопив би у чарці.

Ні, панове, благаю вас –
не лізьте в мою душу!
Не марнуйте, панове, час –
застерегти вас мушу.

Хоч мав безліч інших справ, –
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
І на мене, звісно, –
Хоч, як вітер, я попер,
Дощ був сильний у четвер,
Мов Бог плакав слізно.
Після дощику в четвер
Я чекаю дотепер
На густу чуприну,
Бо на лисій голові
Волосинок тільки дві,
Поміж трьох морщинок.
30.05.24

горіли орки палали
їх наші хлопці птурили

їх наші хлопці птурили
і орки геть пожмурились

клятий ординцю ти не лізь
мало вам вашої землі

мало вам вашої землі
йдіть і самі себе паліть

хто із мечем до нас прийде
той від меча до пекла йде

той від меча до пекла йде
і не сховатись вам ніде

наші завзято орди б'ють
ми переможем у бою

ми переможем знаємо
бо з нами правда світ і Бог

17 Березня, 2022

Пріючи зупиняюсь посеред дороги
Тягну сумки у місце де крапка на моєму смартфоні
Новий хостел, авжеж, ну хоч не на дворі
Не забути спитати від вайфаю паролю.
Зупиняюсь перед залізним парканом
Зухвалість пропала
Мрію про сигарету
Нарешті приймає мене якась дама
Потягало її життям напевно.
Жалкую, невдовзі, що не слухав ту жінку
З повним мішком шукаю вбиральню
Вриваюсь в кімнату, де є добрі люди
Схоже завадив їм, та все ж підказали.
Пройшовся районом, в такому не був ще
Не був як жилець, а так звісно ходив
Всюди лиск автівок, акуратні газони
Відчував себе злодієм серед тих хто це життя приручив.
Кімната забита, всі сплять перед працею
Гори сумок під столом і ліжками
Веду себе тихо, лягаю на нижню
Яка дивна удача, не люблю високо спати
День другий, 12-та, не дихаю носом
З вакансією мене таки намахали
Читаю дурниці що пише куратор
Не довга зупинка, час знову речі збирати.

пишіть простирадла двоспальні пишіть
щоб реченню було нетісно
зоріть кілометри й гектари угідь
і вчора і нині і прісно

верети пишіть і пишіть ліжники
обруси пишіть і підковдри
нехай наративлений викид руки
злетить над Карпати і Товтри

пишіть як сергій і пишіть як жадан
одвічний довічний ваш гуру
не бійтесь фейсбук не влаштує вам бан –
на плахти немає цензури

пишіть у відпустці пишіть на посту
в трамваї і в кабріолеті
пишіть в кабінеті у кухні та у
прихожій або туалеті

пишіть лиш пильнуйте во віки віків
щоб внутрішній цензор не витер
у довгих рядках нагромадження слів
колонки і розсипи літер

навіщо на аркуші ворду поля
усякого розміру й масті?
бігом налаштуйте поля до нуля –
і буде вам слава і щастя

пишіть не спиняйтесь коли в монітор
поміститься лиш половина
це просто в рядках утворився затор
бо заздрісник дихає в спину

пишіть так як ̶м̶о̶д̶а̶ серце підказує вам
безримно пишіть кострубато
хай винесе мозок ваш твір читачам –
не кожен так вміє писати

пишіть не зважайте на критику й сміх
і знайте що правда за вами
пишіть і пошліть критиканів усіх
за куцими недорядками

бо довгий рядок наче довгий гудок
у ньому і мело і драма
не стидно таке зберігати у doc
читати коханій і заму

пишіть простирадла двоспальні пишіть
й усе те присвячуйте звісно
усім кого бісять розлогі вірші
і вчора і нині і прісно

1.08.23

«У голові моїй тумани-мани,
Та тебе чекати я не стану…»
Макс Барських «Тумани»


У кишенях моїх діри-Іри
задовбали на роботі боси-оси
я не сплю, бо серед ночі-очі
один чорний, другий сірий-ірий
насувається на мене хмара-Мара
за кредит для автокара-кара


18.06.2023

ІНічого не буває випадково:
таємне явним іноді стає,
обожнюване віри додає,
талановите оживає знову
у ореолі слави і любові....
вороже заперечує моє.

ІІУсе ще доростаємо до Баха,
який на слух майбутнє уявляв,
таке як є. То не ловімо ґав.
Звикаємо до оргії, до жаху,
воюємо до немічі, до краху...
борг Якова визискує Ісав.

У лиходія – ні ума, ні серця,
то що йому мелодії кантат...
і Моцарта не чує акурат,
і поки арфа тарою здається,
у неї запакує оселедця,
у партитуру – сало і салат.

ІІІТак і моє завіє пізня осінь
і понесе зима в останню путь...

така у неї очевидна суть –
нікого не зігріє у дорозі.

А як не задубію на морозі,
мої сальєрі не переживуть.

06.2023

Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.

Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
у п’ятницю за молодого діда?

Відомий Кіса мав аж... 33,
і то йому і їй було приємно
летіти на побачення таємне.

Не вішай ніс, дивися догори,
чекаю до осінньої пори...
після війни... і, може, не даремно.

Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.

У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
ти файна баба, ну... і я не дід.

Була ти нареченою моєю,
але тоді ми не були сім’єю...
як то буває інде навесні
ще маємо собі не що попало
і мріємо, аби то так ся стало
хоч уві сні... усупереч війні.

06/23

Люди не відрізняються від рослин.
Не вірите? Просто придивіться на них.
Маленькі діти, підлітки, дорослі -
Всі вони шукають благ земних -
Так само, як і рослини!..
І для кожного свій клімат,
І своє місце під сонцем.
І в кожного своє ім'я,
І в кожного свій соціум.
Тому можливо рослиною є людина?!.

У краси немає стажу!
Не вірите?
Спитайте у дівчат наших

Чому це сьогодні схвильовані лиця?
Читають поезію, кажуть: “Ого!”
Святкує світ весь, України столиця:
Павлюк народився, славімо його!

Він рік відкриває Новий, як годиться,
І келихи повні налиті кругом,
Звіщає у небі урочисто птиця:
Павлюк народився, славімо його!

І жезлом не може його нахвалиться,
І мріє буть Музою, каже: Ого!”
Щаслива дівчина ачи молодиця:
Павлюк народився, славімо його!

І ширшає книг вже чимала полиця.
Поет він од Бога, і слово — вогонь!
Поезії Богу я хочу вклониться:
Павлюк народився, славімо його!

1 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023)

Він грає на фортепіано,
а кішка поруч, наче панна.

Тож уявляє, що він Ріхтер,
що має полум‘ям горіти…

Вона не вірить, що він Ріхтер:
про що тут, пане, говорити?

А сни вусатій цій корові
приходять тільки кольорові.

Вона сама там грає в поті,
а він - перегортає ноти….

Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік

Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась
торбина благодійна у руці.

Зважаю на неписані закони,
кладу у торбу лепту перший раз
і... посуворішав іконостас,
і, наче... очі відвели ікони.

Враховую оказію таку
і мощі діда соваю до стінки,
але й туди підсовують корзинку
на довгому дубовому дрючку.

Що Богу – Боже... це я пам'ятаю
і що царю – цареве, знаю теж
і кожен щось у торбу опускає,
аби грішити далі і... без меж.

І я, за чек моєму херувиму,
купую індульгенцію... на чай,
аби колись поніс мене у рай.

Дивлюсь у небо чесними очима,
радію, що за брамою незримо
мене вітає Юлій Цезар Гай.

06/22

У неділю до обіду
сперечались два сусіди.
Що у цьому світі краще —
мати силу, а чи щастя?
— Ліпше всім здоров'я мати,
і не будемо вмирати, —
каже той, хто був старечим.
А молодший заперечив:
— В мене був бугай здоровий,
важив десь, як три корови,
та не мав удачі нині —
опинивсь на скотобійні.

Тож нехай у вас все вдасться,
всім бажаю — сили й щастя!

03.02.2022р.

Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,
Щоби спокусився вітровій.

Він їх пестить, щипле і стиска,
Аж заходять зашпори вечірні.
Як султана владного рука,
Він усим їм відданий і вірний.

І юрба сміється недарма,
Веселяться захмелілі люди:
Завітав у гості цицень-грудень,
Й стриптизерка радісна зима.

5 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

…А що, Богдане, чи ТЕАТР – не ноша
На все життя – до праці й до меча?!
Чи Мельпомена, дівка прехороша,
Зронила шалю з білого плеча?..
Чи Ангел-херувим на полі бою
Прослав до ніг кирею золоту:
Вести ТЕАТР до поступу й розвою –
Посіяв в чолах пресвяту мету!
Корінф чекав… Корінф благав: – Юначе,
Відпий цю чару, цей гранат гіркий!
Допоки серце в ранах не заплаче,
Не звідаєш, АКТОРЕ, хто такий…

Явилися… Підступність і кохання…
…І Він прийшов… Отелло і Макбет…
Пан Возний… Яго… - (видива туманні!) –
Інспектор Гуль… Жевакін… Президент…
Причулися нізвідки Небилиці,
Промовилися мудро Байкарем…
Множинні лики, характерні лиця –
Сальєрі і Пилат – (і нерв, і трем!)…

І ті жінки… Марія Заньковецька,
Пантера Чорна в очі зазира…
(Химерна Пані – Доленька мистецька!
Химерна тінь на кінчику пера)!
Окраденої Анни зойк тривожний –
Назустріч їй Микола Задорожний.
А там – у маскарадних масках Ніна,
Арбєніна кохана половина…
Магічне коло – в танцювальнім русі
Гусари й Дами, Зосі і Жабусі…
Сеньйори… Бургомістри… Невідомі…
Аж ген – Тартюф сміється у Содомі!...
А в небесах, що виснуть, як мана,
Як скарб безцінний – шабля Богуна!

І все оте – Твоє гірке причастя:
Професії АКТОРА тихе щастя.
Немов Орфей в передчутті обнови –
За дар душі – ВІНЕЦЬ ЗАВЖДИ ТЕРНОВИЙ.
Орфея чудо начебто й просте:
ВІНЕЦЬ ТЕРНОВИЙ ЛАВРОМ ПРОРОСТЕ!

…За чашу ту, що Богом ниспослана,
Бо творча доля – ноша нелегка! –
У Храмі Слова возвістим: ОСАННА!
Ars longa… За БОГДАНА КОЗАКА!

З щирою приязню і легкою рукою –
Ірина Вовк.

Коханий, вибачай сьогодні, певно,
Моє бажання спить, немов дитя.
Ти в змозі сам згадати достеменно
Усіх наяд, що скрасили буття.

Голивсь... Щока не колеться, це добре,
І руки не холодні, та дарма,
Ховаю носика у теплу ковдру,
Мене для тебе, поки що, нема!

Тремтять блаженством губи соковиті,
Ще й до грудей прилипли, мов реп'ях.
Стривай, горобчику, вчорашня оковита
Вилазить боком і зриває "дах"?

Рукою сон зняло, буравлю стелю.
Теляча ніжність серце гарячить.
Скидаю пристрасно шовкову льолю!
Зусилля марні, мій горобчик спить.

— Це життя я знаю краще, — говорить кіт.
як муркотіти і в кого просить смачніший обід!
і скільки у дерева, що під вікном пересохло віт,
щоб мені ненароком із них не упасти.

ти коженого день крутишся білкою в колесі,
не достає справжніх рим і розкішних слів.
людство давно помішалося на вічній красі,
навіщо йому ще й твої закодовані гасла?

я — у нірвану а ти — у швидкий Wi-Fi ,
я — собі сам господар, а ти словників самурай,
коли вже згоріла хата — вогнем гори і сарай!
скільки в наперстку життя справжнього щастя?

у мене мантра — риба, у тебе мантра — Ом!
у мене від нервів — сон а у тебе — кубинський ром…
на ранок підводишся — марева сизий фантом,
а для щастя—води, аспірину й зубної пасти!

тобі б твою душу туди де протікає Ганг,
у котів теж сім життів і небо — блакитний дах.
от походив би трохи з хвостом і в моїх вусах —
скинув із себе давно дурні баласти!

тепла шуба і вуха-антени... Харе Крішна!
не завойовувать сцену, що ледве дише! Харе Рама!
сонце кусає млинець із сливовим варенням віршів,
є кіт найвища каста, простими словами!

Десь у нетрях Інстаграму
Пропадають тато і мама.
Дітлахи не вчать уроків –
Зависають у Тік-Току.
Дідуся й бабусю внуки
Інструктують по Фейсбуку.
Навіть з кумом зміркувати
Примудряються у чаті.
Скрізь всесвітня павутина –
Не дістатися людини.

Уплету анапести у ямби
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.

Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,
там і амазонці буде мед.

Та в Майстерні віє безнадія...
тихо-тихо... наче у тюрмі
заповіти пишемо юрмі.

Виживає мрію пандемія...
Іноді усе-таки радію,
що орли поезії німі.

Усе мине, а спокою немає...
це, наче, когнітивний дисонанс –
майбутнє є, минуле наступає
на п’яти і турбує повсякчас.

Єдине, що при цьому надихає –
це магія, що як і перший раз,
ніколи вже не залишає нас
байдужими до того, що минає.

Ну й що із цього? – запитає кожен
поет-філософ, публіки кумир,
що пише заяложене до дир.

Одне й те саме і йому тотожне
з пустого виливаємо в порожнє
і деміургу платимо ясир.

03.2021

– І чула, й виділа, і знала
як та циганка, що гадала,
яка у неї буде роль,
коли об’явиться король...
А ти не дуже то й барився
і... з палуби моєї змився
на інші ріки і моря...
не я... не я твоя зоря,
а ти під зорями не мій...
але іще й сьогодні сниться
отой бубновий лицедій
і мрія пікової дами,
що у Таро не має тями.

зранку з білих кучугур
чути звуки «гур-гур-гур»
це заводить у заметі
свій мотор чиєсь лачетті

Нумо, пане-брате, до коша!
Вдаримо об землю цю бідою,
як немає зайвого гроша,
щоб сушити горе за одною.

Ще на цьому світі є за ким
бігати у будні і на свято.
Вдаримо і гопака, таки,
щоб за нами бігали дівчата.

Як не є, а ти ще ого-го!
Та і я ще парубок... неначе,
хоч не знаю іноді, чого
вся душа за однією плаче.

Жаль, козаче, що й тебе нема...
що усе це мариться... здається...
і, що доля мається сама,
а на все не вистачає серця.

Що усім, те і мені – не гріх.
Поки прийде мила із косою,
рано ще здаватися без бою.

Вип’ю за несуджених моїх
як не курям, то собі на сміх
і умиюсь щирою сльозою.

02.2021

Там, де щирості – біля відсотку,
а любові до ближнього – zero,
я ніякій мані не повірю.
Маю пам'ять не дуже коротку.

До піїтів пошани – без ліку,
та у мене характер поганий,
як побачу між лицями «лики»
чи гяура на задньому плані.

Хоч убий, оминаю совкову
від людей ізольовану касту,
де – зачепиш священну корову,
будеш клячу на вигоні пасти...
Вибачайте, що зовні, панове,
ви таке недоторкане панство.

01.2021

Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,
Їду до тебе у гості,
чекай!" --

"Вітром образи
тебе замело,
Бути повинне
покарано Зло
Невідворотно і
повсякчас:
Їду,
лечу,
вирушаю
до вас!"

Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.

Ставочка замріяний
плюскіт,
Під ніжками роси
рясні,
Тримає Козятко
мотузку,
Ніколи не впустить
її!

Мале Козеня дуже
хитре,
Завзяте воно,
бунтівне...

Повітряний Змій
у повітрі -
Це ж Щастя
якесь
чарівне!

Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я в пилюці... босими ногами.

На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Як чарували звечора до ночі!

Я ноги мив, дірки замалював
на кедах і побіг щодуху
дивитися на танці «буґи-вуґи»
і на баяні, й на гітарі грав,
але із нею інший танцював
і я йому за це не дав у вухо.

01/21

Я не люблю епатажу,
та покажу не ніяке,
а вищого пілотажу
знаки.
Бачу тире і дефіси
титлами кожного тому,
а на плиті обеліску...
кому.
Є запитання? Посто́ю
статуєю Василіска
і підведу під собою...
риску;
крапку і кому банальну;
дужки; ...і(неповториму,
видиму) оригінальну
риму,
оклики!!! ...і дієслово,
взяте, буває, у «ла́пки»,
а увінчає письмо – дво-
крапка
і додаю після неї:
інші слова у рядочку,
знаки уваги моєї...
точку.

01.21

Хоч мудрість ця
проста,
та зовсім не легка:
Дарма бояться
люди
гусака!

У гусака важкий
сталевий
дзьоб,
Гусак не дзьобне,
не загонить в гроб!

Могутні крила
міцно пригорнуть,
Але в труну завчасно
не вкладуть.

Сталеві ноги б'ють
далеку путь,
Проте нікого в землю
не заб'ють!

Найголовніше в гусака
добро -
Його - Перо!

Та у пера
є особливе
зерня:
Воно культурне:

"Страшне перо
не в гусака,
а в ДУРНЯ!"

На Різдво до ранку сяють небеса.
і природа одягає ризи.
Сяє і чекає лісова краса:
бані храму, капища, круїзи.

Як у ці хороми нині не піти?
Ось із джерела жива водиця
ручаями в озері святиться...

Будемо сьогодні тільки я і ти,
а між нами, може – Божий Дух святий
Того, хто сьогодні народився.

Вітаю, друже! Ми вже на порозі
різдвяного локдауну. Руки
не подаю(як ратиці – бики),
а обійму на лютому морозі,
коли не у поезії, а в прозі
побігаємо на перегонки.

Хай НАТО – в хату, а війна – в імлі,
а ми, щасливі – на своїй землі.


І ми – усім
Ой, не чекаймо миру на розпутті,
якщо не переможуть «майдануті».
Зелена йолка сяє до пори,
коли її покотять із гори.

Сук Спотикання -
Давня проблема:

Сук,
на якому сидиш,

Пиляти,
чи не пиляти,
Рубати,
чи не рубати? -
Просто ділема з ділем...

Ну як її розв'язати -
Підступну проблему
з проблем?

З шереху листя
підказку сприймай,
Сук,
на якому сидиш,
не пиляй,
А той, на якому,
ворог сидить,
Рішуче,
без сумнівів,
в єдну мить -

Рубай!

Кружляючи бенкет
несамовито,
Виделкою, мій друже,
не вдавись,
Хто надто полюбляє
оковиту,
До того прийде "білочка"
колись.

Як прийде, то не буде
порятунку,
Її стрибок в імлі
не розбереш,
Ну як оцю приборкати
пустунку,
Як подружитись з нею
врешті решт?

Минай халепа,
як водичка з гуски,
Хай зловживання нас
не розіпнуть,
Як дати більше "білочці"
закуски,
Вона перепочинок дасть,
мабуть.

Народились вірші і... розтали,
залишивши по собі печаль,
бо, не зафіксоване в аннали,
пам'ять не утримує, на жаль.

Та не тануть образи, сюжети,
фабули, метафори, думки...
Їх переосмислюють поети,
копіюючи чужі рядки.

От, якби мені одного разу
генії навіяли таке...
щоб і захмеліти від екстазу,
і не полетіти у піке.

До оксюморону не байдужий,
я, буває, вірю... і – не дуже,
що у ноосфері зависа-
є антена поетичних візій...
...........................
...ні на яку голову не лізе
те, що «наваяли» небеса.

12.2020

Барани сьогодні
рано
Загубили
барабани,
Не вбачають в цьому
драми,
Гучно буцають
лобами.

Громом вся трава
побита,
Гуркотять також
копита,
Забавлянку судить
Кіт,
Він досвідчений
арбітр!

"Треба, хлопці, чесно
грати,
Непорядно
махлювати,
Барабаньте,
не баритесь,
Файно
гарно веселитись!"

Кіт із вечора до ранку
Пропонує забавлянки!

В садочку,
який колись
смарагдовим листям
дзвенів,
Де у густій траві
від спеки
рятунок завжди,
Хлопчик - школярик стояв,
впізнати садочок не міг:
Літо минуле він
а ні на мить
не забув,
Літом зеленим він
тут на канікулах
був.

З'їли усе шкідники -
гусінь, голодні жуки,
Гризли гілки і кору,
нажертись ніяк
не могли,
Нищили власний корм,
та це їм було
невямки.

Патика у хлопця в руках -
зброя непевна вона,
Що учинити тепер,
як подолати жуків,
Банду шкідливу оцю
знищити треба сповна,
Треба позбавити сад
від лютих усіх шкідників.

Дятел геройський летить,
дятел - товариш, боєць,
З хлопчиком швидко, за мить
створили команду вони,
В ритмі відважних сердець
стали удвох до борні.

Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Копита могутні
бьють в землю нещадно,
Міцні, мов залізні,
вони,
Крізь ніздрі проскакують
іскри гарячі,
А з вух струменіють
дими.

Тож б'ються жорстоко,
нещадно, смертельно,
Хто буде із них
головним?
Хто буде водити
велику отару,
Зганьбиться хто з них,
як тюхтій?

Два лицарі б'ються,
не знаючи втоми,
Хто втрутиться,
миттю - гаплик,
Звичайною буде в "героїв"
кар'єра:
Потраплять вони
на шашлик!

Дівчатко в гарненькій сорочці,

В смугастій спідничці у стразах,

Шнурочки на чобіточках

Розв`язуються час від часу.


Ну що із шнурками робити,

Зв`язати якими вузлами,

Чи краще гвіздками прибити,

Чи стиснути міцно зубами?


Дівчатко знайшло чобіточки,

Що мають суцільну халявку,

Щоб ніжки потрапили точно,

Щоб взулося кожне малятко.


Маленькі плямисті собачки,

Довкола дівчатка стрибали,

Міг кожний, хто хоче, побачить

Як гарно дівчатко гуляло!

Дорога лісом - просто
гра на нервах,
Пляшок осколки -
люті вороги,
Їжачились бляшанки
від консервів,
В колеса наставляли
шпичаки.

Машина і нова,
і гонориста,
Везе вона поважних
хазяїв,
Тихенько лісом котяться
туристи,
У лісі чисте місце
як знайти?

"Сміття на ліс нещадно
наступає,
Відпочивальники -
якісь козли,
Як люди забруднити
все бажають!

На цьому ж місті вчора
ми були!"

Раз хлопак на печі їхав,
Піч летіла над землею,
Неабияку мав втіху,
Рівну проробив алею.

Від народу в місті тісно,
Прокладає курс керманич,
Дим з труби летить над містом,
Мов бухика Змій-Горинич.

"Слово має він від Щуки
Та й ганяє, мов холера,
Від Омелька-ледацюги
Маємо лише проблеми

Так від риби потерпати,
Сил нема таке терпіти,
Краще Щуку відшукати,
Юшку запашну зварити." --

"Гей, замовкніть, хулігани,
Із дороги утікайте,
Не сваріть на Щуку-Маму
І дорогу печі дайте!"

Кіт Василь примружив очі,
Муркотіння, мов шансон,
Як приємно на дивані
Про Кохання мати сон.

Лине танго світлим лісом,
Гей, танцюй і не барись,
Подарує ніжні чари
Василина, Киця-Рись!

Тільки раз ласкаво гляне -
Все яскраве і дзвінке,
Як смарагди, в Киці очі,
Серце ніжне і палке!

Василина, Василина,
Найвродливіша дівчина,
У ві сні і наяву...
Кіт Василь тебе кохає,
На гітарі файно грає
Серенаду чергову!

Ми лісом рищемо усюди,
Лише про битви всі думки,
Ми Зайці - хвацькі робінгуди,
Тремтіть Шакали і Вовки!

У ворогів квадратні очі,
Мета у нас завжди проста:
Підпалимо всі лігва вовчі,
Лису залишим без хвоста!

Давно забули слово "спокій",
Підвладні ми усім вітрам,
В нас гострі зуби і широкі,
Навіщо інша зброя нам!?

Зруйнуємо хижацький спадок,
Загони Зайців грізно йдуть,
Щоб в лісі був завжди порядок,
Чатує Заєць - Робін Гуд!

Давно забули слово "спокій",
Підвладні ми усім вітрам,
В нас гострі зуби і широкі,
Навіщо інша зброя нам!?

Десь там за хмарами
Киця гуляє,
Песик її з телескопом
шукає.

Киця стрибає
У діри чорні,
Щось там шукає
вперто, проворно.

Що їй ті зорі,
Що їй планети,
Чом це у Мури
З'явились секрети?

Пес з Астрономом
Дуже сердиті:
Раптом загубитья
В метеоритах!

Поміж зірок
Киця Мурочка рище,
Ревно шукає
Сузір'я Миші!

Не відшукає -
Не загорює,
Сама це сузір'я
Організує!

Подруго Мура,
Не переймайся,
Дай Мишам спокій,
Швидше
вертайся!

Стежкою курною ,
Поруч з водоспадом,
Скачуть два ковбої,
Погоня позаду.

Розбишацька зграя
Дже зла і грізна,
Ліс хоч і ховає,
Та погоня близько!

Друзі, мов зозулі,
В піднебісся звились,
Разом підстрибнули,
За гілки схопились.

Аж дрижать гілляки...
Дружно, в одностроях
Скачуть розбишаки -
Не знайшли ковбоїв.

"На гілках висіти
Тяжко мені, друже,
Що ж його робити,
Хто же допоможе?" -

"Не шукай, вар'яте,
На тополі груші -
Ти коня з собою
Утягнув, стрибнувши!

Відпусти тварину,
Акробат великий,
Зі стремен швиденько
Чоботи висмикуй!"

Впали крижинками
вранішні роси,
Річка не річка, а вже -
льодовик,
Жалить суворо
жало морозне,
Мерзне потроху
пан Сніговик.

Дуже красивий ліс,
акуратний,
Смачно Андрійко
жує пиріжок,
Тепло хлопчина вдягнувся,
ошатно,
Чоботи з хрустом
трамбують сніжок.

Іній застиг на гілках
верболозу,
Солодко спиться осі
та бджолі...
Хоч сніговик не боїться
морозу.
Шію потрібно тримати
в теплі.

Весело світить сонечко
ясне,
Мовить Андрійко серед
краси:
"Друже, візьми шарфик теплий,
пухнастий,
Завжди в мороз від застуди
носи!"

Немає ще у нас Аполлінера.
Оригінали є, але... мовчу...
готові, наче юні піонери,
та не потрібні нині читачу.

Сюрреалісти сильні у змаганні...
митці сучліту ближчі до еліт...
Переважає все ж копіювання
самих себе... щезає колорит.

Являючи себе у писанині,
подобатися хочеться юрмі:
фотогенічні дами – на світлині,
у пасій – донжуани на умі.

Аби у Музи не було простою,
і я чекаю візії такої –
з поезією бути візаві...
але вона диктує ахінею
і після публікації цієї
прощаюся із нею... селяві...

09/20

На полювання не хочеться Мурочці -
Котик хай ловить мишей,
А за прання треба братись Єнотику,
Пратиме він без грошей.

Цуцик білизну прасує любесенько,
Старший над прасками він,
Швидко працює, ретельно, рівнесенько -
Тільки шипіння та дзвін.

Всі у Кицюні до діла пристроєні,
Навіть Тарган - хуліган,
Шпак у квартирі працює шеф-поваром,
Шпак - кулінар і гурман!

"Хатня робота уся розподілена,
Мрія моя, мов міраж:
Хочу на сонечку ніжитись, грітися,
Хочу на море, на пляж!"