Вона народилась у День Дівочої Долі, а сама щасливою дівочою долею не була обласкана. 7 грудня виповнюється 114 років від дня народження великої української художниці Катерини Василівни БІЛОКУР. Їй - мій скромний вірш...

КАТЕРИНІ БІЛОКУР, художниці від Бога
Білий квіт, червона ружа…
Тільки назв – аж цілий том!
Шлях стели, барвистий луже,
Через терни до квіток!

На хрещатому барвінку –
Краплі серця і душа.
Все твоє дівоче віно –
Це Богданівки краса.

Насміхання, заборони…
З геніїв – не перша ти.
Не картини то – ікони,
В долі у твоїй – хрести.

Та твої квітучі думи
Не уміщував мольберт.
Геть, плітки, і гетьте, глуми!
Не згубила в них себе.

Що – троянда і піонія!
Їх співає всенький світ.
В матері Землі на лоні
Піднесла й картоплі цвіт!

Ружі людям дарувала –
Йшла по їхніх шпичаках.
Що на серці Боже мала –
Віддавала у квітках.

Рідний край – квітуче море,
В ньому дух небесний є.
Квіти, Катре, – твої зорі
Й чарівництво все твоє.
(© Любов СЕРДУНИЧ, 2001).

За праведну кров і за сльози дівочі,
Невже ти й тепер відплатити не хочеш?
Як мати ридає і гинуть герої,
Невже ти на боці неправеднім встоїш?
Не вірю! Ти - з нами, хоч досі не знаєш!
Ти волю так само, як Матір, кохаєш!
Ти поруч зі мною, ти разом з Майданом!
Повір, що ми - разом – і Світло НАСТАНЕ!

Не Виродку в ноги вклонись, а свободі,
Що в серці твоїм проросла не сьогодні!
Не пузу продайся, а вгору здіймися!
Ми ВСІ - Україна ОДНА – Подивися!

Ераст Івавніцький, січень 2014р.

Пригорнуся я душею
до рідного слова,*
З Україною моєю
поведу розмову.

Україно – рідна мати,
у віках нетлінна,
як було тобі співати,
рівна серед рівних?

Де черпала ти, рідненька,
і снагу, і силу,
поки тебе вороженьки
до ноги косили?

Станьмо, браття, отчим краєм,
візьмемось за руки.
У блакиті ще палає
золото для злуки.

Наша воля, наша слава
буде нам окраса.
Нездоланна є держава
на землі Тараса.

Споконвічними садами
у піснях квітчалась.
Православними дідами
Руссю називалась.

Отамани та гетьмани,
козаки у полі
під орудою Богдана
дбали твою волю.

Ще співає Україна
і буде співати.
За свободу, за родину
будьмо, пане-брате.

Стіймо, внуки Ярослава,
на своєму полі.
Не померкне наша слава,
не ослабне воля.

Пригорнуся я душею
до рідного слова,
З Україною моєю
поведу розмову.

                              1991

Те, що дано: у нашій з вами країні,
що купається в житі й дезоморфіні,
довжина існування вашої долі
вираховується в готівкових долях,
що накрапують вам від прибутків чиїхось,
хто розділення перетворив на примус.

Ось припустимо: ви – водій маршрутки.
Ви отримуєте плюс-мінус дві штуки,
і цей плюс коли як зливається в мінус:
все вирішує жадібність і працьовитість
у мистецтві возити обличчя й пики;
і раптово – бабуся пенсійного віку
піднімає в салон пакунки здорові
та іще – посвідчення кольору крові.

Якщо ви оплату таки заберете,
то, можливо, вам вистачить на сигарети,
ну а в сумі з десятків бабусь – на квіти
для дружини, чи з друзями погудіти.
Якщо ж доля всміхнеться не вам на користь,
якщо ваші інстинкти замучить совість,
у бабусі решти в маленькому клунку
буде досить якраз на цукерку внуку.

Отже, ваша корейська жовтенька тата –
це уже межа, це уже барикада.
Вона ділить людей на сорти по тому,
чи сплатили вони на шляху додому.

Таким чином, у нашій із вами країні
ми усі один одному дещо винні,
ми усі, хоча начебто не мігранти,
все одно несемо тут нелюдські втрати
і на цих теплотрасах та териконах
лежимо горілиць до самого скону,
розуміючи: щойно прийдуть нагинати,
лише ми активуємо дефібрилятор,
і коли запрацює від струму серце,
то в мензурки з літрових банок наллється
лікарям та інтернам, що все збороли,
по ковтку нерозведеного етанолу,
і лунатимуть в операційній тости,
що віднині не треба ходити в гості
і що можна, зриваючи всі плакати,
нескінченно довго її матюкати,
й животіти в ній, і летіти вище,
і писати про неї такі ось вірші,
і вивчати її степові мегаліти,
і любити її,
любити.

24.11.2014

в мінімалізмі ранньої зими
так холодно і так вже чорноптахово
і небо сірою такою стало плахтою
і ми вже вигіркли,
зчорніли на дими
в мінімалізмі
ранньої зими...

24.11.2014

Як хочеться ніжності
ніжності
ніжності світлої
як хочеться небо обняти
і вірити вітрові
і бути пелюсткою
білою
або рожевою
або
як у казці
красивою
королевою…


24.11.22014

Чия Україна без мови?
Де згублено рідних по крові?
Чи можна любити чужину,
Якою стає ця країна?

Що любиш в своїй Батьківщині,
Якщо забуваєш провину
За тих, хто боровся до згину,
Щоб квітли пісні та калина?

Чи скажеш, що виросте правда
На тому, що встелює зраду?
Чому ти німий в свому домі,
Хоча і стоїш в обороні?

То скільки несуть перемогу?
Чий голос долине до Бога?
То де наше місце у світі?
Де долю щасливу зустріти?

У тому східному лайні
живуть і люди:
розумні, добрі, хитрі, злі –
такі, як всюди.

Та на усіх біда одна –
Володя Путін.
От не сказали ПеНеХа
і мають сутінь.

Не просто сутінь – РосТеБе:
заб'є вам баки,
що хунта ПСів у бій веде,
за ними Псакі.

Совок як фенікс не згора,
допоки Раша
в уяві донів як гора…
Де факто – лажа.

У тому східному лайні
блукають люди.
І на війні, як на війні –
свої і юди.

21.11.2014

Брилами смутку чорніють поля,
B горі ридає праотча земля.
Криком волає вона в небеса:
-Чом в селах шаліє смерті коса?
-Чом гинуть нащадки в юному віці
Тут, де колосяться ниви пшениці,
Тут, де земля найродючіша в світі,
Тут, де калина в білому цвіті?!
… Стогін лиш вітер несе між житами,
Біль і благання страждальної мами...
З уст не прокляття громом спадає,
Щира молитва до Бога лунає
- Господи, хліба, - вмирає дитя!
-Хліба! - вмирає дитина моя!
-Вмирає надія, вмирає родина ,
З голоду гине моя Україна…

Ні, не дозволять святі небеса,
Щоб пусткою стала країна моя!
Вслід за зимою прийде весна,
Зазеленіє озимина ,
Жінка народить, згодує дитя,
Храм возведе чоловіча рука,
В вишитих білих сорочках на свято
Сяде до столу велика сім;я!

У вінок золотий барвінкової мови
я вплітаю своє непомітне ім’я.
Пригорнувшись душею до рідного слова,
я з тобою – одне, Україно моя.

Ми з тобою у радості будня і свята,
і в печалі минулих негод і біди.
Ми з тобою у гніві на зрадника-брата,
і у траурний час ми з тобою завжди.

Ми об’єднані Божою силою духу.
Ти ніколи не будеш на світі одна.
Не одну ми долали руїну й розруху.
Не зупинить і нині убивча війна.

І якщо мою хату за «Рашу радную»
буде знову топтати її черевик,
я і вік золотий у душі замурую
і із серця я вирву зміїний язик.

І не буде у хаті у рідної неньки
ні тяжкої біди, ні печальних думок,
а на покуті буде буквар і Шевченко –
одесную Месії наш віщий Пророк.

Україно моя, переможемо знову
і орду, і диявола, і москаля.
І допоки у небі кружляє Земля,
я до тебе іду і в синівській любові
пригортаюсь душею до рідного слова,
як до серця матусі її немовля.

                              11.2014

ХТО ВІДПОВІСТЬ?
Стискається серце, холонуть долоні,
Як лиш уявляєш ті втрати без війн.
Це ж скільки народу померло ще в лоні!
І хто за ті чорні діла відповість?

Червоні «конателі» то, торбохвати,
Сатрапи, іуди – голодна мара!
Могли на могилах вони святкувати,
Як люд український ущент вимирав.

Людей у кагати кладе моровиця.
Вже трупень, капутень, могилень – зима.
А нива, пахучий хлібець тільки сниться.
О, чим закропитись? Ні крихти ж нема.

А там – людоїдень вартує на чатах.
Не квітень – капутень, не червень – чума.
Укрились навіки барвінком хрещатим,
Немов не було. Півсела вже нема.

Конає в погибелі пів-України,
Бо зверху, при владі, кацапи й жиди.
Забрали худобу і все – до зернини,
Лише не забрали повітря й води.

І пухли, й потухли, нема і схорону.
І падали тихо навіки в траву.
Люцифера ми допустили до трону!
Його дитинчата понині живуть.

Хвалять ту епоху, бо їх годувала,
За плани давала посади, грошву.
Хто більше погавка, в того більша ставка,
Та бач’, не розпре ненажеру Москву.

Стискається серце, холонуть долоні,
Як лиш уявляєш ті втрати без війн...
Це ж скільки Вкраїни померло ще в лоні!
І ХТО за ті чорні жнива відповість?!!
(© Любов СЕРДУНИЧ, 2009).

Як добре, що людина вище Смерті,
бо та – ніщо, де честь поета – все,
де вірша дух – не почуття затерті,
але любов, що у віках живе.

Як добре, що людина нижче Неба,
бо є куди хрести свої нести
і є кому, як вирина потреба,
молитися, благаючи: прости…

Як добре, що людина – рівня Слову,
в якому біль, і радість, і печаль;
надія повернутися додому
і вдача, загартована у сталь.

19.11.2014

ХАЙ ВІДПОВІСТЬ МЕНІ МОСКВА!
За людопад без поховань,
За зниклі назви цілих сіл
Хай відповість мені Москва:
Її керманичі усі.

За пекло райської землі,
За пухлень, чумень, за терор
І за приписані нулі,
Що приховали людомор.

За три пшеничні колоски
І той комуністичний рай,
Де за півслова – Соловки.
Де кожен третій помирав.

За те дитя, що в лоні ще,
Не народившись, висохло.
За цей болючий в серці щем!
За все, що, вмерши, не збулось.

Перед судом за ті жнива,
За найстрашніший злочин свій
Хай стане нинішня Москва,
Допоки свідки ще живі!

Невизнання, мовчання – глум
Над пам’яттю мільйонів жертв!
Лиш допусти – й новий Валуй
Вже незалежних нас пожер.

За все хай відповість Москва:
Живі і нині сущі всі.
Щоб пам’ять – вічна і жива,
Щоб на столі повік – хліб-сіль.
(© Любов СЕРДУНИЧ, 2009)


ЗАСВІТИ СВОЮ СВІЧУ ПАМ'ЯТИ 22 ЛИСТОПАДА!

http://www.youtube.com/watch?v=cM0tYT6KnyQ&feature=youtu.be

***
Як хочеться найти слова урочі
із істиною для усіх живих
і правдою, яка не ріже очі,
а дивиться з надією у них.

***
Ми бути українцями не проти,
якби навчали школа та батьки,
що рідну люблять тільки патріоти,
а вигідну – приблуди й байстрюки.

***
Народи є великі і малі.
Але й найменший власну мову має.
Синівське серце гордістю палає,
що розмовляє мовою землі,
яку і береже і обробляє.

***
Уміємо ходити до гори
як Магомет, як Будда – до корови.
Та як Сізіфа каменюку, знову
під наші синьо-жовті прапори
несемо реп’яхи чужої мови.

***
Народи вільні витерлись од сліз,
а ми усе ще прісно і донині
виорюємо щастя у руїні
та витираємо розпухлий ніс
знедоленій сусідом Україні.

***
О, Господи, нема тобі поко́ю,
усі до Тебе, то і я без черг
прошу́ Тебе, дай хоч одного Ноя,
щоб український будував Ковчег.

***
Я нагадую ще, і повторю на кожній сторінці,
що манкурти минуть, яничари у безвість підуть.
Це земля українська, і мова на ній українська,
і на ній українці за неї життя віддають.


                              1995-2014

У осени є декілька облич:
Примружене, у зморшках павутиння,
Задумливе, з легкою смутку тінню,
І геть сумне, похмуре, наче ніч.

Усміхнене, в калиновім вінку,
Заплакане, під сірою вуаллю,
Туманно-загадкове і печальне -
Чого їй не судилось на віку!

Мінлива, як ніхто з її сестер,
Багата і обідрана до нитки,
Та не було давно у світі видко
Кривавої такої, як тепер,

Залитої вогнем скорботних свіч,
Покритої цілунками іуди...
Багато є у осени облич,
Але такого більше хай не буде.
16.11.2014 р.

Не уявити матір іншу
і іншої краси.
І все на світі наймиліше
за неї віддаси.

Без неї щастя, і любові,
та і добра нема.
І все це у одному слові, –
матусю, мамо, ма…

Вона у лепеті дитяти,
і у юначих снах,
а як прийде пора вмирати –
у діда на устах.

А як сама іде до Бога
багата, бідна чи убога
кудись туди – увись,
її так тяжко забувати.
Її ми кличемо до хати, –
Матусю, повернись.

А відлітаємо із дому,
як тяжко на землі одному.
Не поміняєш на хороми
матусеньку свою.
Хто Батьківщину забуває,
у того матері немає.
Тому за волю свого краю
ти вічно у строю.

Вона і нині зве до бою
з тією бабою Ягою,
у протидії до якої
немає ще, – війна.
Та нагадає Син Марії, –
немає вибору у дії.
Забула мачуха Росія
про день Бородіна.

                              11.2014

Сповивала мати сина
В ніжну колисанку,
В церкву у свята носила
І навчала змалку
І молитись, і співати
Мовою тією,
Що і їй співала мати
Ніжно під зорею.
Хлопчик ріс, іще з колиски
До свого завзятий,
Щиро Господу молився,
Гарно вмів співати.
Хтось казав йому: не в моді
Слово українське –
Зі шляху козак не сходив
І свого не зрікся.
А як стали чорні хмари
Понад отчим краєм,
Хтось ховався, сіяв чвари,
Цей часу не гаяв.
Мав би думати про діток,
Сіяти, орати,
Та в країну вліз бандитом
Той, хто був за брата.
Йдуть найкращі козаченьки
В бій кривавий знову
За Вкраїну, рідну неньку,
За співучу мову,
Ту, якої вчила мати
Змалечку, з колиски.
І нікому не відняти
Наше, українське.

Похоронки, спалені мішками,
Заґрадотряди, що стріляли в спину,
Не за болото з бидлом-москалями,
Війна була ЛИШЕ ЗА УКРАЇНУ!

Народ! Під це порожнє гучне слово,
Творилось Зло без докорів сумління,
Гарматне м’ясо-люди, чи полова,
Зійшлися два кати на Україні.

В ім’я Народу нищились народи,
Прийдешні убивались покоління,
Та… знову шанс отримати Свободу,
Отримати свободу Україні!

Но, «общій враґ» поняття теж чудове,
Ним став народ, що не схилив коліна,
Боєць, чиє було останнє слово
«В ім’я Твоє я гину, Україно!»

То де ж герої, хто там із цяцьками,
Шкребеться, підгинаючи коліна?
НКВДисти із політруками,
Це їх шанує нині Україна?

Та що б приблуди нам не говорили
Поняття честі у віках незмінні,
В устах свинцем підкошеного тіла
Останній подих: «Слава Україні!»

09.05.2013

Була горда, як царівна,
Ця красуня бондарівна.
Українкою вродилась,
Їй Каньовський був немилий.
Як не приндився панисько,
Не пустила навіть близько.
І від панської сваволі
Вмерла, щоб не жить в неволі.
Бо козацькі в неї гени,
Українка – нескорена.
Повна мужністю по вінця
Йти не хтіла за чужинця.
Й ви дівчата – наші квіти,
Загарбникам не корітесь.
А робіть, як богорівна
Українка бондарівна.
Образ чистий, благородний
В пам`яті живе народній.


5.10.7522 р. (2014)

Дивовижність Сходу

Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
Цю дивну витонченість я колись пізнав,
Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
На серці юному зарубкою лягла,
І вітер Сходу так доволі недаремно
Все раз по разу знов торкається чола...

Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
І жало змія, що коли його торкнеш,
Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

І як дивуєшся, коли малий хлопчина
Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
І епос давній в ньому житиме до згину,
І з ним повік пройде життя припони всі.

Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
Жіноча доля де доволі більш легка-
Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
Мов діловитість тої Пташки Королька...

Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
Булатний ніж для виноградної лози...
Мов рубаї, поету стануть у пригоді
Завжди із честю пережить лихі часи.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
рубрика: Лірика
дата поступления 21.10.2014
автор: Сокольник

Борець безстрашний за свободу -
Шумів про це і ліс і гай,
Свого улюбленець народу
Таким полковник був Нечай*.

Вусань, вродливець ясноликий,
Він ворогів рубав упень.
Про подвиги його великі
Чимало склав народ пісень.

У Красному селі зимою
На Масляну й Колодія
Із кумасею Хмельницькою
Нечай горілочку кружляв.

Підкралось ворогів багато –
Нечаю кажуть – хто і де!
А він – іще давай гуляти,
А він і вусом не веде.

Вже обступили їхню хату…
Нечай прогнав ману хмільну,
Узявся ворогів рубати,
Поклав їх сотню не одну.

Та замогла ворожа сила –
А на коні – сідла нема.
З коня зненацька куля збила –
І кров`ю вмилася зима.

Козацький красеню, Нечаю,
В нерівнім ти бою поліг.
Та силою свого одчаю
Ти ворогів здолав усіх.

Їх доля кинула під лаву
У забуття мертвотну мить.
Твоїх звитяг висока слава
Народу піснею дзвенить.

Київщина, Конча Озерна, Дажбогів гай

27.10.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

МОЯ УКРАЇНА
Моя Україна – це зоряні роси,
І синь вереснева, і мирна блакить.
За небо погідне і щедрі покоси
Я дякую, доле, тобі кожну мить.

Моя Україно, Богине-Мадонно!
Найбільшого щастя тобі я молю:
Народу моєму – пресвітлої долі.
І будь моїм сонцем, яке я люблю.

Хвала Україні, єдиній родині,
Що стала зорею для кожного з нас.
Була Оріяна, тепер – Україна,
А слава одна в нас, не стер її час.

В дорогу несхибну, пряму і безмежну
Братаймось пліч-о-пліч, серця до сердець.
Хай славиться вічно моя незалежна
Соборна держава! Героям – вінець!
(© Любов СЕРДУНИЧ, збірка "ОдКРОВеннЯ". 2007).

Не кіборги! Не кіборги,
А люди
Відходять знову
В таїну буття...
А Ви ж не запитали,
Як їм буде?
Чого хотіли?
Вам хіба знаття,
Яка остання думка
Билась в скроню,
Чого хотіла
Праведна душа?
У плані світоподілу
Людина -
Фігурка у руках ...

І вся "біда",
Що думав - кінь,
Проте таки пішак.

***
А страчені фігури - неба знак...

02.11.2014

Ой, не кожен чув, хто ніби слухав
мегафони, що на барикаді.
Я кричу! Не закривайте вуха.
Не почули?
               А чому не раді?

Одуріли, очуміли знову
і чужі, і рідні супостати.
І насупили сердито брови
платні і безплатні Герострати.

Кворуму дурисвітові мало.
Аргументи у апологета:
нація своє ще не сказала.
Винуваті буцімто поети.

Розумію – ми не Осмомисли,
що ведуть героїв за собою.
Не осмислить викреслені числа
воїн у нерівному двобої.

Ми не віншували ні еліту,
ні орду, що пнулася до влади.
Нас почули егрего́ри світу,
неможливо не почути правди.

Є свобода і жива надія.
Панікують і орли, і круки.
Сину усміхається Марія
і на волі виростуть онуки.

Хай іде луною наше слово
і розбудить славу і свободу.
Не убити нації основу,
не приспати місію народу.

                              10.2014

Вірш написаний ще у лютому і опублікований http://maysterni.com/publication.php?id=99844, незабаром була створена музика, пісня звучала в аудіозапису, а кліп у такому вигляді виготовлений лише зараз. Приурочуємо його річниці Майдану. Адже НАШ МАЙДАН продовжується!

Над рідною Луганкою*
Снує сволота танками -
То постріли, то вибухи...
Капець. Армагеддон.
Ні світла, ні опалення,
А тризуби повалені.
Кому від того вигода,
Що править Лугандон?

Бандитам і розбійникам,
Кривавим їхнім спільникам,
Усім відомим злодіям
І хутіну-пуйлу.
У темряві населення:
Там думати не велено.
Стара-нова мелодія
По місту і селу

Про те, як за радянщини
(О, ще тієї панщини!)
Усім жилося здорово,
Пили і їли всмак.
Скажи, земляче, істинно:
Бажання в тебе приспане
Підняти гордо голову,
Сказати волі: "Так!"?


27.10.2014

А ти отака іще - біла,
тільки у чорні квасольки.
А мама тобі говорила -
візьми собі парасольку.
Вона - також у горошок -
такий, як ти любиш - білий.
А ти лиш укрилася нею -
і темно, і світ немилий...
Усі намовляють - так треба,
так правильно - біле з чорним...
А без парасолі - небо
у кольорах мажорних!
А дощик грайливий пальці
вмокне у веселу фарбу
і світ намалює дивом
таким -
кольорово гарним...

30.10.2014

Отак іде собі
дитя по небу,
руками ловить
лагідних птахів..
чи може снить?
чи просто є потреба -
іти землею,
сіяти зірки?
а чи ловити сонця
ніжну тайну -
кленові руки,
пальці золоті...
іде дитя
по небу...
незвичайно?

погляньте в себе -
ми ж усі -
такі!

30.10.2014

Химерне Таїті
туманами вкрите,
а дівчинка море
пасе на піску,
а в дивному світі
(кавовому світі?
чи у шоколадному ?) -
тягнуться віти
до дівчинки в сукні
із білого світла,
що під парасолькою
вкритися встигла
від білих туманів,
від протягу квітня,
від того, що в морі
ще досі не квітне
червоне вітрило...
що хтось лиє каву
чи темне чорнило,
що хтось не повірив,
що просто наснилось...
що спогад ласкавий,
а вітер..
лиш вітер...

а сукня - то білого колір
бузку....

30.10.2014

Военная грусть

Полгода бушует в стране непогода,
Собой подпирая бумажные своды.
И что тут сказать?
И грустно писать...

И что ты тут скажешь, и что тут напишешь,
Коль братоубийством вселенная дышит,
И все не во сне,
В родной стороне...

Печаль эта ныне в родной Украине
В сознаньи витает, в дома проникает
Осенней тоской...
Печали такой

В сердцах опаленных войной нет предела.
Народам и людям война надоела.
И песней в эфир-
Да здравствует Мир!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533386
рубрика: Лирика
дата поступления 29.10.2014
автор: Сокольник

Награда солдату. Мечты о лете

Зима отошла. Снег кровавою кашей,
Горящие шины и взрывы гранат...
Прошел ледоход. Это прошлое наше
Ушло, и уже не вернется назад.

Нежданной войною весна постучала.
Устали в надежде. В тревоге устали.
Устали, измотаны этой весною...
И как мы скучаем по летнему зною,

Когда мы на пляжах от солнца растаем,
Когда мы обноски зимы поснимаем...
Бушлаты и берцы- скорее долой!
Мы те еще "перцы"- задор молодой

Мы нашим сердечным подругам подарим
На пляжах и в парках с любимыми в паре.
Здесь форму носить не пристало бойцу.
Футболки и шорты- вы так нам к лицу!

И снова придут кареглазые ночи.
Они пролетают в объятьях короче,
Чем скорый, отчаянный бой рукопашный...
Его мы припомним, как отзвук вчерашний...

Девчонки, мы-ваши! Целуйте! Любите!
Любовь и себя беззаветно дарите!
Дарите рассветы. Дарите закаты.
Награда любовью- мечта для солдата...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487774
рубрика: Лирика любви
дата поступления 24.03.2014
автор: Сокольник

Воинам- Афганцам Майдана

Нам еще вспоминать, и солдатская совесть чиста,
И "на грани" стоять у сожженного нами моста.
Нет дороги назад. Мы прикрыли избитых детей.
Можем мы рассказать, как любовью покрыли своей

Нашу Родину-Мать. Украину должны мы спасти.
Мы пройдем сто преград, повстречавшихся нам на пути.
Дома не ночевать- ты, родная, пойми и прости-
Честь Солдата стоять за Свободу всегда впереди.

Я еще напишу, как холодные ночи легли.
Я еще расскажу, как гремели разрывы вдали.
Мы на наш Третий тост вспомним имя твое, Нигоян!
Мы еще допоем... Дай нам мужество, Афганистан!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475464
рубрика: Гражданская лирика
дата поступления 28.01.2014
автор: Сокольник

Давайте…

Давайте виживати назло нелегкій долі!
Давайте віршувати у дружнім нашім колі!
Ще буде мир та щастя. Ще буде спокій в домі.
Нам буде що сказати і друзям, і знайомим-

Що ми жили нелегко. Та ми жили із честю.
Країну рятували в ворожім перехресті.
Нерідко- не в достатку. Нерідко- без надії.
Та все було в порядку, бо нам світила Мрія.

Та Мрія, що пронесли її як поклик серця,
Що зігрівала душу, немов горілка з перцем,
Що, мов прекрасна пісня в небесну велич лине-
Єднання у любові до Неньки-України.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519983
рубрика: Лірика
дата поступления 28.08.2014
автор: Сокольник

Спомин про минуле (особисте)

Я літав... Ми літали тоді
Молоді, і щасливі від того,
Що в роках синьозорих надій
Буде все, що попросим у Бога.
Я живим повернувся з війни.
Звідтіля, з чужедальнього краю.
Серця пам"ять приходила в сни...
Та назад вороття не буває...
І я жив... Боже, як ми жили!..
Мотоцикл, полювання, кохання...
Ми навчання пізнАння пили,
І кохались від ночі до рання...
Відійшло. Вдалечінь. Аж туди,
Звідкіля вже листи не надходять.
Друг, кохана...Кого я любив,
З ким дружив, кому був у пригоді...
Відійшли. Хто і жИвим пішов...
Зрадив хто, а хто став нецікавим...
П"ю, як досвід життя, знов і знов
Філіжанку прогорклої кави...
Ночі темні, буремнії дні-
Все здійснилось так саме, як треба.
Та нерідко ще й досі вві сні
Я лечу мотоциклом у небо...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491679
рубрика: Лірика
дата поступления 11.04.2014
автор: Сокольник

Смуток. Роздум

Ні, про любов писати ще не час...
Допоки ворон чорний понад нами
Ще змахує пекельними крилАми-
Ні, про любов писати ще не час...

Не ввічливо писати про любов,
Коли в вогні кривавого завзяття
Бійці Вітчизні віддають синовню кров...
Не ввічливо писати про любов...

Від них би народилися сини...
Зростали б, в їх очах відобразились
Дівочі очі, і життя б не припинилось...
Від них би народилися сини...

Цей смуток, не розвіяний повік,
Нічним туманом ляже посивілим,
Як коси матері, простерті на могилі....
Цей смуток, не розвіяний повік...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517124
рубрика: Лірика
дата поступления 14.08.2014
автор: Сокольник

О Українцю! Друже! ( філософсько-історичне )

О, Українцю! Друже! Як погано
Тобі на серці стане- спом"яни
Свою історію, злодІєм невблаганно
У тебе вкрадену- її ти поверни.

Як давні пращури величчям осяяли
Нам за БОРЕЇ шлях серед віків,
Коли прадавні Ар"ї воювали
ІРАН І ІНДІЮ, окраїну світів.

Коли чинуші Українця гноблять,
Коли на Волю хтось ногою став,
Про що нам факти історичні мовлять?
Про КОЛІЇВЩИНУ народу, що повстав.

Коли на землю милу України
Надходить гадський сарани потоп,
Про що історії прадавня пісня лине?
Про ЖОВТІ ВОДИ і про КОНОТОП.

Коли принизити твою бажають гідність-
Стряхни з себе покори сірий пил.
Здійсни в собі оте, Вкраїнське, рідне-
Шевченка мрію- ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ.

А ще- не забувай одвічну славу,
Прадавньо- східних перемог гучний парад,
Від Князя Київського лепту- Святослава,
Того, Хороброго, що знищив КАГАНАТ.

І з серця скніючого враз спадуть кайдани,
І Голос Розуму з тобою говорить
Почне про те, як Небо вказує негайно
Тобі тепер НОВУ ІСТОРІЮ ТВОРИТЬ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512780
рубрика: Філософська лірика
дата поступления 22.07.2014
автор: Сокольник

Люби Україну

Люби Україну.
Люби не за сало,
Чи те, що в садочках співа солов"ї.
Твори Україну,
Щоб вільною стала.
За неї ще будуть жорстокі бої.

Люби Україну,
Люби, як коханку,
Не будеш кохати- покине, піде.
Люби її, милу,
ВІд ранку до ранку,
Нехай вона прихисток в тобі знайде.

Люби Україну!
Як квітка зав"яне-
Якщо не поллєш, то зав"яне вона...
Любов"ю твоєю
Нехай вона стане-
Арійського краю сумна сивина.

Люби Україну
Важкою Любов"ю.
І шана Шевченка до тебе прийде.
Скропи її кров"ю.
Ворожою кров"ю.
Полий ї своєю, як треба буде.

Готуйся. Гартуйся.
Люби Україну-
Борись, бо без тебе загине вона-
Арійщину. Русь.
Неподільну. Єдину.
Твою Батьківщину, що Богом дана.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470131
рубрика: Патріотичні вірші
дата поступления 04.01.2014
автор: Сокольник

Затмение

В кумулятивных брызгах плавится восток,
И каплями брони в песок стекает.
Клещами боли жестко сдавленный висок
Пульсируя, сознание теряет...

Где пониманье, осознание того,
Что нет преград, что кровью мы едины,
Что Украина-Русь дороже нам всего,
Что это- мы, шальные дети Украины,

Не для того в сей час явленные на свет,
Чтобы чужие песни петь, делиться языкОво,
Что единение в свершении побед
Еще явит к прочтенью Игорево Слово,

Что здесь, в Святой УкрАинской земле,
Скрещенье древнее путей цивилизации,
Здесь воспылал зарей в кромешной мгле
Трипольский край, исток великой Нации,

И этот, Древними дарованный огонь,
Нам освещает путь во тьме тысячелетий...
Зачем же Матери мы сердце на ладонь
Исторгли из груди- кто мне ответит?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509136
рубрика: Философская лирика
дата поступления 03.07.2014
автор: Сокольник

Цікава байка про Вибори і вибір

Я звусь Байкар (хоча й не Байкер.
А був же Байкером колись...)
От розкажу я зараз байку,
А ти на себе подивись...
..... ..... ..... ..... .....
В усіх Птахів велике свято-
День Виборів (а може- ніч...)
Найкращий серед кандидатів-
З хвостом розпушеним- Павич.

Птахи! Погляньте, що за красень!
Життя почнеться чарівне,
Коли у творчому екстазі
Хвоста свого він розгорне!

Всі згодились. Та ось Ворона
Питає хрипко- Wery well !
То що, хвостом нас оборонить
Павич, як нападе Орел?
..... ..... ..... ..... .....
Краса нічим не допоможе
В борні досягнення мети.
Лише могутня сила може
У боротьбі допомогти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513378
рубрика: Байка
дата поступления 25.07.2014
автор: Сокольник

Війна Мишей з Котами. Майже дєдушка Криладзе ( байка )

Будуємо ми дім новий.
Красу землі, окрасу світу.
Одвічно світло- молодий,
Як щастя- подихами літа...

А хто не хоче жити в нім-
Пішов до бісової мами!..
От я вам байку розповім...
Хоч... Про війну... Мишей з Котами...
...... ...... ...... ...... ......
Війна іде- ні круть, ні верть.
Онуку передай від діда,
Що Миш приречена на смерть,
Як на Кота війною пІде.

Та Миші в герці воювать
Так перемоги зажадали...
То щоб Котів перелякать,
На лоба... роги почіпляли.

І гримнув бій... Їдять Коти
Їх сірі лави без розбору.
Мишей не встояли ряди,
І Миші кинулись у нори.

Хоч повелось спрадавна так-
Як б"ють- тікай! Простіш простого...
Втекти не можуть аж ніяк
В нору. їм заважають роги!

Хоч як, хто це надумав, тих
Нещасні Миші проклинали,
Коти переловили їх
І до останку поз"їдали...
..... ..... ..... ...... ......
Подумай ти над цим, покИ
Прямуєш в Свято до Причастя,
Як от чужі дурні думки
Нараз призводять до нещастя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512973
рубрика: Байка
дата поступления 23.07.2014
автор: Сокольник

Лисиця та Півень. Слово і дія. ( філософська байка )

Людина хоче буть почута.
Навести розуму мости,
І слово, в панцир не закуте,
Хоч на останок донести...

Така на світі чудасія...
Бажання слухати нема-
Хоч будь Пророк ти, хоч Месія,
Що не кажи- усе дарма...

Ну що ж... Як слухати не хочуть-
Станцюєм бойовий гопак!..
Та це не зараз... Не до ночі...
То байку розповім, чи як?
....... ....... .......
Схопила Півня раз Лисиця.
Вже зібралась посмакувать,
Та якось теє... Не годиться
Без приводу життя лишать...

Вона йому- ти на світанку
Нікому спати не даєш!
А він- то я буджу щоранку,
Щоб щастя не проспали вже ж!

Йому Лисиця- ти, поганцю,
Перетоптав усіх сестер!..
А він- то щоб зносили яйця,
І з голоду ніхто не вмер!

В Лисиці нерви "на порозі"-
То що ж тепер мені робить,
Коли відмовками ти в змозі
Мене вечері полишить?

Що не скажу- на все ти маєш
Розумну відповідь давно.
От вуха я позатикаю,
І з"їм тебе усе одно!
....... ....... .......
Ото ж. Якщо лихої ночі
Тебе зберуться грабувать,
І слухати тебе не хочуть-
Слова навіщо витрачать?

Що слово, як воно не діє?
На бій бери ангажемент.
Не слово, а конкретність дії-
Найкращий буде аргумент.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511246
рубрика: Байка
дата поступления 14.07.2014
автор: Сокольник

Свій хрест ( притча )

Прийшов до Бога чоловік,
Та й каже- милостивий Боже!
Хреста тяжкого я не звик
Нести в житті! То допоможеш

Полегше ношу до гори
Нести в житті?- Нема питання-
Як хочеш- легший обери!
Ти маєш час на обирання-

Промовив Бог, і чоловік
Хрестів побачив пребагато,
І досить швидко собі зміг
Хреста найлегшого обрати.

-Великий Боже! Я візьму
Цього хреста, як дав ти слово!
-Ти правильно обрав. Тому-
Це твій і є!- так Бог промовив...
......... .......... ...........
У всеосяжності мети-
Важкий, та славний шлях до Волі.
Хреста найтяжчого нести-
Нелегку ми обрали долю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498415
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник

Про друзів. Гуру і Учень. ( притча )

Раз Учень до Гуру прийшов, і питає-
Скажи, повелося з прадавніх ще днин,
Що кожна людина товариша має.
То скільки ж їх треба? Багато? Один?

Замислився Гуру... Питання цікаве-
Буває один... А буває і ні...
І хлопця запрошує- будь-но ласкавий,
Із яблоні яблучко дай-но мені!

Стриба по-під гілкою Учень- висока...
Та поряд на щастя є товариші...
Один на одного на плечі широкі
Полізни... Не встояли... Впали усі!..

Нарешті втлумачив! Я все розумію!
Нам друзів багато потрібно, коли-
Неначе маля, Учень думці радіє-
Нам скрутно- припони долати могли!

У відповідь Гуру- Нам друзів, дитино,
Потрібно багато!.. Всміхається він-
Якщо зависОко, то може, драбину
Принести додуматись міг хоч один!!!
....... ....... ....... ....... ....... .......
Є Гуру. Є яблуко. Друзі втомились.
Та розуму щось до кінця не навчились...
Бери ноги в руки- мерщій по драбину!..
Будь, Учню, розумним. Врятуй Україну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498159
рубрика: Байка
дата поступления 10.05.2014
автор: Сокольник

Від Полтави до Закарпаття
Горить пристрасті багаття
Від Ялти до Трипілля
Росте нороду нашого гілля
А гілля це не поламати
В нас сили хватить захистить
А вогонь той не згасити
В ньом орда вража згорить


А я люблю Іллічівськ і Одесу
А Київ в моєму серці
А Львів це моє усе
Звідти коріння Украіни росте
Від Волині аж до Криму
Слава наші Україні
Ворогів ми подолаєм
І пісню слави заспіваєм

Україна вже не раз
Злу орду долала
Під гнітом, в рабстві жила
та сильнша стала
Ніколи не здавався наш народ прекрасний
І завжди приходив день для Москалів "ужасный"
Жоана Мадзестеш 2014

Дим вітчизни

Край задумливий серця мого...
Над полями холодними мла...
Я повік не полишу його,
Землю цю, що життя надала.

Я не можу залишити світ
Мрій дитячих, юнацьких забав,
Днів суворих, закутих у лід,
Щастя час, де кохання пізнав...

Світ великий- є час вирушать
Пізнавати краї чарівні..
Я піду... та повернусь назад.
Це- коріння... Без нього мені

Не живеться... Душа України...
Дим Вітчизни... Малиновий дзвін
Над землею вечїрньою лине...
Просто в серце вливається він.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475236
рубрика: Лірика
дата поступления 27.01.2014
автор: Сокольник

Старенькій торгівці

На вулиці узбіччі, де покИ
Міліція ще не здирає мито,
Старенька бабця продає грушки.
Я підійшов і зажадав купити.

Купити?.. Ні... Я гроші всі віддам
В твої від старості і праці спраглі руки.
Стою і сили не даю сльозам,
Збагнувши, як в житті терпіла муки

Від влади, від жорстокості людей,
Як зрадила тебе твоя держава,
Як "мусор" гроші вимагав з тебе,
Забувши, що таке і честь і слава...

Старенька, дай тебе я обійму!
Ти- честь. Ти- слава. Незалежна. Сильна.
Ти як могла, все йшла скрізь цю пітьму,
Як Україна. Вільна. І- не вільна.

Дай Боже, щоб ти вдало продала
Нехитрий свій товар, дарунок літа,
Доїхала щасливо до села,
І мала вдома їсти що і пити.

Онучкам любим щоби ти змогла
За продане гостинців накупити,
Для діток тягарем щоб не була...
І- щоб ніхто не заважав дожити...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481974
рубрика: Лірика
дата поступления 26.02.2014
автор: Сокольник

Літні люди

Старенькі кволі люди
В немодній одежині,
Як згорблені верблюди,
Крокують по стежині...

Вона його тримає
Щоб він, бодай, не впав.
А серце пам"ятає,
Як він її тримав...

Кохання відлетіло
Невідомо куди...
Лиш вірність залишилась-
Минулого сліди.

Немов шепоче доля-
Мине усе, мине!..
І серце мимоволі
Схиля до них мене.

Старенький та старенька,
Ви листя золоте,
Мов таїнство натхнення-
Високе та просте...

Вони, старі, пізнали
Всі таїни буття.
Як час телеканалу
Кінчається життя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473941
рубрика: Лірика
дата поступления 20.01.2014
автор: Сокольник

Смотри…

Смотри на мглу. Но мгла уж не в тебе.
Ты не слепец. Прозрел ты, Украинец.
Пройден предел. Ты ясен сам себе.
Ты осознал- ты в мире ПЛЮС, не МИНУС.

Смотри на эту мглу, и не прости
Продажных гадов, что делили Украину,
Тех подлецов, которые и ныне
Ее пытаются расторгнуть на куски.

Страна придет к единству, несмотря
На злобное шипение мерзавцев,
Сподобившихся ТЕМ ЕЩЕ продаться,
Деля страну с доходом для себя.

Им наплевать, что Родина в крови.
Они вовеки не любили Украину.
И яд предательства, подобно скисшим винам
В бессильной злобе рвет их совесть на куски.

Вся их идея- пляска на костях.
Из их деяний и восстали эти кости,
Когда врага приветив, словно гостя,
Они несли ему кровавый стяг.

Страна еще воскреснет для любви,
Пускай беснуется во тьме воронья стая,
Но тема единения святая
Еще придет. Лови ее, лови!

И новый Нюрнберг будет ожидать
Всех, кто в безумной ненависти к свету
Родил на свет братоубийство это-
Царя кровавого в края твои призвать.

А злобный враг, змеиное гнездо
В твоем за эти годы свивший теле,
Предстанет пред Божественныи Пределом,
Как жертвы всех, загубленных в АТО.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518579
рубрика: Лирика
дата поступления 21.08.2014
автор: Сокольник

Космогонічне дослідження кохання ( 16+ )

Кружляння у мороці неба холодних планет...
В кулак гравітації стиснуто простір навколо...
У холоді світу одне зігріває мене-
Лиш те, що сьогодні для мене танцюєш ти гола...

Стискається серце під масою світу сього...
В дисфункції всесвіту місця коханню немає...
Ентальпія ніжно надходить до серця мого,
Коли я дивлюсь, як ти тіло своє вигинаєш...

Ця пластика рухів- як скривлений простір і час...
Естетика вигинів координатної сітки...
Дві функції тіл, що бажанням проходять крізь нас
Руками, губами- це рівня кохання відмітки.

Дослідником в Темну Матерію я увійду...
Прихована Темна Енергія виснажить тіло...
Оргазму космічності нам небеса нададуть...
Так... Фізику шалу кохання ми вдвох дослідили!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495854
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 30.04.2014
автор: Сокольник

Я вернусь…

Я вернусь. Непременно вернусь.
В этот край. В это самое место,
Где когда-то рассыпал я грусть.
Где когда-то ушедшего детства

Память яркие краски берет,
Память бледные краски теряет,
Где надежда на встречу живет,
Где фантазия меры не знает...

Где горит, как фантомная боль,
Недопетая песня с тобою.
Улетевшая в память любовь,
Как простуженный нерв, беспокоит...

Не иссох этот светлый родник
С философской живою водой.
Я вернусь... Я вернулся... Приник...
Малой Родины голос родной,

Что живительной влагой поил,
В час нелегкий напомнит опять-
Кто воды этой в детстве испил,
Тот вернется сюда... Умирать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510496
рубрика: Лирика
дата поступления 10.07.2014
автор: Сокольник