Чорні ворони! Чари зронені,
на біду мені уготовані.
Чорні ворони і гіркі сніги,
аж за обрії круговерть юги.

Не спинитися – на семи вітрах!
Не відкритися - душі на ножах!
Не знайти тепла, усміху судьби,
не закінчити пісню ворожби.

Ох „Очі чорні! Не *
Потамовані!
Очі пристрасні!
Начаровані!
Як люблю я вас!
Як боюся вас!
Ой, зустрілись ми
У недобрий час!”

А було – не так говорили ми!
Поцілунками пломенілими
тамували вщерть свою жадобу -
і розсудливу, і вигадливу.
А тепер мені, як забутися?!
І кричи-волай - не вернутися!
І біжу від вас, і кохаю вас!
Злі приречення розлучили нас!

„І тому за тьму *
Глибші ви з-під вій!
Бо в жалобі ви
По душі моїй,
Переможне вас
Тішить полум’я:
Догораю в нім
Бідним серцем я!”

Що тепер мені пристрасті нові,
і знаття про те, що на вівтарі.
Добрести б у млі дому в далині,
де гортають дні - винні повені.
Та мелодія, і п’янкі слова
про твої думки і мої діла!
Але ворони! Кляті ворони!
І біжать путі в різні сторони.

„Та не плачу я, *
Не печалюся,
Бо така легка
Доленька моя:
Бо усе, що дав
Бог на радість нам,
Я віддав твоїм
Огняним очам!”

2009 - 2024

Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
На вустах вороння і зневажливий сміх.
Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

- За притулок, господарю, дам дві ціни.
А одежі брудні, бо вертаю з війни,
де не те щоби виграв, але не програв...
Дивні очі у тебе - з огнями заграв.

- Ще вина! Й вороному досипте вівса...
А обличчя навкруг, як нічні небеса.
Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
мила панно, ви начарували мені?

Чи пояснення інші загадці простій -
як любив я без відповіді, без надій?..
А розмови навкруг про мороку з людьми,
і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

І господар глядить, як рибак на улов,
багрянить рукава винна пляма, чи кров.
Задрімав я в теплі, у щемкій далині,
та пробудження стало дарунком мені.

Ніж так близько, і інші - у помах руки.
Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
Знову брате рятуєш! Напевно для краль!
І в долоні заграла гартована сталь!

І кричав я, рубаючи морди криві:
- Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
що любив і без відповіді і надій...

Не засуджую – не кохала і все,
і до гриви схиляю, все нижче, лице.
І пливу над снігами, і серцю не жаль
в рідну твердь віддавати багряний кришталь.

2004 - 2024

Слова і музика В.Ляшкевича

Я народився! Акушер...мамуся...
Заплачу - голосом до них озвуся!

І що це? Гучно звук тривоги лине.
В очах дитяти подиву краплини.
Та крик життя долає звук сорени,
На цій землі вовік Благословенній.

Матуся сина пригорнула, ще невміло:
"Перша тривога...Чуєш, відгуділо..."

Я земляків своїх любити радий,
І у чужій, і в рідній стороні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Кохана земле, сяй у зорепаді,
Всі чорні, жовті, білі - на коні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все - в лайні.

Макрон і Байден, люди всі в Канаді,
Дуда й британці - дружимо в борні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

Хто на дітей не кидав бомб і градів,
А закривав собою в дні страшні,
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні.

В Залужного - всі щоки у помаді --
Цілують українки чарівні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
У москалів хай буде все в лайні.

Ми славим ЗСУ у цій баладі,
Захисникам - найкращі всі пісні.
Хай буде все у Вас у шоколаді,
А в москалів хай буде все в лайні!

11 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)

Молилася вчора щиро я
Всім на світі можливим Богам.
Щоб врешті війна закінчилася
Й повернулась в лице ворогам.
Кату, щоб у серці дрімучому
Відлунням пройшлася вина.
І совість його щоб замучила,
Від болю ламався сповна...

Сьогодні я знову молитимусь
Всім на світі можливим Богам.
Щоб пеклу буття скінчилося
І не лилася знову смола.
Наші хлопці додому вернулися
І матуся щаслива була.
В Україні щоб так зажилося,
Наче з пекла одразу в рай...

Я завтра тихенько помолюся.
Героям... титанам... Богам...
Так низько і тихо поклонюся
Життя і здоровя дарам.
Ніколи вже це не повториться.
Ви ревно свій хрест пронесли.
За віру, свободу, мову ви
В пекельних боях полягли...

30 червня - День усіх Святих українського народу


Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях чорно-білих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
сидить ведмедик під дощем із плюшу...

Проситиму навколішки Святих
очистити від бруду і від блуду,
щоб істини великі і прості
нам нагадали: ми же люди!

Благаю, щоб на нашому віку
для Веделя відкрились вуха,
щоб квіти дарувала Білокур,
і щоб Тарас озброїв вічним духом.

Молю вас я всім серцем: о, Святі,
не дайте розіп‘яти Україну,
щоб після «операції» катів
онукам не дістались лиш руїни!

Я на колінах попрошу Святих,
щоб небо щільно перекрили
молитвою дзвінкої чистоти,
яка летить на білосніжних крилах…

Благаючи про вічні рубежі,
прошу не ліків від глухого болю,
а щоби вистачило до останньої межі -
любові.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Сидять діди на колоді. Сидять, розмовляють.
А тут раптом хтось на джипі повз них пролітає.
Куряву здійняв велику, курей розполохав.
На Рябка, що зазівався, не наїхав трохи.
- Було дурне, - дід Микола промовив сердито, -
Дурним воно й залишилось, хоча і «еліта»!
- А то хто такий, Миколо? – став Петро питати.
- Та ж Кузьменка Павла старший, отой дурнуватий!
Ледь граніт науки в школі на трієчку гризло,
А, бач, у Верховну Раду тепер аж пролізло!
Попервах, хоча би совість воно якусь мало.
Як до батька приїздило у село, бувало,
То свою круту машину ховало за хату,
Старий одяг свій зношений бралося вдягати.
У «Москвич» сідало батьків, їхало стрічатись
Із народом…А тепер, бач, як стало мотатись?!
- Звідкіль лиш такі беруться, лізуть до корита?
Тільки вилізло з болота, вже воно «еліта»!
- А я точно знаю, звідки отакі взялися, -
Каже дід Трохим серйозно. – Ну, то поділися!
- Було то все, кажуть, хлопці, в ту далеку днину,
Як Господь собі надумав створити людину.
Роботягу, що там думать – знайшов шматок глини,
Плюнув, зліпив потім дунув – от і є людина.
А от панської породи із глини не зліпиш.
Та ж Бог знає, що робити – не сів та не кліпав.
Узяв борошно біленьке, петльоване, звісно,
Ще й просіяв через сито та замісив тісто.
Узяв тісто, зліпив з нього ще одну людину.
Виніс надвір та під хату на призьбі покинув
Аби сохли на сонечку. Справами зайнявся.
А тут якраз пес бездомний звідкілясь узявся.
Всюди суне свого носа, до призьби прискочив.
Мужика понюхав – глина. То їсти не хоче.
А понюхав пана, а то смачне біле тісто.
Як голодному собаці та й його не з’їсти?
Ухопив й ковтнув одразу, навіть не вдавився.
А тут якраз Бог до призьби саме нагодився.
Узяв мужика із глини, вдихнув йому душу.
- Іди, - каже, - а я паном зайнятися мушу.
Туди-сюди огледівся – а немає пана.
Він тоді вже прискіпливо все навкруг оглянув.
Аж дивиться – пес з-за хати позира на нього.
Ще й облизується, клятий. Розізлив він Бога.
Бог як скочить та як влупить копняка злодюзі,
Попав носаком добряче по ситому пузі.
А той пес із переляку вмить …опорожнився.
Отак перший пан на світі тоді й появився.
- Як воно отак з’явилось, то що й говорити –
Зрозуміло, що із себе явля та «еліта».
Встигло грошей нахапати якось по-дурному
І уже страшенний гонор прокинувся в ньому.
Вже він згори поглядає на простого люду,
Бо він, мовляв вже породи інакшої буде.
А, що нема за душею совісті ні грама,
То і пхається повище, аби між панами.
Забуваючи, при тому, зовсім, що «еліта» -
Не про гроші, не про владу, не про життя сите.
Із «елітою» такою нам добра не ждати,
Як будуть такі міністри, такі депутати.

Я не знаю, де ночує день,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…

Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,
У багні сумління й каяття.

Чи потрібні в Часі полюси
Виміру людських чеснот і вад?
Чи ваги набудуть голоси
І дрібних народів, і громад?

В сутінках тьмяніють кольори
Та світанок прийде хоч би як.
Поєднають сенси прапори,
Бо майбутнє не веде навспак.

Ми в новому просторі думок
В невідчутнім вимірі речей.
Невідомість, ступор, острах, шок…
Попри що - не відвертай очей.

На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"

Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману.

Чомусь згубили істини прості.
Сумління, віру, досвід, горе втрати
Лишилося у землю закопати
І пам'ятник поставити кривий
На згарищі покинутих надій.


27.05.2024

Слава, Слава Україні й Народу Слава,
Ми народ від Роду вільний і вільна держава.
Синьо-Жовті наші стяги і Тризуб від Бога,
Наша єдність непорушна й з нами перемога.

Приспів
Здобували перемоги за нашу свободу,
Горді й вільні ми нащадки козацького роду.
Ми крокуємо життям Слави і нам Сонце сяє,
З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.

Слава, Слава Україні й Героям Слава,
В боротьбі в завзятій праці ти міцніша стала.
Ми на стражі, Україно, щоб у мирі жити,
Землю-Матір шанувати і добро творити..
Приспів

Слава, Слава Україні й українській мові,
Силу має непоборну в святому слові.
Від Карпат до моря й Дону мова наша лийся
Гомонить вона піснями, весь світ пробудився.
Приспів

Пісню разом заспіваємо Слави-Перемоги,
Вороги до нас забудуть путі й дороги.
Розквітай моя, Вкраїно, вільно будем жити,
Сад вишневий і калиновий та жита ростити.

Душу й тіло ми поклали за нашу свободу,
Горді й вільні ми нащадки козацького роду.
Ми крокуємо життям Слави і нам Сонце сяє,
З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.
Червень 2020

Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.

Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Колір нашої крові.

Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:

- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Я небо своє не віддам!…

Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».

Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
це попроси у Бога!..»

А в серці лунає: «Так,
ще чекати недовго…»
Ось хлопчик малює: танк,
у квітах вільна дорога…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

Мріє пташками Небо,
Снить колосками Лан…
Хмарка біжить
В жовтоблакить,
Ранок, мов Білодан...

Де відбива годинник
Тисячолітню путь,
Там до зорі
Леви старі
Варту свою несуть.

Ратуші сиві скроні,
Дзвін, наче джміль, гуде…
Очка відкрий,
Княжичу мій,
Вже новий день гряде!

Світлих тобі світанків,
Щедрих на пісню днів.
Мати-Земля
Благословля
Кам’яноокий Львів

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

1996 рік.(АВТОРСЬКА ПІСНЯ до 740-ліття Львова)

Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

Та я вірю, що вистоїм, зможемо
Влаштувати їй зустріч, як слід,
Бо не пізно розбитим і зболеним
Нам радіти воскреслій весні.


22.04.2024р.

Послухай, недужий, що́ медики кажуть:
як палиш – вдихаєш отруту та сажу;
легені псуєш, тож помреш...
Паління – це треш!

Послухай, козаче! Не пий забагато,
пияцтво – не тільки добробуту втрата:
печінку псуєш, тож помреш...
Пияцтво – це треш.

Народе, послухай! Таке ніби диво:
триндіти російською – звичка шкідлива,
потомство псуєш, тож помреш...
Російська – це треш!

(2024)
ааааа

Пливе за обріями ирій
і як не тішитись, коли
у надвечір’ї чую щирі,
сумні і жалісні, – курли.

Весна вертається до мене,
заходить сонце у вікні
і теплі крила ойкумени
мене обіймуть уві сні.

А небеса засіють зорі
і поки місяць угорі
осяє ниви неозорі,
Ярило зійде на зорі.

І заквітує та калина,
що не зів’яла на війні,
і буде жити Україна,
щоб не журитися мені.

Ключами долі однієї
летять до хати на селі
у рідні гнізда журавлі
і я вертаюся до неї
осколками душі моєї,
розвіяними по землі.

03.2024

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.

Привітайте його з Днем народження,
Як вітали матуся і тато,
Привітайте його з Днем народження,
Вже немає кому вітати.
Привітайте його з Днем народження,
Як вітала раніше дівчИна,
Як отримав важке поранення,
Стала іншому гарна дружина.
Привітайте його з Днем народження,
Як вітали колеги і друзі...
Забарилися, підзабули:
Україна в журбі та тузі...
Побратимів слова підбадьорливі,
Наказове хірурга: "Живи!",
Капелановий погляд проникливий,
Хрест в долоні ... Терпи і неси...
Все згадалось у День народження,
Кому вірив, кого любив...
"Привітайте мене з Днем народження,
Я ...ніколи ще так не просив...."

Не приховати факти, знаєм ми.
Не стерлись з пам*яті ГУЛАГ і божевільні,
Концтабори, наповнені людьми, -
Там українців убивали у катівнях.

В коловороті час вперед летів.
Відродження національне наше сталось.
Добра і світла нам маяк світив.
У дев*яностих ланцюгом всі об*єднались.

Сучасність...і пролита знову кров.
Небесну Сотню на Майдані підло вбито.
Війна іде... До миру чути зов.
Вже стільки, Україно рідна, пережито!

І ось у День Соборності флешмоб.
Почавсь ланцюг єднання на мосту Патона.
І у серцях вже тисячі жалоб.
У злуці не завадить жодна перепона.

Усе життя ти жив у злі,
Ростили тебе в вакуумі,
Продався ти ненависті й брехні
І кажеш ми однакові!!!???

Ти повен гнилі й гіркоти,
Насиллям, до розливу гною,
Маєш розвагу- смерть нести
І кажеш ми брати з тобою!!!???

Ні! Ми не брати! Я не такий як ти!
Любов в мені плекали батько й мати,
Добро і милосердя в світ нести,
Моральних цінностей в житті триматись.

Як же це страшно, коли у народу
Мову віднято!
Це означає: віднято свободу,
Руки відтято,
Вкрадено землю, отруєно воду,
Хліб і повітря,
Підлого списа
в серце народу
Встромлено вістря!
Вдвічі ж страшніше, коли у народу
Вирвано згоду
На самоїдство, на знищення роду,
На несвободу!

Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь гірку загоїть рану.
Чи перший біль, чи то останній,
Коли б то знати наперед.

Кажімо більше ніжних слів,
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське жорстоке,
Жорстокі в нас слова черстві.

Кажімо більше ніжних слів.

З раннього. Увійшов до першої поетичної збірки «Дзеркала». – Львів: Каменяр, 1991.

у ранах і гематомах — час звузився до хвилин
тривога відміна удома не вдома — твої?
в окопах чи в покривалі блискучому наче лати
ми знову воюєм
Боже —
ми вмієм в ці ігри грати
своєї чужої волі навʼязані схеми патерни
ми
сука
кіногерої примати і діти Праматері

дзвіночки дитячих голівоньок тремтять ніби тнуть мелодію
і кача пливе понад вічністю
над кожним Сашком та Володьою
Сірожкою Анькою — нашими
голодними та холодними
колишніми одноклашками
смішними колись і модними
над рідними над нерідними — старими чи зовсім ніжними
це
Боже
погана історія —
нам
Боже
давно не смішно вже

навіщо ти катакомбами
крізь море крові та пороху
ведеш нас до свого берега
або до нового мороку
до чого ведеш?
признаєшся?
вкладаєш детальки в пазики?
доводиш?
виводиш?
граєшся? —
складаєш якісь там пазлики

ми — дивний народ в оточенні
зневірені знеохочені
у темних водах історії оплутані та обточені
усе хазяйнуєм клопочемось —
усе бʼємось як заведені
сусіди ж облизують збочено
немовби намазано медом їм

сусіди навколо — зрадники
а — наші двори —
бойовища
вже третя війна вигарцьовує —
комусь —
видовища —
а нам — підземелля сховища непевні часи та згарища
навчилися бути у пеклі й гасити пожарища
і все безкінечно боремось з ріднею фальшивою й дикою
столикою бездуховною двоязикою

так тяжко ходити в темряві
у мороку невідомості
де свічкою править тонесенька нитка свідомості
горить і тікає в безвісти
ледь жевріє тихо міниться
століттями ми виживаємо —
коли це нарешті зміниться

чи на світовім полóтнищі
в твоїм казані бездонному
народ наш дарами жертовними
священною гекатомбою
щоразу тобі приноситься
кладеться офірою щедрою
а світ закриває очі та
виспівує нашого «Щедрика»

і ти приймаєш —
Божечко —
і ти всім киваєш —
божечки
і мило їм усміхаєшся
прислужникам-сороконожечкам
береш наші діти вбитими
береш наші землі вмитими
священною кровʼю нашою
слізьми матерів підлитими

ще скільки триватиме
Божечко
ця дивна любов з гематомами
коли наш нарід приноситимуть
у жертву тобі гекатомбами
до ста вівтарів — ще трошечки —
міста наші й села димляться

куди твої янголи
Божечко
Юрко та Михасик дивляться?

зроби вже нарешті паузу
на років хоча б що триста
дай нам прорости і вирости
і трон свій посісти —

щокожній ясній родинонці
у домі своєму чистому
дай смертю своєю скінчитися
і знов прорости та вирости

у ранах страхах прокльонах —
час звузився до хвилин

ти хочеш щоб з українців
лишився лиш ти один?

(С) Тата Рівна / Tata Rivna, 2023

В болоті буднів борсаюсь надсилу,
стрибаю з купини на купину,
аби не затягло в трясовину
суцільного занепаду, в могилу
національно-братську.
Хлюпотить
багнюка піді мною й наді мною…
Не хочу складовою перегною,
хоч це й почесно вельми, послужить,
бо хочу ще пожити! Як не як,
я заслужив поваги й рівноваги
душевної – за всі боріння й змаги, –
почесних удостоївся відзнак
на маргінесах: націоналіст,
петлюрівець заклятий, самостійник…
Розхитую радянський наш відстійник,
і в цім свого життя вбачаю зміст!
І поживу! Всім недругам на зло,
вилазить буду з тихого болота
в урочний час, – така моя робота, –
щоб недругам незатишно було!

А українці - найвродливіший народ
Душею доброю, широкою, як поле,
В якому цінності людські і волі код,
Любов до матері-землі, до барвів слова.
А скільки лихоліть душа пройшла оця,
Свавілля царське і Гулаг, голодомори.
Виборювала правду, щастя від Творця,
Хоч пролилось немало з неї крові.
За Незалежність досі йде страшна війна
За рідний дім, за батька, сина, доньку, матір,
Бо Україна в кожного бійця одна.
Розірве, вірмо, ЗСУ лихий, ворожий ятір.
То ж українці - найвродливіший народ,
Що прагне миру, праці і навік свободи.
У єдності вся нація проти заброд,
Бо українець - справжній на землі господар.

Читаю книгу білої зими.
На сторінках кристали чисті льоду,
Сніжинки стелять з блиском килими,
Чекаю новорічну насолоду.

І хвойно-мандариновий коктейль
Струнких ялинок і гілчастих сосен.
І забринить в душі віолончель
Святково-ніжним духом стоголосся.

Блаженство шоколадне і зефір,
Зимові чудеса і подарунки.
І фейєрверки вирвуться в ефір,
Сюрпризи щастя від зими-чаклунки.

І перша зірка - благовіст Різдва
Засяє діамантом в небі миру,
Теплом зігріють дії і слова,
Життю я заспіваю оду щиру.

Читаю книгу білої зими,
На сторінках в красі моя країна.
Любові застелю я килими -
Зимове теплослів*я Україні.

Падолист, мов хитрий лис,
на підході до оселі.
Знає, як на повний зріст
позмагатися в дуелі
з вітром! Демонструє хист,
швидкісні накрутить хвилі.
Покружляє жовтий лист…
Втомлений, впаде безсило.

Сквер Бабаєва принишк,
бо в картинній галереї
вікна вщент, здригались стелі.
Жоден не вцілів карниз.
В «Роксолані» також скло
вибите… летіло всюди.
Під загрозою споруди.
Людям – втрати, горе, зло.

Крюківський хвилює міст…
Чи заміниться колись?
Він старенький та проблемний.
Мрії поки що даремні.
Двірнику, як завжди, клопіт
від невдячної роботи.
Загрібати треба листя.
Все, що впало – враз принишкло.
***
…Тільки й вабить жовте ложе…
Протримáтись скільки зможе?
Збережімо диво-казку???!!!
…Пензель, слово й Божа ласка.

02.10.2023

Власне, лічені хвилини –
до відльоту, до прощання.
Той, хто родом з України,
знає: пісня – то кохання!

Я кохаю, бо співаю –
як життя любити треба…
І в польоті обіймаю
українське синє небо….
У польоті обіймаю
українське синє небо.

Приспів:

Небо. Небо. Небо України!
Знову чути вечір солов’їний.
Попрощаюсь – а сльоза не тане…
Україно, серденько кохане.

Синє небо глибше океану!
Люба земле, я для тебе стану
піснею, яка зорею лине
у натхненне небо України.

Я земель багато бачу –
є людей по світу різних.
Їхні зви́чаї ніза́що
не замінять нам Вітчизни.

Зустрічання і прощання
я лишатиму для себе.
Сяє в снах мого кохання
українське синє небо…
Бо в очах мого кохання
українське синє небо!

Приспів.

Небо. Небо. Небо України!..

Крізь віки любов до вишиванки
Українці пронесли і зберегли.
Ромби, кола, лінії, меандри...-
Візерунків тисячі на різнім тлі.

Часто вишивали мак, калину.
Щоб було багатство, щастя і краса.
Процвітання роду й України,
Чистота духовна, вічності роса.

Дуб могутній, соняшник квітучий...
Оберіг від лиха, горя і біди.
Щоб не сунулись на долі тучі.
Навесні, щоб квітли рясно, мов сади.

Символом незламності вважають
Вишиванку у воєнний нині час.
Дух непереможний в ній вражає,
Прагнення до волі, сила, єдність мас.

Не зламали заборони і тенета,
Не зазнала від репресій руйнування.
Мова - дивосвіт, духовності планета.
Зберегла традиції і сподівання.

Упродовж віків творили мову нашу.
В ній є таємнича сила і безсмертя.
Милозвучна, чарі́вна, для нас - найкраща
З досвіду, культури й слави в ній осердя.

Найкоштовніше надбання - рідна мова,
Бо як мати в кожного, як Батьківщина.
Передасть нащадкам мудрість в кожнім слові.
Для народу українського - єдина.

Від хамства вмирають нації,
а не від інфаркту -
це констатація
факту.

Нації вбиває брехня,
а не інфаркти -
оця цинічна війна
фактів.

Коли замість мови колодязної
нам суржик обскубаний впарюють
і, ніби тупим бульдозером,
розчавлюють творчі паростки,

коли гаснуть ліхтарики,
коли не відчуваєш мить як блаженство,
коли натовп Шарикових
розпинає Преображенських,

коли кращих забирає від нас
час - холоднокровний вбивця
і йдуть в небуття Тарас,
Леся, Іван, Коцюбинський…

Але приходять Прохасько, Жадан,
Славко, генерал Залужний,
Ребров, Циганков, Бущан,
Онука, Сильвестров, Забужко…

Коли самовіддано цілододобово
виконують хлопці й дівчата
місію, покладену самим Богом, -
нас захищати.

Ні, нашій сильній нації
не впасти після інфаркту -
це констатація
факту.

Ні, нашій гідній нації
не страшні ніякі віруси…
І ми знаємо це.
Віримо!..

Від хамства вмирають нації,
а не від інфаркту -
це констатація
факту.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Як добре, що у ці часи
Чути поетів голоси,
Як добре, що у них є дар
Покласти слово на вівтар.

На жаль словом не змінити
Нам державного діяча,
Римою не зупинити
Загарбника та палача.

Тож не потрібно мовчати –
Свою правду кажіть всюди,
Щоб цю правду могли знати
На всім світі наші люди.

Можливо, слово не спасе
Від того, що непокоїть,
Не передасть жахливе все,
Але, може, заспокоїть?..

Тому, поети, не мовчіть –
Римуйте думи у слова,
Про Україну розкажіть,
Бо ще Поезія жива!

09.10.2023.

Я нічого не боюся,
Бо рука в руці татуся,
Він мене обороняє -
Україну захищає.

Я нікого не боюся,
Я до татечка горнуся
І кажу йому тихенько:
"Я доросла, не маленька,
Ще чекатиму на тебе,
Україні поміч треба.

Так пишаюся тобою:
За широкою спиною
Наша люба і єдина
Рідна Неня-Україна."

Я ніколи не боюся,
Лиш за татечка молюся...

Ліс густий, як чорна хмара,
Тут є дерева та кущі,
Тут роздолля для мольфара
Буде більше ніж у селі.

Сонце променями грає,
Сонце в лісі мало сяє,
Ліс шумить, як Чорне море, -
Батько фауни і флори.

Ще буває в лісі тиша,
Що не чути навіть мишу,
В лісі добре заспівати,
Любу ноту можна взяти.

В лісі можна відпочити,
Погуляти, походити…
І пірнути з головою,
Милуватися красою.

Ліс - це диво, наша краса
І тут завжди є чудеса.
Нема над лісом короля,
Бо ліс – народна є земля.

02.10.2023.

Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Спалені городища
Вітер баский розвіє.
Тліють на попелищах
Марні чиїсь надії.
Десь, на крихкому денці
Розпачу і скорботи
Гріє змарніле серце
Сонячна позолота.

Вересень 2023 р.

Напнувши канатами нерви
над лютою прірвою смерті,
Ступають по них безперервно
борці за свободу уперті.

Хоч як в полонених просторах
не тиснуть ворожі лещата,
Серця відчайдушні не скорять,
бо в кожнім є ціль заповзята.

Усякий з них правді йме віру,
що сяє з-за пругу звитяги,
Й віддати щомить ладен щиро
життя для потомного блага.

Можливо поцілити в груди,
вморити в тортурах сердитих –
Ідея ж повік жити буде,
вогонь боротьби не згасити!..

22.09.2023 р.

Наліво – діброви бадьорі,
Направо – квітучі рівнини...
Узгір’я, буруни на морі –
Усе це моя Батьківщина.

Шумують під неба габою
Жита і щасливо, і слізно –
Незмірно чарує собою
Моя ряснобарва Вітчизна.

Безсилі супроти народу
Напастей і недругів жорна –
До волі завітної зроду
Змагає мій край непоборний.

Чорнозему рідного грудка –
Найбільша святиня для мене.
Повіки, мов цвіт незабудки,
В душі будуть любі терени.

Даремно подібну шукати –
Вона, як і матір, єдина,
Дорожча всесвітнього злата,
Кохана моя Україна.

08.09.2023 р.

Батьківщино моя неозора,
Буде завжди у грудях моїх
Шум ланів розбуялого моря
І дібров життєрадісний сміх!..

Буде серце повік пломеніти,
Як дивлюся на діл чи укіс –
Всі місця, млою згадок повиті,
Де у згоді я радісно ріс.

Несказанно люблю твої шири,
Їхню світлу розкішну красу,
Тож її гордовито і щиро
У рядках поміж люди несу.

Ти буваєш ласкава і грізна,
Криєш тугу і щастя удвох, –
О моя розмаїта Вітчизно,
Мамо вічних розрад і тривог!..

Скільки йшла ти разів за свободу
На криваву, примушену прю!..
Я за долю землі та народу
І думками, й ділами горю.

Хай біснуються бурі щосили,
Хай лукавці вороже ревуть –
Під твоїм нескоримим вітрилом
Рине шлях у яскраву майбуть.

Не потрібна мені ні чужина,
Ні засіяний благами рай,
Як у світі цвіте Україна –
До сконання укоханий край!

16.06.2023 р.

В-іками невмируща мова,

М-оя вкраїнська серцем мовить.
О-крилена і животворна.
Є-лей тече у кожнім слові.
Ї-ї душа глибинно-щедра

М-ережить пісню, ніби щебет.
О-здоблює та інкрустує.
В-олодарка життя крокує.
И(І) сонячне проміння диску

С-ягає думкою і змістом,
О-азисом квітчастим в полі.
Н-езламна, бо дана їй воля.
Я-скрава, милозвучна, мирна.
Ч-асописів овид обширний.
Н-ащадкам спадок, мудрість цінна,
А-би лиш берегли цю силу.
О-мріяну, живу, стокрилу.

П-ривабливу і перспективну.
Р-ясну врочисту, експресивну...
А все це - сонячна оправа
В-иблискує, іскрить, як ватра.
А- журність мови вчити варто.

України моєї стражденна земля
У сльозах захлиналась до болю.
Охопила й сучасна без тями імла,
Посягає на воленьку-волю.

Без землі ми ніхто - осліплі манкурти.
Стогін чути від рук недбайливих.
Східна душить війна, гудуть вітру сурми.
Кров гаряча тече, ніби злива.

А байдужість, байдужість точе іржею.
До прозріння тягнися, до світла.
Захищай! Дорожи, народе, землею -
Це душа українська довічна.


2020 р.

Невловимо проминає час,
безупинно тіні наші довші
і тому, що дні усе коротші
і, що осінь доганяє нас.
А пора би кулею летіти,
поки не очухався ізгой,
поки захищає наше літо
український воїн і герой,
поки є надія і на Бога,
і на остаточну перемогу,
поки не настали холоди,
і немає іншої дороги
до кінця агонії орди,
поки є коріння мого роду,
поки не прийме моя земля
іродове плем’я москаля,
поки зазіхає на свободу
мого волелюбного народу
всюдисуща гадина кремля.

08.2023

Р-ідну мову передай нащадкам
І цінуй цю роду Берегиню.
Д-обре слово - через річку кладка
Н-аша сила, талісман людині.
А забути її - грішна доля.

М-ова рідна українська - втішить,
О-криляє і веде до волі.
В-чить єднанню. З нею - щасливіший.
А любов до неї - то молитва.

Н-айщиріша, що іде із серця,
А душа її здобута в битвах.
Ш-лях до неї з рідного джерельця.

С-карб безцінний: дума, пісня линуть.
К-ращої немає в світі мови,
А яка ж вона барвиста нині -
Р-айдугою сяє кожне слово.
Б-ережи її - наш скарб пречистий.

Гуляю, мов в садах Семіраміди,
Бо ж навкруги серпнева благодать:
Чарівність сонця із відтінком міді,
Червоні в глянці яблука горять.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
У захваті від літньої пори.
Хмарки у небі - білії лебідки
Несуть на крилах Божії дари.

Гуляю, мов в садах Семіраміди...
Душі і серцю любий рідний край.
Як хочеться, щоб відступили біди,
І вічно був цей український рай.

Крŏзь душі, крŏзь віру, крŏзь правду святу**
колишуться мрії, як ліс на вітру!
З нас предки глядять на сучасне село
і думають нами, щоб щастя жило!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

З прадавніх часів – од Ритні́в до Грині́в –
освячено шлях золотих Богдані́в!
Йшло вірне козацтво з Русі – в Білорусь,
боронячи правду дідів і матусь!

Ми, діти твої, богдану́вські струмки!
Нас хвилі несуть у Дніпро надстрімкий!
Пŏшли же нам, Боже, на кожен наш час –
Покрову, Рŏздво, Паску, Трŏйцÿ і Спас!

Цим Світом дани –
і Миром дани –
Господом Богом дани Богдани!
Цим Світом дани –
і Миром дани –
і Господом Богом дани Богдани!

16 травня 2013 р., Київ

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Богдани_(Вишгородський_район)
** Літерами ŏ та ÿ представлено місцевий діалект

Бринить джерельною водою мова,
Бо чисті животворні слів краплини.
Не зраджуйте духовній цій основі,
Вона бере початок із родини.

З дитячої колиски, з пісні мами,
Із батьківської мудрої науки.
В ній волелюбного народу тяма,
І гідність, що пройшла крізь лихо й муки.

У душу нації хай ллється мова -
Велична, неповторна, серцю рідна.
То ж бережіть те джерело з любов'ю,
Єднайтесь словом українським плідно.

На вірність присягнути Україні -
Потреба сьогодення повсякчас.
Рентгеном, що просвічує людину
Є совісті й сумління чистий глас.

На вірність присягнути Україні,
Щоби зміцнити український дух,
Щоб зберегти вкраїнськую родину
І нації вогонь, щоб не потух.

На вірність присягнути Україні,
Стражденній мові, пісні бойовій,
Небесній сотні і героям нині,
Що захищають честь від ворогів.

На вірність присягнути Україні
Спроможний у бутті лиш той народ,
В якого в серці є любов нетлінна
До Батьківщини й пресвятих свобод.

2019 р.

Ти з козацького мудрого роду,
Твій початок - це Київська Русь.
Понад тисяча років народу.
Україно, тобою горджусь.

Кров тече патріотів у жилах.
Не погасне незламності дух.
З діда-прадіда в кожного сила,
Не страшна нам ворожість задух.

Визнання світової спільноти
Окриляє нашу Державність.
Єдність нам допоможе збороти
Агресивність і безпідставність.

Московитські поляжуть нездари.
Сенсу в їхній немає брехні.
Не одержать землі ні гектара,
Переможе Вкраїна в борні.

У Кам‘янці-Подільському є фортеця,
що належить до семи чудес України.
Саме тут був заточений український Робін Гуд -
легендарний Устим Кармалюк…


Кожен шукає під небом
місце, до Бога найближче,
там, де кричати не треба -
не личить…

Пагорб фортеці поруч.
Дух Кармалюків там…
Праворуч - хрест, а ліворуч -
Святого Георгія храм.

Ось тут синьооким ранком
молитву мою Він почув,
загоїв безболісно рани
і запалив свічу.

Вогонь закриваю руками -
може, зігрію ще когось -
стійко, як Муракамі,
подібний до йога.

Кожен шукає для себе
місце, до Бога найближче…
Там відзеркалює небо
в світлих сльозах обличчя.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Жовтії голівки тягнуться до сонця,
В зеленавім листі соняшнику цвіт.
Вітер пустотливий розпустив долоньці,
З неба поглядає промінців софіт.

Золото пелюсток - українська щедрість
Тепла і привітна - отаку приймай.
Додає співучість їй пташиний щебет,
Працьовиті люди і природа-маг.

Хоч дощі буяють, благодатне сонце.
Символ Батьківщини із міцним стеблом.
Під покровом неба дозріває сонях.
Геліант-Кліпія з українським тлом.

2019 р.