Принижено
Схиляю руки й тіло:
Заділо - не за діло, а за тіло,
За серця ритм вчепилося й байдуже
Примушує не тьохкати, а тужить…

Недужа я,
Півроку як вагітна,
На противагу всім рокам бездітним
Вслухаюся у себе і радію:
Життям лелію, я життям лелію!

Червневим днем народиться дитина -
Чекать несила…


06.05.2014

Не хочу я відходити у вічність.
Я хочу бути, поки не зачах
дух вольності у мене на очах.

Я буду доти, поки сонце світить
у небесах. І хай про це засвідчить
моє перо у радісних рядках.

А поки-що об’єднує і мрія,
і віра, і надія вдалині,
що де-не-де ще світить і мені.

У душах революція триває
і нашу правду ворог не здолає
сезамами великої брехні.

А Україна вимітає сміття.
А їй ще і сміятись по плечу
і плюнути у очі палачу.

Ти чуєш, юдо ери лихоліття,
за все лихе з межі тисячоліття
розмінною монетою плачу.

Чи не тобі, новітній людоморе,
якому люта кара й та мала,
я у боргу за згарища села?

Чи не з вини твоєї всім на горе
кривавого нещастя Чорне море
не уміщає скоєного зла?

Ти ще сьогодні цілишся у груди
моїй Землі. А лаври у паскуди
отримаєш за «мать твою таку».

Але коли таких уже не буде,
які бували на моїм віку,
нехай не буде і у сповитку
минулого позорища і бруду.

Історія немислиме забуде.
Але нехай не забувають люди
про душу у терновому вінку.

05.05.14

Не порок на порог
упасть.
Не пророк вновь пришел
во власть.
Ни принять, ни понять
нельзя.
Почему и куда стезя.

Не пророк на порог
опять.
Просто враг и овраг -
не внять
Ни ему, ни его
стране,
Что одна лишь любовь
во мне.

Я любви позабуду часть
и овражью пройду напасть.

02.05.2014 #ТетянаМілєвська

Каштани запалюють свічі.
Щоб дух боротьби не заснув,
Як воїни світла на віче,
Тривожну пильнують весну.

Деревам не віриться й досі,
Що їм не наснились бої,
Та ноги опалені босі
Ще довго їм будуть боліть.

Ввижаються ріки багряні
В каскадах букетів живих.
Поранені є між каштанів,
Хоча і стріляли не в них.

Тримають опори надійні
Для варти небесної міст,
Аби не калічили війни
Ні сіл українських, ні міст.

Щоб долю Небесної сотні
Ніхто забувати не міг,
Запалюють свічі скорботні
Каштани обабіч доріг...

До неба здіймаються руки вогню
І кулі – неначе розлючені оси.
…Вкраїно моя, я тобі ще болю?
Бо ти мені снишся, голубко, і досі.

Розквітла. Птахи у весняних садах.
І я – великодньо, врочисто молюся.
Одне мені прикро, що я наче птах
З далеких сторін уже не повернуся -

Людиною чутися в ріднім краю
В щасливі часи, не скорботні.
Віднині на варті Вкраїни стою,
Навіки я воїн небесної сотні.

2014

А серце кличе до небес піднятися,
Туди де сонце, звідки ллють дощі.
І там літати, й вже не зупинятися,
Та чути спів, молитви, у душі.

21.02.2014 р.

Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
а за те, що не розбили пута
і усе надіємось на Брута
у лихі години і тяжкі.
               І за те, що забували мову,
               вилізши у люди із халуп,
               і влізали в ігрища совкові,
               де орда, почувши запах крові,
               прагнула, аби валявся труп.
Нас гнітили алкаші-нероби,
і партійні виродки сім’ї,
і брати, улюблені до гробу,
і борці, що доїдали торбу,
і у владі коміки свої.
               І за те, що вибрали дорогу
               вічної юдолі у імлі,
               за гріхи великі і малі –
               все негідне, неугодне Богу,
               осідає на моїй землі.
І у віщих паралелях ночі
неземного світу наяву,
поки чую душу ще живу,
у часи самотності урочі
бачу хижі, ненаситні очі,
що чатують нашу булаву.

                              28.04.14

Хоть это и не сказка, - жил да был
Похожий на нормального мужик.
Ничем не выделялся из толпы,
Не якрий, неказистый, просто пшик.

Но гонору имел на пятерых,
И скользкий был, и гибкий, словно уж,
А прыткий, будто заяц - прыг да прыг,
Вперед и вверх, по головам к тому ж.

Карьеру начал - ноль, простой сексот,
Но, видно, Бог умом не обделил,
И вскоре "ноль" достиг таких высот!
Царем своей державы он прослыл.

А дальше что? Играет аппетит,
Бунтует ненасытное нутро.
"Кто миром завладеть мне запретит?" -
Царек на троне щурится хитро.

И принялся орудовать как вор
(видать, запутал крепко парня бес) -
Подвинул царства смежного забор,
В соседский сад за яблоками влез...

И все тому царьку сошло бы с рук,
Он крепко свой народ держал в узде -
В саду соседском как-то понял вдруг,
Что хлебом-солью встретят не везде.

Мы матом с упоением орем,
Воришке неказистому назло:
Хотел войти в историю царем -
Войдешь как однозначное х*йло.

Акварелі квітня
затопили очі
захопили серце
в лагідний полон...
сповіді всесвітні,
солов’їні ночі...
і причастя неба
з лагідних долонь....

***
Океаном пролісків, білих анемон,
хвилею щастя, шумовинням цвіту
небо великоднє нині зійшло
над світом...


15.04.2010

Як важко тут на чужині:
Живцем гниєш,як у труні.
Тут навіть хліб немов цеглина,
І м’ясо навіть не їсть псина,
Від молока аж шляк трафляє,
І жах у всіх в очах гуляє.
Не смалять сало тут соломой,
А їдальню звуть "столовой".
Ціни гірші шкуродерні,
І люди тут немов скажені,
Злі такі й несамовиті,
Горілкой клятой оковиті...
Через слово гнуть тут мати...
Ай!! Нема чого казати!
Одним словом — москалі!

Герої не вмирають, свіча не згасла їх,
І рани їхні в грудях, зовсім не болючі.
Ти не почуєш зойку, може, просто сміх
І щирий погляд дротом вріжеться колючим.

Вони спостерігають із глибини небес,
У серці, що спинилось, б’ється Батьківщина...
Вони – то леви, що не здали честь,
За срібляки не продавали Україну!

Герої не вмирають, душа землі болить.
Вони здійнялись над Дніпрові кручі,
Як вартові, і кожен з них не спить,
Щоб я і ти не був сто шостим мучнем....

2014

І знов похід... Стояв - навІки,
Так думав сам, та, бачте, зась,
Зірвали знов в дорогу, вІки
Прикрив від сорому: хто знав,
Що тихо правнуки покинуть
Напризволяще. І Кафа
Тепер не знає: чи чужа вже?
Ачи усе-таки своя...

Стоїть він на автобусній зупинці –
Міцна статура, порожньо в очах,
Нуль інтелекту (як усі ординці),
Спортивна куртка на тугих плечах.

Із неї виповзають, наче змії,
Смугасто розмальовані стрічки
Георгіївські. Звідки вітер віє?
З якого Колорадо ці «жучки»?

Із голови до ніг обвитий гаддю,
А на обличчі скаженіє злість…
Невже є ті, що цьому типу раді?!!
Що нам привіз непроханий цей гість?




22-23.04.14

Кривавий світанок,-вмирали,
Хто волю ішов боронить,
В живих наших браттів і досі,
Крик беркуту в вухах дзвенить.

Вони помирали за волю,
За те, щоб розквітла весна,
Ішли всі сміливо до бою,
Та сотня пішла в небеса...

За мирні світанки,за Київ,
Що буде весь час розцвітать,
Не ми розпалили ненависть,
Навіщо в народ свій стрілять...

Ви бачите-жерделі квітнуть,
Не білі - рожеві квітки,
То кров від небесної сотні,
Що з нами завжди, навіки.

Про ситуацію в країні:
Якось в палатку жовто-синю
Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
Чи то коричневий, чи бурий,
Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
Жере, аж плямкає… На це
В кущах принишк, заліг на пузі
Мисливець з автоматом Uzi:
Лунає постріл – і за мить
Ведмідь, конаючи, лежить…


14.04.2014

Над Кримом не літають літаки -
І оминають, наче лепрозорій...
Чи не про це ви мріяли-таки,
Розмахуючи жваво триколором?

Над Кримом не літають літаки -
І кораблі круїзні не заходять...
Тепер самим, напевно, невтямки,
Нащо метляли древком з триколором?..


05.04.2014

Покинули ви сало й променади
І в белькотінні рабської пори
Возносили над світом барикади
І підіймали в небо прапори.

Та вам співати – вже вузькоколійно.
У мене пропозиція проста:
Ото би вам на згарищі й руїнах
Позводити заводи та міста.

17.02.14

А я тобі годила, як могла –
Давала їсти і давала пити.
Тебе від злого світу берегла,
Хотіла, аби ти міг вільно жити.

В усьому потакала я тобі –
Вино ти пив, їв українське сало.
Чому, скажи, мене не розумів,
З моєї мови кепкував чимало?

Чому співав чужинських ти пісень,
Чужих героїв вихваляв завзято?
З весни по осінь кожен Божий день
У тебе були гості, було свято.

Чи ти не знав, як тяжко я жила,
Як гарувала, зводилась на ноги?
До того ж юна, молода була,
І так потребувала допомоги.

Та ти собою зайнятий лиш був.
Хоча жили ми разом в одній хаті,
Про мене зовсім ти давно забув
І за паркан став нишком поглядати.

От і розстались… Ми вже не одне…
Ти шлях цей сам обрав, мій Криме-сину.
Та вірю, ти назад таки вернеш.
Чекати вмію. Підпис – Україна.

20.03.2014 р.

Першоквітнева заметіль
Москву засипала й некрополь –
Оце тобі, Кремлю, за Крим,
За кораблі і Севастополь!

Дев'ятибальний неба знак,
Шкода, що тільки - завірюхи:
Оце тобі і Крим - «за так»,
І «референдум», «заварухи».

Москву заклали в давнині
У жерлі древнього вулкану,
У центрі кратера - і дні
Її в Господній Божій длані.

Росія ж марить про війну:
Гуркочуть чорні гвинтокрили,
А у Москві – та чули, ну! –
Квітневим снігом все укрило…


01.04.2014

Вже сорок днів лікує втрати час.
Вже пісня "Лине кача" одзвучала.
Молитва тиха, тризна і свіча...
І сотня воїнами Світла стала.

Тамуєм сльози, ревний біль і крик
За тими, хто за небокрай полинув.
На місці страти - тисячі гвоздик...
Сум і весна... Майдан гірчить полинно.

Ті, що в безсмерті, нам дають наказ:
Хай не панують чужаки-заброди!
Живіть, боріться і не зрадьте нас!
Здобудьте волю для свого народу!

31.03.2014 р.

Очі заспані протру кінескопу,
В них картинку бачу знов дивних ігрищ:
Серед люду надто збуджених скопищ,
Наче вроджена, стоїть Астред Ліндгрен.

До народу з її уст ллється слово,
Заряджаючи в повітрі іони.
Із амбіціями центуріона,
Русокоса, калачевоголова,

Жанна Дарк з останніх реєнкарнацій
І глобальнопланетарна месія, -
В Україну хлинуть скопом канадці
Та діаспорами рясно засіють!

Сонце в Неї мов злизало ідею -
Світло нести у серця в мегаватах.
Мов розпечене ядро із гармати,
Виноградина-сльоза у плебея.

Та розсіявся, як дим, слововилив.
Шарль Перро вже під "ура" шестикратне
У руках несе, як герб, гострі вила, -
Він лопатно-рукопашний оратор.

Ллються байки, як дощі, водоспадом, -
Шлях торує до людей нео-Глібов,
І кулак його, - сізіфова глиба, -
Мудрочоло возвеличує стадо.

Під колисанку словесних поллюцій
Ніч на очі сном лягла м'яколапо,
Вранці думи, наче сяйво, поллються:
"Не дружити казкарю з Ескулапом".

Ескулап - давньогрецький бог лікарського мистецтва.

МІСТУ ЛЕВА
Hm Fm
Коли мені не вистачає волі
C#7 Hm
І в душу лізуть кляті вороги,
Чи може щоб втекти від часу й долі
Й забути про образи та борги,
Можливо у надії й сподіванні
Що ваблять мене з дивних райських снів
Я пригадаю Левові кав’ярні
І знов сідаю в поїзд Київ-Львів.

У Львові знов туман і дощ іде
Малюючи на храмах візерунки
Бруківкою потік води тече
Немов би очищає наші думки.
І залишає вічне та святе
І вимиває з душ брудне та грішне
Немов свічки в церквах каштан цвіте
І квітне все у рясних білих вишнях.

З кав’ярень всюди музика луна,
І чутно скрізь співучий гомін мови,
І в серці грають струни скрипаля,
На щастя на домах висять підкови.
І навіть леви інколи, бува
Одягнені у білі вишиванки
Тут «Слава Україні!» не слова
А залп її героям на світанку.

Я знаю, що мене чекаєш ти
І серце переповнене любові
Від святості, тепла та доброти
Які мене зігріють лиш у Львові.
І, може, десь між вулиць та церков
Весною серед вишень та каштанів
Зустріну в місті Лева я любов
І зорі подарують нам кохання.

Я тут немов на хрещення своє
Вмиваюся музичними дощами
Щоб в серці залишити лиш святе.
І збудувати із любові храми.
Хай збудуться княгині Ольги сни,
Хай леви бережуть церкви і замки,
Хай прийде свято волі і весни
Як вдома запах кави на світанку.

І я в своїх надіях й сподіваннях
Що ваблять мене з дивних райських снів
Знов пригадаю Левові кав’ярні
Й біжу мерщій на поїзд Київ-Львів.

30.11.2012

КОТИКИ ВЕРБОВІ
(слова та музика Павло Браницький,

Коли у лісі сходить талий сніг
І залишають нас тріскучії морози
На гілках верби з подихом весни
Зима дарує на прощання срібні сльози.

І з першим світлим променем тепла
Краплинки ці із царства церемоній
Заграють дивну музику добра
В оркестрі сонячних і радісних симфоній.

приспів
Можливо я, можливо ти
Відчуєм перший подих ранньої весни
І срібні котики вербові -
Початок музики кохання та любові.

Весна одягне в ледь-зелене ліс
І перетворить краплі та сніжинки
Із тих зими прощання талих сліз
На срібні і м`які верби пушинки.

І котики пухнасті на вербі
Неначе нотки на небесних райських струнах
Нам подарують музику землі,
І почуття кохання незабутне.

приспів
Можливо я, можливо ти
Відчуєм перший подих ранньої весни
І срібні котики вербові -
Початок нашого кохання та любові.

12.02.2014

Є небо високе за хмарами,
А може, десь поруч, отут.
В той день загорілося зарево,
У камінь зімкнувся редут.

– Стріляти прицільно, уразити,
Ну, щоби убити, – наказ.

– Чи це «бойовик», сцена наживо?
Чи людськості скінчений час?

– Їх вже двадцять вісім поранено.
– Ні! Вбито! І вже п’ятдесят.
– Чи смерті кордони огранено?
– Бог знає. І їх сімдесят.

Назвали Небесною Сотнею.
Летіли, злітали... Сто шість?
Чи болю кордони огранено?
Хто скаже? Ну хто відповість?

А кров осипається квітами
На землю, бруківку, щити.

– Ми стали легкими і світлими.

Лягають на груди хрести.

І час іде, і сніг іде, і я...
По колу? В далину? По вертикалі?
Дана мені небесна колія,
Чи Шлях мій вороженьки налякали?

Ненавидів я зграйки потайні.
Прощав самотніх і шляхетних звірів,
Які дитинні в серця глибині,
Яким я вірив.

Європи чорну правду, крик вітрів
Моя душа із болем фільтрувала.
І вірш мій на березовій корі
Червоним шрамом скальпельно писала.

А Всесвіт руку світлу простягав.
І котенята спогадів топились.
І мила, не страшна, Баба Яга
Натхненно снилась.

Ембріональна радість у крові.
Весна.
Берези – мов корови дійні.
Лиш серце розрізняє: що навік,
А що «по п’янє» ворогом навіяно.

Без бою ця поразка на віки.
Куди мені подітися від себе?

Я знову вовк.
А вовк не їсть з руки,
А тільки з неба...

21 берез. 14.

Мой двоюродный брат восхищается путиным.
Брат в России живет, а рожден в Украине.
Больше писем не пишет давно почему-то мне...
В "одноклассниках" фотки с Майдана - причина?.

Дядя дочки моей надо мной насмехается.
Он мосвич, украинец, а рос в Казахстане.
"Что ж ты, Валька, Россию позоришь стихами-то?
Мы помочь вам хотим, воевать разве станем?"

Без отличия знаков ступают "помощники"
По земле украинской с новейшим оружием.
Изменили с иронией горькой пословицу,
Что незванные гости - то хуже, чем русские.

А меж тем президент их, при полном сознании,
На весь мир заявляет на пресс-конференции,
Что пойдут с оккупацией к нам россияне,
А щитом впереди - наши дети и женщины.

Мой двоюродный брат! Ты за мной будешь прятаться?
Наши бой не начнут, не пойдут в рукопашку.
По сценарию путлера эта сумятица...
Дядя дочки, подставишь под пули племяшку?

Пусть вы оба "воюете" у телевизора,
И не именно я - та живая заслонка...
В генном коде у вас информация выжжена,
Там, где корни - у вас лишь пустая воронка...

Зомбоящик - рассадник сплошной профанации,
Но от здравых умов разве спрячется истина?
Не по крови сегодня родство, не по нации,
А по духу - за мир иль диктатора прихвостни

Мезозойний політичний лютий.
Захід Сонця з медом у крові.
Це не Будда, не Христос, а люди
Роблять людям рані ножові.

Ніч – мов свіжовиоране поле,
Де не спиться серцю від тривог.
Йдуть брати-слов’яни, як монголи,
«Рятувати»...
Хай рятує Бог
Від таких ведмежих обхапунків,
Лицемірства, злоби і брехні,
Від отруйних юдиних цілунків,
Юних рук у цинковій труні.

Колективний безум,
Царська пиха
У гримучій суміші сичать.
ХХІ-й...
Космос в душу диха
І, як мама, скрикує свіча.

Ця війна – як зла насмішка долі.
Над усім земним, над усіма.
Ми приходим і відходим голі...
Крім душі нічого в нас нема.

Але хтось упертий, мов будильник,
Чорну іскру кине в пінну кров.
І куди вертатися людині?..
До основ, братове, до основ...

15 берез. 14.

Виринає мереживом зелені мис тополиний,
Ллє п'янку прохолоду із кухля на спраглі проспекти,
Там, на крилах червневого вітру, де місто полине
В неозорі моря надгарячих обійм Дніпро-спеки.

Купідонові стріли запустять духмяні каштани,
Загуторять стрижі, як розбурхані пенсіонерки,
Хоч і краплею в галасі їх кожна репліка стане -
Позитиву не дасть у пташиному серці померти.

Буде ніжити Серпень жовтаве намисто полину,
Щось Хориву і Кию на вухо тихцем прошепоче,
Літо - справжній казкар. Як до нього все місто полине, -
Сиві тайни відкриють, не схожий на всі, інший почерк.

Dm Gm
Ти у мене одна
A Dm
Наче в річці вода
B Gm
Наче в полі роса
A Dm\D7
Наче небо із зорями...

Gm\A
Як бажанна весна
Dm\B
Як в коханні слова
Gm
Як та чайка морська
A Dm \(D7)
Що кружля над просторами.










приспів
B С Am7 Am
Я хочу щоб ти не знала біди,
Gm A A7 Dm
І ми поруч росли, як берізка із тополем.
D7 Gm A Dm
Я так хочу щоби ми навіть в холод зими
B Gm A7 Dm \(D7)
Зігрівались любові теплом, мов полум’ям.


Dm Gm A Dm\B
Я так хочу щоб ти мала радість цвісти
Gm A Dm\D7
Закохалась в весні і була щасливою.
Gm\A Dm\B
Я бажаю щоб сни, де літаємо ми
Gm A Dm \(D7)
Наповнялись любов`ю й душі молитвами.

24.03.2013

МАТУСИНА КОЛИСКОВА

(4v)Cm# (2^)Fm
Що дорожче буває у світі
(4^) (4v)Cm#
Про що думає кожен із нас
(4v)Cm# (2^)Fm
Коли бачиш як ріднії діти
4^ (4v)Cm#
Йдуть вперед поглинаючи час.
(4=)C#7 (2^)Fm
І сумуєш з того і радієш
(2=)H#7 Em
І згадаєш про мудрість віків
(2v)Hm Em
Бо пожнеш тільки те, що посієш.
(2^)Fm (2v)Hm
Не складеш гарну пісню без слів.

А з пісень, що приходять на спомін
Лиш одна гріє нас у душі:
Материнська твоя колискова
Яку ти нам співала вночі.
Думи твої і всі твої сльози
З часом стали відомі мені
І їх втримати я вже не в змозі
Коли бачу… дитинство ві сні.

приспів
G C
Може в снах посеред ночі
H Em
Я побачу твої очі,
C Am
Пригадаю твої пісні
H Em
І любов твою без меж.
G C
І моя матуся знову
H Em
Заспіває колискову.
C Am
І мене як у дитинстві
H Em
Ти до себе… пригорнеш.

Промайнуть, пропливуть дні і ночі
Але знову звучать крізь віки
Колисковії пісні жіночі
Прокладаючи долям шляхи.
Моя мила і добра матуся
Вдячний я за безмежну любов
До землі я тобі поклонюся
Й колискову… співатиму знов…

27.01.2013

НАД ЗЕМЛЕЮ МІСЯЦЬ
слова та музика Павло Браницький,


Am Dm
Над землею місяць
E Em7 Am
світить угорі
Am Dm
А на небі зорі
G Am /Am7
Сяють до зорі
A7 Dm
Світ чекає сонця
G C /Em7
Й спочива ві сні
Dm Am
Я чекаю хлопця
E Am
Любого мені.

А у нього очі
Як Чумацький шлях
І душа в них хоче
Політать, як птах.
Серденько у нього
Палкеє, мов жар,
Погляд, мов дорога,
Слово наче чар.

Чом дівочі думи
Та не сплять ночей
Чом сльоза у сумі
Капає з очей.
Не журись дівчина
Воля не прийшла,
Червона калина
Ще не розцвіла.

Ой калина рясно
В полі зацвіти
Ой ласкаве сонце
На небі зійди.
Ой хлопчина з чубом
Скоро повернись,
Ой дівчина люба
Не плач, не журись.


Над землею скоро
Сонечко зійде
І останній ворог
В полі упаде.
Прийдуть в Україну
Свято та любов.
Червона калина
Посміхнеться знов.

14.02.2014

ДОЩ У ЛЬВОВІ
(слова та музика Павло Браницький)

Am D
В тихих парках міста
Dm Am
Опадає листя
Dm Em Am /Dm/Em
Знов у небі Львова дощ іде…
Скрипка з піаністом
Награвають пісню
І в танок з краплинками веде…
Як в новій обнові
Різнокольорові
Вулиці нагадують холсти…
В церквах та соборах
Дзвонять старі дзвони
Ніби в храм запрошують зайти.


приспів
На старе місто… F
Я дивлюсь. Am
І Богу пошепки… F
Молюсь. E
Нехай в минулеє F
Біжать віки Am
І долі наші F
Як вода ріки Am
Течуть… F /Em
У дальню путь… Am /Dm/Em
Хай у кав’ярнях F
Грають скрипалі Am
І Львів дарує нам F
На цій землі Am
Життєву суть… F /Em
Дощі ідуть… Am /Dm/Em
Дощі ідуть Am /Dm/Em


І ми вдвох з тобою
Пошепки з любов`ю
В храм на це запрошення зайдем…
І в барвисту осінь
В парковій дорозі.
Може ми любов свою знайдем…

По бруківці й стріхах
Плачем, з сумом, сміхом
Скрізь луна мелодія дощу.
Осінь знов у Львові
Музику любові
Я до свого серця запрошу.


приспів
На місто Лева…
Я дивлюсь.
І Божій матері…
Молюсь.
Нехай в майбутнеє
Ідуть віки
І долі наші
Як вода ріки
Течуть…
В далеку путь…
Нехай повсюду
Грають скрипалі
І Львів дарує нам
На цій землі
Кохання суть…
Дощі ідуть… Дощі ідуть…

17.02.2014

1
Аномально чи, може, знаково...
Мов рожеве крило туману,
Розцвіла в листопаді сакура -
Тепла осінь ввела в оману.

За весною, напевно, скучила,
Зустрічати її зібралась,
Чи закохана, чи заручена,
Несподівана, наче радість.

Майорить квіточками-косами,
І вражаюча, і вразлива,-
Ніжний виклик нестримній осені.
Та щаслива ж! Ти ба! Щаслива!!!

Я в ній душу свою побачила
І зажура майнула тінню...
Жінко пізняя, доле втрачена,
Ненадовго твоє цвітіння...

Бо зустрінешся скоро з холодом,
Що розвіє ажурну піну,
І на плечі твої оголені
Сивий смуток зима накине...

Але поки стоїш заквітчана,
Пестиш ніжно похмуре небо,
Серцю бачиться дивна істина:
Помилилися всі, крім тебе...
11.11.2013

2

Весна у листопаді — Божа милість
Для сакури, що вкрита пелюстками.
На ній і листя майже не лишилось,
А цвіту з гілочок не відпускає.

Дивуються і липи, і каштани,
Скидають одіж, осені в догоду.
Вони — природи діточки слухняні,
А ця свою, дивись, диктує моду.

Прибралася, неначе на Великдень,
А вітер люто смикає за віти.
А що, коли й мороз уранці скривдить?
Не час тепер кохати і радіти.

“Не час, не час,”- відлунням генна пам'ять,
“Не час,”- хитають головами збоку,
Але перед любов'ю відступають
Усі віки, часи і пори року...
27.11.2013

3

Із церкви вийшла - сльози по щоках:
Різдвяна сповідь, "вічна пам'ять" мамі...
Прорвало греблю, вирвалась ріка
І змила із душі болючий камінь.

А полум'я, що кілька днів пекло,
Раптово згасло, ніби захлинулось,
Бо поки є добро - безсиле зло,
Чому ж у відчай впасти заманулось?

І Бог, аби потішити мене,
Віконечко відкрив у світ незвичний.
Очам не вірю! Диво неземне -
Розквітла знову сакура у січні.

Вона у листопаді вже цвіла,
І я її, мов долю, оспівала,
Чутливу до найменшого тепла.
О, ніжна, щедра, вперта і зухвала!

... Хтось, може, скаже: серце без жалю,
Та гілочку мережену тендітну
Я віднесла тому, кого люблю.
Хай знає, що любов і взимку квітне!
03.01.2014

4
Вона не скорилася осені,
Щодня розквітала все краще.
Умита морозом, не росами...
А люди казали: “Пропаща...”

Вона і зимі не скорилася
І знову розквітла у січні.
Вражала до болю картина ця,
Зворушлива, непересічна.

Коли я повз неї проходила,
Здавалося: гине, нещасна...
А вчора помітила з подивом,
Що знову квітчається рясно

Красуня весни дочекалася,
За неї боролася вперто -
Не схибила і не зламалася,
Хоч ладна була і померти.

І що тепер скажете, скептики,
Що жити по течії звикли?
Безсилий закон діалектики,
Якщо йому кинути виклик.

Бо, може, у чомусь розумні ми -
Крім розуму - інше важливо:
Хто вірить, відкинувши сумніви,
Здолає усе неможливе.

22.03.2014

НЕВ'ЯНУЧА

Вона стояла боса між вітрів
І куталась у збіжжя поріділе.
Благенький шалик ледве майорів,
Але не грів, не приставав до тіла.

Нарешті впав і він до босих ніг.
Здригнулася і знову посміхнулась.
І хто її від холоду беріг
Серед осінніх посірілих вулиць?

Немов жебрачка, поміж двох церков,
Та не просила - щиро віддавала
Вразливу, та невичерпну любов,
Вона її й безлисту зігрівала.

І, погляду не зводячи з людей,
Не впевнена, що те комусь потрібно,
Вона тулила квіти до грудей
І гріла, хоч сама тремтіла дрібно.

На неї озиралися усі,
І кожен сам собі здавався голим,
Та щось таке було в її красі,
Що радість перемішувало з болем.

20.11.2014

Якщо завтра війна,
Нападе супостат,
Зловорожа потуга нагряне –
Мов незламна стіна,
Український солдат
За Вітчизну нескорену встане.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!

Лютий ворог не спить,
Чорні сили стоять,
І в оманливій тиші кордони.
Та невдовзі вже мить,
Коли зійдеться рать
Українців од Сяну до Дону.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!

У незвідану путь
Нас у бій поведуть
До величного дужого чину
Лицар – Ярош Дмитро,
Парубій – наш герой –
І верховний отаман – Турчинов.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!




2013 - 2014

Ой, дівчата, ну що за горе?
Він мені: – Ви же прєлєсть, Люба!
Может, в отпуск махньом на морє?
І стіхі ваши так мнє люби!

Ми сойдьомся с вамі, наверно... –
Пише й пише мені півночі.
А мене зараз так і верне
Від російської – чуть не хочу!

Познайомилися на сайті.
Симпатичний такий мужчина.
Та якби ж не почав писати
Свої «мислі» про Україну!

Він мені: – Наркомани, ляді…
І когда у вас тіхо станєт?
Я пишу йому: – Слухай, дядю,
Не чіпай ти мого Майдану!

Він мені: – Да нє слушай СМІ ти...
- Що там слухати?! Я живу цим!
Й не тобі мене вчити жити,
Їдь сюди, сам повчись науці!

Вже проснулася й сонна Європа.
…На задимленому Майдані
Медсестра, сестра моя, штопа
Вогнепальні криваві рани.

Так відпустку свою «гуляє».
А у тебе – нахабний писок!
Бачу, й розуму геть немає.
Одчепись. Іди в чорний список!

21.03.2014

О, що навіює весна
Цього нерадісного року?
Од необдуманого кроку
І революція й війна...

Не чую пісні журавлів
І неба синього не бачу.
Ночами думаю і плачу
Я про онуків і синів.

Уже пролита перша кров –
Війна розкрила хижу пащу.
І сотні щирих і найкращих
Не верне сила молитов.

Хтось у Криму святкує вже
Свою утечу з України.
Святеє слово «Батьківщина»
Їм невідоме і чуже!

О, Боже, зупини безумних! –
Кричать окопами поля,
А бідна матінка-земля
Дітей оплаче нерозумних...

Рятуй же, доле, од війни!
А як залишаться руїни –
Тебе піднімуть, Україно,
Твої обпалені сини!

2014

Ви пам'ятаєте як кулі,
В нічному небі мітили у нас?
Як йшли до бою наші друзі,
Їх погляди в останній раз?

А потім світ увесь палав,
Горіло все як в пеклі,
Тоді іще ніхто не знав,
Які бої грядуть запеклі.

А ми ішли вперед, до волі,
Не страшно втратити життя,
Ішли в строю всі як один,
Для нас не було вороття.

Ми всі молитви прочитали,
Вже нас чекають у раю,
В останній раз на небо глянем,
За долю згинемо в бою.

Ви не журіться люба мамо,
Поставте свічку та й усе,
А ще, згадайте теплим словом,
Те слово янгол донесе..


20.03.2014

Очі мої,
Абсолюту дійшло
Ваше альбедо!
Вуха мої
Поринають у вир
Ехолокацій,
Думи мої
Повертають мене
Від "А" і "Бе" до
Вільного "Я",
Що акулам новин
Вже не злякати.

Груди мої
Розриває тайфун
"Самосвідомість"!
З рота мого
Непрожований крик
Хай заговорить!
Скільки ще жить Вам,
Ручища чіпкі
Гріхо-Содому?
Рвися, душа,
Із жилавих обійм
Бідо-Гомори!

Сумнів, спинись!
Ще не програно наш
Волі "Титанік".
Серце, не плач!
Не обірветься твій
Клапан-півострів.
Сонце очей,
Посміхнись промінцем,
Крига розтане!
Істини цвіт
Вкриє кинутий в дім
Розбрату костур.

Я - українка! І я горда цим званням!
Іду. Пишаюся. Заквітчана барвінком
Моя душа. І прадідів земля
Веде мене в майбутнє. На хвилинку
Я зупинюся, щоб напитися життя
З криниці, щоб набратись сил від сонця,
Відчути серцем пісню солов'я,
Спіймати долю у свої долонці.
Я - українка! Це моє ім'я!
Моє покликання! Моя болюча туга...
Ступаю боса... Спахана рілля
Димить у полі під залізним плугом.
Цвіркун скликає гучно на обід,
У пелюстках квіток бджола працює.
Я хочу відродити славний рід,
Де мир, любов і щастя запанують!
Я - українка! Горді куполи
Повстануть брамою. Земля моя священна
Воскресне з першим паростком з землі.
Повстане. І вогнем благословенна,
Очиститься, умиється від сліз,
Відродиться, вдихне на повні груди.
На сцену гордо вийде з-за куліс!
Я - українка! І ніколи не забуду
Цього звання!..

Автор: Катерина Лук'яненко

17.03.2014р.

Невже не маєш інших мрій?
Росіє, знову ти
Нас хочеш у совок старий,
Немов сміття, змести.

Ну що ти липнеш, як лайно?
Змирися і затям:
Народом стали ми давно,
Та й не були сміттям.

Потішся, як мале дитя,
Що відібрала Крим.
Сама не знаєш до пуття:
А що робити з ним?

Спаде невдовзі пелена,
Прокинуться кримчани,
Несфабрикована весна
По всій землі настане.

Летіли лелеки, лишаючи в небі "курли".
Летіли здалеку, спішили до рідного дому...
На крилах весну і надію на щастя несли
На землю Вітчизни летіли, долаючи втому.

Їх кликала пам"ять батьків і священна земля,
І теплі дощі, і молочні тумани світання.
І стежка в"юнка, на якій рудокосе маля
Так довго рукою махало услід на прощання...

Їх кликали трави, що буйно росли бережком,
І запах п"янкий чебрецю, материнки і м"яти.
І гамір хлоп"ят голопузих над тихим ставком,
Коли понад вечір вони прибігали купатись.

Вкладали у мирне "курли" вічну радість і щем,
І світлу любов, і надію, та віру пташину,
Бо в ріднім краю житти краще для них, та іще:
Зрікатись не вміли ніколи птахи Батьківщини.

18.03.2014 р.

Мій Господи, пришли мені якусь думку світлу і тиху,
пролий світло у моє єство, у мої думки і чуття!
Боже, наповни мене своїм милосердям і мудрістю!
Господи, навчи мене, як іти, як діяти за волею Твоєю найвищою ...

... бо розгубилася я у круговерті брехні і ненависті,
смерті і підлості,
тупості і беззубості...
бо серце моє лежить у пилюці цього світу і просить -
Господи, порятуй мою Україну, порятуй народ мій,
порятуй рідних і чужих, близьких і далеких...

...і ворогів, і ненависників, і заздрісників - порятуй, Отче Небесний,
освіти їхні серця світлом любові і милосердя, прости їхні гріхи,
очисти їхні душі від темряви злоби, жадоби і ненависті.
Господи, прости і помилуй нас! Порятуй мою Україну!

Годі сльози лити! Гей, народ!
Хто живий, оговтуйся, виходь -
вивертай полатані кишені.

Зустрічай "на біс" і "на ура"
гамірне парад-але. Пора -
скоро! скоро! скоро! на арені:

клоуни, гімн_асти, силачі,
ілюзіоністи, трюкачі,
і жонглери... грішми чи словами.

Втім, про наболіле - нічичирк.
Знову в Україну їде цирк.
А квитки вже в продажу - у храмі...

2014

Це просто тут! Це зараз, ось…
Здригнеться світ і знову змусить
пробігти, кинутися повз
від правди. Знов її позбутись.

Слова – розстріляні. Вони
не перші нам і не останні…
На стадії війни? Вини,
тримаючись за гострі грані?

У сотні збільшилось імен…
Героїв імена – не тлінні…
Сягне до неба постамент –
Чому ж я плакати не вмію..?

Не знаю… хто життя моє
для мене збільшив чи поменшив –
отой бовван, що вкрав мій день,
чи хлопчик, що помер найпершим…

Чужі… чужі мені слова…
Якби ж то я їх і не чула…
Отрута чорна полива
чиєсь майбутнє і – минуле…
Усе, що мріялось, за мить,
все світле з мороку спитати!
…Та я не в змозі… Так болить,
що геть зірвалася б із хати
і… Вийшла в ніч і – до небес!
Розвіяти на пил, на порох
усе чуже мені, що – днесь,
що підступило, наче ворог…
…Невже цей світ отак змілів –
зібгався й розлютивсь до кулі..?
О! Вийти степом до вітрів!
Де правда душу не осудить!
Не знаю що… Та в серці є…
щось тихе й громом вікопомне:
– Я єсть народ, що – повстає
За Україну, Честь і Слово!

Як можуть жити ці тюльпани
Коли в країни серце в’яне
Коли країни вже не має
Без гір скалистих неозорих
Як можемо міняти ми кордони
Коли не ціняться права й свободи
Ні тут ні там. Для них народ не люди
Історії уже немає. Її забули
І нами граються як можуть
На інстинкти травлячи собачі
А вони царі. Вони жирують
На ще могили свіжі їм байдуже
Весь світ у вічі їм поглянув
І страх бере від зла і люті
У тих очах залитих кров’ю
Де від людини нема нічого
Та, це ми по ходу майдануті
Якщо у жилах козацька кров тече
Що любить волю і свободу
На мову нам давно байдуже
Головне не втратити в собі людину
І віру у сонце ясне над головою
Блакитне небо і золоті поля пшениці
Як можна землю цю не любити
Що нас ростила і нас годує
І гордо зветься Україна!
Моя ти квітка нерозцвівша
В морозах лютих не зігріта
Прийде тепло прийде весна
Бо українця дух сталевий
І патріоти не за гроші й не від страху

Ми так боїмося війни
А що як виходу немає
За що Україна так страждає
Від влади скажених псів
Яких давно пора приспати
Вони рятують своїх «братів»
Від чого? Від правди і свободи
Їм в очі муляє наша воля
Наша багата земля, яка байдужа
Всім хто нею управляє
Розкрадуть, підмажуть і гуд бай
Це не америка, це раша
Нам не дає спокійно жити
Пхнуть носа не в свої діла
Своє ж гамно вони не бачать
Так треба їх нагодувати
Нашим салом і перцем з хріном
Щоб сльози капали з очей
Їм чорним морем і нафтою із газом
І не поможуть їм противогази
І вибити всі сталінські замашки
Бо знаєм чим закінчеться поема
Тим що і в 91-му – розламом
І цій імперії кривавій прийде кінець
І Україні слава! Героям слава!

Дрімають "під паром" поля ще не зораних вух.
Чекайте: комбайнами вмить Пропаганда нагряне.
О, землі цілинні, я б ліпше навічно оглух,
Ніж чути, як рвуть вашу плоть устюками бур'яну!

Імперська манія. У шизи – два крила.
Обидва повертають у минуле,
де Каїна печать, земна візитка зла,
і «одобрямс» зомбовано-поснулих.

Кричали очумілі: «Хайль!» або «Ура!»
і ждала перемоги ниць убога.
У паралелях днів блукає бліц-весна –
у мандрах тих є лиш одна дорога:

в клоаку осуду, де «карликів» відстій,
де кожен лиходій вже має кару:
за муки і за біль на цій землі святій
пройти усі пекельні кола аду.

16/03/2014