Крим ще повернеться колись -
Точніше, схоче повернутись:
Коли настане падолист,
Коли мороз ударить лютий.

Крим ще повернеться назад:
Як потемніють на погонах
Зірки - й почнеться зорепад
У тих, що цілились у скроні.

Але чи приймемо його?..
Безмежний сумнів є у мене:
Того, хто зрадив свій народ,
Не прийме навіть рідна неня.


19.05.2014

пінг-понг
час – гонг
час пік
час крик

час тут
час – кут
час – кат
хід – пат

Агов, музико, друже мій!
Зарано руки опускати.
Все ще кружляє буревій.
Не час до спокою звикати.
Агов, музико, друже мій…

А пам’ятаєш навесні,
Як синя річка розливалась
І чарівні твої пісні
Уся околиця співала.
А пам’ятаєш навесні…

Мій любий друже, не сумуй!
Ти кобзу доведи до ладу
І спрагу піснею втамуй –
І знайдеш в ній свою розраду.
Мій любий друже, не сумуй…

Хай річка стомлена реве
І лютий вітер завиває
Та серед ночі соловей
В саду для тебе заспіває.
Хай річка стомлена реве…
2009

А ти знаєш, вони стріляють без куль, без пороху.
Без кривавих атак виривають з корінням спокій.
Аж до неба відлунюють їхні бравадні кроки.
Не бояться вони ні вітру, ні злив, ні мороку.

А ти бачиш, вони ховають гріхи під масками.
Не зважають на крик і на шепіт весни гіркої.
Їхні хижі слова витікають із губ рікою.
Всі емоції лиш коцюбляться під гримасами.

А ти знаєш, вони пороки свої приховують.
Їхня злоба важка, ніби молотом, б’є уцільно.
Нам не дихати з ними повітрям єдиним вільно.
Ось побачиш, вони програють без куль, без пороху.
12.05.2014

То скільки коштує життя?
Твоє, моє?
Ісуса, ще раніше?
Я розумію, ряд цей недоречний
із погляду на висоту персон.
Але життя… воно у всіх одне.
Небесне чи земне,
воно як сон,
в якому щастя сниться,
а поруч острах, муки, біль,
розчинені в буденній суєті,
і мрій мара,
зіщулившись калачиком на дні,
ховається у морок сподівання.
Приходять в сон не янголи святі,
а Каїни зі зміями у душах.
Ховаючи усмішку в чорних ружах,
вони буянню зброю роздають,
і пропонують «ворога» убити –
духовну єдність, правду, брата.
Курок натиснеш і немає ката...

А може то офірою зійшло
на ешафот, на плаху, на покару
дитя невинне вічного бажання
у мирі жити з усіма на світі?
Згасають зорі і падуть униз
із небосхилу світла в темінь ночі
поранені, скалічені, убиті
і їх страшні незрячі думи-очі
зажмурились від пострілу у спину.
Коли уперше, вічно пам’ятають
і клятвою розпалюють вогонь,
сльозами омивають мить розлуки.
А потім, далі? Над землею – ворон
і тисячі у прірві безіменних…

То скільки коштує життя?
Чого вартує цей дарунок Божий?
В руках безумця гріш йому ціна.
Бо скільки вже убито тих,
що сподівались жити і любити,
але у сон їх яро устелився
той шлях до краю,
де нема нічого –
ні слів гарячих, ні вини, ні раю,
де небо плаче: ні, не покараю,
не відаю, не знаю, не шукаю…
Убивці снів, весни, надії, сміху,
породжені геєною безумці,
і вас колись уб’ють
розбудженому лиху на утіху.
Диявол не заплатить і гроша,
бо задарма і так йому душа
належить братовбивці від зачаття.
І сяє на чолі, як світоч у імлі,
німе тавро прокляття.

То скільки коштує життя?
Біжать роки по колу
вік за віком
і першого убивці чорна кров
тече у жилах всіх сучасних воєн
і дар любові віє на полову
у кожну сущу мить
неспинно, знову й знову…
16.05.14

Рассказ участника митинга
за федерализацию в городе N
на Луганщине

* * *
– У нас, – объяснял горожанин востока, –
По-правде, народ осмелел «тока-тока».

Мы стали копировать ваши майданы.
Нас что подрывает? Пустые карманы!

Везде после «бати» – как после Мамая.
И давит сосед, на мозоль наступая.

Протест как протест – возвели баррикады.
Хозяевам жизни давно мы не рады.

Подъехали парни – бабло, автоматы.
– Давай митингуй! – говорят. Вот мы с братом

И вышли. Мы как бы за русский, за фе…
Короче, за то, чтобы с нами эР Фэ.

Чтоб с ними мы жили, как в СССРе.
А то перебьют нас
бандеры!

Нам сказано: «Эти порежут вас мигом».
Да что ты мне – Харьков, Черкассы, Чернигов!

Какая мне разница, кто там откуда
И как у Бандеры вербуются люди!

Так что же, что лет шестьдесят его нету.
Они ж, патриоты, по целому свету…

И в сговоре с ними ЕС и Обама.
А кто договаривался, братцы, с нами?

Конкретно – с Толяном, с Петром,
с Константином?
А меня уважаешь ты,
Украина?


* * *
Так слышишь иль нет? А ведь мы на распутье.
Такое в умах… В телевизоре – Путин.

А где украинские телеканалы?
…Под флагом России нас, братцы, собрали.

Мужик с пистолетом, башка в балаклаве,
Тризуб сковырнул и цепляет двуглавый.

Наш флаг разорвали. И дали нам гривны.
Но стало мне страшно: ведь флаг –
не партийный!

Державный! Позвали нас: – Парни, вы с нами?
Дадим вам «Донецкой республики» знамя!

Опять Попандопуло чей-то на крыше.
«Донецкий» там стяг. И российский повыше.

– Ура! – закричал кто-то рядом. – Россия!
Теперь мы Россия! – Ну прям истерия.

Тверские, рязанские – скинули маски.
А где же бандеры? Так всё-таки сказки?!

И рядом – известные тут «криминалы».
Ты глянь, как сбежались. Ликуют, шакалы.

Бандитов всё больше, свои и чужие,
За ними, выходит, спецназ из России.


* * *
Тут я протрезвел. Нас – за что уважать-то?!
За что мы стоим, очумелые браться?

Россия захáпала Крым наш и море,
А мы расплясались при их триколоре.

А что, помогли нам соседи, когда мы
Терпели при власти бандитов с ворами?

Так нет! Приютили их нежно в Ростове,
Герои сидят в телевизоре снова.

И снова разгул бандитизма повсюду,
Открыто, с оружьем. Испуганы люди.

…Где дети? В Луганске. Звонили вчера им.
Просили не рыпаться хоть вечерами.

А детки – на митингах за Украину!
Так что же я – враг моей дочке и сыну?!

И мама звонила: «Ой, плачу я, діти.
Синочки, мені б в Україні дожити.

Солдатики наші стоять на кордоні,
Носила їм борщ, огірочки солоні.

Підтримка маленька від кожної хати.
Аби ж не судилося їм воювати!

А як доведеться – піду в Оборону.
Село наше, діти, – вкраїнське до скону…»

* * *
…Так что ж, мужики, мы не с этого края?!
Луганщина – наша отчизна родная!

Мы мову забыли, пахали на дядю,
А нынче и землю отдать свою рады.

Царь-Путину сами сдаёмся наивно –
За сказку, за рюмку, за дозу, за гривню.

Э нет, ты хоть кум, а слезай с моей вишни.
И флаг свой сымай – надо мною он лишний.

И пусть твои, цáрю, спецназы-солдаты
Нас снимут с прицелов своих автоматов.

И пусть нас не манят российским корытом –
У Путина шахты закрыты-забыты.

А мы -то России – металл и ракеты,
Продукты, энергию… Вот нам за это:

У Путина брешут про нас небылицы,
Народ, мол, чихнуть без России боится!

Забыли, как наши Тюмень поднимали,
Сибирь и другие «российские» дали?

Куда там ни кинь – украинцы при деле.
А мы, мужики, что ль, совсем обалдели?

Своей Украине мы что – не опора,
И рады сидеть у неё под забором?


* * *
Не, я за державу. Где всяк будет сытым.
Своих мы отловим воров и бандитов,

Кто «каждого слышал» – не нужен тут снова,
Майдан его свергнул, разбиты оковы.

Царя не зовём! Защитим свои хаты –
Луганск и Донецк, Запорожье, Карпаты...

Тут будет свобода. Тут будут законы.
Ребята, возьмёмся, ведь нас миллионы!

Так я за майданы – под правильным флагом.
За нашу державу, за нашу присягу.

Чего же мы ждём? Избавителей, что ли?
Мы сами тут дров, мужики, напороли.

Мы сами сглупили, поехали крыши…
Пока ещё можем, поддержим детишек.

Даёшь Украину! Для дочки, для сына –
Для всех нас, родные, – даёшь Украину!
МОЮ УКРАИНУ!

19, 21. 04.2014.

Якби була я обережна, як Європа,
що довго думає про санкції Кремлю,
я не зробила б у житті ні кроку,
я б не наважилась промовити – люблю...

О, як же європейцям тим спокійно,
комфорт уївся їм аж у нутро.
О, їм таки потрібна Україна,
щоб риб’ячу зігріти їхню кров -

то ж хай навчаться вірити, любити,
Господнім словом душі зігрівати!
Під європейським небом вільний вітер
роздмухає в серцях любові ватру!


13.05.2014

Місто-гойдалка – хто не впаде? Місто-гойдалка,
зачудоване масками, ними ж розхитане.
На пісочниці діти з чужими штрихкодами
намагаються збройниці хутко засипати.

А з дитячої гірки нікому не гОдиться,
на жорстві розпростерто і ручки, і ніженьки,
і з дитям на руках молода Богородиця
не змогла наздогнати затінених біженців.

2014р.

Здравствуй, мать из России,
Твой сын, как и мой, красивый,
Умный, начитанный мальчик -
Просто он сын – иначе
Мы их не видим, и…живы!

И в жизни этой красивой
Есть родина, мама, удача,
Работа и отдых на даче,
Есть море и Крым, пускай,
Я это забуду даже…

Но если в гробу однажды
Мой сын твоего пришлет?
Твой сын моего убьет?
Неужто тогда Донбасс,
Украденный им у нас,
Тебя осчастливит…
Горе
Донбасскими терриконами
И Крымскими теплыми горами
Навеки разделит нас.

И только слеза и могила...
Ты думаешь хватит силы
На жизнь, где не будет сына?

11.05.2014

Береш коробку сірників, кидаєш за пазуху,
У якості соусу краще додати бензин.
Ну що, приємно? Приблизно так само райдужно
Горять прапори. Ти збайдужіло скажеш - Бог із ним!

Клапоть сукна, хай займається первісним полум'ям!
Я погоджусь, напевно, що це не великий гріх.
О новий Торквемадо, хвилинно знедолений,
Там, де прапор горить, завтра буде пектись чоловік.

Іскра за іскрою, мало з'явитися вогнище,
Натомість обвуглено, чорно - кіптява духу.
Нитка за ниткою - прапор знову розгорнеться,
Підставивши інше обличчя тобі для наруги.

Інквізиторе, подивись, навіщо ти нівечиш
Те гніздо, у якому отримав опірення?
Твій вогонь - мов недопалок, вкрадений нищечком,
Чи таким спопелити хотів жовто-синього?

Звалили Леніна з кривавого граніту –
Героям слава, слава навіки!
Нарешті вже позбулися ми гніту
Неволі від убивчої руки!

Народ скидає з брязкотом кайдани,
Народ не залякати, не зігнуть!
Благословен будь, рідний наш Майдане –
Свободи української ти суть!

Ні кігті «Беркута», побої, ні тортури –
Не зупинити вам священний гнів
Народу, що змете й камінні мури
Мільйонноруким поштовхом синів.

Подалі від безПутньої Росії,
Що скніє мовчки в рабства ланцюгах…
Хай здійметься ізнов рука Месії,
Покаже нам ясний в Європу шлях!

8.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Ми думаємо, - терористи
Захоплюють будівлі, а проте
Цих зайд громадить Усевишній
В місцях отих, аби понищить
Усе негідне і пусте…

10.05.14

одні по той бік а оті по інший –
патріотичний громадянський він же
та є ще ті яким по барабану
поїсти-спати бо вставати рано

оті самі що день нехай хоч судний
лише б їх не чіпали до полудня
а від полудня випити-поїсти
і спати йти – ті з ангельського тіста

до них і кров за волю не взиває
ну чим вони не коті чим не заї
їм і сатрапи за сестру і брата
безглуздо – кажуть – людям воювати

тож «миру мир» - скандують пацифісти –
"було б де спати і було б що їсти»

І грайлива злива миє дині,
і Ярило у хмарини гупає,
і у Львові, і у Маріуполі
перехожі кажуть:"Ми - єдині!"


24.04.2014

                              І
О, мій народе, де твій Моісей?
Куди ідеш із торбою пустою?
Заляканий тюрмою і сумою,
на той бік річки і на берег цей
пливеш, як бадилина, за водою.

Якби ж то ти хоч раз один доплів
до берега, де сили вистачає
любити землю й бити ворогів.
Коли ти справді вийдеш з берегів,
тобі на світі рівного немає.

Ти як могутня течія ріки –
мелодії, що досягає Бога.
Якби тобі, як Шіві, все – з руки...

Але усе нема чогось одного.
Поліфонічно всі ми мастаки,
а в унісон не вміємо нічого.

                              ІІ
Незаперечна місія народу,
та без вождів далеко до мети.
Коли нема удару за свободу,
то і Вітчизну важко берегти.

Не раз уже у черзі за дарами,
очікували манну із гори.
Але майбутнє – це не орігамі,
омріяне у казці дітвори.

Якщо ідемо чотою одною
і у шерензі злуки стоїмо,
розіб’ємо кайдани і ярмо.

Ми на сторожі у Русі святої.
За долю України молодої
останню краплю крові віддамо.

                              06.05.14

Принижено
Схиляю руки й тіло:
Заділо - не за діло, а за тіло,
За серця ритм вчепилося й байдуже
Примушує не тьохкати, а тужить…

Недужа я,
Півроку як вагітна,
На противагу всім рокам бездітним
Вслухаюся у себе і радію:
Життям лелію, я життям лелію!

Червневим днем народиться дитина -
Чекать несила…


06.05.2014

Не хочу я відходити у вічність.
Я хочу бути, поки не зачах
дух вольності у мене на очах.

Я буду доти, поки сонце світить
у небесах. І хай про це засвідчить
моє перо у радісних рядках.

А поки-що об’єднує і мрія,
і віра, і надія вдалині,
що де-не-де ще світить і мені.

У душах революція триває
і нашу правду ворог не здолає
сезамами великої брехні.

А Україна вимітає сміття.
А їй ще і сміятись по плечу
і плюнути у очі палачу.

Ти чуєш, юдо ери лихоліття,
за все лихе з межі тисячоліття
розмінною монетою плачу.

Чи не тобі, новітній людоморе,
якому люта кара й та мала,
я у боргу за згарища села?

Чи не з вини твоєї всім на горе
кривавого нещастя Чорне море
не уміщає скоєного зла?

Ти ще сьогодні цілишся у груди
моїй Землі. А лаври у паскуди
отримаєш за «мать твою таку».

Але коли таких уже не буде,
які бували на моїм віку,
нехай не буде і у сповитку
минулого позорища і бруду.

Історія немислиме забуде.
Але нехай не забувають люди
про душу у терновому вінку.

05.05.14

Не порок на порог
упасть.
Не пророк вновь пришел
во власть.
Ни принять, ни понять
нельзя.
Почему и куда стезя.

Не пророк на порог
опять.
Просто враг и овраг -
не внять
Ни ему, ни его
стране,
Что одна лишь любовь
во мне.

Я любви позабуду часть
и овражью пройду напасть.

02.05.2014 #ТетянаМілєвська

Каштани запалюють свічі.
Щоб дух боротьби не заснув,
Як воїни світла на віче,
Тривожну пильнують весну.

Деревам не віриться й досі,
Що їм не наснились бої,
Та ноги опалені босі
Ще довго їм будуть боліть.

Ввижаються ріки багряні
В каскадах букетів живих.
Поранені є між каштанів,
Хоча і стріляли не в них.

Тримають опори надійні
Для варти небесної міст,
Аби не калічили війни
Ні сіл українських, ні міст.

Щоб долю Небесної сотні
Ніхто забувати не міг,
Запалюють свічі скорботні
Каштани обабіч доріг...

До неба здіймаються руки вогню
І кулі – неначе розлючені оси.
…Вкраїно моя, я тобі ще болю?
Бо ти мені снишся, голубко, і досі.

Розквітла. Птахи у весняних садах.
І я – великодньо, врочисто молюся.
Одне мені прикро, що я наче птах
З далеких сторін уже не повернуся -

Людиною чутися в ріднім краю
В щасливі часи, не скорботні.
Віднині на варті Вкраїни стою,
Навіки я воїн небесної сотні.

2014

А серце кличе до небес піднятися,
Туди де сонце, звідки ллють дощі.
І там літати, й вже не зупинятися,
Та чути спів, молитви, у душі.

21.02.2014 р.

Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
а за те, що не розбили пута
і усе надіємось на Брута
у лихі години і тяжкі.
               І за те, що забували мову,
               вилізши у люди із халуп,
               і влізали в ігрища совкові,
               де орда, почувши запах крові,
               прагнула, аби валявся труп.
Нас гнітили алкаші-нероби,
і партійні виродки сім’ї,
і брати, улюблені до гробу,
і борці, що доїдали торбу,
і у владі коміки свої.
               І за те, що вибрали дорогу
               вічної юдолі у імлі,
               за гріхи великі і малі –
               все негідне, неугодне Богу,
               осідає на моїй землі.
І у віщих паралелях ночі
неземного світу наяву,
поки чую душу ще живу,
у часи самотності урочі
бачу хижі, ненаситні очі,
що чатують нашу булаву.

                              28.04.14

Хоть это и не сказка, - жил да был
Похожий на нормального мужик.
Ничем не выделялся из толпы,
Не якрий, неказистый, просто пшик.

Но гонору имел на пятерых,
И скользкий был, и гибкий, словно уж,
А прыткий, будто заяц - прыг да прыг,
Вперед и вверх, по головам к тому ж.

Карьеру начал - ноль, простой сексот,
Но, видно, Бог умом не обделил,
И вскоре "ноль" достиг таких высот!
Царем своей державы он прослыл.

А дальше что? Играет аппетит,
Бунтует ненасытное нутро.
"Кто миром завладеть мне запретит?" -
Царек на троне щурится хитро.

И принялся орудовать как вор
(видать, запутал крепко парня бес) -
Подвинул царства смежного забор,
В соседский сад за яблоками влез...

И все тому царьку сошло бы с рук,
Он крепко свой народ держал в узде -
В саду соседском как-то понял вдруг,
Что хлебом-солью встретят не везде.

Мы матом с упоением орем,
Воришке неказистому назло:
Хотел войти в историю царем -
Войдешь как однозначное х*йло.

Акварелі квітня
затопили очі
захопили серце
в лагідний полон...
сповіді всесвітні,
солов’їні ночі...
і причастя неба
з лагідних долонь....

***
Океаном пролісків, білих анемон,
хвилею щастя, шумовинням цвіту
небо великоднє нині зійшло
над світом...


15.04.2010

Як важко тут на чужині:
Живцем гниєш,як у труні.
Тут навіть хліб немов цеглина,
І м’ясо навіть не їсть псина,
Від молока аж шляк трафляє,
І жах у всіх в очах гуляє.
Не смалять сало тут соломой,
А їдальню звуть "столовой".
Ціни гірші шкуродерні,
І люди тут немов скажені,
Злі такі й несамовиті,
Горілкой клятой оковиті...
Через слово гнуть тут мати...
Ай!! Нема чого казати!
Одним словом — москалі!

Герої не вмирають, свіча не згасла їх,
І рани їхні в грудях, зовсім не болючі.
Ти не почуєш зойку, може, просто сміх
І щирий погляд дротом вріжеться колючим.

Вони спостерігають із глибини небес,
У серці, що спинилось, б’ється Батьківщина...
Вони – то леви, що не здали честь,
За срібляки не продавали Україну!

Герої не вмирають, душа землі болить.
Вони здійнялись над Дніпрові кручі,
Як вартові, і кожен з них не спить,
Щоб я і ти не був сто шостим мучнем....

2014

І знов похід... Стояв - навІки,
Так думав сам, та, бачте, зась,
Зірвали знов в дорогу, вІки
Прикрив від сорому: хто знав,
Що тихо правнуки покинуть
Напризволяще. І Кафа
Тепер не знає: чи чужа вже?
Ачи усе-таки своя...

Стоїть він на автобусній зупинці –
Міцна статура, порожньо в очах,
Нуль інтелекту (як усі ординці),
Спортивна куртка на тугих плечах.

Із неї виповзають, наче змії,
Смугасто розмальовані стрічки
Георгіївські. Звідки вітер віє?
З якого Колорадо ці «жучки»?

Із голови до ніг обвитий гаддю,
А на обличчі скаженіє злість…
Невже є ті, що цьому типу раді?!!
Що нам привіз непроханий цей гість?




22-23.04.14

Кривавий світанок,-вмирали,
Хто волю ішов боронить,
В живих наших браттів і досі,
Крик беркуту в вухах дзвенить.

Вони помирали за волю,
За те, щоб розквітла весна,
Ішли всі сміливо до бою,
Та сотня пішла в небеса...

За мирні світанки,за Київ,
Що буде весь час розцвітать,
Не ми розпалили ненависть,
Навіщо в народ свій стрілять...

Ви бачите-жерделі квітнуть,
Не білі - рожеві квітки,
То кров від небесної сотні,
Що з нами завжди, навіки.

Про ситуацію в країні:
Якось в палатку жовто-синю
Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
Чи то коричневий, чи бурий,
Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
Жере, аж плямкає… На це
В кущах принишк, заліг на пузі
Мисливець з автоматом Uzi:
Лунає постріл – і за мить
Ведмідь, конаючи, лежить…


14.04.2014

Над Кримом не літають літаки -
І оминають, наче лепрозорій...
Чи не про це ви мріяли-таки,
Розмахуючи жваво триколором?

Над Кримом не літають літаки -
І кораблі круїзні не заходять...
Тепер самим, напевно, невтямки,
Нащо метляли древком з триколором?..


05.04.2014

Покинули ви сало й променади
І в белькотінні рабської пори
Возносили над світом барикади
І підіймали в небо прапори.

Та вам співати – вже вузькоколійно.
У мене пропозиція проста:
Ото би вам на згарищі й руїнах
Позводити заводи та міста.

17.02.14

А я тобі годила, як могла –
Давала їсти і давала пити.
Тебе від злого світу берегла,
Хотіла, аби ти міг вільно жити.

В усьому потакала я тобі –
Вино ти пив, їв українське сало.
Чому, скажи, мене не розумів,
З моєї мови кепкував чимало?

Чому співав чужинських ти пісень,
Чужих героїв вихваляв завзято?
З весни по осінь кожен Божий день
У тебе були гості, було свято.

Чи ти не знав, як тяжко я жила,
Як гарувала, зводилась на ноги?
До того ж юна, молода була,
І так потребувала допомоги.

Та ти собою зайнятий лиш був.
Хоча жили ми разом в одній хаті,
Про мене зовсім ти давно забув
І за паркан став нишком поглядати.

От і розстались… Ми вже не одне…
Ти шлях цей сам обрав, мій Криме-сину.
Та вірю, ти назад таки вернеш.
Чекати вмію. Підпис – Україна.

20.03.2014 р.

Першоквітнева заметіль
Москву засипала й некрополь –
Оце тобі, Кремлю, за Крим,
За кораблі і Севастополь!

Дев'ятибальний неба знак,
Шкода, що тільки - завірюхи:
Оце тобі і Крим - «за так»,
І «референдум», «заварухи».

Москву заклали в давнині
У жерлі древнього вулкану,
У центрі кратера - і дні
Її в Господній Божій длані.

Росія ж марить про війну:
Гуркочуть чорні гвинтокрили,
А у Москві – та чули, ну! –
Квітневим снігом все укрило…


01.04.2014

Вже сорок днів лікує втрати час.
Вже пісня "Лине кача" одзвучала.
Молитва тиха, тризна і свіча...
І сотня воїнами Світла стала.

Тамуєм сльози, ревний біль і крик
За тими, хто за небокрай полинув.
На місці страти - тисячі гвоздик...
Сум і весна... Майдан гірчить полинно.

Ті, що в безсмерті, нам дають наказ:
Хай не панують чужаки-заброди!
Живіть, боріться і не зрадьте нас!
Здобудьте волю для свого народу!

31.03.2014 р.

Очі заспані протру кінескопу,
В них картинку бачу знов дивних ігрищ:
Серед люду надто збуджених скопищ,
Наче вроджена, стоїть Астред Ліндгрен.

До народу з її уст ллється слово,
Заряджаючи в повітрі іони.
Із амбіціями центуріона,
Русокоса, калачевоголова,

Жанна Дарк з останніх реєнкарнацій
І глобальнопланетарна месія, -
В Україну хлинуть скопом канадці
Та діаспорами рясно засіють!

Сонце в Неї мов злизало ідею -
Світло нести у серця в мегаватах.
Мов розпечене ядро із гармати,
Виноградина-сльоза у плебея.

Та розсіявся, як дим, слововилив.
Шарль Перро вже під "ура" шестикратне
У руках несе, як герб, гострі вила, -
Він лопатно-рукопашний оратор.

Ллються байки, як дощі, водоспадом, -
Шлях торує до людей нео-Глібов,
І кулак його, - сізіфова глиба, -
Мудрочоло возвеличує стадо.

Під колисанку словесних поллюцій
Ніч на очі сном лягла м'яколапо,
Вранці думи, наче сяйво, поллються:
"Не дружити казкарю з Ескулапом".

Ескулап - давньогрецький бог лікарського мистецтва.

МІСТУ ЛЕВА
Hm Fm
Коли мені не вистачає волі
C#7 Hm
І в душу лізуть кляті вороги,
Чи може щоб втекти від часу й долі
Й забути про образи та борги,
Можливо у надії й сподіванні
Що ваблять мене з дивних райських снів
Я пригадаю Левові кав’ярні
І знов сідаю в поїзд Київ-Львів.

У Львові знов туман і дощ іде
Малюючи на храмах візерунки
Бруківкою потік води тече
Немов би очищає наші думки.
І залишає вічне та святе
І вимиває з душ брудне та грішне
Немов свічки в церквах каштан цвіте
І квітне все у рясних білих вишнях.

З кав’ярень всюди музика луна,
І чутно скрізь співучий гомін мови,
І в серці грають струни скрипаля,
На щастя на домах висять підкови.
І навіть леви інколи, бува
Одягнені у білі вишиванки
Тут «Слава Україні!» не слова
А залп її героям на світанку.

Я знаю, що мене чекаєш ти
І серце переповнене любові
Від святості, тепла та доброти
Які мене зігріють лиш у Львові.
І, може, десь між вулиць та церков
Весною серед вишень та каштанів
Зустріну в місті Лева я любов
І зорі подарують нам кохання.

Я тут немов на хрещення своє
Вмиваюся музичними дощами
Щоб в серці залишити лиш святе.
І збудувати із любові храми.
Хай збудуться княгині Ольги сни,
Хай леви бережуть церкви і замки,
Хай прийде свято волі і весни
Як вдома запах кави на світанку.

І я в своїх надіях й сподіваннях
Що ваблять мене з дивних райських снів
Знов пригадаю Левові кав’ярні
Й біжу мерщій на поїзд Київ-Львів.

30.11.2012

КОТИКИ ВЕРБОВІ
(слова та музика Павло Браницький,

Коли у лісі сходить талий сніг
І залишають нас тріскучії морози
На гілках верби з подихом весни
Зима дарує на прощання срібні сльози.

І з першим світлим променем тепла
Краплинки ці із царства церемоній
Заграють дивну музику добра
В оркестрі сонячних і радісних симфоній.

приспів
Можливо я, можливо ти
Відчуєм перший подих ранньої весни
І срібні котики вербові -
Початок музики кохання та любові.

Весна одягне в ледь-зелене ліс
І перетворить краплі та сніжинки
Із тих зими прощання талих сліз
На срібні і м`які верби пушинки.

І котики пухнасті на вербі
Неначе нотки на небесних райських струнах
Нам подарують музику землі,
І почуття кохання незабутне.

приспів
Можливо я, можливо ти
Відчуєм перший подих ранньої весни
І срібні котики вербові -
Початок нашого кохання та любові.

12.02.2014

Є небо високе за хмарами,
А може, десь поруч, отут.
В той день загорілося зарево,
У камінь зімкнувся редут.

– Стріляти прицільно, уразити,
Ну, щоби убити, – наказ.

– Чи це «бойовик», сцена наживо?
Чи людськості скінчений час?

– Їх вже двадцять вісім поранено.
– Ні! Вбито! І вже п’ятдесят.
– Чи смерті кордони огранено?
– Бог знає. І їх сімдесят.

Назвали Небесною Сотнею.
Летіли, злітали... Сто шість?
Чи болю кордони огранено?
Хто скаже? Ну хто відповість?

А кров осипається квітами
На землю, бруківку, щити.

– Ми стали легкими і світлими.

Лягають на груди хрести.

І час іде, і сніг іде, і я...
По колу? В далину? По вертикалі?
Дана мені небесна колія,
Чи Шлях мій вороженьки налякали?

Ненавидів я зграйки потайні.
Прощав самотніх і шляхетних звірів,
Які дитинні в серця глибині,
Яким я вірив.

Європи чорну правду, крик вітрів
Моя душа із болем фільтрувала.
І вірш мій на березовій корі
Червоним шрамом скальпельно писала.

А Всесвіт руку світлу простягав.
І котенята спогадів топились.
І мила, не страшна, Баба Яга
Натхненно снилась.

Ембріональна радість у крові.
Весна.
Берези – мов корови дійні.
Лиш серце розрізняє: що навік,
А що «по п’янє» ворогом навіяно.

Без бою ця поразка на віки.
Куди мені подітися від себе?

Я знову вовк.
А вовк не їсть з руки,
А тільки з неба...

21 берез. 14.

Мой двоюродный брат восхищается путиным.
Брат в России живет, а рожден в Украине.
Больше писем не пишет давно почему-то мне...
В "одноклассниках" фотки с Майдана - причина?.

Дядя дочки моей надо мной насмехается.
Он мосвич, украинец, а рос в Казахстане.
"Что ж ты, Валька, Россию позоришь стихами-то?
Мы помочь вам хотим, воевать разве станем?"

Без отличия знаков ступают "помощники"
По земле украинской с новейшим оружием.
Изменили с иронией горькой пословицу,
Что незванные гости - то хуже, чем русские.

А меж тем президент их, при полном сознании,
На весь мир заявляет на пресс-конференции,
Что пойдут с оккупацией к нам россияне,
А щитом впереди - наши дети и женщины.

Мой двоюродный брат! Ты за мной будешь прятаться?
Наши бой не начнут, не пойдут в рукопашку.
По сценарию путлера эта сумятица...
Дядя дочки, подставишь под пули племяшку?

Пусть вы оба "воюете" у телевизора,
И не именно я - та живая заслонка...
В генном коде у вас информация выжжена,
Там, где корни - у вас лишь пустая воронка...

Зомбоящик - рассадник сплошной профанации,
Но от здравых умов разве спрячется истина?
Не по крови сегодня родство, не по нации,
А по духу - за мир иль диктатора прихвостни

Мезозойний політичний лютий.
Захід Сонця з медом у крові.
Це не Будда, не Христос, а люди
Роблять людям рані ножові.

Ніч – мов свіжовиоране поле,
Де не спиться серцю від тривог.
Йдуть брати-слов’яни, як монголи,
«Рятувати»...
Хай рятує Бог
Від таких ведмежих обхапунків,
Лицемірства, злоби і брехні,
Від отруйних юдиних цілунків,
Юних рук у цинковій труні.

Колективний безум,
Царська пиха
У гримучій суміші сичать.
ХХІ-й...
Космос в душу диха
І, як мама, скрикує свіча.

Ця війна – як зла насмішка долі.
Над усім земним, над усіма.
Ми приходим і відходим голі...
Крім душі нічого в нас нема.

Але хтось упертий, мов будильник,
Чорну іскру кине в пінну кров.
І куди вертатися людині?..
До основ, братове, до основ...

15 берез. 14.

Виринає мереживом зелені мис тополиний,
Ллє п'янку прохолоду із кухля на спраглі проспекти,
Там, на крилах червневого вітру, де місто полине
В неозорі моря надгарячих обійм Дніпро-спеки.

Купідонові стріли запустять духмяні каштани,
Загуторять стрижі, як розбурхані пенсіонерки,
Хоч і краплею в галасі їх кожна репліка стане -
Позитиву не дасть у пташиному серці померти.

Буде ніжити Серпень жовтаве намисто полину,
Щось Хориву і Кию на вухо тихцем прошепоче,
Літо - справжній казкар. Як до нього все місто полине, -
Сиві тайни відкриють, не схожий на всі, інший почерк.

Dm Gm
Ти у мене одна
A Dm
Наче в річці вода
B Gm
Наче в полі роса
A Dm\D7
Наче небо із зорями...

Gm\A
Як бажанна весна
Dm\B
Як в коханні слова
Gm
Як та чайка морська
A Dm \(D7)
Що кружля над просторами.










приспів
B С Am7 Am
Я хочу щоб ти не знала біди,
Gm A A7 Dm
І ми поруч росли, як берізка із тополем.
D7 Gm A Dm
Я так хочу щоби ми навіть в холод зими
B Gm A7 Dm \(D7)
Зігрівались любові теплом, мов полум’ям.


Dm Gm A Dm\B
Я так хочу щоб ти мала радість цвісти
Gm A Dm\D7
Закохалась в весні і була щасливою.
Gm\A Dm\B
Я бажаю щоб сни, де літаємо ми
Gm A Dm \(D7)
Наповнялись любов`ю й душі молитвами.

24.03.2013

МАТУСИНА КОЛИСКОВА

(4v)Cm# (2^)Fm
Що дорожче буває у світі
(4^) (4v)Cm#
Про що думає кожен із нас
(4v)Cm# (2^)Fm
Коли бачиш як ріднії діти
4^ (4v)Cm#
Йдуть вперед поглинаючи час.
(4=)C#7 (2^)Fm
І сумуєш з того і радієш
(2=)H#7 Em
І згадаєш про мудрість віків
(2v)Hm Em
Бо пожнеш тільки те, що посієш.
(2^)Fm (2v)Hm
Не складеш гарну пісню без слів.

А з пісень, що приходять на спомін
Лиш одна гріє нас у душі:
Материнська твоя колискова
Яку ти нам співала вночі.
Думи твої і всі твої сльози
З часом стали відомі мені
І їх втримати я вже не в змозі
Коли бачу… дитинство ві сні.

приспів
G C
Може в снах посеред ночі
H Em
Я побачу твої очі,
C Am
Пригадаю твої пісні
H Em
І любов твою без меж.
G C
І моя матуся знову
H Em
Заспіває колискову.
C Am
І мене як у дитинстві
H Em
Ти до себе… пригорнеш.

Промайнуть, пропливуть дні і ночі
Але знову звучать крізь віки
Колисковії пісні жіночі
Прокладаючи долям шляхи.
Моя мила і добра матуся
Вдячний я за безмежну любов
До землі я тобі поклонюся
Й колискову… співатиму знов…

27.01.2013

НАД ЗЕМЛЕЮ МІСЯЦЬ
слова та музика Павло Браницький,


Am Dm
Над землею місяць
E Em7 Am
світить угорі
Am Dm
А на небі зорі
G Am /Am7
Сяють до зорі
A7 Dm
Світ чекає сонця
G C /Em7
Й спочива ві сні
Dm Am
Я чекаю хлопця
E Am
Любого мені.

А у нього очі
Як Чумацький шлях
І душа в них хоче
Політать, як птах.
Серденько у нього
Палкеє, мов жар,
Погляд, мов дорога,
Слово наче чар.

Чом дівочі думи
Та не сплять ночей
Чом сльоза у сумі
Капає з очей.
Не журись дівчина
Воля не прийшла,
Червона калина
Ще не розцвіла.

Ой калина рясно
В полі зацвіти
Ой ласкаве сонце
На небі зійди.
Ой хлопчина з чубом
Скоро повернись,
Ой дівчина люба
Не плач, не журись.


Над землею скоро
Сонечко зійде
І останній ворог
В полі упаде.
Прийдуть в Україну
Свято та любов.
Червона калина
Посміхнеться знов.

14.02.2014

ДОЩ У ЛЬВОВІ
(слова та музика Павло Браницький)

Am D
В тихих парках міста
Dm Am
Опадає листя
Dm Em Am /Dm/Em
Знов у небі Львова дощ іде…
Скрипка з піаністом
Награвають пісню
І в танок з краплинками веде…
Як в новій обнові
Різнокольорові
Вулиці нагадують холсти…
В церквах та соборах
Дзвонять старі дзвони
Ніби в храм запрошують зайти.


приспів
На старе місто… F
Я дивлюсь. Am
І Богу пошепки… F
Молюсь. E
Нехай в минулеє F
Біжать віки Am
І долі наші F
Як вода ріки Am
Течуть… F /Em
У дальню путь… Am /Dm/Em
Хай у кав’ярнях F
Грають скрипалі Am
І Львів дарує нам F
На цій землі Am
Життєву суть… F /Em
Дощі ідуть… Am /Dm/Em
Дощі ідуть Am /Dm/Em


І ми вдвох з тобою
Пошепки з любов`ю
В храм на це запрошення зайдем…
І в барвисту осінь
В парковій дорозі.
Може ми любов свою знайдем…

По бруківці й стріхах
Плачем, з сумом, сміхом
Скрізь луна мелодія дощу.
Осінь знов у Львові
Музику любові
Я до свого серця запрошу.


приспів
На місто Лева…
Я дивлюсь.
І Божій матері…
Молюсь.
Нехай в майбутнеє
Ідуть віки
І долі наші
Як вода ріки
Течуть…
В далеку путь…
Нехай повсюду
Грають скрипалі
І Львів дарує нам
На цій землі
Кохання суть…
Дощі ідуть… Дощі ідуть…

17.02.2014

1
Аномально чи, може, знаково...
Мов рожеве крило туману,
Розцвіла в листопаді сакура -
Тепла осінь ввела в оману.

За весною, напевно, скучила,
Зустрічати її зібралась,
Чи закохана, чи заручена,
Несподівана, наче радість.

Майорить квіточками-косами,
І вражаюча, і вразлива,-
Ніжний виклик нестримній осені.
Та щаслива ж! Ти ба! Щаслива!!!

Я в ній душу свою побачила
І зажура майнула тінню...
Жінко пізняя, доле втрачена,
Ненадовго твоє цвітіння...

Бо зустрінешся скоро з холодом,
Що розвіє ажурну піну,
І на плечі твої оголені
Сивий смуток зима накине...

Але поки стоїш заквітчана,
Пестиш ніжно похмуре небо,
Серцю бачиться дивна істина:
Помилилися всі, крім тебе...
11.11.2013

2

Весна у листопаді — Божа милість
Для сакури, що вкрита пелюстками.
На ній і листя майже не лишилось,
А цвіту з гілочок не відпускає.

Дивуються і липи, і каштани,
Скидають одіж, осені в догоду.
Вони — природи діточки слухняні,
А ця свою, дивись, диктує моду.

Прибралася, неначе на Великдень,
А вітер люто смикає за віти.
А що, коли й мороз уранці скривдить?
Не час тепер кохати і радіти.

“Не час, не час,”- відлунням генна пам'ять,
“Не час,”- хитають головами збоку,
Але перед любов'ю відступають
Усі віки, часи і пори року...
27.11.2013

3

Із церкви вийшла - сльози по щоках:
Різдвяна сповідь, "вічна пам'ять" мамі...
Прорвало греблю, вирвалась ріка
І змила із душі болючий камінь.

А полум'я, що кілька днів пекло,
Раптово згасло, ніби захлинулось,
Бо поки є добро - безсиле зло,
Чому ж у відчай впасти заманулось?

І Бог, аби потішити мене,
Віконечко відкрив у світ незвичний.
Очам не вірю! Диво неземне -
Розквітла знову сакура у січні.

Вона у листопаді вже цвіла,
І я її, мов долю, оспівала,
Чутливу до найменшого тепла.
О, ніжна, щедра, вперта і зухвала!

... Хтось, може, скаже: серце без жалю,
Та гілочку мережену тендітну
Я віднесла тому, кого люблю.
Хай знає, що любов і взимку квітне!
03.01.2014

4
Вона не скорилася осені,
Щодня розквітала все краще.
Умита морозом, не росами...
А люди казали: “Пропаща...”

Вона і зимі не скорилася
І знову розквітла у січні.
Вражала до болю картина ця,
Зворушлива, непересічна.

Коли я повз неї проходила,
Здавалося: гине, нещасна...
А вчора помітила з подивом,
Що знову квітчається рясно

Красуня весни дочекалася,
За неї боролася вперто -
Не схибила і не зламалася,
Хоч ладна була і померти.

І що тепер скажете, скептики,
Що жити по течії звикли?
Безсилий закон діалектики,
Якщо йому кинути виклик.

Бо, може, у чомусь розумні ми -
Крім розуму - інше важливо:
Хто вірить, відкинувши сумніви,
Здолає усе неможливе.

22.03.2014

НЕВ'ЯНУЧА

Вона стояла боса між вітрів
І куталась у збіжжя поріділе.
Благенький шалик ледве майорів,
Але не грів, не приставав до тіла.

Нарешті впав і він до босих ніг.
Здригнулася і знову посміхнулась.
І хто її від холоду беріг
Серед осінніх посірілих вулиць?

Немов жебрачка, поміж двох церков,
Та не просила - щиро віддавала
Вразливу, та невичерпну любов,
Вона її й безлисту зігрівала.

І, погляду не зводячи з людей,
Не впевнена, що те комусь потрібно,
Вона тулила квіти до грудей
І гріла, хоч сама тремтіла дрібно.

На неї озиралися усі,
І кожен сам собі здавався голим,
Та щось таке було в її красі,
Що радість перемішувало з болем.

20.11.2014

Якщо завтра війна,
Нападе супостат,
Зловорожа потуга нагряне –
Мов незламна стіна,
Український солдат
За Вітчизну нескорену встане.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!

Лютий ворог не спить,
Чорні сили стоять,
І в оманливій тиші кордони.
Та невдовзі вже мить,
Коли зійдеться рать
Українців од Сяну до Дону.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!

У незвідану путь
Нас у бій поведуть
До величного дужого чину
Лицар – Ярош Дмитро,
Парубій – наш герой –
І верховний отаман – Турчинов.

На землі, в небесах і на морі
Наш суворий і кличний мотив:
Якщо завтра війна прийде в наші хати,
Мусиш нині по зброю іти!




2013 - 2014