Волосся в носі більше не стрижу.
Підтоптаний. Дівчата до лампади.
А от сусіда - той іще буржуй!
Нову щодня кладе у ліжко ладу.

Але в столі підзорна є труба,
На місяці оглядую кар'єри.
Аж тут з авта виплигує юрба -
Русалі, афродіти і венери.

Гуртом рвонули кралі на балкон,
Я ж око притулив до окуляра.
А там -сусід! Стаждалець, Лакоон!
Сплелись клубком на ньому Гапка й Сара.

А тілеса! Божественні! Стрункі!
Блаженство! Рай! А гурії неситі...
Дрижать мої долоні шкарубкі,
Забув, що я старий, пеньок столітній.

Скрутили мавки дядька у рулет,
Втішалися до вечора по колу.
Вважав, кохатись треба тет-а-тет,
Тепер уже подобається сполом.

Та чую крик! Бабота утіка!
Із медиком підкочує карета:
Помер сусід. Немає мужика.
Не витримало серце бочки меду.

На цвинтарі витьохкують шпаки,
Хлебчу потроху з кухля бормотуху.
Дивитись буду краще на зірки,
Не пропонуйте діду груповуху.

16.04.2018р.


Прощання

Намережилося невеселе,
Емігранти збиваються в клин.
Вимирають містечка і села,
Шлють листи діточки із чужин.

Хай Росія викопує вугіль,
Хазяйнує доладньо в Криму.
Покоління зросло недолуге,
Друзі шепчуть: - Умовкни! Німуй!

За Едем умирати не модно,
Краще "Боїнгом", в теплі сади.
А сусіда - змія підколодна,
Приповзла на чуже з блекоти.

Вмовкла пісня козацька орлина,
Вкриті пилом сяйні вітражі.
Чи поєднує нас батьківщина?
Сумніваюся. Люд збайдужів.

Не шукаю в роздраї достатку
Як повсюдно голодні роти.
Сяду краще, підштопаю латку...
- Прощавай, рідний сину, іди.

Життя хохла оцінено в мідяк,
Москаль живцем із нього лупить шкіру.
Дріматимеш - учепиться у карк -
Отож, тримай у пазусі сокиру.

Орда казала: "Ми - твоя рідня!
Туліться браття, будем вельми раді!"
Ну, а тепер брехлива кацапня
Всипає порох в міни та снаряди.

Після убивства - в церкву суне кат,
Попи з Кремля освячують крадіжки.
Червона площа зрітиме парад,
Де світові покаже карлик вишкір.

Казала мама: "Злодію не вір!
Він і на сонце блимає вороже!"
Аби у хаті спокій був і мир -
Боріться, браття! Правда - переможе!

06.04.2018р.

… І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
У небеса скипіло споночілі…
В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
перелетить смертельний виднокіл.

- Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
Нас вороги бороли й не збороли,
хоч омочили кров’ю вівтарі.

Це смак змагань – завзятих і упертих
нас трощено в горнилі Чорних Брам…
Та зріє поле, в небо розпростерте:
В і л яро плужив, а збирати – вам!

Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
Спасенний Муж, котрий причастям став…
Та спопеліє той, хто у зап’ястя
з кровавих крихт
стражденний хліб
украв!

Хай Пієти священні омофори
розвіють пил чумного спориша.
І час проб’є – і сплине на простори
розкута
Ч о р н о в о л о в а
душа…

І спалахом Апостола й Пророка,
з сльозою всепрощення на устах
воззве над Україною високо
не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

- Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
«Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".

Рідний дім, ти, Україно
Хто живе, хто народився
І з тобою поріднився
То вже мабуть, на роки
З тобою звязані стежки
Як мріють всі про процвітання
Про силу, міць – без коливання
Про те, що будеш ти завжди
Красою, величчю гордитись
Потрібні всіх порозуміння
Для кого, рідна Україна
Бо вона, мабудь, як дитя
Яке, від кожного чека
Поваги, ласки, допомоги
Щоб не залишилось тривоги…
2009

Чи заговорить Україна рідною,
Якщо хохли втекли на чужину?
Син - у Варшаві, а дочка - у Сіднеї,
У цьому я себе лише виню.

Рубав Сірко запроданців з охотою,-
На сотні літ вперед чаклун глядів.
А нині зрада слова стала модою,
В ціні жратва, монети золоті.

Заборгувала батьківщина жидові
За власну землю, волю і хати.
Пів-України жебрає по світові,
У решти сил немає утекти.

На вишиванці обірвали китиці,
Побила міль і охабні, й брилі.
Людей не стане, мова самознищиться,
І запанують п'яні москалі.

Здає онук англійською екзамени,
Чужій рідні руки не подаю.
Не дай вам Бог останнім могіканином
Дожити у занедбанім раю.

11.03.2018р.

Які Тарасу сняться вівтарі
на тій горі, на тім стрімкім узвишші…
Об чім блаженне Слово думи пише
і молиться тихенько до зорі…
Хіба не все їдно! Не все їдно!
Бо ще брати таки не заодно,
бо каламутне ще в джерелах дно,
а в душах повно золотої скверни,
іще пан Біг з Украйни гріх не верне
на голови «воздамшеся за злая»,
і ще не раз Скорбота заволає
своє «кру-кру» у сиву далину
і зродить сніп зони́, чи полину,
на пагорбах і зрівняних могилах…
Але й на те і кров шумує в жилах,
аби вчитать молитви «Кобзаря»
не те щоб в лад… і рівно монотонно,
а гнівно так… огненно- співно-мовно,
кому на спалах, а кому на жах,
кому на хрест, зчорнілий в попелах,
аби збудить останнюю колоду,
аби нову поезію, як моду,
не бамкали в пустопорожній дзвін,
бо він як Бог… Все чує й бачить Він…

…І нам не все одно, бо ми ще в силі,
бо «Заповіт» співаєм на могилі,
бо материнський горнемо сувій
до душ обпалених… Народе страдний мій,
увий вінець… чоло вінцем увий…
Допоки зорі попід небесами
Тарасовими виснуть голосами,
а над колисками туркочуть ніжно мами
своїм жаданим чадам, Ти – живий!



Увійшов до збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001.

Із Донбасу їхали бригади.
Поспішали до своєї хати:
Пригорнутися до половинки -
Жінки любої й рідненької дитинки.

У киптяві пазики і танки,
А шишиги замикають ланки.
Проїжджають аеромобілі,
Як вдовиці коси, сивобілі.

Дим цигарок у вікні вагона,
Нічка довга в задумі, безсонна.
І латають душу чоловіка
Думки, що вселилися навіки.

Ще свинцевий погляд в темнонебо,
В серці зраненому зболена потреба -
Відшукати в небі першозірку,
Що відчинить сяєву одвірку.

У Різдв'яну нічку до перону
Підїжджала із АТО колона...

В фіолетовім небі
недоспівана пісня
завмирає на вістрі
на невидимім грізнім

Пісню вітер кошлатить
в пісні стерлися лати
та вона не заради...
Бо не здатна до зради!

03.03. 2018 01.16.

***

Фіолетова тиша і базарні клейноди.
Чорну смугу розмито - на червонім тривога.
На сорочці тризубець, а душа без породи.
Паляниця в надрізі. Ми народ антиподів

04.03.2018.

Русь-Україна нам дана споконвіку,
Богом рождені на вкраїнськїй землі.
Так було, так є, так буде довіку,
Не скорить — слов'янів Русі.

Роди за Родом Богам Славу во здали,
Плуг мавши, священний меч Перуна.
Пісню Перемоги й Слави співали,
Відважно боролись за вільне життя.

За Русь-Україну кров проливали,
За Волю пролита вона є Свята.
Впавши на землю, вони не вмирали,
Світять до нас, як небесна зоря.

А ми, як синове — їхні нащадки,
З гордим серцем Славу несли.
Ставши Майданом в смертельну хватку,
Волю і Славу Вкраїни ми зберегли.

Високо несучи Прапор Вкраїни,
Твердо крокуєм крізь грізні літа.
І Воля жива, і Слава навіки,
Ти непорушна, Україно, і Воля твоя є Свята.

...Краями у цього трищастя -
дві площі, а в центрі - Майдан:
з пришестям мільйонів, з причастям,
Простим прикладанням до ран.
Як цілили в нас відморозки,
чий погляд з-під масок склянів,
ти знав: ми лише відголоски
нестомлених Стусових слів.

Як тільки ментівське тріпло ще
стріляти давало наказ,
Став брук Європейської площі,
І Бог став, і вітер - за нас.
Всі дні ту ментівську босоту
Він чадом із шин годував:
знав напрям той вітер свободи
і "ленти" надій подавав...

Коли полетіли гранати
з Грушевського в бік барикад,
Поранена камера правду
таки зберегла для внучат.
"Овець" навчимося прощати,
та спершу - карати убивць.
Бо справа - майдан і Хрещатик,
а зліва - Дніпро задививсь.

Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
«Смерть ворогам»!..

…Конає
Лжі безпросвітня темінь...
Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

…А що росте без коріння? -
тіл крижана безодня…
…А що зійде без насіння? –
з сонцем… Небесна Сотня…
А що по ній заграє? -
скрипка… між хмари сині…
серце без сліз заволає:
«пливе кача́ по тисині»…

Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

«Ка́ча пливе»… Одначе
людно на Полі Крові –
Тиха молитва, наче
пізні слова Любові…

…Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
«Зараз або ніколи!
Всі на Майдан!..
На смерть!»*


*Останній запис Романа Гурика перед смертю.



18 лютого 2018р

…Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
На Світло наверта, де ве́рші голубі…
Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
що волю здобував в кривавій молотьбі.

Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
Утишся, не щеми, вселенськая журо!
Підуть з життя Сини… Умруть не ради слави,
А за Любов святу, що серце вберегло.

…Почезне тіло враз, спаде з очей омана,
Окропить весь Майдан кривавая яса –
Сто змовлених «прощай», та Смертю Смерть попрана,
Сто криків, сто зітхань розірвуть Небеса.

Спасенна та земля, де впала кров невинна.
На сум родинних хат зійде Душа Жива.
«Батьки… Сини… Брати…» - і мовкне Україна…
І молиться з небес Пречиста Покрова.


28 лютого 2014

У нас в очах доби трагічні очі -
одвічний страх... пустелі... потолочі...
і слабість тіла... трем... глуха бентежність...
і до землі зболіла приналежність.

Як на білому камені в Чорному морі
У кістлявих руках незабутньої mori,
Тридцять років у вирві сирої могили
Козаки про свободу Пречисту молили.

Працювали затяжко в тенетах неволі,
Де писали припливи кристалами солі
Записки для відправи своїх проскомидій,
Омиваючи хвилями крихітки мідій.

Возглашали вітри про замучені душі
І лежали мов проскури стулені мушлі.
Та нарешті Марія спустилась до келій,
Що чорніли в провалині білої скелі.

Наче місяць шовками огорнену діву
Привернуло відлуння козачого співу.
Опалили єство баритонові струми,
Нагадали їй батька проникливі думи.

І зійшла наче в пекло у шатах серпанка
В розкіш вдягнена жінка - султанова бранка.
Подивитись на тих, що натягують луки,
Поціляючи в серце загострені звуки.

Гей мужі, запорожці, у чреві темниці!
Духом величні, тілом занедбані, ниці,
Чи не знаєте Ви, що за день в Україні
Що за свято іде, що розспівують нині?

Ми нічого не знаємо. Звідки нам знати?!
Що за день. Як там батько, чи поруч ще мати.
Чи збирають жнива. Може верба розквітла.
Нам щодень наче ніч, ми не бачимо світла.

Ти була ще під ребрами неньки закута,
Ми тягли вже неволі знедолення пута.
Нас ув’язнено тут довше, ніж тобі років,
І не матиме вирок ні краю, ні строків

Я скажу вам, мужі, нині вдома скорбота.
Бо сьогодні день страти, а завтра субота.
Не проста ця Субота. Велика Господня.
Всі чекають неділі, пісень Великодня

Проклинаємо, дівко! Щоб щастя не мала!
Ти знущатись прийшла, чи нам горя замало?!
Проміняла свій ґанок на мармур веранди.
Нам поверне Софію молитва Оранти!

І поцілить катів постріл Божого гніву,
Залунають лади візантійського співу,
Розбіжиться гарем по кутках анфілади.
Хай не буде над нами ісламської влади!

Гей, мужі, запорожці, не треба прокльону!
Я в шовках не забула батьківського льону.
Як лунатиме спів з мінаретів мечетей,
Відімкну я засуви. І ви утечете…

Підіймайтеся тільки відкриється брама!
Помоліться Тому, хто помер за Адама,
Хто Різдвом розпочав відлік нашої ери,
Забирайте на пристані ваші галери!

І гребіть, ви гребці, на той бік цього моря!
Богуслав не минайте, хто буде з ним поряд.
Відшукайте там баню, високі колони
Що нагадують камінь цей біло-солоний.

Оспівайте на паперті вашу нескору.
Хай почує священник на хорах собору.
І дізнаються рідні - жива їх Маруся.
Я лелекою думи додому вернуся.

Заспіває кобзар, що попівна зробила.
Промайнуть над хрестом два сповідницькі крила.
Не відчує ніхто, крім невтішного тата,
Що була в Страсну П’ятницю ще одна страта.

У світі каламуті жити звик,
І на далеке не складати планів.
Країна помирає. Тут смітник,
Дожовують картоплю могікани.

Ковтає муж гірку без огірка,
Прийшла доба зневіри, Калі-юги.
Втомилася мести моя рука,
Держак мітли зламався від напруги.

Хотілося гармонії й краси,
Очищення для совісті і карми.
Та мудреців умовкли голоси:
Покійників із ям підняти марно.

У Фенікса кубло на стороні,
Його не вабить України туша.
Додавить нас ця влада без війни,
Перегорає нація байдужа.

Пече заграва обрій золотий,
Чекати марно з піднебесся манки.
Немає світла. Сірий наратив.
Пливе труна, пора знімати шапку.

Спалив крильцята з бодуна Ікар,
Останнє листя дотліва на гілці.
Тут був Едем. А буде - пекло, згар.
Напишуть: "Тут гуляли українці".

30.01.2018р.

Юносте, Ваша Величносте,
Божих Дарів благодать…
Як мені з погляду вічности
прахом твоїм відридать?
… Стогнуть вітри буреломнії –
плем’я зухвале гряде!..
Де ви, могили бездомнії –
звідки той голос іде?..

Через віки допотопнії,
через дими бойовищ –
лиш…
надписи плинуть надгробнії
у небеса кладовищ…

Ранки поманять туманами,
стане на ди́би доба…
Душі з кровавими ранами,
по́що вам сіра юрба?
По́що вам… роки до старості,
по́що безпуття жалі…
Світлі дари досконалості
Юності в часі малі.

Мла́ді тіла недолюблені,
пилом укриті століть –
тут…
ваші кохані розгублені,
їх о прощення моліть!

… А буря – громами гримавими –
зу́ра* січа́ на порі…
Страсними душами правими –
сяйво на Красній Горі…
Мить – і розступляться камені,
Мить – і отверзнуть уста…
Юносте… Праведні Авелі,
ваша жертовність – свята!

… Буря себе не повторює,
не полиша ні на мить –
Ви…
в сяючім світлі героями
в танучі ранки летіть…


(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)

Родився у бідній родині,
Не знав ні букв, а ні письма.
Бажання було, і при днині,
Навчили люди і сума.

Тоді тринадцятий минало,
Він пас отару за селом.
І враз так тихо, ясно стало -
Поезія була його єством.

Слова складалися до купи,
Думки звивалися у вязь.
Крізь роки несли мови звуки,
Талант і доля узялась.

Талант був в нього не єдиний,
Художник також, хоч куди.
Малюнками, той час не спинний,
Листав хвилини від нуди.

Любив він Неньку і Природу,
Життя за них своє віддав!
У кожнім творі їхнюю вроду
То змалював, то оспівав.

За думку, царську протилежність,
В тюрму садили ті кати.
Не здав він принцип, й незалежність,
Які б не були там суди.

Роки прожив, як живуть люди.
Але не згаяв, не змарнував -
Думки ясні на всі усюди
У віршах чітких написав.

Шляхи становлення великі,
Півсвіту він один пройшов,
Щоб кожен з нас, в часи безликі,
Натхнення й приклад віднайшов.

(Січень 2018)

Предивна ніч – займається Зоря,
Пречиста Мати, вбрана у намисто,
тримає Богом послане Маля –
і любо так… по-ангельськи врочисто…
І все б нічого!.. Повниться обрус
дванадцятьма ознаками Вечері,
віднині в хаті житиме Ісус –
прочинені до Світла вікна й двері,
устелені долівка і поріг –
вже й люд вертепний ломиться знадвору…
Чогось Пречистій тінню сум наліг
І «Stábat Máter» дисонує хору.
– Не плач, Рахиле! – і кладе Рахиль
у дар новорожде́нному Дитяті
пастирський посох і єпітрахіль
з благаннями Любові й Благодаті,
бо ось нависла Ірода печать
і на святочні, божії оселі
іде війною іродова Рать
з Косою Смерті на чужім веселлі.

Пресвітла ніч – народження Христа,
(махає Смерть Коси сталевим лезом) –
І у вертепнім хорі нароста
мелодія звитяжна «Марсельєзи»…

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)

За горлянку учепився час,
Скоро час лягати в домовину.
Старість - це потвора без прикрас,
Виїда зсередини людину.

Де ж та юність? Де шалена хіть?
Де любов, що обривала віжки?
Я літав. А нині все скрипить,
Чимскоріш бажаю впасти в ліжко.

Зморшки орють втомлене чоло,
У руці тремтить із супом ложка.
Аполон пощез. А є вайло,
Хочу позитиву хоч би трошки.

Намалюю хутко олівцем
Краплю щастя на оцій сторінці.
Бачиш, сонце сходить за Дінцем?
За вікном цвірінькають синиці.

Засіяли в серці вітражі,
Зникла на обличчі груба зморшка.
Внук благає: -Діду! Розкажи
Гарну казку про Котигорошка!

...Та прекрасне мріялось дарма,
З хати - вирва в сина та невістки.
Танк потрапив в ціль. Дітей нема.
Хлебче кішка молоко із миски.

В Дикім Полі кинуті хати,
Тягнуть долу спогади і втома.
Я дивлюсь на схилені хрести:
Нащо жити, ви скажіть, старому?

10.01.2017р.

Звеселіє Зима. Захмеліє Зима. Захурделиться…
Снігом білим лапатим під ноги рипуче простелиться.
Зазирне до печі, напече калачі в сирі-ма́сельці…
Діва Сина свого між бидля покладе в теплі ясельці…
Наздоров’, Колядо, приступися старими поконами,
Запали невгасиму свічу під святими іконами.
Хай тупцює у хаті Коза - жито множиться…
Хай наш рід-родовід все росте-вироста… не тривожиться!
Застеляйте столи́ та наповнюйте кубки мед-винами -
Це ж бо в хату прийдуть гості з дальніх доріг та з новинами:
Діва Сина Христа привела в білий світ - тьма розсіється!
…Від воріт до воріт коляда загляда, снігом віється…
Кине батько кутю ген високо, під небо, під сволоки…
Геть із хати ідіть-пропадіть, щезніть мороки…
На дай Боже, співаймо сьогодні хвалу Світлу Денному –
За родинним столом та все купно, гуртом – Нарожденному!

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)

Промовчи Європо , промовчи
У твоєму ж домі нині спокій
Сонце , тиша , мирна далечінь ...
І не ллється кров рікою ,
ПОКИ....

-------------------------

Не здіймає вітер в височінь ,
Іскри на подвір'ях-попелищах
Промовчи Європо промовчи ,
Кажуть , свій кожух до тіла ближчий !!!

-----------------------

Не тривожить біль чужих скорбот ,
Не лякає грім за небокраєм ,
Твій байдужий , приспаний народ
Як колись змовчить і зачекає......


P.S Сунуть хмари , у розкішний дім
Прийде ворог , принесе руїну
І тоді у розпачі своїм ,
У вогні , згадаєш Україну ......


Олександр Квітень
6 січня 2018 року
зона АТО

Віншує АНГЕЛИК*:

Я маленьке Янголятко –
Маю Зірку і Крильцятка…
Чи щасливі тут малятка,
що ростуть, як янголятка!

Порадійте разом з нами –
вже Ісусик біля мами
простягає рученята…
Дай вам, Боже, гарні свята!

Віншує ПАСТУШЕЧКА:

Я маленька Пастушечка,
В мене хлібця цілушечка.
Я собі не гордую,
лем овець нагодую.

А овечка: «бир» та «бир» --
пошли, Боже, хліб та сир,
щоб в коморі і на дворі…

Будьте з празничком здорові!


Віншує КОЛЯДНИЧКА:

А я дівчинка – Устинка,
колядничка – веселинка,
б’ю у хаті Вам чолом,
Вас вітаю із Різдвом!

Віншує КОЗА:

А я кізонька вперта –
кожушина затерта,
вам товчуся в комірку –
нате зернятка мірку,
аби малисьте в хаті
паляниці багаті…
На столи, на дубові –
Будьте ситі й здорові!

Віншує ЧОРТИК АНТИПКО:

Я Антипко, я нечем,
вас вітаю рогачем!
А, чень, ви – нечемні діти –
в пеклі будете горіти…
Так Ангелик в царстві Божім
повелів колись згори:
ти, Антипко, дбай, небоже –
все,що гоже, Бог примноже,
що негоже – Чорт бери!

Віншує ЖИДІВОЧКА:

А я собі жидівочка,
як солодка медівочка…
А ви, люде, пильнуйте,
щедро гроші марнуйте:
на печені та ковбаси,
на заморські ананаси,
на вареники,галушки,
макаґіґі і пампушки –
а як станете при тілі,
хай щастить при кожнім ділі!

Христос ся рождає – ай вай,вай,ває…

Віншує ЦИГАНСЬКА ПАРА:

Циган, циган, циганіца,
добра з медом паляніца!
Добре жити-поживати,
золотії гори мати:
у пивничках – щоби лилось,
у комірцях – щоб копилось,
а у хаті, день по святі,
станьте щедрі і багаті,
не журливі, не злобливі –
а веселі, а красиві!

Гоп, каблуки-черевики…
Гоп, цицики-вициндрики!


Віншує ВЕРТЕПНИЙ ХОР:

Ми з колядою під ваші стріхи
несемо звістку щастя і втіхи.
Діва-Невіста в яслах на сіні
люлю вмостила Божій Дитині.
Пастир убогий горне ягнятко –
люляй та й люляй Боже Дитятко.
Ангел небесний в дудочку грає –
на Україні Христос ся рождає!


(З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу"._ Львів:Сполом,2013,2014.

(за Семеном Дійовичем та іншими галицькими пастирками).

І ПАСТУХ: Добрий вечір вашій хаті,
ми прийшли вам розказати
про чудесную новину...

ІІ ПАСТУХ: ...про небесную дитину.

ІІІ ПАСТУХ: Розкажіть,як ви там були,
що ви бачили,що чули?

І ПАСТУХ: Ми вночі при стаді спали
і не чули і не знали,
що коїться в небесах
і в тих земних сторонах.

ІІ ПАСТУХ: Аж тут нагло серед ночі
протираєм сонні очі
і чуємо -- хтось співає,
а на сході -- зірка сяє.

ІІІ ПАСТУХ: Ми почули спів ангелів,
спів великий,спів веселий,
що в вертепі у яскині
Божий Син родився нині.

І ПАСТУХ: І всміхнулась Божа Мати
повна ласки й благодати.

ІІ ПАСТУХ: Було там і три царі,
ген зі Сходу владарі,
поклонилися дитяті...

ТРИ ЦАРІ: Ми прийшли вам розказати,
(хором) що в вертепі у яскині
Божий Син родився нині!

ІІІ ПАСТУХ: Ото я вже в тій хвилині,
йду з дарунком до яскині,
та й усіх буду скликати,
щоб Богові поклін дати.

ТРИ ПАСТУХИ: Хто вклонитись хоче Богу,
(хором) хай збирається в дорогу,
чи то студень, чи зима,
перешкоди нам нема.

ЖИД: Що я бачу, що я чую
щоб у ніч таку страшную
в такий студень мандрувати,
напасти собі шукати.
Чи не краще в хаті сісти,
та й усеньки гарно з’їсти,
те, що Мошко вам приніс,
і поставив перед ніс.

І ПАСТУХ: О ні, Мошку, так не буде!
Не такі вже нині люди,
щоб із Мошком гендель мати,
а про Бога забувати.

ІІ ПАСТУХ: Хто на добре вже рішився,
той із Мошком розлучився.

ІІІ ПАСТУХ: Хто вклонитись хоче Богу,
хай збирається в дорогу.

ЖИД: Ах, такі ви, ну-ну-ну,
Зараз Ірода гукну.
(гукає Ірода).

ІРОД: А…ви тут мені сховались,
Що йому там поклонялись,
Добре,що я тут вас маю,
Зараз смертю покараю.

Гей ви, вої , всіх зв’язати,
у в’язницю заховати.

(ВОЇ схиляються перед ІРОДОМ).

ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

Боже,Боже,поможи,
свого лицаря зішли!

АНГЕЛ: Тут я сповню волю Божу
І покривдженим поможу.
ГЕТЬ від них!Це божа справа…

(до Ірода) Ти на них не маєш права!

(Проганяє з хати ІРОДА,ВОЇВ та ЖИДА).

ВСІ ПАСТУХИ: Слава Богу, слава Богу,
Можемо іти в дорогу.

АНГЕЛ: Можете іти свобідно,
І служити Богу гідно.

І ПАСТУХ: Господарі, прощавайте,
В гаразді ви проживайте.
Хай минає вас те лихо,
А біда сидить вже тихо.

ІІ ПАСТУХ: Щоб журби ви вже не мали,
І нестатків не зазнали.
Щоб у всьому вам щастило,
Щоб вам жити було мило.

ІІІ ПАСТУХ: Всім дорослим і маленьким
Зичу бути здоровеньким,
На потіху всій родині –
І на славу УКРАЇНІ!

АНГЕЛ: Прощавайте! Мир цій хаті,
Будьте щасні і багаті.
Майте д о л ю добру, гожу,
Тільки вірте в ласку Божу.
Ласка Божа вас спасе,
Край і нарід піднесе.

ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

«СЛАВА БОГУ» --заспіваймо,
У дорогу вирушаймо…
Честь сину Божому,
яко пану нашому,
поклін віддаймо.

(У хаті всі колядують «БОГ ПРЕДВІЧНИЙ»).

З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу".-Львів:Сполом,2013,2014.

Ти – єдине мірило моєї любові:
не карати, не унції, не мегагерци.
В твоїх темних судинах – ріки моєї крові,
що ритмічно гойдають твоє полохливе серце.

Ти просто відчуй це – і попри зради і втрати –
ці ріки брунатні нестимуть тебе білим світом.
О, ти ще побачиш, на що твоє серце здатне!
Як щиро і віддано може й воно любити!
2017р.

АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!

АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
де безліч зір, де царство Бога,
я звідти йду і вість веселу
несу у вашу я оселю.
Ще хвилька, діти, і між вами
тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
опиниться в оселі цій.

ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть Чортиком Антипком,
Антихристом, Нечистим, Дітьком.
До вас примчав аж із пекла:
у вас - зима, в нас - хата тепла,
у вас мороз за хвіст щипає
і снігу в очі насипає,
не дивиться що я тут гість,
морозить, студить, як на злість.

...І голод дав копитам раду:
я з'їв цукерки й мармуляду,
горішки, груші і цитрини,
смачненькі ябка, мандарини -
і залишились тільки нові
для діток прутики вербові.

/показує дітям "різочки"/

Кожен з прутиків придасться
тим лінивцям, що не вчаться.

АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
лінюхів у нас нема.

/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.

АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
хто непослух в серці має!

АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
неслухняних тут нема.

/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.

АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
хто від всіх ховає очі.
На словах він дуже чемний,
а на ділі - неприємний.

АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
брехунів у нас нема.

ДІТИ: Геть, Антипко!

/Антипко ховається, але ще не втікає/.

АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
на Антипка не зважайте.

/нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/

ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
завжди біля мене стій:
рано, вечір, вдень, вночі
будь мені до помочі!"

/Антипко лякається молитви і втікає/.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.

СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
Насилу добрався.
Поспішав до вас я радо
в путі підтоптався.
Присяду я, відпочину,
бо ноги не носять,
сили мої старечії
відпочинку просять.

/сідає/

Нині свято в вашім домі -
і я вас вітаю -
гаразду, здоров'я, долі
щиро вам бажаю.
Вчіться, дітки! Без науки
і сонце не світить!
А ліниві і неуки -
то убогі діти.
В праці, дітки, хто як може
най батькам поможе,
щоби тішилися вами
і татко, і мама.

...А тепер біжіть скоренько
до мене, маленькі,
мій міх розглядати -
дарунки приймати.

...А Ангелик чемно буде мені помагати.

/Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/

СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
при вашій родині,
нехай добро з вами буде -
будьмо все єдині!

АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
спливуть за водою,
хай їх втопить синє море
з слізьми і бідою.

СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
щирість, правду, згоду,
щоб завжди були веселі
діти в вашім роду.

АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
не були байдужі,
щоб ви інших розуміли
в голоді і в стужі.

СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
з краси світу цього,
щоб зуміли відцуратись
усього лихого.

АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
і не ночувала,
щоби правда в серці вашім
повік панувала.

Прощавайте, добрі люди!

СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!

АНГЕЛ вкупі зі
СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
й щастя розмаїте!


/Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/


/з українських літературних джерел 30-40-их років/

З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.

Ти, Україно, віками славетна
З вільним народом слов'янських племен.
В Дусі Святому ти благословенна
І народи твої різних наймень.

Тебе шанували та уквітчали,
Ти як віночок барвиста була.
І над тобою лелеки літали,
Калина й вишня садами цвіла.

Ти руку дружби всім подавала,
І хата твоя гостинна була.
Ворожі навали і свої яничари,
Крушили не раз й палили до тла.

Ти не згасала, з руїн воскресавши
Своїх нескорених дочок й синів.
І в горнах вогнів і в Славі зміцнивши
Волю, дорожче власних життів.

Мостили тілами шляхи-перемоги,
Прапор Вкраїни несучи у руках.
І квітнуть твої тернисті дороги,
Слава і Воля Вкраїни живе у віках.

Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
Книга Пам’яті відкрита – музика відтіль...

Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...

„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:

„РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
на площадці танцювальній 41-ий рік...”.

„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
Наче з маминого Літа – музика сумна.

„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....

„Моя Ріо Ріта,
ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
Тобі, Ріо Ріта,
Ця серенада лине в світлу ніч.
Я тобі, моя кралю,
Про любов заспіваю,
Мені, Ріо Ріта,
Лиш ти одна – промінчик ясних віч!”



Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.

Повертайтесь, сини. Повертайтесь додому.
Повертайтесь з чужих, далеких доріг.
Боронити Вкраїну вже буде нікому,
А старенькі ступнуть лише на поріг.

На війні й лихолітті вмирають герої,
Генофонд України на згубній межі.
Хто лишився — в обмані, ізгої,
До пори мовчать, ніби глухонімі.

Вірять, що доля їх не лишила.
І терплять, як є - живучи.
Багато крові Вкраїна пролила,
Тернистим шляхам до Волі йдучи.

Тисячу літ тлумили Вкраїну,
Яничари свої та сусіди-кати.
Маємо ми терпіння і силу,
Україну змогти зберегти.

Ви розлетілись по білому світу,
Славу Майданів чужинець забрав.
Ви ніби забули Предків завіту
Волю і Славу народ в боях здобував.

Повертайтесь, сини. Повертайтесь до рідної хати!
На поріг свій не дайте чужинцю ступить.
Вас чекає ріднесенька мати,
Неньку-Вкраїну слід гуртом боронить.

2017 КВІТЕНЬ.

Такая осень, что пинают мётлы,
Кого – наверх, а прочих – под уклон…
Подножный чернолесный липкий мотлох
Стирает все расцветки каблуков.

Такая серь в глазах натур мышачих,
Бегущих с палуб, кучно и востро,
И небо отравительно мышьячит,
Глотая дым от лиственных костров.

Такая боль, что мнимая свобода
Ещё не состоявшейся войны
Вот так же в ноябре играла коду
На флагах, что уже обречены.

Такая жёлчь в пяти минутах солнца,
Последний раз идущего «на вы»
В корявый плод нездешних крючкотворцев,
В плакучий куст колючести айвы.

Такая гниль столетних чернозёмов,
Дорожный край, где вспомнишь перемать,
И чтобы жить когда-то по-другому,
Придётся никогда не умирать.
(2017)

Сьогодні актуальний колір сірий,
Нефантазійні сни, пласкі думки.
Мене розумні кликали у вирій,
Але зрадливцям не подав руки.

Узяв до рук важкого автомата.
Бо тут війна. Розвітрюється приск.
Лежать в багні мечі, діряві лати.
Герої мертві. Опливає віск.

Мороз на вікнах шиє візерунки,
Крізь вилом у кордоні дме шальга.
Здригає тиш гроза - гарматний гуркіт:
В убивстві вже не бачимо гріха.

Похнюпилися вуса, оселедці,
Пательні облаштовують чорти.
А я любов затискую у жменьці,
І в пазусі ховаю від біди.

Жінки мудріші. Бачать краще, глибше.
Нема у лона друзів, ворогів...
Моя ж стезя - дзвінка цвинтарна тиша.
Чому ж тоді маля оце пригрів?

Наснилось поле. Я без обладунків.
У небі чути жайворини дзвін.
На живота кладу коханій руки,
Вона шепоче: - Чуєш? Буде син...

13.11.2017р.

Колись Мар’яна вишивала долю,
На полотні, що виткала сама,
Із тих льонів які синіли в полі,
І її пісня линула сумна.
Про тополину згублену з навіту,
Про край умитий росами-слізьми,
На полотні стелилось стигле літо,
Світило сонце, гримали громи.
Цвіли волошки в жовтому колоссі,
Краса і хліб – національний код,
Злітала пісня усе вище в просинь,
На полотні і в пісні жив народ.
Горіла свічка на вікні до рання,
І звеселявсь тканини білий шмат,
Сорочку шила милому Мар’яна,
Щоб із дарунком встигнути до свят.
2017

Україна наша рідна
В цілім світі над усе!
Українець гордо й гідно
Синьо-жовтий стяг несе!
Гей, від Сяну аж до Дону,
Від Полісся ген по Крим
Дружно станемо в колони,
Щоб здолати «третій Рим»!

Українок сяє врода,
Й дух не гасне в козаків!
Нам призначила природа
Встати з темряви віків.
Батьківщина надихає
На звитяги все життя –
Долі іншої немає,
Як і в рабство вороття!

Єдність, право і свободу
Для праотчої землі
Діти рідного народу
В лютій січі здобули.
Розум наш і чесна праця,
Україно – все тобі!
Квітни поміж вільних націй,
Перемігши в боротьбі!


2015 – 2017



Hoffmann von Vallersleben

Das Lied der Deutschen

Deutschland, Deutschland über alles,
über alles in der Welt,
wenn es stets zu Schutz und Trutze
brüderlich zusammenhält.
Von der Maas bis an die Memel,
von der Etsch bis an den Belt,
|: Deutschland, Deutschland über alles,
über alles in der Welt! :|

Deutsche Frauen, deutsche Treue,
deutscher Wein und deutscher Sang
sollen in der Welt behalten
ihren alten schönen Klang,
uns zu edler Tat begeistern
unser ganzes Leben lang. —
|: Deutsche Frauen, deutsche Treue,
deutscher Wein und deutscher Sang! :|

Einigkeit und Recht und Freiheit
für das deutsche Vaterland!
Danach lasst uns alle streben
brüderlich mit Herz und Hand!
Einigkeit und Recht und Freiheit
sind des Glückes Unterpfand;
|: blüh im Glanze dieses Glückes,
blühe, deutsches Vaterland. :|


1841

– Найлегше опустити крила
і не печалитися тим,
що є одна нечиста сила,
яка руйнує отчий дім.

Дивитися на пожарище,
яке роздмухали гуртом
і думати що це не ближче,
аніж Гоморра і Содом.

Чекати, поки шолудиве
цькує собаче гасло, – фас!
а волю і родючі ниви
міняє на дешевий газ.

І шаленіти од любові
до релігійних ворогів,
і запектись у власній крові
іще до скреготу зубів.

Терпіти, поки виють інші,
а небо угамує лють,
з якою й звірі найлютіші
охлялу здобич не женуть.

Я не очікую Європи,
а вірю у надійний тил.
О Боже, дай поету тропи
будити гнів небесних сил
і до пришестя чи потопу
уже не опускати крил.

                                      10.2017

На осонні зашарівся пень -
На краєчок мавка гола сіла...
Дідугану серце - тень-телень! -
- Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

Пам'ятаю, був я молодим,
То й русалка на гілках висіла
І до неї кіт, п' янезний в дим,
Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

І давно колись через ріку
Як тяглась калинонька в намисті!..
Красивіш не бачив - та й таку
Років сто назад, як Божу милість...

Як же добре бути молодим!..
Прагнути когось кохати, друже...
Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
Кожному котюзі - по заслузі.


24.10.17

Туди не йди, там знову вітер!
А там розгуляна гроза!
Туди не йди, там в'януть квіти
І аж по груди дереза!

Туди не йди, там злії люди
Ущент розтрощать п'єдестал!
Туди не йди, там ворог всюди,-
Той світ вже так мене дістав!

Ходи сюди, до мене, сину:
Віддам усю свою любов!
З тобою житиму, не згину!
В тобі моя жагуча кров!

В тобі усі мої світанки,
Всі трави й сонячні поля!
Вкітчані рушниками ганки,-
Уся українська земля!

(с)Тетяна Шевцова 05.10.2016р.

В той час, коли на ЗЕМЛЮ льється кров
Й скажені пси з ЗЕМЛІ її згризають,
Прийшла від Бога послана Любов
Й тремтячі руки людям простягає:

На небі грізно Янголи сурмлять,
Ніхто не прийде вам на допомогу!
Як може бути продана ЗЕМЛЯ,
Коли вона дана народу Богом?

03.06.2017р.

Ну що ж, стріляй! Так навіть буде краще:
не встигне й відболіть – розверзнеться пітьма.
Ти, щастячко, чиє? Злиденно струменяще –
катма в тобі зізнань, то, може, й куль катма!

Розщедрись, не скупись, з’явись на полі бою,
рви тіло на шматки, впивайся і ярій!
А хоч би й був у нас єдиний дух з тобою,
А хоч би й вирував у душах буревій.

Я чую поклик сурм. Наладьмо лук і стріли,
нагострені мечі виймаймо із піхов!
Це буде чесна гра: про те, що в нас убили
високе і терпке, і тепле ... як любов ...

І ось уже не ми, а наші подоби́зни,
огорнуті в пітьму, у латах і в броні –
на ближніх і близьких із чарою трути́зни
навально летимо в пекельному вогні.

(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)

Таки не по-буденному вершить
над нами суд блаженна веремія –
Нам жить і задихатися ... і жить,
по-іншому не можем, чи не вмієм?
Пропащі ми – над яром летимо,
над товщами, гнітючо навісними ...
Для чого живемо́ – куди йдемо́! –
обмерзлі душі з крилами німими ...
Нам гніву благородного, або
любові, що зове і замовляє ...
Промов мені, бо холодно, журбо –
бо знавісніло птаха кружеляє ...
Чигає на ошуканих, на нас,
спонукує пройти крізь темну хащу,
навпомацки брести ... напризволяще –
і по піщинці виміряти Час!
Ми – покоління, зібгане в юрбу
півлицарів, півблазнів, півгероїв –
свою добу підняли на дибу
навально, шквалом, криком ... й н е без зброї ...
Крячить над нами, кряче вороння
понад яри, у небеса кипучі ...
Ой лишенько, які ж бо дні гнітючі,
коли живеш і дишеш навмання!

... Посеред стуж півзайшлої мети –
терпіння нам ... терпіння і тривоги –
до забуття, до краху, до знемоги –
із божевільнь благої німоти,
як фенікс, відродитися і йти –
на плаху до кінця ... до перемоги
над нами, слабосилими. Земля
ще наші з вами тверді переймає –
і ми ще є, (хоч, може, і немає),
бо хтось над нами плачно замовляє ...

... Відлетна птаха клично кружеля!

(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)

Ходили строєм, пісні грали
І люд про зраду гелготів.
Стояли скромно ніби і не крали
Владні жакети, й диктор торохтів.

Спека і пекло, і яке вже свято?
Країну треба гуртом боронить
Війна іде і нехай буде проклято
Все що у народу на шиї сидить.

Продати душі ви договорились
Прожити так, не знаючи біди.
Але мабуть собі ви все таки наснились -
Злякались, хоч край світу йди.

Тече ще кров. Забули блазні?
Руїна навколо - тут не благодать.
А ви ж як свині у старенькій лазні
Без приводу аби лиш жерти дать.

Біжать години без упину
Народ все мучиться і потихеньку мре.
І на свою до крові стерту спину
Царя нового вже скоро обере.

Пани не бачать, знать не хочуть.
Їм би лиш день і ще один мільйон
Сорочку з люду тихесенько торочать,
Був би лиш він і грошей полігон.

Скільки вам треба? Тихо. Мало?
Не дати людям хліба і води -
На тирсу. А самі лиш сало
Нажерли, накрали. Ще обгороди!

Всього не занесеш, не вкрадеш.
І не втечеш, себе лиш звеселя.
І коли ти мертвим впадеш
Прийме одного матінка земля.

Пануйте мирно, не вбивайте люду.
Подумайте про фронтових братів
Вони ж бо недопустять бруду -
Здадуть народу вгодованих катів.

Слова, слова, а було би діло
Щоб кожен думав так і ще отак робив.
Тоді можна сказати сміло,
Що слово в справу ти сам перетворив.

Пісні співайте і спини гніте
Прийде вам знову благодать.
Крихти вам кинуть, згинуть діти
Так треба - "вік волі-щастя не видать".

Прокиньтеся, кайдани ви порвіте -
Біжать собаки і вже рвуть кордон.
Самі себе у праці й долі ви знайдіте,
Щоб там не правив царський мікрофон.

Пройдуть роки і Незалежність стане
Тим самим що всі дружно берегли.
Збудована, але сукно багряне -
Під жовтим й синім діти полягли.

Думки, думки... Це так не просто.
Летять у вирій стройнії літа.
Гортаєш дні й тобі вже дев’яносто,
А в них країни щастя розквіта.

Пройшла війна, міста відбувались.
Гуляє парком весела дітвора.
Забули всі що в страху прокидались,
Що була в них така важка пора.

Довгі роки минули, грязні.
Поховані твоїх синів тіла...
Щоб вийти Україні з в'язні,
І доля квітом буйним зацвіла.

Простили всіх і наказали винних
За душі вбиті, за грязнії діла.
Вбивали ви заради грошей плинних
Але пішли на адськії кіла.

Дітей лиш жалко... Вам би в очі глянуть.
Це ж батько був... Знову ж, це не я!!!
І квіти на могилах вянуть,
Бо не приймає вас свята земля.

Хрести не ставте, не ламайте дерев.
Прожийте роки, крові не пуска.
Шануйте честь і не кидайте жереб.
Не знаєш ти що за кутом тебе чека.

Думки вертаються до дому.
Потоком щастя надію тихо сповива,
І ти колись собі, діду старому
Підтвердиш цих простих віршів слова.

Летить у небо ясний сокіл,
Голову гордо підійма.
І пилом став тут чорний попіл -
Знята з очей журби пітьма.

Лети у небо сокіл ясний.
Там воля є, там є земля.
Світ цей безмежний і прекрасний
Видно найкраще звідтіля.

Видно і гори, і полонини
Видно ліси, видно поля
Такої щирої родини
Іще не бачила Земля.

Вкраїно мила, рідний краю,
Тобі вклоняюся без меж.
Твої кордони охороняю.
Не треба і високих веж.

Я бачив гріх, я бачив горе.
Але пройшов той час сумний.
І сліз нема, їх вже не море.
Є тільки сміх і він рідний.

Буде в нас час, - буде і доля!
Бо вже не витримає мить.
Крові і сліз людських стодоля
Греблю прорве, - не зборонить.

Гатіть ви зруби і палаци,
Купляйте «чеснії» суди
Чекають грати і матраци, -
На всіх не хватить баланди.

Людськая воля гнеться гнетом,
Як верби гнучкая лоза.
Не вбити всіх вам кулеметом -
Зросте загублена сльоза.

Летить у небі ясний сокіл.
Цвітуть безмежнії сади.
Став квітом тут і мертвий попіл, -
Вкраїна вільна назавжди!

Не чубіться козаченьки, зараз не до того,
Треба боронити неньку від ординця злого.
Бо ординець запанує там де розбрат сіє,
А ви втратите країну і свою надію.

Знову хтось помре в неволі, а хтось на чужині,
І криваву пустку зробить Орда в Україні.
Схаменіться, обніміться, хай Бог помагає.
Україна в нас одна, іншої немає…

Юра Брайтон

Знову дзвони б'ють на сполох, ніч вогнем палала,
Знов прийшла з Дикого Поля ординська навала.
Йшли вбивати, грабувати, бити і палити,
Бо не можуть вже без того ординці прожити.
Щоб із когось не знущатись. Криваві забави,
За собою залишають для чорної слави
Понівечені тіла, попіл, чорний вітер,
В мертвих матерях кричать вмираючі діти,
Бо не встигли народитись і смерть їх приймає
І немає вже нічого страшніше, немає,
Окрім помсти, що прикличуть як Янгола Смерті
Ненароджені іще і живі, і мертві,
Щоб спитати кров за кров і око за око,
Щоб забити всю орду у землю глибоко.
Щоб руїною лягла ординська столиця,
Щоб ніколи не змогла вона відродицця.
І на залишках в кремлі напишемо згодом:
"Прощавайте, москалі! Волю всім народам!!!"

Ю. Брайтон

Горі Маківці маками цвісти,
вбиратись в трави і в хрести з берези,
стікати кров'ю під сталевим лезом –
і озиватись криком самоти...

Увінчана барвінком Молода,
заручена навіки із Бескидом –
могил стрілецьких тихим краєвидом –
болить мені твоя жива вода.
Мій Сину, Батьку, Брате ... Впізнаю
у буєсті відважну вашу вдачу.
Щось так тужливо нині солов'ю –
а я стою в осонні ... і не плачу,
лише в душі щось тяжко защемить –
хрести... хрести... могили безіменні –
опалий пил обламаних суцвіть,
свята печаль в німому одкровенні.
Це пам'ять поколінь. Від суєти
крикливих слів і гасел пустодзвонних –
летиш крізь час і простір, Муже, ти –
в кривавих травах, в небесах бездонних...

Як сарни несполохана хода,
як віра серця щира й сокровенна –
гора Маківка – вічна наречена,
гора Маківка – дівка молода!


(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)

Відкинь той камінь, що ти серце тисне, -

Глянь, Маркіяне, літо буйнолисте
На гробівці ссилає світ небесний.
Хто вміє, Маркіяне, той воскресне
Посеред тьми довічної неволі
Блаженства смерті…Хоч би і поволі
Той промінь сонця пустку оживляє –
Хвала уму, що зерням проростає
У душі кволі, в ланцюги заперті…
Ми – не неволі діти, ми одверті
Провісники прийдешніх божих ласк
Для руської землі батьків спочилих,
Ми – барвінковий цвіт на їх могилах,
Той цвіт, що й на морозі не зів'яне –
Живуча зелень серед Страсних Пасх…

Двигне́ться мисль, оновлена крізь час –
І зрушить камінь: з світа тьми постане
У Руській Трійці, вольно, без прикрас –
Твій Дух і плоть… і віра, Маркіяне!

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)

Сіє сонечко світло промінне – добри́день вам, люде, –
О… такого дзвінкого світання мо’ більше й не буде!..
Отакої ярко́ї, картинної світо-заграви,
Отакої вогненної, всеобійме́нної лави…

…Бо то справді нечувана розкіш – вслухати пташині тріолі –
Цей гучний наростаючий гомін вселенської волі…
На річки і поля, на ліси і степи… і озера –
- З добрим ранком, Земля! (…І міста українські… і села)…

Ми з Любові всебожої зроджені, з нею у серці
Сто доріг перейдем, сто життів покладем в щирім герці..
Та однак, хто побачити встиг це умите у росах світання,
Закарбує собі дивний образ повік, хоч би й стала хвилина остання…

Сонце, сонечко… світло жарке молодого п’янкого цвітіння –
Ти веселе таке, ти щасливе таке – як щасливе н о в е покоління,
Що не знає оков, ні чужинних підков, що не знає нічого про пута…
А лиш знає про Слово священне – Любов,
«з давніх брудів і думка розкута…»!

…О, нещасні людці у кровавій ріці вод торішніх, мутни́х – стережіться!
Доки Сонце кидає святі промінці – оживайте і жийте… й боріться!..

20.07.2017р.

Коли на луках го́йних Мармореї*
моя душа спочине від турбот,
я спогадаю, хто був мій народ
у нетрях зореносної ідеї.
Одвічний плужник… ратич та орач…
Одвічний Скіф в землі обітованій,
трагічний Бус при долі невблаганній,
шукач братів… і золотошукач…
О, злото уз! – ти братняя любове,
солодкий плід, що визрів на розбрат…
У всі епохи йшов на брата брат
і прагнув, як упир, нової крови…
Коли й за що? – питали з неборак
за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
чи, пак, ребро підвішане на гак…
О, мій народ як той пустельний Дух
поміж дібров, ланів та сіножатей –
комонне тіло Золотої Раті…
А на могилах – тополиний пух.
Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
по смерті в Ирій душам відлітати.
Усе там є для русів – спис і лати,
питво суроже, ласки доброгнів,
і присмак степу, і розлогі трави,
і заповітний спів Матиреслави.****
Там Марморея здійснює дозір
в оточенні сліпучо-білих зір…
Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
там щука-риба плюха в ополонці
і сам Сварог гарцює, мов огир…

Та Цур вогнем пахнé у людський вир…******

… В якій землі і на якій планеті
Розпалена в надривно-синім леті
Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..


(Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)

Чуєш, брате, запахло грозою,
Хоч у небі іще не гримить?
Нагородять посмертно героїв,
"Ворогами" наповниться кліть.

Кліщуки посідають на трони,
В посіпаки зженуть вовкулак.
Помолись на дідівські ікони
І прикручуй до сволока гак.

Ця ордища удома не сніда,
То ж чекай на "приємний" сюрприз.
Прийдуть в хату голодні сновиди
Із варехами наперевіс.

Ми - отара без грошей та зброї.
Фрикадельки жуєм на пару.
Не уникнути доленьки злої,
Не чкурнути в глибоку діру.

Не вітаю криваві заграви,
Бо від криків холоне душа.
Але ворог згуртовує лави,
Руки прагнуть узяти ножа.

А на Лисій горі виють відьми...
Взяти швайку тобі до снаги.
А не візьмеш - розплатишся дітьми,
Сам начепиш на них ланцюги.

11.09.2017р.

Ще не вмерли в Україні ні слава, ні воля!
Чом же браття-українці босі ми і голі?!
Крадуть-тягнуть вороженьки уночі й на сонці,
а ми сумно споглядаєм, сидячи в сторонці.

Душу й тіло, браття, клали ми на двох майданах,
щоб жили кати прокляті нині сито-п’яно?!
Треба браття-козаченьки починати діло,
бо вирішує все завжди лише правди сила!

Ми тоді лише покажем, що з козаків роду,
коли правдоньку докажем й захистим свободу!
Буде ненька Україна пишатись синами,
а Франко з Шевченком завжди будуть разом з нами.

Дощечка 7Ж
Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.

Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…

Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».

Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших.

Дощечка 2А
«…А богів купальте і Дажба шануйте,
бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

болярин – боярин
берегинити – бити в береги, плескати на береги;
гурлихати – воркувати по-голубиному;
крячі – шия або ж плечі, рамена;
охомитати – накинути «хомут» на шию;
хомут – петля для запрягання коней;
лик – обличчя, образ;
лики – крики радості, веселощів;
многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.
Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.