Де взялася вона проклята?
Чом не щезла колись навíки?
У війни не буває свята
Перемога – то крові ріки.

У війні не буває правих,
Кожен власну несе провину:
Хтось напився чужої слави,
Хтось був братом наполовину…

А дитина чекає тата,
Тільки тато вже там, де зорі…
А війна – ненажерна шмата –
На чужім заробляє горі.

Заплатили ми вже нівроку
За майбутнє надмірне мито.
Тільки б крові стрімкі потоки
Не даремно було пролито…

Я зорі дістаю із серця й кидаю в небо,
щоб тобі світили.
Окопи, бліндажі...Лечу до тебе...
А вранці знову маски й муляжі.
І суміш посмішки й понурених очей...
Коханий, скільки нам іще ночей
кидати зорі один одному в долоні?
На самоті, у ноченьки безсоні,
вдивлятись в небо, щоб піймати мить,
коли від тебе зіронька летить?
Кохаю, любий! Так тебе кохаю!!!
Чекаю, любий! Так тебе чекаю!!!
Зоріє усе небо й білий сніг:
Чекають рідні, як повернетесь до них.

Наснилося, що був ти вояком
Стрімкої раті. В чаші спорожнілі
Текли меди, і сволоки ясніли.
Та падолист іржавим мідяком
Спадає долі. Стіни поніміло

Кудись відходять. На самому дні
Залишилося твого маєстату,
Аби дубовий щит в руках тримати,
Бо дзвонять гуслі. Мерехтять сумні
Твої кольчуги і діряві лати.

Азовське море реве бурхливо.
"Азов" до бою веде комбат
у грози й вітер, у сніг і зливу -
пора настала навести лад

на дикім Сході. В шаленім герці
здобуде волю Вкраїни син.
Снаряди. Кулі. І біль у серці.
І не змовкає церковний дзвін.

Назад - ні кроку, бо Маріуполь
позаду. В наступ - а де наказ?
Ятріє душі бійців розпука
в чеканні битви за весь Донбас

і Приазов'я. Гранітні скелі,
напевно, знали ще в давнину,
що Україна тут - не пустеля.
Чужак не виграє цю війну.




22.04.15

Кольором блакитним , голуба крилом
Намалюю світу - миру голоси
Хай вони розкажуть - долями людей
Як цінити радість - у очах дітей

Хай моя палітра - всім покаже жах
Той яким керує - війн панічність зла
Як тиран вбиває , губить все живе
Щей при цьому хрестить - вбивцю палача

Чесний розуміє - ворог в спину б'є
Хто стоїть за правду - той і наше все
Совісті сумління , гострота меча
Той хто совість втратив - тому вісник тьма

Написав мазками , розписав віршом
Щоб героїв знали - свідчили пером
Той народ є сильним - хто стоїть щитом
Той перемагає - де народ герой.
2015р.

Ох як набридли вже мені
Війська диванні.
Що мирно чуються уві сні.
Та стали популярні.

Бо надивилися новин
І начитались в інтернеті
Й експертів поточився плин
В парку із пивом у пакеті

Чоловіки з набитим пузом
Такі політики й стратеги.
Й жінки не ліпші навіть бабці
Глибокі висувають теги.

Скажіть навіщо говорити
Про те, чого не бачив сам.
Колег наслухався з війни,
А чи хоч хтось із вас був там?

А чи хтось чув пострілів ряд?
Чи зрив гранат, як стріляв град?
Чи бачив хтось як на очах
Вмирає друг ваш або брат?

І сунуться усі писати,
Про біль і горе і страждання
Про Україну у руїні
І своє болісне сприймання...

Коли ти мирно спиш у хаті
І молишся, щоб не прийшла повістка
Лиши вже, друже, мудрувати
І жди зі Сходу добру звістку.

Спини мене, мій Ангеле, спини...
Кругом весняно так і сонцецвітно...
Чого ж душа, як птаха перелітна,
Втікає у свої космічні сни?..
Спини її, спини її, спини...
...Життя земне подібне теж на сни,
Де можна грати ролі і не грати...
Де вільно продаються автомати,
Де соловейко не_співати звик...
Життя земне - жахливий бойовик...
...Спиніть його, спиніть його, спиніть,-
Цей фільм, де режисери - не від Бога,
Де кров`ю юних скроплена дорога,
Ікони кровоточать на стіні...
Спиніть його, спиніть його, спиніть...
...Життя таке прекрасне й таємниче,
В нім світла вистачає і тепла,
Аби ЛЮБОВ у серці ожила
І освітила душі і обличчя ...

ВЕСНА-2015
Сипле квітень п’янкі привіти,
Обціловує світ вустами.
Весняним обв’язавшись вітром,
Від краси цеї просто тану.

Никнуть сутінки вмить останні,
Піє соло пташина рання.
Огорнувши плечі світанком,
Заслухаюсь ноктюрнами травня.

О, яка ж тут краса довкружно!
А ще ж будуть дива у літа!
Все в Природи – і мирно, й дружно,
Тільки хтось хоче все це вбити!
(© Любов СЕРДУНИЧ, 3 квітня 2015).

Яка невимовна краса
і сонце...
                   ...у грозу.
Але із півночі яса
чатує на красу.

Яка омріяна весна,
барвисті береги...
Але римується,
                    – війна...
бандити...
                     вороги...

Летять у небі журавлі
і літепло несуть.
Але на сході москалі
гарматами гудуть.

Чекає мати дитинча.
Радіє добрий рід.
Але із Криму саранча
готова у похід.

І як не хочеться біди
серед ясного дня.
А у ефірі, як завжди,
волає кацапня.

І диригує сатана,
імпровізує зло,
і ораторії лайна
виспівує хайло.

І угасає полонез,
і ро́кові баси,
і вічні чахлики Є-еС
міняють голоси.

І залишається одне –
стояти до кінця,
і уповати на Отця
і сонечко ясне.

І за мелодії весни
і під її набат
перед атакою війни
помолиться солдат.

За убієнних ворогів,
і за дітей, і матерів,
і за життя,
                        – ура!..

За рідний і чужий Донбас,
це може і останній раз,
але уже,
                        – пора.
                              04.2015

Між нами різниця:
обрізані лиця,
обірвані фрази,
завмерлі думки.

Застигла вже криця:
без німбу столиця;
я вірю в "сториці"-
і добрі, і злі!

( переглядаючи фото Пітера)

23.04.2014

Купляйте шини з барикади:
Дешевше втричі наш товар.
Дірки - лиш слід від автомата,
Червоний колір личить Вам.

Купляйте диски з кінофільмом:
Там - екшин, драма, все разом.
Щоденник обгорілий у комплекті,
Це - бонус від компанії "No war".

Ось розмір Ваш:
Шолом з двома дірками,
Цей щит - до пари,
Акція нова.

Ми змили кров з цієї плитки,
Квадратний метр майже задарма.
Купіть Майдан, хай пам'ять буде з Вами.
Ціна свободи - це чуже життя!

15.12.2014

©Богдан Кухта

#Вірші_в_КУТочку
#СоціоПат

Немає Донбасу - є зона АТО,
розтрощена вщент озвірілими зайдами,
що криком горланять - мовляв, тут ніхто
"на мові" не вміє, історію вкрали ми

у "старшого брата"... Але не бреши.
Тебе не назву вже ніколи я братом.
Нам вогнище ненависті не креши,
бо згублять тебе твої ж танки і атом.

Вмирає донецька, луганська земля -
кар'єри, яри й терикони високі...
Людей же не бачу - принаймні, здаля.
Лише знавіснілі кати косоокі.


26.03.15

Там, на Сході, знову смертю долають смерть,
тільки-от воскресати ні в кого немає сил
море крові ще не налИлось вщерть
я за тебе молюся, як ти колись просив

я за тебе молюся - хоч мовчить телефон,
я за тебе молюся і не знаходжу слів.
я уже не боюся: цей річний маратон
випік в мені усе, що було із страхів.

Там, на сході, знову вода стається вином
вино кров'ю стається і до моря плинЕ...
кажуть: "кров не водиця!", кажуть "люби!", "не вбий"
кажуть: "нехай святиться, отче, ім'я твоє"

Там, на Сході, знову... Вісті летять сумні.
Історія повертається молитвою і прокльоном
замість комусь колискову, я співаю про дні,
коли трималась за світ молитвою і телефоном.

Уночі похиливсь на моє плече:
- Як пече мені кров моя, як пече!
Чи повернеться спокій до мене і віра,
Коли в жилах тече кров скаженого звіра?
Як пече, і болить, і судомить судини...
Розірвати б усі. Я людина, людина!
Росіянин... І соромно й боляче знов... -
Чоловік мій заплакав. Пече йому кров...

Весни пора їх поєднала - сплела віночком в почутті
Навіки в парі повінчала - благословила на хресті
Палкі признання , дні як миті - раділи з ними небеса
Вони змогли в собі відчути - польоту силу в небуття...

Невдовзі мовила натхненно - коханий , ми вже не одні
Я подарую тобі сина , уже зростає у мені
У муках в світ життя пускала - ледь спромоглася , ледь змогла
Його любов її тримала - зуміла щира , вберегла ...

Душа в душі так опікали - свою кровинку дорогу
Тільки дитя на ноги стало - отримав звістку на війну
Від горя іній вкрив отави , людська скорбота - відчай , плач
Земля своїх синів збирала - мати , дитина , вся рідня ...

Дні мов роки усе в тумані - безсонні ночі , буднів плин
Нарешті звістка - вбитий на фронті , відчай і жалість в одночас
Життя мов навпіл на до , і після - тримає синова рука
Як тільки де почує - мамо , усе навколо ожива...
**********

Пройшли роки , біль не забувся - дорослий син , вона одна
Змиритися ніяк не може , не вірить що його нема
Не раз не два пропонували - забудь його , почни з нуля
Її це тільки дратувало , богу своє відкрить могла ...

Жила у синові , онуках , у вірі - віру берегла
Весни чекала щоб запитита , чи знає та де сум - душа
Садок цвіте , пташки щебечуть - метелик вісточку несе
Ворота раю відчиняють , вона йому на зустріч йде...

Зустрілись поглядом мовчання , почули радість щоб відчуть
Німіли губ її картання - так обраним дано збагнуть
Горить свіча за мир у світі - тим хто загинув , хто прийшов
Земний уклін матері , сину , і батькові - бо він герой...
2015р.

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

Скільки ще сліз,
скільки ще слів
пролитися
мусить з криниці
синіх твоїх очей?
Небо мовчить –
і тонкне в його правиці
перед лицем
меч
автоматних черг.

Сліз у волошок вистачить вічність вимити,
вибити вікна
пострілом на зорі.
Віру скалічено
тисячним
мінним
вибухом.
Вибач!
Цей світ війну заповів тобі.

Дурень Арей розкис,
обдовбавшись коксом –
і понеслось!
Із ейдосів
визрів
глей.
Скільки ще болю?
Вийди, столикий Господи,
і захисти від зброї
моїх
людей.

24.06.2014

Ти покинеш цей дім на світанку, як сотні до нього,
обростаючи боєприпасами, часом – з істериками,
дочекаєшся сонця, колючого і круторогого –
і піде́ш крізь вогонь на палаючу ба́тьківську землю.

Світ округлює тіло, обплутане мертвими вулицями,
світ приховує світло під снайперськими окулярами,
але чорна й обвуглена, чуєш, земля ще крутиться –
і довіку твоє мовчання в собі триматиме!
Світ викривлюється і втрачає розмиті обриси,
проклинаєш його, золотого й нестерпно гострого.

Дуже важко мовчати, але́ говорити – просто,
коли кожна хвилина мовчання нагадує постріли,
коли кожна секунда прощання тебе викручує,
як розмочену губку. І варто б уже відчалювати,
але ти ще чекаєш ба́тьківського напучування
і виходиш на кухню – поква́пливо ставити чайник.

І тривожаться ві́кна, тремтінням дрібним відлунюючи,
обіймаєш кота – кіт подряпинами віддячує.
Увімкнути би джаз, але що в ньому є хвилюючого,
коли все, що ти зміг – оплакувати і… розплачуватися?

Але ти ще готовий тримати цю оборону, бо
не боротися означає зогнити за́живо.
І нехай вигинається го́ловами драко́новими
те, чого́ ми з тобою ніко́му уже не скажемо,
цю фортецю на виході з гри ми таки здобудемо,
поки гуркіт стрясатиме місто важкими залпами.

На покинутих вулицях ми залишимося відлюдниками,
а живими чи мертвими…
Краще цього́ не знати нам.

Твій будиночок дуже нагадує кубик Рубика –
від чужої руки всі грані й кути руйнуються.
Все, що можеш тут ти – прокляття в пітьму вигукувати,
але хто ж їх почує? Хіба що снаряд над вулицею.

Ти здиратимеш з себе шкіру, як під наркотиком,
я долонею пульс твій,
мов ковдрою,
накриватиму…
Ми, здається, приїхали, брате! Пора виходити!
Там, за рогом – обличчя мамине й очі татові.

18.10.2014

Так повелося в моїй країні
Жити не давали простій людині
Яка б влада не булла
Вона для себе жила

Ми заздрили європейцям
Далеким американцям
Терпіли, плакали, мовчали
За копійки працювали

Чого ж дивувались
Що над нами знущались?
Момент ми упускали
Коли окремою країною ставали

Тоді б нам всім піднятись
Щоб зараз кров,ю не вмиватись
Байдужість свою показали
Про войовничих сусідів не згадали

Вони окрепли за ці роки
Світові показують на нас свої клики
Вчасно не зібрались
От і діждались!

В голос грають мої струни
Розсипають мої думи
Тактом в приклад від душі
У зворушливій - мольбі

Скрізь куди я не погляну
Там і бачу гірку драму
Зупиняють вражу силу
Що руйнує нам - родину

Прикриваються хрестами
Брудом льють , січуть ножами
Із нечистими братами
Пруть за гроші , рвуть зубами

Від зухвальства шаленіють
Від дурман трави дуріють
Не жаліють , не шанують
Свою здобич нюхом чують

В очі кажуть хто вони
Вивернули світ пітьми
Щей пишаються тирани
Що вони війни - титани

Згуртувався цілий світ
Стусонув їх людський гніт
Незабаром судний грім
Рознесе їх струс - голів.
2015.

Я не скорюся, голову підійму
І в очі твої пильно подивлюсь.
Від мого погляду ТИ голову опустиш,
А я від тебе тричі відречусь.

За всі надії стерті вщент,
За мою душу скривджену та вірну,
За кожен крок, що зроблений назад,
За твою зраду, неочікувано сильну.

Я не питатиму тебе: навіщо?
І більше не попрошу - зупинись!
Мої слова для тебе - капля в морі,
Я зроблю так, щоб всі моря злились.

В потоці вод і сили руйнівної
Я знищу смугу ницих перешкод!
І покажу, якою я була і стала
Без тебе і твоїх оманливих угод.

Місто, у грозах заховане –
знову відлунює «Де воно?»
в головах,
голосі,
галасі;
слухай його і неси
в сиві ліси під хусткою,
де поселилась пустка
і в душах коти шкребуться
і виють на місяць пси.

А у Сізіфа – ні каменя,
всі на ілюзії виміняв,
каменям вилитись голосом
вкотре судилось.
І ти
їх понесеш попід крилами,
хай догорають сили.
І ні, не впустити їх – втримати,
тільки б живих донести.

Стомлена ластівко, де ж тобі
сонцем на крилах воскреснути?
Викоти в небо шину і –
гей, загорися!
Агу! –
Сину вогню, ти голосом
світ запалив, мов колесо,
що за Сізіфом котиться –
ти перед ним в боргу.

З ким тобі, ластівко, втіху
і гнізда ділити під стріхою?
Пісню оцю недоспівану –
де ж її вигрієш ти?
То не вино у суліях,
а керосин; і кулі –
не зорі зернин, а згублені
з пекла тобі листи.

Місто, у пеклі заховане –
де ж йому,
хто ж йому, сонному,
виплете нитку спасіння
і вип’є цю чашу до дна?
В сивих лісах під хусткою –
досі надії згустки і…
Світ порятує від пустки
ластівка ця
земна.

Ластівко, знову із мойрами
ти до Аїда сьогодні
не вирушиш вслід за Гермесом,
бо досі не віриш у сни,
де ти летиш над водами –
і калатають дзвони
у водах отих бездонних
і виють
на місяць
пси.

25.05.2014

В цьому попелі – голка
і тіло холодне, мов сніг,
в цьому попелі – око
твого зголоднілого бога.
І ведуть всі дороги –
укотре –
його, молодого,
на останню зі списку
твоїх
прижиттєвих
доріг.

І злітають слова, мов птахи́,
над дахами грудей…
І злітають дахи –
їх тобі в фартухи́ не зашити,
бо де тонко – порветься.
І може, чужі ворожбити
вбережуть твого птаха
від вибуху
словом лише́нь.

І тривожаться тіні,
тонкі, мов розмоклий папір,
їх у попелі болю зі свічкою – ні! – не злякати.
А за вікнами – віра,
така ж, як і слово,
крилата,
але кри́ла її
вже затерті сльозами
до дір.

Всі його сорочки́ – на тобі́,
ти за ними – услід
крізь руїни і кулі.
Під ребрами муляє…
Хто́ ще,
як не ти, в цю останню дорогу піде,
мов на прощу,
і простить йому попіл,
щоб голкою
вмерзнути
в лід?

16.06.2014

Чуєш, чуєш брате, як гудуть гармати,
Треба Україну нашу захищати.
У важку годину, та в нелегкий час,
Хто ж її захистить братчику крім нас.

Залиши всі справи, брате мій, ходи,
Захистить країну нашу від біди.
Станемо до бою зранку до зорі,
Щоб спокійно спали наші матері.

Станемо з тобою ми удвох до бою,
Тай за ясне небо, що над головою.
Станемо до бою ми за землі наші,
Що би не гриміли нам ворожі марші.

Станемо до бою об руку рука,
Захистить країну, доля в нас така.
Й не будемо долі іншої шукати,
Бо у нас єдина Україна – мати.

2014р.

Сльози сповзають з неба
синьо-зеленим слизом,
кригою гуркіт грому
ріже іржаву синь.
Вечір скотився в море,
знявши рожеві ризи.
Ніч розливає з вишень
стомлену світлотінь.

Стукоти кроків чуєш?
Крутяться веретена.
Мойри голосять, босі,
падають на асфальт.
В їхніх руках - каміння,
в їхніх очах - знамена,
в їхніх обличчях - вічність
жовто-блакитних шпальт.

Травень горить, мов свічка...
Тануть, мов тінь, крилаті.
Тягнеться-тонкне нитка,
ножиці рвуться в бій.
Пальці болять, розбиті
давнім дощем артритів.
Мойрі тебе не видно,
Мойра гукає: "Стій!"

Але годинник стогне,
коні біжать галопом
через ліси і хащі.
Хто їх зупинить? І
я прокидаюсь - вкотре,
я обливаюсь потом,
де по кутках потвори
множаться уві сні.

Голос обріже тишу...
Знову на шиї зашморг
ніжно пустив коріння
в пащу вчорашніх мук.
Стукоти кроків чуєш? -
Хтось вислизає з хащів.
Тенькнуло тонко-тонко -
День полетів із рук.

Дрібно тремтить гітара...
Мойра торкає струни,
муза мовчить, забувши
про золотий Парнас.
Мойра давно здуріла,
муза зійшла із глузду...

Тягнеться-тонкне нитка.
Квапиться-стогне
час.

06.05.2014

стіна у монисті червонім
у пристраснім танго крильми
тремтіли цеглини спроквола
ловили хто що говорив

проспектами зниклого міста
гуляли сніги і дощі
будинок під номером 300
чекав коли вернемось ми

йому увижалися діти
їх посмішки гріли й пекли
любив коли гралися в квітні
замурзані вічно роти

і стіни ураз горицвітом
пашіли від щирості їх
куди ж бо поділися діти
куди ж це пощезли усі

і чом він самотній і чорний
дірявий немов решето
на маківці птаха проворна
ізвила тернове гніздо

довкола гасають Пилати
для кожного є свій Ісус
від долі своєї тікати
готовий лише боягуз

він буде стояти допоки
не вернуться люди його
допоки почує їх кроки
й одчиниться перше вікно

стоятиме в спеку і холод
залізобетонний пророк
можливо обернеться згодом
тернове гніздо у вінок

стоїть у червонім намисті
розстріляна в груди стіна
будинку під номером 300
болить ця безглузда війна

2015

Дні пролітають як опале листя,
А смерть збирає свою сіножать.
І тих що впали і не підвелися,
І тих що похилилися й лежать.

Життя це те, чим треба дорожити,
Життя це те, чим нехтувать не мож.
І їм також хотілося ще жити,
Хотілося любити їм також.

Їхні життя теж богом були дані,
Вже вибору нема чи так чи ні?
І ось отут, на Київськім Майдані,
Закінчилося в мертвій тишині.

Живим їх подвигу ніколи не забути,
А дальше вже – ну щоб там не було.
Лиш одного того не може бути,
Щоб в Україні зло перемогло.

А може все було б якось інакше,
Напевно ні , і не було б чудес.
Все є як є, тепер на будні наші,
Небесна Сотня дивиться з небес.

2014р

У ту далину, де гори високі,
Покрились лісами у ярусів шість.
Моє серце злетіло над ними як сокіл,
Знов серце в тривозі чекає на вість.

Стривожено серце чекає несміло,
Боляче б’ється у груди, бідненьке.
Яка прийде вість – чорна чи біла,
Від України, далекої неньки.

Там залишив я за вікнами осінь,
Поринув у зиму, і дальше в весну.
Ти Україно мені снишся досі,
Коли на хвилину приляжу й засну.

Що буде за тим, що буде ще нами?
Є окрім надії й відлуння біди.
Відлунює серце тими громами,
Що з України доносить сюди.

Дивляться очі сумно за обрій,
О як важко неволі скинути гніт.
ЙДУТЬ з України вісті недобрі,
Знов кров’ю залитий жилавий граніт.

Жаль міри немає – одні тільки втрати,
Хочу Вкраїно тобі послужити.
Знову за волю прийшлося вмирати,
Дай боже сили все це пережити.

Сургут 2014 р.

Живий тепер, зрівняй його з собою,
Сьогодні ти, пізнай його в собі.
А пам’ятник ногою кам’яною,
Уже ступив за Україну у двобій.

Він йде у бій, і в тім кровопролитті,
Колись тай переможе все – таки.
Вони живі, вони зовсім не вбиті,
Борці за волю – наші земляки.

На їх могилах проростають стебла,
Про них гудуть легенди і пісні.
І ти візьми, візьми їх біль на себе,
Нехай вони тобі присняться в сні.

Вони за волю тут вмирали всюди,
За волю віддали своє життя.
Про те по вічно пам’ятайте люди,
Що би назад не було вороття.

Він все стоїть, і більше не зігнеться,
У пам’ятника серце кам’яне.
А я дивлюсь, і так мені здається,
Що не його убили, а мене.

Івано Франківськ 2013р.

А дні завжди вигулькують із ночі,
Коли ранкова устає зоря.
І вітер хмари розриває в клоччя,
А біля мами гріється звіря.

Як повсякчас в усталенім порядку -
Зима, весна... І холод, і тепло.
І тільки люди ігнорують згадки
Без висновків із того, що було.

Не вчать повтори, де біда і війни,
Де вражий чобіт - по твоїй землі.
І задихнутись, втрапивши в обійми
Того, хто братом звався, в кабалі.

Той, хто на грудях рвав косоворотку,
А сам найкращих наших – у ГУЛАГ!
І льотчицю Надію, патріотку,
Теж не минув оцей архіпелаг.

Ви – матері, своїх синів єдиних
Шлете на смерті у чужий Донбас.
Заради чого, адже в Україні
Своє життя, свій біль. Але для вас

Незрозумілий і Майдан, і сльози,
Й за що під кулі наші йдуть сини...
Теплішає. Вже скоро перші грози.
Коли чекати нам кінця війни?

16.03.15

На вокзалі безхатченки гріються в сонці,
На пожухлій траві розіклали скарби.
Без родини і хати, дверей і віконця,
Є окраєць, вода – і немає журби.

Ще холодна земля і теплом не прогріта,
Березневий від неї іде холодок.
Та поглянеш на цих і згадається літо,
Де в сережках вишневих радіє садок.

Де немає війни. Всі безжурні, щасливі,
Ще не знають, хто з них сирота і вдова.
А сусідка збирає дозрілії сливи,
І старенька матуся зі мною, жива.

Від Майдану лиш рік, а, здається нам, вічність,
Де ще Сотня Небесна боролась, жила.
А в країні – війна, вже відкрито, у вічі,
Смерть незримо до кожного дому ввійшла.

Я тихенько іду по яснім березолю,
В місті люду, як листя, жовтіє трава.
В думці - як там солдатики наші у полі?
І, стискаючи горло, сивіють слова.

26.03.15

Його біль так кричав -
Що горіла земля
Його біль так мовчав -
Що кипіло життя

А за цим всим стояв -
В чорній схимі монах
На весь люд заявляв -
Від війни тільки прах

Бережіть світла міць -
Заучіть щоб уміть
Не убий , не образь -
Бог так свідчив - беріть...
2015р.

Біля вікна стояла мати -
Маленький аркуш у руці
Тремтіли пальці , сльози градом -
Загинув , вбили палачі...

Ввійшла до двору , в небо звила -
Усе від жаху змовкло в мить
У бога слізно так просила -
Верни його , він має жить

Візьми мене , і все що маю -
Тільки благаю ти почуй...
Віддай мені мою дитину -
Живу чи мертву - поверни

Вона сама не розуміла
У розпачі - немов сліпа
Від болю тільки шепотіла
Я це не я , клята війна...

Не хочу вірити нікому -
Не хочу бачить , вірить , знать
Одного хочу... Біля сина -
Хотіла б на коліна впать...

Відпочивати поряд нього -
Навіки залишитись з ним
Біля кровиночки своєї -
Я згодна мальвою - цвісти...
2014р.

Колись закривались штрафбатами
Тепер – патріотами
Яка тут спільна суть ?
Озброєння їм, майже, не дають

Найкращих – на м,ясо?
Не страшно вам часом?
Чисті душею повірили вам,
Своїм багатим вождям



Мілліардери України! Опам,ятайтесь!
З патріотів наших не знущайтесь
Вони життя не жаліють на війні
А ви гроші ховаєте десь «на дні»

Не гнівайтесь, на правду не зліться
Багато хто за статки свої боїться
Та згадайте хоч своїх синів
Не кличте на них Божий Гнів

Бо коли час прийде
Він вас кругом найде
Тоді «буде каяття –
Та не буде вороття !»

Раби намагались з колін встати
Згодились на майдані це сказати
Катам наказано їх повбивати
І судилось їм «Небесною сотнею» стати

Та залишились ще живі
Хоробрі, активні, дійові
Змогли і владу поміняти
Та не змогли контролювати

Від,їхали на війну всіх захищати
Життя за нас класти, каліками ставати
Вас патріотами за це назвуть
Медалі Вам видадуть

Протези ж самі будете купувати
Кати Майдану на волі будуть гуляти
«Колишні» в кріслах своїх жирують
Чекають коли Вас на війні повбивають

То ж хоробрі, активні, дійові !
Вставайте скалічені! Ви ж іще живі
Справу кінчати, навіщо ж було починати
Тисячам побратимів «Н.С.» ставати

Люди не гра в кеглі !
Скільки вже доказувати?
Не дурні круглі !
Досить маніпулювати !

Однією рукою свічки ставите
Хороводи водите де ми вмирали
Іншою очі прикриваєте
Щоб катів під застави відпускали

Цікава ваша гра, панове,
І ви артисти не з останніх
Та все це нам давно не нове
І з вами теж «пасти задніх?»

Війна - війною !
І на неї не все можна списати
Цікавтесь країною !
Народ за все може спитати

Київ – в н о к а у т
Мер знає як досягнути
Країну – в н о к а у т
Народного гніву не минути

Вирішувати треба вже вам
Нашим майбутнім вождям
Скільки ще треба чекати
Щоб «путінських» департувати

Вони керівні посади займають
П,яні кацапи нами помикають
Як скажете? Нехай лишаються?
Керують нами, насміхаються?


Для чого ми владу міняли, вмирали
Щоб нами такі «кацаї» керували ?
Чи знову збиратись і старим, і малим?
І скаліченим воїнам ще живим !

Живуть на Україні ненавидячи її і нас
Половина країни їх уже зараз
Та вовк завжди на ліс поглядає
І кожен з них путіна виправдовує

Терпіть!Мовчіть! А якби їх вояки прийшли
Всі дерева на шибениці б для нас пішли
Це війна! На ній середини не буває
Або–ти! Або–він тебе вбиває! Не зміг і тебе немає!

Бездушні, безбожні, тупі виконавці
Ви вбивали студентів – надію нації
Іуди! За 30 монет ви їх продали
Вас доля накаже - де б ви не були

Ті з вас, що людьми були
Шкуру беркутні зняли – посвідчення кидали
Відмови давали – людей не вбивали
На бік свого народу ставали

А покидьки злість на людях зганяли
Свої «30 серебрянников» - відпрацювали
Після всього спокійно в автобуси сідали
Перед телекамерами, сміючись, від,їжджали

Теперішні вожді! Тоді - майбутні!
Ви пам,ятаєте ті дні незабутні?
Захарченки-Пшонки змогли повтікати
А «беркутню» ви могли б не випускаи?

«Сім няньок – дитина без носа»
Не знайшлося одного та владного голоса
То ви йшли за Україну вболівати
Чи так спішили владою стати?

Найманці поранених добивали
Нелюди! І це на весь світ показали
Зекам надоїло в тюрмах гнити
Прийшли в нашу землю лягти

Багата «отморозками» Росія - «их мать»
Та хто їх буде пам,ятать
Без могил кинуться заривати
Боятимуться афішувати

Звірі розумніші від них
Всіх мастей злочинців дурних
І ми повинні до них рівнятись?
І ми повинні з ними брататись?

Насильно нас нагнути ?
До п,яних «братів» повернути?
Скільки нас уже полягло !
Щоб цього ніколи не було!





Скільки ще нам помирати ?
Щоб світові показати
Ми достойні кращими стати
Допоможіть звір,я здолати!!!

Реальність уже навчилась
В’язати вузли на спицях,
Ходити містами Сходу
З клубками тонких нито́к.
Добраніч, моя країно…
Як тобі зараз спиться?
Чи сняться тобі могили
І душі солдатів з АТО?
Чи бачиш обстріли з градів,
Що змінюють наші очі?
Чи просиш, що сніг із градом
Сьогодні тебе оминув?
Умитий сльозами рідних,
Зовсім маленький хлопчик
Знов олов’яних солдатів
Вкотре веде на війну…

Текст пісні:

Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зорі…
І мерехтять собі
у темній далині.
Сьогодні через них
з тобою поговорим:
я тут коло вікна,
а ти - десь на війні…

Тут все, як ти лишив.
Осінній звичний клопіт,
лоскоче ніздрі дим,
картоплі повен віз…
У тебе теж вогонь,
та інший з нього попіл…
І дим його чудний
пекучий аж до сліз…

Тут знов цвіте каштан,
так дивно, уявляєш?
Яка ж бо в нім жага
нестримна до життя!..
У тебе також є -
грудьми бо затуляєш
цей світ такий хиткий
від кроку в небуття…

У нас пройшла гроза…
осіння і без грому,
лиш блискавки стрімкі
шугали вдалині...
Солдатику, скоріш
живим вертай додому…
А поки… тиха ніч
хай горне в мирнім сні.

Ти скажено стогнеш на запах битви,
як твій пес гарчить на запах сирого м’яса
й на дружину твою, коли та поринає в відчай.
Ніби вдягнений, ситий та відігрітий,
ти, хто має відносно надійний панцир,
хто в любові і в душах міг би пізнати вічне,

як розлючений звір жадаєш легкої крові.

Твоя слабкість, або, як ти кажеш, сила
полягає у силі, яка протидіє небесній правді
та хоробрим бійцям, які полягають також.
Тобі байдуже, де тебе охрестили,
ти забув хто ти є, а тим паче, ким був твій прадід,
і, побачивши фронт, ти не бачиш кривавих знаків,

тому битва смакує краще, ніж той твій стогін.

Але все це не буде тривати довго:
перша жменя піску, що осяде тобі у горлі,
стане першим ключем до істини чи до смерті.
Як той дощ, що змиває твою дорогу,
як твій крик, що закриє собою широкий обрій,
як ті діти, загублені в світі і ним подерті,

ти не бачиш їх.
Дай поїсти своєму псові.

Нам не потрібні земельні наділи
Ми ж у небо уже відлетіли
Не забувайте нас!

Нас били «смерчі-гради»
Бо управляли ними повзучі гади
Не забувайте нас!


Вони давно на землю нашу заповзли
Та вчасно розгадати ми їх не змогли
Не забувайте нас!

Нам було 20, 30, 47
Та залишили ми вас назовсім
Не забувайте нас!

Ми жити хотіли, любити, трудитись
Та випало за землю рідну битись
Не забувайте нас!

Старі батьки, дружини, діти
Простіть, що у небо прийшлось відлетіти
Не забувайте нас!

Найкращі сини України у мглі
А наволоч досі повзе по землі

Повертайся мій сину
Повернися наш тату
Повернися коханий
Повертайся наш брате

Серце матері плаче
Діти сліз не ховають
Кохана обійняти хоче
Сестри брата чекають

Син матір покинув
Діти батька не бачать
Десь коханий мій згинув
Сестри ночами плачуть

Син вже зброї не вдержить
Батько ще на війні
Коханий на Алеї Героїв
Брат в полоні страшнім

Хто задумав цей «покер»
Матері він не мав
Коли згине цей монстр
Як на світ він попав?

Гітлер в пеклі чекає його
Близького по духу побратима свого
А той землю кров,ю заливає- міри не йме
Коли сам здохне - вона його не прийме

Чи потрібен матері герой?
Матері потрібен син!
Чи хоче дитина бути сиротой?
Дитина хоче біля батька рости

Не на «Алеї Героїв» - під вінцем в церкві
Дівчина хоче поряд з коханим стояти
Не вдовою, а щасливою на цьому світі
Жінка хоче дітей доглядати

Не на цвинтар, а в гості
Мріяли сестри до брата ходити
Не в держави просити милості
Батьки хочуть з синами свій вік дожитии

Чому ж спокою ми не даємо,
Сильним світу цього?
Чому розмінною монетою стаємо
Для чужого правителя кожного

Хто ще не глумився з України?
Заглянемо в глиб віків
Як дивитися в очі дитини
Яка жде відповіді батьків

Не хоче нове покоління ні під ким «лежати»
Тому пішли державу свою захищати
Пішли на смерть, бо з «голими руками»
Свої ж правителі грабували нас роками

Прогнали їх – нові прийшли
Ці теж не з бідних
Знали на що йшли
Не беріть гріх – не киньте ворогам на сміх

Не жалійте міліардів своїх
Звичайно, ви привикли вже до них,
Боже, не покинь нас бідних
Та воїнів своїй країні вірних

«Ягненок в жаркий день
Зашел к ручью напиться»

Та поряд бігав, як завжди,
Неситий «братик-вовк»
Шматочок ласий –треба прихопити
Знайти підставу – ухвалити

Недовго зграя сумнівалась
Озброїлась в похід зібралась
«Кто они против нас –
Расщелкаем – нараз»

Та перед тим, як убити
Вирок треба оголосити
«Ты язык наш не любил
Нам не давал и сам не говорил»

Ви ж стільки років у нас живете
Всім користуєтесь, що хочете берете
І мови вашої ніхто ніколи не чіпав
«Молчать. Я что солгал?» - вовк заричав

«Негодные. Жыть захотели?
Здесь я решаю - Я не разрешаю.»
Щоб право на життя у «брата» не питати
Потрібно економіку скоріш с колін підняти

Знають діти ще з малих літ
Закон честі – він на весь світ
Не сильний, хто меншого кривдить
Слабкий, бо світ він ненавидить

Боягуз у спину стріляє
Злодій краде - не попереджає
Ненаситний до сусіда заглядає
Він так привик – міри не знає


Не стане мудрий ріки крові проливати
Хто людина – знає, у ж кожного мати
А хто вас на цей світ породив
Ту нелюдь – хто ріки крові пустив

По всій Україні могили героїв
Найкращих!Хто честь Батьківщини відстояв
Наспіх озброєні, зраджені, напівголодні
На Вас йшли армади сучасної зброї

«Братии» озброєнням хизувались,
В полон брали, сміялись, знущались
Не перший раз їм в чужій країні хазяйнувати
Гвалтувати, різати, катувати, вбивати

Безславний кінець їм буде
Бо світ їм цього не забуде…

Гітлер своїх зомбував –
Вищою расою називав
Як треба слов,янина зомбувати,
Щоб ішов слов,янина вбивати

Ви прийшли нас повбивати,
Щоб від Європи врятувати?
Чи за те нас повбивали -
Не даємо країну на куски рвати?

Вашу б країну так рвали,
Як би ваші вожді реагували
Вони роззброювали нас роками
Готовились взятии «голими руками»


В історії рились – Бандеру знайшли
Це привід сьогоднішнім нам докоряти
Ті, що на територію нашу зайшли
Давно Бандеру обійшли

Росіяни, невже ви так хочете війни?
Безславно окупантами гинуть ваші сини!
Ви не можете не знати – час прийде
«Хто з мечем на нас іде – від меча і пропаде».

Час розплати настане
На землі вас не стане
Чим закінчують окупанти –
Скажуть історії фрагменти
Як правило – крахом
Їх «гітлери» - прахом
Вам своєї землі мало?
Чи може її у вас не стало?
Насильно милими не будете
Вже і по-собачому гавкаєте
Ви ж не любите Україну
Готові вкласти її в домовину
Українців ненавидите
З усіх сил винищуєте
Головорізів наймаєте -
Своїх теж не жалієте
Всіх на нас кидаєте -
Озброєння ж добре маєте
Та в народі поговірка є
Вона вам нічого не нагадує –
«Озброєні до зубів –
Залишаються без зубів»

Бенефіс позиченого лиха
Черга злиднів з підписом продать
Це трагічна , і залежна воля
В головах що обіцяли знать

Як нам краще - будувать майбутнє
Як нам спільно - боронить своє
Як від батька - передати сину
Що блакиттю неба - сонце золоте

Як любити маму , як віддати шану
Слвного народу слово відродить
Як нам вижить в світі - де неспокій править
Де ворожа сила нам у слід плює

Чуєм - обіцяють , бачим - зволікають
Продалися ситі бовдури , жреці
П'ють ту кров роками , все копають ями
Щоб усі топтали - що у нас живе

Піднімаймось браття - спекою завзяття
Грізну відсіч даймо іншим , і своїм
Станемо стіною мужньою , міцною
Поламаєм браму - що нам спини гне...
2015р.