Ну що, ви втомилися, хлопці?
Я чесно кажучи так.
Вже зорі смеркають на небі,
А цей покидьок ще не дохляк.

Кожен день щось трапляється з нами,
Білий шум то є музика душі.
Прометей би давно зламався,
Та наші - найкращі за всіх.

Ми чули, як трощать будівлі
Кляті орки, непрохані злодії.
Ми чули, як плачуть за дітьми
Матері янголів новообраних.

Мій дім коханий, місто Марії,
Вже нагадує груду бетону.
Але люди, що там є - безсмертнії воїни,
Що чинитимуть опір до скону.

Тільки ж війни тривають роками,
Масштабу подій не має кінця.
Хлопчик незломлений ворогами,
Воїн постмодернізму, янгол життя.

Багато тих, хто тільки отримав життя,
Багато тих, хто ввімкнули свідомість,
Багато тих є героїв, що не носять плащі,
І Україна-матінка нараховує мільйони.

Та немало таких, що забирають наші життя,
Вважають себе якимись то богами.
Вважають, що відправлять нас у небуття,
Та не так просто, українці - незламні.

Фото Бучі, Маріуполя, Бородянки
Переповнено в інформаційному потоці.
Нам достатньо навіть і трикрапки.
Ну що, ви втомилися, хлопці?

Прошу вас, ні кроку назад.
Ви - єдина наша надія,
Хто боронить наш сон, і нашу свободу.
Без вагань, трощачи ворога вміло.

Війна іде на кількох фронтах,
І я не тільки про велич кордонів.
Україна то є велика сім'я,
Яку не розділять ніколи.

Військові, політики, волонтери,
Пожежні, програмісти, сапери,
Авіація, комунальні, кур'єри,
Громадяни - всі браття наші й сестри.

Ворог зробив велику помилку,
Тепер ми не сваримо один одного.
Він об'єднав усю країну,
Хай не дивується нашою перемогою.

Та не тільки громадяни,
За Україну молиться весь світ.
Не вірю я в Бога тільки,
Але не соромно робити для своїх.

За Україну не сором працювати,
Не втомляться наші козаченьки.
За Україну не соромно вмирати,
Тільки живи надалі, наша ненька.

Наша мати буде цвісти й пахнути,
Замість тієї червоної смерді.
Тепер Україна - символ незламності,
А не «щось там біля росії».

Україна то є велика земля,
Вона має славетну історію.
Наші луги квітчасті і поля
Не є власністю нашого ворога.

Тож хай наша природа міцна
Допоможе пройти всі урагани.
А ми будемо просити за вас,
За уроком бабусі Ярославни.

Виконаємо нарешті наш Заповіт,
Розкриємо безмежні крила,
Житимемо з надією до самого кінця,
Ми - незламні каменярі, ось наша сила.

Будемо пам'ятати всі вірші й пісні,
Кінофільми, поеми, твори.
Будемо пам'ятати нашу історію завжди
Та введемо справедливі закони.

Україна ще змінить весь світ так,
Що забудемо всі локальні конфлікти.
Українців за це будуть величати,
Та не за це боролися наші діти.

Побудуємо толерантні спілки,
Де всі будуть завжди чемні,
Та простити ніколи не зможуть українці
Того москаля нікчему.

А до того нас ще чекають зльоти й падіння,
Кризи, відбудова, зміна правління.
Війну ще закінчити треба, хлопці,
Тож не здавайтесь ні в якому році.

Воюйте допоки не буде перемога,
Ми теж не здамося ніколи.
Будемо вірити один в одного так,
Що Україна стане символом волі.

У тому і є наш дух український,
Що попри всі перепони,
Будемо вставати і говорити:
За Україну не здамося ніколи!

2022

Де Донбас, а де Одеса,
Де Чернігів чи Херсон –
У російських інтересів
Геть поплутався кордон.

Переплавилися мізки
У рашистського вождя,
Певно, ядерну валізку
Освятив кіріл гундяй.

І, не відаючи броду,
По дорозі фронтовій,
Лізуть побєдоуроди
В Україну на забій.

Горять російські кораблі...
Яка вражаюча картина!
Нема їм місця на землі
І в морі бути не повинно.

Коли, затіяна кремлем,
Війна сягне свого фіналу,
Піде імперія помалу
Вслід за російським кораблем.

Мені наснився дивний сон:
На місяць вив пропагандон.
Йому вторили в унісон
І Жириновський, і Кобзон.

І щось верзлося про тайгу,
Де, мов упир, блукав Шойгу.
Шукав свій бункер, та дарма –
Довкіл ведмеді та зима.

А ще намарилось мені –
Спить ліліпутін у труні.
Тепер надією живу –
Потішитися наяву.

У війні нема толку,
У війні нема сенсу,
Сенс у коханні , в душі й житті,
У щасті й добробуті,
У мудрих словах розумних людей,
У радісних усмішках наших дітей.

Війна це є звір , непризнаний Богом,
Безумство якогось тирана сліпого,
Якому начхати на всю честь і на душу,
Но світ зрозуміти, це все я змушу,
Ми, Українці, ми славний народ,
І нам нестрашний цей кремлівський урод.
06.04.2022

Знов персидський бузок
Ароматом французьким духмянить.
Поміж нас лише крок –
Від усього ми трішечки п’яні…

А сирени виття,
Що голосить, немов оглашенна,
Про вразливість життя
Нам нагадує пильна сирена.

Що усе тільки мить,
Яку треба яскраво прожити.
І у серці бринить
Вірш, неначе сльоза непролита…


30.04.2022

1.
Час заздрити мертвим
нескореним, впертим
та вірним синам
країни
2.
Хороняться вбиті
сусіди та діти
бо в наших краях
руїни.
3.
Ми бачимо знову
цю жертву Христову
безглуздій війні
в Великдень.
4.
Отцю за цю битву
творімо молитву -
поглянь Отче наш
на південь.
5.
Де ворог аж скаче
скорив нас неначе -
здуй вітром його
як дим той!

21.04.2022р. 4ст.
Хоч і недобре заздрити, але що вдієш?

Так хочеться миру,
Повернутись в життя.
До буденного виру
В майбутнє, де є вороття.
Де усмішки рідних і спокій сердець,
Де кожен керую життям мов творець.
Бігти назустріч своїм сподіванням
Триматись за руку сильним коханням.
Мрії збувати й не відкладати
Кожен момент свій цінувати.
26.04.2022

Калини віття
Через століття
Кров українську для нас берегли,
Щоб пропри зради й чесності вади
Гени козацькі не полягли.

Є ДНК українське в колоссі,
Що на розлогих полях вироста,
І у дівчати малого в волоссі,
Що українську косу запліта.

Слід його знайдено і в попелищі,
Що залишилось від хати дідів,
В квітів пучечках, які на горищі
Там, де очіпок бабусин висів.

Навіть у річці, десь там за горою,
В кожній краплині її й на містку
Сховано гени, щоб злою ордою
Не утоптали нам волю хистку.

Наш генофонд в чорнобривцях і мальвах,
У кропиві, споришу, бузині
В крилах лелечих, у сутінків барвах,
В співі птахів у садах на весні.

І віття верби -
То народу герби,
Що споконвіку карбують скарби
Нашого роду - любов і свободу,
Щоб й наші діти все це берегли.

Життя зупинилось,
Весни ще нема.
І чорною хмарою
Повисла  журба.
Скільки крові ще буде пролито?
Скільки життів невинних розбито?
Крається серце від болю і жалю
Зупиніться звірі,благаю!
Між нами не буде ні дружби, ні миру
А буде лиш Україна!
Україна велика ,Україна квітуча
І мова у нас милозвучна.
До нас вам далеко кляті кацапи
В наших серцях віра і Мати
В нашому тілі кров козаків
Сила і міць багатьох віків
Ми не здаємося ворожому стаду,
Ми будем боротись за честь і за правду!
20.04.2022

Нам нададуть до біса зброї!
І миттю приймуть до ЄС!
Всі ж визнаю́ть, що ми - герої,
й бороним спільний інтерес!

А ця халва стає солодша...
Тоді - іще шматок, мабуть:
пришлють озброєння! Коротше -
гармати, кажуть, нам дадуть!

Щоправда, ще вони відсутні...
Але - подбали вже про нас:
хто зна, як вийде у майбутнім,
й нам тицяють - майбутній час.

Ми ввійдем в світову еліту,
ми будем пити фіньшампань!..
Ми справжні чемпіони світу, -
з отримування обіцянь.

(Квітень 2022)

Великоруські злодії, махляри з олігархами!
...Ні, та́к ви не утямите, бо вбогі споконвік...
Что ж, перейти придется мне на этот ваш, затраханный...
короче - на единственно известный вам язык.

Итак: великорусские богатыри коррупции!
Воруйте, будьте добреньки, поболе, побойчей,
чтоб жители Московии свои мыслишки куцые
почаще направляли бы на поиски харчей.

    В их жизни сытенькой состряпайте тайм-аут
    и геморрой со всех сторон;
    они ж вполне картошку уважают
    и лебеду под самогон!

Гноите злопыхателей, завистных сук навальнинских,
химичьте на Роскосмосе, на ВПК - втройне,
чтоб быдло косорылое в тулупчиках и валенках
под радостные возгласы горело на броне.

Урежьте оркам пенсии, пускай идут в покойники
и где-нибудь на кладбище найдут себе приют;
а бо́рзых шендеровичей повешайте в Сокольниках, -
не зря ж иноагентами себя они зовут!

    В их жизни мирненькой состряпайте тайм-аут, -
    настало время похорон!
    Нехай они картошку уважают
    и лебеду под самогон.

На снадобьях лекарственных воруйте сокрушительно,
а также - на лечении хворающих орчат,
тогда они не вырастут - и никого решительно
уже не изнасилуют, тем боле - не съедят.

А если вдруг опричники попросят вас на деревце,
донос от ваших недругов приняв в недобрый час, -
спишите прегрешения на происки «бендеровцев»,
ми залюбки погодимось, валіть усе на нас!

(2022)

Весняні дні на Вінниччині рідній,
І прохолодний квітень обвіва.
І хмари збилися у висі нині --
Як вівці ув отару, і слова

Такі скуйовджені на цім папері,
Як вихор, що раз-по-раз наліта.
То — подих Велеса у ноосфері...
І прислухається вже висота!

Звучить його чарівна, світла ліра,
І лиця усміхає мимохіть.
Пробуджує палке бажання миру,
У далеч відсуває гул жахіть.

І вороння, обкаркавшись війною,
Ховає чорні крилища лихі.
Його, як орків, хвиля супокою
Несе за обрій на похмурий схід.

18, 24 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Повчають лицемірно: «Не убий!»,
Благословивши смерті і страждання,
Армагедон віщуючи новий,
Наближуючи людства час останній.

А де любов до ближнього свята,
Де ваші душі, вбогі і брехливі?
Вкраїну прибивають до хреста –
Ви ж погляди відводите блудливі.

Та фарисеїв покара́ Господь,
Прийде пора очищення чудесна.
Нечистий вхопить душі їх і плоть,
А Україна заново воскресне.

Тривожні дні в селі і на природі,
Чогось ліси так сторожко шумлять.
Немовби кажучи війні: Вже годі!
Наситилася кров’ю ця земля!

Мене лісник питає документи:
Чи я не сепар, чи не диверсант.
Я розумію ці складні моменти,
Як паспорт, відкриваю свій талант.

Вклоняючися сонячному дневі,
Що сяйво з прохолодою несе.
Життя благословляю у Яневі,
Воно здається мирним геть усе!

Співає птаха в шумовинні вітру,
Південний Буг нуртує, жебонить,
У цій красі — задумливо-нехитрій,
Буття мойого тчеться світла нить.

І у стихії музики простої,
У течії просвітленого дня,
Я чую: Україна рани гоїть,
Чуму війни нелюдську зупиня!




19 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
Ідуть колони танків й БТРів*.

Все місто дотліває у вогні,
І лава із вулканового жерла
Ген розтікається удалині,
Вже вулиці десятками пожерла.

Боги, невже живу останній день
Й душа уже готується до висі,
Де звів лице сумне, немолоде
Із відсвітом кривавим древній Місяць.

І я моливсь між колихання віт
В диму пекельнім, думав, що востаннє,
За цей чарівний неповторний світ
І припинить благав це розтерзання.

Немов би Путін щупальця страшні
Сюди просунув і душив помалу…
Та це були лиш видива нічні!!!
За мить усе затихло і розтало!

І знову я моливсь, як уві сні,
У дум своїх тяжких тривожнім граді –
Щоб те, що лиш привиділось мені,
Не сталось у майбутньому насправді!

20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

від Сіверського Донця до Батурина
як виявилось — короткий шлях
морем — через порт Маріуполя
сушею — через ліси Бучі
нація дозріває могилами на полях
та все ніяк не засвоїть, ніяк не доучить
уроку
єдиного у зашурганій, а — новизні
у смерті священній
у боротьбі та ґарті —
не можна вірити псевдо пророкам
звірятися псевдо рідні
і довіряти ординській варті
не можна скидати князя щоб мати царя
не буде козаччини де козаки не в славі
отара овець не вартує й одного коня
населення не дорівнює державі
без мови немає мовця — тільки свита й хор
хто вірить і не боїться — того не збити
хто знає свій шлях — той іде назирцем, як хорт

лежав у Бучі Христос убитий
у Маріуполі плащаниця
біля Чернігова руки й ноги
в Харкові дихання зупинилось
у Сіверськдонецьку серце стало —
несли вінки йому й ранні квіти
осиротілі налякані діти
якщо придивитися — неспроста
на мапі нагадує хреста
моя золота країна

уперше Христос воскрес коли Сагайдачний встав
удруге Христос воскрес
на четвертий Універсал
утретє Христос хотів і майже піднявся та
ударила по хребту змосковщена гопота

на віко поклали діти броню автомата й каску
у Бучі Христос убитий лежав як живий

молилася Україна —
могили копаючи
ріллю засіваючи
вимішуючи паски —
за тиждень Пасха, Боже
за тиждень воскресни, Боже
за тиждень останній шанс — твій!

(с) Тата Рівна / Tata Rivna, 2022

Мені так холодно, так холодно, коханий.
Колючий вітер наче шкіру рве.
Він виє, наче плаче. До нестями.
Стрясає моє тіло неживе.

Його розпуку якось відчуваю.
Вона не поступається моїй.
Так хочеться казать тобі «кохаю»,
нема гласу в горлянці вже німій.

І пальцям не судилось ще пестливо
торкнутись злегка до твого чола.
Пробач мені! Пробач мені, мій милий,
що мрії наші я не вберегла.

Не грій мене, не треба, я благаю.
Хай холод цей лишиться лиш мені.
Живи! Живи у знову вільнім краї,
співай його веснянкові пісні.

Я вітер, як натужиться, попрошу
тобі вітання ніжне віднести.
Люблю тебе, мій рідний, мій хороший.
Живи і за прощання це прости.

13.04.22

Епічний світ
Квартирні коридори
Схови
На грані прірви
На краю
А там все вперемішку
Люди й коні
Стрільці, патрони
Цілі, рани
Внутрішні
Пожари
Навмисне безумовно
Без умов і на краю
Пейзажі міста
Без облич
З розбитими очима
Що все ось скінчиться
Вдаю

В руїнах місто… По всьому ширу
палає небо, димить земля…
Лежать загиблі на площі Миру:
ось мертва мама, ось – немовля.
В годину ранню – вологу й сіру –
сюди ввірвалась біда жахна…
На площі Миру немає миру,
на площі Миру іде війна.

Одбірні бомби і ціль добірна –
ніхто не вижив, не втік ніхто.
Он серед площі – проста і мирна –
згорає жінка в своїм авто.
Вогонь безжально з’їдає шкіру,
у чому, Боже, її вина?..
На площі Миру немає миру,
на площі Миру іде війна.

О, люде правий, всю ярість вилий! –
яких ще треба тобі офір?
Он хтось в підвалі вмира захилий
і молить Бога за скорий мир.
Почуй же, Боже, молитву щиру
з того підвалу, з самого дна…
На площі Миру немає миру
на площі Миру іде війна.

11.04.22

Вони чекали поїзда. Був ранок.
І залишився ранком назавжди.
Не скажуть вже «люблю» своїм коханим.
Ракеті не змогли сказать «зажди!».

Вони чекали поїзда. Був ранок.
День не настав, і поїзд не прийшов.
Про що вони згадали наостанок?
За мить, коли перон залила кров?

Вони чекали поїзда. Був ранок.
Про вирок свій не знали до кінця.
І може не відчули той уламок,
що їх звільнив – по-руські – від життя.

Вони чекали поїзда. Був ранок.
А десь один злостивий людожер
дитинок знов замовив на сніданок.
Останніх кілька днів тому він зжер.

Був ранок, вони поїзда чекали.
У вічність поїзд той їх повезе.
Тих, хто іще не їде, попрохали
злостивцю відплатити. За усе.

08.04.22

Таке уявити і бачити лячно.
Забути – біда, пам’ятати – незмога…
Було прохолодно, похмуро і мрячно,
і десь на околі здіймалась пожога.

Довкруг торохтіло, палало, диміло,
звивались у небо рудаві серпанки.
Сполохані люди тікали несміло
коли ішли «Гради», машини і танки.

По місту шниряли ординські вандали,
трощили будинки, стріляли по шибах.
Людей виганяли в холодні підвали,
самі ж оселялись у їхніх садибах.

В одну із господ, де без зла і обиди
жив дід і онука, й хлоп’я безневинне,
вломились чумні косоокі єхиди
і нумо сквернити гніздечко родинне.

Хіба ж то така їм судилась планида:
померти від кулі, тортур, або ляку? –
За спір і зневагу застрелили діда,
і та́нком в дворі розчавили собаку.

А як уже стихло і смеркло надворі,
удерлись у хату трикляті ординці.
Синочка закрили у темній коморі,
не зрів би як матір ґвалтують чужинці…

Лежить під парканом дідусь, мов завме́р, злим –
убитий за те, що «нечемно» повівся.
Синочка знайшли у коморі замерзлим,
а мати – в сараї сконала в крові вся.

7.04.22

Я бачу тебе в споминах. Вони
стоять по вулицях, чекаючи на мене.
Торкаються цілунками весни
і розчиняються. А яблуко черлене
високо в небі пне горбастий бік
і руку простягти не закликає.
Чатують спомини, їм загубила лік,
то привиди, тебе між них немає.

Ти залишився там, де рідний дім
колись стояв, оточений вербами
під небом мирним, тихим, голубим,
в дворі з лелеками… Птах промайнув над нами,
все розтрощив безжалісним крилом,
розгорнутим журливою весною.
Лишились привиди, чекають поза склом.
Піду до них, побачитись з тобою.


07.04.22

То не грім в небесах --
Гул війни сіє жах,
Посивіли над Києвом хмари.
В почорнілих снігах
Тишу ранку в полях
Розірвали ракетні удари.

Ні, то не зорепад --
За снарядом снаряд
Випускають трикляті рашисти.
Вже будинки горять,
І кривава зоря
Зайнялась на околицях міста.

Але що це? Ого!
Йде назустріч вогонь,
Полетіли палаючі стріли --
То війська ППО
Не упустять свого --
На підлеті ракети зустріли.

А над ними — літак,
Наче блискавка та --
Сотворив москалям бурю мстиву --
Двадцять з лишком горять
Літаки в болотах --
Так воює над Києвом Привид.

Хоч збивали в лісах,
Але вижив цей птах,
Бо звитяги у нього є крила.
Наче куполу дах,
Видно дужий розмах* -
Над столицею небо закрили!

Воїв сила й могуть --
В чистій висі цвітуть
Веселковою ніжною грою.
Наче іскор салют
Вибуха там і тут --
Слава, слава навіки Герою!


7 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

У тебе очі є? Дивись, дивись на фото!
Вдивляйся. І вмовляй себе, що то є фейк.
Вмовляй, що звитяжна російська мерзота
вбивати не могла тварин, жінок, дітей.

Вдивляйся у піску нариті наспіх ями,
з яких чомусь тіла змордовані стирчать.
На тих тілах ряснять засохлі чорні плями.
Ти чуєш як вони, конаючи, кричать?

В потилицях дірки, за спини скуті руки.
Зґвалтованих жінок замучені тіла.
Чи відчуваєш ти їх передсмертні муки?
Це ти їх, саме ти, на муки прирекла!

Милуйся! І радій, на цю ж геройську справу
ти закликала слать своїй землі синів.
І ти була права, їх відшукала слава –
недолюдків тавро, убивець і катів.

Вдивляйся, це твоє омріяне величчя –
славетні, визначні, шановані діла.
Що ж відвертаєш вбік враз зблідле ти обличчя?
Дивись! Дивись, кажу, до чого ти дійшла.

03.04.22

І.
Сіла птаха, знавісніла, наче путін,
На могилу. І кричала день і ніч.
Хто наївся московитської отрути –
Буде жити цілий вік, як на війні.
03.2020

ІІ.
Скаче путін, скаженіючий, аж синій,
Страхітливий стався путіну облом.
І не може він простити Україні,
Що Вкраїна назива його х**лом.
04.2022

У день незримого майбуття,
Коли уже не буде дому,
Я на могилі матері своєї
Всміхнуся щиро, в час армагеддону.
Бо тільки посмішка потворить
фальш,
І гра одеську музику роялем,
Бо супостату буде жижки сіпать,
Як було вбите "общєство моралі",
А я беру у день жахіття цей реванш!
І шаблею не виб'єш перемоги,
Біжи, біжи! Бери ти руки в ноги,
Троянський кат, кіплінгський бандар-логи!
На зустріч темряві
тобой спотвореной дороги.
Під вий трембіт і спів звитяги,
Але не твій - наш
І у рогу,
ти ног не витирай, ступай у путь
Назад, додому, до своєй берлоги -
У Мордорі не буде епілогу
До дня прощання і до цвіту дня,
Але бажаю ліпшої дороги,
Ніж ти її собі розбив
І на посмертя заробив
До дня мого тріумфу й перемоги!

2.IV.MMXXIIp.

І

Кожен проходить очищення грізне,
обраних Богом відоме число.
До неймовірного схожі і різні,
вмієм добро примиряти зі злом
та до межі, за якою двобої
і не до крові,- до смерті самої!
ІІ
Від вибухів короткі стали ночі,
могутні стіни в темряві тремтять
і не встигають снитись сни пророчі
про Божу всеоб'ємну благодать.
Дзвенять шибкИ, немов у них хто стука,
живеться, як жилось,- хіба що мухам.
ІІІ
До обраних не входжу,- злість у всьому
моїм єстві до іншого народу.
Я відчуваю голод, страх і втому
дитини, що учора ще жила,
замучена вкінець проклятим катом,(есесівці і ті відпочивають)
що є насправді рашенським солдатом,
приїхавшим у танку до села
поліського, маленького, благого
і корчить перед жителями Бога...
чи Сатану.
ІІІІ
Не обрана. Я вчора помирала
із тим дитям в вологому підвалі,
І стиха колискової співала,
щоб не почули виродки зухвалі.
Закрила вранці сині оченята
й пішла на танк, бо невмируща більше...
бо маю світу жах цей розказати
у кожнім вірші.

Боги мої, війна ця клята --
Продовжує жахливу гру.
Так хочеться любові свята,
Віддатись ласкам і добру...

І кожна зустріч — як остання --
Куди веде нас круговерть?
Я захлинаюсь від кохання,
Немов мене чекає смерть.

І кожен день: Ну як ти мила?
Немов по лезу йдем ножа --
Твій дім іще не розбомбила
Орда бездушна і чужа?!

Всевишньому -- щодень благання
В сльозах ранкової пори:
Не забирай моє кохання,
Або... до себе забери!

І як ті нерви заспокою
У сплесках воїнів звитяг?
Випробування нам війною
Дано на силу почуття.

Впаде імперія пуйлата,
І знову в сяючий альков
Прийде до нас любові свято,
І створить новий світ ЛЮБОВ!

31 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Мені здавалося завжди
Що прийде день
Коли побачу тебе в кінці дороги
Коли буду бігти назустріч тобі
Що це буде влітку, під вечір у селі
Що бігтиму по сільській дорозі
А ти весь в поросі далеких доріг
Вертатимешся до мене, додому
З війни, чи з власних воєн з Богом
Сам з собою і своїм безвір'ям
А я побачивши тебе
Вибіжу
Назустріч


(2022)

На жаль, не дочекалися
Натовських «супергероїв»,
Кажуть, що мир крихкий,
З їх приходом він не встоїть.

Чи ж бо вони не знають,
Що миру у нас вже нема?
З острахом вся Україна
У небо щомить спогляда.

Ми невпинно благаємо Бога
(Він має бачити все з небес),
Ангелів хай спрямує на захист,
Нехай явить одне із чудес.

Та крізь повітряні тривоги,
Певно, не чує Він молитов,
І на міста скидають бомби.
І знов. І знов. І знов…

«Небо закрийте хутчіше!»,
Заклик звідусіль луна.
Поки НАТО досі вагається,
Українці втрачають життя.

Все ще жевріє у душі надія,
Ще є у нас сподівання,
Любу неньку свою Україну
Ми боронимо без вагання.

Поки чекаємо на вашу поміч
Гуртується наш народ.
Ми вистоїмо. Бо так треба!
Бо шлях є лише уперед.

Страшніше лернейскої гідри
Ота московицька навала,
Своїм отруйним подихом
Україну вона міцно скувала.

Наші воїни мужні, звитяжні
Нещадно нападників косять,
Та на місці збитих голів
Згодом виростає по десять.

Гідру перемогти Гераклу
Свого часу допоміг Іолай:
Ми із друзями разом сьогодні
Швидше це зло подолаєм.

"Небо над Україною закрийте!"
Вас благає людей багато.
Закрийте над Україною небо
І почуєте: "Слава НАТО!"

07.03.2022 р.

Ти прийшов під покровом ночей.
Та правило тут просте-
З твоїх холодних скляних очей
Верболіззя і мак проросте.

Все ж одразу пішло шкереберть-
Навіть небо тут стало до бою.
Ти ніс із собою морок і смерть-
Все те вічно тепер з тобою.

Наша правда проста і ясна,
Нам і Бог в тім труді допоможе.
Ну а далі? А далі життя і весна.
І любов- вона все переможе.

(І)
Сон мені наснився,
дивний та безладний,
наче в Україні
розквітають маки
посеред зими.

Маки червоніють
не в степах чи лузі,
а в містах і селах,
прямо на асфальті,
просто у хатах.

Сон мені наснився,
грізний, страхітливий,
що в блакитнім небі
та й літають круки,
круки-вороги.

Чорні тії птахи
із залізним пір’ям
місячної ночі,
сонячної днини
зазивають смерть.

Сон мені наснився,
облудний та химерний,
що на наші землі,
мирні та родючі,
пнеться сарана.

Дика та голодна,
із «братнім» обличчям,
де вона проходить,
полиша руїни,
не відає жалю.

Сон мені наснився
(душу розтривожив):
мовби на чужину
линуть пташенята
із розбитих гнізд.

Тих же, що лишились,
клятий завойовник
посадив у клітку,
полум'ям закриту,
й на волю не пуска.

(ІІ)
З жахом я прокинуся,
відсмикну фіранку,
за вікном, усміхнена,
Україна завжди нас
з любов'ю зустріча.

Тільки виявляється,
що то усе не вигадки:
краєм волелюбним,
широко крокуючи,
розповзлась війна.

Зло накрило людство
вогняним плащем;
кров'ю вся залита,
вже земля заплакала
від своїх страждань.

Не розгледів, вороже,
ти серця українського:
добре й миролюбне,
воно у гніві праведнім
зовсім страху не зна.

Тож, не дорікай мені,
як поцілю в відповідь;
бо Ісус* попереджав:
від меча загине той,
хто меч до рук візьме.

(ІІІ)
Сон мені наснився,
віщий та пророчий:
майбуття яскраве,
світлу й кращу долю
зорі нам малюють.

З того часу вірю
(сумнівів не маю),
що недовго лиходії
та й на нашій Україні
будуть лютувати.

Мирним стане небо,
гнізда всі поновимо,
щедрим урожаєм
нам земля віддячить,
ну а що ж до маків...

Ті червоні маки —
то печаль і смуток,
наша біль і горе —
залишаться в серці,
зроду не зів'януть.


12.03.2022 р.
_______________
(*) Мф. 26.52

Україна у Сибір
Пуці шле могилу.
Бо ракета - вір-не-вір -
Бункер завалила.

Виходу нема, все зжер,
Без повітря в раї.
Він повільно так тепер
Корчиться й здихає!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

             І
Іще живу... і чартеру не треба,
і не загрожує літакопад...
та іноді нагадую про себе,
що на війну мені закрили небо,
аби душа не рвалася назад.

А де немає «операцій миру»,
ні язика, ні духу москаля,
живуть як люди емігранти віри
у те, що їм дадуть кусочок сиру
у мишоловці і прийме земля.

             ІІ
Квітують парки... статуї, амури
вітають біля веж або каплиць
і захищають їх високі мури,
щоб унікальні пам'ятки культури
не падали додолу горілиць.

І дзвони б'ють, неначе у Софії,
і сонце опромінює блакить,
і вибухом далекої події
у келії Варвари і Марії
зоря червоній армії горить.

Це бомба... і на фініші дороги
кебета завела у западню
і нехотя, підсунула свиню –
немає ані сенсу, ані змоги
вертатися на лінію вогню.

Там убивають орки і погани,
тут – люди... і веселі, і сумні...
пече сумління, та нема догани,
а лепетання, – як мені погано,
не додає героїки війні.

Та є надія – може, автостопом,
баластом... із війною тет-а-тет...
як у пришестя другого потопу...
вітає еміграцію поет, –
ей, обрусілі! Зайвий у Європі
кацапуватий ваш менталітет!

             ІІІ
Неначе є куди себе подіти.
Лиха біда, та не у цьому суть.
Високі гори душу не спасуть –
чекають в Україні первоцвіти,
і бджоли теж, можливо, ще гудуть.

І, може, уціліє крайня хата,
і щезнуть мародери у вогні...
і уві сні навіяна балада
вже наяву повідає мені:
ні у бою, ні у хатині скраю
уже не буде спокою тобі...
..............................................
Якщо і тут не доживу до раю,
то й там не дорікатиму собі,
що візії, яка усіх лякає,
альтернативи поки-що немає,
окрім як перемозі... і журбі.

О, воїне! І я тобі бажаю
Вікторії!
            ...на березі Дунаю
у цій
             бодай останній
                         боротьбі.

03.2022

Вже сонце землю обняло,
І світ увесь весна цілує.
Один лиш збоченець Хуйло
Війну до себе кличе всує.

Чекає сівача земля,
Ярило пісню шле до гаю.
Москвин ракетами поля
Й двохсотими все засіває.

Розкриті вже тремтять вуста --
Кохання ніжністю говорить.
Упир на села і міста
Наслав руйнацію і горе.

Коли ж нап’єшся крові ти?
І знавіснілий од падлюцтва,
Від свеї луснеш глупоти -
Чиряк на тілі всього людства?!

28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Ти пройди крізь вогонь і очистись,
Хай же страх твій у грудях скона.
Стисни зброю в руках променисто –
Йде на сході священна війна.

Світла воїне, глянь, за тобою –
Україна, як палець, одна.
Уставай до смертельного бою –
Йде на сході священна війна.

Ти для Путіна вирий могилу,
То в подобі людській – Сатана.
За тобою – і правда і сила,
Йде на сході священна війна.

Обіймімось, брати, в нашій міці –
Москалю – непоборна стіна.
Стане в гніві сильніша за крицю –
Йде на сході священна війна.

Кожен дужий, ненависть не стримуй,
Щоб нечистих – за межі прогнав.
Геть, собаки, з Донбасу і Криму –
Йде на сході священна війна.

Мамо, рідна, не плач, як загину.
Не хили у журбі голови.
Я іду воювать за Вкраїну,
Вір у краще і благослови.

Найдорожча, пресвітла кохана,
Огорни на прощання крильми.
Ще настане весна і світанок,
І з тобою обнімемось ми.

Йдем ординців вогнем випікати,
Хай забудуть дорогу сюди.
Кожен сильний, незборний, завзятий.
Вирушаймо. Перуне, веди.

22.01.7522 р. (Від Трипілля) (2015)

Опів на п'яту ранку, на смертному одрі
блідіє демократ, над ним мошливий рій
а сняться йому битви, і полководці славні
не збудять його більше, співучі птиці ранні
усе своє життя, він жив в страху твариннім
хотів нести всім мир, та шляхом геть не мирним
дитину врятувати з обіймів мами й тата,
їх землю спопелити, зросити кро'ю ката,
вони ж не розуміють, що їх король це кат,
за це їх дім накриє - "Кинжал", і "Смерч", і "Град".
Хай гинуть тисячами, їх вб'є рука режиму
режим же тут не винен, він ж просто хоче миру
блокада за блокадою, аж сонце багряніє
воно пече про голод, воно пече про мрії
ті мрії вже затихли, завали їх накрили
дитячий біль і сльози, і кров'ю ці картини.
Та демократ заснув, і спати йому твердо
він знає що йде далі, для нього далі - пекло
нема йому прощення, ніяких тут диллем
спускайся, демократе, услід за кораблем.

ЗА ЩО?
За що?
Гіркий крик. Безтілесний.
ЧОМУ?
Чому?
Як у жахному сні.
А Гітлер був, принаймні, чесний.
Не ніс «освободітєльно»-фашиської брехні.

В остовах чорних стін зіяють люто діри.
На вулицях тіла – гниють, як їх забрать?
ЗА ЩО?
Чим же тобі весна не догодила,
щоб так її брехнею та кров'ю заливать?

І напис з двох сторін біліє. "Діти". "Діти".
Парить над ним "орел", трима у лапах смерть.
НАВІЩО?
Зупинись! Дозволь їм уціліти!
Побережи життя. Не розбивай ущерть!

Не пожалів «орел». Течуть безмовно сльози.
Тіла. Кругом тіла. Фрагменти. Без числа.
ЗА ЩО?
Чим голосить? Чудовисько. О Боже.
Чи в тебе взагалі душа колись була?

Залитий кров'ю день. Призначено на юдоль.
ЧОМУ?
Окрім брехні, ти вмієш щось казать?
Російськомовним був повіки Маріуполь.
Від кого ти прийшов його «освобождать»?

23.03.22

Чуєш, вітер віє з гір,
Чуєш, у лісі дикий звір.
Подивись на холми за будинком,
Подивись на сонце над хмаринкой.

Скажи, як хочеш своє життя прожити?
Посміхнися для своєї батьківщини
Плач, як є на то причина
Кричи що маєш сили.

Твоє життя - тобі вирішувати що робити.
Хочеш вільним бути - пиши про свої думки,
Бути сильним - бери меча у руки,
Бути розумним - у бібліотеці почитай книжки.
Вибір за тобою, ти живеш у вільній Україні.

Ніч, дерево росте на дворі
Під ним парубок сидить поглядаючи на зорі.
Мріє про чисте небо над головою,
Про дівчину с довгою косою.

Життя спокійним не буває,
Злодій вторгнется на рідні землі.
Хтось захоче забрати твоє щастя,
Хтось захоче попасти в чужі оселі.

З вогнем і мечем приходять воїни ,
Все після них перетворюється в руїни.
Захисти свій дім, свою сім'ю,
Вони думали це пекло, тепер зроби це яв'ю.

Від сирени, як від настири,
мати з донькою мчить сліпма.
Ні речей уже, ні квартири,
ні будинку у них нема.
– Хутче, доню, – отам рятунок…
Грима небо, мов тулумбас…

– Чуєш, мамо? Чи це дарунок,
що снаряди не вбили нас?

Залізяччя об стіну дзенька.
Дим пожарищ і зблиски ватр…
– Скорше, донечко… Тут близенько…
Ось за рогом уже й театр.
Там в підвалі нам буде те́пло,
в тісноті хоч, та не одні…

– Чуєш, мамо, а це вже пекло? –
небо онде яке в огні…

Вже за димом не видно світу,
тільки сполохи звідусіль…
«Діти» – хтось написав, як міту,
«Діти» – ворог сприйняв, як ціль…
А в підвалі – важке гудіння,
для загалу – один постій…

– Чуєш, мамо, чи це спасіння
нам у сутіні цій густій?..

Смертний вибух… І пил. І репет.
І уламки. І темнота.
І безсилого тільця трепет,
і дитячі в крові вуста.
Слабне серце в безвинній жертві –
ні надії і ні снаги…

– Чуєш, мамо, а ми вже мертві? –
тихо й темно так навкруги…

22.03.22

У сни ще не вривається війна,
але душа вібрує у тривозі –
іде по Україні сарана,
а у Європу біженка весна
по зраненій осколками дорозі.

Вертаємось у сорок перший рік.
Уже зі сходу рушили фашисти
сучасної держави терориста...
чекає миру XXI-й вік,
який окупували пацифісти.

Така пора – і горе не біда...
і не біда утратити лахміття,
яке перетасовує орда.
За обрієм як весняна вода
у темряві вирує лихоліття.

Фіксуємо у пам'яті своїй
у полум'ї нескорену столицю.
О! Кров пролита нами не водиця,
та мусимо іти на смертний бій,
в якому Україна освятиться.

Оскаженілій мафії кремля
у пекло видаємо зайву візу,
бо ні на яку голову не лізе
жахіття із подачі москаля...
...............................................
Випалюємо м'ясо і залізо,
аби лише очистилась земля.

03/22

Не прожити інакше весняну цю рань.
Не зректися своїх почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

Я втискаю гашетку до болю в очах -
тут, у наших з тобою, Вітчизно, полях,
і зарідненість ця додає мені сил,
з кожним пострілом в серці точніший приціл.

За сплюндровані дні,
за кривавість ночей,
перебите життя,
за жінок,
за дітей -
я нещадно,
щомиті
у пекло жену
цю кремлівську,
по вінця в крові,
сарану.

Скільки в мене лишилося –
стільки й віддам
за усе, що, Вітчизно, дароване нам,
за майбутнє, де зло побороли і страх,
я гашетку втискаю -
до Сонця в очах.

О, прожити б інакше весняну цю рань.
Не зректися отих почуттів і бажань.
Все до зброї додам - і вкладу, чимскоріш,
кожну спрагу свою в мій останній рубіж.

1.
Ти Каїн в квадраті,
ти раб "страшен брате"!
Навіщо завзято
нам палиш ти хати?
2.
Де розум твій "брате",
мовчить твоя мати?
Де "гради" й гармати
ким хочеш ти стати?
3.
Про діда і тата
забув мабуть "брате"?
Життя марна трата
йти нас воювати!
4.
Далось тобі НАТО,
ракети крилаті,
хоч вас і багато -
мерці ви прокляті.
5.
Тож перш ніж рушати
життя віддавати
одумайся "брате" -
тут нАм земля-мати!!!

11.03.2022р. Странник4

Не прощаюсь, не плачу, не йду
Не тікаю
Просто буду там, де є
Просто житиму тим
Що маю
Лишнє і мертве, як шкіра змії
Нехай залишається позаду
Забуте, тому що вже не правдиве
І не своє. Давно

Знову зародитися треба
З неба
Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
Хочу кохати, я так хочу любити
Аж до - за минуле - каяття
Аж до віри

В Бога Єдинoго

ІПророчі сни ніякі не химери...
стоять за волю укри і бандери,
небесні сили, воїни УПА.

У тартарі щезають людожери
і ненажери орки... мародери,
прип’яті до ганебного стовпа.

ІІТака ціна... і другий бік медалі...
у вибухах, у полум'ї заграв
диявол, що ховався у деталі,
оскал звірячий світу показав.

Випалює міста скажена раса,
насилує, вбиває немовлят...
немає суду... бункерна зараза
вмиває руки кров'ю, мов Пілат.

І потирають їх недо-нерони,
які не досягали висоти –
нувориші із п'ятої колони,
щуряче плем'я і сліпі кроти.

Неначе і поему «Сон» читали,
і цитували Божий заповіт,
і віще слово «Тимчасових літ»,
а на щити ще тявкають шакали...

Ви кликали? Вітайте канібала,
за те, що пожирає білий світ,
за сотні операцій геноциду,
за тисячі убитими щодня...
..............................................
Уже і не дивує маячня
про українські віруси ковіду...
і локшини на вуха цьому світу
навішує брехлива кацапня.

ІІІЩе не упали роси на покоси,
йдемо стернею і ясніє зір
на те, що осліпляє до сих пір.

«Вколола Україна ніжки босі»,
аби запам'ятали малороси,
що їм несе у хату «рускій мір».

03/22

Вкраїнські діти, Ваші смерті
Рвуть душу. Кляті москалі,
Бездушні нелюди, зітерти
Я б Вас хотів з лиця землі.

О наше героїчне військо,
Удар по них вогнем жахним,
Щоб мучився упир кремлівський,
Розверзлось пекло все під ним.

Щоб він волав нелюдським криком,
І смерті вимолить не міг.
А Сатана в шаленстві дикім
Тортур завдав йому страшних.

І щоб здихав отак повільно
Днів стільки, скільки йде війна.
А Україна вільна, сильна
Знов зацвіла, як та весна!!!

11 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

1.
Сирени, тривогу
відчули з порогу
і в сховище всім
годиться.
2.
Живі, слава Богу,
рушаймо в дорогу
кому в час такий
не спиться.
3.
Отець дає змогу
творить перемогу
тож маєм Йому
вклониться.
4.
Згадаємо знову
священную мову,
щоб нею могли
молиться!
5.
Збудуємо нову
країну Христову
і буде вона
як криця!!!

10.03.2022р. Странник4

Жены и матери злобных, кровавых орков,
Прячетесь в теплых, уютных, своих норках?
Ваше зверье с роженицами воюет!
Это вранье, этого не существует?!
Вас не волнует, сыты ли наши дети
В бомбой разбитом, украинском Охматдете.
Совесть спокойна, на сердце легко и гладко -
Вы созидатели нового, мирового порядка.
Те, кто на той стороне и на этой в танке -
Русские матери в Пензе, Иркутске, с Таганки,
Помните: семя взращенное ляжет в землицу сырую.
Спите спокойно, пока для вас этого не существует.
10.03.2022

Коли закінчиться війна,
Навколо щастя розіллється,
Замучене огорне серце
Любов’ю трепетна весна.

Коли закінчиться війна,
Душі пробудження настане,
І мук тяжких спадуть кайдани,
Зітхне з полегкістю вона.

Коли закінчиться війна,
Воскресне світ весь на руїнах,
Моя прекрасна Україна
Відродиться ясна, красна.

Коли закінчиться війна,
Сконає Путін-упиряка,
Розсіється російська мряка,
Імперія впаде жахна.

Коли закінчиться війна,
То пролунає у етері,
Що ти — розвалювач імперій,
Вкраїно, волі сторона!!!