Босими ногами
по росі біжу.
Раптом зупинився,
бо зустрівся жук.
Щось мені говорить,
вусами кива…
От такі трапляються
в світі нам дива.

10 травня 2014 р.

Чому в червоно чорний день
В чарівний червень через пень
Чатуй численні чари, чар!

Де в чесний час, чума до нас
Чиргик та й через чагарник
Чатуй численні чари, чар!

Почвара, чортів чоловік
Щебече наче щойно втік

Чи чаю чан,
Чи червень сам?

Чатуй численні чари, пан!

Поки читав Євангеліє,
Прилетіли архангели.
Розігнали крилами хмари,
Стало видно мені Стожари.

Хатня миша сховалась в нірку,
Я побачив у небі зірку.
Як піду я за нею, за гаєм,
Я зустрінуся з Миколаєм

Миколай загадає загадку,
Про лева, орла і телятко.
На хвості є у лева китиця,
З ним гуляє Марія Єгипетська.

Лев маленьких дітей не лякає,
Себе гладити їм дозволяє.
І телятко його не боїться
Бо той лев, наче мила киця.

А орел над землею літає
Бога бачить і нам повідає.
Його крила, мов крила у ангела...
Піду ще почитаю Євангеліє.

Завія… Боязко зайчатам…
Здається, ніби звідусіль
крадуться хижоокі тіні
крізь непроглядну заметіль.

Привітною була уранці
закутана у сніг зима.
А зараз темно… Дуже лячно…
І мами все нема й нема…

Матуся ж навперейми ночі
спішить до них у теплий дім,
несе морквинки на вечерю
вухатим сонечкам своїм.

За долиною, за гаєм
гарний легінь походжає –
хто ж такий?
Щедро кидає перлисте
порцелянове намисто
на гілки,
зайченятам білить шубки,
дрова їм дає для грубки
залюбки,
з вітром на сопілці грає,
сніг ялинкам підкладає
під боки,
соснам прикрашає глицю,
мак готує і пшеницю
для куті,
місяці до себе кличе,
бо таки найстарший СІЧЕНЬ
із братів.

А ми ліпили бабу - білу-білу,
Хоча надворі снігу й не було.
Глобальне потепління зиму з'їло,
А ми ліпили бабу за столом.

Матуся з холодильника дістала
Три мисочки вершкового суфле,
На вигляд і на дотик - наче сало,
Драглисте і пружинисте, але

Покуштували - зовсім не подібне,
Солодке із кислинкою на смак.
А ми - помічники на кухні здібні,
Оформили бабусю тільки так!!!

Поклали три півкулі на підносик,
Присипали кокосовим "сніжком",
Зі шкірки апельсина - "морква-носик",
Потерли трішки щічки бурячком.

Червоний рот - калина соковита,
Із чорносливу - піднята брова...
Не встигли ми ту бабу доліпити,
Розтанула, неначе снігова

На місточку через річку
взимку стрілися вітри.
Мали геть погану звичку
сніг здіймати догори,

простувать воліли прямо,
бо натура їх така,
от і вперлися лобами
посередині містка.

Не було там, що й казати,
ґрат, паркану чи стіни,
а штовхалися завзято,
ніби вперті барани.

Поскидали свити й мешти –
видно, розуму катма…
Та утрутилася врешті
грізна матінка – зима.

Поєднала воєдино –
спородила хуртовину…

Юний, жвавий і хоробрий,
Рік Новий спішив за обрій.
Зачепився за ялинку –
зупинився на хвилинку.

І згорнув ураз вітрила:
«Ти чия, красуне мила?
Чепурна, струнка, пухнаста,
звабна, як дівчина красна.

Мов руно, шовкова хвоя…
Ще не бачив я такої.
Гілля тягнеться до неба…
Дай спочити біля тебе».

Отака була, нівроку,
пастка для Нового Року –
за ялинку зачепився,
закохався – й залишився…

Там, де лежить на плесі,
ніби в залі,
паркетом білим товстошкірий лід –
завія з вітром танго танцювала,
світив їм повний місяць,
як софіт.
Хоч уночі було звірятам зимно,
мороз хапав пухнастих
за носи –
бриніли скрізь у захваті нестримно,
немов дзвіночки,
ніжні голоси.
А з дубника, де спочивали тіні,
лунала дивна музика і спів –
то гном старий
у теплій одежині
диригував оркестром снігурів.
Вгорі над лісом
і заснулим ставом
ласкаво усміхалася зима –
їй так нічна
подобалась вистава,
що станцювала б радо і сама…

Розгорнули білі крила,
в сніжки граються вітри,
в білім небі хмарка біла
снігом сіється згори

білі віти у діброви,
пні закутались у сніг,
супить білі-білі брови
білий дуб обабіч них

білий день крізь білі вії
сонно дивиться на світ…
тільки щось таки чорніє
край села, біля воріт

чорною чорніє ніччю…
що за дивина така?
то на білому обличчі
очі у сніговичка…

Полем кроки непосильні:
заметіль збиває з ніг.
Ніби попіл небосині,
пада, засипає сніг.

Пада сніг, блакить згорає,
загуляла заметіль.
Та зима не подолає:
на Святого Миколая
ми в долоні золотій.

Пада сніг небесно-білий
на беззахисність земну,
щоб гріхи нас не згубили,
як мороз – озимину.

Хоч і ворог наш лютує,
ніби знак спасіння – сніг.
Кожне серце безпритульне
знає: Бог усіх врятує,
забере до себе всіх.

Ми усі – Ісуса діти,
всі ми – Господа сім ’я.
Хоч нам сонечко не світить –
сніг нам сонячно сія.

Хоч нам сонце не палає –
свічі і серця горять.
На Святого Миколая
снігом землю покриває,
світлом Божа благодать.

19.12.2009

Похмурий день на дачі. Сонце миле,
Тебе нема – нас осінь не злюбила.
Всі дні її такі, як і сьогодні:
не сонячні, пронизливо-холодні.

У ліс пішов. А той не зміг зігріти,
Бо сам замерз, лише в картуз одітий,
Лише в картузик листя золотого.
Та осінь хижо дивиться на нього
І демонструє свої груди сірі.

А навкруги дерева темношкірі –
Тіла, принадні, темно-шоколадні,
До танцю стали по моїй команді.
І ось, де скам’яніла сива осінь –
Танок мулаток золотоволосих.

Такі вони чарівні і моторні,
Що сонце стало танцюристом чорним
І так віддалось запальному репу –
Ще мить і проломає груди небу,
І на ліси і ненависні дачі
Поллються почуття його гарячі!

Так осінь думає і хоче заморозить
Танок мулаток золотоволосих.
І жалить ніжних крижаними бджільми.
Та їх рятують сонячні обійми.
І я стрибаю, хлопчик-негритосик,
В танок мулаток-золотоволосок.

1993

Киця каже: няв-няв-няв,
каже песик: гав-гав-гав,

козенятко: ме-ме-ме,
а баранчик: бе-бе-бе.

Каже коник : іго-го!
Курка каже: ко-ко-ко,

гуска каже: ґа-ґа-ґа,
качка каже: кря-кря-кря.

Свинка каже: хрю-хрю-хрю,
а корівка: му-му-му.

Мишка каже: пі-пі-пі,
а (Михайлик)*: хі-хі-хі!

Ще (Михайлик) каже: "Е-у!"
Впізнає, де слон, де лев,

де ведмедик, зайчик, вовк!..
І повторюємо знов:...

(і знову спочатку)

07. 2009 (2013)

На узліссі виріс дуб.
Якось жолудь з дуба – гуп.
Закотився під місток.
Заховався під листок.
От полежав там тихцем –
Далі грався з вітерцем.
Вітерець його заніс
Аж до річки. Поруч – ліс.
Жолудь примостився тут.
Сонце оком луп та луп
Й…
(читай від початку)
:)
2013

Ходить котик біля хати
Має лапки волохаті,
довго-хвостик, сірі вушка,
і м’якенький, як подушка.

05.2009

Весь асфальт у сонечках -
Діти малювали,
І тепер ізнизу вгору
Сонечка заграли.
Розгубилися хмарини:
Де їм треба бути?
І потроху, по краплині
Опустились в люди.
Їм сподобалося тут:
Друзів-сонець цілий гурт!
Як веселкою піднялись,
Всюди сонця посміхались!

На полі блакитному –
Білі овечки.
Здається, близенько,
Зовсíм недалечко.
Простягнеш долоню –
Одразу торкнешся
Легкої пухнастої
Білої шерсті.
Погладиш овечку
Ласкаво і м’яко –
І добра овечка
Мекекне в подяку.
І от я тяглася…
Тяглаааася… Та де там!
До милих овечок
Далеко-далеко.
Напевне, рости мені
Доооовго ще треба:
Овечки ж – то хмарки,
А поле – то небо.
:)
2013

Осінь літепла черпнула
глиняним горщечком –
Розлила усім по кварті,
навіть із вершечком.
Ще й до того частувала
сонячним узваром
На потіху всім навколо –
людям, звірям, травам.

До оказії такої
прибрались дерева:
Там вербиці, там берізки –
наче королеви,
Одягли багаті шати,
золоті прикраси.
А шипшинки-горобинки
зашарілись рясно –
Бо здалося їм занадто
пломінким намисто.
Узялася і травиця –
проти сухолисту.
А між нею (чи не диво?)
жовті оченятка –
Визирає на світ ясний
радісна кульбабка.
До гостини і пташата,
Потяглись помалу,
Причастились, відігрілись –
Голоси подали.

Зазвучав осінній ранок
Так дзвінкоголосо,
Що аж небо здивувалось:
- Ой, яка ця осінь!..
2013

На подвір’я впало пір’я.
Здивувалося подвір’я:
«Чи, бува, це не повір’я,
Що на мене впало пір’я?»

18 серпня 2013 року

Дідусь від Ясі жде листа,
Новини від онучки.
Та непроста затія та:
Такі маленькі ручки
Не вміють і тримати ще
Ні олівця, ні ручки.

А був би лист, його би дід
Читав ще до обіду.
Та Ясю лаяти не слід,
Що не напише діду:
Не знає Яся досі всі
І букви алфавіту.

А як до школи піде вже,
Доспіне лист на часі,
І дід здивується: - Невже
Є вісточка від Ясі?
І вголос прочитає лист
Для всіх в такому разі:

"Привіт, ну як ти там живеш,
Дідусю мій чудовий?
І в мене добре все, авжеж!
Усе. Бувай здоровий!"
І лист відправиться назад
В конвертик кольоровий.

Такий отримувати лист,
Напевно, кожний хоче,
Коли в листі приємний зміст,
Хай навіть і коротший,
Коли немає помилок
І дуже гарний почерк!

Ворони – канатоходці!
Вірніше – канато...сидці!
На високовольтному дроті -
усілися, як на східцях!
Неначе оті кумасі,
що знають усе на світі,
викаркують свіжу плітку
на вухо - сусідка сусідці!

11.10.2013

На стільниці неба намісили тіста -
будуть паляниці, будуть калачі!
Вечір - добрий пекар, тихий, урочистий,
зарум’янить здобу в золотій печі.


11.10.2013

А
Якось жив собі один
В магазині Апельсин.
Жив не сам, бо він був сином
В тата й мами — Апельсинів.

Б
Друг його, малий Банан,
Веселун і хуліган,
Зранку стукав у вітрину,
Щоб збудити Апельсина.

В
Ще й жбурляв, неначе град,
По вітрині виноград.
Апельсин просився в мами
Йти погратися з Бананом.

Г
Мама глянула за скло,
Чи прийшло уже тепло, -
Там гуляла в капелюші
Їх сусідка, тітка Груша.

Ґ
А за нею, наче пес,
Волочився чорний Ґедзь.
Мама зрушила вітрину
Й відпустила Апельсина.

Д
Біля дірки крізь паркан
Виглядав його Банан.
Друзі гучно привітались
І дали із дому драла.

Е
Бігли-бігли, без перерв,
Аж прибігли в тихий сквер.
А в пекарні біля скверу
Продавалися еклери.

Є
Є еклери, є бісквіт,
І пече їх сірий Кіт.
Помагають теж в роботі
У пекарні три Єноти.

Ж
Жаба, що в ставку живе,
Поруч продає желе.
Крім желе, цукрову вату
Можна в Жаби ще придбати.

З
Та найбільше вабив зір
Білий і легкий зефір.
Від зефіру в Апельсина
Покотилась навіть слина.

И
І Банан, як Миша сир,
Мріяв з'їсти цей зефір.
Стали друзі міркувати,
Як смаколики дістати.

І
- Може, нам туди зайти
(Зліва я, а справа ти)
Й закричати: “Обережно!
Іскри! Полум'я! Пожежа!”

Ї
Три Єноти, Жаба й Кіт
Налякаються як слід
І втечуть з пекарні в хижі,
Лишать нам солодку їжу!

Й
- Мабуть, це поганий план, -
Відповів малий Банан,
- Потім за таку пригоду
З нас удома зроблять йогурт!

К
- Тут живе десь десь дядько Кріт,
Скрізь таємний має хід.
От якби знайти те місце
І в пекарню ним залізти...

Л
- Ні! Це тільки хитрий Лис
До крадіжки має хист!
У пекарні ж цілу днину
Всі печуть, зігнувши спини:

М
Кіт провіює муку,
Що лежала у мішку,
Жаба б'є у мисці масло -
Буде в торт солодка маса.

Н
Три Єноти тісто мнуть
І цукрову пудру труть.
Ніч і день працюють звірі -
Ой, нелегкі ці зефіри...

О
- То ходімо геть, ні з чим... -
Зажурився Апельсин.
Тут Оса літала колом
І почула їх розмову.

П
- Що ж ви впали у мінор,
Як без палки Помідор?
Щоб зефіром похрумтіти,
Раджу вам його... купити!

Р
- Дійсно! Точно! Просто в кут!
Ти, Оса, розумний фрукт!
- В магазині баба Риба
Купувала скибку хліба.

С
- А Сова — я бачив сам -
Набирала різний крам:
Лампу, свічку і ліхтарик,
І настінний календарик.

Т
То не спить вона вночі,
В дверях клацають ключі,
А коли вже ніби тиша,
У пітьмі гортає книжку...

У
- Треба їй укол для сну!
Але досить про Сову.
Що ж ми купимо без грошей,
Бо грошей в нас — анітрошки!..

Ф
- Я, Оса, скажу вам так:
Говорити всяк мастак,
Та не ждіть, займіться ділом -
Фрукти ж ніби ви сміливі!

Х
До пекарні ви зайдіть,
Там сидить привітний Кіт.
“Добрий день!” - його вітайте,
Лиш на хвіст не наступайте!

Ц
Усміхніться вусаню
І спитайте про ціну -
Так дізнаєтеся, діти,
Скільки треба заплатити!

Ч
- А мені вже час у гай,
Попивати з липи чай.
Друзі довго не чекали,
До пекарні завітали.

Ш
Їх зустрів там Кіт-вусань.
- Добрий день! - сказав Банан.
- Добрий день, хороші діти,
Шоколаду вам, бісквіту?

Щ
- Пане Кіт, цікавить нас
На легкий зефір ціна...
Сірий Кіт примружив око,
Пощипав рожеві щоки,

Ь
Два зефіри в лапи взяв
І друзякам показав.
- Ось, будь ласка, це ваш вибір,
А ціна їх — два “спасибі”!

Ю
- Дяка! Дяка, пане Кіт!
Хай живе Ваш довгий хвіст!
Юнаки наїлись досить,
Ще й лишили трохи Осам.

Я
Швидко бігли в магазин
І Банан, і Апельсин -
Виглядали їх вже з ятки
Неспокійні мами й татки..


2012 - 2013

Якби у мене був дідусь,
садок весною ми саджали б,
а влітку, щоб не пересох,
водою щедро поливали б.

Якби у мене був дідусь,
ми у ріці ловили б рибу,
а зголоднівши, ми на двох
одну ділили б хліба скибу.

Якби у мене був дідусь,
ми з ним на лавці поруч сіли б,
і свіжих, з пЕчі, пампушОк,
бабусі в радість, смачно з'їли б.

Якби він був...але буває,
що внук без дідуся зростає,
як стане сумно, пригорнусь
до теплих рук своїх бабусь.

2013

Ще сонечко світить і гріє -
Осіння година не пізня,
Та вже заколисує мрії
Прощальна під хмарами пісня.

Куди ж ви, лелеки? Верніться!
Ще долі тепло не допите.
А ви із моєї криниці
У вирій відносите літо.

Йду з донею парком гуляти,
І раптом питає дитинка:
«Лелеки приносять маляток,
А хто вам приніс мене взимку?
Є дітки весняні і літні,
Зима їх дарує і осінь.
А птиці не всі - перелітні,
Та інші маляток не носять»…

Дитяча допитливість - мила,
Напевно, не варто брехати…
«Я, доню, тебе народила,
А потім на ручках - до хати…»
«Хіба ж я за себе журюся ,-
Зітхає маленька чомучка, -
Лелек мені шкода, матусю.
Не всіх же приносять на ручках...»


2005

Спи, моє найперше в світі диво!
Спи, моє малесеньке дитя!
Будуть дні твої ясні й щасливі,
Мріями наповниться життя!
Над колискою нехай лунає
Пісня мами, татові казки,
А в серденьку Божа ласка сяє...
Спи, рідненька донечко, засни!
Хай квітують соняхи і мальви!
Ти ж зростай на радість для усіх.
І дарує сонце літні барви,
Радісно лунає щирий сміх!
Спи, моя ріднесенька дитино,
В теплих ніжних маминих долонях.
Ясні зорі сплять і спить калина...
...Оченята вже у доні сонні.

Осінньою порою
На сонячнім узліссі
Грибочки під сосною
Сховалися у листі.

А маслючиха-ненька
Ховатися не стала,
Бо діточок маленьких
Вона охороняла.

У лісі я ходила,
Втомилася немало
І цю сімейку милу
Зафотографувала!

2013

Під зеленим дубочком
під маленьким грибочком
я сховаюся нишком
і накриюсь листочком.

Йтимеш Ти по стежині,
наслухатимеш тишу.
Я тихенько покличу
і… грибочок залишу:

боровик і лисичку,
сироїжку, краснюк,
польський гриб, зеленушку,
рижик, грузд і маслюк…

У Твій кошик осінній
начаклую «везіння»…

09.2008

Десь у діда у Василя
І бабці Оксани
На теплих весняних хвилях
Завітав світанок.
На грушу пташки злетіли.
Бесіду почали.
Хоч по-свому говорили,
Здається питали:
- Де ваш внучок, де Давидко?
Надлетів лелека.
- Його поки що не видко,
Він вже десь далеко...
Малі пташки заніміли.
В садку стало тихо.
Видко й вони зрозуміли,
Що внучок від’їхав.
u1/294a

Вже ніч вдягнула темний плащ на плечі,
в м'яких долонях теплі сни несе,
не спить моя допитлива малеча,
їй хочеться на світі знати все.

Чому потрібно прокидатись зранку,
а пальчики для чого на руці?
Чи є у сонечка на носику веснянки,
і як по небу ходять баранці?

Куди тікає у траві стежина,
чому узимку квіти не цвітуть?
А де ростуть банани й апельсини,
а крокодили у ставку живуть?

А скільки є у деревця листочків,
коли веселка воду з річки п’є?
Чому мої заплющуються очка,
як павутинку павучок снує?

Принесла ніч в корзинці сни лелечі,
і мрії запашні із них пряде,
всміхається у сні моя малеча,
і відповідь на все на світі жде.

вересень 2013 рік

Голуби і горобці
накрутили голубців,
поскладали в темний кут.
А сорока тут як тут:
«Я у гості , скре-ке-ке,
що в кутку смачне таке?»
Зазирає, круть і верть:
«Зголодніла я на смерть!»
Прилетіли і сова
і ворона лугова.
Запах ширився крізь ліс
і звірятам вістку ніс:
приманили голубці
і лисичок і зайців.
В закамарках власних нір
голубці занюхав тхір.
Перетнувши річку вбрід,
причалапав дід ведмідь.
За ведмедем слідом з хащ
на обід з’явився лящ.
Дуже скоро за столом
від пожвавлення гуло –
наминали голубці
голуби і горобці,
і сорока, і сова
і ворона лугова.
Втовк аж двадцять п’ять на спір
курокрад захланний тхір.
Підгорілі голубці
з’їли лиски і зайці.
Наймасніший у ляща
за щоками аж лящав
Решту всі пожер ведмідь
і волав: «Іще несіть!»
Згодом глянули в горнець:
тю, останній голубець...
Хто ж той наспритнійший гість,
що його найпершим з’їсть?

Сидить Боря на лавочці,
На сопілці грає.
Біля нього на травичці
Кіт Мурчик дрімає.
Перестав Бориско грати
І почав казати: -
Ти б, Мурчику, не дрімав,
Досить вже лежати.
Давай краще ми з тобою
Будем танцювати.
Я зіграю на сопілці,
А ти берись вбоки,
І починай по травичці
Стрибати з вискоком, -
Але Мурчик на ту мову
Зовсім не зважає.
Він солодко потягнувся,
І далі дрімає.

Хто ти ,хлопчику, такий?
Українець я малий!
А в якій живеш країні?
В ріднім краю, в Україні.
Чим для тебе ця земля?
Батьківщина це моя!
Хто здобув тобі її?
Мій народ у боротьбі!

Заходило Сонце поволі,
не стримало щедрість долонь:
прикрасило коси Тополі
найліпшою з ясних корон,

гніздечко в гіллі її звило,
неначе жар-птиця, жар-птах.
А в листі дірки пропалило.
І Хмара, як сито, в дірках.

Заходило Сонце неспішно,
ще граючись, всім залюбки,
бочки нарум’янило Вишні,
Черешні нам’яло бочки,

Хлопчиську вручило наснагу,
Малині – по вінце - смаку,
щоці Абрикоси – засмагу,
засмагу дало й Огірку!

А Хмарі, що дійсно насилу
на землю дощі наверта,
стрибнувши з розгону на спину,
ледь-ледь не зламало хребта.
І знову мені без упину
питанням дурним набрида:

чи завтра, як ранок подужа
пітьму, ми на небо підем,
чи завтра повернемось, друже,
в цей біло-блакитний едем?

Ні, Сонцю, не схочеш просити
пробачення в Хмарки й Дощу –
за партою день весь просидиш –
гуляти тебе не пущу!

2003

В гороб’ячому садочку
Сорок вісім горобців!
Повсідались на дубочку
І всі разом: «Ців!» та «Ців!»

Той найменший хоче пити,
Цей товстенький зголоднів,
Ну а цим скоринки крихта
Все не ділиться навпіл.

Розбишаки – ті, як завше,
Так скубуться – пух летить.
Ну а те, що трохи старше
Всіх вгамовує: «Цить! Цить!»

Шум і галас неймовірний
Ледь притихне лиш тоді,
Як кухарка Горобівна
Всіх покличе на обід.
:)
2013

У кутку моєї хати
Здавна піч стоїть чудова.
Гарна піч. Та що казати:
Дуже їй смакують дрова.

Їсть вона їх без упину,
Апетит добрячий має:
Скільки в піч дровець не вкину,
Все у ній умить згорає!

- Охолонь, - кажу їй, - нічку,
Поверни тепло до ранку,
І за це тобі я, пічко,
Дам в'язанку до сніданку.

Запитав я водолаза,
У яких морях він лазив?
Водолаз на те сказав,
Що не лазив, а пірнав!

Тож я й думаю весь час:
- А чому ж він водолаз?

На хвості сорочім хутко
Рознеслася лісом чутка:
Скоро зійдуться в двобої
На новім футбольнім полі
Бистроногі сірі зайці
І вовчиська-сіроманці.

Не нахваляться вовцюри:
- От у нас мускулатура!
Подивіться, звірі-братця,
Перш, ніж братися змагаться.
Хочуть грати куцохвості?
З того курям смішно просто!
Кожен з вас нехай побачить
10:0 – рахунок матчу!

Зайці ж часу не марнують –
М’язи, як один, тренують.
На зарядку рано-вранці
Кожен день виходять зайці
І стрибають вище вух.
Що то є – командний дух!

Вже до матчу все готове.
За суддю – ведмідь суворий.
Вболівальників багато
Назбігалось, як на свято.
Пролунав свисток до гри.
Ну ж бо, друзі, почали!

Ой, який футбол пішов!
Аж диміло з підошов!
І не зчулись глядачі –
У воротах два м’ячі.
Але що це, що за диво?
Та це зайці їх забили!

Як вовки не намагались,
Але так й не відігрались.
Нелегке було змагання.
Ось хвилина і остання.
10:0 скінчилась гра ця!!!
Але лиш... на користь зайців.
Тож вовки не помилялись –
Кури довго ще сміялись.
2012

В день народження у Ясі
Дід би грав на контрабасі.
Правда, ще до цього часу,
Дід не грав на нім і разу.

Баба дула б у сопілку,
Та не знає, в котру дірку.

Тато грав би на баяні,
Ну а мама на органі,
Та сказати без обману -
Ні баяну, ні органу.

Чули б гру на арфі тітки,
Але арфа в тітки звідки?

Ждали виступу кузена,
Є для нього ціла сцена.
Лиш кузен той пада духом -
Наступив ведмідь на вухо.

Не вітати - не годиться:
Перша в Ясі ця річниця.

Тож, родина стала колом
І сказала просто хором:
Хай усе у Ясі вдасться,
Ясі - долі, Ясі - щастя!

Останній дзвоник возвістив про літо,
мандрівка у канікули відкрита:
хай відпочинуть вчителі та школа,
і ми також - юрба шибайголова.

Приспів:
Сьогодні нам і радісно і щемно-
ми уклоняємося Вам доземно
за наші перші у навчанні кроки,
за непрості для Вас чотири роки.

Найперша люба вчителько і мамо,
вночі не спали Ви, будились рано,
щоб у тремкі дитячі наші душі
зернята знань засіяти родючі.

Недавно ще не вміли ми багато:
читати, малювати, рахувати.
А нині, дяка вам, на «ти» з книжками
і будемо мудрішати з роками.

Махне рукою літечко, і знову
покличе вересневий день у школу,
проте засяють іншим на уроці
ласкава Ваша усмішка і очі.

2013

Зайчик-вуханчик в садочку стрибав.
Пісню веселу деревам співав.
Він поспішав до своєї хатинки,
Ніс у мішку для зайчаток морквинки.
Жовті-прежовті, смачні, соковиті,
Щоб зайченятка були його ситі.

Мені раптом стало цікаво:
А чим же ласýють коали?
Чи їм до вподоби банани,
Чи, може, горіхи із пальми?
Чи любить ведмідь австралійський,
Як бурий, медочку поїсти?
Чи потай з великої миски
Смакує омлет і сосиски?
А чи поїдає без міри
Тістечка, цукерки й зефіри?..

Я більше гадати не став –
Відправив з питанням листа:
– Зізнайтеся, любі коали,
А що до смаку вам припало?

В Австралії чемні коали
І швидко мені відписали:
- Привіт, наш допитливий друже!
Питанням здивовані дуже!
Тобою всі названі страви
Коали би їсти не стали,
Бо кращі наїдки у світі –
Це листя з дерев-евкаліптів!
p.s.
Його відправляємо сто кілограмів,
Аби ти не схуд від конфет і бананів!
2013

Чому у храмах наших круглі куполи?
Тому що круглим сонце є у небі синім.
Є круглою земля. Господь так утворив
Об’ємні речі розумом всесильним.

Коли в степах нестримно від біди
І шлях обрати стане необхідно,
Лише на пагорб будь-який зійди:
В промінні сонця купол храму видно.

Для світла відстані не мають верств і гін,
А купол круглий - віддзеркалення до Бога.
Яким би кольором не фарбувався він,
Як зірка золотом показує дорогу.

Чому у храмах наших круглі куполи?
Тому, що служать серцю маяками
І напрямком душі. Так де б ми не були -
Вони назавжди з сонцем разом з нами.

2013р.

Маленькі каченята
улітку на лужку
Взялися влаштувати
забаву ось яку.

Веселі каченята
розучують танок:
Рівненько треба стати
і крякнути разок:
КРЯ!
А потім – крильця в боки
і дзьобик догори,
Та хвостиком труснути
разів хоча би три.
Голівку вліво-вправо
і вгору потягти
Та крильцями змахнути
так, ніби ти летиш.

Маленькі мишенята
прибігли на лужок
і також захотіли
цей вивчити танок.

Веселі мишенята
розучують урок:
Рівненько треба стати
і пікнути разок:
ПІ!
А потім – лапки в боки
і носик догори,
Ще й хвостиком труснути
разів хоча би три.
Голівку вліво-вправо
і вгору потягти
Та лапками змахнути,
мов зараз полетиш.

Поглянули на все те
зелені цвіркунці
І нумо дружно вчити
веселі танці ці.

Веселі цвіркунята
розучують танок:
Рівненько треба стати
і цвіркнути разок:
ЦВІР!
...
...
...

Хлоп’ятка і дівчатка,
приходьте на лужок
В компанії веселій
учіть новий танок!

А ще скликайте друзів -
птахів, комах, звірят,
Хай трави в тому лузі
Від танцю аж дзвенять!
2013
:)

Їжачок додому йшов –
Грушку й яблучко знайшов.
А дві шишечки на гілці
Він віддав красуні білці,
Ще й грибочка на додачу…
Та – від щастя ледь не плаче.
А двом зайчикам морквинки
Їжачок дістав з торбинки.
Отакий він добрячок –
Наш колючий їжачок.

2 серпня 2013 року

Диво дивне - у садку,
на горбочку із піску,
ген навпроти хати,
виросли палати!
А сидять у тім палаці,
наче яблучка на таці:
дві царівни, три принцеси,
королівна й баронеса!
Трохи гралися в "долоньки",
трохи в "матері і доньки",
трохи кішку годували,
трохи в "класики" стрибали.
Хто сказав - так не буває,
королівна не стрибає!
Тут буває це щодня!
Галас, сміх і метушня!
Тут Оленка і Катруся,
і Маринка, і Настуся,
і Наталка, і Тетяна,
і малесенька Оксана!
Мить - і виросли палати
на горбочку біля хати,
і підстрибують на ґанку
королівни і панянки!

2013

Зранечку стежкою
йшло дівчатко –
Личко усміхнене,
Сукня в цятку.
Травами, полечком,
через кладку –
Літу назустріч
ішло дівчатко.

Сонечко променем
гріло щічки,
Щоб рум’янилося
біле личко.
Хвильками хлюпала
тепла річка –
Щоб підростало
дівча невеличке.

На тому березі
у садочку
Стрілося Літечко
у віночку,
Взяло дівчатонько
до таночку –
І засвітлилися
радо очка.

Сонечко променем
гріло щічки –
І рум’янилося
біле личко.
Хвильками хлюпала
щедро річка –
І підростало
дівча невеличке.
2013

Я сплю не мов дитина біля тебе
В полоні чар Сирени я тону
Твій подих ніби шепіт янгола для мене
Сам Аполон позаздрить твоєму теплу

В твоїх обіймах всі турботи геть втікають
Твій дотик заспокоює у мить
Коли ти спиш усі живі на раз вмовкають
Твій сон навіки полонить

Я хочу бути завжди тут з тобою
Розлуку й на хвилину не стерплю
Моя любов завжди буде такою
За це що вечора Богів молю

Ти вродою не поступаєш Афродиті
А в щирості і рівних не знайти
В очах твоїх є кольори небесної блакиті
Мужі боялися до тебе підійти

Моя царице! люба Пенелопо
В коханні й вірності тобі клянусь
Де б я не був, ти в серці все будеш глибоко
І з краю світу я до тебе повернусь

Ґерґель: “Ґел-ґел-ґел” – ґелґоче,
Клюнути Володю хоче.
Хлопчик дубчика узяв.
Не лови, гусаче, ґав!

2008

Вот я иду по улице зеленой,
Не торопясь, передвигаю ноги,
И я иду весь радостный, веселый
И в сердце нет ни капельки тревоги...

Я радуюсь, что я любим друзьями,
Которыми я очень дорожу,
Не получалось - дружно помогали
Я их люблю и их я берегу!

И за поддержку сильную, спасибо!
Кто оказался рядом в трудный час!
Когда грустил - не проходили мимо
Спасибо им, пишу для Вас.

Здоровья в жизни Вам и счастья,
Любви, поддержки и друзей,
Чтоб проходили все ненастья
Мужьей Вам, жен, конечно же детей!

И этот стих всем Вам я посвящаю,
Кто мне родной или хороший друг,
Вы помогли мне раз, об этом я вещаю
И помогайте, кто нуждается вокруг!..