Хтось на небі ліпить хмари-
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот
з подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка
Заховався між ромашки.
Ще там є пухнаста кішка,
Лапки догори здіймає:
Їй здається,що ще трішки,
Клубок сонця упіймає.
Враз з"явилася жар-птиця,
Веселковий хвіст яскриться.
Диво- казка,чудеса
Розглядаймо небеса!

Казали мені, що у дивокраїні
Є яблучні хатки, палаци із дині,
А ще кавунові там їздять машини,
В них замість бензину - солодка ожина.

У дивобудинках живуть диводіти,
Збирають сунички - варення зварити,
І груші солодкі їжак в хатки носить,
Складає запаси на зиму і осінь.

Та де тільки дивний той край відшукати?
На глобусі, може, чи мапі картатій?
Щоб фрукти солодкі від ранку до ранку
Були на обіді, вечері й сніданку.

Позлітались горобці
до порога - на млинці:
пригощаю саме їх,
друзів меншеньких своїх.
Горобці млинці клюють,
швидко раду їм дають,
повсідались тут і там.
- Їжте, любі, ще я дам! -
Ситий видався обід.
На порозі мокрий слід:
з'їли все, і крихт нема,
бо голодна їм зима.
Бачу - ситі горобці,
веселяться - молодці!
Розцвірінькались. Овва! -
маю вдячності слова.

2007

Котку-котику,
Мур-мур,
Чом в животику
Бур-бур?
Певно, хочеться
Гам-гам?
То ходи скоріш –
Дам-дам!
Тільки лапочки
Мий-мий,
Молочко уже
Лий-лий.
Котик очками
Блись-блись,
Язичком усе
Лизь-лизь.
Вуса облизав –
Няв-няв.
Це він “Дякую!”
Сказав.

2010

Сонечко нині всміхнулось зимі:
Сонячний зайчик присів на стіні.
Сумно і біло було так навколо,
Раптом зробилося все веселковим.
Сніг заіскрився, мороз потеплішав.
Вибігла з нірки здивована миша:
Настрою гарного в чому причина?
Зайчик лиш очками кліпа невинно.

2010

Вщухла сніговиця,
не ячить, не грає.
Поле знов сріблиться,
тихе та безкрає.
Все тремтить, німіє
скрізь на видноколі -
так морозом віє
не на жарт у полі.
Сиплють іскри білі
небеса високі.
Холодок у тілі,
у душі - неспокій.
Бо вже сутінь руха
млу над головою:
скресне завірюха
з силою новою.

2008

І трояндова мить, і бузкова,
і тюльпанова - адже весна,
урочиста і обов'язкова:
нам останній наш дзвоник луна.

Приспів:
Прощавай, гімназія!:
золота пора.
Хай тепер навчається
інша дітвора.
Від чуттєвих споминів
на душі тепло.
Пам'ятати будемо -
що між нас було.

Ця лінійка - на інші не схожа.
Ми - такі як завжди й не такі...
Розійдемось, куди - воля божа,
у мінливі світи гомінкі.

Приспів.

І троянди для нас, і тюльпани,
і весняного сонця привіт...
Паничі ми щасливі і панні -
аж на нас задивляється світ.

Приспів.

Січень 2010

Читаючи своїй донці казки із книжки "Семеліточка" вирішила переписати їх римовано. Що із цього вийшло - судити вам:

На околиці лісочку вбогий чолов’яга жив.
Й мав він котика Матвія, що мишей добре ловив.
Як осліп же той котяра, той ловити перестав.
Пожалів його господар й убивати він не став.
Тож одвіз кота до лісу і його там залишив.
А Матвійович ішов і лисичку там уздрів.
«Здоров був, коте Матфію, а чого ти тут забув?»
От він їй відповідає: «Добрим мишоловом був,
Покіль бачив, а як бачить перестав -
в ліс отвіз мене господар, й убивати він не став.
Та от лихо, - каже кіт, - лісу зовсім я не знаю,
Й голод допіка мене — я від нього помираю.»
А лисичка йому й каже: «Не сумуй Матфію ти,
якщо мене стерегтимеш, буду тебе годувати»
Тож лисичка кота взяла, йому хатку збудувала,
А щоб він не нудьгував, ще й городець йому дала...

Одного дня до городу зайчик з-під тишка підкрався,
Та й почав капусту хрумать. А кіт його як злякався.
Задер в гору хвіст, «Фррр» - на всю почав кричати,
Згледів то все зайчик, та й чим душ почав тікати.
А поки він хутко біг, про звіра страшного усім розказав,
Для жителів лісних, хто лисичку найбільше лякав:
І медвідю, й вовку, й кабану лісному.
Стали ж вони думати, як зарадить тому.
А медвідь і каже: «Щоб нам мирно жити,
Того злого звіра треба задобрити:
Накрити банкет. Я мед украду,
Вовк дістане сала, а от кабану
смачних корінців треба накопати,
А ти, зайче, будеш на обід їй звати»
Так лісові звірі, що мали, зробили,
Та й великий стіл для кота накрили.
А зайчик побіг і став тихо звати:
«Просимо вас в гості» і гайда втікати
Як прибіг, питають: «Чи ти ж все сказав?
А щоб ложки взяли, ти їм нагадав?»
А зайчик і каже: «Забув то сказати,
Знову треба бігти, щоб то передати»
І метнувся зайчик, під вікном він став,
«Візьміть же ви ложки» - Тихо їм сказав,
«Добре, добре», - кіт з лисичкою відповіли,
Взяли ложки і під ручки в гості побрели.

Як прийшли, а кіт почув, що десь пахне смачно сало,
Та й наскочив «мау мау», а усі почули «мало».
Вовк і каже: «Бісів сину, сала тут на всіх би стало,
А він сам один наскочив, ще й кричить, що йому мало»
Медвідь вискочив на дуба, інші у кущах засіли.
Кабан бідній не усидів й повернувся неуміло.
Кіт подумав, що то миші, оголивши свої кігті,
Та й до вепра в кущ заскочив, підкинувши йому дьогтю.
Той зірвався з свого місця, та й туди де вовк сховався,
Ну а вовк з куща на дуб. «Трісь» медвідь з гіллі зірвався.
І й на зайця-бідолаху. Той лишень успів втекти.
Так усі вони злякавшись, щоб ще лихо оминути
Геть побігли із галяви. А лисичка все дивилась.
Кіт спокійно поїв сало, а вона медку напилась.
По-обідавши гарненько знов під ручки учепившись
Побрели вони додому, насміявшись і наївшись....

Мишка сіла у куточок
І силяє на шнурочок:
Раз – перлинка, два – перлинка,
три - червона намистинка.
Ось уже і перша разка –
Не закінчується казка,
А нанизується далі...

Гарні в Мишечки коралі!

2010

Мишеняточко у ванні
Куп! Куп!
А довкола хвильки раді
Хлюп! Хлюп!
Милом – лапки, вушка, хвостик
Мий! Мий!
І водичка, наче дощик,
Лий! Лий!
Оченята слід закрити
Жмур! Жмур!
І гарненько чуба вмити
Фур! Фур!
Вже чистенькі мишенята
Чап! Чап!
Тільки з хвостика ще капа
Кап! Кап!
Аж чистіший світ навколо
Гай! Гай!
І підморгує бадьоро
Грай! Грай!

2010

Казку, дитя, ти послухай хорошу,
Казка тебе вбереже і навчить.
Там, за вікном, вітер трусить порошу,
У хаті затишній грубка горить.

Мама закутала ніжки тепленько,
Ручки маленькі взяла в долоні.
Тихо у хаті, а котик руденький
Кличе до ліжечка твого дрімоні.

Прийдуть дрімоні, ув синіх жупа́нцях,
Смушеві шапочки стиха знімуть,
Ніченьки темної вірні посла́нці
Зорі та люлі тобі принесуть.

Будуть казати байки і примовки
Про козенят, колобка, про Кая,
Про Білосніжку та сірого вовка. –
Все, що захочеш, що запитаєш.

Стануть на чатах щоб сон вартувати,
Ще й проганяти болі-болюні,
Крильця тобі подарують – літати
І виростати будеш, манюній.

Ранок торкне прохолодою скроні,
Маревом ніжно-бузковим прогляне –
Смушеві шапки надінуть дрімоні
І осідлають коней туманних.

Сонечко встане, протре оченята,
Скочить – й покотиться небом в висі!
Ну ж бо! Промінчиком всіх лоскотати:
«Світ, прокидайся! День, розпочнися!»

Будуть забави та ігри веселі –
День пролетить, як одна хвилина –
Вечір запалює світло в оселі,
Котику, казочки клич до дитини.

Котик рудесенький муркає нишком,
Мама цілує вустонька сонні,
Квапить у сінцях чемнесенька мишка:
«Ну ж бо, хутчіш до маляти, дрімоні…»
2009

Сумним бував він трошки,
Але одну лиш мить –
Малий Котигорошко
Без діла не сидить.

То бігає, мов песик,
Вже й носа намочив,
То пузом ліг в пісочок
І човником поплив.

Погляньте! Бджоли роєм
Схопилися й летять –
Малий Котигорошко
Узявся мед качать.

Приніс димар і клітку
Ще й віника із хати!? -
Намірився він бджоли
У клітку заганяти!...

Руде коша грайливе
В кущі тіка щосили –
Малий Котигорошко
Приготував вже стріли!?

Він воїн знаменитий,
На прізвисько Сталевий,
У джунглі вполювати
Сьогодні вийшов лева.

Гукають мама й тато,
Бабуся і дідусь:
«Будь обережний, синку!»,
А він: «Я не боюсь!

Я індіанець Черрі,
Червона шкіра в мене.
Як виросту, то буду
Я захищати плем’я

Не дам конкистадорам
Маїс наш потоптати!
Я буду, мамо й тату,
Усіх вас захищати!»

Крутнувся, завертівся,
Приклацнув язичком –
Ходжа в Багдад прямує
Із вірним віслючком

Там глечики ліпити
Навчиться до пуття,
Дивись і пригодиться
Те вміння за життя –

Налив у більшу діжку,
Води до половини
І миску кинув щоби
Розмокла та у глину?!..

«Дива та й годі!» - кажуть
Сусіди без кінця, -
«Такого не прив’яжеш
До парти чи стільця!...»
Та знають мама й тато,
Бабуся знає й дід –
Малий Котигорошко
Великий наче світ.

Сумним бував він трошки,
Колись, одну лиш мить –
Бо наш Котигорошко
Без діла не сидить.
2009

Мишеня мале щоранку
Крутить носом від сніданку:
Те не буде, те не хоче –
Тільки голову морочить.
– Мамо, що це? Це яйце?
Ой, не можу! Лиш не це!
– Ну а це? Невже вівсянка?
Ну яка вівсянка зранку?!
– Я картопельку просило,
Але зовсім без підливи!
– А тепер навіщо, мамо,
Ти в пюре дала сметани?
– Ні, не хліба, не ковбаски,
Краще сиру – ну, будь ласка.
– А сьогодні що – омлет?
Краще парочку котлет.
– Не люблю таких приправ,
Апетит кудись пропав...

Врешті-решт втомилась мама
І несе синку сніданок
(Щоб охоту мав до праці) –
Два сухарики на таці...

2010

Відро на чубі, у руці мітла -
Стоїть поважна баба снігова.
Із камінців і рот, і очка два
Морквина де?! Була – і загула.

Сліди дрібні ведуть на манівці,
Одні у поле, інші - ніби в гай.
Ото морока. Ну ж бо, відгадай,
Куди побігли снідати зайці.

2010 р.

Мені ще немає двадцяти трьох,
А я вже не ангел, я вже-не бог.
Я впала морально й фізично,
Мені вже багато що звично.

Мене не лякає і не коробить
Вже жодна ве-не-рич-на хвороба!
На думку громадськості –
Накласти!
Чим гірше, тим краще,
І в цьому – щастя!

Зі страхом дивлюся
У власне майбутнє:
Вагіни і прутні,
Вагіни і прутні.

Вбрали зорі вишиванки,
Повзували постоли
Та й Різдвяної співанки
Дружним хором затягли.

Полилася ген колядка
Під небесний передзвін.
Всі до Божого Дитятка
Поспішили на уклін.

Місяченько не дрімає
О святковій цій порі,
А за зорями манджає
З топірцем і в кептарі.

Напереді у віночку –
Найяснішая зоря,
Злотом вишита сорочка,
Личко усміхом сія:

Би з дороги не зблудити,
Осяває зірка шлях.
Ще й ангéли у трембіти
Трембітають по боках.

Сорочину вишивáну
Зодягає радо світ
Й чимчикує за зірками
До Дитятка на привіт.

2010

Збирався Сергійко кататись на гірку.
Штани одягати надумав – там дірка.
Годину шукав по квартирі сорочку.
І светра шукав дві години, то точно.
Ще шапку і куртку, і чоботи сині.
Аж липла футболка Сергійку до спини.
Нарешті! Готовий! Стоїть у воротах!
А снігу ні сліду – лишилось болото.

Принесла зима святки!
Вбрали миші кожушки,
Взяли зіроньки у лапи
Та й пішли колядувати.
Не забули і сопілку,
Щоб лунала пісня дзвінко:
“Нова радість... Добрий вечір
Всім господарям статечним!”
Найдрібніше мишенятко
Має крильця – янголятко
Повіншує файних ґаздів:
Щастя, злагоди, гараздів!

За гостями сніг лапатий
Зазирає в кожну хату,
І вітрець у шпарку дмуха,
Щоб збадьоритися духом.
Ще й морозко назирці
Носить квіти у руці
І букети крижані
Залишає на вікні.

Кожну хату, кожну нірку
Промінцем торкає зірка.
Так о світлій цій порі
Ходить радість по землі.

2010

Усім - найщиріші вітання з Різдвяними Святами!!!

У Сполучених Штатах Америки
Стали модними наші лімерики.
Їх тестують на нюх і зубами
В Білім Домі ( бараці Обами).
Від цікавості б’ються лобами,
Й розкусити не можуть, тетерики.

І упавши від того в істерику,
Рвуть на клаптики наші лімерики.
Збожеволівши, (жах!!!)
На свій розсуд і страх
Замість льоду кладуть у фужерики

Приготую фарби, пензлик і альбом -
Ух, яка зима чудова за вікном.
Де гілляччя виглядає з-під снігів,
Рудохвостий мишолов подріботів.

У рядок - червоні цятки нагорі,
Це сидять птахи поважні, снігурі.
Малюки зліпили бабу снігову,
І тепер спішать на ковзанку нову.

Пролітають білі кулі - файний «пас»,
І одна ото попала в ціль якраз:
Затуляє присоромлено Данилко ніс,
Попередив його Макс, а він поліз…

Намалюю знамениту гру – хокей.
І тебе візьму, не ний уже, ОК.
Найспритніший - воротар, не ловить ґав.
Це, Сергію, справді, я - таки впізнав!

Видається, що готово. Гарно як!
Малювати - я із малечку мастак.
А, казали, що не вийде, хи-хи-хи!
Зачекай, а звідкіля брудні штрихи?..

Забілю швиденько плями у кутку…
Покотився раптом пензлик по листку,
І білило по малюнку - хляп і трась…
Не біда! – це завірюха почалась.


Грудень 2009 р.

Посварились мишенята
І по двох кутках сидять.
Мають іграшок багато,
Але гратись не хотять.

Щó вони не поділили?
Не згадають – не проси.
Тільки вуха зчервоніли
І похнюпились носи.

Поглядаючи спідлоба,
Не чекають більше див.
Так було б, напевне, довго.
Але хтось їх помирив.

Не матуся, і не тато,
Бабця теж тут ні при чім.
Зазирнуло сонце в хату –
Підморгнуло хитро їм.

– Це ж бо сонечко нас кличе,
В сніжки гратися пора!
Засвітились радо личка:
– Знову друзі ми?
– УРА!

Є чарівне місце на землі,
Де сніжок не тане взагалі,
Завірюхи віють навкруги,
Срібні розсипаючи сніги.
Там палац із кришталю стоїть
І ялинка у вогнях горить,
Над палацом сяйво золоте,
А в палаці Дід Мороз живе.

В Дідуся є палка чарівна,
Яка творить непрості дива,
Стукне палкою у льодовик,
Вмить з`являється гуляка-сніговик,
З ним Дідусь готує дітворі
Подарунки на веселий Новий рік,
А як свято в дзвони задзвенить,
Дід Мороз до всіх дітей спішить.

Ось і казка почалась – яскраві зірочки
Падають всім дітям на дахи
І запалюють ялинки у вікні
В різнокольоровії вогні,
Щоби Дід Мороз не заблукав
І хатинок довго не шукав,
Бо в цю нічку дітвора уся
З подарунками чекає Дідуся!

2009р.

Ой, ялиночка моя
Засвітилася сама…
Б`є дванадцята година,
Новорічна, особлива.
Зараз Дід Мороз прийде,
Подарунки принесе.
Я чекатиму його,
Не засну ж бо всеодно.

А як прийде Дід Мороз,
Я його не відпущу,
Сядем святкувати вдвох,
Ще й смачненьким пригощу.
Розпитаю про ведмедів,
Про палац, де він живе,
Про сніги і про замети,
Чи усе там льодове?

Ой, прокинулась я зранку –
Знов проспала Новий рік.
Заглядаю під ялинку,
Подарунки є мені!
Дякую тобі, Морозе,
За любов і доброту
Та на другий рік я, може,
Твій прихід не пропущу.

Над усе люблю читати
й роздивлятися книжки:
щоб про світ багато знати,
розкриваючи дужки
з таємниць землі і неба.
Добираючись до знань,
кожний день читати треба,
і без примусу й вагань.
Наче небо - світ книжковий,
і справжнісінька зоря -
кожна книжка. Лет казковий
за кордони, за моря...
Хто такий Шевченко - знаю,
Гоголь, Пушкін і Франко.
Так, читаючи, й всинаю,
приколисаний рядком.
Не зречуся я читання
нізащо, того не жди...
Книга, правда, не остання
на столі моїм завжди.

2004

У лісі, лісі білому
По срібному сніжку
Кружляють на галявині
Звірята у танку.

На дивній тій галявині
Ялинонька стоїть
І радісно, і весело
Вогнями мерехтить.

То зіроньки сніжинками
Упали із небес,
Бо вже настала ніч ясна,
Казкова мить чудес.

Ми з вами до ялиноньки
На танець поспішім,
Бо Казка нині проситься
До кожного у дім.

2009

Лунять заклики: "Гайда,
українці, в НАТО!.."
Означає це: нужда
в НАТО у солдатах.
Обіцянки марні й тиск -
не на тих напали!
Принесло б комусь це зиск -
ну а ми б пропали...
Від народу - "шах" і "мат"
блоку. Ні, солдати -
вкотре - м'ясом для гармат
не бажають стати.

Червень 2008

Голодно, важко,
Де ти, комашко?
Зимно і сніжно,
Скрутно без їжі.

Птаха ляклива
Прагне поживи,
Дивиться в очі -
Їстоньки хоче.

Жменька пшениці
У годівницю.
Пригорща проса:
«Пташечко, прошу!»

Сало на нитці-
Це для синиці.
Голубам - хліба
Щедро і дрібно.

Добрі гостинці
В диво-хатинці
Харчу багато -
Пташечці свято!

Притьмом сорока,
Де бачить око:
"Радісні вісті -
Гайда всім їсти!»

Сімейка милих песиків
У нашому дворі
Недавно поселилася
На радість дітворі.
Веселі і кудлаті
Стрибають і скавчать,
Дбайлива їхня мати –
Всіх разом рівно п’ять.
Здружились раптом діти,
Та навіть їх батьки,
Бо песиків глядіти
Всі хочуть залюбки.
Несуть смачні гостинці:
І хліба, і ковбас.
Ба - навіть і цукерків
Припас малий Тарас.
А песики радіють,
Ростуть, як у казках.
Такі у нас події.
І радість в нас така!

2009

«Вію, вію білим-білим
М’яко стелю снігу килим»,-
Колом-колом хуртовина
Дме за комір без упину.
Срібні сани, сиві коні,
Виринають із просоння…
А на небі дивні знаки
Сяють, місяць вийде заки.
Сіє тиша таємницю,
Сподівання золотиться.
З неба стелиться до плаю
Ніч Святого Миколая.

Усі чекають Миколая…
Принишкла радість. У вікно
Дитячі личка заглядають –
Ну де ж те ДИВО, де воно?!

До сну дітей гукає мати,
Дрімота крильцями бринить -
Малі силкуються не спати,
Щоб не проґавити…За мить,

Коли з небес, де урочисто
Нуртує білий водограй,
Поллється сяйво золотисте,
І прийде врешті Миколай!

Ти дитино, пам'ятай,
Ходить світом Миколай.
Як зійде на землю вечір,
Він приходить до малечі.

Всім слухняним подарунки,
У мішку несе пакунки.
Прутик неслухові лишить,
А комусь листа напише.

Якщо був весь рік зразковим,
Будеш мати санки нові.
Завжди слухав маму й тата,
В подарунок - ціле свято.

Якщо неслух ти щоднини,
Не надійся на гостинець.
Знайдеш прутик чи ціпок,
Не забудеш цей урок.

Лиш молитву почитай,
Щоб почув і Миколай.
Бо зійде на землю вечір,
І Він прийде до малечі.

2009р.

P.S. Всім маленьким... СОНЕЧКАМ, СЛИВОЧКАМ, ЗАЙЧИКАМ,
КВІТОЧКАМ, БІЛОЧКАМ, ВЕРХОВИНОЧКАМ,
ПАТАРОЧКАМ, СОНЯЧНИКАМ, МИШИНЯТКАМ... щоб були здорові,
веселі, слухняні... присвячено.

На Святого Миколая
Мишенята теж чекають
І тому лягають рано,
Чемно слухаючи маму,
Ще й тісненько до подушки
Притуляють сірі вушка,
Все надіються почути
Дивовижний тихий шурхіт,
Аби ту казкову мить
Хоч за хвостика зловить.
Та співає тихо нічка,
Спатки-спатки хочуть вічка,
У солодких снах стрічають
Мишенята Миколая.
А на ранок – знову диво
Посміхається щасливо
З-під подушок їм усім!
Так приходить казка в дім...

2009

***
Гарно літом у бабусі:
Гиготять кумедно гуси,
Кури дзьобають зернята
І стрибають кошенята.

Я прокинусь на світанку,
Усміхнусь привітно ранку
Й з дідусем на річку піду –
Буде рибка до обіду!

***
Ми з батьками дуже скоро
Помандруємо у гори!
Там смереки є казкові
Й полонини кольорові.

У наметі будем спати,
Квіти, ягоди збирати,
Ватру будемо палити –
Їжу в казані варити.

Кажуть, біля річки мавка
Щоранку гуляє
І, милуючись водою,
У верби питає:

«Люба вербо, чи чувала
Ти якісь новини
Від моєї сестроньки –
Феї з полонини?»

«Так»,- замріяна верба
Хитає косою, -
«Літній вітер зустрічався
З твоєю сестрою.

І вона про тебе, мавко,
Теж не забуває
І щодня барвисті квіти
З вітром надсилає.»

«Дякую за подарунки
Феї з полонини
І тобі, верба, і вітру,
Що нас не покинув.

Хай здійсняться у сестриці
Мрії та бажання!
Нехай вітер віднесе
Їй мої вітання!»

Люлі, люлі, люлі-ляй -
Спати час дитиночці,
Сон моститься, лиш поглянь,
На біленькій гілочці.

Деревця всі в кожушках
Снігових, пухнастеньких,
Диво стріхи на хатах
У зіркових насипах.

Із бурульок ксилофон
Награє мелодію.
Колискову, гноме-cон,
Заспівай, добродію!

Люлі, люлі, люлі-ляй -
Спати час дитиночці,
Сон моститься, лиш поглянь,
На біленькій гілочці.

Я дарунок зготувала –
Чималий шматочок сала
Почепила на дротинці
Для маленької синиці.
А синиця – боком, боком,
Поглядає ласим оком,
Та відчує лиш мене –
Зразу крилами змахне.
То ж бо я стою тихіше,
Ніж попід мітлою миша,
Аби подруга-синиця
Сміливіше – до гостинця.
А пташина – акробатка,
Чуб – униз, угору – лапки,
На дротинці – хить та хить,
Ой, смакує – вочевидь.
Я віконце протираю
Тихо-тихо, скраю-скраю....
Але рух цей необачний
Жовтогруда не пробачить,
Тільки хвостиком – фіть-фіть,
Лиш дротинка – хить, хить, хить.
З гостею я буду чемна,
Не лякатиму даремно –
Хай поласує маленька,
Зігріваючи серденько.
А мені найкраща дяка –
Знову буде прилітати!

2009

Уж. Сріблиться течія
в сонячнім промінні.
Чайок зграйки бачу я
на воді й камінні.
Мусять інші в світі десь
благодать шукати
ту, що нашим рік увесь
Уж воліє дати.
Є лимани золоті,
півдня виднокраї...
Більш чаїно ж на воді
їм в карпатськім краї.

2007

На землю випав перший сніг
Ідеш – він пристає до ніг,
На щоки падають сніжинки
І котяться немов сльозинки.

А ось і сонце. Із-за хмари
Розсипало проміння-чари,
І світ навколо срібним став,
Весь засміявся, засіяв.

А розбишаки-горобці,
В кожушках сірих–молодці ,
З під стріх на сонечко летять
І весело щось цвірінчать.

Он білочка руда стрибає,
Горішок в ротику тримає.
Спинилася лише на мить,
Мабуть, в дупло своє спішить.

В саду залишились плоди,
Пташки злітаються сюди.
Рум’яні яблука клюють,
Промерзлий трохи сік з них п’ють.

Стараються найбільше сойки,
Не чути щебету і зойку,
І метушні між них нема,
Відчули, що прийшла зима.

На цю картину, мов «кіно»,
Дивлюся я через вікно,
І в серці радість від буття,
Що називається життя.
МАЛЬВА МАРІЯ

По стежині баба Зúма –
Рип – рип.
А за нею Морозенко –
Скрип – скрип.
То по річці, то по гілці –
Хрусь – хрусь.
Ще й сніжечком із мішечка –
Трусь – трусь.
По калині пташенята –
Стриб – стриб.
А малеча їм зернята –
Сип – сип.
По сніжечку чобіточки –
Туп – туп.
Рукавички ліплять сніжки –
Луп – луп.
З гірки радісно санчата –
Жух – жух!
Гарно Зúму забавляти –
Ух – ух!

2009

На грибочку слимачок
ріжки виставляє.
Бачить- поруч їжачок,
той гриби збирає.
Забоявся слимачок
їжакових голочок,
голосно заплакав-
з гриба дощ покапав!
Здивувався їжачок:
слізки ллє боровичок...
Білий морок насувався,
і їжак в туман подався...

Мишенята на санчатах
Мчать щодуху із гори.
Тільки хвостики на вітрі –
Наче сірі прапори.
Не лякають кучугури
Цих відважних мишенят.
І тому із купок снігу
Тільки хвостики стирчать.

Тож і ти бери санчата
Та мерщій біжи у двір.
Буде весело гуляти
З мишенятами, повір!

2009

В мене є сестра мала,
В неї мова є своя.
І не раз за нею в лад
Я повторюю слова.
Як альбома відкриваю –
Не малюю, а “маляю”.
Руки милом не шурую,
А гарненько “шурю-бурю”.
З неба легко їй, звичайно,
“Сьоня” й “Міся” я дістану.
У дворі ганяю “няму” –
Може, футболістом стану?
В гості кличе нас “бабася” –
Буде там смачна “кабАся”.
Як захочемо ми “гаму”,
То обоє кличем “Мамо!”
Отака сестра Мартуся.
Я із нею разом вчуся:
Хочу слів новеньких знати,
Щоб розмови шифрувати.

2009

Вночі слоник мандрував.
Зірки хоботом знімав.
Потім гарно позіхнув-
круглий місяць проковтнув.
Далі стало всюди темно
і заплакав слоник щемно.
Миттю зорі відшукав,
їх до неба лаштував!
Ротик старанно відкрився-
місяць колобком скотився!

У Мишанії-країні
Метушня зчинилась нині.
Кожна мишача родина
Чуха вуха, чуха спини
І цілісінькую днину
Обговорює новини:
Треба мишу обирати,
Аби вміла керувати,
Захищати всіх мишей
Від котів і від людей,
Щоби мишачий нарід
Прославляла на весь світ.
Різних є мишей багато,
А Старійшину обрати
Треба мишачому роду.
Отака тобі пригода!
На майдані товариство
Все зібралось урочисто,
Мов на Великоднє свято.
Стали думати-гадати.
Не єдині в думці миші,
Тут і розбратом вже дише:
–Треба мишу найтовстішу!
– Або краще найхитрішу!
– Краще таки найбагатшу!
– Ну а може, бідна – краще?
– А давайте найспритнішу!
Тут хтось пискнув: – Наймудрішу!
Вмить затихли голоси,
Повернули всі носи
Отуди, де у куточку
Дядько Миш тулився мовчки.
І почулося з народу:
– Правда! Правда, миші добрі!
Тут і думати не треба!
В кого є така потреба:
Всі ідуть до дядька Миша
За порадою скоріше.
Навіть спритні мишенятка
Вчаться розуму у дядька.
Вже у мишачім народі
Спокій, злагода і згода.
Вже Старійшину обрали!
Слава мишам! Дядьку слава!

2009


*Спроба реалізувати ідею шановної Редакції Майстерень :-)

Є у мене ось банан,
Я нікому не віддам,
Не ділитимусь ні з ким,
Сам-один швиденько з’їм.
Стану тихо у куток –
Не побачить тут ніхто,
І повчання теж мене
Нічиє не дожене.

Добре я банан жував,
Та смаку не відчував...
А банани всі ж смачні.
Що ж це сталося мені?
В чім причина? Поясніть!
Лиш банан не відберіть!

2009

Щойно випав перший сніг,
Пан Мишинський спати ліг.
Добре ковдру підгорнув,
Носа у подушку ткнув
Із надією, що в сні
Множаться скарби самі.
Спершу так воно й було,
Щастя в лапи попливло:
Сир, картопля і буряк –
Не натішитись ніяк.
Ну а потім, мов чаклун
Десь наніс поганих дум,
Сон кошмаром обернувсь,
Аж здригнувся в пана вус:
В борошні ґаздує міль,
Вкрила сир зелена цвіль,
Найсмачніший сала шмат
Кіт украв, поганський брат,
Кріт у панову нору
Прокопав вузьку діру
І потиху (совість мав!)
Всю картопельку забрав.
Ну а моркву й бурячок
Згриз мале-е-енький слимачок.
Пан прокинувся блідий:
–Боже, грім мене побий!
Щоб іще я ті скарби
Так леліяв от біди,
А вона тоді прийшла
І поїла все сама.
Ні! Не буде цьому ладу!
Як закличу всю громаду –
Розгощу усім на втіху,
Хай мене минає лихо.
Так і друзів заведу,
А тому – не пропаду!

2009

Дали завдання в школі нам:
Іменники знайти.
До слів, що є в підручнику,
Враз добереш їх ти.

Червонобоке – яблуко,
А довговухий – кріль!
Червоногруді... Хто ж би це?
Дід каже: “Снігурі!”

І дивиться здивовано
На дідуся Максим:
– Таких тварин не знаю я...
– А ось я розповім.

Не так давно, онученьку,
Прегарні птахи ці
Щороку гостювали в нас,
Як теплі промінці.

Узимку білий сніг лежить
Чи хуртовина дме –
Снігур червоно пломенить,
Мов сонечко ясне.

Немовби яблук на снігу
Розкидає зима –
То веселяться снігурі!
А зараз їх нема...

– Чому ж нема, дідусю, де
Поділися вони?
Чи відлетіли в теплий край
На пошуки весни?

Чи, може, повернутись їм
Завадили вітри?..
Я хочу бачить снігурів!!
– Ось рік уже котрий

Не повертаються птахи,
Що радість всім несли.
Мабуть, довкілля наше так
“До ручки” довели,

Що снігурам тут більш не жить... –
Дідусь собі пішов,
А внук дивився у вікно
І думав знов і знов:

“О, повертайтесь, снігурі,
Я хочу бачить вас!..
А хто за вами пропаде
У цей похмурий час?

Про кого розповідь сумну
Я внуку поведу?
Чи, може, й проліска ніде
З малим вже не знайду?..”
2005

Міцненькі хлоп’ята й кремезні діди!
Ховайтесь, бо хтось поспішає сюди!
Накрий-но листочком свого капелюха,
Тримай, як зайчисько, на маківці вуха!
Брунатні, вишневі та білі шапки
Зарийте мерщій у колючі голки!
Нехай він проходить, нехай не помітить,
Хай сонце йому просто в очі засвітить!
Ми зовсім не хочем потрапити в борщ!
Хай хмара насуне і випаде дощ,
Нехай він намокне, нехай заблукає,
Хай з лісу мандрує і нас не шукає!
2005

У маленької Світланки
Очі – ніби вишні-шпанки:
Ну й дідусь! Ну й чарівник! –
Дивувати внучку звик.
Щойно повернувся з річки,
Трохи наловив плотвички,
А з мішка – що за дива? –
Щука вигляда жива!
Дід Іван поставив ночви –
В них покласти щуку хоче.
Не виходить – от біда! –
Хвіст назовні вигляда!
Й голова не влазить теж...
Щука ця не знає меж!
Треба ж вирости такій –
Не вміститись в ночвах їй.
А Світланка в них щодня
Бавиться, мов каченя:
Сонечком вода нагріта –
Скільки радості у літа!
Ніжки випрямить дівча –
Кіски лиш з води стирчать.
Тут і плаває, й пірнає...
Стій! А що це означає?
Тягне дідуся за руку:
– Значить, менша я за щуку?!
2005

А колись на хатині бабусиній
Не було черепиці, ні шиферу,
А солома сміялася радісно –
Ніби золото – сонячним вихором!

Як новенька, було, то виблискує;
Постаріє, дощами пронизана, –
Тьмяно-сірою хмаркою дихає,
Горобців відганяючи списами.

А під стріхою – ластівки весело
Метушаться-турбуються дітками,
Пісню, з теплого краю занесену,
Так щебечуть, мов пісня та виткана.

Тчуть-снують – мовби сонечка промені
Хочуть в стріху вплести між соломою.
А вночі, як поснуть вони, стомлені,
Чують діти їх сни. Невагомою

І прозорою ниткою вишиють
Сни рожеві пташата під стріхою,
І під осінь весну знову вимріють –
Як додому повернуться з втіхою.

Стріха в хати лежить – мов на пагоді...
Як онуки почнуть щебетати,
То бабуся всміхається лагідно:
– Ластів’ята мої, ластів’ята!..
2005