Крила у метеликів з чистого кришталю,
Довго милувалася - крапелини раю.
Павутиння в золоті - сонцева хустина:
Чепуриться сонечко , сяє ластовинно.
Ясноранок літечка трави прикрашає -
В намистини сріблечка старанно вбирає.
І метелик радісно дбає про кульбабку -
Робить їй під зачіску найгарнішу шляпку.
Вийду я на ганочок, пригорнусь до літа,
Засміявся раночок різноцвіттям квіту.

Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцису,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до вечора сиділа в біленькій косинці,
Дуже гарно примостилась на високій гілці.

ШИЛОПОП

Я шилопоп! Имею честь!
А это - сами знаете
- Коль в вашей попе шило есть
Вы целый день гоняете.

Диваны, стулья и столы –
Мои аэродромы.
Конечно, есть еще полы,
Они мне так знакомы.

Магнитом тянет пол меня,
Но я не унываю,
Упал, поднялся и опять
По комнатам гоняю!

И пусть мой исцарапан нос,
На лбу большая шишка,
Мне абсолютно все равно!
На то я и мальчишка!

Автор: Митлина Мария


Шилопоп (ПЕРЕКЛАД)

Я шилопоп! Привіт усім!
А це – я певен, знаєте,
Якщо для шила - попа - дім,
Ви день увесь гасаєте.

Стільці, дивани і столи –
Мої аеродроми,
Звичайно, ще підлога є,
Що теж мені знайома.

Мене притягує вона,
Та зовсім не журюся,
Хоч падаю не раз щодня,
Я знову підіймуся!

На лобі ґуля від борні,
А ніс в подряпин рисках,
Усе це байдуже мені,
На те я і хлопчисько!

Таїсія Цибульська
2019

Арциз початок свій веде
Від німця-прадіда, проте
Радіють тут сьогодні всім,
Для кожного це гарний дім.

Бориспіль – місто непросте,
Бо поруч з Києвом росте.
Були князі тут й козаки,
Тепер кружляють літаки.

Вилкове не пройдеш вбрід,
Човен вам придбати слід,
Все у місті навпаки
Замість вуличок - річки.

Глухів - геть не глушина,
Він, мов з казки вирина.
Не якийсь там "Діснейленд",
Глухів – місто із легенд!

Ґ – кричить: «Рятуйте, ґвалт!
Наведіть негайно лад!
Хочу в місто, і в село,
Щоб як в давнину було!»

Дніпро – не загадка для нас,
На мапі ми знайдемо враз
Велике місто й річку,
Що в'ється наче стрічка.

Енергодар – то справжній дар,
Він не літає серед хмар,
Тут нині Запорізька ТЕС
Штовхає уперед прогрес.

Буква "Є" у Євпаторії
Відпочиває в санаторії,
І їй там добре спиться,
Бо Україна сниться.

Житомир кожну мить цінує,
І здавна жито й мир шанує.
І до сьогодні від древлян
Він поважає труд селян.

Запоріжжя – місто див,
Князь тут половців розбив,
Не якась простенька річ -
Тут була козацька Січ.

И – міста не називає,
Та вона не спочиває,
В Миколаєві буває,
І в Житомир заїжджає.

Ізюм – не овоч і не фрукт,
Не в супермаркеті продукт,
Колись була фортеця,
Тепер так місто зветься.

Ї – заїхала у Київ,
Побувала в Коломиї,
Буква ця не любить спати,
Полюбляє мандрувати.

Й – не жарт, не сміхота!
Як без неї ці міста?
Гайсин, Гайворон, Таврійськ,
Мов генерал без вірних військ.

Київ – це вам не дрібниця,
А справжнісінька столиця,
В щастя час і в час біди
Всі дороги йдуть сюди!

Львів – окраса України,
Серед міст, немов перлина,
Навіть у важкі часи
Не втрачає Львів краси.

Миколаїв – місто-порт,
Завжди візьме вас на борт,
І великі і малі
Він будує кораблі.

Ніжин - то господар вправний,
Торгували тут віддавна,
Крам придбати міг усяк
І на колір, і на смак.

Одеса серед міст - моряк,
На узбережжі, мов маяк,
Хоч трохи тут побудеш,
Її вже не забудеш.

Полтава – знати кожен має
Свою культуру зберігає,
Хоча і давня, мов музей,
Полтава сповнена ідей.

Рівне зберегло крізь час
Свою історію для нас,
Із труднощами йде у бій,
Це місто світла і надій.

Суми зовсім не сумні,
Тут гарно взимку й навесні,
Не думай довго думи,
Збирайся-но у Суми.

Тернопіль, наче мрій фонтан,
Талантів має повен жбан,
В кіно й театри ходять люди,
Й натхнення лине звідусюди.

Умань мусить кожен знати,
А щоб довго не чекати,
Ти скоріш рюкзак збирай,
В парк «Софіївка» рушай!

Фастів древній, наче світ,
Був іще в палеоліт,
Тут кочували скіфи
Й народжувались міфи.

Харків – велет серед міст,
До усього має хист,
До науки й до культури,
До пісень й літератури.

Ц – на місці не сидиться,
Це відома мандрівниця,
Кропивницький, Кременець,
Чернівці і Трускавець,
Букву цю всі добре знають,
З радістю її вітають.

Чернігів – місто вояків,
І не боїться ворогів,
Традиції плекає,
Працює й процвітає.

Шепетівка – скарб для нас,
Кельти тут жили в свій час,
Сьогодні ж потяги гудуть,
І в мандри нас щодня зовуть!

Щ – шукайте в Городищі,
Зазирніть в Монастирище
І Таращу не минайте,
В гості часто заїжджайте.

Южне - місто молоде,
Нас до моря приведе,
Пакуй свої валізи,
Чекають нас круїзи!

Яремче – місто серед гір,
Немов зелений сувенір,
І їдуть звідусюди
На Прикарпаття люди!

Ь – цей м’який чудовий знак
Мандрувати теж мастак,
Ковель, Луцьк, Ірпінь, Скадовськ,
Хмільник, Ямпіль, Світловодськ,
І ти за ним вперед рушай,
Свою країну пізнавай!

2019

Сиділа хмаринка в долонці,
У мріях гляділа на сонце
І думку гадала: "А може злетіти
І сяєво ніжною ковдрою вкрити?

Світило вже довго трудилось,
І зрештою добре втомилось,
Весь час працювати негоже -
Поспати натомлене зможе."

Всміхається хмарка раденько,
Бо має хустину руденьку,
Що сонечко їй пов'язало
Як солодко спати лягало.

- Ой, куди ви біжете, мої черевички?
- На узліссі вже з'явилось листячко сунички!
Там ростуть духмяні трави і цвітуть кульбабки,
Дзвоники бринять привітно: дружньо й по порядку!
Там берези ніжні віти небо обіймають,
І усміхнені ялини весноньку вітають!
Ще квітує дика вишня, соловей співає -
Сонячна весела казка діточок чекає!
- Поспішаємо мерщій, мої черевички!
Заяскріли оченята, червоніють щічки.

Найвродливіша хмаринка
Дуже хутко, без зупинки
Здоганяла літачок.

Він помітив, усміхнувся,
І крилом її торкнувся -
Похилився на бочок.

Фарами мигнув хмаринці:
Гарна ти в білій косинці!

Хто ж це цокає в віконце,
Ранком-вранці на зорі?
Ще не проснулось Сонце!
Шумить дощик у дворі.

То сильніший, то тихіший,
Грім по небу гуркотить.
Сон під дощик ще міцніший,
І засне, хто ще не спить.

Сонечко крізь дощ пробилось.
Ніжить промінь по щоці.
В тиші очі пробудились,
Чи від гвалту горобців.

Чи від півня — Ку-Ка-Рі-КУ,
Щебетання солов’я.
Чутно різні голоси здалеку,
Сповнена в піснях Земля.

Дощем зелень освіжилась,
Розкрились квітів пелюстки.
Щоб насіння їх родилось,
Є комашки, бджілки і пташки.

Небо синє та глибоке,
Щойно вмилося дощем.
Сонечко-всесвітнє око,
Землю славить з Новим Днем.

Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».

А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».

– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!

А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…

Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!

Знає на болоті кожна жабка,
Що усякій голові потрібна
[шапка].

Знає і смерека, і тополя:
Від дощу рятує
[парасоля].

Знають і ворони, і синички,
Що рукам потрібні
[рукавички].

Знають навіть раки і креветки,
Що ногам потрібні що? -
[Шкарпетки]!


2013

Яка багатоколірна зима!
Ти тільки придивись до неї пильно.
Мороз на синіх тінях крадькома
Мережки викарбовує повільно.

Беріз тендітних зозулястий клин
Скував надійно у прозору крицю,
А на зелені плахти у ялин
Парчу накинув срібну. Хай іскриться.

Убрався у бурштин високий дуб,
Немов кольчуга різьблені листочки.
Хатини вікової темний зруб
Видніється край лісу, під горбочком.

У небо дим, як сизий табунець
Баских коней. Навколо тиш медова.
Візьми багатобарвний олівець,
Зима сьогодні - різнокольорова.

05.02.2019р.

На хмарині диво-хата,
Де маленькі віршенята.
Цілий день вони трудились
І від того потомились.
Намагалися в поета
Взнати ключик від секрету:
Поетичний журавель
Вірші носить до осель?
Чи знайшли їх, в риму вбраних,
На сторінках капустяних?

Натомились. Болять ніжки.
Радо мостяться у книжки.

Склало рученьки дитятко -
Молиться до Бога,
Щоб з війни вернувся татко,
Став біля порога.

Щоби пригорнув до серця -
Заясніє личко,
З мамою пішов в крамницю
Купувать сестричку.

Щоби в тата на плечах
Хмари діставати,
"На добраніч" говорити,
В щічку цілувати.

Цю молитву неодмінно
Небеса почують,
Пильнуватимуть усіх
Батьків, що воюють.

Влізла киця у шухляду
І від того вельми рада,
Бо непросто кошенятку
Влаштувати власну хатку.

А ведмедик Косолапко
Тягне до полиці лапку.
Бо стоїть там банка меду-
Приховали до потреби,
Щоб не просто ласувати,
А корисні ліки мати.
Хоча горло не болить,
Солоденького кортить!

Ялинку котик зустрічати
Не мав такої мрії. В хаті
На неї поглядав іскоса,
Злякався – та й з кімнати чоса!
Та втім, подумавши недовго,
Пішов в обхід навколо, човгав
Своїми лапами, бив гілку,
Колюча хвоя, наче стрілка!
Якесь зелене дивне чудо!
Чомусь йому радіють люди.
З’явились іграшки у хаті:
Ялинку мають прикрашати!
Їх так багато: всі чудові,
Яскраві, різнокольорові!
Ось зараз він і допоможе:
Сергійко, Таня так не в змозі.
Перевіряючи всі віти,
Милується: вони, мов квіти!
А ось вогні замерехтіли:
І Марику вмить закортіло
Сягнути хутко на верхівку,
Та не одержавши вказівку,
Він погляд зрозумів Сергія:
І всі котячі гарні мрії
Зостались майже в безнадії.

25.12.2018
Свидетельство о публикации №118122506529

Вдягнула шапочку пухнасту,
Із перламутру чобітки,
Змахнула віями сніжинку
І через поле навпрошки
Поміж дерева, поза хати,
З-під оборогу у сінник
Осіннє свято прикрашала...
І колір золотенький зник.

Під білу ковдру заховала
Життям поорані поля,
Слова приємні і ласкаві
Приготувала на свята,
Всім дітям: і малим й дорослим
Дарує диво - чудеса...
І шапочка її пухнаста
Усім пасує до Різдва.

Сьогодні особлива втіха:
Ялинку принесли у дім.
Коту дісталось на горіхи.
Був неабиякий екстрім,
Коли він лапками так вміло
Жбурляти іграшки почав.
Ялинці це незрозуміло:
Чому в кота такий запал?!
А Марик нюхав кожну гілку:
Чи хвоя стала до смаку?
Забув про їжу, що в тарілку
Поклали, тільки не таку.
А ще гірлянда – ось так диво!
Вогнями запалала вмить!
Ялиночка така красива
Причепурилася, горить!
Бо РІК НОВИЙ уже в дорозі,
Візьме з собою він СВИНЮ.
Доставити її він в змозі.
І сили вистачить йому.
А ось з’явилася і Неллі:
Ступила тільки на поріг,
І очі стали враз веселі,
Дідусь ялинку їй привіз!
А котик іграшки знімає:
Втомився зовсім від утіх.
Тепер нехай відпочиває.
Вже допоміг, як тільки міг.

…Так стало тепло у оселі.
Вогні, торкаючись до стелі,
Стрибають зайчиком грайливим.
Хто тут живе, мабуть, щасливий!!

24.12.2018
Свидетельство о публикации №118122407472

Нічка ходить по небу навшпиньки.
Заглядає у сяєвоскриньку.
Звідти барви зірок витягає,
Їх до синього неба ладнає.
Ясномісячно усміхається
Усім тим, хто у небо вдивляється!

Впала зіронька на ялинку,
Засміялася лунко-дзвінко.
І від сміху такого яскравого
Гілоньки вигравали загравою.
У святкових перлинах-сережках!
У шовкових сніжинках-мережках!
Сині мрії з відтінком лаванди
Утворили намисто-гірлянди!
Сріблоясно вона усміхається-
З хмельничанами радо вітається!

Морозець, морозець, хай тобі вже буде грець.
Змерзли вуха, щічки й ніс.
Ти прийшов до нас, як гість.
І свою ти зменши злість.

Ти не хоче відступати,
Став ще більш лютувати.
Та й заліз за комірець
І до ніг добрався грець.

Так мене, мороз, дошкулив.
З тобою дружба — час забулий.
Та сильніший я за тебе.
Дам лупця тобі як треба.

Щоб прогнать Мороза-злюка,
Рука об руку сильно стука.
І розтер я щічки й вуха,
І бігав, як та завірюха.

Щічки стали як жаринка,
З під комірця пішла паринка,
Розігрілася стопа.
Мороз від мене відступа.

Висока ялинка
торкалась хмаринки
і їй лоскотала животика.
Сміялась хмаринка,
і білі сніжинки
Зі сміхом стрибали із ротика.

Краса неймовірна!
І вже Зимовії
фарбують миловано
Голочки-вії!

Срібляться сніжинки
на віях ялинки.
А рада хмаринка
сніжить без зупинки!

В купелі озера пінились хмари.
А поміж ними сонце усміхалося:
Воно збиралося в небесну подорож,
І перед цим вдоволено купалося.

В жовтолілейнім ластовинні ряснім
Червоні щічки радістю пашіли,
Торкались хвилі золотоволосся,
В захопленні від сяйва плюхкотіли.

А далі сонце вгору покотилося.
Та озеро ясніло і ясніло,
Бо сяйво у купіль свою гляділося-
До небохвиль торкнутися кортіло.

Іде і капле оп'янілий дощ,
такий не по-осінньому потрібний,
що хоч візьми тай у калюжу скоч
і затанцюй танок, йому подібний.

Хай на вербі його чекає борщ,
а ти не зазіхай на цю обідню,
але мерщій чоло своє наморщ
і занотуй оказію вечірню.

І хай у ринві буде каламар,
твоє перо підточує комар
або води як Буратіно носом.

У тебе є Мальвіна, ти – П'єро,
мокай у ту калюжу те перо
тай уперіщ
           сонетом
               криво-косо.

   09/18

В довгу-довгу подорож Равлик став збиратися,
у торбину довгу довго пакуватися:
довгий-довгий шарфик Равлик склав в торбину;
склав яскраву, довгу, плетену ряднину;
довго-довго думав, чи хлібину взяти,
вирішив - не буду! довго пакувати!
Вирушив тихенько Равлик у дорогу,
бо не гоже равликам все робить спрожогу.
Довга-довга стежка, наче вужик, в'ється,
сонечко до Равлика весело сміється,
радісно у подорож Равлику рушати,
радісно пригоди й друзів зустрічати.
Довго-довго Равлик був уже в дорозі,
утомився дуже, далі йти не в змозі,
їсти захотілося, полудень минає,
тільки їжі й крихти в Равлика немає!
- Порятуйте, друзі! - кличе наш бідака,
- У біду потрапив Равлик-неборака!
Шарфика не можна навіть трішки з'їсти,
на ряднину довгу можна тільки сісти!
Та на щастя Равлика - Павучок з'явився,
з павутинки довгої швидко опустився,
запросив у гості, довго чаювали,
і про цю пригоду довго пам'ятали!
З того часу равлики у свою торбину
перш за все складають воду і хлібину!

09.09.2018

Осінь-Осінь,тепла і холодна,
А худоба,а худоба у селі голодна,
А у місті листя,діти,мамі треба
передіти,діти бавляться говорять,

Все таке як у зимі!Тільки у нас
жаркий,теплий вогонь!А у зими
білий холодний,
Наша осінь,нам щастя принесла!
радість людям,дітям принесла!

Лице людей,холодне,тепле
інколи впадає дощ,
інколи впадає град,
і немає переград!

Зранку зайчик у садку
Накопав черв’ячків.
І на вудку у ставку
Зайчик рибки наловив.

Цілу торбу рибки мав,
Всім звірятам роздавав.
Кожному по рибці –
Котику і киці,

Мишці і собачці,
Курочці і качці.
Всі ту рибку їли,
Зайчика хвалили.

Сонечко в хмарах ховалось – і вмить
Посмішка в Небі з’явилась – блакить
Заволоділа великим простором!
Промінь ясний все осяяв навколо!
Промінь! Промінчик маленький – дівчатко!
Сяє обличчя у діда на згадку!
Погляд дорослий, задумливий, щирий!
Очі розумні, глибокі, мрійливі!

А рученята маленькі та сильні,
Міцно тримають ще й поглядом пильним!
Бог надіслав дідусеві дарунок:
Радість йому, від хандри порятунок!
Дівчинка Кіра – назвав її тато.
Радість в оселю прийшла, справжнє свято!
… А ось сьогодні всміхається річка:
Гарна і чиста така , невеличка!

Тихо тече собі – Псьол її назва.
Плавають дітки, а Кірочка заздрить!
Трішки ще має вона підростати,
Щоб із басейну дитячого встати.
Ось через рік, мабуть, так воно й буде.
Знову всміхнулось малесеньке чудо!
Нігті побачила – колір яскравий!
Пальці схопила – не відпускає!

…Дивна якась, чудернацька погода:
Дощик злякав тільки – зникла негода!
Вправно сідає дідусь за кермо:
Тільки веде «Жигулі», не «Рено»!
Сонечко знову вітає привітно!
Стелеться поле навкруг – все примітно!
Соняхи жовтогарячі, пшениця,
«З вітром у них якась таємниця».

Радісно всім: відпочинок був гарний!
Час пролетів непомітно і справно!!!!

29.07.2018
Свидетельство о публикации №118073105800

На листочку слід залишить,
І слухняний він завжди,
Помічник не замінимий
На письмовому столі ... (олівець)
27.07.18 8.18

Місячний гребінь чесав коси річки -
Радісно хлюпали хвильки водички.
Зорі лілеям про щось шепотіли -
Зорі-лілеї від щастя жовтіли.
Сиза хмарина гляділась у води -
Дзеркало-річка сріблилось від вроди.
Білий туман над рікою піднявся -
Ранок під ковдрою вже прокидався.

Ось настала середа -
З неба сіє дощик,
Квітне диво-череда...
Ми її у горщик
Назбираємо, поллєм
З дощику водички,
Підігріємо обох
І умиєм щічки.

Будем гарні, запашні,
Посмішкою щирі,
Заспіваємо пісні
У здоров"ї - мирі,
Сонця завтрашню пору
Привітаєм радо,
Щоб веселка у саду
Звалась виноградом.

Над місяцем-соняхом
літав чорний ворон:
видовбував золоті зернини
із сяючої середини...
Та у дзьобі вони
не трималися,
а по небу зорями
розсипалися...
А на ранок з'явилася
диво-птаха - жар-птиця,
променисто-крилата вона,
сонцелиця...

Ми були в селі у діда.
В літній полудень жаркий,
Чи то пак, перед обідом
Прилетів на липу рій...
В діда часто гостювали
І, коли не мали справ,
Завжди ми спостерігали,
Як дідусь наш працював.
Твердо вирішили з братом:
Зараз думати не час.
Треба рій отой піймати -
Дід тоді похвалить нас.
Надягнувши бриль крислатий
(тільки б не дивитись вниз),
Наче пасічник завзятий,
Я на дерево поліз.
Бджоли довго не дрімали –
Розгадали все умить.
Так нас боляче кусали –
Досі тіло все болить!
Тож сиділи, як ведеться,
Днів зо два у холодку.
А дідусь із нас сміється:
- Що, наїлися медку?

Хтось виліпив місяць
Із меду липи.
Поліз до неба
Його почепити.

І з нього стікали
Медові краплинки -
Засяяли рясно
Солодкі зіринки.

Льодяники з липи:
Жовтенькі, духм'яні,
Червневий дарунок
Для ніченькомами.

Нічка нанизує зорі в намисто -
Небо вдягає його урочисто.

Нічка сплітає майстерно мережки -
Небо вбирає хмаринні сережки.

Нічка майструє кулон золотавий -
Місяць у небі блищить величавий.

Нічка глядить ніжно світові в очі -
Хвилями море тихенько шепоче.

Лагідно ніченька світ обіймає -
Небо милується, Благословляє...

Ось мої веселі чорнобривці
У садочку, де знайшлася я.
Зріють огірочки у теплиці.
Кожному вигадую ім’я.

Це ось - маціпунє як дитина.
Лежні полягали у траву.
А найперший – може, і єдиний.
Ігорочок – так його назву.

Хай міцніє гудиння-пагіння.
Я стебельце кожне оброблю.
Перший виростає на насіння,
ну а інші росами поллю.

Я... гілочка-гагілочка
над пупляшком дитини...
Я – пісенька... Я – писанка,
колисонька Вкраїни.
Я визрію, я вимрію –
і дам життя росточку.
Я стільки зим у вирію
лежала в сповиточку.
Я вітречком овіяна,
я дощиком омита,
я зернятком засіяна
і в грудочку завита.
Я луч – від сонця спілого,
від кригоньки – скресання...
Бо я – від світу білого
і з Божого писання.
Як визрію, як вимрію
на себе шлюбні шати,
я вилечу із вирію
вам ве́сну приношати.
Курли, курли, веселики,
летіте, чорногузі –
на бджілоньки, на джмелики,
на дітки голопузі!
Гей, Леле, Леле, Лелечко...
Ясна пора лелеча!
На цвітень, на веселлячко –
рости собі, малеча!
Аби тобі з роси-з води,
аби тобі – не мілко...
А ти мене в танок веди
та й виведи... ягілку...
Ягілочка-гагілочка –
на гори і долини!
Я пісенька... Я писанка...
Колисонька Вкраїни...

(Зі збірки "...І все ж - неопалима). - Львів:Логос,2001)

Два маленькі бегемоти
Пили чай із бергамотом.
Пресмачний у них напій –
Є й ромашка, й звіробій!

Прилетіла сіра муха,
Одного з них – кусь! – за вухо,
Іншого – цап-цап! – за ніс!!!
Що було тут – море сліз...

Швидко упіймала муху
У стрибку прудка ропуха,
І не плаче вже ніхто –
П’ють і грають у лото.

Рятівницю бегемоти
Теж чайком із бергамотом
Пригостили, ще й пиріг
Рівно різали на всіх.


2016

Зайченя читає книжку
Про кицюню й сіру мишку:

"Сурхотіла в нірці миска,
Налякала миску кіска..."

-Зачекай, - сміється Віта, -
Бо не можу зрозуміти:

Що, скажи, русявій кісці
Знадобилося у мисці?

- І чого злякалась миска? -
Дивувалася Лариска.

- Ох-ох-ох, - зайча зітхає, -
Сепеляю, - шепеляє ...

Намагається малюк
Вимовляти прикрий звук:

- С-с-сапка, с-с-суба, с-с-пак, гуш-ш-шак!
Знову щось пішло не так...

Вчать зайчатко дружні діти
І писати, й говорити:

- Леся кіСку заплітає,
МиШка кіШку обминає,

А у миСку Васі й Саші
Насипає мама каШі .

Зайченятко мовить Васі:
- І мені насипте касі... :)

Послухайте-но, діточки, на вушко,
Новісінькую казочку оту.
Жив-був на сайті песик Обісцюшко,
Що ненавидів люто чистоту.

Він авторів усіх тут оббігає,
Немов запограмований у грі.
На кожного він лапку підіймає,
Так територію свою ж бо намічає,
Лиша сечею він коментарі.

"Улюбленцям"-лелекам лишить знаки
Уваги найніжнішої таки,
На пам"ять їм дарує залюбки -
Як ордени, кавалки добрі каки.

Все нюхають ці автори сердешні,
Та стало вже і їм не все одно:
Колись тут пахли вірші, як черешні...
Тепер куди не стань - сеча й лайно.

Як на "ПМ" заходимо щоразу,
Вдихаємо цих "пахощів" букет.
Поети ходять вже у протигазах!!!
Ну де це, люди, видано таке?

Хіба усіх вас жах не полишає,
Хіба не нудить від таких чудес?
Вже мантію учителя вдягає
На себе засмердючений цей пес!

На ноги лізе людям, як на сучку,
Собачий бомж, ти все йому дозволь?!
Він скоро всіх нас доведе до ручки -
Огидне гавкало, смердючий троль.

Шепнім адміністратору на вушко,
Ой, діточки, ідею цю просту -
Женіть із сайту цього Обісцюшка,
Як любите хоч трохи чистоту!

28.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Хочеш знати, як це сталось?
Звідкіля дівча це взялось? –
твоя мама так сміливо
доню сотворить схотіла...
Щоб тебе родити вміло,
надихнуть красою тіло –
на троянд пахучі личка
влила па́токи потічки...

... Молока вона немало пишним ружам
додавала...

Суміш дивна замісилась –
ти із неї народилась!

Хочеш знати, як там далі?
Звідкіля уста у кралі? –
мама в гори за снігами
бігла спритними ногами...
Білих лілій заметілі,
меду й цукру бризки цілі,
ягід пригорщі бездонні –
соковиті і червоні...

... І кориці не жаліла – все змішала, як уміла...

Вийшли зубки, всіх біліші,
губки – вишеньок спіліші...

Хочеш знати, чим скінчилось? –
мама вбога залишилась,
щоб створити диво мудре,
світлооке, златокудре...
Продала́ все без сумління,
і купила в володіння
землю-жилку... За донькою
злото хлинуло рікою!

... Золоті багаті жили волосинки обложили...

Щастя мав би я без міри –
цілувать їх до могили...

(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)

"ЗВІДКИ ЙМЕННЯ УСТЯ, УСТЯ-ЗЛАТОУСТЯ"


А я слово "Устя"
завивала в хустя.
Устя -- у хустині,
в вишитій свитині:

-- А я собі Устя,
Устя - Златоустя!
Рученькі біленькі,
устонька пухкенькі.
З Божого облатка,
з чистого із златка ...

От така я Устя,
Устя - Златоустя!
Медом розтечуся,
Богу помолюся --
злотими устами,
гожими літами ...

... Гомоніть струмочки:
гарне ймення в дочки!
Задзвоніть дзвіночки,
гарне ймення в дочки!
На яри й лісочки,
за тини й тиночки:
що за гарне ймення
у моєї дочки!

(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2003)

Від Божого слова ,
Живе наша мова
І наша земна любов.
З батьківської волі, -
У маминім лоні,
Дорогу життя я знайшов.
Я плаваю долі
У мами, у лоні,
Відчувши божественний світ.
Мамині звуки -
Радість й розлуки,
Майбутній я батьківський рід.
Я мамине слово
І мамина мова.
Я мамина пісня і кров з молоком.
Я мамина казка
І мамина ласка.
Я мамина ніжність, надія й любов.

У садочку під кущем
Кішка спала калачем.
Сни, напевно, їй приснились,
Чомусь вуса ворушились.

Кішка, спить? Можливо, слуха,
Ворушились також вуха.
Інде око відкривала,
Це так кішка спочивала.

Та стайка горобців,
Жбурнула шумно до кущів.
Наперебій цвірінькотять,
Мішають кішці спать.

Вона чуточку здригнулась
І уважно роздивилась.
Тай тихенько крадучись,
До горобців полізла ввись.

А горобці цвірінькотять,
З гілки на гілку летять.
Ще й чубляться між собою
І не журиться бідою.

Та горобець один чирикнув!
Горобинний гам притихнув.
Разом пурхнувши з кущів,
Пух на кішку полетів.

Кішка, нібито злякалась,
Під кущ стрибнула й облизалась.
Та біда це невелика,
Пішла додому спать Мурлика.

Побитий Вовк прийшов до тями
Сів на пеньок, розвів руками
І сам до себе розмовляє:
- Це що зі мною відбулося?
Я що, ходив до когось в гості?
І як потрапив я в село?
Так, так.
У мене ж є там друг Шарко.
Було у когось там весілля
А ми із ним під стіл залізли
Хотіли смачно попоїсти.
І де той кіт сусідський взявся?
Його хтось пригостив ковбаской
А він притяг її під стіл
А я з Шарком теж там сидів
Коли побачив мої очі,
Злякався, наче кинувсь з кручі.
І тут такеє почалося!
Якби не гавкнув той Шарко,
Якби кота не принесло того
Звичайно й бійки не було!

22.03.2017

Пес Шарко і дядько Федір
у село приїхали надвечір
На порозі, біля хати
Вже чекав їх котик Вася.
Няв-няв-няв!
Я без вас засумував
та спасибі листоноші,
що працює в нас на українській пошті
Звістку вранці принесла:
"Зустрічай, Василько,їду я"!

2017

На зеленому лужку, там де квіточка росте,
Павучок запавутився, заснував своє сільце.
Плести різнії узори, - це є діло не просте
І своє майстерське діло, він скріпив усе в кільлце.

Обдививсь чи все доладу, чи нічого не забув
І мохнатий неборака, кожну ниточку смикнув.
Покрутився на всі боки, ще й донизу зазирнув,
Та втомившись від роботи, він під квіткою заснув.

Та несплять всі очі зразу, він їх має може п'ять
І чатують дні і ночі, щоб здобич не проспать.
Якщо муха влипне в сітку, рватись буде і дзидщать
В павутиння він миттєво буде муху загортать.

Тож в житті у нас буває - хочеш злагоди, добра.
Та щоб мати все одразу - це дорога не легка.
І шукаєш шлях обходу - і розумієш, що — це гра.
А зівнеш хоть краплю митті, влипнеш в сітку павука.

Родився у бідній родині,
Не знав ні букв, а ні письма.
Бажання було, і при днині,
Навчили люди і сума.

Тоді тринадцятий минало,
Він пас отару за селом.
І враз так тихо, ясно стало -
Поезія була його єством.

Слова складалися до купи,
Думки звивалися у вязь.
Крізь роки несли мови звуки,
Талант і доля узялась.

Талант був в нього не єдиний,
Художник також, хоч куди.
Малюнками, той час не спинний,
Листав хвилини від нуди.

Любив він Неньку і Природу,
Життя за них своє віддав!
У кожнім творі їхнюю вроду
То змалював, то оспівав.

За думку, царську протилежність,
В тюрму садили ті кати.
Не здав він принцип, й незалежність,
Які б не були там суди.

Роки прожив, як живуть люди.
Але не згаяв, не змарнував -
Думки ясні на всі усюди
У віршах чітких написав.

Шляхи становлення великі,
Півсвіту він один пройшов,
Щоб кожен з нас, в часи безликі,
Натхнення й приклад віднайшов.

(Січень 2018)

Щойно Новий рік зустріли,
Вже "зістарився", прийдешний!
Щось, мабуть, не зрозуміли,
Та коли ж він встиг, сердешний?

Тільки радісна малеча
(Не боїться холоднечі)
Мріє, буде посипати!
І здоров’я всім бажати!

Відкривайте двері, хутко!
Сиплеться зерно навколо!
Жити будете без смутку!
А віддячити готові?!

Жарти,вірші гарні линуть!
Рік СТАРИЙ НОВИЙ крокує!
Біль, нещастя й горе гинуть!
Хай на зле не провокує,
Щастя, радість, мир дарує!

13.01.2018

Усе ще обираємо дорогу,
якою чумакуємо до зір.
Але усі ми ідемо не в ногу.
Іде у ногу лише командир.

Йому усе невидиме відоме.
Історія доказує таке,
що хай у нього і не всі удома,
а виведе на тлусте і м’яке.

Крокує піонерія Союзу.
Намилює на шию мотузок.
У діда й баби опадає пузо.
До лісу утікає колобок.

– І як воно ся отаке-о стало? –
випитує у Чахлика Яга, –
ані яйця немає, ані сала
і на базарі – кістяна нога.

А я, таки, що не кажи, а пані!
Тоді Кощій і каже їй на це:
– усе моє на острові Буяні –
і зая, й сойка, і яйце-райце...

Але мовчить, яка йому морока
що на Буяні крадене ще є
і сховане далеко – не своє...
Яка то серцю невимовна мука!
Вже й тятива натягнута на лука,
і самопал осічки не дає.
І зая перекинеться на сойку,
а та знесе яйце, а в ньому голку,
яка і невмирущого уб'є.

                                      07.01.2018