Дощечка 11Б
…Сивий Яр…
…Білояр…
…Красич…
…Ростич…
…Зеленець…
…Сінич…
…Соломич…


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Яр, Яровод – рік, пори року.
Сивий Яр – «старий рік».
Білояр – зима, «новий рік».
Ростич, Красич – весна.
Зеленець – літо.
Сінич, Соломич – осінь.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Живописець і маляр
раз пішов Колендо в Яр,
взяв олію і папір
і малює до сих пір.

Не шкодує він кольору
і малює в різну пору:
осінь, літо чи зима
перешкод йому нема.

Хоч мінлива, та красива
у Календи барва сива.
Сивий Яр – старенький дід
Сивим був і раптом зблід.

То на діда налетіла
легкокрила барва біла.
Білояр у білім строю
сніжно сяє білизною.

А коли розтане сніг,
Красич вийде на поріг.
Хоч малий у нього ріст,
та росте зерно і лист,–
бродить Яром барва краса,
барва краса, як прикраса.

Ласа цвітом, ласа плодом
барва йде за Яроводом.
І Колендо, наш маляр,
зеленить Зелéнцем Яр.

Спіє плодом, квітне цвітом,
Яр прощається із літом,
По-осінньому гостинно
сушить Сінич жовте сіно.
Жовта барва на кінець.

Вийшло гарно!
Молодець!

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 4А
…їжу і питво за часів своїх до смерти…
Ось їде зі силами многими Дажбо
на поміч людям, і так страхів не майте,
бо колись, як і тепер, за нас опікується
той, що рядить, як хоче. І ось ждемо
по всі дні на те, як маємо… К о л е н д о …

Дощечка 11Б
…Студець, Ледич, Лютець, Сніжич…
…Травич, Стеблич, Листвич, Квітич…
…Птичець, Пчолець, Звіринець, Рибич…
…Доздець, Вітрич, Громич, Звіздич…
…Липець, Березич…
…Плодець, Ягодець, Грибич…
…Житнець,Зернич, Просич, Овсянич…
…Ключець, Озерець, Водич…

Дощечка 5А
…ми походимо від Дажба і стали славні,
бо славимо богів наших…

Дощечка 4Б
…П’ємо суру питну на славу ту
п’ятикратноденно, огниці запалюємо
з дубів і також снопа втягаємо
і речемо хвалу за них.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Дажбо, Даждьбог – бог новорічного сонця, щастя і достатку,
«дай-бог» наших пращурів.
Рядити – управляти, порядкувати.
Колендо – календар.
Огниця – вогонь, вогнище.
Ректи – казати, говорити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Жив безпечно, які слід,
праотцевий руський рід,
пильно слухався вимог,
що рядив йому Дажбог.
А Дажбог таке рядив,
Серед добрих діл та див:
радив русам всі роботи
поробити до суботи,
а на співи і дозвілля
залишалася неділя.
Так минали дні за днями
у роботі за піснями.
Так минали довгі зими,
зимували руси з ними,
а минала холоднеча –
пісня линула лелеча,
і малим лелечим кроком
крокував і рік за роком.
Серед добрих діл та див
Даж Колендо урядив,
І велів усім владар
шанувати календар.

«Календар-Колендо наш
урядив рядитель наш,
повелів велитель наш –
Дажбо, Даж-бо, Даж».

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 8А
…ми співаємо, що єсьми р у с и,
…а маємо співи тії од отців наших…

Того не забуваймо завжди,
а як єсьми сини отців наших,
маймо любов до пам’яті їх…

Дощечка 8Б
…Кажемо єсьми од їх, які дбають
за нас. Тож не маємо мольбищ,
а рядимо ото при студнях і криницях,
де вода жива тече, і там воля є…

Дощечка 4А
… бо ж земля тая р у с ь к а є,
і тому не зрічетеся її і не забудете її,
там бо кров отців наших лилася…

Дощечка 4Б
Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
нехаяти слави нашої і завітів.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Пращур – предок роду, праотець.
Мольбище – оселя для молитви, церква.
Рядити – правити.
Студня – колодязь.
Криниця – джерело.
Нехаяти – зневажити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ой стояла у полі криничка,
а в криничці – живуча водичка…
Ой там Доля по полю гуляла,
мала волю та віри не мала.

І побачила Доля криничку,
зачерпнула в долоньку водичку,
і просяяло сонечком личко:
на дай-боже, моя рятівничко!

І з тих пір ми від роду до роду
пам’ятаєм про Долю і воду,
а щоб сяяли сонечком личка,
нас вмиває живуча водичка.

На дай-боже, наш пращуре-Русе!
Лий на личко нам сонечко русе.
Мий, водичко, нам личка і руки,
єсьми руси і Дажбові внуки!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)

Дощечка 15Б
В л е с о научив землю орати пращурів…

Дощечка 4Б
…і зерно сіяти.
Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати
і бути землетрудичами…

Дощечка 3А
Молимо В л е с а, отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів і хай зійде на нас
сурі віщати, золоті кола повертаючи.
Воспоємо славу суражжю
і той к о м о н ь злат суражій,
що скаче в небесі…

…то бо сонце наше, що світить
на доми наші, і перед його лицем
блідне лице огнищ домашніх.

…і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
і йдемо трудитися, … як боги
веліли всякому мужу, що чинен є
трудитися на хліб свій.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Влесо, Велес – бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
Комонь – кінь.
Сураж – зеленотрав’я.
Огнищанин – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
Віщати -- сповіщати, повідати.
Злато – золото.
Чинний – повинний.

СТОРІНКА_БЕРЕСТИНКА

Бачиш – золото-огонь
скаче в небі злат-комонь…
На комоні тім Велесо
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
суру, просо та овес.
І сказав Велесо внуку:
-- Щоби мати дужу руку.
вчися труду, бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток дар небес:
сура, просо та овес.
Б’є підківкою комонь,
Сяє в небі злат-огонь,
гріє хатку, поле, плесо…

Дякуєм тобі, Велесо!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 4Б
Боги Русі не беруть жертви людські, ані животини…
… єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
і мед, і молоко…

… ніколи живу птицю, ані рибу.

І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.
(За дощечками «Велес-книги»)


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Варяги єланські – племена древньої Скандінавії, які
осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
Красний – гарний, або ж огненний.
Крячати – рачкувати.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Божі ідоли Русі
брали жертви не усі:
брали в русів тільки квіти,
і любили суру пити,
брали овочі з городу,
брали з дерева по плоду,
і ніколи животини,
ні тварини, ні людини…

Крові дуже не любили
і за те варягів били,
що варяги нам чужі,
кров’ю лили на ножі.
Не крячати нам за ними
за стопами за чужими,
бо ми власні маєм стяги,
бо ми руси, не варяги!


(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).

Дощечка2Б
І потяглися ми до полудневого з е л е н о т р а в' я…

Дощечка 4Г
… до низин т р а в' я н и с т и х, де були ті злаками многими, там оселились… С у р о ж і бо святою бути над нами.

Дощечка 5А
… с у р а на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сур’є – сонце.
Сураж – зеленотрав’я.
Сура – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
Удяний – настояний


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Сонце – бог і голова,
сонця божий знак – трава.
Та трава дев’ятисила
повертала русам силу,
і вбивала сили вражі
питна сура із суражі.
Де ростуть зелені трави,
ми коней своїх направим,
і на ранок на осонні
будуть грітись наші коні.
Буде сила вража злитись,
буде сура з чаші питись,
і ніхто не переможе
руса з сурою з сурожі.

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)

Дощечка 2А
Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі…

Дощечка 1Б
… і із гончарних горшків споживані просини з бараниною…

Дощечка 3А
… зайняли ми землю нашу і орали… а торгували, міняючи скот,
шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах.
І життя наше в тій порі було багате і мирне.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Зело – зілля, трава.
Скот – худібка.
Товща – тлущ (сало), тому «товстий».


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА:


То як в давнину праотці наші жили?
Купалися у молоці – не тужили.
Бо знали отці наші зела свячені,
і вміли творити сосуди печені.
Сосуди печені творили у печах,
і глиняні брили носили на плечах,
і брили дробили, і глину місили,
і тяжко робили, і стало в них сили,
аж сонце огненне сідало за обрій,
а були із них гончарі дуже добрі.
А з горщиків глиняних, просто з-під носа,
вони споживали баранину з просом,
І в божої сили про гоже просили,
отак в давнину праотці наші жили.
А тільки но сонце на обрій вставало,
вставали і руси, і землю орали.
Міняли худібку, і шкури, і товщі
на їжу, питво та на срібнії гроші…

Так жили бо руси у часі безмірнім,
І було життя їх багатим і мирним.

(З "Дощечкової читанки" (у рукописі). Рік написання - 1990.
Рік підготовки до видання - 1993 - і по сьогодні).

Дощечка 9
«У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів, і там живучи у травах, Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі, і так ото. А тут мати їх, що звалася Славуні, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
-- Так, -- каже Богумир, і воза запрягає, І їде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали
свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси.
Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім, і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.»
(За дощечками "Велес-книги")

"СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК"

Почта – «почесть»-пошанування стародавніх вірувань, звичаїв та обрядів.
Боянь -- пісні та молитви, складені співцем Бояном.
Древляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси – назви давніх слов’янських племен.

"СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА"*

За мужа слави – Богумира
богів усі любили щиро,
були розумні і слухняні,
і вчились Почті і Бояні.

І час минав, як божа міра –
росли сини у Богумира.
Що перший син – то диво сиве,
тому його назвали Сівом.
Що другий син – то диво русе,
тому його назвали Русом.

І час летів, як буйні коні –
росли у Богумира доні.
Що першу доню звали Древа,
А інших – Скріва і Полева.

Прийшла пора на зелен-квіти –
прийшла пора синів женити.
Прийшла пора на злоті шати –
прийшла пора дочок віддати.

І потекли у повні ріки –
слов'янські племена великі.
І поки сонця в небі стане –
Наш рід рости не перестане!

Від Древи – виросли древляни,
в Полеви –виросли поляни.
Від Сіва –вийшли сіверяни,
Від Скріви – кривичі-слов’яни.
А від русявого, від Руса –
пішло слов'янське плем’я русів.

Рік написання 1990.
"Дощечкова читанка: Єсьми русичі, Дажбові внуки" (у рукописі).

Ведмедиця сина колисала,
Колискові пісеньки співала.
Та ніяк не спиться ведмежатку,
Плаче, що болить у нього лапка.
Окрім лапки розболілась спинка,
Бо тверді матрацик і перинка.
Каже ведмедиця до синочка:
-Постелю тобі сухих листочків…
-Ні, не треба, - ведмежа бурмоче,
На м'якій хмаринці спати хочу!
Так вередувало дитинчатко,
Поки не промовив ведмідь – татко:
-Добре, для свого малого сина,
З дощечок, змайструю я драбину!
І драбиною щоночі ведмежатко
Лізе на хмарину-ліжко спатки.
Не болить у нього більше спинка,
Бо м'яка, як пір'ячко хмаринка.

2017

Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як м е д і в о ч к а!

Сорочинка біла тілечко увила аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?.. Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко вертає на доріжечку…
Уберися тепло – Осінь косу клепле - сколе ніжечку!
Пташечко маленька, пташко солоденька, пречудовая,
будь мені, рідненька – щасна, веселенька, ще й здоровая!
Будемо літати, будемо вертати, як ті пташечки –
на пороги квітні, де соньки́ досвітні, до нанашечки.
Там де котки сітечка виплели із Літечка над колискою,
а в нічних дібровоньках водяться в обновоньках Вовчик з Лискою.
Там де роси срібнії, там де сльози дрібнії сплели вінечка,
а у краснім пір’ячку спить собі на вінечку – п е р е п і л о ч к а !

“Б’є крилами птиця о боки свої,
вогнем сяючі, а у ній жар-перо інше:
червоне, синє, жовте і золоте, срібне і
біле, і ті бо світять, як сонце палаюче…
А та птиця сонцем не єсть, та од сонця
така стала бути. Красна птиця несе
нашим пращурам огонь до домів їх…
Бачиш – співає – огонь жару поймаючи
до нас, і головою порушує, та то є гребінь її.
Промовляє, співаючи, що як будемо боронити
землю свою, удержимося на ній:

- Лавровий вінець на чоло твоє -
аби було осяяне!
Лавровий вінець на груди твої –
аби були уславлені!
Лавровий вінець на руки твої –
аби були оспівані!

А Числобог числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі
Сварожому, а чи бути ночі –
І про всякого те…

"У перепелички
ніжки невеличкі –
черевички вбрала.
Аби наша купа́вочка,
ясновида павочка,
росла-виростала,
а на той рік
ще кращою стала!”

(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)

А ви бачили верблюда?
То якесь горбате чудо!
Ноги довгі, як шпички,
їсть тварина колючки.

Може тиждень без води
йти туди або сюди.
Та за витівки безвинні
бійтесь утонути в слині.

Він привичний до ходьби,
має цілих два горби.
Ще туристам возить грузи
вдалечінь і по окрузі.

А зовуть його й понині,
діти, кораблем пустині.
Не дарма ж говорить люд –
витривалий, як верблюд!

06.03.2017

Намалюю на папері біленькі хмаринки.
Хай летять у небо синє хутко, без зупинки.
Щоб нічого не гнівило сонечко палюче -
І не кидало проміння золоторазюче.

Щоби щедро достигали і грушки, і сливки,
Не хилилися від спеки квіточок голівки.
Щоби врожаї збирали у серпневу днину,
І усі до столу мали запашну хлібину.

Як не вистачить хмаринок - намалюю знову,
Нехай небо зодягає з хмарочок обнову!

Я веселий барабан,
а товстий – немов кабан.
Та без мене інструменти
не оркестр, якась юрба.

Я задам для пісні ритму,
між куплетів щось там витну.
Витанцьовує малеча,
навіть дід сповзає з печі.

Отакий я барабан,
не страшний мені орган.
Всі напам‘ять знаю ноти,
що мені там нотний стан!

10.03.2017

Серед хмар і зірочок
Гуляв собі літачок.

Він літав, літав, літав…
І невдовзі заблукав.

Ще маленький, тож злякався,
І від страху заховався,

У дрібнесеньку шпаринку
Білосніжної хмаринки.

Вже хвилюються батьки –
Це дорослі літаки.

Скрізь кружляють, і гукають,
Свого крихітку шукають!

Засмутились бідолашні:
-Де ж оце дитинка наша?

Вже пів – неба облетіли,
Та кругом – лиш хмарки білі…

Раптом вітер надлетів,
Заспокоїв він батьків:

-Не сумуйте, мамо й татку!
Зараз знайдемо дитятко!

Він подув, і всі хмарки
Розлетілись, як пташки!

І, посеред зірочок,
Віднайшовся літачок!


2017

Весною, щойно сонечко пригріло –
Кульбабка в полі вмить зазеленіла.
Та трішки змерзла польова панянка,
Бо прохолодні ще весняні ранки.
Тож, сонечко зіткало для кульбабки,
З промінчиків, м'якеньку жовту шапку.
Пухнаста шапочка зігріла квітку,
Та жарко в ній рослинці стало влітку.
Тож, сонце взяло ниточки з хмаринки,
І квіточці сплело легку косинку:
Таку мереживну, прозору, світлу…
Але сподобалась косинка вітру, -
Бо дуже вже легенька і красива,
Тож він дмухнув – і розлетілось диво!
І знову, в бідолашної кульбабки,
Нема - ані косинки, ані шапки!

2017

Мружать очки дрібнії дітки.
Дрібним діткам спати пора.
Сплять дерева, пташки і квітки.
Нічка настала – спи, дітвора!

Мружить вічка темная нічка,
Коло пічки спить світлячок.
Моя лялю, спи, моє личко,
Спи, моя чічко, ляж на бочок.

(З музичної книжечки для дітей «В лапку джміль бере смичок». – Львів:Ліга-Прес,2008)

Буммі й Барбі чемно тупцяють,
Чемно тупцяють, подивись!
І обоє плещуть руцями,
Плещуть руцями – не журись!
Буммі весело, Буммі весело,
Ходить обертом голова.
Барбі весело, дуже весело,
Ох, як весело, раз і два!

Буммі й Барбі чемно тупцяють,
Чемно тупцяють, подивись!
І обоє плещуть руцями,
Плещуть руцями – не журись!
Ми станцюємо гарну полечку,
Гарну полечку, гай-гай-гай!
Я і Олечка, і Миколочка,
Гриць і Сонечка…
Починай!

(З музичної книжечки для дітей
«В лапку джміль бере смичок». – Львів: Ліга-Прес,2008)

В лапку джміль бере смичок,
тихо скрипка грає.
В танці муха й черв'ячок
по траві кружляє.

Каблучки - тук-тук, чав-чав!
Ритми відбивали!
Половинку калача
музиканту дали!

Потім черв'ячок навчав
танцям слимачиху.
Джміль за гарну гру дістав
шоколад з горіхом!

(З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів:Ліга-Прес,2008)

В літній вечір на полянці
жабку смажили в сметанці.
Так-так ось!
Так-так ось!
Чапля в гості жде когось...

По болоту без дороги
біжить бузько довгоногий.
Так-так ось!
Так-так ось!
Бузько згамкає когось!

Не добігла тільки качка,
запізнилась - от невдачка!
Так-так ось!
Так-так ось!
Облизатись довелось...

(З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес,2008)

У кожній хаті сонечко –
синочок, або донечка...
А як і син, і донечка –
то два у хаті сонечка.

Погляне вранці Сонечко
до хати крізь віконечко...
А там синів і донечок! –
то
скільки
в хаті
сонечок?

(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)

Заколисує Небо Зорі:
- Хай насняться вам сни прозорі.
Про Лебедика в синім морі
В легкокрилім своїм уборі.

Затужили Зірки-малята,
Мерехтять і благають тата:
- Нам би звідси, із високості,
Хоч на хвилю б на землю в гості!
Не побачим її погаснем,
І чекай тоді, тату, напасті!

У задумі сивіє Небо –
Десь на морі біліє Лебідь…

У ті ночі світлі безсонні
Радить Небо коханим доням:
- Ради втіхи і щастя ради
Ви пограйте в земні зорепади.

Покидають Зірки постелю
І спадають з небес на землю,
І сміються всю ніч на морі
З білим Лебедем білі Зорі.

(З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).

Добрий день тобі, волошко!
Посумуй зі мною трошки.
Бачиш: хмарка набіга,
Блискавиця, як дуга,
Дощик плаче по землі
За образи чималі...
Захлинаючись в одвіт,
Вітер кинувся до віт,
Грізно полем пролетів,
В куряві пробурмотів
Про свою відому силу,
Про мою волошку милу,
Що всміхнулася: «А нумо
Не дамо дороги суму.
Проженем його скоріш,
Щоб не ліз у гарний вірш».


(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)

Жив на світі Жужа-жук.
Мав багато ніг і рук.
Мав дружину – Жужелину,
Чепурненьку, мов жоржину.
Мав малесеньких малят –
Сім жвавеньких жужелят.

Знали всі, що Жужа – пан:
Він вбирався у жупан,
Брав червоні чобітки
І вивчав усі кутки.

Раз сімейство Жужаків
Повилазило з кутків,
Пообідало нівроку
І гуляло аж півроку.
Посідало на кущі,
Дуже змокло на дощі,
А маленькі жужелята
Застудили ноженята.
Позлітались свояки –
Жу́же-Жу́жо-Жужаки,
Довго думали, гадали,
Жужеляток наставляли:
«Не лякайтесь, жужелята,
Грійте в травці ноженята,
З квіточок беріть нектар,
І нектар погасить жар».

Днів за три, а то й за п’ять,
Ніжки більше не болять,
Жужелята жужелять,
Тата й маму веселять.
Чуєте: жужу-жужу!
Підійдете – покажу:
Ось листок, немов перина,
Тут вся Жужина родина
Цілу зиму буде спати…

Цить-бо, годі жужеляти!


(З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991)

У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.

За здоров‘я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
а вона тепер все зойка:

Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!

І сказала сойці Зойка –
мила пташко ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!

21.03.2017

Люлі-люлі, дівча́точко, люлі – заколисує втома…
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполо́ма*.

Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ло́жа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,
в оксамити м’які – дика рожа.

Раз на вік… раз на вік – так Пан-Бо́жич прирік –
злоті ба́вниці в косах…
Чей, не в наві, а в яві торкне чоловік
ружі-устонька, скупані в росах.

Ярів-день, Ярів-день –для весільних пісень–
свашечо́к зі свічками…
Хай насниться дівчаточку красний олень,
що весняно біжить потічками…

…Люлі-люлі, дівчаточко, люлі – повітруля лоскоче…
Олениці й косулі поснулі…
Дика ружа – у шлюбній кошу́лі**,
у косицях – зірки потонулі…

… доня спати не хоче…

*Паполома - архаїчне:покривало.
**Кошуля - діалект: сорочка.

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)

Уже немає фотокопій
соціалізму і війни.
А нащо? Є живі окопи.
Аудиторія Європи
фіксує роги сатани.
Така історія. Уміє
наваксувати і – ...адью.
Тому у ній шукати всує
фізіономію мою.
Якщо то я – отой, на фото,
іще вигукую, – я сам!
то це душа моя на фронті
набої подає бійцям.
А той один, що біля мене
ховає цівочки очей,
не має імені нацмена.
Його рука – моє плече.
І ці героями бували,
і їм казали, що – орли!
...коли за пайкою вмирали,
аби стахановці жили.

Якби тодішні непорядки
винищували «на корню»,
то ми раніше із рогатки
повибивали б кацапню.
І нагадали би Полтаву,
Батурин, і четвертий Рим,
і нашу кров, і їхню славу,
і як завоювали Крим,
як у забої наші хлопці
виховували їхню рвань
і де стояли запорожці,
коли освоїли Кубань.
Якби то діяли мазепи,
а не палили палії,
то ми не мали би халепи,
що й нині є ще москалі
у школі, в армії, у владі,
у кривославній сарані,
і у мундирі на параді,
і командиром на війні.
І не було б тоді зарази
із тилових АТОшних крис,
що не почує наше, – брись!
на їх команди і укази
як мало бути ще колись.

Ідуть вісімнадцятилітні.
Ідуть батькам на зміну діти,
напевне чуючи щодня,
як озвіріла кацапня
висотує полки елітні.

О Боже, Боже, де ти є,
коли Тебе ніде немає
у цьому нищеному краї,
коли диявол на моє
купує душі й продає,
і за чужі гріхи карає?

                              06.2017

Хмарка коником...
Ой, як хочеться її осідлати
й небом скакати!
Хмарка - м'яка вівця,
що ласує гілочками й листям берізки.
А ще хмарина - маленька кізка.
Хмара - собака:
спочатку з'являється хвіст і лапа,
а далі, потроху, він сам і його великі вуха.
На носику в нього, здається, хмарина - муха.
Он і хмара-левенятко,
яка ласо дивиться на хмарину-телятко.
А ще там безліч хмаринок,
схожих на різних птахів і тваринок.

Дивлюся захоплено у вікно й чекаю,
Котра з них мені лапкою помахає.

Мале руденьке кошеня
блукало між кущами,
а тут назустріч мишеня –
воно втекло від мами.

Ти хто? – спитав його рудий, –
Куди одне мандруєш?
До мене йди мерщій, сюди!
Знайшов я сир. Скуштуєш?

Отак до вечора удвох
і бавилась малеча,
бо й думка кинула обох
про люту ворожнечу!

23.05.2017

У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах ковтати...
Захотілось їй цим літом
Підстрибнути й полетіти!

Піднестися вище в небо –
Головна її потреба!
Але жаби крил не мають,
А тому і не літають...

Та є крила у Лелеки,
Котра зовсім недалеко
Пролітала над землею
Із подругою своєю.

Раптом унизу щось квака:
“Земноводна я невдаха!
Все болото обпірнала,
Все латаття обстрибала,
Кожен тут куточок знаю!..
Та жагу пізнання маю:
Хочу над усе літати,
Решту світу пізнавати...”.

Жабка лапками вхопила
Гілочку, що повз проплила,
І з майстерним досить класом
У воді ковзнула брасом.

Зацікавились Лелеки:
- Що ото внизу за клекіт?!
І донизу скерували
Свій політ, аж крила склали.
Гілку дзьобами вхопили:
«Нумо з нами полетіли!».
Вже у Жабки ейфорія –
Стала здійснюватись мрія!

Гілочку тримає ротом –
Унизу уже болото!
З неба ліс такий красивий!
Щастя стримати несила!..

Квакнула: “Агов, подружки!
Ви тепер неначе мушки!”.
Прутик Жабка відпустила –
Й подорож на тім скінчила.

Десь Лелеки у польоті –
Жабка ж квакає в болоті.
Світ пізнати не зуміла,
Бо завчасно рот відкрила.

2009

Золота корона в квітки,
Хоч маленьке стебельце,
І в захопленні всі дітки
Радо дивляться на це.

Хто всередині тюльпана:
Диво, чудо, гарна панна,
Чи маленька жовта птаха,
Золотистенька комаха?

Ні! Там сонячний промінчик!
Він тримає жовтий вінчик
І жовтить усе навколо:
Сонцеліта видноколо.

Все встигає по порядку:
Далі скочить на кульбабку,
Жовтий дивиться нарцис
На цитриновий ірис.

Лілія аж золотіє,
Сонечко цьому радіє -
В нього променів багато
І працюють заповзято.

ІНа землі відомі айни, баски…
Є Борнео, Ява, Целебес...
Невідомо, як на острів Пасхи
завітали зайди із небес?
Не було ще Тура Хейєрдала
і не народився Магеллан,
а великі роси із Ямала
перетнули Тихий океан.
І відразу почали ділити
Паску ту на брата по куску.
Це вони научені робити
ще раніше, ніж аку-аку.
Ну і звісно, що одні сусіди
городили з іншими тини.
Сказано, що велетні вони
і тесали батирі боліди
необ’ємної величини.
І постали, як живі, фігури
парканами кам'яних облич
як ознака їхньої культури
аж із глибини тисячоріч.
А на Пасці, треба ще сказати,
був тоді обітований рай.
Самогон було із чого гнати.
Ну а далі – ясно. Не питай,
чом їх діти не ішли до школи,
а під гасло – «мать тваю таку»
вимирали, стоячи в кутку.
Так з’явились перші частоколи.
Ось які були, – аку-аку.

ІІАле їх лишилось – одиниці
од Ямалу по саме Дніпро:
довгорукі, буйні, блідолиці
і царі огрядні, і цариці,
і великий виродок Пет Ро.
Ще писали, що у мавзолеї
виділи одну із еНеЛО.
Невідомо, хто ходив до неї,
та від пари дивної цієї
появився вилупок – Ху Ло,
у якого теж границь немає
«од кінця до самих до окраїн»
для нащадків дикої орди.
…………………………………
Он і місяць… А на ньому Каїн…
П’яний Каїн! – «розтуди-сюди».

ІІІА на Пасці ідоли-горили
дивляться у небо із могили –
їх цивілізації сліди.

                              05.2017

Із-за хмарки вийшло
Сонечко ласкаве:
Зашарілись вишні,
Розімліли трави...
Колоски пшениці
Сонечко зігріло,
На гніздо синиці
Променем присіло.
У ріці скупалось,
Аби бути чистим.
Квітам дарувало
Сонячні намиста.
Зазирнуло сонце
І в домівку нашу.
Я йому в долоньці
Дала трішки каші:
«Пригощайся, любе,
Набирайся сили,
Щоб завжди і всюди
Для нас ти світило!»

Хмарка нюхала цвіт вишні-
Запахи такі розкішні!
Пелюстками милувалась -
Синьонебо зачекалось!

Небо в диві причаїлось :
Хмароквітка розпустилась!

Колисаємо малятко,
люлi-лю.
Щось зiграй нам для початку,
скрипалю:
лагiдне й тихеньке,
щоб заснула пхенька,
руки вже не в змозi
витирати сльози.

Цимбалiста ще покличем:
можен вiн
знiме наше невгамовне
iз колiн,
до танку запросить
чи вкладе у постiль,
бо батькiв хитає
вiд того граалю.

Не спиняйтеся, музики,
цiлий день,
вiд розпачливого крику
в нас мiгрень.
Заплатимо гарно —
по цiнi базарнiй,
тiльки, щоб дитинка
засмiялась дзвiнко!

Звеселилися музики —
ой, ля-ля,
разом з ними забавляло-
ся маля.
Ой, гоп-чуки-чуки,
ще будуть онуки,
хлопчики й дiвчатка
у цiй гарнiй хатцi!

03.04.2017

На волю вирвалось маленьке сонечко —
пiсля зими.
Cтоптало клумби всi, тепер на гойдалцi —
аж верещить.
Хоча замерзло вже, та в хату вимани-
ти анiчим,
хiба бешкетника утихомирити
обiймами?..

28.03.2017

Хмарина жбурляла в калюжу краплини,
З образою, болем і так щохвилини.
Кругами розходився біль у калюжі,
Яка увібрала весь холод і стужі.

Як сонце у небі багрянцем заграло,
Люстерко - калюжа світило піймало.
Яскріє калюжа:калюжа не туже,
А з небом краплинами ділиться дуже.

Ох, яка кругом краса
Лісом, полем йде Весна!
Тихо спить усе довкола
Лиш біжить з-за виднокола
Ген Струмочок поміж криг,
В ньому Жабка плиг, та плиг.
А Берізка соком плаче...
Котики верби ледачо
Позіхають на гіллі -
Любо, тепло на Землі.
Копошиться в гнізді Білка,
Облітає садок Бджілка,
Зацвітає Первоцвіт -
Полонить собою світ.
Жебонить Струмочок гаєм:
- Весну-ясну зустрічаєм.

06.03.2016.

Лиш засяють в небі зорі,
Вийде місяць-дириґент,
У густій траві, шовковій,
Починається концерт.
В запашних листочках м'яти,
При самісінькій землі
Грають місячну сонату
Віртуози-скрипалі.
Міцно лапками тримають
Скрипочки свої малі.
Місяць світить, зорі сяють.
Грають диво-скрипалі...
2013 р.

Ще під листям прілим
Їх не видко.
Та відгорнеш ковдру -
Мацюпонькі,
Пролісків жовто-зелені дітки
Пнуть угору
Крихітні долоньки.
Визирнуть -
Тоді вже годі втримати!
Цим блакитнооким бісенятам
Гратися б у піжмурки
Та бігати,
Сонячних зайців наздоганяти...
Дідо Ліс, прокинувшись,
Закрекче.
Доки спав, у бороду кошлату
Невгамовна лісова малеча
Встигла повно квітів
Навплітати.
2016 р.

Прийшов у турфірму Слон,
Хочу, мовляв, на Цейлон,
А прегарна Слонянка,
З турфірми панянка,
- Не Цейлон, - виправляє, - Шрі-Ланка!

- Вибачте, пані, але
І на Цейлоні не зле,
Боже дай тій Шрі-Ланці,
І милій Слонянці
Прокидатись щасливими вранці!

- Вибачте, пане, квиток -
То не магічний місток,
Не буває оказій
На острів фантазій,
Де вирують фонтани мальвазій!

Так із панянкою Слон
Довго триндів про Цейлон,
Що прегарній Слонянці
Освідчився вранці,
І побрались вони на Шрі-Ланці!

2017

А веселий сніговик
Дбати про берізку звик:
Надягає рукавички
Й заплітає їй в косички
Білі бантики й перлинки -
Все, що падає з хмаринки.

З пуху білого хустина
У сріблястих намистинах,
Шубка тепла, білосніжна
Зігріває її ніжно!
Білу ліпить він обручку,
Одягне на гілля-ручку!

Стало все довкола біло,
Сніговому серцю мило!
А тендітне деревце
Ясно дякує за це!

Сніг під ніжками хрустить,
Зайчик морквою хрумтить,
А малому ведмежаті
Сняться сни в барлозі-хаті.
Бачить повну діжку меду,
Бджілок рій посеред степу,
Темний ліс, плоди малини
І грибів цілі корзини!
Яблука такі духм'яні,
Ягоди солодко - пряні,
Жовту та пахучу грушку
Схожу на пухку пампушку!
Білка прямо із ялинки
Шишки кидає в корзинки!
В сні подумав: як проснуся -
З усіма я поділюся!

Сніг - молоком,
Сосни - корицею,
Блюдечко - сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро - гарний
Лискучий льодяник.
Смачно ласує
Зима спозаранок!
В небі блакитнім
Цукрові хмаринки,
Що карамелять
Солодкі сніжинки!
Зимоньці цукор
Додав у напій
Щедрий і добрий
Дідусь Сніговій.
І задивоване
Чудом зайчатко
Носик висовує
З білої хатки!

Колихаю тебе, рідна ластiвко,
Люба ягідко, миле сонечко.
Заглядає до хати дрімотонька,
Разом з мiсяцем у вiконечко,

Хай насниться тобi, моя квiточко,
Волошковий рай iз веселкою,
Хай зігрiє цілунками лiтечко,
Хай наспiвує соловейками.

Оченятка твої вже злипаються,
Їм шепоче сон щось тихесенько.
День iз нiчкою розминаються,
Обіймають дитинку малесеньку.

Хата натягує вітер на плечі,
Комин до неба думками росте,
Втомленим звіром вляглася хуртеча,
Снігом занесло кущі хризантем.
Хвіртка чекає господаря звично,
Тиша морозом вбирає усе.
В шибку маленьке втулилося личко:
Татко ялинку із лісу несе.

18.12.2016

В телескопі наш баран
віднайшов Альдебаран*.
Запитали ми барана
про дива Альдебарана.
Відповів тоді баран:
"Бачив я Альдебаран,
тільки ви мене, барана,
не чіпайте вранці-рано".
Цілу ніч не спав баран,
бо шукав Альдебаран -
ось чому не слід барана
турбувати вранці-рано.




2016

Перемагає дієслово!
І знає не один поет,
що солов'їна наша мова
і Україна калинова –
неперевершений дует.

Одна будує, інша дбає
і дім, і націю свою.
Одній без одної немає
ані мети, яка єднає,
ані удачі у бою.

Одна за іншою ридає,
коли чужа біду несе.
А інша радує і знає,
що ні на що не проміняє
оте, що в неї – над усе.

І хай ікається на Раші,
коли доп'є чуже вино –
не вип'ємо з одної чаші
за убієнні душі наші,
якщо обоє – за одно.

Якщо обоє – мова тата
і Мати наша дорога
уміють душі лікувати,
і одна одній помагати,
коли роз’єднує яга.

Одна сіяє, інша – сяє
у низині, на висоті.
Навіщо гори золоті?

У світі кращої немає
од неї у моєму краї
і не буває – у житті.

11.2016

Віддаю новорічного добридня
Тобі цього сонячного дня!
Нех сніжечки пухнастого снігу
Поцілують тя за мя.
Нех Св. Микола до узголів’я
Покладе торбу здоров’я.
Нех на ввесь пријдешніј рік
Намете багато щастя.
Нех удачі, мов яглиць,
Тобі насипе Новиј рік.
І на свято багато сміху
На ґарі привезе.

          10.10.2000

Мило коники сюрчали,
Дружно всі в оркестрі грали.

Прислухаюся,словами
Записати хочу гами.

І фортісімо,й піано
"Ода Осені"звучала.

Слухаю:Все неповторне,
Щось мінорне,щось мажорне.

Шкода,я не музикант,
А от в коників-талант!

Ледь не плакав на концерті,
Це ж останній "Теплий вечір"!

Закінчилися гастролі...
У Зими музики нові.
03.10.16.

Майже щоночі у мою хатку
дивиться сяюче ведмежатко,
ніжно протягує вогняну лапку
й каже: Вставай!
Має він справжню зоряну мапу
синьо-блакитно-зелено-строкату,
Шепче тихенько і щиро-привітно:
Давай...
будем гуляти у небі нічному,
зорі на мапі позначим потому
і відшукаєм барлоги-сузір'я,
де ведмежата сидять на подвір'ї.
Місячне сяйво у глечику меду,
зорі- родзинки з небесного степу
ми принесемо. Нехай поласують,
може до нас залюбки помандрують!
Будуть у мене брати і сестрички!
Й мама ведмедиця кожної нічки
за молоком по молочному шляху,
тому, що сяє у тебе над дахом,
гурт ведмежаток має водити -
буде ще більше сузір'їв світити!
І перед тим, як у ліжко вкладатися,
будеш щовечора з ними вітатися!!!