Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.
Як прийшла вона додому,
В люстерко гляділа,
То побачила, що щічки
Ластовиння вкрило.
Засміялася Марічка-
Золоте дівчатко:
Це ж мене розцілувало
Сонячне зайчатко.

Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка - наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк.
Вірш я вивчу на "відмінно",
Теж люблю я Україну,
Щоб усім прийшло на згадку -
Ми - шевченкові нащадки,
Нехай слово Кобзаря
Світить ясно, як зоря!

Сів метелик на кульбабку,
у пилку сховались лапки:
"Гарно пахнуть мої ніжки,
я посиджу тут ще трішки,
може й крильцем притулюся
і умить позолочуся.
Мов прикраса, що кульбабка
одягла собі на шляпку,
наче сонячна пелюстка,
убрана у жовту хустку
буду радістю пашіти,
квіти й трави золотити".

"Треба спати, треба спатки",-
Шепотіли зоренятка.
Наказав їм місяць-татко,
Щоби люляли малятко.
Тихо-тихо стало ниньки,
Навіть вітер йде навшпиньки:
У блакитнім сповиточку
Спить Земля - кохана дочка.
Як ранесенько проснеться -
Сонцю-мамі усміхнеться!

Ніченька до люльки
Підійшла навшпиньки,
Усміхнулась місяцем -
Глядить сон дитинки.
Ніченька побачила
Дивосни казкові
Як гуляють вогники
У гіллі діброви.
Птах із ниток золота
Сплів гніздо на стрісі.
Ніченька замислилась:
"Схоже так на місяць..."
В те гніздечко бережно
Зіроньки поклала,
Щоб яскраві птахи
Звідти вилітали.
Ніченька схилилася
Ніжно над дитятком -
Малюку наснилися
Зорі-пташенятка.

Дує губоньки Катруся:
"В мене настрою немає.
Поясни мені, матусю,
Де ж це настрій мій гуляє.
Може він пішов в садочок
Яблучками ласувати?
Чи сховався у куточок,
Щоб за мною підглядати?
Чи подався він до лісу
Заглянути в очі лису?
Чи побіг кудись на грядки,
Де морквинки для зайчатка?"
Мама ій відповідає:
"Він на усмішку чекає.
Щойно личко усміхнеться -
Настрій миттю віднайдеться."

Перша брунька, перша цьомка –
То весна.
Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
І сокоче, і цвіркоче горобцем:
«Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

Друга брунька, друга цьомка –
То весна,
Королева, в місті Лева, чарівна.
І співає, і цвіркоче наш трамвай:
«Хочу, хочу, хочу, хочу в ліс і гай».

Третя брунька, третя цьомка –
То весна,
Вся в обновах, кольорових, чарівна.
І сокочуть, і цвіркочуть малюки:
«Хочем, хочем, хочем, хочем до ріки».

Зайчики дрімають в норках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочку,
Ти в оселі не один!
Щоби потім не хворіти-
Треба руки гарно мити,
Як виходиш із будинку,
Навіть на одну хвилинку,
Одягати рукавички,
Масочку собі на личко.
А ще краще - бути вдома:
Це позиція свідома!"
"Знаю, мамо, не хвилюйся,
Я ж люблю свою бабусю!
І посиджу радо з нею.
Ще прогулянок діждуся!"

По яругах, що є сили,
лісники ліси садили.
Між осичок - сосни й тис.
Швидко ліс високий зріс.
Для звіряток і для птиці
є кислички і суниці.
Оселився ласий лис
під найвищій в лісі тис.
Там, у лисовій оселі,
лисенятко є веселе.
Всім говорить гриб лисичка:
- Лисенятку я сестричка.
В лісі осінь. Пада лист
лису-татові не хвіст.
Під осикою на ранок
лис знайшов смачний сніданок
і несе його у ліс
лисеняткові під тис.
В лиса здобичі багато –
у оселі буде свято.
Лис, лисиця й лисеня
Розкошують не щодня.

Іграшковий зайчик
Вскочив у трамвайчик,
Там зустрів корову
Та́кож іграшкову.

Зайчик і корова
Квапились до Львова
Де на карнавалі
Їх уже чекали

Півні та лисички,
Поні та індички,
Тигри й леопарди,
Пуми та гепарди,

Зебри й бегемоти,
Леви та койоти
Мавпи і шакали
Весело скакали.

У старому Львові
Все було казково.

"Уночі мені не спиться,-
Каже хмарака білолиця,-
Знову у цю ніч не спала,
Цілу нічку рахувала
Хвою на гілках ялини,
Не спочила ні хвилини.
Ще на комині хатинки
Підглядала у шпаринку
Як кружляють Янголята
Біля ліжечка маляти.
І подушкою слугувала
Зіроньці, шоб та поспала.
Хоча трішечки втомилась,
Та ранковим сяйвом вмилась!"

Жарт

Телятко Маруся,
Лошатко Настуся
На луг погуляти
Ідуть.
Під небом прекрасним,
У кронах гіллястих,
Там яблучка рясно
Ростуть.

Качелі ладнати,
Та все ж не дібратись
Хоч дибки старайся,
Ставай!
«Ми будем гойдатись,
Ми будем стрибати,
Щоб яблук дістатись
І край!»
Стрибають, стрибають.
Під хмари злітають,
Збирають солодкий
Врожай!

Телята, лошата –
Вони акробати,
В них добра команда –
Тандем!
Вони – щирі друзі,
Стрибають у лузі.
Здолають усе
Без проблем!

Тріскучий мороз,
а Андрійкові жарко,
Рум'яненькі щічки,
на щічках - вушанка,
Андрій на санчатах
страху не вчуває,
Лиш вушками
шапка-вушанка
махає.

Кричать Горобці,
гучно крячуть Ворони:
"Андрійко, мерщій
повертайся додому,
З гори на гринджолах,
як вітер, літаєш,
А дома обід
з нетерпінням чекає!" --

"Не можу додому:
Мороз дуже строгий,
Тримає за руки,
хапає за ноги,
Схопив за чуприну,
не можу пручатись,
Не хочу, а мушу
кататись, кататись!"

Мороз розсміявся:
"Хитрун! Ти ж гарячий!
Літай досхочу,
рум'яненький юначе!"

Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
Йде у поле до трави:
«Травко, крапельки лови!»
Звір несе води ковток
Для грибочків і квіток,
Зі своїх вологих жмень
Поливає навіть пень…
І танцює безліч лап
по калюжах «чап - чалап».
«Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
Звір іде на наш поріг,
У віконце суне ніс:
«Я вам райдугу приніс!
Поки все довкола мив,
Я втомився і змалів.
Повертаюсь до зорі,
Що чекає угорі.»
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Він лежить собі один
На перині із хмарин.
А під музику вітрів
Із віконця лине спів:
«Тихо, дощику, бай-бай,
Не літай за небокрай.
Краплі вкрили все навкруг,
Але ти, мій друже, вщух.
Між небесних володінь
На хмаринці відпочинь.
Люлі-люлі, баю-бай,
Вітре, хмарку покачай.
Із калинових суцвіть
Прийде сон сюди за мить.
Люлі-люлі, баю-бай
Спи, маленький, засинай.»

Ти – поте́ря.
Ти – тетеря.
Ти не тямиш.
Прешся в двері.
Набридаєш вічно
зично і мімічно.
Лізеш, наче крокодил,
на маленький мій поді́л.

13 квітня 2004 р., Київ

Гей, ти моя сопілонько!
Я не вмію грати.
Вже й кричала на мене серед ночі мати.

Гей, ти моя сопілонько!
вирізана з клена,
ще не почорніла, ще майже зелена!

Гей, ти моя сопілонько,
на горищі сухо –
дмись, свищись до ранку – нікого не слухай!

Грати я не вмію – все одно навчуся!
Будуть танцювати тато і матуся.
Все село, вся область, місто і держава!
Грай, моя сопілонько!
Нас чекає слава.

16, 22 жовтня 1995 р., Київ

Ми звернулися до мами,
щоб і нас навчила гами,
щоб співали ми усі –
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

Наша мама – найгарніша.
Наша мама – наймаміша.
Навіть ноти знає всі –
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

Що не робить, де не ходить –
всюди пісеньку заводить:
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!
До - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

22 липня 2001 р., Богдани́

Жовтий гарний слимачок
По дорозі їде,
І везе додому він
Мене і сусіда.

Ще багато пасажирів
Їдуть до домівки,
Гарні ріжки в слимачка -
Окраса голівки.

Жовтий-жовтий слимачок
Оселився в місті,
І чекають всі його
Й тупцяють на місці.

Загубився ремінець –
і знайшовся на кінець.

– Що ж і зараз без кінця
ходиш ти без ремінця?

Швидше, Ромцю, одягни,
з тебе ж падають штани!

Може, в тебе їх немає?
– Ні, я зараз пошукаю.

І шукає кілька днів
з ремінцем – а без штанів.

2 серпня 2001 р., Богдани́

Трава уся смарагдова,
Два Хлопчики з Дівчам
Ідуть шляхом кульбабовим,
Все весело очам.

Хмарки, немов хустиночки
На вушках кошенят,
Фігурні ці хмариночки
Нагадують звірят.

Летять пташки під сонечком,
Співають їм Качки,
Дві Свинки на прогулянці -
Веселі малюки.

Змагаються Баранчики -
Міцніш який із двох?
Стрибають, наче м'ячики:
"Торох, торох, торох!"

Малятам трохи заздрісно,
Між хмар летить Пегас,
"Серед хмаринок радісно
І ми йдемо до вас!"

Душевне Цуценятко,
веселе це малятко,
У дворі денно грає,
за хвіртку зазирає,
Вдягнути хоче свиту,
побачити півсвіту.

Здійснив ізранку втечу,
вертався вже під вечір...

Об'ява є на хаті
(навіщо вчивсь читати?),
Об'ява провіщає:
"Отут - Псяюра злая!"
Бровко на хвостик всівся:
"Ой, леле, загубився!
Не злий, не харцизяка
і не старий Собака!

Оце не моя хата?
Як власну відшукати!?"

У Цуцика є друзі,
між них - Кицюня Пуся:
"Проглянь ізнов спочатку
об'яву, Цуценятко!"

И Пуся вмить грайливо
табличку підробила:
"Живе тут найдобріший
Бровко, наш друг найліпший!"

"Знайшов я рідну хату
опісля променаду,
До хати поспішаю
і Пусю прославляю!"

Ось і рік вже старий у минуле своє відійшов
І Різдвяних колядок лунають далеко десь зауки.
Хто в цю пору чарівну до наших воріт підійшов?
То Христосик маленький тихенько в них пальчиком стука.

Хай негоже, що було в нас, полум'я спалить руде
І веселять ваш дім із вертепом колядками діти,
Хай Христос, що родився, у наші серця увійде
І дорогу на щастя нам в темряві буднів засвітить.

Хай наситяться спраглі, батьків віднайде сирота,
Хай одужають хворі, засмучені стануть радіти,
І зійдуться розлучені, щастя вдову привіта,
І додому повернуться вигнані злиднями діти!
14.01.20

Прийшла пора вам розповісти, діти,
Про сонце, про планети та орбіти
В найкращій з-поміж зоряних систем.
Ну що, готові? Отже, розпочнем:
1.
До Сонця підійшовши дуже близько,
В його промінні любить гріти писка -
На вибухи, на спалахи і бурі
Йому начхати. Зветься він Меркурій.
2.
Його сестра (орбіта номер два)
Весь час за вигляд свій пережива.
Одягнена у модну атмосферу,
Панянка гарна на ім‘я Венера.
3.
А зовнішність наступної сестри
(Що ходить по орбіті номер три)
Напрочуд нам знайома. Ой ля ля!
Ви тільки-но погляньте! Це ж Земля!
4.
А ось четвертий родич - їхній брат,
Висить, немовби на кущі томат -
Червоний, ніби в бабці на городі.
Це - Марс. По ньому їздять в марсоході.
5.
Дивуються навколишні зірки:
Хто там такий вгодований, гладкий?
А це вальяжно по орбіті п’ятій
Юпітер суне, ніби львівський батяр.
6.
Сатурн, наступний брат - його в лице
Пізнати легко. Бачите кільце?
А ось іще! Та їх там цілі купи!
Сатурн їх крутить ніби хулахупи.
7.
Дістались майже до кінця. Ура!
Останнім залишається Уран
Який по суті - крижана вода
Космічний пил на нього осіда.
8.
Стривайте! Там крім пилу і комет
Є ще Нептун - остання із планет
Його відкрив для людства Ле Верьє.
Не бачите? Дарма. Бо він там є.

(Авжеж, були такі часи, коли
Був ще Плутон - такий шмаркач малий.
Та він уже планетою не є:
Тепер він - «транснептуновий об‘єкт»).

Ну, друзі, ось і все. Тепер ви в темі
Хто там є хто у Сонячній системі.
Тепер прохайте маму з татом, щоб
Купили вам нарешті телескоп!

.......................
Зійшла на небі зірка ясна,
Різдво прийшло у кожен дім,
Вже господинонька прекрасна
Готує страви в домі тім.

Кутя, узвар та пиріжечки,
Квокають діти під столом,
Господар пригоща овечок,
Вечерю носять всім селом.

Ось тільки ранок зазоріє,
Колядники уже ідуть,
Сурмить ріжок і дзвоник лине,
Всім сповіщає: «Ми вже тут!»

Діставши згоду колядувати
Засвітить зірку коляда,
І знову всі почнуть співати,
Бажати щастя та добра.

Щоб у господі був достаток,
Дозріле жито та пшениця,
А на столі у кожнім домі –
Духмяна паляниця.

Всіх господиня обдарує
Гречаними дарами.
Увесь народ зараз святкує
Різдво разом із нами.

@Тетяна Купрій-Кримчук, 2002.
Літературно - художнє видання
"Молитва за Цілюще Слово"
(авторська збірка),
м. Рівне, 2018.
#поезія_тетяни_купрій_кримчук

Великдень настає, лунають дзвони,
І всюди, на Землі та з-під Небес,
«Христос Воскрес!», «Воістину!», – говорять,
Радіють люди чуду із чудес.

Спішать до Храму Божого віряни,
В кошівці крашанки та писанки,
Хліб великодній у красі підвівся,
Орнаментом шепочуть рушники.

Єдиний і безгрішний Наш Спаситель,
Для кожного шле світло чистих плес,
До ніг Йому вклоніться, помоліться:
«Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».

Тетяна Купрій-Кримчук, 2015.

А до нас на саночках
Десь аж попід раночок
Прибув Миколай!
І ступив на ґаночок,
А тут забаганочок
Через край...
Миколайчик вправний -
зробив як умів:
Ромчику слухняному -
конфітюр зі слив,
Петрику-розумнику -
гарний шоколад,
Лесі та Оленці -
З вишень мармелад.
А мала Марійка
(Знав про її мрії)
Сніжинок хотіла
Ялинці на вії.
Він не довго мудрував,
Їй льодяники поклав:
Будуть у ялинки
Солодкі сніжинки!

Святий Миколай по зеленій стежині
Крокує у теплому просторі грудня.
Гостинці лежать у казковій торбині:
Чудові дарунки, щоб кожній дитині
Отримати вранці їх, ще до пол`удня.
Важливо окрасити радістю будні.

Повинен він встигнути й в нашу оселю,
Тому з нетерпінням чекають малята.
Іскринки в очах загорілись веселі:
Мерщій під подушку щораз заглядати:
Цікаво, чи справдяться кращі бажання,
Які загадали Сергійко і Таня???

Дорослі очікують справжнього дива:
Успішною буде житєєва їх нива,
А діти та внуки здорові й щасливі!
…Відчутні вже кроки чудового свята:
(Сюрпризів, напевне, ще буде багато!)
Давайте всі дружно його зустрічати!

18.12.2019
Свідоцтво про публикацію №119121803522

З хліба коники ліпив.
На одно́го наступив.
Мама каже: – Що це, Во́во?
Що ти плачеш, як корова?
– Та я ж коники ліпив,
на одного наступив.
Я хотів його спіймати,
він давай мене брикати!
Мамо, дай мені батон,
я ліпитиму ворон!
– Гріх так, синку, хліб глумити.
Годі, Во́во, ґав ловити…
Мама – враз до магазину,
накупляла пластиліну.
Потім каже: "От пустун!
На, зліпи собі табун."

2 серпня 2001 р., Богдани́

Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,
і тоді – міняй вози на сані
і готуй лещата, ковзани,
і уже до самої весни,
може, пощезають калабані,
по яких весела дітвора
буде находу полірувати
і обцаси, і опору п’яту,
поки сяє інієм трава
і позаганяє їх у хату
дід мороз і баба снігова.

12/19

Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,
аби лишитись цілим і живим.

Розбігтися по насипу до броду
і відірвати тіло від землі,
летіти як у небо журавлі
за мілину і на широку воду,
явитися у пам’яті народу
і канути навіки у імлі.

09/19

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди,
розписані золотом літер.

А. Апельсин. Сонця син.
Сік з вогняного чарунку.
Ллється в уста правда густа –
перша з Господніх дарунків.

Бе. Барвінок аж до сніжинок.
Зелена ковдра під білою.
Віночок розплівся, поплив, покотився
з-під білого вельону хвилею.

Ве. Виноград. Божественний сад.
Ґрона рясні у вересні.
Темне вино – на полотно
з ока красного селезня.

Ге. Гриби. Де. Дуби.
Еге-ге-ге-ей! Ґа-аздо-о!
Він заблукав, добра шукав –
з дуба на гриб упасти.

Є – це вже́ плід. Є вічний світ.
Євангеліє, Єва.
Же – жито, і все прожите
жовтим лягло під дерева.

Зе. Земля. Озимі поля.
Зерно загартують морози.
И?! Індик. Клювати звик,
як зерна, мої сльози.

Ї. Їжак не носить рюкзак,
бо на голка́х його їжа.
Йосип йоржем – мов гострим ножем!..
Йой! Йодом на рану свіжу!..

Ка. Калина у лузі достигла.
Терпко, гірко і со́лодко.
Кетяг зриваю, тебе визиваю.
Одпий цеї крові, золотко!

Льон на те́рниці треться, терниться.
Полотняне волосся чеши.
Ге-ен, лелека, остання*, далека.
Ой, виший її, лиши.

Мак у сту́пі, мов зорі вкупі.
У тісто, в макітру – і в піч!
Небо осіннє ще трішечки синє
й смолисте у зоряну ніч.

О! Огірочки. Солоні з бочки,
під чарочку гарно йдуть!
Пе. Перцівку, козацьку горілку,
пани́ на Покрову п’ють!

Ер. Русалку кохаю палко.
Для того й рибалкою став.
Лише під осінь її за коси,
в любов потонувши, – спіймав.

Соняшник сірий тулився без міри
все літо до сонця – і всох.
Звихнулася шийка, його насінинки
дід з бабою лускають вдвох.

Те. Трактор трахкає трактом,
розгублюючи запчастини.
Везе на спині добро чи злидні?
Увесь урожай України…

Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.

Цибуля. Часник. – І вірус зник,
бо запах надходив з малюнку.
Шпинат. Щавель. – І борщ пливе
зеленою річкою в шлунку.

Юнак розквітав і вірші складав,
і осінь – не на заваді.
"Я, – він признавсь. – У рай прокравсь
і яблук нарвав для Наді."

І Бог сказав: "Ти дав, що мав.
Отримай за це здачі."
І був м’який знак – одна із ознак,
що осінь не любить ледачих.

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – збирай плоди,
розсипане золото літер.

1–2 лютого 1995 р., Київ

________________________________
* в одному з варіантів автора: «послідня»

Відчинивши місячне віконце
і тумани випивши до дна,
відкусила ніч окраєць сонця.
Народилась зірочка одна,
а за нею інші покотились –
запалили весь Чумацький Шлях,
а поодинокі засвітились,
як волошки в росяних полях.
Відлетіла пісня солов’їна,
розлилась між небом і селом.
Спи, моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом…

15 березня 1988 р., Київ

Хоче крихітний ведмедик
Крихітний велосипедик,

А маленький бегемотик –
Чималенький вертольотик.

А зелений крокодильчик –
Дорогий автомобільчик.

А маленьке оленятко
Хоче роги, як у татка.

Захотілось казки мишці,
Прочитала... дірку в книжці.

Свинка брьохнулась в калюжу
Засмутилась. Та не дуже.

середа, 17 серпня 2016 р.
Шумів дощиско в хаті
І котиско
Хотіло гратись на стриху
Де інші звуки
Звучали ближче, ніби поряд гралось небо.
Мале віконечко було дверима, хмари
В тональностях різнились,
Стікали струнами аж той котиско м'явкав.
Чи є щось гармонійніше у хаті
Ніж стрих з дощем
І кіт м'явкіт вусатий?

У гамаку чи в кріслі
на дачі чи у місті
ще не одну новелу
напише Ізабелла…

Летить юрба дитяча,
а Ізабелла плаче
в бурштиновім намисті:
нема Агати Крісті.

Вона вже все читала,
але всього так мало,
що пише Ізабелла
новелу про омелу.

Летить пташина зграя,
дівча і з нею грає,
сковзнувши на папері
перо в казкові двері.

Давно пташки на півдні,
але одна і нині
мрійливій Ізабеллі
плете гніздо в омелі.

Вона про це напише,
можливо, навіть віршем
і на важкій колясці
умчить по щастя в казці.

7 серпня 1994 р., Богдани́

Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...

Сонце сяє, бо йому вітерець шепоче:
Той, хто в небесах гуляв спати дуже хоче.
А ти ясно приголуб квіти і травини,
Ластовинно поцілуй личико дитини.
Той, хто небом ходить вправно, хмарослід лишає
Довго спить, тож я хмариння геть пороздуваю!

Сьогодні сталася пригода:
Сумна, бо зникло кошеня.
Мабуть, пішло собі у броди:
Про це дізналась вся рідня.
Всі журяться, а плаче Настя.
У пошуках вже збилась з ніг.
Звалилося таке нещастя:
Де ж Марек? Та невже він втік?
Надвечір надійшла підмога:
Сергійка й Неллі тут як тут.
Уважність треба якомога
Включити, та й шукати йдуть.
Нарешті, справдились надії:
І Марек подає сигнал:
З підвальної кричить щілини,
А в шукачів емоцій шквал!
Та тільки вибратись не може,
Як прикро, що замок висить.
Відірвані шляхи, небоже!
Тривожна наступила мить.
Підвал відкрити неможливо:
Нема злощасного ключа.
Сприймаються дзвінки глумливо.
Не визволяють втікача.
…Чекати пропонують ранку:
Такі ось справи наостанку.
Погодували кошеня:
В щілинку їжу навмання
Просунули й чекати знову:
Та й будьмо всі напоготові!
Така собі чудна пригода:
Кота наляканого шкода.
Нарешті відчинили двері,
Втікач уже в своїй оселі.

03.06.2019
Свидетельство о публикации №119060406266

Крила у метеликів з чистого кришталю,
Довго милувалася - крапелини раю.
Павутиння в золоті - сонцева хустина:
Чепуриться сонечко , сяє ластовинно.
Ясноранок літечка трави прикрашає -
В намистини сріблечка старанно вбирає.
І метелик радісно дбає про кульбабку -
Робить їй під зачіску найгарнішу шляпку.
Вийду я на ганочок, пригорнусь до літа,
Засміявся раночок різноцвіттям квіту.

Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцису,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до вечора сиділа в біленькій косинці,
Дуже гарно примостилась на високій гілці.

ШИЛОПОП

Я шилопоп! Имею честь!
А это - сами знаете
- Коль в вашей попе шило есть
Вы целый день гоняете.

Диваны, стулья и столы –
Мои аэродромы.
Конечно, есть еще полы,
Они мне так знакомы.

Магнитом тянет пол меня,
Но я не унываю,
Упал, поднялся и опять
По комнатам гоняю!

И пусть мой исцарапан нос,
На лбу большая шишка,
Мне абсолютно все равно!
На то я и мальчишка!

Автор: Митлина Мария


Шилопоп (ПЕРЕКЛАД)

Я шилопоп! Привіт усім!
А це – я певен, знаєте,
Якщо для шила - попа - дім,
Ви день увесь гасаєте.

Стільці, дивани і столи –
Мої аеродроми,
Звичайно, ще підлога є,
Що теж мені знайома.

Мене притягує вона,
Та зовсім не журюся,
Хоч падаю не раз щодня,
Я знову підіймуся!

На лобі ґуля від борні,
А ніс в подряпин рисках,
Усе це байдуже мені,
На те я і хлопчисько!

Таїсія Цибульська
2019

Арциз початок свій веде
Від німця-прадіда, проте
Радіють тут сьогодні всім,
Для кожного це гарний дім.

Бориспіль – місто непросте,
Бо поруч з Києвом росте.
Були князі тут й козаки,
Тепер кружляють літаки.

Вилкове не пройдеш вбрід,
Човен вам придбати слід,
Все у місті навпаки
Замість вуличок - річки.

Глухів - геть не глушина,
Він, мов з казки вирина.
Не якийсь там "Діснейленд",
Глухів – місто із легенд!

Ґ – кричить: «Рятуйте, ґвалт!
Наведіть негайно лад!
Хочу в місто, і в село,
Щоб як в давнину було!»

Дніпро – не загадка для нас,
На мапі ми знайдемо враз
Велике місто й річку,
Що в'ється наче стрічка.

Енергодар – то справжній дар,
Він не літає серед хмар,
Тут нині Запорізька ТЕС
Штовхає уперед прогрес.

Буква "Є" у Євпаторії
Відпочиває в санаторії,
І їй там добре спиться,
Бо Україна сниться.

Житомир кожну мить цінує,
І здавна жито й мир шанує.
І до сьогодні від древлян
Він поважає труд селян.

Запоріжжя – місто див,
Князь тут половців розбив,
Не якась простенька річ -
Тут була козацька Січ.

И – міста не називає,
Та вона не спочиває,
В Миколаєві буває,
І в Житомир заїжджає.

Ізюм – не овоч і не фрукт,
Не в супермаркеті продукт,
Колись була фортеця,
Тепер так місто зветься.

Ї – заїхала у Київ,
Побувала в Коломиї,
Буква ця не любить спати,
Полюбляє мандрувати.

Й – не жарт, не сміхота!
Як без неї ці міста?
Гайсин, Гайворон, Таврійськ,
Мов генерал без вірних військ.

Київ – це вам не дрібниця,
А справжнісінька столиця,
В щастя час і в час біди
Всі дороги йдуть сюди!

Львів – окраса України,
Серед міст, немов перлина,
Навіть у важкі часи
Не втрачає Львів краси.

Миколаїв – місто-порт,
Завжди візьме вас на борт,
І великі і малі
Він будує кораблі.

Ніжин - то господар вправний,
Торгували тут віддавна,
Крам придбати міг усяк
І на колір, і на смак.

Одеса серед міст - моряк,
На узбережжі, мов маяк,
Хоч трохи тут побудеш,
Її вже не забудеш.

Полтава – знати кожен має
Свою культуру зберігає,
Хоча і давня, мов музей,
Полтава сповнена ідей.

Рівне зберегло крізь час
Свою історію для нас,
Із труднощами йде у бій,
Це місто світла і надій.

Суми зовсім не сумні,
Тут гарно взимку й навесні,
Не думай довго думи,
Збирайся-но у Суми.

Тернопіль, наче мрій фонтан,
Талантів має повен жбан,
В кіно й театри ходять люди,
Й натхнення лине звідусюди.

Умань мусить кожен знати,
А щоб довго не чекати,
Ти скоріш рюкзак збирай,
В парк «Софіївка» рушай!

Фастів древній, наче світ,
Був іще в палеоліт,
Тут кочували скіфи
Й народжувались міфи.

Харків – велет серед міст,
До усього має хист,
До науки й до культури,
До пісень й літератури.

Ц – на місці не сидиться,
Це відома мандрівниця,
Кропивницький, Кременець,
Чернівці і Трускавець,
Букву цю всі добре знають,
З радістю її вітають.

Чернігів – місто вояків,
І не боїться ворогів,
Традиції плекає,
Працює й процвітає.

Шепетівка – скарб для нас,
Кельти тут жили в свій час,
Сьогодні ж потяги гудуть,
І в мандри нас щодня зовуть!

Щ – шукайте в Городищі,
Зазирніть в Монастирище
І Таращу не минайте,
В гості часто заїжджайте.

Южне - місто молоде,
Нас до моря приведе,
Пакуй свої валізи,
Чекають нас круїзи!

Яремче – місто серед гір,
Немов зелений сувенір,
І їдуть звідусюди
На Прикарпаття люди!

Ь – цей м’який чудовий знак
Мандрувати теж мастак,
Ковель, Луцьк, Ірпінь, Скадовськ,
Хмільник, Ямпіль, Світловодськ,
І ти за ним вперед рушай,
Свою країну пізнавай!

2019

Сиділа хмаринка в долонці,
У мріях гляділа на сонце
І думку гадала: "А може злетіти
І сяєво ніжною ковдрою вкрити?

Світило вже довго трудилось,
І зрештою добре втомилось,
Весь час працювати негоже -
Поспати натомлене зможе."

Всміхається хмарка раденько,
Бо має хустину руденьку,
Що сонечко їй пов'язало
Як солодко спати лягало.

- Ой, куди ви біжете, мої черевички?
- На узліссі вже з'явилось листячко сунички!
Там ростуть духмяні трави і цвітуть кульбабки,
Дзвоники бринять привітно: дружньо й по порядку!
Там берези ніжні віти небо обіймають,
І усміхнені ялини весноньку вітають!
Ще квітує дика вишня, соловей співає -
Сонячна весела казка діточок чекає!
- Поспішаємо мерщій, мої черевички!
Заяскріли оченята, червоніють щічки.

Найвродливіша хмаринка
Дуже хутко, без зупинки
Здоганяла літачок.

Він помітив, усміхнувся,
І крилом її торкнувся -
Похилився на бочок.

Фарами мигнув хмаринці:
Гарна ти в білій косинці!

Хто ж це цокає в віконце,
Ранком-вранці на зорі?
Ще не проснулось Сонце!
Шумить дощик у дворі.

То сильніший, то тихіший,
Грім по небу гуркотить.
Сон під дощик ще міцніший,
І засне, хто ще не спить.

Сонечко крізь дощ пробилось.
Ніжить промінь по щоці.
В тиші очі пробудились,
Чи від гвалту горобців.

Чи від півня — Ку-Ка-Рі-КУ,
Щебетання солов’я.
Чутно різні голоси здалеку,
Сповнена в піснях Земля.

Дощем зелень освіжилась,
Розкрились квітів пелюстки.
Щоб насіння їх родилось,
Є комашки, бджілки і пташки.

Небо синє та глибоке,
Щойно вмилося дощем.
Сонечко-всесвітнє око,
Землю славить з Новим Днем.

Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».

А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».

– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!

А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…

Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!

Знає на болоті кожна жабка,
Що усякій голові потрібна
[шапка].

Знає і смерека, і тополя:
Від дощу рятує
[парасоля].

Знають і ворони, і синички,
Що рукам потрібні
[рукавички].

Знають навіть раки і креветки,
Що ногам потрібні що? -
[Шкарпетки]!


2013

Яка багатоколірна зима!
Ти тільки придивись до неї пильно.
Мороз на синіх тінях крадькома
Мережки викарбовує повільно.

Беріз тендітних зозулястий клин
Скував надійно у прозору крицю,
А на зелені плахти у ялин
Парчу накинув срібну. Хай іскриться.

Убрався у бурштин високий дуб,
Немов кольчуга різьблені листочки.
Хатини вікової темний зруб
Видніється край лісу, під горбочком.

У небо дим, як сизий табунець
Баских коней. Навколо тиш медова.
Візьми багатобарвний олівець,
Зима сьогодні - різнокольорова.

05.02.2019р.

На хмарині диво-хата,
Де маленькі віршенята.
Цілий день вони трудились
І від того потомились.
Намагалися в поета
Взнати ключик від секрету:
Поетичний журавель
Вірші носить до осель?
Чи знайшли їх, в риму вбраних,
На сторінках капустяних?

Натомились. Болять ніжки.
Радо мостяться у книжки.

Склало рученьки дитятко -
Молиться до Бога,
Щоб з війни вернувся татко,
Став біля порога.

Щоби пригорнув до серця -
Заясніє личко,
З мамою пішов в крамницю
Купувать сестричку.

Щоби в тата на плечах
Хмари діставати,
"На добраніч" говорити,
В щічку цілувати.

Цю молитву неодмінно
Небеса почують,
Пильнуватимуть усіх
Батьків, що воюють.